Журнал №4 (32) vol. 1 / 2020|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

СИСТЕМИ ТА МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: СВІТОВИЙ І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

Оксана Бабакіна

кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри педагогіки, психології, початкової освіти та освітнього менеджменту
Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6900-6513

Anotation. У статті проаналізовані досвід проведення, системи та методи оцінювання вищої освіти в межах національного та світового досвіду; зіставлено національний і зарубіжний досвід проведення оцінювання діяльності державних ВНЗ та системи підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників; визначено відмінності у процесах оцінювання.
Keywords: У статті проаналізовані досвід проведення, системи та методи оцінювання вищої освіти в межах національного та світового досвіду; зіставлено національний і зарубіжний досвід проведення оцінювання діяльності державних ВНЗ та системи підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників; визначено відмінності у процесах оцінювання.

КАТЕГОРИАЛЬНОЕ РАЗГРАНИЧЕНИЕ ПОНЯТИЙ «ИНТЕРАКТИВНАЯ ТЕХНОЛОГИЯ» И «ИНТЕРАКТИВНЫЙ МЕТОД ОБУЧЕНИЯ»

Юлия Бондарь

аспирантка факультета педагогики и психологии
Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка (Тернополь, Украина)

ORCID ID: 0000-0003-4184-5424

Anotation. Статья посвящена проблеме категориального разграничения понятий «интерактивная техноло- гия» и «интерактивный метод обучения», поскольку в педагогике они часто отождествляются. Автор отмечает, что для разграничения данных терминов необходимо четко определить их структурные особенности. Целью науч- ной работы является установление различий между понятиями «интерактивная технология» и «интерактивный метод обучения». Для раскрытия теоретических основ обозначенной проблемы исследования методами опреде- лены теоретический анализ и обобщение литературных источников. В частности, автором раскрыто содержание понятий «технология» и «педагогическая технология». Определены критерии технологичности, которым должна соответствовать педагогическая технология, раскрыта их сущность. Установлено, что интерактивные техноло- гии обучения относятся к педагогическим, поскольку отвечают всем признакам системы. Раскрыта сущность понятия «педагогическая технология интерактивного обучения». Внимание акцентировано на технологическом подходе, который является основой построения занятия с использованием интерактивных технологий. Выделены своеобразные признаки интерактивных педагогических технологий. Обращено внимание на отсутствие единой классификации интерактивных технологий обучения. Предложено условную классификацию в зависимости от форм организации учебной деятельности учащихся, целей урока, интерактивных методов. Рассмотрены различ- ные аспекты сущности понятия «метод обучения» и приведены различные трактовки «интерактивного метода обучения». Среди функций методов обучения определены мотивационная, учебная, развивающая, воспитатель- ная, организационная. Приведена классификация интерактивных методов по принципу взаимодействия. Отмече- на направленность интерактивных методов на реализацию познавательных потребностей и интересов личности. Определена разница между технологией обучения и методом обучения. Обращено внимание на то, что интерак- тивная технология является целостной системой, подсистемами которой есть инструкция, действие и рефлексия. Представлена компонентная структура интерактивного метода обучения, в которую входит цель, содержание, способ организации деятельности учителя и учащихся, формы взаимодействия субъектов обучения, рефлексия и результат. Сделан вывод, что для получения учебного результата в каждой составляющей технологии обучения используется один или несколько методов.
Keywords: Статья посвящена проблеме категориального разграничения понятий «интерактивная техноло- гия» и «интерактивный метод обучения», поскольку в педагогике они часто отождествляются. Автор отмечает, что для разграничения данных терминов необходимо четко определить их структурные особенности. Целью науч- ной работы является установление различий между понятиями «интерактивная технология» и «интерактивный метод обучения». Для раскрытия теоретических основ обозначенной проблемы исследования методами опреде- лены теоретический анализ и обобщение литературных источников. В частности, автором раскрыто содержание понятий «технология» и «педагогическая технология». Определены критерии технологичности, которым должна соответствовать педагогическая технология, раскрыта их сущность. Установлено, что интерактивные техноло- гии обучения относятся к педагогическим, поскольку отвечают всем признакам системы. Раскрыта сущность понятия «педагогическая технология интерактивного обучения». Внимание акцентировано на технологическом подходе, который является основой построения занятия с использованием интерактивных технологий. Выделены своеобразные признаки интерактивных педагогических технологий. Обращено внимание на отсутствие единой классификации интерактивных технологий обучения. Предложено условную классификацию в зависимости от форм организации учебной деятельности учащихся, целей урока, интерактивных методов. Рассмотрены различ- ные аспекты сущности понятия «метод обучения» и приведены различные трактовки «интерактивного метода обучения». Среди функций методов обучения определены мотивационная, учебная, развивающая, воспитатель- ная, организационная. Приведена классификация интерактивных методов по принципу взаимодействия. Отмече- на направленность интерактивных методов на реализацию познавательных потребностей и интересов личности. Определена разница между технологией обучения и методом обучения. Обращено внимание на то, что интерак- тивная технология является целостной системой, подсистемами которой есть инструкция, действие и рефлексия. Представлена компонентная структура интерактивного метода обучения, в которую входит цель, содержание, способ организации деятельности учителя и учащихся, формы взаимодействия субъектов обучения, рефлексия и результат. Сделан вывод, что для получения учебного результата в каждой составляющей технологии обучения используется один или несколько методов.

ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Анжеліка Бондаренко

кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування факультету мистецтв
Криворізький державний педагогічний університет (Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9068-9264

Anotation. Перехід від традиційної до інноваційної парадигми навчання висуває нові вимоги до вчителя музичного мистецтва відповідно до вироблених суспільством моделей професіонала. Фахова підготовка майбут- ніх учителів музичного мистецтва у процесі навчання у вищому навчальному закладі передбачає формування знань і вмінь щодо музично-естетичного розвитку учнів, а також набуття особистого досвіду творчого самовияв- лення у музично-педагогічній діяльності. Розуміння понять «інновації», «ідентичність» уможливило здійснення розгляду сутності інноваційної педагогічної діяльності вчителя. Нами розроблено поняття «педагогічно-іннова- ційна ідентичність вчителя музичного мистецтва» та визначено фактори формування педагогічно-інноваційної ідентичності. Розгляд понять «технологія навчання», «педагогічна технологія», «інноваційна педагогічна техно- логія» уможливив з’ясувати те, що сучасні педагогічні технології сприяють оптимізації професійної зорієнтова- ності студентів. Визначено фактори формування педагогічно-інноваційної ідентичності як інтегрованої якості вчителя музичного мистецтва. Проаналізовано особливості інноваційних педагогічних технологій у музичній освіті. Розглянуто зміст технології формування інноваційної ідентичності майбутніх учителів музичного мис- тецтва під час фахового навчання у вищому навчальному педагогічному закладі. Педагогічне керівництво само- стійною навчальною діяльністю студентів під час застосування технології формування інноваційної ідентичності передбачає організацію та здійснення координуючого впливу визначеними навчальними методами, способами, засобами. Використання педагогічної технології формування інноваційної ідентичності пов’язане із залученням студентів до самостійної навчальної діяльності під контролем викладача, що сприяє налагодженню комунікатив- них зв’язків із іншими суб’єктами, інтенсифікації пошуково-дослідницької діяльності, розвитку вмінь творчого опрацювання даних. Обґрунтовано доцільність використання дидактичних підходів до процесу формування інно- ваційної ідентичності майбутніх учителів музичного мистецтва, а саме: когнітивно-інформаційний; контекстний; дискретний; компетентісно-орієнтований; комунікативно-діяльнісний; рефлексивно-креативний. Визначено ета- пи реалізації педагогічної технології формування інноваційної ідентичності майбутніх учителів музичного мис- тецтва. Наведено зразок інструкційної карти для організації самостійної навчальної діяльності зі студентами. Представлено авторську систему навчальних методів, форм, засобів і способів, що передбачає три блоки.
Keywords: Перехід від традиційної до інноваційної парадигми навчання висуває нові вимоги до вчителя музичного мистецтва відповідно до вироблених суспільством моделей професіонала. Фахова підготовка майбут- ніх учителів музичного мистецтва у процесі навчання у вищому навчальному закладі передбачає формування знань і вмінь щодо музично-естетичного розвитку учнів, а також набуття особистого досвіду творчого самовияв- лення у музично-педагогічній діяльності. Розуміння понять «інновації», «ідентичність» уможливило здійснення розгляду сутності інноваційної педагогічної діяльності вчителя. Нами розроблено поняття «педагогічно-іннова- ційна ідентичність вчителя музичного мистецтва» та визначено фактори формування педагогічно-інноваційної ідентичності. Розгляд понять «технологія навчання», «педагогічна технологія», «інноваційна педагогічна техно- логія» уможливив з’ясувати те, що сучасні педагогічні технології сприяють оптимізації професійної зорієнтова- ності студентів. Визначено фактори формування педагогічно-інноваційної ідентичності як інтегрованої якості вчителя музичного мистецтва. Проаналізовано особливості інноваційних педагогічних технологій у музичній освіті. Розглянуто зміст технології формування інноваційної ідентичності майбутніх учителів музичного мис- тецтва під час фахового навчання у вищому навчальному педагогічному закладі. Педагогічне керівництво само- стійною навчальною діяльністю студентів під час застосування технології формування інноваційної ідентичності передбачає організацію та здійснення координуючого впливу визначеними навчальними методами, способами, засобами. Використання педагогічної технології формування інноваційної ідентичності пов’язане із залученням студентів до самостійної навчальної діяльності під контролем викладача, що сприяє налагодженню комунікатив- них зв’язків із іншими суб’єктами, інтенсифікації пошуково-дослідницької діяльності, розвитку вмінь творчого опрацювання даних. Обґрунтовано доцільність використання дидактичних підходів до процесу формування інно- ваційної ідентичності майбутніх учителів музичного мистецтва, а саме: когнітивно-інформаційний; контекстний; дискретний; компетентісно-орієнтований; комунікативно-діяльнісний; рефлексивно-креативний. Визначено ета- пи реалізації педагогічної технології формування інноваційної ідентичності майбутніх учителів музичного мис- тецтва. Наведено зразок інструкційної карти для організації самостійної навчальної діяльності зі студентами. Представлено авторську систему навчальних методів, форм, засобів і способів, що передбачає три блоки.

ПОЕТАПНА МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА ДО ТВОРЧО-ІНТЕРПРЕТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ЗІ ШКІЛЬНИМИ КОЛЕКТИВАМИ

Ван Хайлун

аспірант кафедри теорії та методики музичної освіти, хорового співу та диригування факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7350-5566

Anotation. У положеннях наукової статті автор розкриває особливості методики формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до творчо-інтерпретаційної роботи зі шкільними колективами під час вивчення дири- гентсько-хорових дисциплін. Обґрунтовується значення творчо-інтерпретаційної роботи майбутніх учителів музич- ного мистецтва над навчальними творами для набуття вміння створювати інтерпретації музичних творів і набуття вмінь музично-педагогічної роботи із різними типами шкільних колективів. Структура готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до творчо-інтерпретаційної роботи зі шкільними колективами охоплює: змістово-логічний, опе- раційно-процесуальний, творчо-діяльнісний компоненти. Представлено поетапну методику, що включає етапи, а саме: організаційно-когнітивний, технолого-поглиблений, дослідницько-результативний. До методики включено спецкурс «Творчо-інтерпретаційна робота зі шкільними колективами». Ефективність введення формувальних методів за розро- бленими етапами підтверджена експериментально та доводить цілісність науково-методичної концепції формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до творчо-інтерпретаційної роботи зі шкільними колективами.
Keywords: У положеннях наукової статті автор розкриває особливості методики формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до творчо-інтерпретаційної роботи зі шкільними колективами під час вивчення дири- гентсько-хорових дисциплін. Обґрунтовується значення творчо-інтерпретаційної роботи майбутніх учителів музич- ного мистецтва над навчальними творами для набуття вміння створювати інтерпретації музичних творів і набуття вмінь музично-педагогічної роботи із різними типами шкільних колективів. Структура готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до творчо-інтерпретаційної роботи зі шкільними колективами охоплює: змістово-логічний, опе- раційно-процесуальний, творчо-діяльнісний компоненти. Представлено поетапну методику, що включає етапи, а саме: організаційно-когнітивний, технолого-поглиблений, дослідницько-результативний. До методики включено спецкурс «Творчо-інтерпретаційна робота зі шкільними колективами». Ефективність введення формувальних методів за розро- бленими етапами підтверджена експериментально та доводить цілісність науково-методичної концепції формування готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до творчо-інтерпретаційної роботи зі шкільними колективами.

ФУНКЦІЇ ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОГО ДОСВІДУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Гао Мін

аспірант факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2794-6181

Anotation. У статті автор обґрунтовує актуальність проблематики формування вокально-виконавського досві- ду майбутніх учителів музичного мистецтва у контексті успішного провадження фахової діяльності; узагальнює визначення вокально-виконавського досвіду; у процесі функціонального аналізу обґрунтовує й визначає дидак- тичну, гедоністичну, катарсичну і рефлексивно-корекційну функції досліджуваного феномену; на основі інтегра- ції означених функцій із функціями музичного мистецтва і мистецької освіти конкретизує сутність педагогічного потенціалу процесу формування в майбутніх учителів музики вокально-виконавського досвіду.
Keywords: У статті автор обґрунтовує актуальність проблематики формування вокально-виконавського досві- ду майбутніх учителів музичного мистецтва у контексті успішного провадження фахової діяльності; узагальнює визначення вокально-виконавського досвіду; у процесі функціонального аналізу обґрунтовує й визначає дидак- тичну, гедоністичну, катарсичну і рефлексивно-корекційну функції досліджуваного феномену; на основі інтегра- ції означених функцій із функціями музичного мистецтва і мистецької освіти конкретизує сутність педагогічного потенціалу процесу формування в майбутніх учителів музики вокально-виконавського досвіду.

ПРОЦЕСУАЛЬНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНОГО СПРИЙНЯТТЯ МАЙБУТНІМИ ВЧИТЕЛЯМИ МУЗИКИ ТА ХОРЕОГРАФІЇ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА ЗАСОБАМИ ПЛАСТИЧНОГО ІНТОНУВАННЯ

Андріана Джумеля

викладач факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6190-8210

Anotation. Стаття представляє процесуально-функціональний аналіз художньо-образного сприйняття студен- тами факультетів мистецтв педагогічних університетів творів мистецтва засобами пластичного інтонування. Роз- крита специфіка художньо-образного сприйняття майбутніх учителів музики та хореографії засобами пластич- ного інтонування. Проаналізовані пізнавальна, комунікативна, проективно-творча функції художньо-образного сприйняття студентами факультетів мистецтв педагогічних університетів творів мистецтва засобами пластич- ного інтонування. Пізнавальна функція забезпечує формування світоглядного та морально-етичного цілісного сприйняття світу. Комунікативна пов’язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистість вчителя, його моральна культура, вміння встановлювати та підтримувати доброзичливі взаємини зі школярами, власним прикладом пробуджувати їх до подальшої активної практичної діяльності. Проективно-творча проявляється у креативному застосуванні цінних педагогічних і методичних ідей за конкретних педагогічних умов. Реалізація вище зазначених функцій у практичній діяльності майбутніх учителів музичного мистецтва та хореографії сприяє розвитку їхнього естетичного смаку й образного сприйняття мистецьких творів засобами пластичного інтонування.
Keywords: Стаття представляє процесуально-функціональний аналіз художньо-образного сприйняття студен- тами факультетів мистецтв педагогічних університетів творів мистецтва засобами пластичного інтонування. Роз- крита специфіка художньо-образного сприйняття майбутніх учителів музики та хореографії засобами пластич- ного інтонування. Проаналізовані пізнавальна, комунікативна, проективно-творча функції художньо-образного сприйняття студентами факультетів мистецтв педагогічних університетів творів мистецтва засобами пластич- ного інтонування. Пізнавальна функція забезпечує формування світоглядного та морально-етичного цілісного сприйняття світу. Комунікативна пов’язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистість вчителя, його моральна культура, вміння встановлювати та підтримувати доброзичливі взаємини зі школярами, власним прикладом пробуджувати їх до подальшої активної практичної діяльності. Проективно-творча проявляється у креативному застосуванні цінних педагогічних і методичних ідей за конкретних педагогічних умов. Реалізація вище зазначених функцій у практичній діяльності майбутніх учителів музичного мистецтва та хореографії сприяє розвитку їхнього естетичного смаку й образного сприйняття мистецьких творів засобами пластичного інтонування.

СПОСОБИ ФОРМУВАННЯ РЕАЛІСТИЧНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ДОМАГАНЬ У СТУДЕНТІВ – МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

Діана Коваль

аспірант кафедри інноваційних технологій з педагогіки, психології та соціальної роботи
Університет імені Альфреда Нобеля (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1816-6992

Anotation. У статті автор представляє аналіз думок науковців щодо проблеми формування реалістичних професійних домагань особистості, зокрема на прикладі студентів – майбутніх психологів. Поняття «професій- ні домагання» визначено як перетворення особливого виду «життєвих домагань», які корелюють за змістом із поняттями «очікування» та «сподівання». Їх адекватність (реалістичність, об’єктивність) пов’язана з усвідомлен- ням людиною об’єктивного змісту суспільних норм і санкцій за їх порушення, що впливає на своєрідну систе- му її сподівань, прогнозів щодо певної професійної перспективи. Суспільні очікування щодо образу психолога представлено у його професійній характеристиці, що деталізується у якостях аналітичності, розсудливості, про- никливості; соціабельності, здатності експериментувати (йти на ризик); здатності до формування й управління групою; люб’язності, тактовності, хорошій пам’яті на імена й зовнішність; відповідальності, добросовісності; стресостійкості. Визначено способи формування адекватних професійних домагань майбутніх психологів: засто- сування рефлексивного опитування; технології веб-квесту; ознайомлення зі змістом найважливіших документів, що регулюють діяльність практичного психолога; порівняльний аналіз змісту вакансій і резюме за профілем.
Keywords: У статті автор представляє аналіз думок науковців щодо проблеми формування реалістичних професійних домагань особистості, зокрема на прикладі студентів – майбутніх психологів. Поняття «професій- ні домагання» визначено як перетворення особливого виду «життєвих домагань», які корелюють за змістом із поняттями «очікування» та «сподівання». Їх адекватність (реалістичність, об’єктивність) пов’язана з усвідомлен- ням людиною об’єктивного змісту суспільних норм і санкцій за їх порушення, що впливає на своєрідну систе- му її сподівань, прогнозів щодо певної професійної перспективи. Суспільні очікування щодо образу психолога представлено у його професійній характеристиці, що деталізується у якостях аналітичності, розсудливості, про- никливості; соціабельності, здатності експериментувати (йти на ризик); здатності до формування й управління групою; люб’язності, тактовності, хорошій пам’яті на імена й зовнішність; відповідальності, добросовісності; стресостійкості. Визначено способи формування адекватних професійних домагань майбутніх психологів: засто- сування рефлексивного опитування; технології веб-квесту; ознайомлення зі змістом найважливіших документів, що регулюють діяльність практичного психолога; порівняльний аналіз змісту вакансій і резюме за профілем.

УСПІХ У ВИЩІЙ ОСВІТІ США (РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ)

Олена Козьменко

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов та професійної комунікації, докторант кафедри педагогіки
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (Сєвєродонецьк, Луганська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7063-2324

Anotation. У статті запропоновано ретроспективний аналіз визначення успіху в системі суспільних відносин і вищої освіти Сполучених Штатів Америки. Ця держава вже декілька десятиліть поспіль демонструє високий рівень показників вищої освіти, що свідчить про її ефективність. Але, на думку американських освітян, певні недо- ліки системи перешкоджають успіху студентів. Історичний розвиток США демонструє різне ставлення суспільства до цього конструкту й, відповідно, до його визначення стосовно підготовки здобувачів американських коледжів та університетів. Надається аналіз наукових пошуків американських авторів, зокрема зазначається значущість робо- ти «Етика успіху, освіта й американська мрія», яка спрямована на висвітлення особливостей етики успіху в різні періоди США. На думку авторів, чотири різні типи ставлення до успіху, а саме етика характеру, етика сили розуму, етика особистості та етика служіння, починаючи з моменту створення країни, вплинули на процес формування культури та освіти цієї держави. Виховання ціннісних орієнтацій молоді відбувалося в той час під впливом бага- тьох чинників. Науковий підхід до визначення успіху представлено в дослідженнях освітян наприкінці ХХ століття. Загальною тенденцією цього періоду стає впровадження комплексного підходу до вивчення успіху у вищій освіті, тому що розробки в межах відокремлених наукових шкіл надають лише окремі відомості про успіх у сфері освіти, зокрема інтерес викликає поняття «очікування успіху» як чинник підвищення ефективності навчання. Поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів, які мають вплив на досягнення успіху, стає продуктивним методом вивчення цієї теми. Теорія Р. Муса щодо розробки соціально-екологічної моделі оцінки роботи закладів вищої освіти пропонує новий погляд на взаємодію цих факторів. Дослідження К. Арнольд (США) доводять значущість використання мето- ду лонгітюдних досліджень у визначенні рівнів досягнення успіху. Теоретичні знання й досвід педагогічної спільно- ти США становлять практичний інтерес для української системи вищої освіти.
Keywords: У статті запропоновано ретроспективний аналіз визначення успіху в системі суспільних відносин і вищої освіти Сполучених Штатів Америки. Ця держава вже декілька десятиліть поспіль демонструє високий рівень показників вищої освіти, що свідчить про її ефективність. Але, на думку американських освітян, певні недо- ліки системи перешкоджають успіху студентів. Історичний розвиток США демонструє різне ставлення суспільства до цього конструкту й, відповідно, до його визначення стосовно підготовки здобувачів американських коледжів та університетів. Надається аналіз наукових пошуків американських авторів, зокрема зазначається значущість робо- ти «Етика успіху, освіта й американська мрія», яка спрямована на висвітлення особливостей етики успіху в різні періоди США. На думку авторів, чотири різні типи ставлення до успіху, а саме етика характеру, етика сили розуму, етика особистості та етика служіння, починаючи з моменту створення країни, вплинули на процес формування культури та освіти цієї держави. Виховання ціннісних орієнтацій молоді відбувалося в той час під впливом бага- тьох чинників. Науковий підхід до визначення успіху представлено в дослідженнях освітян наприкінці ХХ століття. Загальною тенденцією цього періоду стає впровадження комплексного підходу до вивчення успіху у вищій освіті, тому що розробки в межах відокремлених наукових шкіл надають лише окремі відомості про успіх у сфері освіти, зокрема інтерес викликає поняття «очікування успіху» як чинник підвищення ефективності навчання. Поєднання зовнішніх і внутрішніх факторів, які мають вплив на досягнення успіху, стає продуктивним методом вивчення цієї теми. Теорія Р. Муса щодо розробки соціально-екологічної моделі оцінки роботи закладів вищої освіти пропонує новий погляд на взаємодію цих факторів. Дослідження К. Арнольд (США) доводять значущість використання мето- ду лонгітюдних досліджень у визначенні рівнів досягнення успіху. Теоретичні знання й досвід педагогічної спільно- ти США становлять практичний інтерес для української системи вищої освіти.

УПРОВАДЖЕННЯ ОСОБИСТО ОРІЄНТОВАНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Мар’яна Лук’янчук

кандидат педагогічних наук, викладач іноземних мов
Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради (Луцьк, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0196-7737

Anotation. У статті розглянуто питання впровадження особистісно орієнтованих технологій у педагогічний процес вищих навчальних закладів, особливо важливим у цьому питанні є впровадження базових принципів осо- бистісно орієнтованих технологій навчання студентів, таких як суб’єкт-суб’єктна взаємодія учасників освітнього процесу; життєва орієнтація навчання та виховання, варіативність. Функціонування цієї системи навчання й вихо- вання здійснюється з опорою на провідні ідеї національної педагогіки і психології та забезпечує різнобічний розвиток особистості майбутнього педагога й формування високоосвіченої людини, яка спроможна гармонійно існувати в умовах полікультурного світу і здатна компетентно здійснювати професійну діяльність. Також розглянуто поняття «педагогічна технологія» та його структуру, що дало змогу визначити особистісно орієнтоване навчання як педагогічну технологію за основними ознаками. Проаналізувавши історичний аспект цього питання, зробили висновок, що ці технології можна назвати лібе- ральною педагогікою, так як особистісно орієнтовані технології базуються на основних питаннях гуманістичної педагогіки, неопрагматизму, екзистенціалізму, педоцентризму та педагогіки співробітництва. У статті зазначено низку суперечностей у питанні впровадження особистісно орієнтованих технологій у педа- гогічний процес закладів вищої педагогічної освіти: між системою професійної підготовки вчителів і необхідністю розробки інноваційних дидактичних підходів і методів; між творчими й особистісними якостями майбутнього вчителя та сучасними вимогами, нормами, стандартами професійно-педагогічної діяльності. Подолання цих суперечностей дає відповідь щодо визначення системи заходів для впровадження особистісно орієнтованого під- ходу до професійної підготовки майбутнього вчителя та формування професійно значущих якостей, необхідних для успішного розв’язання завдань професійно-педагогічної діяльності.
Keywords: У статті розглянуто питання впровадження особистісно орієнтованих технологій у педагогічний процес вищих навчальних закладів, особливо важливим у цьому питанні є впровадження базових принципів осо- бистісно орієнтованих технологій навчання студентів, таких як суб’єкт-суб’єктна взаємодія учасників освітнього процесу; життєва орієнтація навчання та виховання, варіативність. Функціонування цієї системи навчання й вихо- вання здійснюється з опорою на провідні ідеї національної педагогіки і психології та забезпечує різнобічний розвиток особистості майбутнього педагога й формування високоосвіченої людини, яка спроможна гармонійно існувати в умовах полікультурного світу і здатна компетентно здійснювати професійну діяльність. Також розглянуто поняття «педагогічна технологія» та його структуру, що дало змогу визначити особистісно орієнтоване навчання як педагогічну технологію за основними ознаками. Проаналізувавши історичний аспект цього питання, зробили висновок, що ці технології можна назвати лібе- ральною педагогікою, так як особистісно орієнтовані технології базуються на основних питаннях гуманістичної педагогіки, неопрагматизму, екзистенціалізму, педоцентризму та педагогіки співробітництва. У статті зазначено низку суперечностей у питанні впровадження особистісно орієнтованих технологій у педа- гогічний процес закладів вищої педагогічної освіти: між системою професійної підготовки вчителів і необхідністю розробки інноваційних дидактичних підходів і методів; між творчими й особистісними якостями майбутнього вчителя та сучасними вимогами, нормами, стандартами професійно-педагогічної діяльності. Подолання цих суперечностей дає відповідь щодо визначення системи заходів для впровадження особистісно орієнтованого під- ходу до професійної підготовки майбутнього вчителя та формування професійно значущих якостей, необхідних для успішного розв’язання завдань професійно-педагогічної діяльності.

ПІЗНАВАЛЬНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ НАПРЯМ РОЗВИТКУ ТЕМБРАЛЬНОГО СЛУХУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА

Пен Сіює

аспірантка факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8657-7668

Anotation. Стаття розкриває специфіку пізнавально-інформаційного напряму розвитку тембрального слуху студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів. Тембральний слух розглядається як здатність осо- бистості повноцінно сприймати твори музичного мистецтва. Розглядаються особливості розвитку здатності сту- дентів до тембро-слухового сприйняття. Розглянуто основні аспекти процесу формування тембрального слуху студентів під час інструментального навчання. Проаналізовано особливості інструментальної музики як абстрак- тного виду мистецтва. Розглядається пізнавально-інформаційний напрямок формування тембрального слуху май- бутніх учителів музичного мистецтва як важливого складника навчально-інструментальної діяльності, що сприяє підвищенню їхнього виконавського рівня. Процес формування тембрального слуху майбутніх учителів музично- го мистецтва в процесі інструментального навчання вирізняється багаторівневою структурою, що містить ком- поненти: пізнавально-інформаційний, когнітивно-операційний, оцінно-емпатійний, результативно-діяльнісний. У статті розкрито особливості етапів формувального експерименту дослідної роботи, спрямованої на спонукання майбутніх учителів музичного мистецтва до вмотивованого бажання розвивати тембральний слух як відображен- ня у власній свідомості складових елементів звукової палітри. Така цілеспрямована педагогічна діяльність сприяє підвищенню виконавсько-інструментального рівня студентів та охоплює формування їхніх ціннісних художніх орієнтацій засобами музичного мистецтва.
Keywords: Стаття розкриває специфіку пізнавально-інформаційного напряму розвитку тембрального слуху студентів факультетів мистецтв педагогічних університетів. Тембральний слух розглядається як здатність осо- бистості повноцінно сприймати твори музичного мистецтва. Розглядаються особливості розвитку здатності сту- дентів до тембро-слухового сприйняття. Розглянуто основні аспекти процесу формування тембрального слуху студентів під час інструментального навчання. Проаналізовано особливості інструментальної музики як абстрак- тного виду мистецтва. Розглядається пізнавально-інформаційний напрямок формування тембрального слуху май- бутніх учителів музичного мистецтва як важливого складника навчально-інструментальної діяльності, що сприяє підвищенню їхнього виконавського рівня. Процес формування тембрального слуху майбутніх учителів музично- го мистецтва в процесі інструментального навчання вирізняється багаторівневою структурою, що містить ком- поненти: пізнавально-інформаційний, когнітивно-операційний, оцінно-емпатійний, результативно-діяльнісний. У статті розкрито особливості етапів формувального експерименту дослідної роботи, спрямованої на спонукання майбутніх учителів музичного мистецтва до вмотивованого бажання розвивати тембральний слух як відображен- ня у власній свідомості складових елементів звукової палітри. Така цілеспрямована педагогічна діяльність сприяє підвищенню виконавсько-інструментального рівня студентів та охоплює формування їхніх ціннісних художніх орієнтацій засобами музичного мистецтва.

ВОКАЛЬНО-ТЕХНІЧНІ УМІННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ ЯК ЦІЛІСНИЙ ІНТЕГРАТИВНО-ДИНАМІЧНИЙ КОМПЛЕКС

Тянь Лінь

аспірантка факультету мистецтв імені Анатолія Авдієвського
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9854-0926

Anotation. У науковій статті автор досліджує зміст вокально-технічних умінь майбутніх учителів музики на основі комплексного підходу, конкретизує вокально-технічні уміння за трьома групами (технологічно-позицій- ні уміння, комунікативно-виражальні уміння, інтерпретаційні уміння), окреслює основні фази інтерпретаційної діяльності, визначає функцію координації вокальної фонації й слухових уявлень, функцію музичної комунікації, функцію постановки і розв’язання музично-виконавських завдань художньої інтерпретації та функцію рефлексії як фактори, відповідальні за вектор зміни динаміки сформованості комплексу вокально-технічних умінь.
Keywords: У науковій статті автор досліджує зміст вокально-технічних умінь майбутніх учителів музики на основі комплексного підходу, конкретизує вокально-технічні уміння за трьома групами (технологічно-позицій- ні уміння, комунікативно-виражальні уміння, інтерпретаційні уміння), окреслює основні фази інтерпретаційної діяльності, визначає функцію координації вокальної фонації й слухових уявлень, функцію музичної комунікації, функцію постановки і розв’язання музично-виконавських завдань художньої інтерпретації та функцію рефлексії як фактори, відповідальні за вектор зміни динаміки сформованості комплексу вокально-технічних умінь.

МОНОВИСТАВА У ПОСТМОДЕРНОМУ ТЕАТРІ: СПЕЦИФІКА ЖАНРОВИХ МОДИФІКАЦІЙ

Ірина Босак

аспірантка кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва
Навчально-науковий інститут мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6172-3398

Anotation. У статті досліджується специфіка жанру моновистави в театральному мистецтві постмодерного періоду на основі аналізу трьох постановок початку 2000-х рр. за прозовими творами української письменниці, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Марії Матіос, а саме: «Солодка» режисерки Малгожати Пашкер- Войцешонек і акторки Марти Погребни (Польща), моновистави «Не плачте за мною ніколи» – спільного проекту Національного театру імені Івана Франка і Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша, режисера Сергія Павлюка і народної артистки України Лариси Кадирової, моновистави «Не плачте за мною ніколи» у постановці Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка режисера-постановника Тетяни Шумейко й артистки Олени Бондаренко (Україна). Розгля- нуто основні складові компоненти драматичної вистави: музичне оформлення, організацію сценічного простору, специфіку трактування театральних декорацій. Здійснено огляд взаємодії між актором і глядачами у моновиставі. Проаналізовано творчі характеристики сценічного втілення першоджерела у представленні вистав.
Keywords: У статті досліджується специфіка жанру моновистави в театральному мистецтві постмодерного періоду на основі аналізу трьох постановок початку 2000-х рр. за прозовими творами української письменниці, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Марії Матіос, а саме: «Солодка» режисерки Малгожати Пашкер- Войцешонек і акторки Марти Погребни (Польща), моновистави «Не плачте за мною ніколи» – спільного проекту Національного театру імені Івана Франка і Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша, режисера Сергія Павлюка і народної артистки України Лариси Кадирової, моновистави «Не плачте за мною ніколи» у постановці Чернігівського обласного академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка режисера-постановника Тетяни Шумейко й артистки Олени Бондаренко (Україна). Розгля- нуто основні складові компоненти драматичної вистави: музичне оформлення, організацію сценічного простору, специфіку трактування театральних декорацій. Здійснено огляд взаємодії між актором і глядачами у моновиставі. Проаналізовано творчі характеристики сценічного втілення першоджерела у представленні вистав.

УЧЕБНЫЕ РИСУНКИ КИЕВСКОЙ ШКОЛЫ-МАСТЕРСКОЙ XVIII В.: ТЕМАТИКА, ХУДОЖЕСТВЕННЫЕ ОСОБЕННОСТИ

Тарас Веремеенко

аспирант отдела изобразительного и декоративно-прикладного искусства
Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии имени М. Т. Рыльского Национальной академии наук Украины (Киев, Украина)

ORCID ID: 0000-0002-6753-9583

Anotation. Статья посвящена рисункам XVIII в. Киевской школы-мастерской, которая была расположена в Киево-Печерской Лавре. Автор не раз подчеркивает особенности как изображений, так их взаимодействия с текстом. Также ученым исследовано процесс обучения учеников в Лаврской школе, где обучали учеников именно монументальной живописи. Подчеркнуто роль руководителей и учителей данного учреждения. Как выяснилось, в XVIII в. Лаврской мастерской руководили Иван, Феокист Павловский, Олимпий, Роман, Игнат, Пахомий, Владимир, Захария. Все они внесли огромный вклад в развитие искусства Лавры и Украины целом. В иконописной мастерской хранились разные европейские учебники по рисованию, гравюры, эстампы, карти- ны, и назывались они «кужбушки» (Kunstbuch – нем. книга по искусству). В ходе исследования выяснилось, что Лаврские мастера частично копировали европейские изображения из этих книг, при этом добавляя украинскую традицию в будущие работы. В представленной работе в большинстве случаев рисунки имеют религиозный характер. Тем не менее, некоторые рисунки были посвящены исключительно светским темам и существенно отличаются от других, однако настолько хорошо выполнены своим автором, что их можно рассматривать как эскиз, а не просто ученическую работу. Поэтому подчеркивается уникальность рисунков, которые нуждаются в дальнейшем изучении в будущих работах.
Keywords: Статья посвящена рисункам XVIII в. Киевской школы-мастерской, которая была расположена в Киево-Печерской Лавре. Автор не раз подчеркивает особенности как изображений, так их взаимодействия с текстом. Также ученым исследовано процесс обучения учеников в Лаврской школе, где обучали учеников именно монументальной живописи. Подчеркнуто роль руководителей и учителей данного учреждения. Как выяснилось, в XVIII в. Лаврской мастерской руководили Иван, Феокист Павловский, Олимпий, Роман, Игнат, Пахомий, Владимир, Захария. Все они внесли огромный вклад в развитие искусства Лавры и Украины целом. В иконописной мастерской хранились разные европейские учебники по рисованию, гравюры, эстампы, карти- ны, и назывались они «кужбушки» (Kunstbuch – нем. книга по искусству). В ходе исследования выяснилось, что Лаврские мастера частично копировали европейские изображения из этих книг, при этом добавляя украинскую традицию в будущие работы. В представленной работе в большинстве случаев рисунки имеют религиозный характер. Тем не менее, некоторые рисунки были посвящены исключительно светским темам и существенно отличаются от других, однако настолько хорошо выполнены своим автором, что их можно рассматривать как эскиз, а не просто ученическую работу. Поэтому подчеркивается уникальность рисунков, которые нуждаются в дальнейшем изучении в будущих работах.

УКРАЇНСЬКЕ АВТОРСЬКЕ ЮВЕЛІРСТВО ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ВПЛИВУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В 1917–1929 РР

Оксана Кухтій

аспірант кафедри івент-менеджменту та індустрії дозвілля
Київський національний університет культури і мистецтв (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0407-4157

Anotation. У статті висвітлено основні тенденції розвитку українського авторського ювелірства в умовах ста- новлення радянської влади. Детально показано обставини, що вплинули на стан ювелірної справи в 1917–1929 рр. Автором хронологічно відтворено різні етапи еволюції ювелірства. Окреслено як причини занепаду ювелірної справи 1918 р., пов’язані із закриттям фабрики художньо-ювелірних виробів Й. Маршака, так і фактори, що спри- яли частковому покращенню ситуації у ювелірній сфері за часів непу. Репрезентовано діяльність окремих пред- ставників ювелірної галузі, які працювали протягом указаного періоду.
Keywords: У статті висвітлено основні тенденції розвитку українського авторського ювелірства в умовах ста- новлення радянської влади. Детально показано обставини, що вплинули на стан ювелірної справи в 1917–1929 рр. Автором хронологічно відтворено різні етапи еволюції ювелірства. Окреслено як причини занепаду ювелірної справи 1918 р., пов’язані із закриттям фабрики художньо-ювелірних виробів Й. Маршака, так і фактори, що спри- яли частковому покращенню ситуації у ювелірній сфері за часів непу. Репрезентовано діяльність окремих пред- ставників ювелірної галузі, які працювали протягом указаного періоду.

ОРКЕСТРОВЕ ПИСЬМО А. ШЕНБЕРГА В ЄДНОСТІ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ ТА ПРАКТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ

Ганна Савченко

кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри композиції та інструментування
Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9845-0450

Anotation. У статті автор узагальнює естетичні погляди А. Шенберга на оркестровку (детермінованість думкою, зумовленість матеріалом, ясність, доцільність, лаконізм/концентрованість). На основі аналізу Камерної симфонії ор. 9 та Другої камерної симфонії ор. 38 виявляє константні принципи оркестрового письма композитора, які корелюють із його естетичним положенням (реалізація ідеї підвищеної подієвості по вертикалі та горизонталі, переосмислення функціональної будови оркестрової тканини через тематизацію й поліфонізацію, швидкий темпоритм змін орке- стрових функцій партій, відмова від фігураційності та орнаментальності, втілення ідеї просторовості, деталізація оркестрової тканини). Виявлені константні принципи мають дещо різну технологічну реалізацію, описану в роботі, через належність вибраних творів до різних етапів творчості композитора (тональний та постдодекафонний). Ваго- мим чинником, що зумовлює характер оркестрового письма й реалізацію названих принципів, є панування різно- темної поліфонії в Камерній симфонії ор. 9 та імітаційної в Другій ор. 38. Перспективою дослідження є вивчення атональних та додекафонних творів композитора в аспекті оркестрового мислення та оркестрового письма.
Keywords: У статті автор узагальнює естетичні погляди А. Шенберга на оркестровку (детермінованість думкою, зумовленість матеріалом, ясність, доцільність, лаконізм/концентрованість). На основі аналізу Камерної симфонії ор. 9 та Другої камерної симфонії ор. 38 виявляє константні принципи оркестрового письма композитора, які корелюють із його естетичним положенням (реалізація ідеї підвищеної подієвості по вертикалі та горизонталі, переосмислення функціональної будови оркестрової тканини через тематизацію й поліфонізацію, швидкий темпоритм змін орке- стрових функцій партій, відмова від фігураційності та орнаментальності, втілення ідеї просторовості, деталізація оркестрової тканини). Виявлені константні принципи мають дещо різну технологічну реалізацію, описану в роботі, через належність вибраних творів до різних етапів творчості композитора (тональний та постдодекафонний). Ваго- мим чинником, що зумовлює характер оркестрового письма й реалізацію названих принципів, є панування різно- темної поліфонії в Камерній симфонії ор. 9 та імітаційної в Другій ор. 38. Перспективою дослідження є вивчення атональних та додекафонних творів композитора в аспекті оркестрового мислення та оркестрового письма.

КОНЦЕПТ «ОБОВ’ЯЗОК» У СУЧАСНІЙ АРАБСЬКІЙ МОВІ

Алі Арнаутов

студент ІІ курсу магістратури кафедри східної філології
Навчально-науковий інститут філології та журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9340-6039

Anotation. У статті розкривається семантика концепту «обов’язок» в арабській мові. Для досягнення постав- леної мети автор дослідив поняття «концепт» і «концептосфера», пізнавальну діяльність людини; визначив най- простіші та складні концепти. У статті розглянуто метод концептуального аналізу, важливий у когнітивній лінг- вістиці для розуміння структури концепту та визначення його місця у мовній картині світу культурного соціуму, що дає змогу розкрити таємниці мовної свідомості носіїв певної культури та полегшити дослідження в рамках культурології, теорії міжкультурної комунікації, перекладознавства тощо. Об’єктом дослідження слугують слов- никові статті лексем واجب та فرض у тлумачних та історико-етимологічних словниках арабської мови. Ядром кон- цепту «обов’язок» є понятійний компонент, який формується за результатами аналізу лексикографічних джерел відповідних мов, а периферією – образний компонент, котрий формується на основі аналізу застосування лексем в арабській мовній картині світу. Такий підхід дав можливість виявити характерні для носіїв досліджуваної мови особливості сприйняття ментального стану обов’язку. Пропоноване дослідження показало, що розглянуті понят- тя в арабській мові регламентують усі сфери життя в арабській лінгвокультурі.
Keywords: У статті розкривається семантика концепту «обов’язок» в арабській мові. Для досягнення постав- леної мети автор дослідив поняття «концепт» і «концептосфера», пізнавальну діяльність людини; визначив най- простіші та складні концепти. У статті розглянуто метод концептуального аналізу, важливий у когнітивній лінг- вістиці для розуміння структури концепту та визначення його місця у мовній картині світу культурного соціуму, що дає змогу розкрити таємниці мовної свідомості носіїв певної культури та полегшити дослідження в рамках культурології, теорії міжкультурної комунікації, перекладознавства тощо. Об’єктом дослідження слугують слов- никові статті лексем واجب та فرض у тлумачних та історико-етимологічних словниках арабської мови. Ядром кон- цепту «обов’язок» є понятійний компонент, який формується за результатами аналізу лексикографічних джерел відповідних мов, а периферією – образний компонент, котрий формується на основі аналізу застосування лексем в арабській мовній картині світу. Такий підхід дав можливість виявити характерні для носіїв досліджуваної мови особливості сприйняття ментального стану обов’язку. Пропоноване дослідження показало, що розглянуті понят- тя в арабській мові регламентують усі сфери життя в арабській лінгвокультурі.

ПУБЛІЧНІСТЬ І ЛЮДИНА ПУБЛІЧНА В ДЕТЕРМІНАНТАХ ПОЗИТИВНОЇ СВОБОДИ СУЧАСНОГО КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ

Людмила Васильєва

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії та суспільних наук
Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1183-6471

Anotation. У статті досліджується явище публічності в сучасному комунікативному просторі через поняття «позитивної» свободи. Доводиться, що «позитивна» свобода як ціннісна самореалізація людини за кризових умов має свої застереження – надмірна активність людини публічної може перетворитися на антисоціальну поведінку, її самореалізація постає чимось негативним щодо самого середовища. Розвинена інтенціональна самосвідомість людини публічної може стати регулятором «позитивної» свободи. Саме публічність стає середовищем вільного прояву цього затребуваного прагнення й акумулятором усіх допустимих правових, економічних, соціально-гума- нітарних зусиль сьогоденної людської спільноти, де вже потрібен не лише контроль і захист інформації різно- манітними технічними засобами, а й захист людини від самої інформації та конформістської конфліктності, що пригнічує прояв «позитивної» свободи в сучасному комунікативному просторі. Підкреслено, що в сучасній науковій літературі немає єдиної філософсько-антропологічної концепції щодо феномену публічності з орієнтиром на сучасну людину публічну, а всі науково-теоретичні пошуки ґрунтуються головним чином на загальнофілософській методології дослідження всієї теорії комунікації. Сучасне філософ- ське осмислення феномену публічності та людини публічної потребує не стільки новітнього методологічного вираження, скільки доповненого, розширеного пошуку нестандартного підходу до одержання наукових результа- тів. Методологією філософії публічності має бути вчення про синергетично сформований науково-інтегративний досвід усієї філософської спільноти.
Keywords: У статті досліджується явище публічності в сучасному комунікативному просторі через поняття «позитивної» свободи. Доводиться, що «позитивна» свобода як ціннісна самореалізація людини за кризових умов має свої застереження – надмірна активність людини публічної може перетворитися на антисоціальну поведінку, її самореалізація постає чимось негативним щодо самого середовища. Розвинена інтенціональна самосвідомість людини публічної може стати регулятором «позитивної» свободи. Саме публічність стає середовищем вільного прояву цього затребуваного прагнення й акумулятором усіх допустимих правових, економічних, соціально-гума- нітарних зусиль сьогоденної людської спільноти, де вже потрібен не лише контроль і захист інформації різно- манітними технічними засобами, а й захист людини від самої інформації та конформістської конфліктності, що пригнічує прояв «позитивної» свободи в сучасному комунікативному просторі. Підкреслено, що в сучасній науковій літературі немає єдиної філософсько-антропологічної концепції щодо феномену публічності з орієнтиром на сучасну людину публічну, а всі науково-теоретичні пошуки ґрунтуються головним чином на загальнофілософській методології дослідження всієї теорії комунікації. Сучасне філософ- ське осмислення феномену публічності та людини публічної потребує не стільки новітнього методологічного вираження, скільки доповненого, розширеного пошуку нестандартного підходу до одержання наукових результа- тів. Методологією філософії публічності має бути вчення про синергетично сформований науково-інтегративний досвід усієї філософської спільноти.

ЦЕРЕМОНІАЛЬНА ПРОМОВА ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА

Оксана Галич

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри англійської і німецької філології та перекладу імені професора І. В. Корунця
Київський національний лінгвістичний університет (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8800-9792

Anotation. У статті запропоновано розглянути церемоніальну промову як елемент перекладознавчої проблема- тики публічного мовлення. Увагу зосереджено на особливостях перекладу лінгвостилістичних засобів сучасних церемоніальних промов, зумовлених поєднанням вербальних і невербальних компонентів у комунікації та дивер- сифікацією політичного дискурсу як результату розвитку інформаційних технологій. Наукова зацікавленість авторки зумовлена динамікою розвитку політичних процесів в Україні та світі, внаслідок чого світова політична система зазнає змін і перетворень. Роль перекладу як механізму міжкультурного посередництва у цьому процесі є вагомою, а почасти й вирішальною. Саме тому необхідність збереження стилістичної та прагматичної еквіва- лентності лексем мови оригіналу у мові перекладу доводить можливість коректної поінформованості та, як наслі- док, адекватної поведінки цільової аудиторії у період активних політичних змін.
Keywords: У статті запропоновано розглянути церемоніальну промову як елемент перекладознавчої проблема- тики публічного мовлення. Увагу зосереджено на особливостях перекладу лінгвостилістичних засобів сучасних церемоніальних промов, зумовлених поєднанням вербальних і невербальних компонентів у комунікації та дивер- сифікацією політичного дискурсу як результату розвитку інформаційних технологій. Наукова зацікавленість авторки зумовлена динамікою розвитку політичних процесів в Україні та світі, внаслідок чого світова політична система зазнає змін і перетворень. Роль перекладу як механізму міжкультурного посередництва у цьому процесі є вагомою, а почасти й вирішальною. Саме тому необхідність збереження стилістичної та прагматичної еквіва- лентності лексем мови оригіналу у мові перекладу доводить можливість коректної поінформованості та, як наслі- док, адекватної поведінки цільової аудиторії у період активних політичних змін.

ЗГОДА ПОТЕРПІЛОГО ЯК СКЛАДНИК ПЕРЕДУМОВИ УКЛАДЕННЯ УГОДИ ПРО ВИЗНАННЯ ВИНУВАТОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Максим Глоба

аспірант кафедри кримінального права № 1
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7463-6664

Anotation. У статті автор проводить аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства України, а також думок науковців щодо визначення елементів передумови призначення покарання на підставі угоди про визнання винуватості. Узагальнивши результати дослідження, що стосуються визначення передумов укладення угоди у кри- мінальному провадженні, зроблено висновок, що така угода може укладатися у разі вчинення кримінального право- порушення, яким шкода заподіюється державним чи суспільним інтересам. Водночас, якщо вчинене кримінальне правопорушення одночасне заподіює шкоду публічним і приватним інтересам, укладення угоди про визнання вину- ватості можливо лише за наявності згоди потерпілого щодо формулювання підозри чи обвинувачення, правової ква- ліфікації кримінального правопорушення, узгодженого покарання та порядку усунення заподіяної шкоди. У зв’язку з цим пропонується внести відповідні зміни до Кримінального процесуального кодексу України.
Keywords: У статті автор проводить аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства України, а також думок науковців щодо визначення елементів передумови призначення покарання на підставі угоди про визнання винуватості. Узагальнивши результати дослідження, що стосуються визначення передумов укладення угоди у кри- мінальному провадженні, зроблено висновок, що така угода може укладатися у разі вчинення кримінального право- порушення, яким шкода заподіюється державним чи суспільним інтересам. Водночас, якщо вчинене кримінальне правопорушення одночасне заподіює шкоду публічним і приватним інтересам, укладення угоди про визнання вину- ватості можливо лише за наявності згоди потерпілого щодо формулювання підозри чи обвинувачення, правової ква- ліфікації кримінального правопорушення, узгодженого покарання та порядку усунення заподіяної шкоди. У зв’язку з цим пропонується внести відповідні зміни до Кримінального процесуального кодексу України.

МОВНИЙ СВІТ ПОЕТИЧНОГО ІДІОСТИЛЮ ІВАНА ПЕРЕПЕЛЯКА

Вікторія Горенко

аспірантка кафедри української мови і літератури
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2697-2214

Anotation. У статті втілено задум дослідити художньо-творчий потенціал мовної особистості Івана Перепе- ляка, що сприймається у різноманітному накопиченні ідей, образів, ситуативних сцен, емоцій тощо. Аналізу- ючи ідіостиль художника слова, варто не забувати єдність і цілісність письменницької концепції на тлі худож- ньо-семантичної тканини творчості, враховувати органічну внутрішню взаємопов’язаність і взаємозалежність її елементів. У поезіях І. Перепеляка важливу функціональну роль відіграють художні тропи. Епітизація, метафо- ричність найчастіше пов’язані з асоціаціями у свідомості ліричного героя, і це зіставлення породжує метафору, метонімію, синекдоху, символ, порівняння, художній паралелізм тощо.
Keywords: У статті втілено задум дослідити художньо-творчий потенціал мовної особистості Івана Перепе- ляка, що сприймається у різноманітному накопиченні ідей, образів, ситуативних сцен, емоцій тощо. Аналізу- ючи ідіостиль художника слова, варто не забувати єдність і цілісність письменницької концепції на тлі худож- ньо-семантичної тканини творчості, враховувати органічну внутрішню взаємопов’язаність і взаємозалежність її елементів. У поезіях І. Перепеляка важливу функціональну роль відіграють художні тропи. Епітизація, метафо- ричність найчастіше пов’язані з асоціаціями у свідомості ліричного героя, і це зіставлення породжує метафору, метонімію, синекдоху, символ, порівняння, художній паралелізм тощо.

ЖИТТЯ У ВИЩОМУ СВІТІ: ШЛЯХ ДО УСПІХУ ГЕРОЇНІ СЕМЮЕЛА РІЧАРДСОНА

Наталія Каліберда

викладач кафедри англійської мови для нефілологічних спеціальностей
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9503-8006

Anotation. Стаття висвітлює особливості поетики текстів, написаних Річардсоном як продовження роману «Памела, або Винагороджена доброчинність». Позначені підходи до опису зрушень і розширення можливостей епістолярної форми в третьому та четвертому томах книги про Памелу. Розглянуті концепції характерів провід- них персонажів, прийоми створення світу героїв, а також механізм сюжетики. Увагу зосереджено на способах розгортання художнього простору і часу в романах, символізації просторових і часових маркерів. Стверджу- ється, що хоча частина I створює Памелі можливість мобільності в межах системи соціальної ієрархії, оскільки вона доброчесна, частина II орієнтована на перенаправлення цієї можливості у внутрішнє середовище соціально контрольованого чоловічого суспільства. Також підкреслюється той факт, що в частинах післяшлюбного періоду «Памели» приділяється серйозна увага широкому колу соціальних питань, зосереджених на корупції та реформах аристократії та напрузі між сексуальністю та соціальною стабільністю.
Keywords: Стаття висвітлює особливості поетики текстів, написаних Річардсоном як продовження роману «Памела, або Винагороджена доброчинність». Позначені підходи до опису зрушень і розширення можливостей епістолярної форми в третьому та четвертому томах книги про Памелу. Розглянуті концепції характерів провід- них персонажів, прийоми створення світу героїв, а також механізм сюжетики. Увагу зосереджено на способах розгортання художнього простору і часу в романах, символізації просторових і часових маркерів. Стверджу- ється, що хоча частина I створює Памелі можливість мобільності в межах системи соціальної ієрархії, оскільки вона доброчесна, частина II орієнтована на перенаправлення цієї можливості у внутрішнє середовище соціально контрольованого чоловічого суспільства. Також підкреслюється той факт, що в частинах післяшлюбного періоду «Памели» приділяється серйозна увага широкому колу соціальних питань, зосереджених на корупції та реформах аристократії та напрузі між сексуальністю та соціальною стабільністю.

КИЇВ ЯК ТОРГОВИЙ І ПРОМИСЛОВИЙ ЦЕНТР У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Олена Кохан

магістр, науковий співробітник відділу історії України ХХ ст.
Національний музей історії України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2150-928Х

Anotation. З 1797 р. й до середини ХІХ ст. Київ був великим торговим центром, переважно завдяки «Контр- актовому ярмарку», який відвідували купці з різних міст Російської імперії та деяких європейських країн. Завдяки ярмарку Поділ став однією з найбагатших частин міста, адже протягом його існування туди звідусіль звозили товари на великі суми. Окрім того, у першій половині ХІХ ст. почався розвиток промисловості, що позитивно вплинуло на розвиток міста. Так, у Києві почали з’являтися заводи, будуватися нові будинки й мости, почався розвиток пароплавства й залізниць. Однією з найважливіших на той час стала цукрова промисловість. Загалом розвиток торгівлі й промисловості чинив позитивний виплив на збільшення чисельності населення Києва, уна- слідок чого з’явилися нові частини міста.
Keywords: З 1797 р. й до середини ХІХ ст. Київ був великим торговим центром, переважно завдяки «Контр- актовому ярмарку», який відвідували купці з різних міст Російської імперії та деяких європейських країн. Завдяки ярмарку Поділ став однією з найбагатших частин міста, адже протягом його існування туди звідусіль звозили товари на великі суми. Окрім того, у першій половині ХІХ ст. почався розвиток промисловості, що позитивно вплинуло на розвиток міста. Так, у Києві почали з’являтися заводи, будуватися нові будинки й мости, почався розвиток пароплавства й залізниць. Однією з найважливіших на той час стала цукрова промисловість. Загалом розвиток торгівлі й промисловості чинив позитивний виплив на збільшення чисельності населення Києва, уна- слідок чого з’явилися нові частини міста.

КІНЕМАТОГРАФІЧНІ ПРИЙОМИ В РОМАНІ «ПЕРВЕРЗІЯ» Ю. АНДРУХОВИЧА

Любов Печерських

кандидат філологічних наук, докторант кафедри української літератури та журналістики імені Л.В. Ушкалова
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1377-4462

Anotation. У роботі простежено ґенезу запозичення кіноструктурантів у художній літературі. Статтю при- свячено кінопоетиці роману Ю. Андруховича «Перверзія» як системі виражально-зображальних прийомів, які мають кінематографічне походження. Дослідження приділяє увагу розглядові великого плану для опису зовніш- ності в поєднанні з детальним освітленням, світлу в описах пейзажів і споруд, специфіці прийомів переліку, панорамуванню, еліпсу, деталізації предметів тощо.
Keywords: У роботі простежено ґенезу запозичення кіноструктурантів у художній літературі. Статтю при- свячено кінопоетиці роману Ю. Андруховича «Перверзія» як системі виражально-зображальних прийомів, які мають кінематографічне походження. Дослідження приділяє увагу розглядові великого плану для опису зовніш- ності в поєднанні з детальним освітленням, світлу в описах пейзажів і споруд, специфіці прийомів переліку, панорамуванню, еліпсу, деталізації предметів тощо.

ПРОБЛЕМА СУТНОСТІ ЗЛА У ТВОРЧОСТІ МИТРОПОЛИТА СУРОЗЬКОГО АНТОНІЯ

Михайло Сивак

кандидат богослов’я, доцент, доцент кафедри біблійних та філологічних дисциплін
Львівської православної богословської академії (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0120-1368

Anotation. Ця стаття присвячена темі осмислення проблематики зла видатним християнським мислителем і богословом митрополитом Сурозьким Антонієм (Блумом). Владика Антоній тривалий час працював лікарем. І тому його осмислення феномена зла збагачене не лише богословським досвідом, а й медико-практичним. Об’єктом наукової статті є богословська та релігійно-філософська думка митрополита Антонія Сурозького. Предметом дослідження є онтологічний аспект категорії зла в її інваріантних проявах у філософській і релі- гійній парадигмах філософсько-теологічної думки митрополита Антонія Сурозького. Основною метою дослідження є здійснення історико-філософського аналізу категорії зла в її онтологічному аспекті на матеріалі філософських і теологічних концепцій митрополита Антонія Сурозького.
Keywords: Ця стаття присвячена темі осмислення проблематики зла видатним християнським мислителем і богословом митрополитом Сурозьким Антонієм (Блумом). Владика Антоній тривалий час працював лікарем. І тому його осмислення феномена зла збагачене не лише богословським досвідом, а й медико-практичним. Об’єктом наукової статті є богословська та релігійно-філософська думка митрополита Антонія Сурозького. Предметом дослідження є онтологічний аспект категорії зла в її інваріантних проявах у філософській і релі- гійній парадигмах філософсько-теологічної думки митрополита Антонія Сурозького. Основною метою дослідження є здійснення історико-філософського аналізу категорії зла в її онтологічному аспекті на матеріалі філософських і теологічних концепцій митрополита Антонія Сурозького.

ЦИГАНИ, ЄВРЕЇ І СЛОВЕНЦІ В ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ МИХАЙЛА ЗУБРИЦЬКОГО

Микола Тугай

аспірант кафедри етнології і археології
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5540-2953

Anotation. У статті проаналізовано етнографічні напрацювання українського народознавця отця Михайла Зубрицького стосовно окремих рис матеріальної та духовної культури циган, євреїв та словенців. Метою статті є опрацювання та аналіз етнографічних матеріалів, в яких виділено окремі етнографічні риси вказаних наро- дів. Методологічна база наукового дослідження базується на міждисциплінарному підході. Використано методи філософського, загальнонаукового та конкретно-історичного характеру, а також метод критичного аналізу доку- ментального матеріалу. Вперше проаналізовані етнографічні розвідки отця Михайла Зубрицького, в яких відоб- ражено окремі етнографічні особливості окремих народів (євреї, цигани та словенці). У них дослідник заноту- вав особливості родинної та календарної обрядовості, традиційні риси господарської структури та зайнятості, а також житлової забудови та інші риси. Зроблено висновок, що, окрім дослідження бойківського населення, отець Михайло Зубрицький вивчав та зафіксовував традиційні риси духовної та матеріальної культури народів, які проживали поряд з українцями (євреї, цигани) та народу, серед якого значний період часу дослідник сам про- живав (словенці).
Keywords: У статті проаналізовано етнографічні напрацювання українського народознавця отця Михайла Зубрицького стосовно окремих рис матеріальної та духовної культури циган, євреїв та словенців. Метою статті є опрацювання та аналіз етнографічних матеріалів, в яких виділено окремі етнографічні риси вказаних наро- дів. Методологічна база наукового дослідження базується на міждисциплінарному підході. Використано методи філософського, загальнонаукового та конкретно-історичного характеру, а також метод критичного аналізу доку- ментального матеріалу. Вперше проаналізовані етнографічні розвідки отця Михайла Зубрицького, в яких відоб- ражено окремі етнографічні особливості окремих народів (євреї, цигани та словенці). У них дослідник заноту- вав особливості родинної та календарної обрядовості, традиційні риси господарської структури та зайнятості, а також житлової забудови та інші риси. Зроблено висновок, що, окрім дослідження бойківського населення, отець Михайло Зубрицький вивчав та зафіксовував традиційні риси духовної та матеріальної культури народів, які проживали поряд з українцями (євреї, цигани) та народу, серед якого значний період часу дослідник сам про- живав (словенці).

МЕТОДИ КОГНІТИВНОГО КОНСТРУЮВАННЯ ТА МАПУВАННЯ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПОЛЯ «НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ» (АЙМАЙ) В ЯПОНСЬКІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРІ

Наталія Щербань

аспірантка кафедри східної філології
Київського національного лінгвістичного університету (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1522-9193

Anotation. Стаття пропонує увазі детальний аналіз лінгвального втілення концепту невизначеність япон- ської лінгвокультури, відомого як «аймай», із залученням таких методів когнітивної лінгвістики, як когнітив- не мапування і конструювання концептуального поля досліджуваного концепту. Стислість японського хайку є оманливою: окрім втрати багатьох значень у процесі перекладу, ще більше сенсу закодовано в особливих фонетичних та графічних мовних формах. Невід’ємною ознакою ієрогліфічної писемності є наявність одно- го або більше «ключів» – ідіограм, які використовуються для позначення одного концепту чи, поєднуючись, створюють нове слово або концепт, що призводить до множинності трактувань символу. Невизначеність виражена не лише поліфонією знаків у тривірші (письмових чи фонетичних), а також необхідністю читача самостійно декодувати імпліцидно виражений настрій ліричного героя за допомогою аналізу сезонних слів «кіго». Використовуючи методи когнітивної лінгвістики (когнітивне мапування та конструювання), можна дослідити, яким чином невизначеність – та, що створена автором, і та, яка є іманентною для японської мови – дає змогу читачу проектувати його власні інтерпретації на текстову структуру. Це дослідження пропонує кілька основних засобів, якими концепт невизначеності виражається в японській поезії: 1) превалювання номінативних речень хайку, де автор надає лише граматичну частку, яка натякає на напрям та манеру дії; 2) знак і об’єкт суб’єктивної реальності в японській мові мають більше зв’язків, які є вмотивованими через те, що ієрогліф зазвичай нагадує об’єкт, який він позначає, а поєднання ієрогліфів створюють новий концепт із множинним значенням. Крім того, вибір графічного запису (абетка чи ієрогліфи) залишається на розсуд автора, що сприяє розширенню інтерпретацій.
Keywords: Стаття пропонує увазі детальний аналіз лінгвального втілення концепту невизначеність япон- ської лінгвокультури, відомого як «аймай», із залученням таких методів когнітивної лінгвістики, як когнітив- не мапування і конструювання концептуального поля досліджуваного концепту. Стислість японського хайку є оманливою: окрім втрати багатьох значень у процесі перекладу, ще більше сенсу закодовано в особливих фонетичних та графічних мовних формах. Невід’ємною ознакою ієрогліфічної писемності є наявність одно- го або більше «ключів» – ідіограм, які використовуються для позначення одного концепту чи, поєднуючись, створюють нове слово або концепт, що призводить до множинності трактувань символу. Невизначеність виражена не лише поліфонією знаків у тривірші (письмових чи фонетичних), а також необхідністю читача самостійно декодувати імпліцидно виражений настрій ліричного героя за допомогою аналізу сезонних слів «кіго». Використовуючи методи когнітивної лінгвістики (когнітивне мапування та конструювання), можна дослідити, яким чином невизначеність – та, що створена автором, і та, яка є іманентною для японської мови – дає змогу читачу проектувати його власні інтерпретації на текстову структуру. Це дослідження пропонує кілька основних засобів, якими концепт невизначеності виражається в японській поезії: 1) превалювання номінативних речень хайку, де автор надає лише граматичну частку, яка натякає на напрям та манеру дії; 2) знак і об’єкт суб’єктивної реальності в японській мові мають більше зв’язків, які є вмотивованими через те, що ієрогліф зазвичай нагадує об’єкт, який він позначає, а поєднання ієрогліфів створюють новий концепт із множинним значенням. Крім того, вибір графічного запису (абетка чи ієрогліфи) залишається на розсуд автора, що сприяє розширенню інтерпретацій.

ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ СУБ’ЄКТА СІМЕЙНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Віра Крамченкова, Людмила Жукова

Віра Крамченкова, доктор психологічних наук, доцент кафедри психології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Харків, Україна)
Людмила Жукова, аспірантка кафедри практичної психології Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1179-8540, ORCID ID: 0000-0003-4170-8606

Anotation. Стаття присвячена розгляду професійного благополуччя особистості як суб’єкта міжособистісної взаємодії в сімейній і професійній сферах. Представлено огляд теоретичних підходів до вивчення психологіч- ного благополуччя. Розглянуто основні напрями в дослідженнях із цієї теми в зарубіжних і вітчизняних авторів. Подано дослідження факторів, що сприяють досягненню відчуття благополуччя. Вибір цієї проблеми зумовлений тим, що в науковій літературі ця тема розробляється переважно у відриві від суб’єктності особистості в діяль- ності. Визначено важливість залучення категорій міжособистісної взаємодії в дослідженні психологічного благо- получчя в сімейній і професійній сферах. Обґрунтовано взаємодетермінованість психологічного благополуччя та спроможності до створення ефективних міжособистісних відносин. Наголошується доцільність дослідження феномена психологічного благополуччя в сімейній і професійній сфері з урахуванням системного та суб’єктного змісту міжособистісної взаємодії.
Keywords: Стаття присвячена розгляду професійного благополуччя особистості як суб’єкта міжособистісної взаємодії в сімейній і професійній сферах. Представлено огляд теоретичних підходів до вивчення психологіч- ного благополуччя. Розглянуто основні напрями в дослідженнях із цієї теми в зарубіжних і вітчизняних авторів. Подано дослідження факторів, що сприяють досягненню відчуття благополуччя. Вибір цієї проблеми зумовлений тим, що в науковій літературі ця тема розробляється переважно у відриві від суб’єктності особистості в діяль- ності. Визначено важливість залучення категорій міжособистісної взаємодії в дослідженні психологічного благо- получчя в сімейній і професійній сферах. Обґрунтовано взаємодетермінованість психологічного благополуччя та спроможності до створення ефективних міжособистісних відносин. Наголошується доцільність дослідження феномена психологічного благополуччя в сімейній і професійній сфері з урахуванням системного та суб’єктного змісту міжособистісної взаємодії.

ОЗНАКИ ТА ПРИЧИНА СОЦІАЛЬНОГО РОЗКОЛУ

Денис Попков

аспірант кафедри політології філософського факультету
Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3200-6098

Anotation. Стаття продовжує науково розвідку автора щодо розколотого суспільства з метою напрацювання підходів до ефективних політико-інституційних засобів його консолідації. Розмежовуються іманентні властивості етносу та причини міжетнічних конфліктів. За допомогою поєднання методів системного аналізу та результатів дослідження в галузях етносоціології та психології пояснюються ірраціональність, жорстокість таких конфлік- тів впливом архаїчних патернів. Помічається та обґрунтовується збереження етнічної колективної ідентичності та значущості її впливу і в сучасних умовах. Встановлюється взаємозв’язок між запропонованим поясненням та політологічними концепціями державотворення і націєбудування. Наводяться авторські застереження щодо застосовності таких концепцій, спрямовані на їх універсалізацію. Визначається дискримінація з боку (на користь) титульної етнічної групи як причини конфліктів у поліетнічній державі, які загрожують збереженню її цілісності.
Keywords: Стаття продовжує науково розвідку автора щодо розколотого суспільства з метою напрацювання підходів до ефективних політико-інституційних засобів його консолідації. Розмежовуються іманентні властивості етносу та причини міжетнічних конфліктів. За допомогою поєднання методів системного аналізу та результатів дослідження в галузях етносоціології та психології пояснюються ірраціональність, жорстокість таких конфлік- тів впливом архаїчних патернів. Помічається та обґрунтовується збереження етнічної колективної ідентичності та значущості її впливу і в сучасних умовах. Встановлюється взаємозв’язок між запропонованим поясненням та політологічними концепціями державотворення і націєбудування. Наводяться авторські застереження щодо застосовності таких концепцій, спрямовані на їх універсалізацію. Визначається дискримінація з боку (на користь) титульної етнічної групи як причини конфліктів у поліетнічній державі, які загрожують збереженню її цілісності.

ЗАРОДЖЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО РУХУ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (1988 – 1990 РОКИ)

Віталій Шевченко

магістр історії, аспірант кафедри історії та культурології
Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1291-4059

Anotation. Демократичний рух боровся із тоталітарним режимом КПРС. Демократичний рух був представ- лений у 1988 – 1990 роках низкою громадських організацій. У статті висвітлюється зародження демократичного руху в Харківській області. Без демократичного політичного режиму Україна не змогла би вибороти незалежність. Вивчення історії демократичного руху необхідне в процесі вивчення нинішньої політичної системи України. Під час написання статті ставилося завдання визначити причини виникнення демократичного руху, дізнатися особли- вості діяльності демократичного руху в Харківській області. В результаті дослідження встановлено важливу роль виборів народних депутатів СРСР у 1989 році для демократизації радянського суспільства. На основі даних статті є можливість проводити вивчення опозиційних громадських організацій, які діяли у 1988 – 1990 роках.
Keywords: Демократичний рух боровся із тоталітарним режимом КПРС. Демократичний рух був представ- лений у 1988 – 1990 роках низкою громадських організацій. У статті висвітлюється зародження демократичного руху в Харківській області. Без демократичного політичного режиму Україна не змогла би вибороти незалежність. Вивчення історії демократичного руху необхідне в процесі вивчення нинішньої політичної системи України. Під час написання статті ставилося завдання визначити причини виникнення демократичного руху, дізнатися особли- вості діяльності демократичного руху в Харківській області. В результаті дослідження встановлено важливу роль виборів народних депутатів СРСР у 1989 році для демократизації радянського суспільства. На основі даних статті є можливість проводити вивчення опозиційних громадських організацій, які діяли у 1988 – 1990 роках.

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ 1864 Р. НА НАДДНІПРЯНЩИНІ

Олександр Биркович

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави і права
Ужгородський національний університет (Ужгород, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3880-359X

Anotation. У статті здійснюється характеристика передумов, особливостей проведення та змісту судової реформи 1864 р. Запроваджена система судочинства визначається не тільки новаторською, а й такою, що змінила усю правову систему Російської імперії. Запорукою цього було запровадження принципів змагальності, гласності, рівності грома- дян перед судом і гарантоване право на захист. Процедура прокурорського нагляду, відокремлення судового засідання та досудового слідства, запровадження суду присяжних, чітке розмежування повноважень сторін захисту й обвинува- чення, встановлення презумпції невинуватості мало виключно позитивний вплив на свідомість пересічних громадян. На території України впровадження судової реформи мало свої специфічні риси, які полягали у швидшому впрова- дженні, ніж в інших регіонах імперії, мирових судів, за винятком Правобережжя, де земства були створені тільки на межі ХІХ–ХХ ст. Винятком було також нівелювання процедурних вимог до кандидатів на мирових судів, що мало наслідком призначення на відповідні посади відомих громадсько-політичних діячів, лідерів суспільної думки. Мирові суди (нижчі), окружні (вищі) підпорядковувалися Сенату, а главою всієї судової системи залишався імператор.
Keywords: У статті здійснюється характеристика передумов, особливостей проведення та змісту судової реформи 1864 р. Запроваджена система судочинства визначається не тільки новаторською, а й такою, що змінила усю правову систему Російської імперії. Запорукою цього було запровадження принципів змагальності, гласності, рівності грома- дян перед судом і гарантоване право на захист. Процедура прокурорського нагляду, відокремлення судового засідання та досудового слідства, запровадження суду присяжних, чітке розмежування повноважень сторін захисту й обвинува- чення, встановлення презумпції невинуватості мало виключно позитивний вплив на свідомість пересічних громадян. На території України впровадження судової реформи мало свої специфічні риси, які полягали у швидшому впрова- дженні, ніж в інших регіонах імперії, мирових судів, за винятком Правобережжя, де земства були створені тільки на межі ХІХ–ХХ ст. Винятком було також нівелювання процедурних вимог до кандидатів на мирових судів, що мало наслідком призначення на відповідні посади відомих громадсько-політичних діячів, лідерів суспільної думки. Мирові суди (нижчі), окружні (вищі) підпорядковувалися Сенату, а главою всієї судової системи залишався імператор.

ПРАВОВА ПРИРОДА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРОРА В ЗАКРИТТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Іван Гафич

аспірант кафедри судоустрою та прокурорської діяльності
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7520-6538

Anotation. У науковій статті розглядаються основні складові частини, що визначають правову природу діяль- ності прокурора щодо закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування. Розкриття при- роди цієї діяльності дозволяє визначити її сутність та окреслити коло питань, які вирішує прокурор щодо закриття кримінального провадження. Таким чином стає можливим з’ясувати роль прокурора на етапі закінчення досудо- вого розслідування. Метою статті є визначення правової природи діяльності прокурора щодо закриття кримінального проваджен- ня як форми закінчення досудового розслідування. Обґрунтовано, що саме прокурор є ключовим і здебільшого виключним суб’єктом, який приймає рішення про закінчення досудового розслідування в одній із передбачених законом форм. Аргументовано, що у ситуації закриття кримінального провадження прокурором реалізується декілька форм здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням: 1) особисте прийняття процесуального рішення про закриття кримінального провадження; 2) контроль за відповідним процесуальним рішенням слідчо- го; 3) ініціювання прийняття цього процесуального рішення слідчим суддею. Таким чином, діяльність прокурора щодо закриття кримінального провадження можна визначити як комп- лексний і багатоаспектний напрям процесуального керівництва досудовим розслідуванням, який полягає у при- пиненні кримінальної процесуальної діяльності за наявності відповідних підстав, які перешкоджають її продо- вженню та направленню кримінального провадження на розгляд суду. Вказана діяльність є похідною від здійснення прокурором кримінального переслідування і визначається про- цесуальним статусом прокурора як суб’єкта, уповноваженого розпоряджатися публічним обвинуваченням у кри- мінальному провадженні.
Keywords: У науковій статті розглядаються основні складові частини, що визначають правову природу діяль- ності прокурора щодо закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування. Розкриття при- роди цієї діяльності дозволяє визначити її сутність та окреслити коло питань, які вирішує прокурор щодо закриття кримінального провадження. Таким чином стає можливим з’ясувати роль прокурора на етапі закінчення досудо- вого розслідування. Метою статті є визначення правової природи діяльності прокурора щодо закриття кримінального проваджен- ня як форми закінчення досудового розслідування. Обґрунтовано, що саме прокурор є ключовим і здебільшого виключним суб’єктом, який приймає рішення про закінчення досудового розслідування в одній із передбачених законом форм. Аргументовано, що у ситуації закриття кримінального провадження прокурором реалізується декілька форм здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням: 1) особисте прийняття процесуального рішення про закриття кримінального провадження; 2) контроль за відповідним процесуальним рішенням слідчо- го; 3) ініціювання прийняття цього процесуального рішення слідчим суддею. Таким чином, діяльність прокурора щодо закриття кримінального провадження можна визначити як комп- лексний і багатоаспектний напрям процесуального керівництва досудовим розслідуванням, який полягає у при- пиненні кримінальної процесуальної діяльності за наявності відповідних підстав, які перешкоджають її продо- вженню та направленню кримінального провадження на розгляд суду. Вказана діяльність є похідною від здійснення прокурором кримінального переслідування і визначається про- цесуальним статусом прокурора як суб’єкта, уповноваженого розпоряджатися публічним обвинуваченням у кри- мінальному провадженні.

СОСТАВНОЕ МЕЖДУНАРОДНО-ПРОТИВОПРАВНОЕ ДЕЯНИЕ ГОСУДАРСТВА: СУЩНОСТЬ И ПРОТЯЖЕННОСТЬ ВО ВРЕМЕНИ

Татьяна Грабович

кандидат юридических наук

ORCID ID: 0000-0001-6819-0486

Anotation. В статье раскрывается сущность составного международно-противоправного деяния государ- ства, рассматриваются временные рамки нарушения, состоящего из составного деяния. Методологическое осно- вание исследования составили следующие методы: историко-правовой, сравнительно-правовой, системный, фор- мально-юридический и диалектический. Установлено, что составным является деяние, образующееся из серии отдельных действий или бездействий, совокупность которых представляет собой нарушение определенного международного обязательства государства. Составные деяния вызывают длящиеся нарушения, которые продол- жаются по времени с первого из действий или бездействий в серии деяний, составляющих противоправное пове- дение. Обосновано, что государство должно быть связано международно-правовым обязательством в тот период, когда совершается серия деяний, составляющих нарушение. Проанализирована практика международных судеб- ных органов (Международного суда ООН, Европейского суда по правам человека, международных арбитражей), ссылающихся на ст. 15 Статей об ответственности государств за международно-противоправные деяния 2001 г.
Keywords: В статье раскрывается сущность составного международно-противоправного деяния государ- ства, рассматриваются временные рамки нарушения, состоящего из составного деяния. Методологическое осно- вание исследования составили следующие методы: историко-правовой, сравнительно-правовой, системный, фор- мально-юридический и диалектический. Установлено, что составным является деяние, образующееся из серии отдельных действий или бездействий, совокупность которых представляет собой нарушение определенного международного обязательства государства. Составные деяния вызывают длящиеся нарушения, которые продол- жаются по времени с первого из действий или бездействий в серии деяний, составляющих противоправное пове- дение. Обосновано, что государство должно быть связано международно-правовым обязательством в тот период, когда совершается серия деяний, составляющих нарушение. Проанализирована практика международных судеб- ных органов (Международного суда ООН, Европейского суда по правам человека, международных арбитражей), ссылающихся на ст. 15 Статей об ответственности государств за международно-противоправные деяния 2001 г.

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ ДО КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУДОВИХ СИСТЕМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ

Катерина Іноземцева

аспірант кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки
Навчально-науковий інститут права Сумського державного університету (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3606-3575

Anotation. Глобалізаційні світові процеси, стратегії професій і тенденції до зростання ролі штучного інтелек- ту, в т. ч. його впровадження в судову систему, дедалі більше привертають увагу до кадрового потенціалу судової гілки влади. Кваліфікаційні вимоги є основоположною системою допуску осіб-кандидатів до зайняття посади судді. Практика країн ЄС різниться у питанні кваліфікаційних вимог до кандидатів на посаду судді, від загальних (громадянства, віку, вищої юридичної освіти, досвіду роботи в галузі права) до спеціальних (вимог щодо спеці- алізованої освіти, проходження стажування). Україна як країна, що розвивається, має систему загальних вимог до кандидатів на посаду суддів, за винятком новоствореного Вищого суду з питань інтелектуальної власності, до кандидатів на посаду до якого висуваються спеціальні вимоги.
Keywords: Глобалізаційні світові процеси, стратегії професій і тенденції до зростання ролі штучного інтелек- ту, в т. ч. його впровадження в судову систему, дедалі більше привертають увагу до кадрового потенціалу судової гілки влади. Кваліфікаційні вимоги є основоположною системою допуску осіб-кандидатів до зайняття посади судді. Практика країн ЄС різниться у питанні кваліфікаційних вимог до кандидатів на посаду судді, від загальних (громадянства, віку, вищої юридичної освіти, досвіду роботи в галузі права) до спеціальних (вимог щодо спеці- алізованої освіти, проходження стажування). Україна як країна, що розвивається, має систему загальних вимог до кандидатів на посаду суддів, за винятком новоствореного Вищого суду з питань інтелектуальної власності, до кандидатів на посаду до якого висуваються спеціальні вимоги.

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩОГО СУДУ З ПИТАНЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Вікторія Курява

аспірант кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки
Навчально-науковий інститут права Сумського державного університету (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0422-4605

Anotation. У статті розглянуто перспективу впровадження в практичну діяльність передбаченого національ- ним законодавством Вищого суду з питань інтелектуальної власності як запоруки виконання поставлених страте- гічних цілей забезпечення високоефективної системи охорони та судового захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Проаналізовано ключові напрямки й етапи впровадження в Україні Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності як основного фактору вирішення проблеми діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Сформовано окремі рекомендації, спрямовані на усунення проблем практичної реалі- зації створення суду, і визначено перспективі подальшого дослідження проблематики.
Keywords: У статті розглянуто перспективу впровадження в практичну діяльність передбаченого національ- ним законодавством Вищого суду з питань інтелектуальної власності як запоруки виконання поставлених страте- гічних цілей забезпечення високоефективної системи охорони та судового захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Проаналізовано ключові напрямки й етапи впровадження в Україні Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності як основного фактору вирішення проблеми діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Сформовано окремі рекомендації, спрямовані на усунення проблем практичної реалі- зації створення суду, і визначено перспективі подальшого дослідження проблематики.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ТАЄМНИЦЮ КОРЕСПОНДЕНЦІЇ В УМОВАХ НАДЗВИЧАЙНОГО СТАНУ: ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Аліна Левченко

аспірантка кафедри конституційного, адміністративного та кримінального права
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0221-3937

Anotation. Основним завданням кожної демократичної держави є забезпечення прав і свобод людини, у тому числі права на таємницю кореспонденції. Особливої актуальності забезпечення цього права набу- ває в умовах надзвичайного стану. Використавши діалектичний, порівняльно-правовий, системний методи, метод аналізу, нормативно-юридичний, формально-логічний методи та метод прогнозування, дослідили нор- мативне забезпечення права на таємницю кореспонденції в умовах надзвичайного стану в Україні та за кор- доном. Теоретико-методологічною та нормативною основами здійсненого дослідження стали наукові праці й національне законодавство та законодавство зарубіжних країн із досліджуваної теми. У статті проаналізо- вано законодавство України та зарубіжних країн щодо обмеження прав людини, зокрема права на таємницю кореспонденції, в умовах надзвичайного стану. Виділено три моделі конституційного регулювання обмежень прав і свобод людини в умовах надзвичайного стану, охарактеризовано кожну з них з використанням норм конституцій зарубіжних країн. Визначено найбільш оптимальну із цих моделей, яка відповідає вимогам пра- вової держави. З’ясовано, що в Україні діє інша, відмінна модель конституційного регулювання обмежень прав людини в умовах надзвичайного стану. Тому рекомендовано адаптувати чинну в Україні модель до більш оптимальної й поширеної серед зарубіжних країн. Автором запропоновано внести відповідні зміни до Конституції України та Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», обов’язково врахову- ючи норми законодавства зарубіжних держав, що діють в умовах надзвичайного стану. На думку автора, це дасть змогу ефективно забезпечувати й захищати права людини, зокрема право на таємницю кореспонденції в умовах надзвичайного стану.
Keywords: Основним завданням кожної демократичної держави є забезпечення прав і свобод людини, у тому числі права на таємницю кореспонденції. Особливої актуальності забезпечення цього права набу- ває в умовах надзвичайного стану. Використавши діалектичний, порівняльно-правовий, системний методи, метод аналізу, нормативно-юридичний, формально-логічний методи та метод прогнозування, дослідили нор- мативне забезпечення права на таємницю кореспонденції в умовах надзвичайного стану в Україні та за кор- доном. Теоретико-методологічною та нормативною основами здійсненого дослідження стали наукові праці й національне законодавство та законодавство зарубіжних країн із досліджуваної теми. У статті проаналізо- вано законодавство України та зарубіжних країн щодо обмеження прав людини, зокрема права на таємницю кореспонденції, в умовах надзвичайного стану. Виділено три моделі конституційного регулювання обмежень прав і свобод людини в умовах надзвичайного стану, охарактеризовано кожну з них з використанням норм конституцій зарубіжних країн. Визначено найбільш оптимальну із цих моделей, яка відповідає вимогам пра- вової держави. З’ясовано, що в Україні діє інша, відмінна модель конституційного регулювання обмежень прав людини в умовах надзвичайного стану. Тому рекомендовано адаптувати чинну в Україні модель до більш оптимальної й поширеної серед зарубіжних країн. Автором запропоновано внести відповідні зміни до Конституції України та Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», обов’язково врахову- ючи норми законодавства зарубіжних держав, що діють в умовах надзвичайного стану. На думку автора, це дасть змогу ефективно забезпечувати й захищати права людини, зокрема право на таємницю кореспонденції в умовах надзвичайного стану.

СТАНОВЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ЛЕГІТИМНИХ ОЧІКУВАНЬ У КОНТЕКСТІ НОВІТНІХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

Марина Магрело

головний спеціаліст відділу опрацювання правових позицій Великої Палати та касаційних судів
Верховний Суд (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4592-1693

Anotation. Концепція легітимних очікувань сьогодні є однією з найбільш контроверсійних правових конструк- цій, що широко обговорюється фахівцями в галузі публічного права. Попри значну кількість публікацій, нині не існує системної чи хоча б послідовної теорії, сприйнятої науковою спільнотою, яка б відображала сутність, призна- чення та механізм реалізації принципу легітимних очікувань у взаємовідносинах особи з публічною адміністраці- єю як носієм дискреційних повноважень. Стаття є спробою аналізу походження легітимних очікувань у контексті багатоаспектної публічно-правової проблематики європейського права. У ній доводиться, що саме комплексний, системний підхід до осмислення легітимних очікувань як феномена публічного права, зокрема у взаємозв’язку цьо- го феномена з основними тенденціями розвитку європейського права, може забезпечити його адекватне розуміння.
Keywords: Концепція легітимних очікувань сьогодні є однією з найбільш контроверсійних правових конструк- цій, що широко обговорюється фахівцями в галузі публічного права. Попри значну кількість публікацій, нині не існує системної чи хоча б послідовної теорії, сприйнятої науковою спільнотою, яка б відображала сутність, призна- чення та механізм реалізації принципу легітимних очікувань у взаємовідносинах особи з публічною адміністраці- єю як носієм дискреційних повноважень. Стаття є спробою аналізу походження легітимних очікувань у контексті багатоаспектної публічно-правової проблематики європейського права. У ній доводиться, що саме комплексний, системний підхід до осмислення легітимних очікувань як феномена публічного права, зокрема у взаємозв’язку цьо- го феномена з основними тенденціями розвитку європейського права, може забезпечити його адекватне розуміння.

ПРИНЦИП НАЛЕЖНОЇ ОБАЧНОСТІ В ПОДАТКОВОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ Й СУДОВІЙ ПРАКТИЦІ КРАЇН ЄС ТА УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Віктор Мороз

здобувач юридичного факультету Національного авіаційного університету, керуючий партнер
Адвокатське об’єднання «Супрема Лекс»

ORCID ID: 0000-0002-7070-0104

Anotation. Стаття присвячена питанням порівняльного аналізу податкового законодавства й судової практики країн ЄС та України в аспекті принципу належної обачності. У межах статті досліджено поняття податкового адміністрування, проблематику податкового адміністрування в країнах ЄС та Україні, визначено сутність прин- ципу належної обачності, проаналізовано проблеми застосування принципу належної обачності в судових спо- рах у країнах ЄС і вітчизняній судовій практиці в Україні та перспективи розвитку вітчизняного законодавства з метою уникнення наявних ризиків застосування принципу належної обачності. Крім того, у статті встановлено, що сутність принципу (доктрини) належної обачності полягає в тому, що платник податку – покупець – не несе відповідальності у вигляді позбавлення права на податковий кредит або витрати за податкові зловживання сво- го постачальника або його контрагентів тільки у випадку, якщо він проявив належну обачність та обережність і йому не було відомо про зловживання своїх контрагентів. Більш того, проаналізовано регламентацію прин- ципу належної обачності в законодавстві країн ЄС у порівнянні з вітчизняним регулюванням цього принципу в Україні та вироблено рекомендації щодо усунення прогалин у правовому регулюванні принципу належної обач- ності у вітчизняному законодавстві України. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність дотримання балансу між принципом належної обачності й принципами пропорційності та ефективності шляхом заборони процедурних правил, які б унеможливлювали здійснення прав, якими наділяється платник податків.
Keywords: Стаття присвячена питанням порівняльного аналізу податкового законодавства й судової практики країн ЄС та України в аспекті принципу належної обачності. У межах статті досліджено поняття податкового адміністрування, проблематику податкового адміністрування в країнах ЄС та Україні, визначено сутність прин- ципу належної обачності, проаналізовано проблеми застосування принципу належної обачності в судових спо- рах у країнах ЄС і вітчизняній судовій практиці в Україні та перспективи розвитку вітчизняного законодавства з метою уникнення наявних ризиків застосування принципу належної обачності. Крім того, у статті встановлено, що сутність принципу (доктрини) належної обачності полягає в тому, що платник податку – покупець – не несе відповідальності у вигляді позбавлення права на податковий кредит або витрати за податкові зловживання сво- го постачальника або його контрагентів тільки у випадку, якщо він проявив належну обачність та обережність і йому не було відомо про зловживання своїх контрагентів. Більш того, проаналізовано регламентацію прин- ципу належної обачності в законодавстві країн ЄС у порівнянні з вітчизняним регулюванням цього принципу в Україні та вироблено рекомендації щодо усунення прогалин у правовому регулюванні принципу належної обач- ності у вітчизняному законодавстві України. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність дотримання балансу між принципом належної обачності й принципами пропорційності та ефективності шляхом заборони процедурних правил, які б унеможливлювали здійснення прав, якими наділяється платник податків.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ

Анна Мхітарян

аспірантка кафедри конституційного права та правосуддя
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1581-8812

Anotation. У статті досліджено теоретичні та правові основи електронної демократії в Україні. Розглянуто соціальні передумови розвитку інформаційного суспільства та правове регулювання цієї сфери. Охарактеризо- вано найбільш відомі теорії електронної демократії – «демократія участі» Й. Масуди, «напівпряма демократія» Е. Тоффлера та «моніторингова демократія» Дж. Кина. Також визначено основні проблеми сучасної постпред- ставницької демократії. Основна частина роботи присвячена аналізу українського законодавства у сфері розвитку інформаційного суспіль- ства й електронної демократії. Окрім національного законодавства, розглянуто Рекомендацію CM/Rec (2009) 1 Коміте- ту Міністрів Ради Європи з електронної демократії та її основні положення щодо електронної демократії та її секторів.
Keywords: У статті досліджено теоретичні та правові основи електронної демократії в Україні. Розглянуто соціальні передумови розвитку інформаційного суспільства та правове регулювання цієї сфери. Охарактеризо- вано найбільш відомі теорії електронної демократії – «демократія участі» Й. Масуди, «напівпряма демократія» Е. Тоффлера та «моніторингова демократія» Дж. Кина. Також визначено основні проблеми сучасної постпред- ставницької демократії. Основна частина роботи присвячена аналізу українського законодавства у сфері розвитку інформаційного суспіль- ства й електронної демократії. Окрім національного законодавства, розглянуто Рекомендацію CM/Rec (2009) 1 Коміте- ту Міністрів Ради Європи з електронної демократії та її основні положення щодо електронної демократії та її секторів.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ У ПРАВІ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ АГРАРНОГО РИНКУ

Юлія Павлюченко

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри господарського права
Донецький національний університет імені Василя Стуса (Вінниця, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1504-8384

Anotation. Аграрний ринок є предметом правового регулювання, тому потребує однозначного правового визначення. В основу дослідження покладено підхід, що поняття аграрного ринку розвивається і є похідним від поняття ринку. У ході дослідження з використанням системного методу, методу аналізу й синтезу та формально-юридичного методу проведено аналіз різних наукових джерел, законодавства України й деяких інших країн щодо визначення поняття ринку та аграрного ринку. Серед наявних наукових підходів до визначення ринку з’ясовано, що у правовій науці аграрний ринок здебільшого розуміють як сферу товарообігу, систему (сукупність) суспільних відносин або механізм регулювання. Доводиться, що для загального законодавчого визначення аграрного ринку за основу можна брати розуміння цього поняття як системи суспільних відносин, урегульованих нормами права, які виникають щодо реалізації сільськогосподарської продукції. При цьому в контексті вдосконалення правового регулювання функціонування аграрного ринку також потрібно враховувати підходи до визначення аграрного ринку як сфери товарообігу сільськогосподарської продукції та механізму регулювання взаємодії між потенційними продавцями й покупцями.
Keywords: Аграрний ринок є предметом правового регулювання, тому потребує однозначного правового визначення. В основу дослідження покладено підхід, що поняття аграрного ринку розвивається і є похідним від поняття ринку. У ході дослідження з використанням системного методу, методу аналізу й синтезу та формально-юридичного методу проведено аналіз різних наукових джерел, законодавства України й деяких інших країн щодо визначення поняття ринку та аграрного ринку. Серед наявних наукових підходів до визначення ринку з’ясовано, що у правовій науці аграрний ринок здебільшого розуміють як сферу товарообігу, систему (сукупність) суспільних відносин або механізм регулювання. Доводиться, що для загального законодавчого визначення аграрного ринку за основу можна брати розуміння цього поняття як системи суспільних відносин, урегульованих нормами права, які виникають щодо реалізації сільськогосподарської продукції. При цьому в контексті вдосконалення правового регулювання функціонування аграрного ринку також потрібно враховувати підходи до визначення аграрного ринку як сфери товарообігу сільськогосподарської продукції та механізму регулювання взаємодії між потенційними продавцями й покупцями.

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

Інна Капуш

здобувач
ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1672-0999

Anotation. У статті проаналізовано питання інформатизації освіти в контексті становлення глобального освіт- нього простору. Зазначено, що процес інформатизації суспільства вимагає безперечного процесу інформатизації освіти. Адже освіта як соціальний інститут не може не відчувати на собі змін, що відбуваються в суспільстві. Констатовано, що в сучасному суспільстві обсяги інформації настільки великі, що робота з нею, звичайні шля- хи пошуку та її передачі стають неефективними. Із появою нових технічних засобів можливості роботи з інфор- мацією якісно змінилися і значно розширилися. Інформатизація суспільства є процесом активного використан- ня інформаційної техніки для виробництва, переробки, збереження і поширення інформації й особливо знань. Сучасні потужні комп’ютери, засоби зв’язку дозволяють швидко знаходити, передавати й обробляти необхідну інформацію. І для цього потрібно вміти користуватися цими засобами, тобто володіти відповідними технологія- ми, які сьогодні отримали назву «нові інформаційні технології». Вказано, що з метою поліпшення якісних параметрів всієї системи освіти на перший план висувається пробле- ма підвищення якості підготовки фахівців у закладах освіти. Передумовами цього процесу виступають такі поло- ження: трансформація самої педагогіки; різке збільшення обсягу інформації; соціальні зміни, що продовжують- ся в суспільстві; заходи організаційного характеру; необхідність переходу від фронтального до індивідуального і диференційованого навчання, що зумовлює потребу в якнайшвидшому і якнайширшому процесі інформатизації освіти. Наголошено, що інформатизація освіти – це створення і використання інформаційних технологій для під- вищення ефективності видів діяльності, що здійснюються в системі освіти.
Keywords: У статті проаналізовано питання інформатизації освіти в контексті становлення глобального освіт- нього простору. Зазначено, що процес інформатизації суспільства вимагає безперечного процесу інформатизації освіти. Адже освіта як соціальний інститут не може не відчувати на собі змін, що відбуваються в суспільстві. Констатовано, що в сучасному суспільстві обсяги інформації настільки великі, що робота з нею, звичайні шля- хи пошуку та її передачі стають неефективними. Із появою нових технічних засобів можливості роботи з інфор- мацією якісно змінилися і значно розширилися. Інформатизація суспільства є процесом активного використан- ня інформаційної техніки для виробництва, переробки, збереження і поширення інформації й особливо знань. Сучасні потужні комп’ютери, засоби зв’язку дозволяють швидко знаходити, передавати й обробляти необхідну інформацію. І для цього потрібно вміти користуватися цими засобами, тобто володіти відповідними технологія- ми, які сьогодні отримали назву «нові інформаційні технології». Вказано, що з метою поліпшення якісних параметрів всієї системи освіти на перший план висувається пробле- ма підвищення якості підготовки фахівців у закладах освіти. Передумовами цього процесу виступають такі поло- ження: трансформація самої педагогіки; різке збільшення обсягу інформації; соціальні зміни, що продовжують- ся в суспільстві; заходи організаційного характеру; необхідність переходу від фронтального до індивідуального і диференційованого навчання, що зумовлює потребу в якнайшвидшому і якнайширшому процесі інформатизації освіти. Наголошено, що інформатизація освіти – це створення і використання інформаційних технологій для під- вищення ефективності видів діяльності, що здійснюються в системі освіти.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ У СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Олексій Марушій

здобувач
ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2677-7577

Anotation. У статті проаналізовано підходи до розуміння поняття «законність» у сфері державного управлін- ня. Зазначено, що цю категорію розглядають у вузькому та широкому значенні, адже законність – досить широке багатогранне явище, яке пронизує своєю сутністю всі процеси функціонування суспільства, держави і життя людей, що регулюються правом. Своєрідний ланцюжок однопорядкових явищ, який відображає зміст і призна- чення законності, дозволив ствердити, що не можна протиставляти етапи і форми вираження законності. Вони всі є важливими, взаємозумовленими, і тільки їх реалізація загалом може забезпечити чітке і правильне виконання норм права всіма суб’єктами. Отже, законність – це своєрідний процес переходу від правової можливості до пра- вової дійсності. У цьому і проявляється диктатура закону. Наголошено, що законність в органах виконавчої влади – це стрижневий принцип їхньої діяльності. Вказано, що основними засадами законності у сфері державного управління вважаються: верховенство закону в системі нормативних актів; єдність законності; незаперечність закону в соціальній практиці; реальний характер закон- ності; забезпечення прав людини; невідворотність відповідальності за правопорушення; взаємозв’язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості тощо.
Keywords: У статті проаналізовано підходи до розуміння поняття «законність» у сфері державного управлін- ня. Зазначено, що цю категорію розглядають у вузькому та широкому значенні, адже законність – досить широке багатогранне явище, яке пронизує своєю сутністю всі процеси функціонування суспільства, держави і життя людей, що регулюються правом. Своєрідний ланцюжок однопорядкових явищ, який відображає зміст і призна- чення законності, дозволив ствердити, що не можна протиставляти етапи і форми вираження законності. Вони всі є важливими, взаємозумовленими, і тільки їх реалізація загалом може забезпечити чітке і правильне виконання норм права всіма суб’єктами. Отже, законність – це своєрідний процес переходу від правової можливості до пра- вової дійсності. У цьому і проявляється диктатура закону. Наголошено, що законність в органах виконавчої влади – це стрижневий принцип їхньої діяльності. Вказано, що основними засадами законності у сфері державного управління вважаються: верховенство закону в системі нормативних актів; єдність законності; незаперечність закону в соціальній практиці; реальний характер закон- ності; забезпечення прав людини; невідворотність відповідальності за правопорушення; взаємозв’язок законності й доцільності, законності й культурності, законності й справедливості тощо.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРІВ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ

Сергій Федоріщев

здобувач кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9134-8499

Anotation. Висвітлюється у науковій статті сутність використання сучасних інформаційних технологій в діяль- ності центрів надання адміністративних послуг. Встановлено, що використання сучасних інформаційних техно- логій в процесах надання адміністративних муніципальних послуг характеризується не лише кількістю та якістю розміщеної на веб-сайтах інформації, а й забезпеченням роботи певних електронних сервісів: можливість отрима- ти консультацію за допомогою електронної пошти або в оп-1іпе режимі; скачати бланки та зразки заяв та інших документів, необхідних для отримання послуги; здійснити через сайт попередній запис на прийом; можливість обслуговування через “персональний кабінет”, наприклад: надіслати скановані копії документів на отримання послуги для їх попередньої перевірки відповідальними працівниками ЦНАП або суб’єкта надання послуги на предмет їх відповідності вимогам законодавства; перевірити стан розгляду процедури з надання послуги на заяву клієнта; надіслати заявку з документами та отримати результат послуги (у деяких можливих випадках, з ураху- ванням норм діючого законодавства); прийняти участь в оп-1іпе опитуванні щодо якості обслуговування; можли- вість спостереження за ситуацією у ЦНАП через WEB-камери; можливість отримати статистичну інформацію, наприклад, дізнатись про періоди найбільшої або найменшої завантаженості ЦНАП; продивитись історію про- сування черги; ознайомитись з найбільш затребуваними адмінпослугами тощо.
Keywords: Висвітлюється у науковій статті сутність використання сучасних інформаційних технологій в діяль- ності центрів надання адміністративних послуг. Встановлено, що використання сучасних інформаційних техно- логій в процесах надання адміністративних муніципальних послуг характеризується не лише кількістю та якістю розміщеної на веб-сайтах інформації, а й забезпеченням роботи певних електронних сервісів: можливість отрима- ти консультацію за допомогою електронної пошти або в оп-1іпе режимі; скачати бланки та зразки заяв та інших документів, необхідних для отримання послуги; здійснити через сайт попередній запис на прийом; можливість обслуговування через “персональний кабінет”, наприклад: надіслати скановані копії документів на отримання послуги для їх попередньої перевірки відповідальними працівниками ЦНАП або суб’єкта надання послуги на предмет їх відповідності вимогам законодавства; перевірити стан розгляду процедури з надання послуги на заяву клієнта; надіслати заявку з документами та отримати результат послуги (у деяких можливих випадках, з ураху- ванням норм діючого законодавства); прийняти участь в оп-1іпе опитуванні щодо якості обслуговування; можли- вість спостереження за ситуацією у ЦНАП через WEB-камери; можливість отримати статистичну інформацію, наприклад, дізнатись про періоди найбільшої або найменшої завантаженості ЦНАП; продивитись історію про- сування черги; ознайомитись з найбільш затребуваними адмінпослугами тощо.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО

Наталія Мартинюк

здобувач кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9134-8499

Anotation. Наукова стаття присвячена висвітленню категорії публічні послуги, що надаються в Україні. Розгляда- ються основні підходи щодо визначення поняття публічних послуг. Враховуючі нормативно-правові акти та стан нау- кової розробки виокремлено ознаки публічних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Запропоновано під публічною послугою у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно слід розуміти регламентовану правовими актами результат діяльності органів публічної адміністрації з приводу речових прав на нерухоме майно із розгляду заяви фізичної або юридичної особи про видачу адміністративного акта (дозволу (ліцензії), посвідчення, сертифіката тощо), спрямованого на забезпечення її прав і законних інтер- есів та/або на виконання особою визначених законом обов'язків. З урахуванням думок учених щодо розуміння сутності публічних послуг до ознак публічних послуг з дер- жавної реєстрації речових прав на нерухоме майно віднесено: предмет правовідносин; безпосередню ініціативу (заяву) фізичної та/або юридичної особи; чіткий регламент відповідно до законодавчих актів надання публічної послуги в зазначеній сфері; індивідуальний адміністративний акт, який є кінцевим результатом надання послуги.
Keywords: Наукова стаття присвячена висвітленню категорії публічні послуги, що надаються в Україні. Розгляда- ються основні підходи щодо визначення поняття публічних послуг. Враховуючі нормативно-правові акти та стан нау- кової розробки виокремлено ознаки публічних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Запропоновано під публічною послугою у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно слід розуміти регламентовану правовими актами результат діяльності органів публічної адміністрації з приводу речових прав на нерухоме майно із розгляду заяви фізичної або юридичної особи про видачу адміністративного акта (дозволу (ліцензії), посвідчення, сертифіката тощо), спрямованого на забезпечення її прав і законних інтер- есів та/або на виконання особою визначених законом обов'язків. З урахуванням думок учених щодо розуміння сутності публічних послуг до ознак публічних послуг з дер- жавної реєстрації речових прав на нерухоме майно віднесено: предмет правовідносин; безпосередню ініціативу (заяву) фізичної та/або юридичної особи; чіткий регламент відповідно до законодавчих актів надання публічної послуги в зазначеній сфері; індивідуальний адміністративний акт, який є кінцевим результатом надання послуги.

ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ АРХІВНОГО ПРАВА ТА АРХІВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ТЕХНОТРОННУ ЕПОХУ

Марія Горішня

здобувач кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5067-6138

Anotation. У статті досліджується міжгалузевий характер архівного права, його взаємозв’язки з інформа- ційним правом як інтегрованою категорією та проблеми формування доктринальних підходів на зламі фаз інформаційної епохи. Увага акцентувалася на юридичних аспектах, пов’язаних з особливостями формування архівної справи в новітніх умовах цифровізації. Визначено, що принципи діяльності національної архівної служби встановлює архівне законодавство. Предметом законодавчого регулювання у сфері архівної справи є відносини, які виникають в процесі діяльності з організації зберігання, комплектування, обліку та викорис- тання архівних документів, що здійснюється в інтересах суспільства, держави і громадянина. Доведено, що архівна галузь виконує в державі адміністративну функцію, тому вона не може обходитися без відповідного нормативного забезпечення, а відносини, що виникають з приводу доступу до архівної інформації, потребують вдосконалення регулювання. Простежено, що підвалини становлення архівного права формується у площині інформаційного права, охоплюючи цілий спектр проблем – права особистості, власності, адміністративного та міжнародного права, права на інформацію або її обмеження. З’ясовано, що однією з основних функцій архівного права є роз- роблення методики правового забезпечення комплектування, реєстрації, зберігання ретроспективних доку- ментів, у тому рахунку – цифрового формату, та інформування про них. Показано «родинні» взаємозв’язки архівного права з інформаційним правом й обґрунтовано, що наука архівного права набуває все більш між- галузевий інтегральний характер. У висновках сформульовано основну функцію архівного права як підгалузі права та інституту інформаційного пра- ва, яка випливає з предмета та пріоритетів об’єктів правового регулювання – розроблення методики правового забез- печення комплектування, реєстрації, зберігання ретроспективних репозиторних документів та інформування про них.
Keywords: У статті досліджується міжгалузевий характер архівного права, його взаємозв’язки з інформа- ційним правом як інтегрованою категорією та проблеми формування доктринальних підходів на зламі фаз інформаційної епохи. Увага акцентувалася на юридичних аспектах, пов’язаних з особливостями формування архівної справи в новітніх умовах цифровізації. Визначено, що принципи діяльності національної архівної служби встановлює архівне законодавство. Предметом законодавчого регулювання у сфері архівної справи є відносини, які виникають в процесі діяльності з організації зберігання, комплектування, обліку та викорис- тання архівних документів, що здійснюється в інтересах суспільства, держави і громадянина. Доведено, що архівна галузь виконує в державі адміністративну функцію, тому вона не може обходитися без відповідного нормативного забезпечення, а відносини, що виникають з приводу доступу до архівної інформації, потребують вдосконалення регулювання. Простежено, що підвалини становлення архівного права формується у площині інформаційного права, охоплюючи цілий спектр проблем – права особистості, власності, адміністративного та міжнародного права, права на інформацію або її обмеження. З’ясовано, що однією з основних функцій архівного права є роз- роблення методики правового забезпечення комплектування, реєстрації, зберігання ретроспективних доку- ментів, у тому рахунку – цифрового формату, та інформування про них. Показано «родинні» взаємозв’язки архівного права з інформаційним правом й обґрунтовано, що наука архівного права набуває все більш між- галузевий інтегральний характер. У висновках сформульовано основну функцію архівного права як підгалузі права та інституту інформаційного пра- ва, яка випливає з предмета та пріоритетів об’єктів правового регулювання – розроблення методики правового забез- печення комплектування, реєстрації, зберігання ретроспективних репозиторних документів та інформування про них.

ІСТОРІЯ ПОДАТКОВОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.

Рибак Катерина

аспірантка кафедри української мови
Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7995-8454

Anotation. Проаналізовано лексику податкової сфери в українській мові ХХ – поч. ХХІ ст. Виділено підгрупи лексико-семантичної групи «податкові найменування» за об’єктами та суб’єктами оподаткування у взаємозв’язку із соціально-економічними процесами, що відбувалися в процесі державотворення. Досліджено структурно-семантичні особливості податкових найменувань у зазначений період в контексті історії української мови. Серед податкових назв зафіксовано давні слова, що сягають праслов’янського походження, котрі в мові найчастіше функціонують у складі пасивної лексики як історизми та архаїзми. Значна частина лексем української мови засвоєні з інших мов через посередництво переважно російської та польської мови. Також зафіксовано збільшення кількості інтернаціоналізмів. Продуктивними виявилися, як і в попередні мовні періоди, деривати на –ина та –ник, субстантивовані прикметники. Частина новотворів є складноскороченнями. Помітно зростає кількість слів, що позначають ознаки, які характеризують процес оподаткування. У поєднанні з іменниками такі лексеми утворюють субстантивно-ад’єктивні словосполучення.
Keywords: Проаналізовано лексику податкової сфери в українській мові ХХ – поч. ХХІ ст. Виділено підгрупи лексико-семантичної групи «податкові найменування» за об’єктами та суб’єктами оподаткування у взаємозв’язку із соціально-економічними процесами, що відбувалися в процесі державотворення. Досліджено структурно-семантичні особливості податкових найменувань у зазначений період в контексті історії української мови. Серед податкових назв зафіксовано давні слова, що сягають праслов’янського походження, котрі в мові найчастіше функціонують у складі пасивної лексики як історизми та архаїзми. Значна частина лексем української мови засвоєні з інших мов через посередництво переважно російської та польської мови. Також зафіксовано збільшення кількості інтернаціоналізмів. Продуктивними виявилися, як і в попередні мовні періоди, деривати на –ина та –ник, субстантивовані прикметники. Частина новотворів є складноскороченнями. Помітно зростає кількість слів, що позначають ознаки, які характеризують процес оподаткування. У поєднанні з іменниками такі лексеми утворюють субстантивно-ад’єктивні словосполучення.

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ З ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕЛІКТНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Юлія Борисова

випускник аспірантури
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

ORCID ID: 0000-0002-7046-0016

Anotation. У статті досліджено особливості зобов’язання з відшкодування шкоди як форми реалізації делік- тної відповідальності за допомогою використання такого алгоритму: визначення поняття деліктної відповідаль- ності; розкриття сутності та визначення елементів зобов’язання з відшкодування шкоди; визначення механізму реалізації деліктної відповідальності в рамках зобов’язання з відшкодування шкоди як охоронних правовідносин. Встановлено, що деліктна відповідальність як вид цивільно-правової відповідальності реалізується у рамках зобов’язань з відшкодування шкоди і являє собою новий відносний обов’язок, що покладається на заподіювача шкоди (суб’єкта деліктної відповідальності) у разі порушення ним абсолютного пасивного обов’язку в абсолют- них правовідносинах. Його метою є поновлення порушеного абсолютного права, а у разі неможливості – відшко- дування завданих збитків, компенсація немайнової (моральної) шкоди. Акцентовано увагу на тому, що суб’єктом деліктної відповідальності є лише правопорушник, оскільки саме на нього покладається обов’язок зазнати невигідних майнових наслідків правопорушення. Основою вимогою, що ставиться до особи, яка може бути суб’єктом деліктної відповідальності, є наявність у неї деліктоздатності. У разі відсутності останньої боржником у зобов’язанні з відшкодування шкоди і, відповідно, суб’єктом деліктної відпо- відальності виступає особа, винна за поведінку заподіювача шкоди. У разі виконання суб’єктом деліктної відповідальності покладеного на нього в рамках зобов’язання з відшко- дування шкоди обов’язку відбувається реалізація деліктної відповідальності.
Keywords: У статті досліджено особливості зобов’язання з відшкодування шкоди як форми реалізації делік- тної відповідальності за допомогою використання такого алгоритму: визначення поняття деліктної відповідаль- ності; розкриття сутності та визначення елементів зобов’язання з відшкодування шкоди; визначення механізму реалізації деліктної відповідальності в рамках зобов’язання з відшкодування шкоди як охоронних правовідносин. Встановлено, що деліктна відповідальність як вид цивільно-правової відповідальності реалізується у рамках зобов’язань з відшкодування шкоди і являє собою новий відносний обов’язок, що покладається на заподіювача шкоди (суб’єкта деліктної відповідальності) у разі порушення ним абсолютного пасивного обов’язку в абсолют- них правовідносинах. Його метою є поновлення порушеного абсолютного права, а у разі неможливості – відшко- дування завданих збитків, компенсація немайнової (моральної) шкоди. Акцентовано увагу на тому, що суб’єктом деліктної відповідальності є лише правопорушник, оскільки саме на нього покладається обов’язок зазнати невигідних майнових наслідків правопорушення. Основою вимогою, що ставиться до особи, яка може бути суб’єктом деліктної відповідальності, є наявність у неї деліктоздатності. У разі відсутності останньої боржником у зобов’язанні з відшкодування шкоди і, відповідно, суб’єктом деліктної відпо- відальності виступає особа, винна за поведінку заподіювача шкоди. У разі виконання суб’єктом деліктної відповідальності покладеного на нього в рамках зобов’язання з відшко- дування шкоди обов’язку відбувається реалізація деліктної відповідальності.

ДО ПИТАННЯ ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ДОГОВОРІВ В СИСТЕМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ

Ростислав Сірко

Кандидат юридичних наук, доцент. доцент кафедри юриспруденції
Чернівецького інституту Міжнародного гуманітарного Університету (Чернівці, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9698-5865

Anotation. Договір перевезення залізничним транспортом на сьогоднішній день є одним з найпоширеніших видів транспортних договорів. Незважаючи на досить докладну правову регламентацію в цивільному законодав- стві, існують деякі проблеми в практиці застосування окремих його норм. Пов'язано це насамперед з наявністю численних спеціальних законів і кодексів, що регламентують окремі види договору перевезення. На теперішній час транспортне законодавство, як і цивільне законодавство знаходиться в процесі рекодифікації, тому метою статті є, перш за все визначення основних передумов і особливостей укладення договору перевезення залізнич- ним транспортом. Методологію дослідження становлять загальнонаукові методи пізнання: діалектико-матеріа- лістичний, порівняльний, історичний, системний та інші. Зроблені висновки, що стосуються внесення змін до чинного законодавства про перевезення вантажів, а також визначені елементи, необхідні при його укладанні.
Keywords: Договір перевезення залізничним транспортом на сьогоднішній день є одним з найпоширеніших видів транспортних договорів. Незважаючи на досить докладну правову регламентацію в цивільному законодав- стві, існують деякі проблеми в практиці застосування окремих його норм. Пов'язано це насамперед з наявністю численних спеціальних законів і кодексів, що регламентують окремі види договору перевезення. На теперішній час транспортне законодавство, як і цивільне законодавство знаходиться в процесі рекодифікації, тому метою статті є, перш за все визначення основних передумов і особливостей укладення договору перевезення залізнич- ним транспортом. Методологію дослідження становлять загальнонаукові методи пізнання: діалектико-матеріа- лістичний, порівняльний, історичний, системний та інші. Зроблені висновки, що стосуються внесення змін до чинного законодавства про перевезення вантажів, а також визначені елементи, необхідні при його укладанні.

РЕЛЕВАНТНІСТЬ КОРПУСНИХ ПІДХОДІВ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Віталій Степанов

аспірант кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови
Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8169-7908

Anotation. У пропонованій статті автором розглядається механізм реконструкції лінгвістичних корпусів як автентичної бази для дослідження сучасних процесів у політичному дискурсі. Детально наводяться основні критерії укладання корпусу, що диференціюють його з-поміж випадкового набору текстів – репрезентативність, електронний формат, анотування, програмне забезпечення. Ґрунтовно описується суть кожного критерію та їхня роль у побу- дові корпусу. Автором робиться акцент на тому, що корпус являє собою спрощену мініатюрну модель сучасного дискурсу як безмежного комунікативного середовища об’єктивації політичних процесів. Додатково розкриваються найбільш популярні корпусні підходи до дослідження процесів у сьогоднішньому політичному дискурсі – контент- аналіз, критичний аналіз, дескриптивний аналіз, когнітивний аналіз (у тому числі концептуальна метафора, компо- нентний аналіз, семантика лінгвальних мереж, кількісний аналіз, асоціативний експеримент).
Keywords: У пропонованій статті автором розглядається механізм реконструкції лінгвістичних корпусів як автентичної бази для дослідження сучасних процесів у політичному дискурсі. Детально наводяться основні критерії укладання корпусу, що диференціюють його з-поміж випадкового набору текстів – репрезентативність, електронний формат, анотування, програмне забезпечення. Ґрунтовно описується суть кожного критерію та їхня роль у побу- дові корпусу. Автором робиться акцент на тому, що корпус являє собою спрощену мініатюрну модель сучасного дискурсу як безмежного комунікативного середовища об’єктивації політичних процесів. Додатково розкриваються найбільш популярні корпусні підходи до дослідження процесів у сьогоднішньому політичному дискурсі – контент- аналіз, критичний аналіз, дескриптивний аналіз, когнітивний аналіз (у тому числі концептуальна метафора, компо- нентний аналіз, семантика лінгвальних мереж, кількісний аналіз, асоціативний експеримент).

МІЖ ЗАКОНОМ І КОРУПЦІЄЮ. НАРОДНІ ДЕПУТАТИ УКРАЇНИ: СТАТУСНІ РОЛІ, СОЦІАЛЬНЕ ПОХОДЖЕННЯ, ЧИСЕЛЬНІСТЬ, УЧАСТЬ В ЗАКОНОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ДРУГОГО – ВОСЬМОГО СКЛИКАНЬ

Ігор Артюшенко

здобувач
Інституту історії України Національної академії наук України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1036-1697

Anotation. На основі кола джерел та літератури проаналізовано зміни в соціальному статусі народних депутатів України та їх участі у законотворчій діяльності. Автор у статті розглядає статус народних депу- татів України. Робить висновок про те що він зумовлював поширення корупції у Верховній Раді Украї- ни, перешкоджав професіоналізації законодавчого органу. Поширення корупції серед депутатського загалу зумовлювалося зламом попередніх суспільних цінностей та появою псевдо цінностей, які виправдовували швидке збагачення, в тому числі і на основі конфлікту особистого і суспільного інтересів. Депутати ста- вали суб’єктом політичної корупції, оскільки брали безпосередню участь у розподілі суспільних ресурсів з метою отримання вигоди у формі особистого чи групового збагачення, чи здобуття розширення політичної влади. Вони виконували роль посередників між капіталом і державною політикою. Депутатська діяльність в Україні залишалося сакралізованою. Від виборів до виборів відбувалося зрос- тання чисельності депутатів, які були пов’язані з бізнес – структурами. Діяльність у Верховній Раді для значної частини депутатів носила лобістський характер. Корупція серед депутатів мала ряд проявів. Полі- тичне життя України регулярно наповнювалося інформацією про їх корупційні правопорушення. Корупція перетворювалася на визначальний елемент поведінки депутата. Участь депутатів у комерційній діяльнос- ті стала новим видом корупції. Суміщення депутатської і комерційної діяльності являло собою конфлікт інтересів. Манера поведінки депутатів зазнавала змін, вона ставала все більш демагогічною і популіст- ською. Загострювалася проблема зав’язків депутатів з виборцями. Можливості формальної відповідаль- ності перед виборцями давали змогу депутату за певної економічної вигоди змінювати політичну силу. Відбувався занепад загальної культури депутатів. Народні депутати України практично не несли політич- ної відповідальності за свою діяльність. Наявність депутатської недоторканності виступала стримуючим фактором у протидії корупції.
Keywords: На основі кола джерел та літератури проаналізовано зміни в соціальному статусі народних депутатів України та їх участі у законотворчій діяльності. Автор у статті розглядає статус народних депу- татів України. Робить висновок про те що він зумовлював поширення корупції у Верховній Раді Украї- ни, перешкоджав професіоналізації законодавчого органу. Поширення корупції серед депутатського загалу зумовлювалося зламом попередніх суспільних цінностей та появою псевдо цінностей, які виправдовували швидке збагачення, в тому числі і на основі конфлікту особистого і суспільного інтересів. Депутати ста- вали суб’єктом політичної корупції, оскільки брали безпосередню участь у розподілі суспільних ресурсів з метою отримання вигоди у формі особистого чи групового збагачення, чи здобуття розширення політичної влади. Вони виконували роль посередників між капіталом і державною політикою. Депутатська діяльність в Україні залишалося сакралізованою. Від виборів до виборів відбувалося зрос- тання чисельності депутатів, які були пов’язані з бізнес – структурами. Діяльність у Верховній Раді для значної частини депутатів носила лобістський характер. Корупція серед депутатів мала ряд проявів. Полі- тичне життя України регулярно наповнювалося інформацією про їх корупційні правопорушення. Корупція перетворювалася на визначальний елемент поведінки депутата. Участь депутатів у комерційній діяльнос- ті стала новим видом корупції. Суміщення депутатської і комерційної діяльності являло собою конфлікт інтересів. Манера поведінки депутатів зазнавала змін, вона ставала все більш демагогічною і популіст- ською. Загострювалася проблема зав’язків депутатів з виборцями. Можливості формальної відповідаль- ності перед виборцями давали змогу депутату за певної економічної вигоди змінювати політичну силу. Відбувався занепад загальної культури депутатів. Народні депутати України практично не несли політич- ної відповідальності за свою діяльність. Наявність депутатської недоторканності виступала стримуючим фактором у протидії корупції.

КРИМІНОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ

Ілля Вітюк

аспірант кафедри кримінального права та кримінології Університету державної фіскальної служби України (м. Ірпінь, Київська обл., Україна)

ORCID ID: 0009-0004-2621-8048

Anotation. У статті встановлено, що інформаційне забезпечення та аналітична робота є одними із пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів країн Європи у запобіганні економічній злочинності. Зарубіжний досвід накопичення, аналізу та використання інформації в кримінальному провадженні підтверджує, що вдале нормативно-правове забезпечення у поєднанні із сучасними програмно-технічними рішеннями дозволяє отримувати з різних джерел масиви цінних відомостей, які в разі кваліфікованої обробки є головним засобом виявлення і припинення діяльності організованих груп у сфері економіки, встановлення руху коштів та інших активів, одержаних злочинним шляхом. Тож окремим стратегічним напрямом удосконалення інформаційного забезпечення та аналітичної роботи є запровадження моделі діяльності керованої аналітикою – «Intelligence Led Policing». В її основі – систематичне збирання та оцінка оперативної інформації в межах чітко визначеного аналітичного процесу, отримання якісних стратегічних і тактичних аналітичних продуктів та грамотне використання їх для прийняття управлінських рішень.
Keywords: У статті встановлено, що інформаційне забезпечення та аналітична робота є одними із пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів країн Європи у запобіганні економічній злочинності. Зарубіжний досвід накопичення, аналізу та використання інформації в кримінальному провадженні підтверджує, що вдале нормативно-правове забезпечення у поєднанні із сучасними програмно-технічними рішеннями дозволяє отримувати з різних джерел масиви цінних відомостей, які в разі кваліфікованої обробки є головним засобом виявлення і припинення діяльності організованих груп у сфері економіки, встановлення руху коштів та інших активів, одержаних злочинним шляхом. Тож окремим стратегічним напрямом удосконалення інформаційного забезпечення та аналітичної роботи є запровадження моделі діяльності керованої аналітикою – «Intelligence Led Policing». В її основі – систематичне збирання та оцінка оперативної інформації в межах чітко визначеного аналітичного процесу, отримання якісних стратегічних і тактичних аналітичних продуктів та грамотне використання їх для прийняття управлінських рішень.