Журнал №2 (38) vol. 2 / 2021|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

СТВОРЕННЯ ЄДИНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ «ШКОЛА – ДІМ» У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ІКТ-КУЛЬТУРИ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Тетяна Свистунова

аспірант кафедри освітології та інноваційної педагогіки
Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2442-8824

Anotation. У статті з'ясовано, що кожній сучасній школі необхідний власний сайт, на якому буде грамотно організована взаємодія з батьками та втілені такі форми, як батьківські Інтернет-збори, форуми, конференції, батьківський Інтернет-клуб. Окрім того, сучасна школа має всі необхідні інструменти для побудови освітньої роботи з батьками, при тому ця освітня робота повинна проходити в двох напрямках: втілення освітнього курсу «Проблеми формування ІКТ-культури школярів» для всіх батьків та освітня робота, диференційована в залежності від рівня володіння батьками комп’ютерною технікою. Задля побудови єдиного інформаційного середовища школи необхідно будувати інтерактивну взаємодію між усіма учасниками навчально-виховного процесу, викорис- товувати в цій взаємодії усі сучасні засоби комп’ютерного спілкування: електронну пошту, Viber, Zoom, Telegram, ICQ, Google Meet, Skype, WhatsApp, надавати батькам доступ до електронних журналів.
Keywords: У статті з'ясовано, що кожній сучасній школі необхідний власний сайт, на якому буде грамотно організована взаємодія з батьками та втілені такі форми, як батьківські Інтернет-збори, форуми, конференції, батьківський Інтернет-клуб. Окрім того, сучасна школа має всі необхідні інструменти для побудови освітньої роботи з батьками, при тому ця освітня робота повинна проходити в двох напрямках: втілення освітнього курсу «Проблеми формування ІКТ-культури школярів» для всіх батьків та освітня робота, диференційована в залежності від рівня володіння батьками комп’ютерною технікою. Задля побудови єдиного інформаційного середовища школи необхідно будувати інтерактивну взаємодію між усіма учасниками навчально-виховного процесу, викорис- товувати в цій взаємодії усі сучасні засоби комп’ютерного спілкування: електронну пошту, Viber, Zoom, Telegram, ICQ, Google Meet, Skype, WhatsApp, надавати батькам доступ до електронних журналів.

РІВНІ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО РОБОТИ В ІНКЛЮЗИВНОМУ ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Оксана Смотрова

асистент кафедри корекційної педагогіки та інклюзивної освіти
Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (Кам’янець-Подільський, Хмельницька область, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4592-3899

Anotation. Статтю присвячено актуальній проблемі готовності майбутніх вихователів до здійснення власної професійної діяльності в інклюзивному освітньому процесі. Зокрема, подається опис результатів дослідження рівнів готовності здобувачів вищої освіти до роботи в інклюзивному ЗВО. У статті описано такі завдання дослі- дження: визначення ставлення майбутніх вихователів до проблем інклюзивної освіти; виявлення рівня готов- ності майбутніх педагогів до роботи в системі дошкільної інклюзивної освіти (психологічний та методичний (педагогічний) аспект); вивчення рівня труднощів майбутніх вихователів стосовно інклюзивної освіти; виявлення причин та недоліків у підготовці майбутніх вихователів до роботи в інклюзивному закладі дошкільної освіти. Вказуються використані методи дослідження для аналізу результатів; визначені та описані складові професійної компетентності та рівні готовності майбутніх фахівців до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. За результатами проведеного дослідження підводяться підсумки, формулюються висновки; визначаються перспек- тивні напрямки дослідження.
Keywords: Статтю присвячено актуальній проблемі готовності майбутніх вихователів до здійснення власної професійної діяльності в інклюзивному освітньому процесі. Зокрема, подається опис результатів дослідження рівнів готовності здобувачів вищої освіти до роботи в інклюзивному ЗВО. У статті описано такі завдання дослі- дження: визначення ставлення майбутніх вихователів до проблем інклюзивної освіти; виявлення рівня готов- ності майбутніх педагогів до роботи в системі дошкільної інклюзивної освіти (психологічний та методичний (педагогічний) аспект); вивчення рівня труднощів майбутніх вихователів стосовно інклюзивної освіти; виявлення причин та недоліків у підготовці майбутніх вихователів до роботи в інклюзивному закладі дошкільної освіти. Вказуються використані методи дослідження для аналізу результатів; визначені та описані складові професійної компетентності та рівні готовності майбутніх фахівців до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами. За результатами проведеного дослідження підводяться підсумки, формулюються висновки; визначаються перспек- тивні напрямки дослідження.

ЗМІСТ САМОСТІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ КУРСАНТІВ ЯК ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ВІЙСЬКОВИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Юлія Супрунчук

доцент кафедри іноземних мов
Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова (Житомир, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3600-505X

Anotation. У статті йдеться про зміст і важливість організації самостійної підготовки курсантів військових закладів вищої освіти. Самостійну підготовку розглянуто в контексті компетентнісного підходу, оскільки саме він визначає результативно цільову спрямованість військової освіти. Проведено порівняння організації і змісту самостійної роботи у цивільних та військових закладах вищої освіти. Визначено функції та специфіку самостій- ної підготовки курсантів у військових закладах вищої освіти. Розмежовано поняття «самостійна робота курсан- тів» та «самостійна підготовка курсантів». Проаналізовано місце та функції самостійної підготовки курсантів як форми організації освітнього процесу військових закладів вищої освіти. Встановлено, що самостійна підготовка курсантів забезпечує такі важливі вміння: самостійно аналізувати отриману інформацію, одержувати потрібні відомості, адекватно оцінювати та застосовувати вихідні дані для ефективного вирішення поставлених задач, розвиток творчих та рефлексивних здібностей курсантів.
Keywords: У статті йдеться про зміст і важливість організації самостійної підготовки курсантів військових закладів вищої освіти. Самостійну підготовку розглянуто в контексті компетентнісного підходу, оскільки саме він визначає результативно цільову спрямованість військової освіти. Проведено порівняння організації і змісту самостійної роботи у цивільних та військових закладах вищої освіти. Визначено функції та специфіку самостій- ної підготовки курсантів у військових закладах вищої освіти. Розмежовано поняття «самостійна робота курсан- тів» та «самостійна підготовка курсантів». Проаналізовано місце та функції самостійної підготовки курсантів як форми організації освітнього процесу військових закладів вищої освіти. Встановлено, що самостійна підготовка курсантів забезпечує такі важливі вміння: самостійно аналізувати отриману інформацію, одержувати потрібні відомості, адекватно оцінювати та застосовувати вихідні дані для ефективного вирішення поставлених задач, розвиток творчих та рефлексивних здібностей курсантів.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ХУДОЖНЬО-ВИКОНАВСЬКОГО МИСЛЕННЯ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА (ІНСТРУМЕНТАЛЬНИЙ КЛАС ФАГОТА)

Юрій Федорків

аспірант кафедри теорії та методики музичної освіти, хорового співу і диригування факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5809-6234

Anotation. У статті представлено результати теоретичного аналізу феномену художньо-виконавського мислен- ня з позицій навчання майбутніх учителів музичного мистецтва та окреслено аспекти формування індивідуальних виконавських стилів як індивідуальних моделей втілення авторського задуму. Мета дослідження полягає в тео- ретичному обґрунтуванні специфіки системи художньо-естетичного і педагогічного мислення майбутніми вчите- лями музичного мистецтва, виховання у студентів навичок педагогічного і виконавського осмислення художніх задач. Проблема представлена з позицій методів теоретико-методологічного й виконавського аналізу сучасної педагогіки і виконавського музикознавства. Виявлено, що педагогічна освіта на факультетах мистецтв педаго- гічних університетів базується на принципах практичного підходу до формування стабільно високого рівня гри (інструментальний клас фагота) у майбутніх учителів музичного мистецтва, увага приділяється як фізіологічним, технічним аспектам звуковидобування і звуковедення, так і психологічним чинникам формування виконавської і педагогічної витримки, комплексному вирішенню індивідуальних технологічних завдань студента і конкретних педагогічних і методичних освітніх проблем.
Keywords: У статті представлено результати теоретичного аналізу феномену художньо-виконавського мислен- ня з позицій навчання майбутніх учителів музичного мистецтва та окреслено аспекти формування індивідуальних виконавських стилів як індивідуальних моделей втілення авторського задуму. Мета дослідження полягає в тео- ретичному обґрунтуванні специфіки системи художньо-естетичного і педагогічного мислення майбутніми вчите- лями музичного мистецтва, виховання у студентів навичок педагогічного і виконавського осмислення художніх задач. Проблема представлена з позицій методів теоретико-методологічного й виконавського аналізу сучасної педагогіки і виконавського музикознавства. Виявлено, що педагогічна освіта на факультетах мистецтв педаго- гічних університетів базується на принципах практичного підходу до формування стабільно високого рівня гри (інструментальний клас фагота) у майбутніх учителів музичного мистецтва, увага приділяється як фізіологічним, технічним аспектам звуковидобування і звуковедення, так і психологічним чинникам формування виконавської і педагогічної витримки, комплексному вирішенню індивідуальних технологічних завдань студента і конкретних педагогічних і методичних освітніх проблем.

ІВАН ФРАНКО ПРО ВИСТАВИ ПОЛЬСЬКОГО ТЕАТРУ У ЛЬВОВІ (НА МАТЕРІАЛАХ ЩОДЕННОЇ ГАЗЕТИ «KURJER LWOWSKI», 1888–1892 РР.)

Уляна Рой

здобувач, старший викладач кафедри театрознавства та акторської майстерності
Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7697-3533

Anotation. У статті вперше виокремлюється театрально-критичний блок статей І. Франка про вистави поль- ського театру у Львові (1888–1892). Уперше введено в науковий обіг замітку І. Франка про польського комедійного актора Ґустава Фішера. У текстах статей І. Франка виокремлено моменти, які свідчать про зародження стилю та манери написання театральних рецензій наприкінці ХІХ ст., спроби діалогу критика з режисурою, прояви ана- літичного осмислення впливу вистави на глядача. Звернено увагу та прокоментовано наявність у статтях інфор- мації про автора, аналіз п’єси, характеристики акторської гри, коментарі щодо присутності публіки. Діяльність та театрально-критичний доробок автора вписано в контекст польського театрально-культурного процесу та роз- витку тогочасної театрально-критичної публіцистики.
Keywords: У статті вперше виокремлюється театрально-критичний блок статей І. Франка про вистави поль- ського театру у Львові (1888–1892). Уперше введено в науковий обіг замітку І. Франка про польського комедійного актора Ґустава Фішера. У текстах статей І. Франка виокремлено моменти, які свідчать про зародження стилю та манери написання театральних рецензій наприкінці ХІХ ст., спроби діалогу критика з режисурою, прояви ана- літичного осмислення впливу вистави на глядача. Звернено увагу та прокоментовано наявність у статтях інфор- мації про автора, аналіз п’єси, характеристики акторської гри, коментарі щодо присутності публіки. Діяльність та театрально-критичний доробок автора вписано в контекст польського театрально-культурного процесу та роз- витку тогочасної театрально-критичної публіцистики.

МІЖНАРОДНА ШКОЛА МИСТЕЦТВ «МОНТЕССОРІ ЦЕНТР» – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Ганна Росенко

директор Міжнародної школи мистецтв «Монтессорі центр», президент Громадської організації «Всеукраїнська музична олімпіада», аспірант кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури
Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3503-6420

Anotation. Автор дослідження розкриває концепцію сучасної Міжнародної школи мистецтв «Монтессорі центр» як зразка та платформи розробки авторських підходів і методів мистецької освіти дітей, а також прак- тичного використання принципів Марії Монтессорі в початковій мистецькій освіті. Методи наукового дослі- дження ґрунтуються на власному практичному досвіді впровадження методів Марії Монтессорі в процес початкової мистецької освіти в Україні, зокрема музичної, художньої та хореографічної початкової освіти. Під час опрацювання наукової літератури використовуються історіографічний, біографічний та джерелоз- навчий методи дослідження. У дослідженні розкрито можливість практичного використання методів Марії Монтессорі в початковій мистецькій освіті, досліджено авторську концепцію створення багатоступеневої системи заохочення в навчанні (від школи мистецтв до Всеукраїнських мистецьких змагань). У рамках орга- нізації таких змагань на власній практиці реалізовано використання принципів Марії Монтессорі щодо сти- мулювання потреби саморозвитку та самонавчання дитини засобами мистецтва.
Keywords: Автор дослідження розкриває концепцію сучасної Міжнародної школи мистецтв «Монтессорі центр» як зразка та платформи розробки авторських підходів і методів мистецької освіти дітей, а також прак- тичного використання принципів Марії Монтессорі в початковій мистецькій освіті. Методи наукового дослі- дження ґрунтуються на власному практичному досвіді впровадження методів Марії Монтессорі в процес початкової мистецької освіти в Україні, зокрема музичної, художньої та хореографічної початкової освіти. Під час опрацювання наукової літератури використовуються історіографічний, біографічний та джерелоз- навчий методи дослідження. У дослідженні розкрито можливість практичного використання методів Марії Монтессорі в початковій мистецькій освіті, досліджено авторську концепцію створення багатоступеневої системи заохочення в навчанні (від школи мистецтв до Всеукраїнських мистецьких змагань). У рамках орга- нізації таких змагань на власній практиці реалізовано використання принципів Марії Монтессорі щодо сти- мулювання потреби саморозвитку та самонавчання дитини засобами мистецтва.

ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КЛУБНИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Іванна Свирид

аспірант кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2838-9188

Anotation. У статті визначено актуальні проблеми діяльності закладів культури та запропоновано перспективи їх вирішення. Невід’ємною складовою соціокультурного, мистецького й громадського життя України є сучасні (модернізова- ні) клубні заклади культури, збереження яких вкрай необхідне, оскільки нині маємо реальну небезпеку втратити значну частину мережі клубних закладів. Важливою передумовою їх збереження є розвинене культурне серед- овище, якісне вдосконалення продуктивних сил, підвищення ефективності діяльності закладу культури. В про- цесі здійснення масштабної трансформації реформування економічної системи загострились проблеми сфери культури, зокрема регіонального рівня (зменшення бюджетного фінансування, невідповідність мережі закладів культури із затвердженими нормативами, недостатньо вдосконалене матеріально-технічне забезпечення, змен- шення значної кількості працівників тощо). Проаналізувавши головні проблеми в діяльності клубних закладів культури України, визначено перспективи системи їх функціонування, що потребують змін та вдосконалення, зокрема законодавчої та фінансової бази, матеріально-технічного забезпечення, соціально-культурних послуг, формування іміджу та престижу клубних закладів культури як соціокультурних інститутів, підвищення рівня менеджменту клубів, впровадження новітніх підходів у сфері управління, організація діяльності сільських клубних закладів в об’єднаних територіальних гро- мадах, кадрове забезпечення.
Keywords: У статті визначено актуальні проблеми діяльності закладів культури та запропоновано перспективи їх вирішення. Невід’ємною складовою соціокультурного, мистецького й громадського життя України є сучасні (модернізова- ні) клубні заклади культури, збереження яких вкрай необхідне, оскільки нині маємо реальну небезпеку втратити значну частину мережі клубних закладів. Важливою передумовою їх збереження є розвинене культурне серед- овище, якісне вдосконалення продуктивних сил, підвищення ефективності діяльності закладу культури. В про- цесі здійснення масштабної трансформації реформування економічної системи загострились проблеми сфери культури, зокрема регіонального рівня (зменшення бюджетного фінансування, невідповідність мережі закладів культури із затвердженими нормативами, недостатньо вдосконалене матеріально-технічне забезпечення, змен- шення значної кількості працівників тощо). Проаналізувавши головні проблеми в діяльності клубних закладів культури України, визначено перспективи системи їх функціонування, що потребують змін та вдосконалення, зокрема законодавчої та фінансової бази, матеріально-технічного забезпечення, соціально-культурних послуг, формування іміджу та престижу клубних закладів культури як соціокультурних інститутів, підвищення рівня менеджменту клубів, впровадження новітніх підходів у сфері управління, організація діяльності сільських клубних закладів в об’єднаних територіальних гро- мадах, кадрове забезпечення.

СТЕРЕОТИПНЕ МИСЛЕННЯ ЯК ПРОДУКТ ВПЛИВУ МАС-МЕДІА

Ольга Примаченко

аспірантка кафедри права, філософії та політології
Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (Чернігів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4223-4812

Anotation. Стаття присвячена дослідженню поняття стереотипного мислення та ролі мас-медіа в формуван- ні стереотипів особистості та суспільства в цілому. Розглянуто проблему впливу на аудиторію засобів масової інформації, психологічні особливості формування стереотипів. Проаналізовано стереотипне мислення в щоден- ній практиці діяльності мас-медіа як архетип впливу на аудиторію та, разом з тим, засіб, що викликає інтерес до діяльності засобів масової інформації. Майбутнє українського соціуму залежить від рівня сформованості особис- тісної когнітивно-емоційної сфери в багатьох аспектах: світоглядному, психологічному, комунікативному. Саме тому вивчення співвідношення стереотипного мислення й різнобічних виявів впливу мас-медіа на свідомість особистості є актуальним і перспективним. У статті окреслено функції держави та окремих суспільних інститутів для подолання явища стереотипізації.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню поняття стереотипного мислення та ролі мас-медіа в формуван- ні стереотипів особистості та суспільства в цілому. Розглянуто проблему впливу на аудиторію засобів масової інформації, психологічні особливості формування стереотипів. Проаналізовано стереотипне мислення в щоден- ній практиці діяльності мас-медіа як архетип впливу на аудиторію та, разом з тим, засіб, що викликає інтерес до діяльності засобів масової інформації. Майбутнє українського соціуму залежить від рівня сформованості особис- тісної когнітивно-емоційної сфери в багатьох аспектах: світоглядному, психологічному, комунікативному. Саме тому вивчення співвідношення стереотипного мислення й різнобічних виявів впливу мас-медіа на свідомість особистості є актуальним і перспективним. У статті окреслено функції держави та окремих суспільних інститутів для подолання явища стереотипізації.

СКЛАДНИКИ НЕВРОЗУ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА В РОМАНІ С. ПРОЦЮКА «МАСКИ ОПАДАЮТЬ ПОВІЛЬНО»

Анна Черниш

кандидат філологічних наук, докторант кафедри української літератури
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6183-7312

Anotation. У статті на матеріалі психобіографічного роману С. Процюка «Маски опадають повільно» про- аналізовано невроз як психоаналітичну домінанту світоставлення й поведінкових патернів Володимира Винниченка. Визначено, що невроз українського письменника визначається складним механізмом проступання різних масок-міфів, дбайливо розвінчаних С. Процюком. Невротизації художньої психоаналітичної біографії «Маски опадають повільно» сприяла текстуалізація комплексу недолюбленості, материнська прохолода у ставленні до сина, несумісність генетично успадкованих батьківських рис удачі, травми та травматичні ситуації, ексцентрич- ність та акцентуйованість натури, самотність, пустка, відчай, внутрішня напруга, рідкі напади психозу, притлум- лена агресія, нарцисизм тощо. Ускладненню невротичної поведінки вагомо сприяли численні любовні авантю- ри, непрості стосунки з колегами, еміграція, політичний крах. Стани безнадії і розчарування, короткі депресії, а також нечасті напади люті й агресії, зумовлені Заклятим Клубком і Карликом як символами тривоги і комплексу недолюбленості, що засадничо виформовує невроз головного героя у романі.
Keywords: У статті на матеріалі психобіографічного роману С. Процюка «Маски опадають повільно» про- аналізовано невроз як психоаналітичну домінанту світоставлення й поведінкових патернів Володимира Винниченка. Визначено, що невроз українського письменника визначається складним механізмом проступання різних масок-міфів, дбайливо розвінчаних С. Процюком. Невротизації художньої психоаналітичної біографії «Маски опадають повільно» сприяла текстуалізація комплексу недолюбленості, материнська прохолода у ставленні до сина, несумісність генетично успадкованих батьківських рис удачі, травми та травматичні ситуації, ексцентрич- ність та акцентуйованість натури, самотність, пустка, відчай, внутрішня напруга, рідкі напади психозу, притлум- лена агресія, нарцисизм тощо. Ускладненню невротичної поведінки вагомо сприяли численні любовні авантю- ри, непрості стосунки з колегами, еміграція, політичний крах. Стани безнадії і розчарування, короткі депресії, а також нечасті напади люті й агресії, зумовлені Заклятим Клубком і Карликом як символами тривоги і комплексу недолюбленості, що засадничо виформовує невроз головного героя у романі.

ТИПОЛОГІЯ МАСКУЛІННОСТІ В ПОЕТИЧНІЙ ТВОРЧОСТІ О. ЛЯТУРИНСЬКОЇ

Олександр Шаболдов

аспірант кафедри української літератури
Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (Старобільськ, Луганська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0667-2038

Anotation. У статті проаналізовано та класифіковано вияви маскулінності в поетичній творчості О. Ляту- ринської. Під час дослідження використано різні методи, зокрема, описовий, історико-біографічний, порівняль- но-історичний, архетипний і текстуальний аналіз, елементи маскулінних студій тощо. У процесі дослідження встановлено, що у творчості О. Лятуринської домінує лицарська, або гегемонна, маскулінність. Водночас у ній представлені й альтернативні типи маскулінності: духовна маскулінність, маскулінність ремісника тощо. Поряд із різними типами маскулінності у творах письменниці змальовані ситуації кризи маскулінності, яка виявляєть- ся у нездатності маскулінного суб’єкта виконувати традиційні стереотипні ролі. Показано, що культивування гегемонної маскулінності безпосередньо пов’язано з ідейними настановами на творення героїчного національного міфу, тоді як змалювання кризи маскулінності зумовлено переважно історико-біографічними обставинами. Дослідження ґендерної проблематики у творчості видатного представниці «Празької школи» О. Лятуринської дозволяють сформувати більш повну картину цього феномену та українського національного міфу і потребують продовження та поглиблення.
Keywords: У статті проаналізовано та класифіковано вияви маскулінності в поетичній творчості О. Ляту- ринської. Під час дослідження використано різні методи, зокрема, описовий, історико-біографічний, порівняль- но-історичний, архетипний і текстуальний аналіз, елементи маскулінних студій тощо. У процесі дослідження встановлено, що у творчості О. Лятуринської домінує лицарська, або гегемонна, маскулінність. Водночас у ній представлені й альтернативні типи маскулінності: духовна маскулінність, маскулінність ремісника тощо. Поряд із різними типами маскулінності у творах письменниці змальовані ситуації кризи маскулінності, яка виявляєть- ся у нездатності маскулінного суб’єкта виконувати традиційні стереотипні ролі. Показано, що культивування гегемонної маскулінності безпосередньо пов’язано з ідейними настановами на творення героїчного національного міфу, тоді як змалювання кризи маскулінності зумовлено переважно історико-біографічними обставинами. Дослідження ґендерної проблематики у творчості видатного представниці «Празької школи» О. Лятуринської дозволяють сформувати більш повну картину цього феномену та українського національного міфу і потребують продовження та поглиблення.

НАЗВИ ДОРОГИ В УКРАЇНСЬКИХ ГОВОРАХ ЗАКАРПАТТЯ

Галина Шкурко

магістр філології, асистент кафедри української мови філологічного факультету
Ужгородського національного університету (Ужгород, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4872-3809

Anotation. Дослідження діалектного мовлення є важливим завданням сучасної лінгвістики, позаяк діалекти зберігають низку архаїчних рис, що не притаманні літературній мові. До того ж діалекти відбивають живе мов- лення в умовах глобалізації. У статті описано найменування транспортних комунікацій в українських говорах Закарпаття. Основними методами для дослідження є експедиційний, описовий, порівняльно-історичний, струк- турний та лінгвогеографічний. На основі таких традиційних для лінгвістики методів зібрано номени, що характеризують дорогу, здійснено спробу аналізу цих назв у лексико-етимологічному та словотвірному аспектах, про- стежено поширення на українській діалектній території та в інших мовах. Зібрані назви сприяють розширенню емпіричної бази української діалектної лексики, дають розуміння структурної диференціації діалектної системи, показують єдність українського діалектного континууму.
Keywords: Дослідження діалектного мовлення є важливим завданням сучасної лінгвістики, позаяк діалекти зберігають низку архаїчних рис, що не притаманні літературній мові. До того ж діалекти відбивають живе мов- лення в умовах глобалізації. У статті описано найменування транспортних комунікацій в українських говорах Закарпаття. Основними методами для дослідження є експедиційний, описовий, порівняльно-історичний, струк- турний та лінгвогеографічний. На основі таких традиційних для лінгвістики методів зібрано номени, що характеризують дорогу, здійснено спробу аналізу цих назв у лексико-етимологічному та словотвірному аспектах, про- стежено поширення на українській діалектній території та в інших мовах. Зібрані назви сприяють розширенню емпіричної бази української діалектної лексики, дають розуміння структурної диференціації діалектної системи, показують єдність українського діалектного континууму.

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА І ПОЛІТИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Белла Ткач

аспірантка кафедри політичних наук
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0392-3770

Anotation. У статті висвітлено проблему функціонування політичної влади в Європейському Союзі з погляду парадигми відповідальності. Визначено, що політична влада в межах міждержавних об’єднань здійснюється на рівні міждержавних відносин і безпосередньо всередині політичної системи таких об’єднань. Така проблематика зумовлює необхідність детального дослідження джерел, видів та особливостей політичної влади в ЄС як засад- ничого принципу політичної відповідальності. На основі аналізу праць сучасних політичних дослідників та уста- новчих договорів ЄС визначено основні джерела політичної влади в ЄС, до яких належать раціонально-легальна легітимність, контроль над технічною експертизою та інформацією та безпосередньо громадяни ЄС. Окреслено види влади в ЄС: влада через примус, інституціональна влада та влада ідей. Визначено провідні особливості полі- тичної влади в ЄС: принцип верховенства права ЄС, визначеність компетенцій, легальність, публічний характер, поліцентричність.
Keywords: У статті висвітлено проблему функціонування політичної влади в Європейському Союзі з погляду парадигми відповідальності. Визначено, що політична влада в межах міждержавних об’єднань здійснюється на рівні міждержавних відносин і безпосередньо всередині політичної системи таких об’єднань. Така проблематика зумовлює необхідність детального дослідження джерел, видів та особливостей політичної влади в ЄС як засад- ничого принципу політичної відповідальності. На основі аналізу праць сучасних політичних дослідників та уста- новчих договорів ЄС визначено основні джерела політичної влади в ЄС, до яких належать раціонально-легальна легітимність, контроль над технічною експертизою та інформацією та безпосередньо громадяни ЄС. Окреслено види влади в ЄС: влада через примус, інституціональна влада та влада ідей. Визначено провідні особливості полі- тичної влади в ЄС: принцип верховенства права ЄС, визначеність компетенцій, легальність, публічний характер, поліцентричність.

РОЗВИТОК ПАРТИСИПАТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ В ЕПОХУ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ (ЧЕСЬКИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ)

Орися Харитонюк

аспірантка кафедри політології, управління та державної безпеки
Волинського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4542-9591

Anotation. Для розвитку місцевого самоврядування та забезпечення територіальної цілісності України потріб- но розвивати демократію участі та залучати мешканців територіальних громад до вирішення місцевих справ. У зв’язку із впровадженням децентралізаційної реформи у 2014 р. значна частина повноважень перейшла від центральних органів влади безпосередньо до територіальних громад. Актуальними питаннями для України є прозорість місцевих бюджетів, інформування та активне залучення українців до управління місцевими справа- ми задля дотримання принципу доброго врядування. Країни Вишеградської четвірки характеризуються високим рівнем цифровізації публічних послуг та інформування громадян. Важливим є аналіз цифрових інструментів громадської участі, які дозволяють покращити відносини між мешканцями українських територіальних громад та місцевою владою (на прикладі чеської цифрової залученості). Проаналізовано поняття партисипативної демократії, виокремлено думки основних ідеологів та противників теорії демократії участі. Також, використовуючи методи аналізу та дедукції, розглянуто цифрові можливості залу- чення громадян Чехії до розв’язання місцевих проблем.
Keywords: Для розвитку місцевого самоврядування та забезпечення територіальної цілісності України потріб- но розвивати демократію участі та залучати мешканців територіальних громад до вирішення місцевих справ. У зв’язку із впровадженням децентралізаційної реформи у 2014 р. значна частина повноважень перейшла від центральних органів влади безпосередньо до територіальних громад. Актуальними питаннями для України є прозорість місцевих бюджетів, інформування та активне залучення українців до управління місцевими справа- ми задля дотримання принципу доброго врядування. Країни Вишеградської четвірки характеризуються високим рівнем цифровізації публічних послуг та інформування громадян. Важливим є аналіз цифрових інструментів громадської участі, які дозволяють покращити відносини між мешканцями українських територіальних громад та місцевою владою (на прикладі чеської цифрової залученості). Проаналізовано поняття партисипативної демократії, виокремлено думки основних ідеологів та противників теорії демократії участі. Також, використовуючи методи аналізу та дедукції, розглянуто цифрові можливості залу- чення громадян Чехії до розв’язання місцевих проблем.

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН У КНИГОВИДАВНИЧІЙ СФЕРІ (ВІД ГЕНЕЗИСУ ДО ВІДНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ)

Тетяна Агеєнко

здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу
Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5404-5234

Anotation. У статті досліджуються витоки розвитку нормативно-правової регуляції в книговидавничій сфері з найдавніших часів до 1991 р. Наголошується на доцільності виявлення визначальних ознак правової регламен- тації відносин у сфері книговидання та розповсюдження друкованої інформаційної продукції за часів Російської імперії й радянської доби до відновлення української державності. Окрему увагу приділено аналізу цензурно- го законодавства в цій сфері. Установлено, що розвиток національної видавничої справи протягом усієї історії супроводжувався формуванням комплексу спеціальних норм, що регулюють її діяльність як елемента інформа- ційної системи. Визначено, що стан нормативно-правових актів, прийнятих за весь період становлення видавничої справи, відображає специфіку інформаційних змін з приводу ставлення держави до книговидавничої діяльності: відносна свобода видавництв у XVII–XVIII ст. змінилася епохою постійно посилення контролю з боку держави у XIX ст., а період суворого тотального контролю в радянський період з часів «перебудови» змінився на розширення свобод в організації книговидавничої діяльності у кінці 1980-х років. На підставі узагальненого аналізу історико-правових джерел з’ясовано, що розвиток книговидавничої діяль- ності супроводжувався формуванням спеціального комплексу правових документів, що регулюють інформаційні відносини у видавничо-поліграфічній сфері. У висновках сформульовано основні етапи розвитку правового регулювання книговидавничої діяльності на українських землях. Підсумовано, що книговидавнича сфера є сукупністю інформаційних відносин, які склада- ються з багатьох аспектів. Зазначений напрям інформаційної діяльності обумовлює функціонування спеціального механізму правового регулювання, ураховуючи освоєння історичного досвіду в цій сфері.
Keywords: У статті досліджуються витоки розвитку нормативно-правової регуляції в книговидавничій сфері з найдавніших часів до 1991 р. Наголошується на доцільності виявлення визначальних ознак правової регламен- тації відносин у сфері книговидання та розповсюдження друкованої інформаційної продукції за часів Російської імперії й радянської доби до відновлення української державності. Окрему увагу приділено аналізу цензурно- го законодавства в цій сфері. Установлено, що розвиток національної видавничої справи протягом усієї історії супроводжувався формуванням комплексу спеціальних норм, що регулюють її діяльність як елемента інформа- ційної системи. Визначено, що стан нормативно-правових актів, прийнятих за весь період становлення видавничої справи, відображає специфіку інформаційних змін з приводу ставлення держави до книговидавничої діяльності: відносна свобода видавництв у XVII–XVIII ст. змінилася епохою постійно посилення контролю з боку держави у XIX ст., а період суворого тотального контролю в радянський період з часів «перебудови» змінився на розширення свобод в організації книговидавничої діяльності у кінці 1980-х років. На підставі узагальненого аналізу історико-правових джерел з’ясовано, що розвиток книговидавничої діяль- ності супроводжувався формуванням спеціального комплексу правових документів, що регулюють інформаційні відносини у видавничо-поліграфічній сфері. У висновках сформульовано основні етапи розвитку правового регулювання книговидавничої діяльності на українських землях. Підсумовано, що книговидавнича сфера є сукупністю інформаційних відносин, які склада- ються з багатьох аспектів. Зазначений напрям інформаційної діяльності обумовлює функціонування спеціального механізму правового регулювання, ураховуючи освоєння історичного досвіду в цій сфері.

ДО ПИТАННЯ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ В ПРАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕФІНІЦІЇ «ПОДАТКОВА АМНІСТІЯ»

Вадим Анохін

старший викладач кафедри права
Університету імені Альфреда Нобеля (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7255-0920

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що право є соціальною наукою, яка оперує конкретно визна- ченими поняттями та термінами, які не повинні допускати подвійне або множинне розуміння. Якщо суспільство починає називати явища, підмінюючі одні поняття іншими, то й розуміння таких явищ викривляється, що має наслідком невірне, викривлене регулювання таких явищ. Зроблено висновок, що застосування терміна «податкова амністія» в контексті нещодавно внесених змін до Податкового кодексу України зумовлює дуже обачне ставлен- ня. Свавільне вживання цього терміну, з одного боку, може принизити потенційних декларантів у тому, що вони начебто «визнаються» в нескоєному правопорушенні, а з іншого, «кидає тінь» на державу, яка начебто визнає незаконну діяльність та сприяє легалізації доходів із сумнівним або протизаконним походженням.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що право є соціальною наукою, яка оперує конкретно визна- ченими поняттями та термінами, які не повинні допускати подвійне або множинне розуміння. Якщо суспільство починає називати явища, підмінюючі одні поняття іншими, то й розуміння таких явищ викривляється, що має наслідком невірне, викривлене регулювання таких явищ. Зроблено висновок, що застосування терміна «податкова амністія» в контексті нещодавно внесених змін до Податкового кодексу України зумовлює дуже обачне ставлен- ня. Свавільне вживання цього терміну, з одного боку, може принизити потенційних декларантів у тому, що вони начебто «визнаються» в нескоєному правопорушенні, а з іншого, «кидає тінь» на державу, яка начебто визнає незаконну діяльність та сприяє легалізації доходів із сумнівним або протизаконним походженням.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ ЯК СУБ’ЄКТ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ГЕНДЕРНО-ОБУМОВЛЕНОМУ НАСИЛЬСТВУ

Антоніна Друзенко

аспірант
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-1057-4426

Anotation. Мета статті полягає в тому, щоб на основі проведення комплексно-системного аналізу норма- тивних засад та теоретичних основ адміністративного права розкрити статус Національної поліції як суб’єкта запобігання та протидії гендерно-обумовленому насильству. У статті визначено, що Національна поліція є осно- вним суб’єктом запобігання та протидії гендерно-обумовленому насильству та за своїм правовим становищем та соціальним призначенням є органом виконавчої влади, який реалізує комплексну профілактично-превентивну, правоохоронну, правозахисну, юрисдикційну, контролюючу адміністративну діяльність щодо застосування полі- цейських превентивних та примусових заходів, юрисдикційних інструментів для запобігання, протидії та при- пинення гендерно-обумовлених насильств, захисту та відновлення гендерних прав та свобод осіб, підтримання правопорядку за умов дотримання ідей гендерної рівності та свободи.
Keywords: Мета статті полягає в тому, щоб на основі проведення комплексно-системного аналізу норма- тивних засад та теоретичних основ адміністративного права розкрити статус Національної поліції як суб’єкта запобігання та протидії гендерно-обумовленому насильству. У статті визначено, що Національна поліція є осно- вним суб’єктом запобігання та протидії гендерно-обумовленому насильству та за своїм правовим становищем та соціальним призначенням є органом виконавчої влади, який реалізує комплексну профілактично-превентивну, правоохоронну, правозахисну, юрисдикційну, контролюючу адміністративну діяльність щодо застосування полі- цейських превентивних та примусових заходів, юрисдикційних інструментів для запобігання, протидії та при- пинення гендерно-обумовлених насильств, захисту та відновлення гендерних прав та свобод осіб, підтримання правопорядку за умов дотримання ідей гендерної рівності та свободи.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ ПІДХІД ДО РОЗУМІННЯ СУТНОСТІ КАТЕГОРІЇ «НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ»

Тарас Жук

здобувач
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5712-033X

Anotation. Стаття присвячена розкриттю сутності правової категорії «національні інтереси України». На осно- ві аналізу думок вчених і положень чинного законодавства сформовано висновок, що національні інтереси Укра- їни – це явище правової дійсності, сформоване цінностями (інтересами) громадян України у вияві пріоритетів і цілей держави (які мають динамічний характер розвитку, пристосований до сучасних потреб історико-культурної традиції нації та стану її внутрішнього безпекового середовища й зовнішньополітичних відносин з іншими державами, задля досягнення збалансованості основних інститутів систем державно-політичного регулювання, життєдіяльності людини й особистості), що об’єктивовані у форму законодавчо захищеного об’єкта як фунда- ментальної складової частини національної безпеки, посягання на яке порушує встановлений режим її схорон- ності. Узагальнюючи, автор стверджує, що національні інтереси України – це цінності (інтереси) громадян Укра- їни, формалізовані у пріоритети та цілі держави, створення та забезпечення належних умов для реалізації яких є інструментами досягнення стану захищеності України від внутрішніх і зовнішніх загроз її національній безпеці. Уточнено, що категорії «цінності» й «інтереси» у цьому контексті є не тільки спорідненими, а майже ідентичними (приклад, цінність – свобода; інтерес – бути вільним).
Keywords: Стаття присвячена розкриттю сутності правової категорії «національні інтереси України». На осно- ві аналізу думок вчених і положень чинного законодавства сформовано висновок, що національні інтереси Укра- їни – це явище правової дійсності, сформоване цінностями (інтересами) громадян України у вияві пріоритетів і цілей держави (які мають динамічний характер розвитку, пристосований до сучасних потреб історико-культурної традиції нації та стану її внутрішнього безпекового середовища й зовнішньополітичних відносин з іншими державами, задля досягнення збалансованості основних інститутів систем державно-політичного регулювання, життєдіяльності людини й особистості), що об’єктивовані у форму законодавчо захищеного об’єкта як фунда- ментальної складової частини національної безпеки, посягання на яке порушує встановлений режим її схорон- ності. Узагальнюючи, автор стверджує, що національні інтереси України – це цінності (інтереси) громадян Укра- їни, формалізовані у пріоритети та цілі держави, створення та забезпечення належних умов для реалізації яких є інструментами досягнення стану захищеності України від внутрішніх і зовнішніх загроз її національній безпеці. Уточнено, що категорії «цінності» й «інтереси» у цьому контексті є не тільки спорідненими, а майже ідентичними (приклад, цінність – свобода; інтерес – бути вільним).

ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ПРОВЕДЕННЯ СЛУЖБОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

Юлія Зайцева

аспірант кафедри цивільно-правових дисциплін
Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7155-192X

Anotation. Актуальність статті полягає у тому, що проведення службового розслідування є складним і водночас відповідальним процесом, від результативності й ефективності якого залежить майбутнє працівника, зокрема його кар’єра у відповідній установі, підприємстві, організації. З огляду на це вказана діяльність має будуватися на систе- мі відповідних принципів, які виступають важливим правовим елементом. Мета статті – визначити коло принципів проведення службових розслідувань у трудовому праві та надати їм характеристику. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, запропоновано авторське визначення поняття «принципи проведення службових роз- слідувань у трудовому праві». Виділено коло відповідних принципів, до яких було віднесено: верховенство права, законність, рівність, процедурність, результативність, принцип виховання. Обґрунтовано доцільність законодавчо- го закріплення окреслених у статті принципів проведення службових розслідувань у трудовому праві.
Keywords: Актуальність статті полягає у тому, що проведення службового розслідування є складним і водночас відповідальним процесом, від результативності й ефективності якого залежить майбутнє працівника, зокрема його кар’єра у відповідній установі, підприємстві, організації. З огляду на це вказана діяльність має будуватися на систе- мі відповідних принципів, які виступають важливим правовим елементом. Мета статті – визначити коло принципів проведення службових розслідувань у трудовому праві та надати їм характеристику. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, запропоновано авторське визначення поняття «принципи проведення службових роз- слідувань у трудовому праві». Виділено коло відповідних принципів, до яких було віднесено: верховенство права, законність, рівність, процедурність, результативність, принцип виховання. Обґрунтовано доцільність законодавчо- го закріплення окреслених у статті принципів проведення службових розслідувань у трудовому праві.

ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ФОРМ ТА МЕТОДІВ ЗАСТОСУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ ОРГАНАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Ростислав Волинець

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1805-8933

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що створення Національної поліції стало важливим кроком на шляху реформування правоохоронного сектору нашої держави. Водночас поліція як сервісний орган, який працює з населенням на засадах партнерства, у своїй діяльності реалізує низку заходів, які, серед іншого, мають адміністративно-примусовий характер. Мета статті – з’ясувати коло, розкрити зміст форм і методів застосуван- ня адміністративного примусу органами Національної поліції України. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів учених, опрацьовано зміст і особливості поняття «форма». Запропоновано авторське визначення терміна «форми застосування адміністративного примусу в діяльності Національної поліції». Охарактеризовано зміст та значення терміна «метод», а також його трактування залежно від форми адміністративного примусу. Наведено визначення методів застосування адміністративного примусу в діяльності поліції, а також наведено їх перелік.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що створення Національної поліції стало важливим кроком на шляху реформування правоохоронного сектору нашої держави. Водночас поліція як сервісний орган, який працює з населенням на засадах партнерства, у своїй діяльності реалізує низку заходів, які, серед іншого, мають адміністративно-примусовий характер. Мета статті – з’ясувати коло, розкрити зміст форм і методів застосуван- ня адміністративного примусу органами Національної поліції України. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів учених, опрацьовано зміст і особливості поняття «форма». Запропоновано авторське визначення терміна «форми застосування адміністративного примусу в діяльності Національної поліції». Охарактеризовано зміст та значення терміна «метод», а також його трактування залежно від форми адміністративного примусу. Наведено визначення методів застосування адміністративного примусу в діяльності поліції, а також наведено їх перелік.

ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА НА ПРАЦЮ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ (COVID-19)

Людмила Купіна

кандидат юридичних наук, професор кафедри правознавства та галузевих юридичних дисциплін факультету політології та права
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5091-8333

Anotation. Метою дослідження є визначення напрямів зміцнення ефективності правового регулювання реа- лізації дистанційної та надомної праці. Виходячи із мети, автором поставлено такі завдання, як: 1) визначити сутність категорії «дистанційна праця», «надомна праця» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) оха- рактеризувати особливості оплати дистанційної праці чи надомної праці; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації принципів оплати праці у досліджуваній сфері. Обґрунтованість і достовірність одержа- них наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеці- ально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких провідне місце посідає діалектичний метод, системоутворюючий метод, метод прогнозування. Зроблено висновок, що на рівень оплати праці впливають сукупність макроекономічних та мікроекономічних зовнішніх та внутрішніх факторів, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено, що досягнення належного рівня ефектив- ності норм трудового права, що визначають механізм правового регулювання оплати праці, повинно базуватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.
Keywords: Метою дослідження є визначення напрямів зміцнення ефективності правового регулювання реа- лізації дистанційної та надомної праці. Виходячи із мети, автором поставлено такі завдання, як: 1) визначити сутність категорії «дистанційна праця», «надомна праця» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) оха- рактеризувати особливості оплати дистанційної праці чи надомної праці; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації принципів оплати праці у досліджуваній сфері. Обґрунтованість і достовірність одержа- них наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеці- ально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких провідне місце посідає діалектичний метод, системоутворюючий метод, метод прогнозування. Зроблено висновок, що на рівень оплати праці впливають сукупність макроекономічних та мікроекономічних зовнішніх та внутрішніх факторів, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено, що досягнення належного рівня ефектив- ності норм трудового права, що визначають механізм правового регулювання оплати праці, повинно базуватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.

САМООСВІТА ЯК СПОСІБ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ: ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Сергій Кушнір

аспірант кафедри адміністративного і фінансового права
Національного університету «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1485-7251

Anotation. Стаття присвячена дослідженню самоосвіти у державній службі як способу підвищення професій- ної компетентності державних службовців. Визначено поняття самоосвіти та виокремлено її специфічні ознаки як форми професійної підготовки державних службовців. Окрема увага приділена питанню правового регулю- вання самоосвіти державних службовців. Встановлено, що регламентація самоосвіти державних службовців на законодавчому рівні здійснюється у трьох напрямах: а) як окремого виду освіти в Україні; б) як складової частини професійного розвитку пра- цівників незалежно від сфери трудової діяльності; в) як форма професійного навчання державних службовців. Визначено, що обов’язковий характер самоосвіти є складовою частиною принципу безперервності професійного навчання державних службовців. З’ясовано, що законодавством обмежується загальний обсяг самоосвіти серед інших видів професійного навчання: частка самоосвіти державного службовця має становити не менше 10% і не більше 20% загальної кіль- кості отриманих кредитів ЄКТС за результатами виконання індивідуальної програми. Визначено, що зміст само- освіти охоплює як загальні професійні питання (функціонування окремого державного органу та його окремих напрямів діяльності, зміни у законодавстві з питань державної служби, підвищення рівня володіння іноземною мовою), так і значну кількість спеціальної інформації щодо управління, державотворення, політики. Охарактеризовано досвід зарубіжних країн (Німеччини, Франції, Королівства Нідерланди) щодо визначення самоосвіти як окремого напряму професіоналізації державної служби. Акцентовано увагу на можливості вико- ристання в Україні такої форми самоосвіти державного службовця, як проведення суспільно значущих наукових розробок на замовлення державного органу.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню самоосвіти у державній службі як способу підвищення професій- ної компетентності державних службовців. Визначено поняття самоосвіти та виокремлено її специфічні ознаки як форми професійної підготовки державних службовців. Окрема увага приділена питанню правового регулю- вання самоосвіти державних службовців. Встановлено, що регламентація самоосвіти державних службовців на законодавчому рівні здійснюється у трьох напрямах: а) як окремого виду освіти в Україні; б) як складової частини професійного розвитку пра- цівників незалежно від сфери трудової діяльності; в) як форма професійного навчання державних службовців. Визначено, що обов’язковий характер самоосвіти є складовою частиною принципу безперервності професійного навчання державних службовців. З’ясовано, що законодавством обмежується загальний обсяг самоосвіти серед інших видів професійного навчання: частка самоосвіти державного службовця має становити не менше 10% і не більше 20% загальної кіль- кості отриманих кредитів ЄКТС за результатами виконання індивідуальної програми. Визначено, що зміст само- освіти охоплює як загальні професійні питання (функціонування окремого державного органу та його окремих напрямів діяльності, зміни у законодавстві з питань державної служби, підвищення рівня володіння іноземною мовою), так і значну кількість спеціальної інформації щодо управління, державотворення, політики. Охарактеризовано досвід зарубіжних країн (Німеччини, Франції, Королівства Нідерланди) щодо визначення самоосвіти як окремого напряму професіоналізації державної служби. Акцентовано увагу на можливості вико- ристання в Україні такої форми самоосвіти державного службовця, як проведення суспільно значущих наукових розробок на замовлення державного органу.

ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В КАТЕГОРІАЛЬНОМУ АПАРАТІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Ольга Лавренчук

здобувач кафедри адміністративного та господарського права
Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8289-1219

Anotation. У роботі, по-перше, розглянуто наукові підходи до визначення змісту і системи адміністративних санкцій, серед яких особливе місце посідають заходи процесуального примусу, по-друге, розкрито ознаки, якими наділені заходи процесуального примусу, по-третє, визначено коло проблем, які заважають визначити місце захо- дів процесуального примусу в загальній системі заходів адміністративного примусу. З’ясовано, що до проблем, які заважають визначитись із місцем заходів процесуального примусу в категоріальному апараті адміністративно- го права, відносяться такі: 1) відсутність комплексних наукових праць, які б розкривали зміст та науково-обґрун- товану систему заходів процесуального примусу; 2) безсистемне використання термінології в адміністративному процесуальному законодавстві, що, у свою чергу, розхитує сталі теоретичні зв’язки, які сформувалися в доктри- ні адміністративного права. Встановлено, що термін «заходи процесуального примусу», що використовується в КАС України, не співпадає за змістом і значенням з терміном «процесуально-забезпечувальні заходи», який пропонується у науковій літературі під час класифікації заходів адміністративного примусу. Обґрунтовано думку, що заходи процесуального примусу, які передбачені в КАС України, є комплексним правовим утворенням, яке поєднує в собі як процесуально-забезпечувальні заходи, так і заходи юридичної відповідальності.
Keywords: У роботі, по-перше, розглянуто наукові підходи до визначення змісту і системи адміністративних санкцій, серед яких особливе місце посідають заходи процесуального примусу, по-друге, розкрито ознаки, якими наділені заходи процесуального примусу, по-третє, визначено коло проблем, які заважають визначити місце захо- дів процесуального примусу в загальній системі заходів адміністративного примусу. З’ясовано, що до проблем, які заважають визначитись із місцем заходів процесуального примусу в категоріальному апараті адміністративно- го права, відносяться такі: 1) відсутність комплексних наукових праць, які б розкривали зміст та науково-обґрун- товану систему заходів процесуального примусу; 2) безсистемне використання термінології в адміністративному процесуальному законодавстві, що, у свою чергу, розхитує сталі теоретичні зв’язки, які сформувалися в доктри- ні адміністративного права. Встановлено, що термін «заходи процесуального примусу», що використовується в КАС України, не співпадає за змістом і значенням з терміном «процесуально-забезпечувальні заходи», який пропонується у науковій літературі під час класифікації заходів адміністративного примусу. Обґрунтовано думку, що заходи процесуального примусу, які передбачені в КАС України, є комплексним правовим утворенням, яке поєднує в собі як процесуально-забезпечувальні заходи, так і заходи юридичної відповідальності.

ВИМУШЕНА ВНУТРІШНЯ МІГРАЦІЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ

Сергій Мандзій

аспірант
Інституту законодавства Верховної Ради України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5575-0613

Anotation. Метою даної статті є характеристика понять «біженець», «вимушений переселенець», «внутрішній вимушений мігрант», «екологічний мігрант» у співвідношенні з сутністю та правовим змістом дефініції «вну- трішньо переміщена особа». Стаття присвячена порівняльному аналізу базових термінів у сфері внутрішньої вимушеної міграції. Автором пропонується характеристика понять «біженець», «вимушений переселенець», «внутрішній вимушений мігрант», «екологічний мігрант» у співвідношенні з сутністю та правовим змістом дефініції «внутрішньо переміщена особа». Зроблено висновок, що «внутрішній екологічний мігрант», можна визна- чити як – фізичну особу, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні і яка внаслідок об’єктивних негативних факторів природного або техногенного характеру змінила своє місце проживання у межах адміністративно-територіальних одиниць однієї країни без перетину міжнародно-визнаних державних кордонів та може набути відповідного правового статусу згідно із законодав- ством України.
Keywords: Метою даної статті є характеристика понять «біженець», «вимушений переселенець», «внутрішній вимушений мігрант», «екологічний мігрант» у співвідношенні з сутністю та правовим змістом дефініції «вну- трішньо переміщена особа». Стаття присвячена порівняльному аналізу базових термінів у сфері внутрішньої вимушеної міграції. Автором пропонується характеристика понять «біженець», «вимушений переселенець», «внутрішній вимушений мігрант», «екологічний мігрант» у співвідношенні з сутністю та правовим змістом дефініції «внутрішньо переміщена особа». Зроблено висновок, що «внутрішній екологічний мігрант», можна визна- чити як – фізичну особу, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні і яка внаслідок об’єктивних негативних факторів природного або техногенного характеру змінила своє місце проживання у межах адміністративно-територіальних одиниць однієї країни без перетину міжнародно-визнаних державних кордонів та може набути відповідного правового статусу згідно із законодав- ством України.

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

В’ячеслав Медяник

кандидат політичних наук, здобувач
Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3456-4472

Anotation. У статті за допомогою методів діалектичного матеріалізму, прогнозування та моделювання, логі- ко-семантичного методу розглянуто сутність, особливості застосування, проблематику механізму адміністра- тивно-правового регулювання державної соціальної політики. На підставі вивчення доктринальних позицій науковців здійснено аналіз дефініцій «механізм», «механізм адміністративно-правового регулювання». Запропо- новано авторське визначення поняття «механізм адміністративно-правового регулювання». Визначено норматив- но-правову складову частину механізму адміністративно-правового забезпечення державної соціальної політики. Виокремлено види нормативно-правової складової частини механізму адміністративно-правового забезпечення: законодавчі акти; нормативно-адміністративні акти; організаційно-економічні акти. Окреслено проблематику сучасного стану нормативно-правової складової частини адміністративно-правового механізму регулювання дер- жавної соціальної політики. Теоретично обґрунтовано, що успіх формування та реалізації державної соціальної політики напряму залежить від якості норм права, що регулюють повноваження суб’єктів у цій сфері, адміністра- тивні процедури розроблення державної політики і створюють правове підґрунтя для її реалізації.
Keywords: У статті за допомогою методів діалектичного матеріалізму, прогнозування та моделювання, логі- ко-семантичного методу розглянуто сутність, особливості застосування, проблематику механізму адміністра- тивно-правового регулювання державної соціальної політики. На підставі вивчення доктринальних позицій науковців здійснено аналіз дефініцій «механізм», «механізм адміністративно-правового регулювання». Запропо- новано авторське визначення поняття «механізм адміністративно-правового регулювання». Визначено норматив- но-правову складову частину механізму адміністративно-правового забезпечення державної соціальної політики. Виокремлено види нормативно-правової складової частини механізму адміністративно-правового забезпечення: законодавчі акти; нормативно-адміністративні акти; організаційно-економічні акти. Окреслено проблематику сучасного стану нормативно-правової складової частини адміністративно-правового механізму регулювання дер- жавної соціальної політики. Теоретично обґрунтовано, що успіх формування та реалізації державної соціальної політики напряму залежить від якості норм права, що регулюють повноваження суб’єктів у цій сфері, адміністра- тивні процедури розроблення державної політики і створюють правове підґрунтя для її реалізації.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОЇ СУДОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ

Ірина Павлюк

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1218-6658

Anotation. Стаття присвячена дослідженню правовому статусу державної судової адміністрації України як суб’єкта організаційного забезпечення діяльності господарських судів. Зафіксовано, що Державна судова адміні- страція України, щоб виступати суб’єктом адміністративного управління, має володіти правосуб’єктністю, тобто бути носієм суб’єктивних прав та обов’язків. Автор зазначає, що до її структури входять функції та завдання, суб’єктивні адміністративні права, юридичні обов’язки (адміністративна компетенція) та адміністративна відпо- відальність у цій сфері. Виокремлено на підставі правового аналізу повноважень ДСА такі групи адміністратив- но-правових відносин, що забезпечують організацію діяльності адміністративних судів: організаційно-службові, внутрішнього контролю, автоматизації системи документообігу в судах та комп’ютеризація судів, кадрова діяль- ність апарату судів та територіальних управлінь, запобігання корупції та контроль за здійсненням відповідних заходів, діловодство, статистична судова діяльність, створення належних умов діяльності державних судових органів, утворення чи припинення (ліквідацію) судів, організація та контроль діяльності Служби судової охорони, міжнародна взаємодія, робота з громадянами.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню правовому статусу державної судової адміністрації України як суб’єкта організаційного забезпечення діяльності господарських судів. Зафіксовано, що Державна судова адміні- страція України, щоб виступати суб’єктом адміністративного управління, має володіти правосуб’єктністю, тобто бути носієм суб’єктивних прав та обов’язків. Автор зазначає, що до її структури входять функції та завдання, суб’єктивні адміністративні права, юридичні обов’язки (адміністративна компетенція) та адміністративна відпо- відальність у цій сфері. Виокремлено на підставі правового аналізу повноважень ДСА такі групи адміністратив- но-правових відносин, що забезпечують організацію діяльності адміністративних судів: організаційно-службові, внутрішнього контролю, автоматизації системи документообігу в судах та комп’ютеризація судів, кадрова діяль- ність апарату судів та територіальних управлінь, запобігання корупції та контроль за здійсненням відповідних заходів, діловодство, статистична судова діяльність, створення належних умов діяльності державних судових органів, утворення чи припинення (ліквідацію) судів, організація та контроль діяльності Служби судової охорони, міжнародна взаємодія, робота з громадянами.

ПРАВО ГРОМАДЯН НА ОФІЦІЙНУ ІНФОРМАЦІЮ: ПОНЯТТЯ ТА МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ

Ангеліна Погорілецька

старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін
Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія» (Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8335-6066

Anotation. У статті досліджено поняття «право громадян на офіційну інформацію». Відмічено, що право гро- мадян на офіційну інформацію – це суб’єктивне право, якому притаманні відповідні правомочності. Виділено й охарактеризовано складові елементи інформаційних правовідносин при реалізації права громадян на офіцій- ну інформацію, а саме: права вільного отримання офіційної інформації, права вільного використання офіційної інформації, право вільного поширення офіційної інформації, права вільного зберігання офіційної інформації, пра- ва вільного захисту офіційної інформації. На підставі теоретико-емпіричних досліджень проаналізовано поняття право громадян на інформацію та запропоновано визначення поняття «право громадян на офіційну інформацію». Визначено форми реалізації права громадян на офіційну інформацію. Висвітлено проблеми механізму реалізації права громадян на офіційну інформацію, здійснено визначення даного поняття та запропоновано шляхи вдо- сконалення функціонування. Розглянуто діяльність суб’єктів владних повноважень у механізмі реалізації права громадян на офіційну інформацію.
Keywords: У статті досліджено поняття «право громадян на офіційну інформацію». Відмічено, що право гро- мадян на офіційну інформацію – це суб’єктивне право, якому притаманні відповідні правомочності. Виділено й охарактеризовано складові елементи інформаційних правовідносин при реалізації права громадян на офіцій- ну інформацію, а саме: права вільного отримання офіційної інформації, права вільного використання офіційної інформації, право вільного поширення офіційної інформації, права вільного зберігання офіційної інформації, пра- ва вільного захисту офіційної інформації. На підставі теоретико-емпіричних досліджень проаналізовано поняття право громадян на інформацію та запропоновано визначення поняття «право громадян на офіційну інформацію». Визначено форми реалізації права громадян на офіційну інформацію. Висвітлено проблеми механізму реалізації права громадян на офіційну інформацію, здійснено визначення даного поняття та запропоновано шляхи вдо- сконалення функціонування. Розглянуто діяльність суб’єктів владних повноважень у механізмі реалізації права громадян на офіційну інформацію.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НАСИЛЬСТВО ЩОДО ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ

Оксана Поштаренко

суддя
Самарського районного суду міста Дніпра (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2242-961X

Anotation. Наукову статтю присвячено дослідженню проблем застосування адміністративної відповідальності за вчинення насильства щодо людини в Україні. Констатовано, що адміністративна відповідальність за насиль- ство щодо іншої людини в Україні передбачена окремими положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема: статтею 173 «Дрібне хуліганство» (у формі образливого чіпляння до громадян), стат- тею 173-2 «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборон- ного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування», статтею 173-4 «Булінг (цькуван- ня) учасника освітнього процесу». Завдяки проведеному дослідженню розроблено та запропоновано авторське визначення поняття насильства щодо іншої людини і адміністративної відповідальності як одного з різновидів юридичної відповідальності. Здійснено аналіз сучасних проблем застосування адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених переліченими статтями, та висловлено пропозиції щодо можливості вдосконалення правового регулювання в цій сфері.
Keywords: Наукову статтю присвячено дослідженню проблем застосування адміністративної відповідальності за вчинення насильства щодо людини в Україні. Констатовано, що адміністративна відповідальність за насиль- ство щодо іншої людини в Україні передбачена окремими положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема: статтею 173 «Дрібне хуліганство» (у формі образливого чіпляння до громадян), стат- тею 173-2 «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборон- ного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування», статтею 173-4 «Булінг (цькуван- ня) учасника освітнього процесу». Завдяки проведеному дослідженню розроблено та запропоновано авторське визначення поняття насильства щодо іншої людини і адміністративної відповідальності як одного з різновидів юридичної відповідальності. Здійснено аналіз сучасних проблем застосування адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених переліченими статтями, та висловлено пропозиції щодо можливості вдосконалення правового регулювання в цій сфері.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ СТАТТІ 233 КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ДОКАЗУВАННІ

Олександр Старенький

кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального процесу
Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4517-726X

Anotation. На підставі проведеного аналізу положень чинного кримінального процесуального законодавства України, матеріалів правозастосовної практики, наукової літератури у статті розкриваються проблемні питан- ня застосування положень статті 233 КПК України у кримінальному процесуальному доказуванні та надаються науково-обґрунтовані пропозиції щодо їх вирішення. З’ясовано, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та/або майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, чи з метою запобігання ризиків знищення речей, предметів та доку- ментів, які мають значення для кримінального провадження.
Keywords: На підставі проведеного аналізу положень чинного кримінального процесуального законодавства України, матеріалів правозастосовної практики, наукової літератури у статті розкриваються проблемні питан- ня застосування положень статті 233 КПК України у кримінальному процесуальному доказуванні та надаються науково-обґрунтовані пропозиції щодо їх вирішення. З’ясовано, що слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та/або майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, чи з метою запобігання ризиків знищення речей, предметів та доку- ментів, які мають значення для кримінального провадження.

ПРАВОВА ОХОРОНА «ЗЕЛЕНИХ» ТЕХНОЛОГІЙ У МЕЖАХ КОНЦЕПЦІЇ ВІДКРИТИХ ІННОВАЦІЙ

Оксана Старовіт, Анастасія Ярмолюк

Оксана Старовіт, аспірантка Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України (Київ, Україна)
Анастасія Ярмолюк, аспірантка кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9465-3381, ORCID ID: 0000-0002-2844-9040

Anotation. У статті детально охарактеризовано особливості інноваційної діяльності в сфері «зелених» тех- нологій під час застосування концепції відкритих інновацій. Проаналізовано роль інтелектуальної власності як складника інноваційної діяльності та розглянуто баланс дотримання прав інтелектуальної власності під час партнерства між основними стейкхолдерами. На основі дослідження ключових властивостей моделі відкритих інновацій автори дійшли висновку про необхідність впровадження цієї концепції суб’єктами інноваційної діяль- ності для розвитку «зелених» технологій в Україні, що зумовлено їх вагомим впливом на навколишнє середовище та суспільство загалом. Відповідно до успішного міжнародного досвіду пропонується створення платформ від- критих інновацій, що розширює можливості результативного партнерства між суб’єктами інноваційної діяль- ності з метою стимулювання залучення інвестицій, поширення знань та обміну інноваційними технологіями. Також автори визначили, що розвиток інноваційної діяльності в сфері «зелених» технологій потрібно будувати на умовах створення ефективного за взаємодією середовища відкритих інновацій з обов’язковим дотриманням усіма партнерами прав інтелектуальної власності на договірній основі.
Keywords: У статті детально охарактеризовано особливості інноваційної діяльності в сфері «зелених» тех- нологій під час застосування концепції відкритих інновацій. Проаналізовано роль інтелектуальної власності як складника інноваційної діяльності та розглянуто баланс дотримання прав інтелектуальної власності під час партнерства між основними стейкхолдерами. На основі дослідження ключових властивостей моделі відкритих інновацій автори дійшли висновку про необхідність впровадження цієї концепції суб’єктами інноваційної діяль- ності для розвитку «зелених» технологій в Україні, що зумовлено їх вагомим впливом на навколишнє середовище та суспільство загалом. Відповідно до успішного міжнародного досвіду пропонується створення платформ від- критих інновацій, що розширює можливості результативного партнерства між суб’єктами інноваційної діяль- ності з метою стимулювання залучення інвестицій, поширення знань та обміну інноваційними технологіями. Також автори визначили, що розвиток інноваційної діяльності в сфері «зелених» технологій потрібно будувати на умовах створення ефективного за взаємодією середовища відкритих інновацій з обов’язковим дотриманням усіма партнерами прав інтелектуальної власності на договірній основі.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ЗАКРИТОГО ТИПУ

Ян Стрелюк

кандидат юридичних наук, здобувач кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності
Міжрегіональної академії управління персоналом (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4209-2017

Anotation. Метою статті є розкриття питань кваліфікації скоєння організованою злочинністю правопорушень у кримінально-виконавчих установах закритого типу шляхом аналізу наукових праць зарубіжних і вітчизняних учених із цієї проблематики та дослідження огріхів законодавства, що реалізується у проблемі їхнього право- застосування. У статті розкриті кримінально-правові засади організованої злочинності у кримінально-виконавчих установах закритого типу. Проаналізовано позиції вітчизняних і зарубіжних вчених кримінально-правової науки на вказану проблему. Виокремлено окремі питання кваліфікації дій, що дезорганізують роботу установ виконання покарань. З’ясовано, що організовані злочинні угруповання відрізняються від звичайних організованих груп біль- шою чисельністю (як правило, більш як 10 осіб), наявністю вираженої внутрішньої структури та керівного ядра, а також особливої кримінальною спрямованістю. Остання полягає в тому, що всі скоєні злочини, незважаючи на їхню відмінність у характері і ступеня суспільної небезпеки, в кінцевому рахунку мають на меті забезпечення неформальної влади даного угруповання у виправній установі і постійне витяг на цій основі різного роду вигод і переваг, створення сприятливих умов для ведення антигромадського способу життя.
Keywords: Метою статті є розкриття питань кваліфікації скоєння організованою злочинністю правопорушень у кримінально-виконавчих установах закритого типу шляхом аналізу наукових праць зарубіжних і вітчизняних учених із цієї проблематики та дослідження огріхів законодавства, що реалізується у проблемі їхнього право- застосування. У статті розкриті кримінально-правові засади організованої злочинності у кримінально-виконавчих установах закритого типу. Проаналізовано позиції вітчизняних і зарубіжних вчених кримінально-правової науки на вказану проблему. Виокремлено окремі питання кваліфікації дій, що дезорганізують роботу установ виконання покарань. З’ясовано, що організовані злочинні угруповання відрізняються від звичайних організованих груп біль- шою чисельністю (як правило, більш як 10 осіб), наявністю вираженої внутрішньої структури та керівного ядра, а також особливої кримінальною спрямованістю. Остання полягає в тому, що всі скоєні злочини, незважаючи на їхню відмінність у характері і ступеня суспільної небезпеки, в кінцевому рахунку мають на меті забезпечення неформальної влади даного угруповання у виправній установі і постійне витяг на цій основі різного роду вигод і переваг, створення сприятливих умов для ведення антигромадського способу життя.

СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ МОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Богдан Устименко

адвокат, аспірант кафедри теорії та історії держави і права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9151-9438

Anotation. У положеннях наукової статті автор проводить аналіз приписів чинного законодавства України у галузі національної безпеки, Довідника «Реформування Сектору Морської Безпеки», прийнятого Урядом США, Доповіді Генерального Секретаря ООН «Світовий океан та морське право» і позицій науковців щодо сутності та визначення терміну «морська безпека». За допомогою проведеного аналізу, зокрема, встановлено, що чинне законодавство України не містить визначення термінів «національна безпека України у сфері морської діяльнос- ті» або «морська безпека України». Водночас у статті розкрито сутність національної безпеки України у сфе- рі морської діяльності. Автор дійшов висновку, що до чинного законодавства України необхідно додати термін «національна безпека України у сфері морської діяльності», та сформулював наступне поняття: «національна безпека України у сфері морської діяльності (або «морська безпека України») – це захищеність національних інтересів України на морі від реальних та потенційних загроз, а також забезпечення сталого розвитку України як морської держави».
Keywords: У положеннях наукової статті автор проводить аналіз приписів чинного законодавства України у галузі національної безпеки, Довідника «Реформування Сектору Морської Безпеки», прийнятого Урядом США, Доповіді Генерального Секретаря ООН «Світовий океан та морське право» і позицій науковців щодо сутності та визначення терміну «морська безпека». За допомогою проведеного аналізу, зокрема, встановлено, що чинне законодавство України не містить визначення термінів «національна безпека України у сфері морської діяльнос- ті» або «морська безпека України». Водночас у статті розкрито сутність національної безпеки України у сфе- рі морської діяльності. Автор дійшов висновку, що до чинного законодавства України необхідно додати термін «національна безпека України у сфері морської діяльності», та сформулював наступне поняття: «національна безпека України у сфері морської діяльності (або «морська безпека України») – це захищеність національних інтересів України на морі від реальних та потенційних загроз, а також забезпечення сталого розвитку України як морської держави».

МІЖНАРОДНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВА НА ЖИТЛО ЛЮДИНИ

Олег Чайковський

старший викладач кафедри філософії, політології, психології і права
Одеської державної академії будівництва та архітектури (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9694-3406

Anotation. Конституційний захист прав суб’єктів житлових відносин є одним із пріоритетних завдань законо- давства. Наявність права без можливості його захисту позбавляється зовнішньої опори та є номінальним. Саме тому кожному праву, в тому числі й праву на житло, у випадку його порушення, надається можливість бути захищеним. Механізм захисту права починає діяти тоді, коли існує перешкода у здійсненні, або порушення, або погроза порушення права на житло. Проте способи захисту права на житло в Україні не завжди дієві. Після вико- ристання всіх національних засобів правового захисту громадянин згідно з частиною третьою статті 55 Консти- туції України має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення, складає механізм міжнародного захисту прав людини.
Keywords: Конституційний захист прав суб’єктів житлових відносин є одним із пріоритетних завдань законо- давства. Наявність права без можливості його захисту позбавляється зовнішньої опори та є номінальним. Саме тому кожному праву, в тому числі й праву на житло, у випадку його порушення, надається можливість бути захищеним. Механізм захисту права починає діяти тоді, коли існує перешкода у здійсненні, або порушення, або погроза порушення права на житло. Проте способи захисту права на житло в Україні не завжди дієві. Після вико- ристання всіх національних засобів правового захисту громадянин згідно з частиною третьою статті 55 Консти- туції України має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Система міжнародних (міждержавних) органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення, складає механізм міжнародного захисту прав людини.

ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОБІГУ ЗБРОЇ В УКРАЇНІ

Тетяна Шумейко

кандидат юридичних наук, докторант кафедри поліцейського права
Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0103-300X

Anotation. У статті з’ясовується сутність та формулюється визначення поняття державної політики у сфері обігу зброї в Україні. На підставі аналізу формального, змістовного та прогностично-стратегічного інтерпрета- ційних підходів до розуміння державної політики доводиться, що державна політика є соціально-правовим, полі- тичним та економічним явищем, що: має чітку юридичну форму, наповнену конкретним змістом; об’єктивується на підставах і умовах, визначених законодавством; передбачає існування адміністративно-правового механізму її формування й реалізації відповідно до певних стратегій та програм, а також нагальних потреб суспільства та дер- жави. За ознакою форми державна політика у сфері обігу зброї в Україні об’єктивується в рішеннях та управлін- ських діях (бездіяльності) суб’єкта формування та реалізації цієї державної політики. За ознакою змісту державна політика у сфері обігу зброї в Україні виявляється в концептуальній основі цієї державної політики – сучасній доктрині адміністративного права України, та принципах державної політики у сфері обігу зброї. Обґрунтовуєть- ся, що державною політикою у сфері обігу зброї в Україні є заснована на нормах чинного законодавства цілеспря- мована, організована управлінська діяльність (у вигляді дій чи бездіяльності) суб’єктів державної влади щодо упорядкування, розвитку та вирішення проблем належного перебігу суспільних відносин і процесів у сфері обігу зброї. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження.
Keywords: У статті з’ясовується сутність та формулюється визначення поняття державної політики у сфері обігу зброї в Україні. На підставі аналізу формального, змістовного та прогностично-стратегічного інтерпрета- ційних підходів до розуміння державної політики доводиться, що державна політика є соціально-правовим, полі- тичним та економічним явищем, що: має чітку юридичну форму, наповнену конкретним змістом; об’єктивується на підставах і умовах, визначених законодавством; передбачає існування адміністративно-правового механізму її формування й реалізації відповідно до певних стратегій та програм, а також нагальних потреб суспільства та дер- жави. За ознакою форми державна політика у сфері обігу зброї в Україні об’єктивується в рішеннях та управлін- ських діях (бездіяльності) суб’єкта формування та реалізації цієї державної політики. За ознакою змісту державна політика у сфері обігу зброї в Україні виявляється в концептуальній основі цієї державної політики – сучасній доктрині адміністративного права України, та принципах державної політики у сфері обігу зброї. Обґрунтовуєть- ся, що державною політикою у сфері обігу зброї в Україні є заснована на нормах чинного законодавства цілеспря- мована, організована управлінська діяльність (у вигляді дій чи бездіяльності) суб’єктів державної влади щодо упорядкування, розвитку та вирішення проблем належного перебігу суспільних відносин і процесів у сфері обігу зброї. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА НОРМАЛЬНОЇ РОБОТИ АВТОМАТИЗОВАНОЇ СИСТЕМИ ДОКУМЕНТООБІГУ СУДУ: ДОСВІД КРАЇН – ЧЛЕНІВ СНД

Артем Щербіна

аспірант
Донецького державного університету внутрішніх справ (Маріуполь, Донецька область, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8600-1829

Anotation. У статті автор розглядає кримінальні законодавства країн – членів Співдружності Незалежних Дер- жав. Акцентується увага на тому, що у більшості останніх відсутня спеціальна стаття, котра передбачала б кримі- нальну відповідальність за порушення нормальної роботи автоматизованої системи документообігу суду. Автор вказує, що в країнах СНД законодавець не надає кримінальному правопорушенню, котре полягає у порушенні нормальної роботи автоматизованої системи документообігу суду, особливого значення. У жодному з розглянутих Кримінальних кодексів не знайдено хоча б схожої норми у розділі, присвяченому кримінальним правопорушен- ням проти правосуддя. Це дозволяє констатувати, що наша країна більш серйозно оцінює це суспільно небезпечне діяння, розуміючи, що останнє здатне дестабілізувати судову систему, а також негативно вплинути на загальну кримінологічну ситуацію України.
Keywords: У статті автор розглядає кримінальні законодавства країн – членів Співдружності Незалежних Дер- жав. Акцентується увага на тому, що у більшості останніх відсутня спеціальна стаття, котра передбачала б кримі- нальну відповідальність за порушення нормальної роботи автоматизованої системи документообігу суду. Автор вказує, що в країнах СНД законодавець не надає кримінальному правопорушенню, котре полягає у порушенні нормальної роботи автоматизованої системи документообігу суду, особливого значення. У жодному з розглянутих Кримінальних кодексів не знайдено хоча б схожої норми у розділі, присвяченому кримінальним правопорушен- ням проти правосуддя. Це дозволяє констатувати, що наша країна більш серйозно оцінює це суспільно небезпечне діяння, розуміючи, що останнє здатне дестабілізувати судову систему, а також негативно вплинути на загальну кримінологічну ситуацію України.

СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ

Юрій Щиголь

здобувач
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-1487-1162

Anotation. У статті визначається коло суб’єктів формування та реалізації державної політики у сфері захисту інформації України. Розглядається роль кожного державного органу у формуванні та реалізації держаної політи- ки у сфері захисту інформації України. Зокрема, визначається, що головну роль техніко-технологічного захисту інформації України відіграє Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України. Запропонова- но визначення категорії «суб’єкт реалізації державної політики у сфері захисту інформації», під яким доцільно розуміти державний орган або уповноважену особу, що є учасником конкретних інформаційних відносин, наді- лений юридичними правами та обов’язками для виконання поставлених завдань та досягнення відповідних цілей, визначених державною політикою у сфері захисту інформації, використовуючи певні методи адміністративно- правового регулювання. Класифіковано суб’єктів формування та реалізації держаної політики у сфері захисту інформації на: 1) суб’єкти формування державної політики у сфері захисту інформації та 2) суб’єкти реалізації державної політики у сфері захисту інформації.
Keywords: У статті визначається коло суб’єктів формування та реалізації державної політики у сфері захисту інформації України. Розглядається роль кожного державного органу у формуванні та реалізації держаної політи- ки у сфері захисту інформації України. Зокрема, визначається, що головну роль техніко-технологічного захисту інформації України відіграє Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України. Запропонова- но визначення категорії «суб’єкт реалізації державної політики у сфері захисту інформації», під яким доцільно розуміти державний орган або уповноважену особу, що є учасником конкретних інформаційних відносин, наді- лений юридичними правами та обов’язками для виконання поставлених завдань та досягнення відповідних цілей, визначених державною політикою у сфері захисту інформації, використовуючи певні методи адміністративно- правового регулювання. Класифіковано суб’єктів формування та реалізації держаної політики у сфері захисту інформації на: 1) суб’єкти формування державної політики у сфері захисту інформації та 2) суб’єкти реалізації державної політики у сфері захисту інформації.