Журнал №6 (50) / 2022|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА ЦЕНТРУ РЕАБІЛІТАЦІЇ: АНАЛІЗ ДОСВІДУ

Наталія Бездідько

аспірант Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4384-6757

Anotation. Стаття присвячена дослідженню соціального середовища центру реабілітації та проаналізовано основні його характеристики. Наголошено на необхідності створення спеціального розвиткового середовища у центрах реабілітації дітей та осіб з інвалідністю. Досліджено важливості для законних представників дітей з інвалідністю відкритості, гуманістичності та розвитковості середовища.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню соціального середовища центру реабілітації та проаналізовано основні його характеристики. Наголошено на необхідності створення спеціального розвиткового середовища у центрах реабілітації дітей та осіб з інвалідністю. Досліджено важливості для законних представників дітей з інвалідністю відкритості, гуманістичності та розвитковості середовища.

РОЗГЛЯД В. МАСАЛЬСЬКИМ ПРОБЛЕМ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В СЕРЕДИНІ XX СТОЛІТТЯ

Лариса Кушнірова

викладач кафедри педагогіки Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6897-1829

Anotation. Наукова спадщина В. Масальського створила підвалини для подальших досліджень у галузі методики навчання української мови й досі не втрачає актуальності. Для виконання цього дослідження вивчено доробок ученого, проаналізовано тогочасні програми для шкіл, підручники й посібники, постанови й методичні рекомендації, збірники статей з досвіду навчання української мови в закладах загальної середньої освіти. У положеннях статті автор розглядає здійснений В. Масальським аналіз проблем методики навчання української мови в середині ХХ століття. Учений показує, що у вказаний період були актуальними питання лінгво-дидактики, зокрема змісту і принципів навчання; навчання граматики; створення стабільного підручника; обмін досвідом роботи кращих учителів. Також відбувався пошук фахівцями кращих методів навчання. Дослідження В. Масальського доводить, що шлях розвитку вітчизняної методики навчання української мови був висхідний. Доробок ученого не втрачає цінності.
Keywords: Наукова спадщина В. Масальського створила підвалини для подальших досліджень у галузі методики навчання української мови й досі не втрачає актуальності. Для виконання цього дослідження вивчено доробок ученого, проаналізовано тогочасні програми для шкіл, підручники й посібники, постанови й методичні рекомендації, збірники статей з досвіду навчання української мови в закладах загальної середньої освіти. У положеннях статті автор розглядає здійснений В. Масальським аналіз проблем методики навчання української мови в середині ХХ століття. Учений показує, що у вказаний період були актуальними питання лінгво-дидактики, зокрема змісту і принципів навчання; навчання граматики; створення стабільного підручника; обмін досвідом роботи кращих учителів. Також відбувався пошук фахівцями кращих методів навчання. Дослідження В. Масальського доводить, що шлях розвитку вітчизняної методики навчання української мови був висхідний. Доробок ученого не втрачає цінності.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТОПОНІМІКОНУ В РОМАНІ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО «ДИВО»

Лілія Рускуліс, Інна Родіонова

Лілія Рускуліс, доктор педагогічних наук, доцент кафедри української мови і літератури Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (Миколаїв, Україна)
Інна Родіонова, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови і літератури Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (Миколаїв, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2293-5715, ORCID ID: 0000-0002-3020-8764

Anotation. У статті досліджуються функціональні особливості топонімів, використаних Павлом Загребельним в історичному романі «Диво». Установлено, що топоніми в творі виконують три основні стилістичні функції: номінативно-ідентифікаційну, описово-зображальну і фонову. Проаналізовані нами топоніми (усього 265 лексем) поділено на фізико-географічні та суспільно-культурні топоніми. Першу групу становлять топоніми, до яких належать: ороніми та гідроніми. У тексті роману нами виділено топоніми на позначення водних об’єктів – 31 лексема (гідроніми, потамоніми, лімноніми, пелагоніми, океаноніми, гелоніми). Використання топонімів цієї групи дає можливість ідентифікувати національний простір, оприявнити художній ландшафт. Друга група – суспільно-культурні топоніми: ойконіми, полісоніми, комоніми, хороніми, теоніми, урбаноніми. Найбільшою групою є топоніми на позначення давньоруських і закордонних міст (усього 73 лексеми), що уможливлює протиставлення понять «свій/чужий». Їх роль – окреслення боротьби між містами, відповідно й між державами, відтворення конфліктів на релігійному ґрунті, завдяки чому автор творить атмосферу часу, атмосферу життя і суперечок. Дослідження доводять, топоніми, як правило, закладають основну тезу (принцип), формують характери героїв, демонструють зв’язок поколінь, об’єднують час і простір. Таким чином, маємо підстави констатувати, що особливості творення топонімів художнього твору, прийоми їхнього використання – невід’ємна складова ідіостилю письменника.
Keywords: У статті досліджуються функціональні особливості топонімів, використаних Павлом Загребельним в історичному романі «Диво». Установлено, що топоніми в творі виконують три основні стилістичні функції: номінативно-ідентифікаційну, описово-зображальну і фонову. Проаналізовані нами топоніми (усього 265 лексем) поділено на фізико-географічні та суспільно-культурні топоніми. Першу групу становлять топоніми, до яких належать: ороніми та гідроніми. У тексті роману нами виділено топоніми на позначення водних об’єктів – 31 лексема (гідроніми, потамоніми, лімноніми, пелагоніми, океаноніми, гелоніми). Використання топонімів цієї групи дає можливість ідентифікувати національний простір, оприявнити художній ландшафт. Друга група – суспільно-культурні топоніми: ойконіми, полісоніми, комоніми, хороніми, теоніми, урбаноніми. Найбільшою групою є топоніми на позначення давньоруських і закордонних міст (усього 73 лексеми), що уможливлює протиставлення понять «свій/чужий». Їх роль – окреслення боротьби між містами, відповідно й між державами, відтворення конфліктів на релігійному ґрунті, завдяки чому автор творить атмосферу часу, атмосферу життя і суперечок. Дослідження доводять, топоніми, як правило, закладають основну тезу (принцип), формують характери героїв, демонструють зв’язок поколінь, об’єднують час і простір. Таким чином, маємо підстави констатувати, що особливості творення топонімів художнього твору, прийоми їхнього використання – невід’ємна складова ідіостилю письменника.

СТРУКТУРА ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ

Світлана Сімакова

аспірантка кафедри початкової і професійної освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8173-3625

Anotation. У статті розроблено та обґрунтовано авторську структуру готовності майбутніх фахівців музичного мистецтва до професійного самовдосконалення. З цією метою опрацьовано науково-педагогічну літературу та надані у працях учених визначення понять «готовність» в контексті педагогічної освіти, «готовність до професійного самовдосконалення майбутнього вчителя». Проаналізовано запропоновані ученими структурні компоненти готовності майбутніх учителів до професійного самовдосконалення та на основі їх узагальнення детально схарактеризовано структурні компоненти готовності майбутніх фахівців музичного мистецтва до професійного самовдосконалення: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, організаційно-діяльнісний, оцінювально-рефлексивний. У результаті здійсненого аналізу визначено, що перспективою подальших досліджень є розробка та обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування готовності майбутніх фахівців музичного мистецтва до професійного самовдосконалення в умовах творчого освітнього середовища.
Keywords: У статті розроблено та обґрунтовано авторську структуру готовності майбутніх фахівців музичного мистецтва до професійного самовдосконалення. З цією метою опрацьовано науково-педагогічну літературу та надані у працях учених визначення понять «готовність» в контексті педагогічної освіти, «готовність до професійного самовдосконалення майбутнього вчителя». Проаналізовано запропоновані ученими структурні компоненти готовності майбутніх учителів до професійного самовдосконалення та на основі їх узагальнення детально схарактеризовано структурні компоненти готовності майбутніх фахівців музичного мистецтва до професійного самовдосконалення: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, організаційно-діяльнісний, оцінювально-рефлексивний. У результаті здійсненого аналізу визначено, що перспективою подальших досліджень є розробка та обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування готовності майбутніх фахівців музичного мистецтва до професійного самовдосконалення в умовах творчого освітнього середовища.

ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ПРИРОДНИЧИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

Віталіна Тарасова

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7161-323X

Anotation. У статті досліджено труднощі, що виникають під час формування термінологічної компетентності студентів природничих спеціальностей. Окреслено зміст поняття «термінологічна компетентність» як важливого складника професійної компетентності, сформульовано лінгводидактичні умови оптимізації процесу навчання та опанування термінології в рамках курсу «Англійська мова за професійним спрямуванням». Визначено основні труднощі перекладу та з’ясовано характер перекладної взаємовідповідності термінологічної лексики англійської і української мов; визначено типові способи і прийоми перекладу англійських термінів, які ще не мають перекладних відповідників в українській мові; виявлено рівень перекладної взаємовідповідності англійської і української термінологічної лексики з компонентами епонімами. Встановлено, що термінологія природничих наук потребує уніфікації та стандартизації, котрі повинні проводитися з урахуванням як національних, так і міжнародних компонентів, а також тісного зв’язку досліджуваної термінології з відповідною галуззю. Запропоновано систему пізнавальних, тренувальних і творчо-дослідницьких вправ, які мають на меті формування термінологічної компетентності студентів нефілологічних спеціальностей.
Keywords: У статті досліджено труднощі, що виникають під час формування термінологічної компетентності студентів природничих спеціальностей. Окреслено зміст поняття «термінологічна компетентність» як важливого складника професійної компетентності, сформульовано лінгводидактичні умови оптимізації процесу навчання та опанування термінології в рамках курсу «Англійська мова за професійним спрямуванням». Визначено основні труднощі перекладу та з’ясовано характер перекладної взаємовідповідності термінологічної лексики англійської і української мов; визначено типові способи і прийоми перекладу англійських термінів, які ще не мають перекладних відповідників в українській мові; виявлено рівень перекладної взаємовідповідності англійської і української термінологічної лексики з компонентами епонімами. Встановлено, що термінологія природничих наук потребує уніфікації та стандартизації, котрі повинні проводитися з урахуванням як національних, так і міжнародних компонентів, а також тісного зв’язку досліджуваної термінології з відповідною галуззю. Запропоновано систему пізнавальних, тренувальних і творчо-дослідницьких вправ, які мають на меті формування термінологічної компетентності студентів нефілологічних спеціальностей.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОДЕЛЕЙ ЯКІСНОГО УПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНИМ ВИХОВАННЯМ В УКРАЇНІ ТА КИТАЇ

Чжан Ліан

аспірант кафедри педагогіки, іноземної філології та перекладу Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-57-50-2605

Anotation. Мета: здійснити порівняльну характеристику моделей якісного управління фізичним вихованням в Україні та Китаї. Методи дослідження: метод аналізу та синтезу. Результати: на основі порівняльного аналізу моделей управління фізичним вихованням в Україні та Китайській народній республіці, виокремлено дві моделі це інтервенціоністська, тобто модель де держава впливає на регулювання відносин у сфері фізичного виховання та спорту, та «модель невтручання» держави в спортивну сферу, яка опирається на принципи автономії галузі, відносини між суб’єктами спортивного руху врегульовані міжнародними спортивними нормами. Реформи в українській спортивній галузі перебувають на етапі створення та імплементації. Передумовами реформування фізичного виховання у Китаї були: політичні зміни, розвиток економіки, який посприяв покращенню рівня життя населення, розвиток науки та освітнього сектору, зміни в ідеології. Одним з основних чинників реформування стала достойна державна підтримка фізичного виховання.
Keywords: Мета: здійснити порівняльну характеристику моделей якісного управління фізичним вихованням в Україні та Китаї. Методи дослідження: метод аналізу та синтезу. Результати: на основі порівняльного аналізу моделей управління фізичним вихованням в Україні та Китайській народній республіці, виокремлено дві моделі це інтервенціоністська, тобто модель де держава впливає на регулювання відносин у сфері фізичного виховання та спорту, та «модель невтручання» держави в спортивну сферу, яка опирається на принципи автономії галузі, відносини між суб’єктами спортивного руху врегульовані міжнародними спортивними нормами. Реформи в українській спортивній галузі перебувають на етапі створення та імплементації. Передумовами реформування фізичного виховання у Китаї були: політичні зміни, розвиток економіки, який посприяв покращенню рівня життя населення, розвиток науки та освітнього сектору, зміни в ідеології. Одним з основних чинників реформування стала достойна державна підтримка фізичного виховання.

ЧАСОВІ «РОЗЛОМИ» САКРАЛЬНОГО ТЕКСТУ: ВІКТОРІЯ ПОЛЬОВА – ФРАНСІС ПУЛЕНК

Олена Наумова

кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри історії світової музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4551-0891

Anotation. У статті досліджуються проблеми, пов’язані із трансформацією часових параметрів сакрального тексту у жанрах інструментальної та театральної музики. На матеріалі опери Франсіса Пуленка «Dialogues des Carmélites» та симфонічного опусу Вікторії Польової «Bucha. Lacrimosa» розглядається природа музичної процесуальності, виявляються драматургічні та стилістичні чинники, що впливають на формування в музиці феномену сакрального діалогу.
Keywords: У статті досліджуються проблеми, пов’язані із трансформацією часових параметрів сакрального тексту у жанрах інструментальної та театральної музики. На матеріалі опери Франсіса Пуленка «Dialogues des Carmélites» та симфонічного опусу Вікторії Польової «Bucha. Lacrimosa» розглядається природа музичної процесуальності, виявляються драматургічні та стилістичні чинники, що впливають на формування в музиці феномену сакрального діалогу.

СТРІТ ФОТОГРАФІЯ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФОТОКНИГИ

Анна Сафронова, Олена Сафронова

Анна Сафронова, доктор філософії, докторант факультету мистецтв і дизайну Західного університету Тімішоара (Румунія)
Олена Сафронова, кандидат технічних наук, доцент, доцент кафедри образотворчого мистецтва та архітектурної графіки Київського національного університету будівництва і архітектури (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4215-2646, ORCID ID: 0000-0002-3887-4825

Anotation. Проведено мистецтвознавчий аналіз засобів виразності української авторської фотокниги, яка сьогодні посіла гідне місце серед мистецьких проектів сучасних фотомитців. Показано, що переважна більшість українських фотомитців у своїх фотопроєктах звертаються до вуличної фотографії, оскільки вона є найдоступнішим інструментом відображення суспільних та особистих проблем. Представлено основні етапи жанрової трансформації від пікторіалізму до сучасних зразків. Виявлено, що українська арт фотокнига розвивається у русі загальносвітового розвитку фотокниги і фотомистецтва, разом із успадкуванням традицій харківської школи, як унікального явища в історії фотомистецтва. Особливістю сучасної української стріт-фотографії, як і української фотокниги загалом, є часте звернення до радянського минулого, естетики постмодернізму (постійне цитування, використання сарказму, іронія та гіперболізація дійсності), використання технік прямої і аматорської фотографії.
Keywords: Проведено мистецтвознавчий аналіз засобів виразності української авторської фотокниги, яка сьогодні посіла гідне місце серед мистецьких проектів сучасних фотомитців. Показано, що переважна більшість українських фотомитців у своїх фотопроєктах звертаються до вуличної фотографії, оскільки вона є найдоступнішим інструментом відображення суспільних та особистих проблем. Представлено основні етапи жанрової трансформації від пікторіалізму до сучасних зразків. Виявлено, що українська арт фотокнига розвивається у русі загальносвітового розвитку фотокниги і фотомистецтва, разом із успадкуванням традицій харківської школи, як унікального явища в історії фотомистецтва. Особливістю сучасної української стріт-фотографії, як і української фотокниги загалом, є часте звернення до радянського минулого, естетики постмодернізму (постійне цитування, використання сарказму, іронія та гіперболізація дійсності), використання технік прямої і аматорської фотографії.

МУЗИЧНА КУЛЬТУРА КИТАЮ У ДИСКУРСІ СИСТЕМНОЇ ЄДНОСТІ

Чжао Юе

aспірантка кафедри образотворчого мистецтва, музикознавства та культурології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5932-9108

Anotation. Метою статті є визначення контамінації у становленні музичної культури Китаю ХХ століття з позицій різних смислотворчих характеристик: соціально-історичної, культуротворчої, філософської тощо. Методологія дослідження полягає в застосуванні аналітичного, міждисциплінарного; системного методів з використанням семіотичного, культурологічного, герменевтичного, описового, порівняльного, теоретичного узагальнення та ін. Використано елементи кросаналізу для визначення подоби та відмінностей у побудові музичного дискурсу. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше формування китайської музичної культури розглядається у контамінацій таких векторів як філософія, академічна музика, створення освітньої системи та інтегративних процесів щодо змісту та форм національних культур у контексті «Схід-Захід». Зазначені вектори дозволили створити цілісну систему, складові якої знаходять у контамінації своїх смислотворчих рівнів. Висновки. Формування музичної культури Китаю стало системним явищем, яке розвивається під впливом внутрішньо-політичних, соціальних та історичних подій. Трирівневий базис з сприйняття культурного досвіду (запозичення, активного впливу та поглинання) сформував самобутню культуру, що охоплює академічну, естрадну, освітню складові музично культури, а також прямує до проникнення до загального процесу формування загальних компетентностей.
Keywords: Метою статті є визначення контамінації у становленні музичної культури Китаю ХХ століття з позицій різних смислотворчих характеристик: соціально-історичної, культуротворчої, філософської тощо. Методологія дослідження полягає в застосуванні аналітичного, міждисциплінарного; системного методів з використанням семіотичного, культурологічного, герменевтичного, описового, порівняльного, теоретичного узагальнення та ін. Використано елементи кросаналізу для визначення подоби та відмінностей у побудові музичного дискурсу. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше формування китайської музичної культури розглядається у контамінацій таких векторів як філософія, академічна музика, створення освітньої системи та інтегративних процесів щодо змісту та форм національних культур у контексті «Схід-Захід». Зазначені вектори дозволили створити цілісну систему, складові якої знаходять у контамінації своїх смислотворчих рівнів. Висновки. Формування музичної культури Китаю стало системним явищем, яке розвивається під впливом внутрішньо-політичних, соціальних та історичних подій. Трирівневий базис з сприйняття культурного досвіду (запозичення, активного впливу та поглинання) сформував самобутню культуру, що охоплює академічну, естрадну, освітню складові музично культури, а також прямує до проникнення до загального процесу формування загальних компетентностей.

КОНЦЕПТ «УКРАЇНА» ЯК КЛЮЧОВИЙ У КОНЦЕПТОСФЕРІ ТВОРЧОСТІ Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА

Катерина Білобровська

аспірантка кафедри української та зарубіжної літератур Криворізького державного педагогічного університету (Кривий Ріг, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6006-9681

Anotation. У статті висвітлено реалізацію концепту «Україна» та його смислових маркерів у творчій спадщині Б. Антоненка-Давидовича. Картину світу митця можна схарактеризувати як суто національну, глибинно українську, що тяжіє до пізнання свого коріння, тому концепт «Україна» є наскрізним у творчому доробку письменника. Різні вияви концепту представлено у романах «Нащадки прадідів», «За ширмою», повістях «Смерть», «Печатка», оповіданнях «Синя Волошка», «Просвітяни», «Слово матері», «Щастя», «Бабині казки», «Шурабуря», драмі «Лицарі “абсурду”» та ін. Цей концепт є домінантним у концептосфері творчості письменника й має індивідуально-авторське наповнення: його репрезентовано митцем в етнокультурному фокусі, крізь квінтесенцію генетичного коду нації й культурно-історичних реалій. Концепт «Україна» есплікується через власні назви; історичні події та особистості минулого; національно-свідомих громадян; образи кобзарів, козакування й чумакування; українську мову, особистості й твори українських митців, фольклор; особливості довкілля; українські народні звичаї й традиції; автентичний національний побут. Вершинні вияви цього концепту сконцентровано у репрезентації сакрального образу матері.
Keywords: У статті висвітлено реалізацію концепту «Україна» та його смислових маркерів у творчій спадщині Б. Антоненка-Давидовича. Картину світу митця можна схарактеризувати як суто національну, глибинно українську, що тяжіє до пізнання свого коріння, тому концепт «Україна» є наскрізним у творчому доробку письменника. Різні вияви концепту представлено у романах «Нащадки прадідів», «За ширмою», повістях «Смерть», «Печатка», оповіданнях «Синя Волошка», «Просвітяни», «Слово матері», «Щастя», «Бабині казки», «Шурабуря», драмі «Лицарі “абсурду”» та ін. Цей концепт є домінантним у концептосфері творчості письменника й має індивідуально-авторське наповнення: його репрезентовано митцем в етнокультурному фокусі, крізь квінтесенцію генетичного коду нації й культурно-історичних реалій. Концепт «Україна» есплікується через власні назви; історичні події та особистості минулого; національно-свідомих громадян; образи кобзарів, козакування й чумакування; українську мову, особистості й твори українських митців, фольклор; особливості довкілля; українські народні звичаї й традиції; автентичний національний побут. Вершинні вияви цього концепту сконцентровано у репрезентації сакрального образу матері.

ВЗАЄМОДІЯ ТОПОСІВ МІСТА ТА ВІЙНИ В КНИЗІ ВІРШІВ С. ЖАДАНА «ТАМПЛІЄРИ»

Дмитро Присівок

аспірант кафедри літератури, методики її навчання, історії культури та журналістики Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (Ніжин, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2877-3200

Anotation. У статті звертається увага на розвиток творчості С. Жадана. Відзначається вплив на його тексти російського збройного нападу на Україну та поява у творчості топосу війни, який швидко стає одним із основних. Акцентується увага на питанні ідентичності, яке завжди було важливим для С. Жадана, але його втілення в нових творах зазнало певних змін. У дослідженні ідентичність пов’язується з топосом міста, й аналізуються взаємозв’язки простору війни та простору міста в збірці віршів «Тамплієри». Проводиться порівняння змін, які відбулися з простором міста після появи в текстах військової тематики. Наводяться приклади взаємодії просторових образів міста та війни. Зазначаються основні варіанти впливу війни на місто в збірці. Підкреслюється еволюція творчості письменника.
Keywords: У статті звертається увага на розвиток творчості С. Жадана. Відзначається вплив на його тексти російського збройного нападу на Україну та поява у творчості топосу війни, який швидко стає одним із основних. Акцентується увага на питанні ідентичності, яке завжди було важливим для С. Жадана, але його втілення в нових творах зазнало певних змін. У дослідженні ідентичність пов’язується з топосом міста, й аналізуються взаємозв’язки простору війни та простору міста в збірці віршів «Тамплієри». Проводиться порівняння змін, які відбулися з простором міста після появи в текстах військової тематики. Наводяться приклади взаємодії просторових образів міста та війни. Зазначаються основні варіанти впливу війни на місто в збірці. Підкреслюється еволюція творчості письменника.

ТОПОНІМНИЙ ПРОСТІР ФОЛЬКЛОРУ ТА ПРОБЛЕМА ЙОГО ЛЕКСИКОГРАФІЧНОГО ОПИСУ

Руслан Сердега

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (Харків, Україна), докторант кафедри українознавства і лінгводидактики Харківського національного імені Г. С. Cковороди (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7064-4547

Anotation. Актуальним завданням української лінгвофольклористики є розробка методологічних засад лексикографічного опису словесних одиниць, наявних у мові фольклору. У розвідці подано приклади лексикографування географічних найменувань, що зустрічаються в текстах усної народної творчості. Нами розглянуто топоніми, вилучені зі збірок усної народної творчості, що видавалися протягом ХХ-ХХІ століття. При тлумаченні значення таких одиниць обов’язково слід окреслювати географічне положення тих реалій, що вони називають. За потреби варто подавати інформацію про нинішню назву місцевості та колишню. У топонімів можуть також з’являтися оцінні смислові відтінки. Такі відтінки теж потрібно фіксувати у словниковій статті. Географічні назви можуть мати в текстах фольклору варіантні найменування, які теж необхідно відбивати у словникових статтях. Словник мови фольклору має більше тяжіти до лексикографічних праць лінгвістичного типу, тому опис топонімів повинен супроводжуватися й мінімальною граматичною інформацією.
Keywords: Актуальним завданням української лінгвофольклористики є розробка методологічних засад лексикографічного опису словесних одиниць, наявних у мові фольклору. У розвідці подано приклади лексикографування географічних найменувань, що зустрічаються в текстах усної народної творчості. Нами розглянуто топоніми, вилучені зі збірок усної народної творчості, що видавалися протягом ХХ-ХХІ століття. При тлумаченні значення таких одиниць обов’язково слід окреслювати географічне положення тих реалій, що вони називають. За потреби варто подавати інформацію про нинішню назву місцевості та колишню. У топонімів можуть також з’являтися оцінні смислові відтінки. Такі відтінки теж потрібно фіксувати у словниковій статті. Географічні назви можуть мати в текстах фольклору варіантні найменування, які теж необхідно відбивати у словникових статтях. Словник мови фольклору має більше тяжіти до лексикографічних праць лінгвістичного типу, тому опис топонімів повинен супроводжуватися й мінімальною граматичною інформацією.

ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ДИСЦИПЛІНАРНОГО ВПЛИВУ ЩОДО ПОЛІЦЕЙСЬКОГО: ПИТАННЯ ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКИ

Оксана Шевченко

ад’юнкт відділу організації освітньо-наукової підготовки Харківського національного університету внутрішніх справ (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9352-9354

Anotation. В науковій статті на підставі норм чинного законодавства здійснено дослідження процедури виконання рішення про застосування заходів дисциплінарного стягнення щодо поліцейського. Доведено, що виконання рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу щодо поліцейського становить собою врегульований нормами чинного законодавства особливий процесуальний порядок вирішення справи (матеріали службового розслідування) по суті, шляхом застосування заходів дисциплінарного впливу до поліцейського, який вчинив дії пов’язанні з порушенням службової дисципліни, має індивідуальний характер, а також має превентивний характер щодо запобігання вчинення нових дисциплінарних проступків. Виокремлено особливості виконання рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу: застосовується законодавчо визначеним колом суб’єктів; є засобом підтримання службової дисципліни; має індивідуальний характер; спрямовано на відновлення порушення норм у сфері службових обов’язків; спрямовано на реалізацію виховної функції щодо запобігання вчинення нових дисциплінарних проступків.
Keywords: В науковій статті на підставі норм чинного законодавства здійснено дослідження процедури виконання рішення про застосування заходів дисциплінарного стягнення щодо поліцейського. Доведено, що виконання рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу щодо поліцейського становить собою врегульований нормами чинного законодавства особливий процесуальний порядок вирішення справи (матеріали службового розслідування) по суті, шляхом застосування заходів дисциплінарного впливу до поліцейського, який вчинив дії пов’язанні з порушенням службової дисципліни, має індивідуальний характер, а також має превентивний характер щодо запобігання вчинення нових дисциплінарних проступків. Виокремлено особливості виконання рішення про застосування заходів дисциплінарного впливу: застосовується законодавчо визначеним колом суб’єктів; є засобом підтримання службової дисципліни; має індивідуальний характер; спрямовано на відновлення порушення норм у сфері службових обов’язків; спрямовано на реалізацію виховної функції щодо запобігання вчинення нових дисциплінарних проступків.

СУЧАСНЕ ТА МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ ОЧИМА ДОБРОВОЛЬЦІВ: СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ

Ольга Безрукова, Олег Бондаренко

Ольга Безрукова, доктор соціологічних наук, доцент, завідувач кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)
Олег Бондаренко, кандидат соціологічних наук, директор ГО «Соціальні дослідження та тренінгові компанії» (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4305-6218, ORCID ID: 0000-0001-8904-3290

Anotation. Українське суспільство в ситуації повномасштабної війни отримує новий досвід, який хоча і є травматичним, але містить в собі потенціал соціальних трансформацій країни, держави та нації. Перед українськими соціологами стоїть завдання проводити соціологічні дослідження у галузі соціології війни, розробляти підходи та методи, які дозволять вирішувати теоретичні та практичні завдання, пов’язані з визначенням рис суспільства, що знаходиться в ситуації війни, її цілей, масштабів, характеру, наслідків. Пропонується використання якісної методології (етнографічні методи та метод фокус-груп). Етнографічний метод є дослідницькою стратегією включеного спостереження. Результатом стала спроба скласти картину культури спільності, що вивчається. Фокус-групове дослідження дозволило виявити спектр думок з досліджуваної проблеми, визначити поведінку захисників, їх мотивації до захисту країни, переконань, цінностей та очікувань в майбутньому. Інформанти впевнені в перемозі України, але військовий чинник, на їх думку не буде вирішальним. Важливими є військова та економічна допомога з боку країн Заходу, санкції тощо.
Keywords: Українське суспільство в ситуації повномасштабної війни отримує новий досвід, який хоча і є травматичним, але містить в собі потенціал соціальних трансформацій країни, держави та нації. Перед українськими соціологами стоїть завдання проводити соціологічні дослідження у галузі соціології війни, розробляти підходи та методи, які дозволять вирішувати теоретичні та практичні завдання, пов’язані з визначенням рис суспільства, що знаходиться в ситуації війни, її цілей, масштабів, характеру, наслідків. Пропонується використання якісної методології (етнографічні методи та метод фокус-груп). Етнографічний метод є дослідницькою стратегією включеного спостереження. Результатом стала спроба скласти картину культури спільності, що вивчається. Фокус-групове дослідження дозволило виявити спектр думок з досліджуваної проблеми, визначити поведінку захисників, їх мотивації до захисту країни, переконань, цінностей та очікувань в майбутньому. Інформанти впевнені в перемозі України, але військовий чинник, на їх думку не буде вирішальним. Важливими є військова та економічна допомога з боку країн Заходу, санкції тощо.

МЕТАКОГНІТИВНА АКТИВНІСТЬ ЯК ПРОЯВ МЕТАКОГНІТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Юлія Ватан

аспірантка Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8157-7754

Anotation. У статті обґрунтовано поняття метакогнітивного потенціалу як сукупності здібностей, що розвиваються в онтогенезі, та навичок, що набуваються під час навчання, які актуалізуються за певних умов та забезпечують людині здатність здійснювати регулювання власними пізнавальними процесами. Визначено, що основною формою його прояву є метакогнітивна активність, під якою розуміють цілеспрямовану довільну психічну діяльність людини, сутність якої полягає в управлінні сприйняттям, збереженням, обробкою та відтворенням інформації. До її структурних компонентів належать наступні: мотиваційно-емоційний, рефлексивно-оцінний, вольовий, операційний та інформаційний. З метою визначення особливостей метакогнітивної активності в осіб з різним рівнем метакогнітивного потенціалу проведено дослідження із використанням «Комплексного опитувальника метакогнітивного потенціалу» та «Методики діагностики метакогнітивної активності». В результаті емпіричного дослідження встановлено, що значна частка досліджуваних із високим рівнем метакогнітивного потенціалу мають середній рівень метакогнітивної активності, тобто їх метакогнітвний потенціал не можна вважати цілком реалізованим. На підставі отриманих даних можна зробити висновок про необхідність виявлення чинників, які сприяють актуалізації метакогнітивного потенціалу.
Keywords: У статті обґрунтовано поняття метакогнітивного потенціалу як сукупності здібностей, що розвиваються в онтогенезі, та навичок, що набуваються під час навчання, які актуалізуються за певних умов та забезпечують людині здатність здійснювати регулювання власними пізнавальними процесами. Визначено, що основною формою його прояву є метакогнітивна активність, під якою розуміють цілеспрямовану довільну психічну діяльність людини, сутність якої полягає в управлінні сприйняттям, збереженням, обробкою та відтворенням інформації. До її структурних компонентів належать наступні: мотиваційно-емоційний, рефлексивно-оцінний, вольовий, операційний та інформаційний. З метою визначення особливостей метакогнітивної активності в осіб з різним рівнем метакогнітивного потенціалу проведено дослідження із використанням «Комплексного опитувальника метакогнітивного потенціалу» та «Методики діагностики метакогнітивної активності». В результаті емпіричного дослідження встановлено, що значна частка досліджуваних із високим рівнем метакогнітивного потенціалу мають середній рівень метакогнітивної активності, тобто їх метакогнітвний потенціал не можна вважати цілком реалізованим. На підставі отриманих даних можна зробити висновок про необхідність виявлення чинників, які сприяють актуалізації метакогнітивного потенціалу.

ПСИХОЛОГІЧНІ ТИПИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СВІТОГЛЯДУ ОСОБИСТОСТІ

Ксенія Грузинова

аспірант кафедри загальної психології факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7800-1375

Anotation. В тексті статті представлено аналіз проблеми створення психологічної типології індивідуального світогляду особистості. Актуальність теми наукового дослідження обумовлена відсутністю єдиної усталеної класифікації типів або різновидів індивідуального світогляду в лоні психологічної науки. Емпірична частина дослідження передбачала застосування методів групового опитування із подальшим статистичним опрацюванням даних за допомогою програми SPSS 21.0. Кількісна обробка включала використання кластерного аналізу і порівняння середніх значень за обраними світоглядними характеристиками між виокремленими типами індивідуального світогляду. Статистично підтверджено можливість розгляду емпіричної типології із виділенням п’яти типів індивідуального світогляду особистості: «безневинний», «ідеаліст», «самотній», «загублений», «зневоднений». Інтерпретація створеної типології передбачала аналіз особливостей прояву в рамках кожного типу наступних світоглядних характеристик, компонентів світогляду: базових переконань, універсальних цінностей, світоглядної пластичності, екзистенційної наповненості, а також прийняття себе, інших і адаптацію як проявів світоставлення особистості. Перспективою подальших досліджень є визначення особливостей переживання психологічного благополуччя у співвіднесенні із виокремленими типами світогляду особистості.
Keywords: В тексті статті представлено аналіз проблеми створення психологічної типології індивідуального світогляду особистості. Актуальність теми наукового дослідження обумовлена відсутністю єдиної усталеної класифікації типів або різновидів індивідуального світогляду в лоні психологічної науки. Емпірична частина дослідження передбачала застосування методів групового опитування із подальшим статистичним опрацюванням даних за допомогою програми SPSS 21.0. Кількісна обробка включала використання кластерного аналізу і порівняння середніх значень за обраними світоглядними характеристиками між виокремленими типами індивідуального світогляду. Статистично підтверджено можливість розгляду емпіричної типології із виділенням п’яти типів індивідуального світогляду особистості: «безневинний», «ідеаліст», «самотній», «загублений», «зневоднений». Інтерпретація створеної типології передбачала аналіз особливостей прояву в рамках кожного типу наступних світоглядних характеристик, компонентів світогляду: базових переконань, універсальних цінностей, світоглядної пластичності, екзистенційної наповненості, а також прийняття себе, інших і адаптацію як проявів світоставлення особистості. Перспективою подальших досліджень є визначення особливостей переживання психологічного благополуччя у співвіднесенні із виокремленими типами світогляду особистості.

ВНЕСОК ФАХІВЦІВ УГОРСЬКОЇ ШКОЛИ ПСИХОАНАЛІЗУ У РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ ПСИХОАНАЛІТИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Євген Нелін

кандидат педагогічних наук, психоаналітик, викладач психологічних дисциплін Інституту професійної супервізії (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5612-8589

Anotation. У статті представлено історію угорської школи психоаналізу і внесок її представників у розвиток концепції психоаналітичної педагогіки. Акцентовано увагу на діяльності Ш. Ференці та його учнів у поширення ідей ненасильницького виховання. Наголошено, що під час Першого міжнародного психоаналітичного конгресу Ш. Ференці представив доповідь «Психоаналіз і педагогіка» (1908), в якій розкритикував моралізаторське виховання і закликав розвивати ідеї психоаналітичного підходу в освіті. Також досліджено основні ідеї М. Кляйн, М. Балінта та А. Балінт у розвиток психоаналітичної педагогіки. Зроблено висновок, що угорська школа психоаналітичної педагогіки була однією з найбільш авторитетних у Європі протягом ХХ століття і продовжує розвиватися сьогодні завдяки науковим розвідкам молодих дослідників.
Keywords: У статті представлено історію угорської школи психоаналізу і внесок її представників у розвиток концепції психоаналітичної педагогіки. Акцентовано увагу на діяльності Ш. Ференці та його учнів у поширення ідей ненасильницького виховання. Наголошено, що під час Першого міжнародного психоаналітичного конгресу Ш. Ференці представив доповідь «Психоаналіз і педагогіка» (1908), в якій розкритикував моралізаторське виховання і закликав розвивати ідеї психоаналітичного підходу в освіті. Також досліджено основні ідеї М. Кляйн, М. Балінта та А. Балінт у розвиток психоаналітичної педагогіки. Зроблено висновок, що угорська школа психоаналітичної педагогіки була однією з найбільш авторитетних у Європі протягом ХХ століття і продовжує розвиватися сьогодні завдяки науковим розвідкам молодих дослідників.

СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ МИРОТВОРЧОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Іва Павленко

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри соціології Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9994-6477

Anotation. Метою статті є визначення особливостей впливу явища війни на характер миротворчих комунікацій. Розкрито взаємозв’язок війни та миру в таких формах, як екологічний мир/війна, економічний мир/війна, соціальний мир/війна, політичний мир/війна, військово-технічний мир/війна, духовний і культурний мир/війна. Автор визначив особливості різних видів сучасних війн: «справедлива/несправедлива війна», інформаційна війна, гібридна війна, реальна війна, інтегральна війна, внутрішня/зовнішня війна. Доведено, що війна спрямована на боротьбу, деформацію, руйнування, а мир – на врегулювання, організацію, гармонізацію, творення. При домінуванні внутрішньої війни, а саме спрямуванні сукупності державних елементів, компонентів або зв’язків між ними для боротьби, дезорганізації та руйнування внутрішніх систем, досягається внутрішній мир, який характеризується організацією поєднання елементів, компоненти або зв’язки між ними, спрямовані на координацію як процесу, так і стану всередині системи. Відповідно домінування зовнішньої війни – спрямування на боротьбу комбінації державних елементів, компонентів або зв’язків між ними, дезорганізація та руйнування систем ззовні, що призводить до досягнення зовнішнього миру, який характеризується організацією комбінації елементів, складових або зв’язків між ними, спрямовані на координацію як процесу, так і стану зовнішньої системи. Таким чином, мир і війна відрізняються своєю спрямованістю. Внутрішній і зовнішній мир можуть не гармонізувати, внутрішній конфлікт може повністю узгоджуватися із зовнішнім миром, і навпаки.
Keywords: Метою статті є визначення особливостей впливу явища війни на характер миротворчих комунікацій. Розкрито взаємозв’язок війни та миру в таких формах, як екологічний мир/війна, економічний мир/війна, соціальний мир/війна, політичний мир/війна, військово-технічний мир/війна, духовний і культурний мир/війна. Автор визначив особливості різних видів сучасних війн: «справедлива/несправедлива війна», інформаційна війна, гібридна війна, реальна війна, інтегральна війна, внутрішня/зовнішня війна. Доведено, що війна спрямована на боротьбу, деформацію, руйнування, а мир – на врегулювання, організацію, гармонізацію, творення. При домінуванні внутрішньої війни, а саме спрямуванні сукупності державних елементів, компонентів або зв’язків між ними для боротьби, дезорганізації та руйнування внутрішніх систем, досягається внутрішній мир, який характеризується організацією поєднання елементів, компоненти або зв’язки між ними, спрямовані на координацію як процесу, так і стану всередині системи. Відповідно домінування зовнішньої війни – спрямування на боротьбу комбінації державних елементів, компонентів або зв’язків між ними, дезорганізація та руйнування систем ззовні, що призводить до досягнення зовнішнього миру, який характеризується організацією комбінації елементів, складових або зв’язків між ними, спрямовані на координацію як процесу, так і стану зовнішньої системи. Таким чином, мир і війна відрізняються своєю спрямованістю. Внутрішній і зовнішній мир можуть не гармонізувати, внутрішній конфлікт може повністю узгоджуватися із зовнішнім миром, і навпаки.

ФАКТОРНА МОДЕЛЬ ПРОКРАСТИНУВАННЯ: СТРУКТУРА, ПРОЯВИ, НАСЛІДКИ

Юлія Рудоманенко

аспірантка кафедри загальної та диференціальної психології ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1881-9762

Anotation. У статті представлено емпіричне дослідження структури феномену «прокрастинації», його позитивних і негативних проявів і наслідків. За результатами опитування досліджуваних було проведено обробку та факторний аналіз первинних даних. Вибірку дослідження склали 206 осіб 18 – 47 років. Отримано п’ять факторів, які впливають на загальний показник структурних компонентів прокрастинації та, відповідно, складають структуру прокрастинації: 1. Суб’єктивний; 2. Наслідково-негативний; 3. Наслідково-позитивний: 4. Пасивно-негативний; 5. Активно-негативний. Суб’єктивний фактор включає ціннісно-ресурсні характеристики особистості та найбільш навантажений і впливовий. Суб’єктивні ціннісно-ресурсні характеристики особистості значною мірою визначають спрямованість особистості на реалізацію, відстрочення чи взагалі припинення певної діяльності. Виявлено: прокрастинація є більш негативним явищем, але вона може призводити і до позитивних наслідків, що підтверджує існування конструктивної прокрастинації; прокрастинатори більш вдаються до пасивної поведінки ніж до активної; прокрастинація породжує подальшу прокрастинацію, що призводить до закріплення такої поведінки та утворення рис типового характеру прокрастинатора.
Keywords: У статті представлено емпіричне дослідження структури феномену «прокрастинації», його позитивних і негативних проявів і наслідків. За результатами опитування досліджуваних було проведено обробку та факторний аналіз первинних даних. Вибірку дослідження склали 206 осіб 18 – 47 років. Отримано п’ять факторів, які впливають на загальний показник структурних компонентів прокрастинації та, відповідно, складають структуру прокрастинації: 1. Суб’єктивний; 2. Наслідково-негативний; 3. Наслідково-позитивний: 4. Пасивно-негативний; 5. Активно-негативний. Суб’єктивний фактор включає ціннісно-ресурсні характеристики особистості та найбільш навантажений і впливовий. Суб’єктивні ціннісно-ресурсні характеристики особистості значною мірою визначають спрямованість особистості на реалізацію, відстрочення чи взагалі припинення певної діяльності. Виявлено: прокрастинація є більш негативним явищем, але вона може призводити і до позитивних наслідків, що підтверджує існування конструктивної прокрастинації; прокрастинатори більш вдаються до пасивної поведінки ніж до активної; прокрастинація породжує подальшу прокрастинацію, що призводить до закріплення такої поведінки та утворення рис типового характеру прокрастинатора.

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ ВІЙНИ: ПОГЛЯД СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДНИКІВ

Ілля Хоменко, Володимир Фоменко

Ілля Хоменко, доктор наук із соціальних комунікацій, кандидат філологічних наук, доцент кафедри телебачення і радіомовлення Навчально-наукового інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)
Володимир Фоменко, кінодокументаліст, журналіст (Київ-Чернігів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8591-4431, ORCID ID: 0000-0003-3427-861X

Anotation. Статтю присвячено суперечностям висвітлення російсько-українського збройного протистояння. Предметом розгляду є проблема виявлення в інформаційному полі зрозумілої мети і причин війни. Логічне несуперечливе пояснення агресії проти України не представлене в промовах політиків РФ і російських медіа. Автори тлумачать цей порожній семіотичний простір не як відсутність реального мотиву і мети агресії, а як недоступність такої інформації для загалу. Подібне припущення спирається на концепцію «соціального несвідомого» Е. Фромма. Існування латентних складників конфлікту доводиться за допомогою методології психологічного аналізу як перевіреного методу виявлення прихованих мотивацій. Результати додатково перевірено традиційними методами соціальних комунікацій. Застосовано моніторинговий метод та метод включеного спостереження. Останній базується на досвіді перебування авторів у зоні бомбардувань і обстрілів, які здійснюють збройні сили Російської Федерації. Автори обґрунтовують думку, що справжні причини і цілі війни навмисно маскуються фіктивними мотивуваннями. Цей висновок залишає відкритим поле подальших досліджень, скерованих на виявлення і встановлення всього масиву даних щодо причин війни.
Keywords: Статтю присвячено суперечностям висвітлення російсько-українського збройного протистояння. Предметом розгляду є проблема виявлення в інформаційному полі зрозумілої мети і причин війни. Логічне несуперечливе пояснення агресії проти України не представлене в промовах політиків РФ і російських медіа. Автори тлумачать цей порожній семіотичний простір не як відсутність реального мотиву і мети агресії, а як недоступність такої інформації для загалу. Подібне припущення спирається на концепцію «соціального несвідомого» Е. Фромма. Існування латентних складників конфлікту доводиться за допомогою методології психологічного аналізу як перевіреного методу виявлення прихованих мотивацій. Результати додатково перевірено традиційними методами соціальних комунікацій. Застосовано моніторинговий метод та метод включеного спостереження. Останній базується на досвіді перебування авторів у зоні бомбардувань і обстрілів, які здійснюють збройні сили Російської Федерації. Автори обґрунтовують думку, що справжні причини і цілі війни навмисно маскуються фіктивними мотивуваннями. Цей висновок залишає відкритим поле подальших досліджень, скерованих на виявлення і встановлення всього масиву даних щодо причин війни.

ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ АУДИТУ НЕРОЗПОДІЛЕНОГО ПРИБУТКУ

Владислав Брайко

аспірант кафедри обліку, аудиту, аналізу і оподаткування Університету митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6698-3909

Anotation. Нерозподілений прибуток – основне джерело формування власного капіталу, що є фінансовою основою для створення та розвитку суб’єкта господарювання. До теперішнього часу у вітчизняній науці недостатньо ґрунтовних наукових досліджень, які вивчають нерозподілений прибуток як окремий об’єкт аудиту. Складність аудиту нерозподіленого прибутку, високий ступінь аудиторського ризику створюють необхідність постійного вдосконалення методики його проведення. У статті досліджено організаційно-методичні аспекти аудиту нерозподіленого прибутку. Визначено основні етапи аудиторської перевірки нерозподіленого прибутку та їх структурні елементи. Вдосконалено методику аудиту нерозподіленого прибутку та запропоновано форми робочих документів для більш ефективного проведення аудиторських процедур. Обґрунтовано важливість детального планування для оперативного проведення аудиторської перевірки та мінімізації аудиторського ризику. Вдосконалена методика аудиту забезпечить достовірність отриманих аудиторських доказів та зростання рівня довіри до користувачів фінансової звітності.
Keywords: Нерозподілений прибуток – основне джерело формування власного капіталу, що є фінансовою основою для створення та розвитку суб’єкта господарювання. До теперішнього часу у вітчизняній науці недостатньо ґрунтовних наукових досліджень, які вивчають нерозподілений прибуток як окремий об’єкт аудиту. Складність аудиту нерозподіленого прибутку, високий ступінь аудиторського ризику створюють необхідність постійного вдосконалення методики його проведення. У статті досліджено організаційно-методичні аспекти аудиту нерозподіленого прибутку. Визначено основні етапи аудиторської перевірки нерозподіленого прибутку та їх структурні елементи. Вдосконалено методику аудиту нерозподіленого прибутку та запропоновано форми робочих документів для більш ефективного проведення аудиторських процедур. Обґрунтовано важливість детального планування для оперативного проведення аудиторської перевірки та мінімізації аудиторського ризику. Вдосконалена методика аудиту забезпечить достовірність отриманих аудиторських доказів та зростання рівня довіри до користувачів фінансової звітності.

ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

Наталія Бльок

кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка» (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7052-5297

Anotation. У статті запропоновано авторське визначення поняття «внутрішньо переміщені особи». Вказано причини вимушеної міграції населення, що спонукають громадян до переміщення в межах країни. Зазначено кількість внутрішньо переміщених осіб у Львівській області та в Україні. Проаналізовано чинне законодавство, у якому передбачено юридичні гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, зокрема Конституцію України. Зазначено, що система гарантій конституційних прав і свобод представлена, як загальними, так і спеціальними (юридичними) гарантіями. Констатовано, що Україна гарантує вжиття усіх можливих заходів щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Keywords: У статті запропоновано авторське визначення поняття «внутрішньо переміщені особи». Вказано причини вимушеної міграції населення, що спонукають громадян до переміщення в межах країни. Зазначено кількість внутрішньо переміщених осіб у Львівській області та в Україні. Проаналізовано чинне законодавство, у якому передбачено юридичні гарантії прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, зокрема Конституцію України. Зазначено, що система гарантій конституційних прав і свобод представлена, як загальними, так і спеціальними (юридичними) гарантіями. Констатовано, що Україна гарантує вжиття усіх можливих заходів щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АУДИТОРА ЗА ЗЛОВЖИВАННЯ ПОВНОВАЖЕННЯМИ

Олена Ващук

аспірантка кафедри кримінального права та процесу Київського університету права Національної академії наук України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8194-6671

Anotation. Стаття присвячена визначенню підстав притягнення до кримінальної відповідальності аудитора за зловживання повноваженнями. Злочином є зловживання своїми повноваженнями аудитором з метою отримання неправомірної вигоди, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Кримінальна відповідальність за бездіяльність настає за умов, якщо аудитор у конкретній ситуації зобов’язаний був вчинити певну дію і міг її вчинити, однак цього не зробив, наприклад, не перевірив відомості про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи під час належної перевірки клієнта. Конкретні форми зловживання повноваженнями аудитором можуть бути різними і залежать від змісту наданих повноважень та сфери їх застосування. Зловживання повноваженнями державним або екологічним аудитором також кваліфікується за ст. 3652 Кримінального кодексу України. Правомірна реалізація аудитором своїх повноважень виключає кримінальну відповідальність.
Keywords: Стаття присвячена визначенню підстав притягнення до кримінальної відповідальності аудитора за зловживання повноваженнями. Злочином є зловживання своїми повноваженнями аудитором з метою отримання неправомірної вигоди, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб. Кримінальна відповідальність за бездіяльність настає за умов, якщо аудитор у конкретній ситуації зобов’язаний був вчинити певну дію і міг її вчинити, однак цього не зробив, наприклад, не перевірив відомості про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи під час належної перевірки клієнта. Конкретні форми зловживання повноваженнями аудитором можуть бути різними і залежать від змісту наданих повноважень та сфери їх застосування. Зловживання повноваженнями державним або екологічним аудитором також кваліфікується за ст. 3652 Кримінального кодексу України. Правомірна реалізація аудитором своїх повноважень виключає кримінальну відповідальність.

ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ СТАНУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НЕТИПОВИХ ФОРМ ЗАЙНЯТОСТІ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Олександр Гусаров

голова Печенізької ОТГ, кандидат юридичних наук, докторант Харківського національного університету внутрішніх справ (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7493-1789

Anotation. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України, надано характеристику сучасному стану правового регулювання нетипових форм зайнятості. Акцентовано увагу на тому, що діюче трудове законодавство недостатньо якісно регулює такі форми нетипової зайнятості, як: дистанційну роботу, надомну працю та роботу із гнучким режимом робочого часу. Відмічено, що ця прогалина потребує усунення шляхом розробки та прийняття єдиного законодавчого акту, норми якого будуть спрямовані на регулювання нетипових форм зайнятості. Зроблено висновок, що діюче трудове законодавство недостатньо якісно регулює дистанційну, надомну працю, а також роботу із гнучким режимом робочого часу. Ці питання лише поверхнево впорядковуються положеннями окремих статей діючого Кодексу законів про працю, який, доречи, є застарілим, що значно ускладнює процеси регулювання праці досліджуваної категорії найманих працівників. Окрім того, в інших законодавчих актах також недостатньо уваги приділяється нетиповим формам зайнятості.
Keywords: У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства України, надано характеристику сучасному стану правового регулювання нетипових форм зайнятості. Акцентовано увагу на тому, що діюче трудове законодавство недостатньо якісно регулює такі форми нетипової зайнятості, як: дистанційну роботу, надомну працю та роботу із гнучким режимом робочого часу. Відмічено, що ця прогалина потребує усунення шляхом розробки та прийняття єдиного законодавчого акту, норми якого будуть спрямовані на регулювання нетипових форм зайнятості. Зроблено висновок, що діюче трудове законодавство недостатньо якісно регулює дистанційну, надомну працю, а також роботу із гнучким режимом робочого часу. Ці питання лише поверхнево впорядковуються положеннями окремих статей діючого Кодексу законів про працю, який, доречи, є застарілим, що значно ускладнює процеси регулювання праці досліджуваної категорії найманих працівників. Окрім того, в інших законодавчих актах також недостатньо уваги приділяється нетиповим формам зайнятості.

ГАРАНТІЇ ТАЄМНИЦІ СПОВІДІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Григорій Денисенко

доктор філософії в галузі 081 «Право», докторант Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4132-8195

Anotation. У статті детально досліджено нормативні гарантії кримінального процесуального законодавства й погляди науковців відносно гарантій таємниці сповіді. Обґрунтований правовий механізм охорони таємниці сповіді на різних етапах кримінального провадження з урахуванням вимог Кримінального процесуального кодексу, а також акцентовано увагу на дотриманні таємниці сповіді за охорони відомостей, які до неї належать. На основі результатів дослідження сформульовано напрями вдосконалення законодавства, яке регулює охорону таємниці сповіді з позицій кримінального процесуального процесу. Встановлено, що, оцінюючи сучасний стан вітчизняного законотворчого процесу, що стосується регулювання кримінальних процесуальних відносин і реального стану роботи правоохоронних органів, важливе місце в науковому дослідженні з питань кримінального процесу відводиться інституту таємниці сповіді. Так, з наукової точки зору та з позицій кримінального процесу під охороною відомостей таємниці сповіді розглядається сукупність різних процесуальних норм, які забезпечують таємницю проведення розслідування, що сприяє максимальному досягненню визначених завдань кримінального провадження.
Keywords: У статті детально досліджено нормативні гарантії кримінального процесуального законодавства й погляди науковців відносно гарантій таємниці сповіді. Обґрунтований правовий механізм охорони таємниці сповіді на різних етапах кримінального провадження з урахуванням вимог Кримінального процесуального кодексу, а також акцентовано увагу на дотриманні таємниці сповіді за охорони відомостей, які до неї належать. На основі результатів дослідження сформульовано напрями вдосконалення законодавства, яке регулює охорону таємниці сповіді з позицій кримінального процесуального процесу. Встановлено, що, оцінюючи сучасний стан вітчизняного законотворчого процесу, що стосується регулювання кримінальних процесуальних відносин і реального стану роботи правоохоронних органів, важливе місце в науковому дослідженні з питань кримінального процесу відводиться інституту таємниці сповіді. Так, з наукової точки зору та з позицій кримінального процесу під охороною відомостей таємниці сповіді розглядається сукупність різних процесуальних норм, які забезпечують таємницю проведення розслідування, що сприяє максимальному досягненню визначених завдань кримінального провадження.

ПРАВОВА КУЛЬТУРА ТА ПРАВОСВІДОМІСТЬ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Іван Дячишин

викладач кафедри права та публічного управління ЗВО «Університет Короля Данила» (Івано-Франківськ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3644-1469

Anotation. Метою статті є дослідження сучасних теоретико-правових особливостей правової культури та правосвідомості українського суспільства та обґрунтування їх ролі в процесі національного державотворення. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань сучасного стану правової культури та правової свідомості українського суспільства. Визначено та обґрунтовано особливу роль правової культури у формуванні правосвідомості громадян, а також становлення України як демократичної правової держави. Характеристика правосвідомості у трансформаційному суспільстві відображає, як у дзеркалі, становлення та розвиток правової культури в Україні, який повністю узгоджується з характеристикою процесу становлення та розвитку національної державності і правової системи.
Keywords: Метою статті є дослідження сучасних теоретико-правових особливостей правової культури та правосвідомості українського суспільства та обґрунтування їх ролі в процесі національного державотворення. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань сучасного стану правової культури та правової свідомості українського суспільства. Визначено та обґрунтовано особливу роль правової культури у формуванні правосвідомості громадян, а також становлення України як демократичної правової держави. Характеристика правосвідомості у трансформаційному суспільстві відображає, як у дзеркалі, становлення та розвиток правової культури в Україні, який повністю узгоджується з характеристикою процесу становлення та розвитку національної державності і правової системи.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ІНСТРУМЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРЕВЕНТИВНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ

Іван Іщенко

кандидат юридичних наук, начальник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (Вінниця, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0873-5207

Anotation. В науковій статті здійснено з’ясування наукових позицій вчених щодо запровадження в науковий обіг терміну «адміністративно-правового інструменту» в діяльності органів публічної адміністрації, з подальшою його імплементацію в діяльність органів Національної поліції під час реалізації превентивної функції держави. Аналіз наукових позицій вчених надав можливість вказати на відповідну класифікацію адміністративно-правових інструментів діяльності органів Національної поліції як суб’єкта реалізації превентивної функції держави, а саме: 1) нормативні акти органів Національної поліції; 2) адміністративні акти органів Національної поліції; 3) адміністративні договори органів Національної поліції; 4) інші юридично значущі дії органів Національної поліції під час реалізації превентивної функції. Надано визначення та розкрито зміст адміністративно-правових інструментів діяльності органів Національної поліції у реалізації превентивної функції держави.
Keywords: В науковій статті здійснено з’ясування наукових позицій вчених щодо запровадження в науковий обіг терміну «адміністративно-правового інструменту» в діяльності органів публічної адміністрації, з подальшою його імплементацію в діяльність органів Національної поліції під час реалізації превентивної функції держави. Аналіз наукових позицій вчених надав можливість вказати на відповідну класифікацію адміністративно-правових інструментів діяльності органів Національної поліції як суб’єкта реалізації превентивної функції держави, а саме: 1) нормативні акти органів Національної поліції; 2) адміністративні акти органів Національної поліції; 3) адміністративні договори органів Національної поліції; 4) інші юридично значущі дії органів Національної поліції під час реалізації превентивної функції. Надано визначення та розкрито зміст адміністративно-правових інструментів діяльності органів Національної поліції у реалізації превентивної функції держави.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ СУБ’ЄКТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЯКЕ ПЕРЕДБАЧЕНО Ч.1 СТ. 373 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСА УКРАЇНИ

Наталія Карпова

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права ЗВО «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8905-781X

Anotation. Опублікована стаття призначена для дослідження такого питання, як уточнення переліку суб’єктів кримінального правопорушення, яке передбачено ч.1 ст. 373 Кримінального Кодекса України. Надана стаття включає розгляд такого питання, як порушення законного порядку проведення допиту з боку уповноважених на проведення допиту осіб. В статті наводяться такі поняття, як примушування до давання показань, примусовий допит, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України. Головна увага приділяється аналізу видів незаконних дій співробітників підрозділів внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України при проведенні ними допиту. Зроблено висновок, що співробітники підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України мають виняткові для співробітників оперативних підрозділів правоохоронних органів повноваження для проведення допиту за власною ініціативою, без доручення слідчого чи дізнавача чи прокурора, і характерні лише для них можливості примусити давати показання при допиті шляхом незаконних дій, тому вони повинні бути виділені як окремі суб’єкти злочину в диспозиції ч. 1 ст.373 Кримінального Кодексу України.
Keywords: Опублікована стаття призначена для дослідження такого питання, як уточнення переліку суб’єктів кримінального правопорушення, яке передбачено ч.1 ст. 373 Кримінального Кодекса України. Надана стаття включає розгляд такого питання, як порушення законного порядку проведення допиту з боку уповноважених на проведення допиту осіб. В статті наводяться такі поняття, як примушування до давання показань, примусовий допит, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України. Головна увага приділяється аналізу видів незаконних дій співробітників підрозділів внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України при проведенні ними допиту. Зроблено висновок, що співробітники підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України мають виняткові для співробітників оперативних підрозділів правоохоронних органів повноваження для проведення допиту за власною ініціативою, без доручення слідчого чи дізнавача чи прокурора, і характерні лише для них можливості примусити давати показання при допиті шляхом незаконних дій, тому вони повинні бути виділені як окремі суб’єкти злочину в диспозиції ч. 1 ст.373 Кримінального Кодексу України.

ЗМІНИ ДО КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ У ЗВЯ’ЗКУ З ВВЕДЕННЯМ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Олександр Кисельов

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1386-2854

Anotation. У статті розглядаються питання пов’язані із змінами до КПК України, зв’язку із вторгненням російських військ в Україну та введенням всій території держави воєнного стану. Всі правові інституції зазнали впливу і кримінальне процесуальне законодавство виявилося неготовим до здійснення ефективного кримінального провадження в умовах воєнного стану, що в свою чергу потребувало оперативного внесення змін для належного функціонування всієї системи кримінальної юстиції з дотриманням загальних засад кримінального провадження. Наголошено, що під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визнаним у порядку, передбаченому законодавством.
Keywords: У статті розглядаються питання пов’язані із змінами до КПК України, зв’язку із вторгненням російських військ в Україну та введенням всій території держави воєнного стану. Всі правові інституції зазнали впливу і кримінальне процесуальне законодавство виявилося неготовим до здійснення ефективного кримінального провадження в умовах воєнного стану, що в свою чергу потребувало оперативного внесення змін для належного функціонування всієї системи кримінальної юстиції з дотриманням загальних засад кримінального провадження. Наголошено, що під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визнаним у порядку, передбаченому законодавством.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ І ВІДНОСИН У СФЕРІ ВІДКРИТОСТІ МІСТ: ТЕРМІНОЛОГІЯ, ІНСТРУМЕНТИ, ЦИФРОВІЗАЦІЯ

Роман Кірін, Володимир Шеховцов

Роман Кірін, доктор юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Державної установи «Інститут економіко-правових досліджень імені В.К. Мамутова Національної академії наук України» (Київ, Україна)
Володимир Шеховцов, доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри екологічного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0089-4086, ORCID ID: 0000-0002-9101-7160

Anotation. У статті розглянуто актуальні проблеми регулювання процесів та відносин у сфері відкритості міста, що торкаються термінології, інструментів та цифровізації. Обґрунтовано надзвичайну актуальність для становлення і розвитку е-демократії відповідної юридичної термінології у законодавстві про відкритість міста, встановлено характерні ознаки поняття «інформаційна нерівність». Проведено аналіз сучасного інструментарію забезпечення відкритості міста в умовах євроінтеграції, який засвідчив наявність розроблених та апробованих ресурсів для оприлюднення наборів даних у формі відкритих даних. Систематизовано сучасні напрями регулювання процесів і відносин у сфері відкритості міста, а також розкрито одну з головних проблем гуманітарного характеру, що певною мірою гальмує реалізацію права е-участі суб’єктами звернення – ланку «можливість – бажання».
Keywords: У статті розглянуто актуальні проблеми регулювання процесів та відносин у сфері відкритості міста, що торкаються термінології, інструментів та цифровізації. Обґрунтовано надзвичайну актуальність для становлення і розвитку е-демократії відповідної юридичної термінології у законодавстві про відкритість міста, встановлено характерні ознаки поняття «інформаційна нерівність». Проведено аналіз сучасного інструментарію забезпечення відкритості міста в умовах євроінтеграції, який засвідчив наявність розроблених та апробованих ресурсів для оприлюднення наборів даних у формі відкритих даних. Систематизовано сучасні напрями регулювання процесів і відносин у сфері відкритості міста, а також розкрито одну з головних проблем гуманітарного характеру, що певною мірою гальмує реалізацію права е-участі суб’єктами звернення – ланку «можливість – бажання».

МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ АНАЛІЗІ ТЕХНОЛОГІЇ ТРАНСКРІБАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ)

Лілія Коростельова, Дмитро Худенко

Лілія Коростельова, інспектор відділу супроводження програм інформатизації та роботи із відкритими даними Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Луганській області (Сєвєродонецьк, Україна)
Дмитро Худенко, начальник Департаменту кримінального аналізу Національної поліції України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4782-1354, ORCID ID: 0000-0002-9789-2361

Anotation. У статті розглянуто інноваційний інструмент автоматичного розпізнання аудіо матеріалів у текстовий формат. Визначені проблемні питання, що виникають під час реалізації зазначеного інструмента. Описано основні етапи процесу транскрібації у текстовий формат. Запропоновано та розглянуто концепції використання зазначеного інструменту для підрозділів кримінального аналізу Національної поліції України. Проведено практичний аналіз використання тестового програмного продукту, який розпізнає аудіо файли форматів таких як формат MP3, що є найбільш поширеним і популярним форматом цифрового кодування звукової інформації, що підтримує популярні операційні системи. Вивчено можливість розпізнання формату WAV (звуковий формат сигналу) та формату MPEG, що кодує відео та пов'язаний з ним звук для подальшого зберігання з бітрейтом 1.5 Mб/с (ISO/IEC 11172). Визначена авторська думка, щодо подальшого використання тестового програмного продукту «Converting audio files into text» для аналітичних розвідок у підрозділах кримінального аналізу.
Keywords: У статті розглянуто інноваційний інструмент автоматичного розпізнання аудіо матеріалів у текстовий формат. Визначені проблемні питання, що виникають під час реалізації зазначеного інструмента. Описано основні етапи процесу транскрібації у текстовий формат. Запропоновано та розглянуто концепції використання зазначеного інструменту для підрозділів кримінального аналізу Національної поліції України. Проведено практичний аналіз використання тестового програмного продукту, який розпізнає аудіо файли форматів таких як формат MP3, що є найбільш поширеним і популярним форматом цифрового кодування звукової інформації, що підтримує популярні операційні системи. Вивчено можливість розпізнання формату WAV (звуковий формат сигналу) та формату MPEG, що кодує відео та пов'язаний з ним звук для подальшого зберігання з бітрейтом 1.5 Mб/с (ISO/IEC 11172). Визначена авторська думка, щодо подальшого використання тестового програмного продукту «Converting audio files into text» для аналітичних розвідок у підрозділах кримінального аналізу.

ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ НА ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ РІВНІ: ПИТАННЯ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Тарас Кравчук

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8176-3311

Anotation. В науковій статті здійснено науковий аналіз вчених адміністративістів щодо розуміння «форм діяльності органів публічної адміністрації», «форм діяльності органів поліції», та звернута увага, що останні це – активні, нормативно визначені дії, які вчиняються працівниками Національної поліції в межах їх компетенції (функціональних обов’язків) і кінцевим результатом яких є прийняття правового акту (акту–дії), що тягне настання правових наслідків для учасників відповідних правовідносин. Визначено ознаки форм адміністративної діяльності Національної поліції, а саме: 1) це завжди активні дії; 2) як правило складаються із певної сукупності послідовно здійснюваних дій, хоча може складатися із окремої дії – вимога пред’явити документи для огляду; 3) мають нормативну визначеність, що підтверджується посадовими інструкціями за посадою працівника поліції; 4) не може виходити за межі компетенції, яка має законодавче закріплення; 5) завжди закінчується прийняттям адміністративного акту (усного, письмового, конклюдивного; індивідуального, нормативного, договірного); 6) викликає настання юридичних наслідків; 7) є правовим інструментом, що в сукупності із методами дає можливість виконати завдання адміністративної діяльності поліції; 8) застосування тієї чи іншої форми адміністративної діяльності поліції залежить від конкретних обставин та специфіки відносин, які підлягають регулюванню.
Keywords: В науковій статті здійснено науковий аналіз вчених адміністративістів щодо розуміння «форм діяльності органів публічної адміністрації», «форм діяльності органів поліції», та звернута увага, що останні це – активні, нормативно визначені дії, які вчиняються працівниками Національної поліції в межах їх компетенції (функціональних обов’язків) і кінцевим результатом яких є прийняття правового акту (акту–дії), що тягне настання правових наслідків для учасників відповідних правовідносин. Визначено ознаки форм адміністративної діяльності Національної поліції, а саме: 1) це завжди активні дії; 2) як правило складаються із певної сукупності послідовно здійснюваних дій, хоча може складатися із окремої дії – вимога пред’явити документи для огляду; 3) мають нормативну визначеність, що підтверджується посадовими інструкціями за посадою працівника поліції; 4) не може виходити за межі компетенції, яка має законодавче закріплення; 5) завжди закінчується прийняттям адміністративного акту (усного, письмового, конклюдивного; індивідуального, нормативного, договірного); 6) викликає настання юридичних наслідків; 7) є правовим інструментом, що в сукупності із методами дає можливість виконати завдання адміністративної діяльності поліції; 8) застосування тієї чи іншої форми адміністративної діяльності поліції залежить від конкретних обставин та специфіки відносин, які підлягають регулюванню.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДДІВСЬКОГО КОРПУСУ

Костянтин Кубатко

здобувач кафедри адміністративного та господарського права Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2819-3265

Anotation. В науковій публікації досліджується зарубіжний досвід публічного адміністрування у сфері формування та функціонування суддівського корпусу. Враховуючи прагнення України набути повноправного членства в ЄС, особлива увага приділяється відповідному досвіду держав-членів Європейського Союзу. Аналізуються особливості формування суддівського корпусу у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії, Французькій Республіці, Італійській Республіці, Королівстві Нідерландів, Республіці Австрія, Республіці Польща. Також значна увага приділяється механізму формування суддівського корпусу в США, де ефективно функціонує інститут виборності суддів. Останній дозволяє реалізувати принцип народовладдя в процесі формування суддівського корпусу та уникнути багатьох корупційних ризиків, які виникають в процесі конкурсного відбору суддів. Методологія дослідження ґрунтується на інструментарії порівняльного законодавства, проте також активно застосовуються філософські та загальнонаукові методи дослідження. Серед спеціально-юридичних методів дослідження застосовується формально-юридичний метод, а також метод юридичного моделювання. Формулюється висновок про те, що перспективність подальшого дослідження даної тематики обумовлена необхідністю наукового узагальнення досвіду інших зарубіжних країн щодо публічного адміністрування у сфері формування та функціонування суддівського корпусу з метою виокремлення позитивних елементів такого досвіду та визначення можливості і доцільності його запозичення та імплементації в національне законодавство і юридичну практику.
Keywords: В науковій публікації досліджується зарубіжний досвід публічного адміністрування у сфері формування та функціонування суддівського корпусу. Враховуючи прагнення України набути повноправного членства в ЄС, особлива увага приділяється відповідному досвіду держав-членів Європейського Союзу. Аналізуються особливості формування суддівського корпусу у Сполученому Королівстві Великої Британії і Північної Ірландії, Французькій Республіці, Італійській Республіці, Королівстві Нідерландів, Республіці Австрія, Республіці Польща. Також значна увага приділяється механізму формування суддівського корпусу в США, де ефективно функціонує інститут виборності суддів. Останній дозволяє реалізувати принцип народовладдя в процесі формування суддівського корпусу та уникнути багатьох корупційних ризиків, які виникають в процесі конкурсного відбору суддів. Методологія дослідження ґрунтується на інструментарії порівняльного законодавства, проте також активно застосовуються філософські та загальнонаукові методи дослідження. Серед спеціально-юридичних методів дослідження застосовується формально-юридичний метод, а також метод юридичного моделювання. Формулюється висновок про те, що перспективність подальшого дослідження даної тематики обумовлена необхідністю наукового узагальнення досвіду інших зарубіжних країн щодо публічного адміністрування у сфері формування та функціонування суддівського корпусу з метою виокремлення позитивних елементів такого досвіду та визначення можливості і доцільності його запозичення та імплементації в національне законодавство і юридичну практику.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ

Тетяна Кузь

викладач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Західноукраїнського національного університету (Тернопіль, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6854-9230

Anotation. У статті аналізуються деякі питання правового регулювання громадського контролю реєстраційних відносин у системі державного управління. Обґрунтовано, що саме по собі забезпечення правового регулювання сприяння громадянським ініціативам не є гарантією активного використання цього інституту представниками суспільства. Автор приходить до висновку, що громадський контроль за діяльністю органів реєстрації актів цивільного стану є особливим видом контролю і має низку ознак, а саме: відсутність владного характеру, необов'язковість, здійснення громадського контролю від імені громадськості та громадян, особливий суб'єктний склад. Такий контроль ґрунтується на добровільній діяльності громадян особисто та або у складі громадських об’єднань, консультативно-дорадчих громадських органів, інших інститутів громадянського суспільства і спрямований на вдосконалення державного та муніципального управління, усунення виявлених порушень під час нього.
Keywords: У статті аналізуються деякі питання правового регулювання громадського контролю реєстраційних відносин у системі державного управління. Обґрунтовано, що саме по собі забезпечення правового регулювання сприяння громадянським ініціативам не є гарантією активного використання цього інституту представниками суспільства. Автор приходить до висновку, що громадський контроль за діяльністю органів реєстрації актів цивільного стану є особливим видом контролю і має низку ознак, а саме: відсутність владного характеру, необов'язковість, здійснення громадського контролю від імені громадськості та громадян, особливий суб'єктний склад. Такий контроль ґрунтується на добровільній діяльності громадян особисто та або у складі громадських об’єднань, консультативно-дорадчих громадських органів, інших інститутів громадянського суспільства і спрямований на вдосконалення державного та муніципального управління, усунення виявлених порушень під час нього.

ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИЙ СПІР ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СПІР: СПІВВІДНОШЕННЯ КАТЕГОРІЙ

Олег Курко

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0876-1146

Anotation. Статтю присвячено аналізу законодавчих, судових та наукових положень щодо сутності категорій «публічно-правовий спір» та «адміністративно-правовий спір» задля виявлення їхнього співвідношення між собою. Актуальність розгляду піднятого питання обумовлена тим, що до моменту прийняття КАС України активно велась наукова полеміка щодо термінологічної визначеності адміністративної юстиції (адміністративного процесу, адміністративної процедури тощо) та її інститутів. Після його прийняття актуальність питання про сутність правових конфліктів, розв’язання яких є юрисдикцією адміністративних судів не втратилась, адже конфлікти між владарюючими суб’єктами й підвладними особами можна йменувати як «публічно-правовий спір» (у розумінні КАС України), так і «управлінські спори», «спори, що виникають у сфері управління», «адміністративно-правові суперечки», «адміністративно-правовий спір». Виявлено, що згідно з законодавчим підходом, провідною ознакою публічно-правового спору є наявність у спірних відносинах суб’єкта-представника публічної адміністрації. Судова доктрина уточнює це положення системою характерних для цього різновиду правового спору визначальних рис, що відмежовують його від інших конфліктних (спірних) ситуацій.
Keywords: Статтю присвячено аналізу законодавчих, судових та наукових положень щодо сутності категорій «публічно-правовий спір» та «адміністративно-правовий спір» задля виявлення їхнього співвідношення між собою. Актуальність розгляду піднятого питання обумовлена тим, що до моменту прийняття КАС України активно велась наукова полеміка щодо термінологічної визначеності адміністративної юстиції (адміністративного процесу, адміністративної процедури тощо) та її інститутів. Після його прийняття актуальність питання про сутність правових конфліктів, розв’язання яких є юрисдикцією адміністративних судів не втратилась, адже конфлікти між владарюючими суб’єктами й підвладними особами можна йменувати як «публічно-правовий спір» (у розумінні КАС України), так і «управлінські спори», «спори, що виникають у сфері управління», «адміністративно-правові суперечки», «адміністративно-правовий спір». Виявлено, що згідно з законодавчим підходом, провідною ознакою публічно-правового спору є наявність у спірних відносинах суб’єкта-представника публічної адміністрації. Судова доктрина уточнює це положення системою характерних для цього різновиду правового спору визначальних рис, що відмежовують його від інших конфліктних (спірних) ситуацій.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Ігор Лучанінов

здобувач кафедри адміністративного та господарського права Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5729-5709

Anotation. В науковій публікації досліджується досвід зарубіжних країн щодо адміністративно-правового забезпечення євроінтеграційних процесів. Особлива увага приділяється відповідному досвіду тих країн, які нещодавно пройшли шлях євроінтеграції та набули статусу повноправних членів ЄС. Зокрема, досліджується досвід проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на відповідність праву ЄС Литовської Республіки та Республіці Польща. Також аналізується досвід ведення переговорів щодо вступу в ЄС країн Центральної Європи та Західних Балкан. Підкреслюється, що особливо ретельно та обережно необхідно підходити до питання вивчення та запозичення досвіду адміністративно-правового забезпечення євроінтеграційних процесів в зарубіжних країнах, враховуючи особливості побудови системи органів публічної адміністрації в кожній державі, правові традиції та звичаї, політичну структуру суспільства та інші об’єктивні та суб’єктивні чинники. Акцентується увага на тому, що враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн у сфері євроінтеграції, в Україні всі органи публічної адміністрації повинні бути «євроінтеграційними», тобто відповідати за адаптацію національного законодавства та юридичної практики до права ЄС у підвідомчій сфері суспільних відносин. Крім того, пропонується регламентувати проведення правової експертизи всіх проектів нормативно-правових актів на відповідність acquis communautaire, а не тільки тих, які згідно із чинним законодавством підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Keywords: В науковій публікації досліджується досвід зарубіжних країн щодо адміністративно-правового забезпечення євроінтеграційних процесів. Особлива увага приділяється відповідному досвіду тих країн, які нещодавно пройшли шлях євроінтеграції та набули статусу повноправних членів ЄС. Зокрема, досліджується досвід проведення експертизи проектів нормативно-правових актів на відповідність праву ЄС Литовської Республіки та Республіці Польща. Також аналізується досвід ведення переговорів щодо вступу в ЄС країн Центральної Європи та Західних Балкан. Підкреслюється, що особливо ретельно та обережно необхідно підходити до питання вивчення та запозичення досвіду адміністративно-правового забезпечення євроінтеграційних процесів в зарубіжних країнах, враховуючи особливості побудови системи органів публічної адміністрації в кожній державі, правові традиції та звичаї, політичну структуру суспільства та інші об’єктивні та суб’єктивні чинники. Акцентується увага на тому, що враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн у сфері євроінтеграції, в Україні всі органи публічної адміністрації повинні бути «євроінтеграційними», тобто відповідати за адаптацію національного законодавства та юридичної практики до права ЄС у підвідомчій сфері суспільних відносин. Крім того, пропонується регламентувати проведення правової експертизи всіх проектів нормативно-правових актів на відповідність acquis communautaire, а не тільки тих, які згідно із чинним законодавством підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУДОВИХ УСТАНОВ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН

Петро Мандзик

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3724-8868

Anotation. Стаття присвячена питанню адміністративно-правового регулювання управління судовими установами в окремих країнах Європи. Розкрито поняття управлінської діяльності судових установ. Досліджено особливості організаційного забезпечення судів, їх суб'єктів в окремих європейських країнах. Здійснено аналіз європейського досвіду кадрового забезпечення судів та особливостей функціонування їх апаратів. Проаналізовано окремі аспекти досвіду взаємодії судових установ з громадськістю та засобами масової інформації. Зроблено висновок, що європейський досвід забезпечення адміністративно-правового регулювання управлінської діяльності судових установ демонструє різноманітність її проблем та підходів до їх вирішення. Європейський досвід функціонування системи правосуддя містить в собі докази існування різноманітних судових органів й установ та принципів їх функціонування залежно від етнічних, регіональних, географічних, політичних, соціальних, економічних чинників.
Keywords: Стаття присвячена питанню адміністративно-правового регулювання управління судовими установами в окремих країнах Європи. Розкрито поняття управлінської діяльності судових установ. Досліджено особливості організаційного забезпечення судів, їх суб'єктів в окремих європейських країнах. Здійснено аналіз європейського досвіду кадрового забезпечення судів та особливостей функціонування їх апаратів. Проаналізовано окремі аспекти досвіду взаємодії судових установ з громадськістю та засобами масової інформації. Зроблено висновок, що європейський досвід забезпечення адміністративно-правового регулювання управлінської діяльності судових установ демонструє різноманітність її проблем та підходів до їх вирішення. Європейський досвід функціонування системи правосуддя містить в собі докази існування різноманітних судових органів й установ та принципів їх функціонування залежно від етнічних, регіональних, географічних, політичних, соціальних, економічних чинників.

СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Валентин Мельник

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри правових основ господарської діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9348-8444

Anotation. У статті здійснено аналіз наукових поглядів вчених, які прямо чи опосередковано досліджували проблематику правового регулювання відшкодування шкоди у трудовому праві. Акцентовано увагу на тому, що за роки незалежності нашої держави, особливо за останні 20 років, вітчизняними правниками було напрацьовано досить великий та змістовний науково-теоретичний базис з проблематики відшкодування шкоди у трудовому праві. Разом із тим, акцентовано увагу на окремих аспектах відшкодування шкоди у трудовому праві, які залишаються малодослідженими.
Keywords: У статті здійснено аналіз наукових поглядів вчених, які прямо чи опосередковано досліджували проблематику правового регулювання відшкодування шкоди у трудовому праві. Акцентовано увагу на тому, що за роки незалежності нашої держави, особливо за останні 20 років, вітчизняними правниками було напрацьовано досить великий та змістовний науково-теоретичний базис з проблематики відшкодування шкоди у трудовому праві. Разом із тим, акцентовано увагу на окремих аспектах відшкодування шкоди у трудовому праві, які залишаються малодослідженими.

СУТНІСТЬ ЯВИЩА «БЕЗПЕКА»: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Ірина Наконечна

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри загальноправових дисциплін Національної академії Служби безпеки України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9405-4621

Anotation. Стаття присвячена уточненню змісту та сутності категорії «безпека» як базової складової належного забезпечення глобального правопорядку та індивідуальної «захищеності» кожного члена суспільства. З’ясовано, що з філософської точки зору безпеку слід розглядати як протиставлення двох протилежних явищ, які формують сприйняття наявності чи відсутності загроз для існування певного об’єкта. В соціальному розумінні її можна визначити як сукупність особистих прав і свобод усіх членів даного суспільства. При чому ці права не є взаємовиключними та протилежними, адже вони доповнюють один одного. Безпека також є соціальною цінністю яка разом із соціальними нормами та символами є базовими елементами культури. У політико-правовому вимірі категорія «безпека» позначає стан захищеності державних, індивідуальних та суспільних цінностей. Акцентовано, що безпека лише окремих членів суспільства, а також їхнє уявлення про громадський порядок і мир приховано перетворюються на спільні суспільні цінності, захист яких ігнорує потребу забезпечення безпеки всіх членів суспільства.
Keywords: Стаття присвячена уточненню змісту та сутності категорії «безпека» як базової складової належного забезпечення глобального правопорядку та індивідуальної «захищеності» кожного члена суспільства. З’ясовано, що з філософської точки зору безпеку слід розглядати як протиставлення двох протилежних явищ, які формують сприйняття наявності чи відсутності загроз для існування певного об’єкта. В соціальному розумінні її можна визначити як сукупність особистих прав і свобод усіх членів даного суспільства. При чому ці права не є взаємовиключними та протилежними, адже вони доповнюють один одного. Безпека також є соціальною цінністю яка разом із соціальними нормами та символами є базовими елементами культури. У політико-правовому вимірі категорія «безпека» позначає стан захищеності державних, індивідуальних та суспільних цінностей. Акцентовано, що безпека лише окремих членів суспільства, а також їхнє уявлення про громадський порядок і мир приховано перетворюються на спільні суспільні цінності, захист яких ігнорує потребу забезпечення безпеки всіх членів суспільства.

ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ТА КРИМІНОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ

Василь Олійник

кандидат юридичних наук, здобувач кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2039-9390

Anotation. У статті наголошено, що в умовах війни, проблема недопущення розголошення державної таємниці набуває особливої актуальності й вимагає детального дослідження на науковому рівні та належного законодавчого врегулювання, адже зі стрімким розвитком науково-технічного прогресу виникають нові способи, механізми й засоби отримання відповідної інформації, зокрема такої, що становить державну таємницю. Автором проведений феноменологічний аналіз кримінально-правового та кримінологічного забезпечення державної таємниці у контексті національної безпеки. Підтримано наукову думку щодо визначення поняття безпеки за формулою: безпека – стан захищеності від ризиків, загроз і небезпек. Таким чином, безпека інформації – це захищеність інформації від несанкціонованих дій (випадкових чи навмисних), що призводять до модифікації, розкриття чи зруйнування даних. Таємниця – це сфера об’єктивної реальності, яка недоступна розумінню людини, і її сприйняття внаслідок об’єктивно існуючого рівня науково-технічного знання, і вона нерозривно пов’язана з тими відомостями (інформацією), які вже відомі окремій людині або групі осіб, але з різних причин приховуються ними від інших людей, груп осіб або держави.
Keywords: У статті наголошено, що в умовах війни, проблема недопущення розголошення державної таємниці набуває особливої актуальності й вимагає детального дослідження на науковому рівні та належного законодавчого врегулювання, адже зі стрімким розвитком науково-технічного прогресу виникають нові способи, механізми й засоби отримання відповідної інформації, зокрема такої, що становить державну таємницю. Автором проведений феноменологічний аналіз кримінально-правового та кримінологічного забезпечення державної таємниці у контексті національної безпеки. Підтримано наукову думку щодо визначення поняття безпеки за формулою: безпека – стан захищеності від ризиків, загроз і небезпек. Таким чином, безпека інформації – це захищеність інформації від несанкціонованих дій (випадкових чи навмисних), що призводять до модифікації, розкриття чи зруйнування даних. Таємниця – це сфера об’єктивної реальності, яка недоступна розумінню людини, і її сприйняття внаслідок об’єктивно існуючого рівня науково-технічного знання, і вона нерозривно пов’язана з тими відомостями (інформацією), які вже відомі окремій людині або групі осіб, але з різних причин приховуються ними від інших людей, груп осіб або держави.

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ДОКТРИНИ RES JUDICATA: ЧАСТИНА 2. ПРАВОВІ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВА

Костянтин Пільков

кандидат юридичних наук, старший дослідник, старший науковий співробітник відділу міжнародного приватного права та правових проблем євроінтеграції Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8931-0413

Anotation. У статті викладено результати порівняльного аналізу доктрини res judicata у системах правової традиції загального права. Вона зосереджує увагу на системі принципів, які з поступово наповнили складний феномен res judicata у загальному праві, такі як преклюзія позову та відповідний їй естопель стосовно ідентичного позову, преклюзія стосовно окремого питання та відповідний їй естопель, доктрини поглинання та зловживання процесом. Стаття звертає увагу на різні підходи до вирішення питань про те, чи є res judicata інститутом матеріального або процесуального права, зокрема правилом про докази чи про процесуальні заяви сторін, а також на необхідні умови застосування принципу res judicata, які є відмінними у правових системах загального права.
Keywords: У статті викладено результати порівняльного аналізу доктрини res judicata у системах правової традиції загального права. Вона зосереджує увагу на системі принципів, які з поступово наповнили складний феномен res judicata у загальному праві, такі як преклюзія позову та відповідний їй естопель стосовно ідентичного позову, преклюзія стосовно окремого питання та відповідний їй естопель, доктрини поглинання та зловживання процесом. Стаття звертає увагу на різні підходи до вирішення питань про те, чи є res judicata інститутом матеріального або процесуального права, зокрема правилом про докази чи про процесуальні заяви сторін, а також на необхідні умови застосування принципу res judicata, які є відмінними у правових системах загального права.

ДЕКЛАРУВАННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

Андрій Русаєв

аспірант кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1239-5949

Anotation. У статті обґрунтовано доцільність проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-2 «Декларування недостовірної інформації» Кримінального кодексу України. З’ясовано, що основними засобами збирання доказів в аналізованому кримінальному провадженні є проведення таких слідчих (розшукових) дій, як: допит осіб (свідків, підозрюваного), огляд речей (предметів і документів), обшук житла чи іншого володіння особи, проведення судових експертиз. Увагу зосереджено на тому, що під час розслідування цього виду кримінального правопорушення можуть виникнути ситуації, коли є потреба у використанні спеціальних знань. За їх допомогою можна з’ясувати фактичні дані, які згодом можуть стати доказом у кримінальному провадженні, а також раціонально використати ресурси під час проведення інших слідчих (розшукових) дій.
Keywords: У статті обґрунтовано доцільність проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-2 «Декларування недостовірної інформації» Кримінального кодексу України. З’ясовано, що основними засобами збирання доказів в аналізованому кримінальному провадженні є проведення таких слідчих (розшукових) дій, як: допит осіб (свідків, підозрюваного), огляд речей (предметів і документів), обшук житла чи іншого володіння особи, проведення судових експертиз. Увагу зосереджено на тому, що під час розслідування цього виду кримінального правопорушення можуть виникнути ситуації, коли є потреба у використанні спеціальних знань. За їх допомогою можна з’ясувати фактичні дані, які згодом можуть стати доказом у кримінальному провадженні, а також раціонально використати ресурси під час проведення інших слідчих (розшукових) дій.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Роман Савчук

кандидат юридичних наук, доцент, директор Івано-Франківського навчально-наукового юридичного інституту Національного університету «Одеська юридична академія» (Івано-Франківськ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4896-3829

Anotation. В даній статті досліджуються питання адміністративно-правового статусу військової служби порядку у Збройних Силах України. Проаналізовано позиції вчених науковців щодо поняття адміністративно-правовий статус. Також висвітлена позиція про те, що адміністративно-правовий статус військової служби порядку у Збройних Силах України є галузевим правовим статусом, який вже конкретизує зміст загального правового статусу щодо адміністративно-правових правовідносин. Наголошено також у статті і на тому, що дослідження змісту адміністративно-правового статусу правоохоронних органів неможливе без з’ясування основних напрямків їхньої діяльності, які допомагають розкрити місце, роль та соціальне призначення військової служби порядку у Збройних Силах України. Військова служба порядку у Збройних Силах України є суб’єктом адміністративного права, вступає в особливий вид адміністративно-правових відносин – правоохоронні, є частиною механізму державного управління в адміністративно-політичній сфері, а отже, має відповідний адміністративно-правовий статус.
Keywords: В даній статті досліджуються питання адміністративно-правового статусу військової служби порядку у Збройних Силах України. Проаналізовано позиції вчених науковців щодо поняття адміністративно-правовий статус. Також висвітлена позиція про те, що адміністративно-правовий статус військової служби порядку у Збройних Силах України є галузевим правовим статусом, який вже конкретизує зміст загального правового статусу щодо адміністративно-правових правовідносин. Наголошено також у статті і на тому, що дослідження змісту адміністративно-правового статусу правоохоронних органів неможливе без з’ясування основних напрямків їхньої діяльності, які допомагають розкрити місце, роль та соціальне призначення військової служби порядку у Збройних Силах України. Військова служба порядку у Збройних Силах України є суб’єктом адміністративного права, вступає в особливий вид адміністративно-правових відносин – правоохоронні, є частиною механізму державного управління в адміністративно-політичній сфері, а отже, має відповідний адміністративно-правовий статус.

КОНЦЕПТ «ПРАВОРОЗУМІННЯ» В АРСЕНАЛІ НАУКОВИХ КАТЕГОРІЙ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

Тетяна Сивуля

аспірантка кафедри права та публічного управління ЗВО «Університет Короля Данила» (Івано-Франківськ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6793-188X

Anotation. Плюралізм підходів до права, різноманітність моделей його розуміння цілком адекватні сучасному розвитку гуманітарних наук і не є ознакою чи власністю юриспруденції. Така ж різноманітність позицій спостерігається і у питаннях про зміст та понятті суспільства, політики, влади у політології, соціології, культурології. В межах юридичної науки до сьогодні не досягнуто бодай подібності поглядів серед вчених з приводу того, що слід вважати правом. Це спонукає до відсутності продуманої та зваженої правової політики. Різноманітність дослідницьких інтерпретацій, що стосуються природи права, урівноважують єдність думок представників державної влади, які дотримуються ліберального стандарту в оцінці соціальних явищ, у тому числі права. Між тим ліберальне правове мислення і праворозуміння не завжди сприйнятливі до особливостей правової культури українського суспільства, цивілізаційної специфіки країни.
Keywords: Плюралізм підходів до права, різноманітність моделей його розуміння цілком адекватні сучасному розвитку гуманітарних наук і не є ознакою чи власністю юриспруденції. Така ж різноманітність позицій спостерігається і у питаннях про зміст та понятті суспільства, політики, влади у політології, соціології, культурології. В межах юридичної науки до сьогодні не досягнуто бодай подібності поглядів серед вчених з приводу того, що слід вважати правом. Це спонукає до відсутності продуманої та зваженої правової політики. Різноманітність дослідницьких інтерпретацій, що стосуються природи права, урівноважують єдність думок представників державної влади, які дотримуються ліберального стандарту в оцінці соціальних явищ, у тому числі права. Між тим ліберальне правове мислення і праворозуміння не завжди сприйнятливі до особливостей правової культури українського суспільства, цивілізаційної специфіки країни.

СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ СФЕРОЮ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

Ельвіра Сидорова

кандидат юридичних наук, заступник директора Навчально-наукового інституту права та підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6293-1886

Anotation. Серед основних елементів системи публічних адміністрацій в механізмі реалізації державної політики в гуманітарній сфері на основі наявного наукового доробку й законодавчих і підзаконних актів виділяються: а) публічні адміністрації, що відіграють ключову управлінську роль у формуванні державної політики в гуманітарній сфері; б) публічні адміністрації, що відіграють ключову управлінську роль саме у реалізації державної політики в гуманітарній сфері (наголошується, що зазначені публічні адміністрації можна угрупувати відповідно до їх ролі в механізмі реалізації гуманітарної політики української держави у відповідності сфери суспільних відносин, що є елементом гуманітарної політики: державне управління у сфері охорони здоров’я; державне управління у сфері освіти і науки; державне управління у сфері соціального забезпечення; державне управління у сфері культури, спорту і туризму; державне управління у сфері молодіжної політики; державне управління в інформаційній сфері; державне управління у сфері гуманітарної безпеки; інших сфер гуманітарної політики); в) важливі нетипові суб’єкти публічного адміністрування, які не є публічними адміністраціями, не є тобто органами державної влади або місцевого самоврядування, але вони є суб’єктами публічних повноважень і виконують публічні функції у відповідності до суспільних інтересів; г) суб’єкти публічного адміністрування консультативно-дорадчого спрямування.
Keywords: Серед основних елементів системи публічних адміністрацій в механізмі реалізації державної політики в гуманітарній сфері на основі наявного наукового доробку й законодавчих і підзаконних актів виділяються: а) публічні адміністрації, що відіграють ключову управлінську роль у формуванні державної політики в гуманітарній сфері; б) публічні адміністрації, що відіграють ключову управлінську роль саме у реалізації державної політики в гуманітарній сфері (наголошується, що зазначені публічні адміністрації можна угрупувати відповідно до їх ролі в механізмі реалізації гуманітарної політики української держави у відповідності сфери суспільних відносин, що є елементом гуманітарної політики: державне управління у сфері охорони здоров’я; державне управління у сфері освіти і науки; державне управління у сфері соціального забезпечення; державне управління у сфері культури, спорту і туризму; державне управління у сфері молодіжної політики; державне управління в інформаційній сфері; державне управління у сфері гуманітарної безпеки; інших сфер гуманітарної політики); в) важливі нетипові суб’єкти публічного адміністрування, які не є публічними адміністраціями, не є тобто органами державної влади або місцевого самоврядування, але вони є суб’єктами публічних повноважень і виконують публічні функції у відповідності до суспільних інтересів; г) суб’єкти публічного адміністрування консультативно-дорадчого спрямування.

ВПЛИВ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НА ПРАВОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ

Соломія Скробач

аспірант відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6619-6590

Anotation. У статті проаналізовано вплив конституційної ідентичності на правову систему України. В Україні особливо актуальним є питання збереження національної ідентичності в тому числі на конституційному рівні. Конституційна ідентичність передбачає особливості конституції, сформовані на основі національної, релігійної, ідеологічної ідентичностей. На думку автора, правова система України має свої особливості, які є наслідком дії конституційної ідентичності, зокрема: українська мова виступає мовою законодавчої техніки, судочинства і діловодства, мовою юридичної науки в Україні; Україна належить до романо-германської правової сім’ї, що зумовлене географічним розміщенням та тривалим функціонуванням у системі радянського права, де основним і фактично єдиним джерелом права виступав нормативно-правовий акт; при цьому належна роль віддається судовій практиці, зважаючи на наявність досвіду та практики суддівського розсуду в українському праві; в історичних пам’ятках та чинних актах законодавства простежується відображення християнських цінностей українського суспільства.
Keywords: У статті проаналізовано вплив конституційної ідентичності на правову систему України. В Україні особливо актуальним є питання збереження національної ідентичності в тому числі на конституційному рівні. Конституційна ідентичність передбачає особливості конституції, сформовані на основі національної, релігійної, ідеологічної ідентичностей. На думку автора, правова система України має свої особливості, які є наслідком дії конституційної ідентичності, зокрема: українська мова виступає мовою законодавчої техніки, судочинства і діловодства, мовою юридичної науки в Україні; Україна належить до романо-германської правової сім’ї, що зумовлене географічним розміщенням та тривалим функціонуванням у системі радянського права, де основним і фактично єдиним джерелом права виступав нормативно-правовий акт; при цьому належна роль віддається судовій практиці, зважаючи на наявність досвіду та практики суддівського розсуду в українському праві; в історичних пам’ятках та чинних актах законодавства простежується відображення християнських цінностей українського суспільства.

ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ НА ДЕРЖАВНІЙ СЛУЖБІ В УКРАЇНІ

Людмила Теліженко, Дмитро Мурач

Людмила Теліженко, доктор філософських наук, доцент, доцент кафедри фундаментальної юриспруденції та конституційного права, Сумського державного університету (Суми, Україна)
Дмитро Мурач, здобувач вищої освіти Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4558-513X, ORCID ID: 0000-0002-4645-1275

Anotation. Дослідження присвячене ґрунтовному аналізу парадигмальних проблем гендерної політики на державній службі в Україні. На основі численних статистичних даних було доведено наявність та підкреслено складність проблеми гендерної нерівності в секторі державної служби України. У роботі висунуто гіпотезу про те, що гендерна нерівність в Україні пов’язана з її пострадянською парадигмою правового регулювання. Такий стан речей обумовив подальший вектор дослідження: на основі аналітичних досліджень національних та зарубіжних вчених було проведено критичний аналіз Європейської та Радянської моделей гендерної політики на державній службі. Виділено базові положення (принципи) кожної з моделей, проведено їх порівняння та виявлено основні недоліки Радянської концепції. На основі цього та враховуючи закріплений в Конституції України сталий курс на інтеграцію з Європейським Союзом, а також виділений у роботі антагоністичний характер кожної з моделей, було запропоновано активізувати окремий курс дерадянізації чинного законодавства України, закономірним наслідком якого буде закріплення в України Європейського концепту гендерної рівності на державній службі.
Keywords: Дослідження присвячене ґрунтовному аналізу парадигмальних проблем гендерної політики на державній службі в Україні. На основі численних статистичних даних було доведено наявність та підкреслено складність проблеми гендерної нерівності в секторі державної служби України. У роботі висунуто гіпотезу про те, що гендерна нерівність в Україні пов’язана з її пострадянською парадигмою правового регулювання. Такий стан речей обумовив подальший вектор дослідження: на основі аналітичних досліджень національних та зарубіжних вчених було проведено критичний аналіз Європейської та Радянської моделей гендерної політики на державній службі. Виділено базові положення (принципи) кожної з моделей, проведено їх порівняння та виявлено основні недоліки Радянської концепції. На основі цього та враховуючи закріплений в Конституції України сталий курс на інтеграцію з Європейським Союзом, а також виділений у роботі антагоністичний характер кожної з моделей, було запропоновано активізувати окремий курс дерадянізації чинного законодавства України, закономірним наслідком якого буде закріплення в України Європейського концепту гендерної рівності на державній службі.

РЕФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ З МЕТОЮ ЕФЕКТИВНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТІВ В ТРАНСПОРТНІЙ СФЕРІ

Євген Чорний

аспірант кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Західноукраїнського національного університету (Тернопіль, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6944-1355

Anotation. Стаття присвячена дослідженню законодавства у сфері державно-приватного партнерства (ДПП) в Україні і причин розвитку та провалів цього інструменту щодо використання у транспортній сфері. Автор дослідив праці вітчизняних науковців, рекомендації міжнародного інституту AMPG International стосовно покращення умов реалізації проектів ДПП, збільшення його застосовності, аналізу причин провалів та способів розвитку ДПП. Під час дослідження автором виявлено недосконалість інституційного забезпечення у сфері ДПП та умов їх реалізації. Автор приходить до висновку про необхідність врегулювання рамкового законодавства таким чином, щоб саме більшість однотипових проектів ДПП могли реалізовуватись за типовою документацією. Також автор пропонує змінити законодавство в частині запровадження прозорості усієї процедури ДПП та виключити певні вимоги щодо проектів ДПП.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню законодавства у сфері державно-приватного партнерства (ДПП) в Україні і причин розвитку та провалів цього інструменту щодо використання у транспортній сфері. Автор дослідив праці вітчизняних науковців, рекомендації міжнародного інституту AMPG International стосовно покращення умов реалізації проектів ДПП, збільшення його застосовності, аналізу причин провалів та способів розвитку ДПП. Під час дослідження автором виявлено недосконалість інституційного забезпечення у сфері ДПП та умов їх реалізації. Автор приходить до висновку про необхідність врегулювання рамкового законодавства таким чином, щоб саме більшість однотипових проектів ДПП могли реалізовуватись за типовою документацією. Також автор пропонує змінити законодавство в частині запровадження прозорості усієї процедури ДПП та виключити певні вимоги щодо проектів ДПП.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ «СОБОРНІСТЬ» В ПРАВОВИХ ІДЕЯХ ЧЛЕНІВ «РУСЬКОЇ ТРІЙЦІ» ТА КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

Ярослав Яцишин

аспірант кафедри права ЗВО «Університет Короля Данила» (Івано-Франківськ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7493-1789

Anotation. У статті визначено основні підходи до трактування ідеї соборності членами «Руської трійці» в Галичині та Кирило-Мефодіївського товариства у Наддніпрянщині. Встановлено, що у 1830-х рр., паралельно в Галичині та Наддніпрянщині було сформовано концепцію соборності етнічних українських земель. Згадуваний період був ідеальним часом для реалізації саме концепту соборності, що однозначно мало духовне, богословське підґрунтя. Вказано, що перші кроки в бік формування концепції соборності українських земель та обґрунтування ідеї відродження української держави, зробили члени «Руської трійці» в Галичині. Серед членів «Руської трійці» цікавими є філософсько-правові погляди М. Шашкевича, який намагався переосмислити історію народу, як етнічної спільноти, яка на його думку була єдиним цілим не зважаючи на інкорпорацію Російською та Австрійською імперіями. Безпосередньою заслугою «Руської трійці» й зокрема М. Шашкевича стало те, що вони вдало обрали момент для реалізації власного задуму з популяризації української мови та культури. Вперше публічно задекларованою ідею етнічної єдності українських земель було в «Русалці Дністровій».
Keywords: У статті визначено основні підходи до трактування ідеї соборності членами «Руської трійці» в Галичині та Кирило-Мефодіївського товариства у Наддніпрянщині. Встановлено, що у 1830-х рр., паралельно в Галичині та Наддніпрянщині було сформовано концепцію соборності етнічних українських земель. Згадуваний період був ідеальним часом для реалізації саме концепту соборності, що однозначно мало духовне, богословське підґрунтя. Вказано, що перші кроки в бік формування концепції соборності українських земель та обґрунтування ідеї відродження української держави, зробили члени «Руської трійці» в Галичині. Серед членів «Руської трійці» цікавими є філософсько-правові погляди М. Шашкевича, який намагався переосмислити історію народу, як етнічної спільноти, яка на його думку була єдиним цілим не зважаючи на інкорпорацію Російською та Австрійською імперіями. Безпосередньою заслугою «Руської трійці» й зокрема М. Шашкевича стало те, що вони вдало обрали момент для реалізації власного задуму з популяризації української мови та культури. Вперше публічно задекларованою ідею етнічної єдності українських земель було в «Русалці Дністровій».