Журнал №7 (59) / 2023|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

АКТУАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Ольга Большаніна

аспірантка кафедри педагогіки Криворізького державного педагогічного університету (Кривий Ріг, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9000-4982

Anotation. У статті розглядаються контекст тенденцій розвитку сучасної мистецької освіти в Україні. Визначено ключові проблеми у теперішньому становищі закладів мистецької освіти та системи викладання загалом. Детально проаналізовано й охарактеризовано зміст сучасних тенденцій, запропонованих українськими науковцями А. Козир та М. Пікчур. Визначено ключові тенденції, які відповідають ідеям та думкам, що були висловлені у теоретико-методичних роботах українськими художниками-педагогами першої половини ХХ століття. Змістовно описано суть окреслених тенденцій та надано аналіз кожної з визначених тенденцій із представниками української мистецької освіти. Сформульовано ряд тез відповідно актуальності визначених тенденцій та необхідності їх активного продовження для реалізації у мистецьких закладах освіти в Україні. Визначено важливі аспекти здійснення сформульованих тенденцій задля подальшого виховання фахової майстерності студентів мистецьких спеціальностей.
Keywords: У статті розглядаються контекст тенденцій розвитку сучасної мистецької освіти в Україні. Визначено ключові проблеми у теперішньому становищі закладів мистецької освіти та системи викладання загалом. Детально проаналізовано й охарактеризовано зміст сучасних тенденцій, запропонованих українськими науковцями А. Козир та М. Пікчур. Визначено ключові тенденції, які відповідають ідеям та думкам, що були висловлені у теоретико-методичних роботах українськими художниками-педагогами першої половини ХХ століття. Змістовно описано суть окреслених тенденцій та надано аналіз кожної з визначених тенденцій із представниками української мистецької освіти. Сформульовано ряд тез відповідно актуальності визначених тенденцій та необхідності їх активного продовження для реалізації у мистецьких закладах освіти в Україні. Визначено важливі аспекти здійснення сформульованих тенденцій задля подальшого виховання фахової майстерності студентів мистецьких спеціальностей.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ РУХОВИХ УМІНЬ І НАВИЧОК ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Володимир Заїка

здобувач кафедри теорії та методики фізичного виховання Українського державного університету імені Михайла Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9872-360X

Anotation. У статті досліджено ефективність методики навчання рухових умінь і навичок професійної спрямованості майбутніх фахівців інформаційних технологій. Результати педагогічного експерименту встановили, що рівень соматичного здоров’я та фізичних якостей студентів інформаційних спеціальностей після впровадження експериментальної методики не погіршують показники соматичного здоров’я та рівня фізичної підготовленості майбутніх фахівців інформаційних технологій. Разом з цим показано, що ефективність впровадженої методики у процес фізичного виховання виявилася в позитивній динаміці рівня спеціальної рухової підготовленості (при p>0,05). Крім цього визначено, що удосконалення освітнього процесу фізичного виховання створює нові можливості для покращання фахової підготовки студентів інформаційних спеціальностей. При цьому результати досліджень дозволяють говорити про те, що застосування методики навчання рухових умінь і навичок професійної спрямованості на заняттях з фізичного виховання значно підвищило ефективність формування професійно значущих умінь та навичок студентів інформаційних спеціальностей. Так, аналіз навчальних досягнень майбутніх фахівців інформаційних технологій з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки показав, що у юнаків експериментальної групи рівень професійної успішності збільшився на 10,1%, а у дівчат – на 7,2% (p<0,05), тоді як у студентів контрольної групи відповідно 6,8% та 3,4% (p>0,05).
Keywords: У статті досліджено ефективність методики навчання рухових умінь і навичок професійної спрямованості майбутніх фахівців інформаційних технологій. Результати педагогічного експерименту встановили, що рівень соматичного здоров’я та фізичних якостей студентів інформаційних спеціальностей після впровадження експериментальної методики не погіршують показники соматичного здоров’я та рівня фізичної підготовленості майбутніх фахівців інформаційних технологій. Разом з цим показано, що ефективність впровадженої методики у процес фізичного виховання виявилася в позитивній динаміці рівня спеціальної рухової підготовленості (при p>0,05). Крім цього визначено, що удосконалення освітнього процесу фізичного виховання створює нові можливості для покращання фахової підготовки студентів інформаційних спеціальностей. При цьому результати досліджень дозволяють говорити про те, що застосування методики навчання рухових умінь і навичок професійної спрямованості на заняттях з фізичного виховання значно підвищило ефективність формування професійно значущих умінь та навичок студентів інформаційних спеціальностей. Так, аналіз навчальних досягнень майбутніх фахівців інформаційних технологій з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки показав, що у юнаків експериментальної групи рівень професійної успішності збільшився на 10,1%, а у дівчат – на 7,2% (p<0,05), тоді як у студентів контрольної групи відповідно 6,8% та 3,4% (p>0,05).

РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ ЯК ПРОЦЕС РОЗВИТКУ ІНДИВІДУАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Ольга Мовчан

аспірантка спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського (Миколаїв, Україна)

ORCID ID: 0009-0003-3828-0052

Anotation. Стаття присвячена вивченню сутності та значущості розумового виховання в контексті розвитку учнів початкової школи у сучасному освітньому середовищі. У ній проаналізовано зміст понять розумовий розвиток та розумове виховання, розглянуті ключові аспекти розумового виховання, визначено його мету у контексті вимог сучасного суспільства, що прокладає шлях демократизації та національного відродження. Акцентовано увагу на тому, що розумове виховання визнається однією з ключових стратегій сучасної школи, яка має адаптуватися до основних принципів Нової української школи. З огляду на це, проаналізовано проблеми традиційного навчання та висвітлено необхідність забезпечення розумового розвитку учнів на початковому етапі навчання, враховуючи величезний обсяг інформації та стрімкий науково-технічний прогрес. Розглянуто важливість інтеграції психологічних та педагогічних знань для успішної реалізації розумового виховання, а також підкреслено роль педагогічного процесу у формуванні особистості дитини та сприянні її подальшому розвитку. Зроблено висновки щодо актуальності та необхідності впровадження інноваційних методів та підходів у систему освіти, які відповідають викликам сучасного суспільства та сприяють повноцінному розумовому розвитку молодших школярів.
Keywords: Стаття присвячена вивченню сутності та значущості розумового виховання в контексті розвитку учнів початкової школи у сучасному освітньому середовищі. У ній проаналізовано зміст понять розумовий розвиток та розумове виховання, розглянуті ключові аспекти розумового виховання, визначено його мету у контексті вимог сучасного суспільства, що прокладає шлях демократизації та національного відродження. Акцентовано увагу на тому, що розумове виховання визнається однією з ключових стратегій сучасної школи, яка має адаптуватися до основних принципів Нової української школи. З огляду на це, проаналізовано проблеми традиційного навчання та висвітлено необхідність забезпечення розумового розвитку учнів на початковому етапі навчання, враховуючи величезний обсяг інформації та стрімкий науково-технічний прогрес. Розглянуто важливість інтеграції психологічних та педагогічних знань для успішної реалізації розумового виховання, а також підкреслено роль педагогічного процесу у формуванні особистості дитини та сприянні її подальшому розвитку. Зроблено висновки щодо актуальності та необхідності впровадження інноваційних методів та підходів у систему освіти, які відповідають викликам сучасного суспільства та сприяють повноцінному розумовому розвитку молодших школярів.

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ЦЕНТРИ ЯК СУЧАСНИЙ МЕХАНІЗМ ОЦІНЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Олександр Назаркін, Олег Подоляк

Олександр Назаркін, кандидат педагогічних наук, доцент доцент кафедри машинобудування, транспорту і зварювання Української інженерно-педагогічної академії (Харків, Україна)
Олег Подоляк, кандидат технічних наук, доцент завідувач кафедри машинобудування, транспорту і зварювання Української інженерно-педагогічної академії (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1384-749X, ORCID ID: 0000-0002-1477-8548

Anotation. Проведено аналіз стану і проблем впровадження та функціонування системи кваліфікаційних центрів (КЦ) в Україні. У дослідженні використані аналіз, узагальнення, математико-статистичний, графічний метод, системний підхід. Об’єктами дослідження були: нормативно-правова база, професійні стандарти, наукові публікації, реєстр кваліфікацій. Здійснено аналіз ринку послуг щодо підтвердження професійних кваліфікацій за напрямами та за територіальним принципом. Встановлено, що в Україні в цілому та в Харківському регіоні зокрема кількість КЦ не забезпечує об’єктивну потребу у таких послугах. Обгрунтовано доцільність створення КЦ за професійними кваліфікаціями «електрозварник ручного зварювання» та «токар». Проведено аналіз нормативно-правового регулювання процедури створення і акредитації КЦ і забезпечення їхнього ефективного функціонування. Описано процедуру та запропоновано алгоритм відкриття КЦ. Впровадження Національної системи кваліфікацій (НСК) в сучасних умовах надає можливість фахівцям, які мають відповідний досвід і знання, але не мають диплома, підтвердити професійну кваліфікацію та працевлаштуватися, а державі в особі роботодавців найбільш ефективно використовувати людський капітал на основі оцінки професійної компетентності кваліфікаційними центрами.
Keywords: Проведено аналіз стану і проблем впровадження та функціонування системи кваліфікаційних центрів (КЦ) в Україні. У дослідженні використані аналіз, узагальнення, математико-статистичний, графічний метод, системний підхід. Об’єктами дослідження були: нормативно-правова база, професійні стандарти, наукові публікації, реєстр кваліфікацій. Здійснено аналіз ринку послуг щодо підтвердження професійних кваліфікацій за напрямами та за територіальним принципом. Встановлено, що в Україні в цілому та в Харківському регіоні зокрема кількість КЦ не забезпечує об’єктивну потребу у таких послугах. Обгрунтовано доцільність створення КЦ за професійними кваліфікаціями «електрозварник ручного зварювання» та «токар». Проведено аналіз нормативно-правового регулювання процедури створення і акредитації КЦ і забезпечення їхнього ефективного функціонування. Описано процедуру та запропоновано алгоритм відкриття КЦ. Впровадження Національної системи кваліфікацій (НСК) в сучасних умовах надає можливість фахівцям, які мають відповідний досвід і знання, але не мають диплома, підтвердити професійну кваліфікацію та працевлаштуватися, а державі в особі роботодавців найбільш ефективно використовувати людський капітал на основі оцінки професійної компетентності кваліфікаційними центрами.

КОНЦЕПТИ «ТВОРЧІСТЬ», «АВТОР», «ТВІР» У СУЧАСНОМУ МИСТЕЦТВОЗНАВЧОМУ ТА ПРАВОВОМУ ВИМІРАХ

Ольга Уманець, Людмила Перевалова

Ольга Уманець, кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри культурології Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)
Людмила Перевалова, кандидат філософських наук, доцент, професор кафедри права Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (Харків, Україна)

ORCID ID: 0009-0008-2113-1292, ORCID ID: 0000-0001-5182-2838

Anotation. У статті висвітлено проблемні площини авторського права і суміжних прав, детерміновані глобальним значенням людського капіталу та креативності в культурі інформаційного суспільства, стильовими, жанровими, мовно-мовленнєвими, виразовими зрушеннями в художній практиці метамодерну. Окреслено дисонанс осмислення концептів «творчість» і «твір» у мистецтвознавстві в їх концептуально-змістовій та духовної значущості та у правовому полі – з результативних, матеріально-предметних, оцночно-ввартісних позицій, а також нюанси позиціонування концепту «автор». Виявлено, що визнані в мистецтвознавстві маркери сучасної художньої рефлексії – інтертекстуальність, оперування «кодами»-символами, цитатами й алюзіями, колаж, полістилістика, дифузія фольклору, академічного та масового мистецтва, пріоритет новаційної комбінованості – проблематизують у правовому полі питання оригінальності твору, сутності й специфіки цитати. Синтез мистецтв, зрушення в ієрархії їх засобів виразності, розвиток синтетичних художніх практик, обумовлена ототожненням автора і виконавця часткова фіксація твору, практика реміксування тощо позиціонуються як чинники уточнення концептів авторського права і суміжних прав.
Keywords: У статті висвітлено проблемні площини авторського права і суміжних прав, детерміновані глобальним значенням людського капіталу та креативності в культурі інформаційного суспільства, стильовими, жанровими, мовно-мовленнєвими, виразовими зрушеннями в художній практиці метамодерну. Окреслено дисонанс осмислення концептів «творчість» і «твір» у мистецтвознавстві в їх концептуально-змістовій та духовної значущості та у правовому полі – з результативних, матеріально-предметних, оцночно-ввартісних позицій, а також нюанси позиціонування концепту «автор». Виявлено, що визнані в мистецтвознавстві маркери сучасної художньої рефлексії – інтертекстуальність, оперування «кодами»-символами, цитатами й алюзіями, колаж, полістилістика, дифузія фольклору, академічного та масового мистецтва, пріоритет новаційної комбінованості – проблематизують у правовому полі питання оригінальності твору, сутності й специфіки цитати. Синтез мистецтв, зрушення в ієрархії їх засобів виразності, розвиток синтетичних художніх практик, обумовлена ототожненням автора і виконавця часткова фіксація твору, практика реміксування тощо позиціонуються як чинники уточнення концептів авторського права і суміжних прав.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ОГЛЯДУ ТРУПА НА МІСЦІ ПОДІЇ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Олександр Груздь, Ольга Литвиненко

Олександр Груздь, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри організації досудового розслідування Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (Кривий Ріг, Україна)
Ольга Литвиненко, доктор філософії за спеціальністю 081 «Право», доцент кафедри організації досудового розслідування Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (Кривий Ріг, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0370-3791

Anotation. Статтю присвячено проблемним питанням огляду трупу на місці події та подальшого негайного призначення судово-медичної експертизи трупу. Встановлено, що є певні прогалини в законодавстві, які не дають можливості слідчому повноцінно та ефективно здійснювати досудове розслідування. Проблемним питанням є законодавче визначення проведення, до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, лише огляду місця події, не вказуючи про можливість огляду трупу. Звернено увагу на те, що зволікання з оглядом трупу та подальшим призначенням судово-медичної експертизи такого трупу може негативно вплинути на збір доказової інформації. Констатовано, що огляд трупу має бути проведено якнайшвидше після його виявлення на місці події, та невідкладно після проведення його огляду призначено судово-медичну експертизу для встановлення причин смерті тощо. Запропоновано внести зміни до кримінального процесуального кодексу України, які вдосконалять діюче законодавство та покращать роботу органів досудового розслідування.
Keywords: Статтю присвячено проблемним питанням огляду трупу на місці події та подальшого негайного призначення судово-медичної експертизи трупу. Встановлено, що є певні прогалини в законодавстві, які не дають можливості слідчому повноцінно та ефективно здійснювати досудове розслідування. Проблемним питанням є законодавче визначення проведення, до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, лише огляду місця події, не вказуючи про можливість огляду трупу. Звернено увагу на те, що зволікання з оглядом трупу та подальшим призначенням судово-медичної експертизи такого трупу може негативно вплинути на збір доказової інформації. Констатовано, що огляд трупу має бути проведено якнайшвидше після його виявлення на місці події, та невідкладно після проведення його огляду призначено судово-медичну експертизу для встановлення причин смерті тощо. Запропоновано внести зміни до кримінального процесуального кодексу України, які вдосконалять діюче законодавство та покращать роботу органів досудового розслідування.

РЕАКТУАЛІЗАЦІЯ ТВОРЧОСТІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

Mарія Кулешір

викладач кафедри германських і романських мов Київського національного лінгвістичного університету (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6538-8857

Anotation. Статтю присвячено версатильним модусам реактуалізації творчості видатного українського філософа, мислителя і літератора Григорія Сковороди, чия постать посідає чільне, без перебільшення, унікальне місце серед плеяди іконічних діячів українського культурного простору. У розвідці йдеться про нещодавні проекти осені 2023 року, присвячені переосмисленню постаті, ідей та творчості Сковороди, зокрема, музичний альбом та документальний просвітницький фільм. Наголошується, що реактуалізація Сковороди засобами популярної музики та нефікційного кіно доречна і закономірна. Артикулюється, що проекти сфокусовані навколо ідей Сковороди, які особливо пасують до воєнної дійсності в Україні, оскільки кризовий стан в українському суспільстві періоду вісімнадцятого століття суголосний певною мірою з воєнною катастрофою в нинішній Україні.
Keywords: Статтю присвячено версатильним модусам реактуалізації творчості видатного українського філософа, мислителя і літератора Григорія Сковороди, чия постать посідає чільне, без перебільшення, унікальне місце серед плеяди іконічних діячів українського культурного простору. У розвідці йдеться про нещодавні проекти осені 2023 року, присвячені переосмисленню постаті, ідей та творчості Сковороди, зокрема, музичний альбом та документальний просвітницький фільм. Наголошується, що реактуалізація Сковороди засобами популярної музики та нефікційного кіно доречна і закономірна. Артикулюється, що проекти сфокусовані навколо ідей Сковороди, які особливо пасують до воєнної дійсності в Україні, оскільки кризовий стан в українському суспільстві періоду вісімнадцятого століття суголосний певною мірою з воєнною катастрофою в нинішній Україні.

LA RÉFÉRENCE SÉMANTIQUE DES UNITÉS -UN-/-UNE ET LEURS DÉTERMINATION/ INDÉTERMINATION DANS LES PHRASÉOLOGISMES FRANÇAIS

Olga Chaplya, Victoriia Jovdii

Olga Chaplya, Maître de conférencesdu département de la philologie française du faculté des langues étrangères l’Université Nationale d’Ivane Franko de Lviv ( Lviv, Ukraine)
Victoriia Jovdii, Professeur du département des langues romanes et de la littérature étrangère Université Nationale d’Oujgorod, DFLE (Uzhhorod, Ukraine)

ORCID ID: 0000-0001-6213-3392, ORCID ID: 0000-0002-8871-4627

Anotation. Le présent article vise à examiner des caractéristiques grammaticales et communicatives de la catégorie de singularité/pluralité en phraséologie française présentée par des unités -un/-une qui peuvent exprimer en même temps la quantité numérique qu’effectuer la fonction grammaticale de l’article indéfini. Le fait est que la référence sémantique des unités -un/-une dans les phraséologismes peut-être méthaphorique. La détermination de la quantité se manifeste dans la structure onomastique interne des concepts et dans leurs génèse et polyvalence fonctionnelle. Donc le contenu sémantique de la quantité se reflète comme la determination/ indétermination tandis que de la qualité se manifeste dans la structure de la quatégorie grammaticale défini/indéfini. Cet approche d’identité sémantique a été étudiée, et a été analysée la structure sémantique des unités phraséologiques en termes de détermination / indétermination. Il est établi que la singularité déterminative est différente de la singularité indéterminative; qu’elle s'actualise aussi bien au niveau logico-sémantique ce qui qu’explique la nature étymologique des unités phraséologiques.
Keywords: Le présent article vise à examiner des caractéristiques grammaticales et communicatives de la catégorie de singularité/pluralité en phraséologie française présentée par des unités -un/-une qui peuvent exprimer en même temps la quantité numérique qu’effectuer la fonction grammaticale de l’article indéfini. Le fait est que la référence sémantique des unités -un/-une dans les phraséologismes peut-être méthaphorique. La détermination de la quantité se manifeste dans la structure onomastique interne des concepts et dans leurs génèse et polyvalence fonctionnelle. Donc le contenu sémantique de la quantité se reflète comme la determination/ indétermination tandis que de la qualité se manifeste dans la structure de la quatégorie grammaticale défini/indéfini. Cet approche d’identité sémantique a été étudiée, et a été analysée la structure sémantique des unités phraséologiques en termes de détermination / indétermination. Il est établi que la singularité déterminative est différente de la singularité indéterminative; qu’elle s'actualise aussi bien au niveau logico-sémantique ce qui qu’explique la nature étymologique des unités phraséologiques.

ПОВТОР У СИСТЕМІ СУЧАСНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ МЕДІАТЕХНОЛОГІЙ. ЧАСТИНА 1

Лариса Шулінова

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри стилістики та мовної комунікації Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1902-9191

Anotation. Стаття є першим етапом дослідження функціонального ресурсу повтору як лінгвістичної медіатехнології в сучасній медійній комунікації. На матеріалі медійних текстів різного авторства, оприлюднених у традиційних і соціальних медіа за період із січня 2023 р. до грудня 2023 р. за допомогою загальнонаукових та спеціальних методів окремих гуманітарних наукових галузей, зокрема порівняльного та зіставного, інтерпретативного, семантико-стилістичного, контент-аналізу і моніторингу здійснено науковий аналіз лінгвістичної технології повтору з погляду функціонального та окреслено домінантні засоби її реалізації. Зʼясовано, що повтор як лінгвістична медіатехнологія реалізує текстотвірну функцію, тобто є засобом архітектоніки медійного тексту, а також функцію впливу чи маніпуляції через значущі для автора номінації, функції аксіологічну, ідентифікаційну, упізнаваності в медійних текстах різної тематики та спрямування. Засобами реалізації визначено ритмічні види повторів, ключові слова, мовні маркери, рефрени, синтаксичні засоби, перифрази й тавтологію, мовні засоби в поєднанні з невербальними, що виявляє нелінійну специфіку сучасних медійних текстів. Відзначено, що в одному тексті можуть бути за допомогою повтору різних засобів реалізовані кілька функцій.
Keywords: Стаття є першим етапом дослідження функціонального ресурсу повтору як лінгвістичної медіатехнології в сучасній медійній комунікації. На матеріалі медійних текстів різного авторства, оприлюднених у традиційних і соціальних медіа за період із січня 2023 р. до грудня 2023 р. за допомогою загальнонаукових та спеціальних методів окремих гуманітарних наукових галузей, зокрема порівняльного та зіставного, інтерпретативного, семантико-стилістичного, контент-аналізу і моніторингу здійснено науковий аналіз лінгвістичної технології повтору з погляду функціонального та окреслено домінантні засоби її реалізації. Зʼясовано, що повтор як лінгвістична медіатехнологія реалізує текстотвірну функцію, тобто є засобом архітектоніки медійного тексту, а також функцію впливу чи маніпуляції через значущі для автора номінації, функції аксіологічну, ідентифікаційну, упізнаваності в медійних текстах різної тематики та спрямування. Засобами реалізації визначено ритмічні види повторів, ключові слова, мовні маркери, рефрени, синтаксичні засоби, перифрази й тавтологію, мовні засоби в поєднанні з невербальними, що виявляє нелінійну специфіку сучасних медійних текстів. Відзначено, що в одному тексті можуть бути за допомогою повтору різних засобів реалізовані кілька функцій.

СЕРЕДНЬОВІЧНА ТЕОРІЯ «СЕМИ КЛІМАТІВ»: НОВИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ

Ольга Борисова

доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії та суспільно-економічних дисциплін, КЗ «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0875-9065

Anotation. У статті авторка на основі аналізу історичних джерел та наукової літератури обстоює формування нового підходу до античної і середньовічної теорії «семи кліматів», яка була методологією всієї давньогрецької і середньовічної арабської космографії. Встановлюється ступінь вивчення даної проблеми в науці, аналізується важливе положення з одного із історичних джерел і викладаються власні міркування щодо того, що Klimata (κλίματα – давньогрець.) – це не штучний витвір античного чи середньовічного арабського інтелекту, а певна реальність, яку давні вчені намагалися вивчити і описати доступними їм способами і в тих традиціях та категоріях, які в той час існували. Використовуючи інтердисциплінарний підхід, авторка викладає свою точку зору на те, що собою являє феномен Klimata.
Keywords: У статті авторка на основі аналізу історичних джерел та наукової літератури обстоює формування нового підходу до античної і середньовічної теорії «семи кліматів», яка була методологією всієї давньогрецької і середньовічної арабської космографії. Встановлюється ступінь вивчення даної проблеми в науці, аналізується важливе положення з одного із історичних джерел і викладаються власні міркування щодо того, що Klimata (κλίματα – давньогрець.) – це не штучний витвір античного чи середньовічного арабського інтелекту, а певна реальність, яку давні вчені намагалися вивчити і описати доступними їм способами і в тих традиціях та категоріях, які в той час існували. Використовуючи інтердисциплінарний підхід, авторка викладає свою точку зору на те, що собою являє феномен Klimata.

МОДЕЛЬ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЛГБТІК+: ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Марія Гречаник

психологиня, аспірантка кафедри психології Запорізького національного Університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1650-3692

Anotation. Стаття розкриває результати дослідження компонентів гендерної ідентичності ЛГБТІК+. У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз між ЛГБТІК+ та гетеросексуальною контрольною групою, виявлено значні відмінності у ґендерному самовираженні. Встановлено, що ґендерна ідентичність представників контрольної групи значною мірою залежить від їхньої біологічної статі, тоді як учасники ЛГБТІК+ спільноти характеризуються більшою андрогінністю, а їхня ґендерна ідентичність значно менше прив’язана до біологічної статі. Здійснено регресійний аналіз для обох груп (ЛГБТІК+ та контрольної), який підкреслив важливість ґендерної ідентичності та біологічної статі у формуванні маскулінності/фемінності. У контрольній групі стать та ґендерна ідентифікація мають більш традиційний характер, у ЛГБТІК+ спільноті спостерігається більша варіативність та менш конвенціональні взаємозв’язки між ґендерною ідентичністю та ґендерними характеристиками. Відсутність значущого впливу віку та рівня освіти на індекс маскулінності/фемінності в обох групах також свідчить про обмеженість цих факторів у формуванні ґендерних характеристик.
Keywords: Стаття розкриває результати дослідження компонентів гендерної ідентичності ЛГБТІК+. У процесі дослідження здійснено порівняльний аналіз між ЛГБТІК+ та гетеросексуальною контрольною групою, виявлено значні відмінності у ґендерному самовираженні. Встановлено, що ґендерна ідентичність представників контрольної групи значною мірою залежить від їхньої біологічної статі, тоді як учасники ЛГБТІК+ спільноти характеризуються більшою андрогінністю, а їхня ґендерна ідентичність значно менше прив’язана до біологічної статі. Здійснено регресійний аналіз для обох груп (ЛГБТІК+ та контрольної), який підкреслив важливість ґендерної ідентичності та біологічної статі у формуванні маскулінності/фемінності. У контрольній групі стать та ґендерна ідентифікація мають більш традиційний характер, у ЛГБТІК+ спільноті спостерігається більша варіативність та менш конвенціональні взаємозв’язки між ґендерною ідентичністю та ґендерними характеристиками. Відсутність значущого впливу віку та рівня освіти на індекс маскулінності/фемінності в обох групах також свідчить про обмеженість цих факторів у формуванні ґендерних характеристик.

ВІЙСЬКОВА ЖУРНАЛІСТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПРОПАГАНДИ

Карина Акопян, Валентина Шульгіна

Карина Акопян, аспірантка кафедри журналістики Національного авіаційного університету (Київ, Україна)
Валентина Шульгіна, доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики Національного авіаційного університету (Київ, Україна)

ORCID ID: 0009-0008-9813-5873, ORCID ID: 0000-0001-9906-3033

Anotation. З часів проголошення Незалежності України військова журналістика існувала в своєму «пасивному» вигляді. Прес-офіцери, які служили у військах сумлінно виконували свій обов’язок, однак вголос про їх службову діяльність ніхто не говорив. Це було зумовлено, зокрема, невеликим інтересом суспільства до українського війська, яке у 2000-х роках особливо «занепадало». Та ситуація змінилася у 2014 році, коли Україна стала заручником неоголошеної війни з боку Російської Федерації, першим кроком якої стала анексія Криму, а згодом – прорив східних кордонів та збройна агресія на Донбасі. Відтоді військові журналісти, які несли службу у військах нарешті вийшли з тіні. А значна кількість представників цивільних медіа перекваліфікувалися на воєнних кореспондентів та стали висвітлювати бойові дії безпосередньо в місця подій. Саме тому, військова журналістика заслуговує на неабияку увагу сучасних науковців у сфері медіа, що позитивно сприятиме її відродженню та подальшому розвитку.
Keywords: З часів проголошення Незалежності України військова журналістика існувала в своєму «пасивному» вигляді. Прес-офіцери, які служили у військах сумлінно виконували свій обов’язок, однак вголос про їх службову діяльність ніхто не говорив. Це було зумовлено, зокрема, невеликим інтересом суспільства до українського війська, яке у 2000-х роках особливо «занепадало». Та ситуація змінилася у 2014 році, коли Україна стала заручником неоголошеної війни з боку Російської Федерації, першим кроком якої стала анексія Криму, а згодом – прорив східних кордонів та збройна агресія на Донбасі. Відтоді військові журналісти, які несли службу у військах нарешті вийшли з тіні. А значна кількість представників цивільних медіа перекваліфікувалися на воєнних кореспондентів та стали висвітлювати бойові дії безпосередньо в місця подій. Саме тому, військова журналістика заслуговує на неабияку увагу сучасних науковців у сфері медіа, що позитивно сприятиме її відродженню та подальшому розвитку.

НОВИННИЙ ДИСКУРС У ПОЛЬСЬКИХ ЗМІ НА ПРИКЛАДІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ, А САМЕ ВІД 24.02.22 РОКУ

Наталія Жуковська

аспірантка кафедри «Журналістика» факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету (Київ, Україна)

ORCID ID: 0009-0002-2924-4861

Anotation. Матеріал присвячений питанням новинного дискурсу. А саме, у контексті висвітлення польськими ЗМІ новин про Україну у медіапросторі. Про роботу телебачення, радіо, інтернет – порталів та газет. Визначено, що дискурс новин виконує важливу соціальну роль – виражати інтереси соціуму, а саме тому потребує додаткового вивчення. До того ж новинний дискурс має інтерактивний характер та відображає усі зміни суспільного життя. Отримані результати можуть слугувати підґрунтям для подальшого вивчення специфіки написання та подання текстів новин, інформації під час кризових та конфліктних ситуацій, зокрема війн, які на жаль. можуть відбуватися у світі.
Keywords: Матеріал присвячений питанням новинного дискурсу. А саме, у контексті висвітлення польськими ЗМІ новин про Україну у медіапросторі. Про роботу телебачення, радіо, інтернет – порталів та газет. Визначено, що дискурс новин виконує важливу соціальну роль – виражати інтереси соціуму, а саме тому потребує додаткового вивчення. До того ж новинний дискурс має інтерактивний характер та відображає усі зміни суспільного життя. Отримані результати можуть слугувати підґрунтям для подальшого вивчення специфіки написання та подання текстів новин, інформації під час кризових та конфліктних ситуацій, зокрема війн, які на жаль. можуть відбуватися у світі.

ТРАНСРЕГІОНАЛІЗМ В СУЧАСНОМУ СВІТІ ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО ВРЯДУВАННЯ

Віктор Щербак

кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3655-8087

Anotation. У статті розглядається специфіка горизонтальних зв’язків між регіонами різних країн, які забезпечують економічне зростання, більш ефективний обмін технологіями та ресурсами. Вивчено особливості публічного врядування, яке застосовує парадигму нового публічного менеджменту та орієнтується на підвищення результативності трансрегіональних економічних соціальних і культурних обмінів. Встановлено ознаки «національних налаштувань» щодо регіональної співпраці, а також стосовно цілей завдань та специфіки національної візії співробітництва. З’ясовано значення можливості інтенсивних контактів та просування бренду України на тих просторах, де раніше він був залежним від класичних парадигм міжнародних відносин. Вивчається науковий статус трансрегіоналізму, який на сучасному етапі формується як сукупність теорій, які належать до різних дисциплінарних галузей. Оцінюється потенціал трансрегіоналізму в умовах російсько-української війни, коли необхідним є осягнення підтримки інституційної спроможності України в її боротьбі з зовнішнім ворогом. Розкрито чинники реалій розвитку України в умовах повномасштабного вторгнення, які довели, що європейським цінностям та європейському простору економічної взаємодії немає альтернативи. Зазначено, що наявність рамкових угод та міждержавних єврорегіональних утворень відкриває шляхи до інтенсифікації контактів в усіх напрямках. Встановлено, що міждисциплінарний трансрегіоналізм надає широкий обсяг інструментів розуміння сучасної трансрегіональної співпраці.
Keywords: У статті розглядається специфіка горизонтальних зв’язків між регіонами різних країн, які забезпечують економічне зростання, більш ефективний обмін технологіями та ресурсами. Вивчено особливості публічного врядування, яке застосовує парадигму нового публічного менеджменту та орієнтується на підвищення результативності трансрегіональних економічних соціальних і культурних обмінів. Встановлено ознаки «національних налаштувань» щодо регіональної співпраці, а також стосовно цілей завдань та специфіки національної візії співробітництва. З’ясовано значення можливості інтенсивних контактів та просування бренду України на тих просторах, де раніше він був залежним від класичних парадигм міжнародних відносин. Вивчається науковий статус трансрегіоналізму, який на сучасному етапі формується як сукупність теорій, які належать до різних дисциплінарних галузей. Оцінюється потенціал трансрегіоналізму в умовах російсько-української війни, коли необхідним є осягнення підтримки інституційної спроможності України в її боротьбі з зовнішнім ворогом. Розкрито чинники реалій розвитку України в умовах повномасштабного вторгнення, які довели, що європейським цінностям та європейському простору економічної взаємодії немає альтернативи. Зазначено, що наявність рамкових угод та міждержавних єврорегіональних утворень відкриває шляхи до інтенсифікації контактів в усіх напрямках. Встановлено, що міждисциплінарний трансрегіоналізм надає широкий обсяг інструментів розуміння сучасної трансрегіональної співпраці.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Олександр Головач

здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу Міжнародного університету бізнеса і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0009-0007-8462-3561

Anotation. В науковій публікації досліджується досвід зарубіжних країн щодо адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності. Особлива увага приділяється позитивному досвіду країн Європейського Союзу, Великій Британії та США, які мають найбільш розвинуті системи публічного адміністрування відносин у сфері підприємницької діяльності, налагоджені та ефективні системи оподаткування, демонструють позитивний досвід створення сприятливих умов для розвитку бізнесу тощо. Підкреслюється, що на особливу увагу заслуговує позитивний досвід зарубіжних країн щодо підтримки справедливого балансу між свободою підприємницької діяльності та контролем з боку органів публічної адміністрації, що проявляється в жорстких правилах декларування доходів та їх оподаткування, чим формується фінансова дисципліна та почуття соціальної відповідальності підприємців, розуміння того, що бізнес вигідніше вести за встановленими правилами, аніж виводити в тінь, ухилятися від сплати податків, використовувати працю неоформлених працівників та вчиняти інші неправомірні дії. Акцентується увага на тому, що враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн у сфері адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності в Україні, всі національні органи публічної адміністрації повинні зосередити свою діяльність на створенні прозорих та зрозумілих умов ведення бізнесу, що виключає прояви корупції, а також відповідає юридичній практиці адміністрування бізнесу в країнах ЄС, Великій Британії та США. Крім того, пропонується запозичити позитивний досвід США щодо відсутності необхідності реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, виходячи з того, що кожна особа, за виключенням визначених законом посадових осіб органів публічної адміністрації, може вільно здійснювати підприємницьку діяльність, проте ключовою є фінансова дисципліна – своєчасна сплата податків, а також дотримання положень митного, міграційного та інших галузей законодавства.
Keywords: В науковій публікації досліджується досвід зарубіжних країн щодо адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності. Особлива увага приділяється позитивному досвіду країн Європейського Союзу, Великій Британії та США, які мають найбільш розвинуті системи публічного адміністрування відносин у сфері підприємницької діяльності, налагоджені та ефективні системи оподаткування, демонструють позитивний досвід створення сприятливих умов для розвитку бізнесу тощо. Підкреслюється, що на особливу увагу заслуговує позитивний досвід зарубіжних країн щодо підтримки справедливого балансу між свободою підприємницької діяльності та контролем з боку органів публічної адміністрації, що проявляється в жорстких правилах декларування доходів та їх оподаткування, чим формується фінансова дисципліна та почуття соціальної відповідальності підприємців, розуміння того, що бізнес вигідніше вести за встановленими правилами, аніж виводити в тінь, ухилятися від сплати податків, використовувати працю неоформлених працівників та вчиняти інші неправомірні дії. Акцентується увага на тому, що враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн у сфері адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності в Україні, всі національні органи публічної адміністрації повинні зосередити свою діяльність на створенні прозорих та зрозумілих умов ведення бізнесу, що виключає прояви корупції, а також відповідає юридичній практиці адміністрування бізнесу в країнах ЄС, Великій Британії та США. Крім того, пропонується запозичити позитивний досвід США щодо відсутності необхідності реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, виходячи з того, що кожна особа, за виключенням визначених законом посадових осіб органів публічної адміністрації, може вільно здійснювати підприємницьку діяльність, проте ключовою є фінансова дисципліна – своєчасна сплата податків, а також дотримання положень митного, міграційного та інших галузей законодавства.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ ТОВАРІВ ВІЙСЬКОВОГО ТА ПОДВІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В СЛОВАЧИНІ ТА УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Ігор Долуда

аспірант Київського університету права та інтелектуальної власності (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4336-4034

Anotation. В статті здійснено порівняльний аналіз правового регулювання експорту та імпорту товарів військового та подвійного призначення в Словаччині та Україні, звертаючи увагу на ключові законодавчі акти, процедури отримання дозволів, а також механізми контролю та відповідальності. Проаналізовано схожі та відмінні аспекти обох систем, а також їхні взаємовідносини у контексті міжнародних стандартів та угод. Наш аналіз допоможе зрозуміти ефективність та прозорість правових механізмів, спрямованих на контроль за обігом військової та подвійної продукції, у двох важливих країнах Центральної та Східної Європи.
Keywords: В статті здійснено порівняльний аналіз правового регулювання експорту та імпорту товарів військового та подвійного призначення в Словаччині та Україні, звертаючи увагу на ключові законодавчі акти, процедури отримання дозволів, а також механізми контролю та відповідальності. Проаналізовано схожі та відмінні аспекти обох систем, а також їхні взаємовідносини у контексті міжнародних стандартів та угод. Наш аналіз допоможе зрозуміти ефективність та прозорість правових механізмів, спрямованих на контроль за обігом військової та подвійної продукції, у двох важливих країнах Центральної та Східної Європи.

СУБ’ЄКТНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ВИЯВЛЕННЯ, РОЗШУКУ ТА УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

Олена Дума

здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0009-0007-3168-7748

Anotation. Метою статті визначено здійснення суб’єктної характеристики інституційного механізму здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами в сучасних умовах в Україні. Дослідження визначеної мети статті здійснено за допомогою використання діалектичних методів наукового пізнання, застосування методів аналізу та синтезу, логічних умовиводів, системно-структурного методу та методу прогнозування. З’ясовано, що визначення системи суб’єктів із пошуку активів, здобутих протиправним шляхом, вимагає розмежування категоріального апарату, пов’язаного із встановленням змісту понять «розшук», «виявлення» активів та «управління» активами. Визначено, що діяльність суб’єктів із запобігання обігу активів, здобутих протиправним шляхом, вимагає не лише пошуку таких об’єктів, але і накладення на них арешту, у разі обґрунтованості є логічним процесом, що завершує взаємодію учасників провадження. Обгрунтовано, що одним із пріоритетів діяльності із здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами, що вимагає законодавчого відображення шляхом доповнення статті 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», є закріплення у колі обов’язків АРМА вимоги дотримання економічної ефективності використання таких активів. На підставі здійсненого аналізу суб’єктного складу відносин із управління активами визначено наявність первинних та вторинних учасників правовідносин із здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами, або наявність відносин управління та субуправління. Обгрунтовано, що в межах здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами первинним управлінцем є Національне агентство, тоді як функції субуправління активами покладаються на інших учасників таких правовідносин – фізичних осіб-підприємців, або юридичних осіб різних організаційно-правових форм, що функціонують на підставі договору, укладеного в порядку оголошення конкурсу та публічної оферти.
Keywords: Метою статті визначено здійснення суб’єктної характеристики інституційного механізму здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами в сучасних умовах в Україні. Дослідження визначеної мети статті здійснено за допомогою використання діалектичних методів наукового пізнання, застосування методів аналізу та синтезу, логічних умовиводів, системно-структурного методу та методу прогнозування. З’ясовано, що визначення системи суб’єктів із пошуку активів, здобутих протиправним шляхом, вимагає розмежування категоріального апарату, пов’язаного із встановленням змісту понять «розшук», «виявлення» активів та «управління» активами. Визначено, що діяльність суб’єктів із запобігання обігу активів, здобутих протиправним шляхом, вимагає не лише пошуку таких об’єктів, але і накладення на них арешту, у разі обґрунтованості є логічним процесом, що завершує взаємодію учасників провадження. Обгрунтовано, що одним із пріоритетів діяльності із здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами, що вимагає законодавчого відображення шляхом доповнення статті 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», є закріплення у колі обов’язків АРМА вимоги дотримання економічної ефективності використання таких активів. На підставі здійсненого аналізу суб’єктного складу відносин із управління активами визначено наявність первинних та вторинних учасників правовідносин із здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами, або наявність відносин управління та субуправління. Обгрунтовано, що в межах здійснення державної політики у сфері виявлення, розшуку та управління активами первинним управлінцем є Національне агентство, тоді як функції субуправління активами покладаються на інших учасників таких правовідносин – фізичних осіб-підприємців, або юридичних осіб різних організаційно-правових форм, що функціонують на підставі договору, укладеного в порядку оголошення конкурсу та публічної оферти.

СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Артем Зубко

кандидат юридичних наук, докторант Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2025-0202

Anotation. Об’єктом аналізу цієї публікації є адміністративна політика України як звід об’єднаних між собою ідейно-концепційних правил, які підлягають ретельному вивченню, що дозволить виявити та зрозуміти її цілі, цінності та логіку функціонування як самостійного адміністративно-правового феномену. Застосовуючи арсенал загальнонаукових методів наукового пізнання (аналіз та синтез, критичний аналіз, метод порівняння та описовий метод тощо) у кореляції із точком застосуванням спеціально-юридичних, зокрема таких як: догматичний аналіз, порівняльно-правовий аналіз, правового моделювання представлено систему принципів адміністративної політики України (частина з яких вже є невід’ємним елементом вітчизняної правової системи, а інша – має обов’язково знайти у ній свою об’єктивізацію). Розгляд заявленої проблематики завершено узагальненням про наявність кореляційного зв’язку між усталеними традиційними ідейно-концепційними правилами здійснення керівного впливу держави на державні і суспільні відносини та сучасними вимогами, спрямованими на вдосконалення управлінських процесів і досягнення стратегічних цілей розвитку держави.
Keywords: Об’єктом аналізу цієї публікації є адміністративна політика України як звід об’єднаних між собою ідейно-концепційних правил, які підлягають ретельному вивченню, що дозволить виявити та зрозуміти її цілі, цінності та логіку функціонування як самостійного адміністративно-правового феномену. Застосовуючи арсенал загальнонаукових методів наукового пізнання (аналіз та синтез, критичний аналіз, метод порівняння та описовий метод тощо) у кореляції із точком застосуванням спеціально-юридичних, зокрема таких як: догматичний аналіз, порівняльно-правовий аналіз, правового моделювання представлено систему принципів адміністративної політики України (частина з яких вже є невід’ємним елементом вітчизняної правової системи, а інша – має обов’язково знайти у ній свою об’єктивізацію). Розгляд заявленої проблематики завершено узагальненням про наявність кореляційного зв’язку між усталеними традиційними ідейно-концепційними правилами здійснення керівного впливу держави на державні і суспільні відносини та сучасними вимогами, спрямованими на вдосконалення управлінських процесів і досягнення стратегічних цілей розвитку держави.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЦИПЛІНАРНОГО ПРОСТУПКУ ЯК ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ АДВОКАТА ДО ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Анна Зуєва

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0009-0009-4436-1469

Anotation. Статтю присвячено науково-теоретичному аналізу категорії «дисциплінарний проступок адвоката» як підстави притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Досліджено теоретико-правові підходи щодо розуміння дисциплінарного проступку адвоката. Схарактеризовано суб’єктивні та об’єктивні ознаки складу дисциплінарного проступку адвоката. Запропоновано під «дисциплінарним проступком адвоката» розуміти винну, протиправну дію або бездіяльність адвоката під час здійснення ним професійної діяльності, а також іншої соціально-публічної діяльності (громадської, наукової, публіцистичної діяльності, спілкування в мережі Інтернет), що полягає у порушенні встановлених законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність та/або Правилами адвокатської етики вимог та заборон, професійних та морально-етичних обов’язків адвоката перед клієнтами, колегами та інститутом адвокатури в цілому, судом та іншими державними органами, а також суспільством загалом, що має наслідком заподіяння шкоди клієнту та/або інституту адвокатури в цілому, за яку законодавством передбачено дисциплінарну відповідальність.
Keywords: Статтю присвячено науково-теоретичному аналізу категорії «дисциплінарний проступок адвоката» як підстави притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Досліджено теоретико-правові підходи щодо розуміння дисциплінарного проступку адвоката. Схарактеризовано суб’єктивні та об’єктивні ознаки складу дисциплінарного проступку адвоката. Запропоновано під «дисциплінарним проступком адвоката» розуміти винну, протиправну дію або бездіяльність адвоката під час здійснення ним професійної діяльності, а також іншої соціально-публічної діяльності (громадської, наукової, публіцистичної діяльності, спілкування в мережі Інтернет), що полягає у порушенні встановлених законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність та/або Правилами адвокатської етики вимог та заборон, професійних та морально-етичних обов’язків адвоката перед клієнтами, колегами та інститутом адвокатури в цілому, судом та іншими державними органами, а також суспільством загалом, що має наслідком заподіяння шкоди клієнту та/або інституту адвокатури в цілому, за яку законодавством передбачено дисциплінарну відповідальність.

ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ДОКАЗУВАННЮ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ОДЕРЖАННЯ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ

Ірина Козак

здобувачка кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0855-4831

Anotation. У статті під предметом доказування у кримінальному провадженні про одержання службовою особою неправомірної вигоди запропоновано розуміти сукупність (система) обставин, що складають головний та доказові факти, які підлягають доказуванню (встановленню). Важливим компонентом доказування є встановлення події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України). Оцінено доказове значення часу, місця, способу та інших обставин кримінального правопорушення. Часові параметри характеризують момент виникнення умислу на вчинення кримінального правопорушення. Спосіб кримінального правопорушення – це дії злочинця, що закономірно проходять чотири фази розвитку: інформаційно-пошукову (розвідувальну), підготовчо-організаційну, діяльнісно-операційну та забезпечення приховування слідів кримінального правопорушення. На матеріалах практики підтверджено обов’язковість встановлення форми вини, мотиву і мети правопорушника (учасників злочинної групи). Встановлено, що в КПК України у п. 2 ч. 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України зазначено саме про винуватість обвинуваченого. Відповідна законодавча конструкція не в повній мірі відповідає процесу доказування на стадії досудового розслідування, оскільки, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України.
Keywords: У статті під предметом доказування у кримінальному провадженні про одержання службовою особою неправомірної вигоди запропоновано розуміти сукупність (система) обставин, що складають головний та доказові факти, які підлягають доказуванню (встановленню). Важливим компонентом доказування є встановлення події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України). Оцінено доказове значення часу, місця, способу та інших обставин кримінального правопорушення. Часові параметри характеризують момент виникнення умислу на вчинення кримінального правопорушення. Спосіб кримінального правопорушення – це дії злочинця, що закономірно проходять чотири фази розвитку: інформаційно-пошукову (розвідувальну), підготовчо-організаційну, діяльнісно-операційну та забезпечення приховування слідів кримінального правопорушення. На матеріалах практики підтверджено обов’язковість встановлення форми вини, мотиву і мети правопорушника (учасників злочинної групи). Встановлено, що в КПК України у п. 2 ч. 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України зазначено саме про винуватість обвинуваченого. Відповідна законодавча конструкція не в повній мірі відповідає процесу доказування на стадії досудового розслідування, оскільки, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПОМИЛКИ СЛІДЧОГО ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОГЛЯДУ МІСЦЯ ПОДІЇ

Андрій Колода

аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8348-8317

Anotation. Автором досліджується юридична природа процесуальних помилок, які допускає слідчий під час проведення огляду місця події, який вирізнається з-поміж інших видів слідчих дій своєю фундаментальною та природою. До суб’єктного складу, який вправі проводити огляд місця події окрім слідчого необхідно відносити також дізнавача та прокурора, які мають право та фактично проводять дану слідчу дію. Також, національним законодавцем досить розпливчато регламентований порядок надання добровільної згоди власника та користувача житла, чи іншого володіння особи на проведення огляду. Автором статті наводяться й інші процесуальні труднощі з якими стикається слідчий під час проведення огляду місця події, які, як в комплексі, так і окремо один від одного, не сприяють зменшенню вірогідності допущення стороною обвинувачення процесуальних помилок.
Keywords: Автором досліджується юридична природа процесуальних помилок, які допускає слідчий під час проведення огляду місця події, який вирізнається з-поміж інших видів слідчих дій своєю фундаментальною та природою. До суб’єктного складу, який вправі проводити огляд місця події окрім слідчого необхідно відносити також дізнавача та прокурора, які мають право та фактично проводять дану слідчу дію. Також, національним законодавцем досить розпливчато регламентований порядок надання добровільної згоди власника та користувача житла, чи іншого володіння особи на проведення огляду. Автором статті наводяться й інші процесуальні труднощі з якими стикається слідчий під час проведення огляду місця події, які, як в комплексі, так і окремо один від одного, не сприяють зменшенню вірогідності допущення стороною обвинувачення процесуальних помилок.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОСНОВНИХ АСПЕКТІВ ДОБОРУ КЕРІВНИЦТВА ДЕРЖАВНИХ ТА МУНІЦИПАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Сергій Коренєв

здобувач Закладу вищої освіти «Міжнародний університет бізнесу і права» (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0009-0009-5648-2591

Anotation. Досліджені основні міжнародні стандарти управління підприємствами державного та комунального сектору економіки у частині критеріїв та процедур призначення посадових осіб їх керівництва. Розкритий зарубіжний досвід імплементації цих міжнародних стандартів, у тому числі його частина, що висвітлює утверджені у зарубіжних державах форми реалізації відповідних кадрових повноважень органів управління державними та муніципальними підприємствами, підходи до вирішення питання про утворення та напрями діяльності спеціальних консультативно-дорадчих органів тощо. Методологічною основою цього дослідження є порівняльно-правовий метод, який дозволив зосередити увагу на стандартах та рекомендаціях щодо правового регулювання основних аспектів добору керівництва державних та муніципальних підприємств, що розробляються у міжнародно-правовій площині, та особливостях досвіду окремих зарубіжних держав, а також методи аналізу відповідних законодавчих положень, синтезу та узагальнення одержаних результатів.
Keywords: Досліджені основні міжнародні стандарти управління підприємствами державного та комунального сектору економіки у частині критеріїв та процедур призначення посадових осіб їх керівництва. Розкритий зарубіжний досвід імплементації цих міжнародних стандартів, у тому числі його частина, що висвітлює утверджені у зарубіжних державах форми реалізації відповідних кадрових повноважень органів управління державними та муніципальними підприємствами, підходи до вирішення питання про утворення та напрями діяльності спеціальних консультативно-дорадчих органів тощо. Методологічною основою цього дослідження є порівняльно-правовий метод, який дозволив зосередити увагу на стандартах та рекомендаціях щодо правового регулювання основних аспектів добору керівництва державних та муніципальних підприємств, що розробляються у міжнародно-правовій площині, та особливостях досвіду окремих зарубіжних держав, а також методи аналізу відповідних законодавчих положень, синтезу та узагальнення одержаних результатів.

РОЗМЕЖУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ В УКРАЇНІ

Денис Москаль

здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу, Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0009-0009-9397-1255

Anotation. Метою наукової статті є здійснення характеристики розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та викликів сьогодення в Україні, що постали в умовах воєнного стану. Визначено, що Україні на місцевому регіональному рівні є наявним співіснування двох підсистем публічного адміністрування – системи місцевих державних адміністрацій та системи органів місцевого самоврядування. Підкреслено, що існування двох підсистем публічного адміністрування здійснення функцій держави та місцевого самоврядування вимагає налагодження дієвої взаємодії між ними, задля забезпечення ефективного врегулювання потреб територіальної громад та приватних осіб у дотриманні вимог та інтересів держави. Визначено, що реалізація співвідношення повноважень між органами МС та органами державної виконавчої влади вимагає врегулювання ряду проблем, що існують, та обумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками впливу. До об’єктивних факторів, що формують співвідношення повноважень між органами МС та територіальними управління ЦОВВ і МДА віднесено такі, як: адміністративно-територіальний устрій, політичне сприйняття ідеї децентралізації чи централізації влади в окремих регіонах України; неоднозначність та полісемантичність тлумачення змісту повноважень владних суб’єктів, що часто пов’язується із відсутністю чи недосконалістю нормативного врегулювання обсягу компетентностей адміністративних органів у різних сферах суспільного життя. Обґрунтовано, що відсутність чіткого розмежування та співвідношення повноважень органів МС та територіальних органів державної виконавчої влади призводить до виникнення проблем у здійсненні взаємодії між ними у різних сферах – інформаційній, фінансовій, екологічній, природоресурсній та ін.. Визначено, що однією із найбільш суттєвих та болючих проблем реалізації повноважень органами МС у співвідношенні із функціонування територіальних органів державної виконавчої влади є питання формування відповідних бюджетних фондів, тобто питання впровадження концепції фінансової децентралізації.
Keywords: Метою наукової статті є здійснення характеристики розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та викликів сьогодення в Україні, що постали в умовах воєнного стану. Визначено, що Україні на місцевому регіональному рівні є наявним співіснування двох підсистем публічного адміністрування – системи місцевих державних адміністрацій та системи органів місцевого самоврядування. Підкреслено, що існування двох підсистем публічного адміністрування здійснення функцій держави та місцевого самоврядування вимагає налагодження дієвої взаємодії між ними, задля забезпечення ефективного врегулювання потреб територіальної громад та приватних осіб у дотриманні вимог та інтересів держави. Визначено, що реалізація співвідношення повноважень між органами МС та органами державної виконавчої влади вимагає врегулювання ряду проблем, що існують, та обумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками впливу. До об’єктивних факторів, що формують співвідношення повноважень між органами МС та територіальними управління ЦОВВ і МДА віднесено такі, як: адміністративно-територіальний устрій, політичне сприйняття ідеї децентралізації чи централізації влади в окремих регіонах України; неоднозначність та полісемантичність тлумачення змісту повноважень владних суб’єктів, що часто пов’язується із відсутністю чи недосконалістю нормативного врегулювання обсягу компетентностей адміністративних органів у різних сферах суспільного життя. Обґрунтовано, що відсутність чіткого розмежування та співвідношення повноважень органів МС та територіальних органів державної виконавчої влади призводить до виникнення проблем у здійсненні взаємодії між ними у різних сферах – інформаційній, фінансовій, екологічній, природоресурсній та ін.. Визначено, що однією із найбільш суттєвих та болючих проблем реалізації повноважень органами МС у співвідношенні із функціонування територіальних органів державної виконавчої влади є питання формування відповідних бюджетних фондів, тобто питання впровадження концепції фінансової децентралізації.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ СУБ’ЄКТІВ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Іван Недохлєбов

здобувач кафедри конституційного та адміністративного права Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0009-0006-9450-2379

Anotation. У статті здійснено комплексний правовий аналіз системи суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки в Україні. Запропоновано розділити усіх суб’єктів інформаційної безпеки в залежності від їхнього правового статусу на три групи: стратегічні суб’єкти (визначають концептуальні питання забезпечення інформаційної безпеки); розпорядчі суб’єкти (безпосередньо відповідають за реалізацію державних стратегій інформаційної безпеки); контролюючі суб’єкти (забезпечують додержання законодавства у сфері інформаційної безпеки). Доведено, що різноплановість окремих видів інформаційної діяльності виключає практичну можливість об’єднати усі повноваження в рамках конкретного органу влади, який би відповідав за інформаційну безпеку держави. Автор зазначає, що перспективним напрямом в сучасних умовах є координація взаємодії державних та недержавних суб’єктів інформаційної безпеки в рамках єдиного механізму інформаційного врядування. Зроблене припущення, що цей механізм передбачає наділення громадськості максимальним обсягом прав та залучення її до співпраці на усіх рівнях інформаційної безпеки (держава, суспільство, особистість).
Keywords: У статті здійснено комплексний правовий аналіз системи суб’єктів забезпечення інформаційної безпеки в Україні. Запропоновано розділити усіх суб’єктів інформаційної безпеки в залежності від їхнього правового статусу на три групи: стратегічні суб’єкти (визначають концептуальні питання забезпечення інформаційної безпеки); розпорядчі суб’єкти (безпосередньо відповідають за реалізацію державних стратегій інформаційної безпеки); контролюючі суб’єкти (забезпечують додержання законодавства у сфері інформаційної безпеки). Доведено, що різноплановість окремих видів інформаційної діяльності виключає практичну можливість об’єднати усі повноваження в рамках конкретного органу влади, який би відповідав за інформаційну безпеку держави. Автор зазначає, що перспективним напрямом в сучасних умовах є координація взаємодії державних та недержавних суб’єктів інформаційної безпеки в рамках єдиного механізму інформаційного врядування. Зроблене припущення, що цей механізм передбачає наділення громадськості максимальним обсягом прав та залучення її до співпраці на усіх рівнях інформаційної безпеки (держава, суспільство, особистість).

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПІДСТАВИ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ ФУНКЦІЇ ЯК НАПРЯМУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Володимир Огурченко

кандидат юридичних наук, докторант Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0009-0008-1752-9740

Anotation. У статті проаналізовано публічно-правові відносини при реалізації оперативно-розшукової функції як напряму адміністративної діяльності Національної поліції України є відносинами між Національною поліцією України, як суб'єктом публічної адміністрації, та іншими суб'єктами права, які виникають у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності. Сформовано, що такі відносини характеризуються наступними особливостями: 1) специфічний суб'єктний склад (в цих відносинах беруть участь Національна поліція України, як суб'єкт публічної адміністрації, та інші суб'єкти права, у тому числі державні органи, органи місцевого самоврядування, громадяни, юридичні особи); 2) предметом відносин є оперативно-розшукова діяльність, яка спрямована на запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів; 3) метою відносин є забезпечення безпеки громадян, суспільства та держави; 4) змістом є адміністративні повноваження підрозділів Національної поліції України при реалізації оперативно-розшукової функції. Виокремлено підстав публічно-правових відносин при реалізації оперативно-розшукової функції як напряму адміністративної діяльності Національної поліції України.
Keywords: У статті проаналізовано публічно-правові відносини при реалізації оперативно-розшукової функції як напряму адміністративної діяльності Національної поліції України є відносинами між Національною поліцією України, як суб'єктом публічної адміністрації, та іншими суб'єктами права, які виникають у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності. Сформовано, що такі відносини характеризуються наступними особливостями: 1) специфічний суб'єктний склад (в цих відносинах беруть участь Національна поліція України, як суб'єкт публічної адміністрації, та інші суб'єкти права, у тому числі державні органи, органи місцевого самоврядування, громадяни, юридичні особи); 2) предметом відносин є оперативно-розшукова діяльність, яка спрямована на запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів; 3) метою відносин є забезпечення безпеки громадян, суспільства та держави; 4) змістом є адміністративні повноваження підрозділів Національної поліції України при реалізації оперативно-розшукової функції. Виокремлено підстав публічно-правових відносин при реалізації оперативно-розшукової функції як напряму адміністративної діяльності Національної поліції України.

РЕВІЗІЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Олена Осіпова

доктор філософії з права, суддя Сумського окружного адміністративного суду (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6289-5581

Anotation. У науковій статті автор проводить аналіз чинного процесуального законодавства України щодо перегляду судових рішень судів апеляційної інстанції в касаційному порядку і, застосовуючи історичний та порівняльний методи дослідження, приходить до висновку, що законодавче обмеження права на касаційне оскарження таїть у собі певні корупційні ризики. З метою протидії корупційним проявам з боку суддів апеляційної інстанції в процесі розгляду апеляційних скарг пропонується передбачити спеціальний процесуальний антикорупційний механізм за участю суддів першої інстанції, яким надати право ініціювати перегляд судових рішень апеляційного суду в ревізійному порядку у визначених законом випадках. Для цього потрібно доповнити процесуальні кодекси окремим розділом «Перегляд судових рішень в порядку ревізії», в якому в окремих статтях виписати право суддів на ініціювання перегляду, випадки, порядок, межі та результати перегляду судових рішень в ревізійному порядку.
Keywords: У науковій статті автор проводить аналіз чинного процесуального законодавства України щодо перегляду судових рішень судів апеляційної інстанції в касаційному порядку і, застосовуючи історичний та порівняльний методи дослідження, приходить до висновку, що законодавче обмеження права на касаційне оскарження таїть у собі певні корупційні ризики. З метою протидії корупційним проявам з боку суддів апеляційної інстанції в процесі розгляду апеляційних скарг пропонується передбачити спеціальний процесуальний антикорупційний механізм за участю суддів першої інстанції, яким надати право ініціювати перегляд судових рішень апеляційного суду в ревізійному порядку у визначених законом випадках. Для цього потрібно доповнити процесуальні кодекси окремим розділом «Перегляд судових рішень в порядку ревізії», в якому в окремих статтях виписати право суддів на ініціювання перегляду, випадки, порядок, межі та результати перегляду судових рішень в ревізійному порядку.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ НОТАРІАТУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Оксана Пилипенко

здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0009-0007-5570-8179

Anotation. Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних із встановленням особливостей адміністративно-правового забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері нотаріату в умовах воєнного стану шляхом визначення сутності державної політики у сфері нотаріату, встановлення стану її адміністративно-правового забезпечення, а також наслідків від впливу детермінант сучасного державотворення. Виокремлено складові державної політики в сфері нотаріату: 1) формування передумов для здійснення нотаріальної діяльності; 2) забезпечення належного здійснення нотаріальної діяльності; 3) супровідне матеріально-технічне забезпечення нотаріальної діяльності. Зроблено висновок про те, що спрямування адміністративно-правового забезпечення на суспільні відносини, що стосуються формування та реалізації державної політики в сфері нотаріату залежить від суб’єкта, що здійснює владно-розпорядчу діяльність в сфері нотаріату та форми зовнішнього закріплення застосованого ним юридичного регулятора. Встановлено, що спрямування адміністративно-правового забезпечення на суспільні відносини, що стосуються формування та реалізації державної політики в сфері нотаріату залежить від суб’єкта, що здійснює владно-розпорядчу діяльність в сфері нотаріату та форми зовнішнього закріплення застосованого ним юридичного регулятора. Запропоновано зміни до законодавства, які сприятимуть покращенню адміністративно-правового забезпечення формування та реалізації державної політики в сфері нотаріату.
Keywords: Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних із встановленням особливостей адміністративно-правового забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері нотаріату в умовах воєнного стану шляхом визначення сутності державної політики у сфері нотаріату, встановлення стану її адміністративно-правового забезпечення, а також наслідків від впливу детермінант сучасного державотворення. Виокремлено складові державної політики в сфері нотаріату: 1) формування передумов для здійснення нотаріальної діяльності; 2) забезпечення належного здійснення нотаріальної діяльності; 3) супровідне матеріально-технічне забезпечення нотаріальної діяльності. Зроблено висновок про те, що спрямування адміністративно-правового забезпечення на суспільні відносини, що стосуються формування та реалізації державної політики в сфері нотаріату залежить від суб’єкта, що здійснює владно-розпорядчу діяльність в сфері нотаріату та форми зовнішнього закріплення застосованого ним юридичного регулятора. Встановлено, що спрямування адміністративно-правового забезпечення на суспільні відносини, що стосуються формування та реалізації державної політики в сфері нотаріату залежить від суб’єкта, що здійснює владно-розпорядчу діяльність в сфері нотаріату та форми зовнішнього закріплення застосованого ним юридичного регулятора. Запропоновано зміни до законодавства, які сприятимуть покращенню адміністративно-правового забезпечення формування та реалізації державної політики в сфері нотаріату.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В США І УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Максим Сорока

аспірант кафедри адміністративного і кримінального права Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0009-0000-5229-1063

Anotation. Вказано, у багатьох державах світу довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання, яке застосовується щодо осіб, які вчинили найбільш тяжкі кримінальні злочини. Зазначено, що в загальному вигляді дослідники визначають довічне позбавлення волі як вид покарання, який надає державі право утримувати ув’язненого у в’язниці довічно, тобто до смерті. Наведено класифікацію довічного позбавлення волі як виду кримінального покарання, яку розробили британські та українські науковці. Підкреслено, що США є однією із найбільш розвинених країн світу з досить жорсткими і суровими кримінальними покараннями, що застосовуються щодо осіб, які скоюють злочини. Встановлено, що відповідно до Кримінального Кодексу України, довічне позбавлення волі в Україні встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів. Обгрунтовано пропозицію вирішення проблемних аспектів застосування довічного позбавлення волі в Україні на основі запозичення досвіду США, зокрема щодо впровадження умовно – дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Запропоновано за прикладом США в Україні створити Комісії з умовно – дострокового звільнення осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
Keywords: Вказано, у багатьох державах світу довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання, яке застосовується щодо осіб, які вчинили найбільш тяжкі кримінальні злочини. Зазначено, що в загальному вигляді дослідники визначають довічне позбавлення волі як вид покарання, який надає державі право утримувати ув’язненого у в’язниці довічно, тобто до смерті. Наведено класифікацію довічного позбавлення волі як виду кримінального покарання, яку розробили британські та українські науковці. Підкреслено, що США є однією із найбільш розвинених країн світу з досить жорсткими і суровими кримінальними покараннями, що застосовуються щодо осіб, які скоюють злочини. Встановлено, що відповідно до Кримінального Кодексу України, довічне позбавлення волі в Україні встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів. Обгрунтовано пропозицію вирішення проблемних аспектів застосування довічного позбавлення волі в Україні на основі запозичення досвіду США, зокрема щодо впровадження умовно – дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Запропоновано за прикладом США в Україні створити Комісії з умовно – дострокового звільнення осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.

КОНЦЕПЦІЇ РОЗУМІННЯ ВИНИ У АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Вадим Червонописький

здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0009-0001-5609-3897

Anotation. Метою статті визначено здійснення характеристики концепцій розуміння вини у адміністративно-деліктних правовідносинах. Автором підкреслено, що визначення змісту та сутності вини як елементу механізму юридичної відповідальності є актуальною тематикою сучасної юриспруденції. Автором з’ясовано, що в межах деліктного законодавства України домінуючим є підхід до розуміння вини як психічного ставлення особи до вчиненого діяння, що створює перепони до запровадження норм, що встановлюють відповідальність юридичної особи як суб’єкта адміністративно-деліктних правовідносин. Наголошено, що важливим з точки зору формування авторського концепту вини як адміністративно-деліктних правовідносин здійснення огляду наукових публікацій суміжних галузей, зокрема, адміністративного та фінансового права. Підкреслено, що здійснення адміністративно-правових та фінансово-правових досліджень з питань встановлення змісту та сутності вини як умови адміністративної відповідальності спрямовується на вирішення проблеми пошуку напрямів забезпечення ефективності запобігання правопорушень, що виникають в наслідок протиправної діяльності юридичної особи. Автором зроблено висновок, що розуміння вини в межах деліктних правовідносин виходить із застосування таких науково-теоретичних концептів, як концепт психологічної теорії та концепт поведінкової теорії. Автором аргументовано, що відповідно до змісту психологічної теорії вини її сутність полягає у встановленні певного емоційного стану людини, перебуваючи в якому особистість негативно оцінює ефективність здійснених нею дій, бездіяльності чи ухвалених рішень. Автором підкреслено, що головним недоліком психологічної теорії вини є те, полягає у тому, що вона не відображає контекстуальні та соціокультурні визначники вини, які мають значення у правовій сфері. Автором аргументовано, що вина відповідно до поведінкової теорії відноситься до об’єктивних елементів деліктних правовідносин і має визначатися як дотримання вимог правомірності, що характеризує діяльність як юридичної особи, так і фізичної особи.
Keywords: Метою статті визначено здійснення характеристики концепцій розуміння вини у адміністративно-деліктних правовідносинах. Автором підкреслено, що визначення змісту та сутності вини як елементу механізму юридичної відповідальності є актуальною тематикою сучасної юриспруденції. Автором з’ясовано, що в межах деліктного законодавства України домінуючим є підхід до розуміння вини як психічного ставлення особи до вчиненого діяння, що створює перепони до запровадження норм, що встановлюють відповідальність юридичної особи як суб’єкта адміністративно-деліктних правовідносин. Наголошено, що важливим з точки зору формування авторського концепту вини як адміністративно-деліктних правовідносин здійснення огляду наукових публікацій суміжних галузей, зокрема, адміністративного та фінансового права. Підкреслено, що здійснення адміністративно-правових та фінансово-правових досліджень з питань встановлення змісту та сутності вини як умови адміністративної відповідальності спрямовується на вирішення проблеми пошуку напрямів забезпечення ефективності запобігання правопорушень, що виникають в наслідок протиправної діяльності юридичної особи. Автором зроблено висновок, що розуміння вини в межах деліктних правовідносин виходить із застосування таких науково-теоретичних концептів, як концепт психологічної теорії та концепт поведінкової теорії. Автором аргументовано, що відповідно до змісту психологічної теорії вини її сутність полягає у встановленні певного емоційного стану людини, перебуваючи в якому особистість негативно оцінює ефективність здійснених нею дій, бездіяльності чи ухвалених рішень. Автором підкреслено, що головним недоліком психологічної теорії вини є те, полягає у тому, що вона не відображає контекстуальні та соціокультурні визначники вини, які мають значення у правовій сфері. Автором аргументовано, що вина відповідно до поведінкової теорії відноситься до об’єктивних елементів деліктних правовідносин і має визначатися як дотримання вимог правомірності, що характеризує діяльність як юридичної особи, так і фізичної особи.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ ОБСТАВИН, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВСТАНОВЛЕННЮ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ В УКРАЇНІ

Катерина Шевчишена

аспірантка Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7768-845X

Anotation. У статті розглянуто основні аспекти початкового етапу розслідування воєнних злочинів в Україні під час чого слідчий встановлює та досліджує всі обставини кримінально-правового та кримінально-процесуального значення. На основі слідчо-судової практики встановлені основні джерела отримання інформації про вчинення воєнного злочину: заяви і повідомлення, що надійшли від громадян (свідків, очевидців, потерпілих); матеріалів правоохоронних органів, військовослужбовців ЗСУ, громадської об’єднань та правозахисних організацій, ЗМІ, мережі Інтернет, публікацій мас-медіа, з матеріалів розслідувань, що виділені з інших кримінальних проваджень. Аргументовано, окремі відомості на початковому етапі розслідування воєнних злочинів в Україні встановлюються через збирання первинної інформації, що полягають у встановленні очевидців, свідків та потерпілих, з первинним отриманням від них відомостей щодо події воєнного злочину, огляд місця події, відпрацювання прилеглої території на факт слідової картини (встановлення слідів), встановлення особи злочинця та його подальший розшук.
Keywords: У статті розглянуто основні аспекти початкового етапу розслідування воєнних злочинів в Україні під час чого слідчий встановлює та досліджує всі обставини кримінально-правового та кримінально-процесуального значення. На основі слідчо-судової практики встановлені основні джерела отримання інформації про вчинення воєнного злочину: заяви і повідомлення, що надійшли від громадян (свідків, очевидців, потерпілих); матеріалів правоохоронних органів, військовослужбовців ЗСУ, громадської об’єднань та правозахисних організацій, ЗМІ, мережі Інтернет, публікацій мас-медіа, з матеріалів розслідувань, що виділені з інших кримінальних проваджень. Аргументовано, окремі відомості на початковому етапі розслідування воєнних злочинів в Україні встановлюються через збирання первинної інформації, що полягають у встановленні очевидців, свідків та потерпілих, з первинним отриманням від них відомостей щодо події воєнного злочину, огляд місця події, відпрацювання прилеглої території на факт слідової картини (встановлення слідів), встановлення особи злочинця та його подальший розшук.

ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ СУДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Наталя Шуст

аспірантка кафедри публічного управління та адміністрування Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0009-0008-1934-9583

Anotation. У статті, авторкою на підставі позицій і думок учених узагальнено розуміння про те, що є змістом завдань та функцій судів апеляційної інстанції в Україні у контексті забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Доводиться позиція про те, що виходячи з регламентованих положень, найбільш точним і змістовним формулюванням щодо визначення завдань судів апеляційної інстанції в адміністративному судочинстві може бути лише деталізації зазначених норм за різними ознаками та структурними особливостями, що залежать від рівня суду – як то апеляційний адміністративний суд, так і від стадії судочинства, за якою останній здійснює свою діяльність. Обґрунтовано, що адміністративно-правова модель функціонування системи судоустрою Великобританії, чітко демонструє, що з урахуванням багатоскладовості функціонування відповідної системи, поліваріативності її застосування, а також низки тих важливих напрямів правозахисту та правоохорони суспільства, що забезпечуються в адміністративно-правовому порядку, визначення чіткого та змістовного переліку завдань такої діяльності є основоположним із точки зору внутрішньоорганізаційної діяльності, а визначення та змістовне наповнення, а також напрацювання механізму реалізації на практиці чітко сформульованих функцій – є ще більш пріоритетною ціллю. Утвердженою позицію про те, що завдання, як елемент адміністративно-правового статусу органу державної влади виступають загально правовими обмеженнями, щодо здійснення позакомпетенційної діяльності та потребують, на нашу думку, серйозної уваги з боку науковців і дослідників. Крім цього, функції є однією з небагатьох теоретико-правових категорій, що безпосередньо відносяться до структури правового статусу органу та чітко визначаються в законодавстві України, окремих його нормах і положеннях.
Keywords: У статті, авторкою на підставі позицій і думок учених узагальнено розуміння про те, що є змістом завдань та функцій судів апеляційної інстанції в Україні у контексті забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Доводиться позиція про те, що виходячи з регламентованих положень, найбільш точним і змістовним формулюванням щодо визначення завдань судів апеляційної інстанції в адміністративному судочинстві може бути лише деталізації зазначених норм за різними ознаками та структурними особливостями, що залежать від рівня суду – як то апеляційний адміністративний суд, так і від стадії судочинства, за якою останній здійснює свою діяльність. Обґрунтовано, що адміністративно-правова модель функціонування системи судоустрою Великобританії, чітко демонструє, що з урахуванням багатоскладовості функціонування відповідної системи, поліваріативності її застосування, а також низки тих важливих напрямів правозахисту та правоохорони суспільства, що забезпечуються в адміністративно-правовому порядку, визначення чіткого та змістовного переліку завдань такої діяльності є основоположним із точки зору внутрішньоорганізаційної діяльності, а визначення та змістовне наповнення, а також напрацювання механізму реалізації на практиці чітко сформульованих функцій – є ще більш пріоритетною ціллю. Утвердженою позицію про те, що завдання, як елемент адміністративно-правового статусу органу державної влади виступають загально правовими обмеженнями, щодо здійснення позакомпетенційної діяльності та потребують, на нашу думку, серйозної уваги з боку науковців і дослідників. Крім цього, функції є однією з небагатьох теоретико-правових категорій, що безпосередньо відносяться до структури правового статусу органу та чітко визначаються в законодавстві України, окремих його нормах і положеннях.

ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА РОЗГЛЯДУ СПРАВИ АДМІНІСТРАТИВНИМ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ірина Литвинюк

здобувач Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0009-0001-3752-0363

Anotation. Стаття присвячена дослідженню процесуальної форми розгляду справи адміністративним судом першої інстанції. З’ясовано, що судовий адміністративний процес реалізовується у певній процесуальній формі згідно встановленого порядку (послідовності), характеризується стадійністю. Процесуальна форма адміністративного судочинства передбачає необхідність врахування певних правил відправлення правосуддя, в тому числі й щодо особливостей доказування та дії принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи. Порядок розгляду справи в адміністративному судочинстві передбачає необхідність дотримання унормованого алгоритму дій суду та учасників адміністративного процесу згідно визначеної процесуальної форми. Указане спрямовано на досягнення неупередженого, справедливого та своєчасного вирішення судом справ у сфері публічно-правових відносин задля ефективного захисту прав та інтересів юридичних осіб, прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню процесуальної форми розгляду справи адміністративним судом першої інстанції. З’ясовано, що судовий адміністративний процес реалізовується у певній процесуальній формі згідно встановленого порядку (послідовності), характеризується стадійністю. Процесуальна форма адміністративного судочинства передбачає необхідність врахування певних правил відправлення правосуддя, в тому числі й щодо особливостей доказування та дії принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи. Порядок розгляду справи в адміністративному судочинстві передбачає необхідність дотримання унормованого алгоритму дій суду та учасників адміністративного процесу згідно визначеної процесуальної форми. Указане спрямовано на досягнення неупередженого, справедливого та своєчасного вирішення судом справ у сфері публічно-правових відносин задля ефективного захисту прав та інтересів юридичних осіб, прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ» ЯК КАТЕГОРІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Ольга Набокова

здобувач кафедри конституційного та адміністративного права Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0009-0003-3974-3055

Anotation. В статті запропоновано авторську концепцію публічного адміністрування, яка ґрунтується на трьох основних постулатах: 1) публічне адміністрування це зовнішньоорганізуюча діяльність, яка здійснюється суб’єктами виконавчої влади та місцевого самоврядування; 2) публічне адміністрування як «зовнішньоорієнтована діяльність», яка спрямована на втілення у життя положень Конституції та законів України, має прояв у двох сферах – в державній (як діяльність, яка в механізмі розподілу державної влади, притаманна виключно виконавчій гілці влади) і в недержавній (як зовнішньоорганізуюча діяльність органів місцевого самоврядування та їхніх публічних службовців); 3) публічне адміністрування є системо-утворюючою категорією адміністративного права. Запропоновано до предмету адміністративного права включати: а) суспільні відносини у сфері реалізації публічного адміністрування; б) внутрішньоорганізаційні (внутрішньо-управлінські) відносини, що складаються в середині публічно-владних суб’єктів (відносини субординації, службові відносини і ін.); в) адміністративно-деліктні відносини, якщо суб’єктом адміністративно-юрисдикційної діяльності виступають не органи (їхні посадові особи) виконавчої влади та місцевого самоврядування, а інші публічно-владні суб’єкти (наприклад, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди і ін.); г) суспільні відносини, які складаються в ході розгляду адміністративними судами публічно-правових спорів. Доведено, якщо термін «публічна адміністрація» використовувати при визначенні публічно-владного учасника адміністративних правовідносин, то суб’єктів адміністративного права тоді можна буде класифікувати на три види: 1) публічні адміністрації – суб’єкти публічного адміністрування та інші публічно-владні суб’єкти, які в передбачених національним законодавством випадках можуть бути учасниками адміністративно-правових відносин (Президент України, СБУ, прокуратура і ін.); 2) публічні службовці як учасники внутрішньоорганізаційних (внутрішньо-управлінських) відносин в органах публічної влади; 3) приватні особи.
Keywords: В статті запропоновано авторську концепцію публічного адміністрування, яка ґрунтується на трьох основних постулатах: 1) публічне адміністрування це зовнішньоорганізуюча діяльність, яка здійснюється суб’єктами виконавчої влади та місцевого самоврядування; 2) публічне адміністрування як «зовнішньоорієнтована діяльність», яка спрямована на втілення у життя положень Конституції та законів України, має прояв у двох сферах – в державній (як діяльність, яка в механізмі розподілу державної влади, притаманна виключно виконавчій гілці влади) і в недержавній (як зовнішньоорганізуюча діяльність органів місцевого самоврядування та їхніх публічних службовців); 3) публічне адміністрування є системо-утворюючою категорією адміністративного права. Запропоновано до предмету адміністративного права включати: а) суспільні відносини у сфері реалізації публічного адміністрування; б) внутрішньоорганізаційні (внутрішньо-управлінські) відносини, що складаються в середині публічно-владних суб’єктів (відносини субординації, службові відносини і ін.); в) адміністративно-деліктні відносини, якщо суб’єктом адміністративно-юрисдикційної діяльності виступають не органи (їхні посадові особи) виконавчої влади та місцевого самоврядування, а інші публічно-владні суб’єкти (наприклад, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди і ін.); г) суспільні відносини, які складаються в ході розгляду адміністративними судами публічно-правових спорів. Доведено, якщо термін «публічна адміністрація» використовувати при визначенні публічно-владного учасника адміністративних правовідносин, то суб’єктів адміністративного права тоді можна буде класифікувати на три види: 1) публічні адміністрації – суб’єкти публічного адміністрування та інші публічно-владні суб’єкти, які в передбачених національним законодавством випадках можуть бути учасниками адміністративно-правових відносин (Президент України, СБУ, прокуратура і ін.); 2) публічні службовці як учасники внутрішньоорганізаційних (внутрішньо-управлінських) відносин в органах публічної влади; 3) приватні особи.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ СПОСОБІВ УЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ

Віктор Діденко

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6906-5017

Anotation. Наукова стаття присвячена дослідженню сучасним способам учинення кримінальних правопорушень у бюджетній сфері з урахуванням їх повноструктурності. На підставі ґрунтовного вивчення законодавчої бази, а також наукової думки провідних вчених за даною тематикою, надано визначення способу вчинення кримінального правопорушення у бюджетній сфері, зазначена їх класифікація за різними підставами. Акцентована, що даними кримінальними правопорушенням притаманні не тільки способи злочинів, а технології злочинної діяльності, які являють собою декілька взаємопов’язаних діянь, що кваліфікуються за декількома статтями КК України. Серед різноманіття способів учинення економічної протиправної діяльності визначено способи вчинення кримінальних правопорушень характерні тільки бюджетним підприємствам, установам, організаціям, як безпідставне нарахування та виплата працівнику різноманітних виплат (заробітної плати, заоохочувальних виплат); нарахування та виплата різноманітних трудових виплат особам, які фактично не працюють на підприємстві, установі, організації, але документально оформлені як працівники; використання приміщень, обладнання, яке перебуває на балансі підприємства, у власних інтересах або інтересах третіх осіб та ін. Розглянуто заволодіння бюджетними коштам у період надзвичайних ситуацій (під час воєнного стану, пандемії), як спрощення закупівлі товарів певної категорії.
Keywords: Наукова стаття присвячена дослідженню сучасним способам учинення кримінальних правопорушень у бюджетній сфері з урахуванням їх повноструктурності. На підставі ґрунтовного вивчення законодавчої бази, а також наукової думки провідних вчених за даною тематикою, надано визначення способу вчинення кримінального правопорушення у бюджетній сфері, зазначена їх класифікація за різними підставами. Акцентована, що даними кримінальними правопорушенням притаманні не тільки способи злочинів, а технології злочинної діяльності, які являють собою декілька взаємопов’язаних діянь, що кваліфікуються за декількома статтями КК України. Серед різноманіття способів учинення економічної протиправної діяльності визначено способи вчинення кримінальних правопорушень характерні тільки бюджетним підприємствам, установам, організаціям, як безпідставне нарахування та виплата працівнику різноманітних виплат (заробітної плати, заоохочувальних виплат); нарахування та виплата різноманітних трудових виплат особам, які фактично не працюють на підприємстві, установі, організації, але документально оформлені як працівники; використання приміщень, обладнання, яке перебуває на балансі підприємства, у власних інтересах або інтересах третіх осіб та ін. Розглянуто заволодіння бюджетними коштам у період надзвичайних ситуацій (під час воєнного стану, пандемії), як спрощення закупівлі товарів певної категорії.

СПОСОБИ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ

Володимир Рекшинський

здобувач Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (Київ, Україна)

ORCID ID: 0009-0000-4023-3456

Anotation. Стаття присвячена з’ясуванню актуальних способів захисту соціальних прав військовослужбовців в Україні. Встановлюється, що в Україні наразі існує комплекс способів захисту соціальних прав, видова структура яких охоплює п’ять основних прийомів та процедур, що здійснюються повноважним суб’єктом у межах певних форм захисту соціальних прав військовослужбовців. Перший спосіб захисту – визнання соціального права та його обсягу, а також врахування часових обставин виникнення цього суб’єктивного права та ситуацій його порушення. Другий спосіб захисту – припинення дій, що порушують соціальні права службовців, а також заходи щодо запобігання їх повторенню у майбутньому щодо конкретного військовослужбовця, включаючи заборону на дії чи бездіяльність, що становлять ризик порушення соціального права. Третій спосіб захисту – відновлення належних умов набуття та подальшої реалізації військовослужбовцем його соціальних прав, що були порушені (нівельовані). Четвертий спосіб захисту – підтвердження незаконності дій та рішень (угод), які стали фактичною причиною порушення соціальних прав військовослужбовців. П’ятий спосіб захисту – компенсація шкоди та відшкодування збитків, спричинених порушенням соціальних прав. У висновках до статті на підставі аналізу способів захисту соціальних прав військовослужбовців в Україні обґрунтовується думка, що в їх контексті захист соціальних прав військовослужбовців постає в якості діяльності держави та суспільства, яке має очевидне соціально-правове значення (адже насамперед стосується забезпечення соціальної безпеки військовослужбовців), а відтак, має бути забезпечена (щонайперше на нормативно-правовому та інституційному рівні) не лише відповідними ефективними формами, але й способами захисту соціальних прав. При цьому самі способи захисту соціальних прав дозволяють забезпечити безпечні соціальні умови буття для військовослужбовця, який може опинитися під загрозою соціальної вразливості через порушення його соціальних прав, а також пов’язаних соціальних ризиків (викликів).
Keywords: Стаття присвячена з’ясуванню актуальних способів захисту соціальних прав військовослужбовців в Україні. Встановлюється, що в Україні наразі існує комплекс способів захисту соціальних прав, видова структура яких охоплює п’ять основних прийомів та процедур, що здійснюються повноважним суб’єктом у межах певних форм захисту соціальних прав військовослужбовців. Перший спосіб захисту – визнання соціального права та його обсягу, а також врахування часових обставин виникнення цього суб’єктивного права та ситуацій його порушення. Другий спосіб захисту – припинення дій, що порушують соціальні права службовців, а також заходи щодо запобігання їх повторенню у майбутньому щодо конкретного військовослужбовця, включаючи заборону на дії чи бездіяльність, що становлять ризик порушення соціального права. Третій спосіб захисту – відновлення належних умов набуття та подальшої реалізації військовослужбовцем його соціальних прав, що були порушені (нівельовані). Четвертий спосіб захисту – підтвердження незаконності дій та рішень (угод), які стали фактичною причиною порушення соціальних прав військовослужбовців. П’ятий спосіб захисту – компенсація шкоди та відшкодування збитків, спричинених порушенням соціальних прав. У висновках до статті на підставі аналізу способів захисту соціальних прав військовослужбовців в Україні обґрунтовується думка, що в їх контексті захист соціальних прав військовослужбовців постає в якості діяльності держави та суспільства, яке має очевидне соціально-правове значення (адже насамперед стосується забезпечення соціальної безпеки військовослужбовців), а відтак, має бути забезпечена (щонайперше на нормативно-правовому та інституційному рівні) не лише відповідними ефективними формами, але й способами захисту соціальних прав. При цьому самі способи захисту соціальних прав дозволяють забезпечити безпечні соціальні умови буття для військовослужбовця, який може опинитися під загрозою соціальної вразливості через порушення його соціальних прав, а також пов’язаних соціальних ризиків (викликів).