Журнал №5 (33) vol. 1 / 2020|KELM

ВИКОРИСТАННЯ ТЕАТРАЛЬНИХ МЕТОДІВ ДЛЯ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ УНІВЕРСИТЕТУ

Наталія Барвіна

старший викладач кафедри іноземних мов та професійної комунікації
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (Сєвєродонецьк, Луганська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3330-3406

Anotation. У статті розглядається питання використання театральних методів як засобу навчання та вихован- ня студентів університету. Підкреслюється важливість включення мистецтва в процес виховання. Визначається роль театрального мистецтва як інструменту формування художньо-естетичних потреб та джерела освітнього потенціалу. Студентська драматична студія розглядається як ідеальне середовище для поєднання театрального та педагогічного світів. Описуються загальні методи театральної педагогіки, що поєднують навчання та вихован- ня засобами театрального мистецтва, та показується їхнє застосування в різних видах аудиторних та позаклас- них заходів. Розглядається впровадження театральних методів як засіб викладання іноземної мови та культури як у середовищі театральної студії, так і під час аудиторної роботи. Наголошується на здатності театрального мистецтва вирішувати нагальні проблеми, що стосуються формування людських та професійних якостей. Під- креслюється значення подальшого дослідження та використання драматичного потенціалу в процесі соціально- культурного виховання студентів.
Keywords: У статті розглядається питання використання театральних методів як засобу навчання та вихован- ня студентів університету. Підкреслюється важливість включення мистецтва в процес виховання. Визначається роль театрального мистецтва як інструменту формування художньо-естетичних потреб та джерела освітнього потенціалу. Студентська драматична студія розглядається як ідеальне середовище для поєднання театрального та педагогічного світів. Описуються загальні методи театральної педагогіки, що поєднують навчання та вихован- ня засобами театрального мистецтва, та показується їхнє застосування в різних видах аудиторних та позаклас- них заходів. Розглядається впровадження театральних методів як засіб викладання іноземної мови та культури як у середовищі театральної студії, так і під час аудиторної роботи. Наголошується на здатності театрального мистецтва вирішувати нагальні проблеми, що стосуються формування людських та професійних якостей. Під- креслюється значення подальшого дослідження та використання драматичного потенціалу в процесі соціально- культурного виховання студентів.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Маріанна Білозерова, Юлія Чернецька

Маріанна Білозерова, аспірантка, викладач кафедри соціальної роботи факультету соціально-педагогічних наук та іноземної філології Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (Харків, Україна)
Юлія Чернецька, професор кафедри соціальної роботи Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3489-9662, ORCID ID: 0000-0002-0758-1747

Anotation. У статті обґрунтовано систему соціально-педагогічних умов формування поліпрофесійної мобіль- ності майбутніх соціальних працівників в умовах євроінтеграції. Розкрито зміст соціально-педагогічних умов, що полягають у такому: 1) мотивація майбутніх соціальних працівників на саморозвиток особистісно-професійних якостей, необхідних для реалізації поліпрофесійної мобільності; 2) створення позитивного практико орієнтова- ного соціально-виховного середовища в закладах вищої освіти для реалізації особистісно-професійних якостей майбутніх соціальних працівників; 3) налагодження взаємодії з різними соціальними інститутами макросередо- вища із врахуванням європейського досвіду для забезпечення міждисциплінарності у процесі підготовки майбут- ніх соціальних працівників у закладах вищої освіти. Охарактеризовано сучасні виміри (тенденції) міжнародного розвитку, які зумовлюють інтеграційні процеси в освіті (Європейському освітньому просторі). Доведено, що формування поліпрофесійної мобільності безпосередньо пов’язано зі створенням певного середовища в закладах вищої освіти (ЗВО), яке б забезпечувало підготовку майбутнього соціального працівника, в межах компетентностей, пов’язаних із необхідністю реалізації знань, умінь і навичок економічного, правового, психолого-педагогічного, медичного напрямів, готовністю до самовдосконалення для швидкого реагування на обставини, що виникають, а також здатності до відтворення досвіду надання ним соціальних послуг відповідно до потреб різних груп клієнтів.
Keywords: У статті обґрунтовано систему соціально-педагогічних умов формування поліпрофесійної мобіль- ності майбутніх соціальних працівників в умовах євроінтеграції. Розкрито зміст соціально-педагогічних умов, що полягають у такому: 1) мотивація майбутніх соціальних працівників на саморозвиток особистісно-професійних якостей, необхідних для реалізації поліпрофесійної мобільності; 2) створення позитивного практико орієнтова- ного соціально-виховного середовища в закладах вищої освіти для реалізації особистісно-професійних якостей майбутніх соціальних працівників; 3) налагодження взаємодії з різними соціальними інститутами макросередо- вища із врахуванням європейського досвіду для забезпечення міждисциплінарності у процесі підготовки майбут- ніх соціальних працівників у закладах вищої освіти. Охарактеризовано сучасні виміри (тенденції) міжнародного розвитку, які зумовлюють інтеграційні процеси в освіті (Європейському освітньому просторі). Доведено, що формування поліпрофесійної мобільності безпосередньо пов’язано зі створенням певного середовища в закладах вищої освіти (ЗВО), яке б забезпечувало підготовку майбутнього соціального працівника, в межах компетентностей, пов’язаних із необхідністю реалізації знань, умінь і навичок економічного, правового, психолого-педагогічного, медичного напрямів, готовністю до самовдосконалення для швидкого реагування на обставини, що виникають, а також здатності до відтворення досвіду надання ним соціальних послуг відповідно до потреб різних груп клієнтів.

РОЗВИТОК ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ПРОЄКТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Ганна Бреславська

доктор філософії в галузі освіти, старший викладач кафедри початкової освіти
Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського (Миколаїв, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6144-4890

Anotation. У статті розглянуто основи проєктної діяльності та засоби впливу на розвиток творчого мислен- ня проєктних технологій у процесі формування професійних компетентностей майбутніх фахівців початкової освіти, здійснено аналіз особливостей розвитку творчого мислення завдяки проєктній діяльності в навчаль- но-виховному середовищі ВНЗ, описано механізм реалізації проєкту, виокремлено основні етапи створення та реалізації проєкту. Розкрито особливості організації проєктної діяльності в процесі формування професійних компетентностей майбутніх фахівців початкової освіти, визначено доцільність використання у навчально-вихов- ному процесі методу проєктів як способу досягнення мети. Автор аналізує поняття «проєктування», «творчість» та «творче мислення», ґенезу їх виникнення та застосування у педагогічній практиці . Наголошується на необхідності досліджень використання творчої проєктної діяльності як засобу формування професійної компетентності майбутніх фахівців початкової освіти.
Keywords: У статті розглянуто основи проєктної діяльності та засоби впливу на розвиток творчого мислен- ня проєктних технологій у процесі формування професійних компетентностей майбутніх фахівців початкової освіти, здійснено аналіз особливостей розвитку творчого мислення завдяки проєктній діяльності в навчаль- но-виховному середовищі ВНЗ, описано механізм реалізації проєкту, виокремлено основні етапи створення та реалізації проєкту. Розкрито особливості організації проєктної діяльності в процесі формування професійних компетентностей майбутніх фахівців початкової освіти, визначено доцільність використання у навчально-вихов- ному процесі методу проєктів як способу досягнення мети. Автор аналізує поняття «проєктування», «творчість» та «творче мислення», ґенезу їх виникнення та застосування у педагогічній практиці . Наголошується на необхідності досліджень використання творчої проєктної діяльності як засобу формування професійної компетентності майбутніх фахівців початкової освіти.

ІНТЕРАКТИВНИЙ ДИЗАЙН МІСТА

Олександр Бойчук, Олександр Філь

Олександр Бойчук, кандидат мистецтвознавства, професор, викладач кафедри дизайну Харківської державної академії дизайну і мистецтв (Харків, Україна)
Олександр Філь, аспірант, викладач кафедри дизайну Харківської державної академії дизайну і мистецтв (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5845-1256, ORCID ID: 0000-0002-3063-1108

Anotation. В процесі розвитку сучасних міст спостерігається тенденція до впровадження простору з рисами розумного середовища; цей факт знаменує появу нових форм міських процесів. Водночас здійснюється пере- гляд ролі городянина як активного творця міського простору. Поява нових форм взаємодії породжує проблеми, пов’язані з розробкою нових підходів до проєктування, побудованих на принципах інтерактивності. В парадиг- мі нової цифрової ери саме інтерактивність може дати містам нову філософію розвитку, стати ближче та зрозу- міліше. Наявний світовий досвід показує ефективність інтерактивних технологій як додаткового шару міського простору, який відкриває нові горизонти в дизайні та заповнює прогалини у міській тканині. На основі науко- вої теорії та реалізованих прикладів у статті розкривається ґенеза розвитку відносин між людиною та містом, а також місце інтерактивного простору в структурі міста. Дослідження аналізує інтелектуальні технології, що були впроваджені в міському дизайні, та окреслює перспективи явища інтерактивності як невіддільної частини сучасного міського середовища.
Keywords: В процесі розвитку сучасних міст спостерігається тенденція до впровадження простору з рисами розумного середовища; цей факт знаменує появу нових форм міських процесів. Водночас здійснюється пере- гляд ролі городянина як активного творця міського простору. Поява нових форм взаємодії породжує проблеми, пов’язані з розробкою нових підходів до проєктування, побудованих на принципах інтерактивності. В парадиг- мі нової цифрової ери саме інтерактивність може дати містам нову філософію розвитку, стати ближче та зрозу- міліше. Наявний світовий досвід показує ефективність інтерактивних технологій як додаткового шару міського простору, який відкриває нові горизонти в дизайні та заповнює прогалини у міській тканині. На основі науко- вої теорії та реалізованих прикладів у статті розкривається ґенеза розвитку відносин між людиною та містом, а також місце інтерактивного простору в структурі міста. Дослідження аналізує інтелектуальні технології, що були впроваджені в міському дизайні, та окреслює перспективи явища інтерактивності як невіддільної частини сучасного міського середовища.

ФЕНОМЕН КОМІКСУ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ

Оксана Гайдук

аспірантка кафедри культурології та інформаційних комунікацій
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4043-3540

Anotation. У положеннях наукової статті автор проводить аналіз українського сегмента сучасної комікс-куль- тури і можливостей введення коміксів як особливих інформаційних продуктів до масової української культури. Оскільки комікс є особливим соціокультурним явищем, пов’язаним з особливостями сучасних інформаційних процесів, під час дослідження враховано стан перспективності та існування коміксу в культурі України як окре- мого літературного та художнього жанру.
Keywords: У положеннях наукової статті автор проводить аналіз українського сегмента сучасної комікс-куль- тури і можливостей введення коміксів як особливих інформаційних продуктів до масової української культури. Оскільки комікс є особливим соціокультурним явищем, пов’язаним з особливостями сучасних інформаційних процесів, під час дослідження враховано стан перспективності та існування коміксу в культурі України як окре- мого літературного та художнього жанру.

ЛЕНД-АРТ-ОБ’ЄКТИ З МЕТАЛУ ЯК ТЕНДЕНЦІЯ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Ольга Гальчинська, Лілія Навольська

Ольга Гальчинська, аспірантка факультету дизайну Київського національного університету технологій та дизайну (Київ, Україна)
Лілія Навольська, аспірантка факультету дизайну Київського національного університету технологій та дизайну (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3030-6911, ORCID ID: 0000-0002-0244-0371

Anotation. Метою статті є дослідження способів застосування техніки «дротарство», яку використовують митці під час створення об’єктів ленд-арту. Методологічною основою дослідження є системний підхід, методи порівняльно-історичного та мистецтвознавчого аналізу. Проведено аналіз способів реалізації творів ленд-арту за технікою дротарства, що використовують у своїх творах сучасні митці. Встановлено, що основними аспекта- ми застосування техніки дротарства є пластичність, довговічність, вандалостійкість та зручність використання матеріалів. Досліджено способи застосування техніки дротарства та концепції створення арт-об’єктів шляхом надання твору власного змістового складника, визначено творчі підходи до створення арт-об’єктів. Наукова новизна полягає у дослідженні авторських художніх прийомів та особливостей створення об’єктів мистецтва ленд-арту з використанням техніки дротарства. Практична значущість полягає у систематизації способів створення об’єктів ленд-арту, виконаних у техніці дротарства. Репрезентовані у статті матеріали можуть бути використані в наукових дослідженнях, присвячених мистецтву ленд-арт в Україні та світі, популяризації традиційних технік декоративно-ужиткового мистецтва, а також для подальшого впровадження в авторських мистецьких проєктах.
Keywords: Метою статті є дослідження способів застосування техніки «дротарство», яку використовують митці під час створення об’єктів ленд-арту. Методологічною основою дослідження є системний підхід, методи порівняльно-історичного та мистецтвознавчого аналізу. Проведено аналіз способів реалізації творів ленд-арту за технікою дротарства, що використовують у своїх творах сучасні митці. Встановлено, що основними аспекта- ми застосування техніки дротарства є пластичність, довговічність, вандалостійкість та зручність використання матеріалів. Досліджено способи застосування техніки дротарства та концепції створення арт-об’єктів шляхом надання твору власного змістового складника, визначено творчі підходи до створення арт-об’єктів. Наукова новизна полягає у дослідженні авторських художніх прийомів та особливостей створення об’єктів мистецтва ленд-арту з використанням техніки дротарства. Практична значущість полягає у систематизації способів створення об’єктів ленд-арту, виконаних у техніці дротарства. Репрезентовані у статті матеріали можуть бути використані в наукових дослідженнях, присвячених мистецтву ленд-арт в Україні та світі, популяризації традиційних технік декоративно-ужиткового мистецтва, а також для подальшого впровадження в авторських мистецьких проєктах.

АРХЕТИПІЗАЦІЯ ТА СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ ЯК УНІВЕРСАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ЛЮДСЬКОЇ СВІДОМОСТІ В СПОРІДНЕНИХ МОВАХ

Олена Балабан

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри загального мовознавства і германістики
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2104-6078

Anotation. Статтю присвячено дослідженню архетипізації та стереотипізації як універсальних механізмів кон- цептуалізації людської свідомості в таких споріднених мовах, як англійська, французька, українська та російська. Визначено поняття архетипу і стереотипу та простежено історію їх виникнення, також проаналізовано універ- сальні механізми архетипізації та стереотипізації на матеріалі поняття «woman – femme – жінка – женщина», з огляду на етимологію та ядерні та периферійні компоненти поняття.
Keywords: Статтю присвячено дослідженню архетипізації та стереотипізації як універсальних механізмів кон- цептуалізації людської свідомості в таких споріднених мовах, як англійська, французька, українська та російська. Визначено поняття архетипу і стереотипу та простежено історію їх виникнення, також проаналізовано універ- сальні механізми архетипізації та стереотипізації на матеріалі поняття «woman – femme – жінка – женщина», з огляду на етимологію та ядерні та периферійні компоненти поняття.

ХУДОЖНЄ ТРАКТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗЛОЧИНУ ТА ПОМСТИ В ПОВІСТІ «КОНОКРАДСЬКА ЧЕСТЬ» МИХАЙЛА ГАФІЇ ТРАЙСТИ

Мар’яна Вотьканич

аспірантка, викладач кафедри української літератури
Ужгородський національний університет (Ужгород, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4491-4635

Anotation. У статті на прикладі повісті «Конокрадська честь», що увійшла до збірки «Гуцульська душа» (Бухарест, 2008), проілюстровано, що важливою сюжетотворчою домінантою художнього доробку українсько- го письменника Румунії Михайла Гафії Трайсти є кримінальні мотиви. Зазначена збірка показово демонструє зацікавлення автора темою злочину, а проаналізована повість акцентує на проблемі злодіяння й кари за нього через помсту. Для розгляду окреслених проблем у статті використано філологічний метод дослідження, а також елементи рецептивної естетики та психоаналізу. Зроблено спробу оприявнити образи двох типів злочинців, якими рухають кардинально різні мотиви: Йончі Лупул чинить беззаконня з метою збагачення, Іван Кочерга здійснює самосуд в ім’я помсти. Розглянуто засоби психологізації тексту. Окреслено перспективи подальших досліджень шляхом аналізу художніх творів М. Трайсти на кримінальну тематику.
Keywords: У статті на прикладі повісті «Конокрадська честь», що увійшла до збірки «Гуцульська душа» (Бухарест, 2008), проілюстровано, що важливою сюжетотворчою домінантою художнього доробку українсько- го письменника Румунії Михайла Гафії Трайсти є кримінальні мотиви. Зазначена збірка показово демонструє зацікавлення автора темою злочину, а проаналізована повість акцентує на проблемі злодіяння й кари за нього через помсту. Для розгляду окреслених проблем у статті використано філологічний метод дослідження, а також елементи рецептивної естетики та психоаналізу. Зроблено спробу оприявнити образи двох типів злочинців, якими рухають кардинально різні мотиви: Йончі Лупул чинить беззаконня з метою збагачення, Іван Кочерга здійснює самосуд в ім’я помсти. Розглянуто засоби психологізації тексту. Окреслено перспективи подальших досліджень шляхом аналізу художніх творів М. Трайсти на кримінальну тематику.

ДЕТАЛІ ДО ПРОСОПОГРАФІЧНОГО ПОРТРЕТА ОДЕСЬКОГО МІСЬКОГО ГОЛОВИ В. М. ЛІГІНА

Вікторія Герасименко

аспірантка кафедри історії України факультету історії та філософії
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2859-0105

Anotation. Молода спеціальна історична дисципліна – просопографія дає більше можливостей для дослідників від- кривати історичні особистості. Дослідження вищезгаданого напряму потребує використання всіх доступних джерел та створення специфічного просопографічного портрета, який би по-новому відкривав уже відомих особистостей. Для цього необхідно використовувати історіографічні напрацювання, офіційні та особисті джерела. Просопографічний портрет має на меті розкрити особистість у контексті епохи, врахувати важливість діяльності як внесок у певній сфері. У цій статті подано основні віхи життя та діяльності Валер’яна Миколайовича Лігіна – всесвітньо відомого математика та механіка. Основна увага зосереджена на його думській діяльності та добі очолювання Варшав- ського учбового округу. Точково подаються дані про його освітянську діяльність як викладача механіки та декана фізико-математичного факультету Новоросійського університету. У статті вперше публікуються спогади сучасни- ків В.М. Лігіна про його діяльність. Завдяки загальнонауковим методам аналізу та синтезу, структурному та порівняльно-історичному вдалось з’ясувати деталі до просопографічного портрета одеського міського голови В.М. Лігіна як особистості, виклада- ча, адміністратора. Результати публікації свідчать про те, що діяльність В.М. Лігіна мала сучасний, універсальний та прогресивний характер, що сприяло розвитку міста та держави.
Keywords: Молода спеціальна історична дисципліна – просопографія дає більше можливостей для дослідників від- кривати історичні особистості. Дослідження вищезгаданого напряму потребує використання всіх доступних джерел та створення специфічного просопографічного портрета, який би по-новому відкривав уже відомих особистостей. Для цього необхідно використовувати історіографічні напрацювання, офіційні та особисті джерела. Просопографічний портрет має на меті розкрити особистість у контексті епохи, врахувати важливість діяльності як внесок у певній сфері. У цій статті подано основні віхи життя та діяльності Валер’яна Миколайовича Лігіна – всесвітньо відомого математика та механіка. Основна увага зосереджена на його думській діяльності та добі очолювання Варшав- ського учбового округу. Точково подаються дані про його освітянську діяльність як викладача механіки та декана фізико-математичного факультету Новоросійського університету. У статті вперше публікуються спогади сучасни- ків В.М. Лігіна про його діяльність. Завдяки загальнонауковим методам аналізу та синтезу, структурному та порівняльно-історичному вдалось з’ясувати деталі до просопографічного портрета одеського міського голови В.М. Лігіна як особистості, виклада- ча, адміністратора. Результати публікації свідчать про те, що діяльність В.М. Лігіна мала сучасний, універсальний та прогресивний характер, що сприяло розвитку міста та держави.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ЛЮДИНИ У ПРОЗОВИХ ТВОРАХ ДМИТРА КЕШЕЛІ

Марія Яцьків

магістр філології, асистент кафедри української мови, начальник центру гуманітарно-виховної роботи, профорієнтації та працевлаштування
Ужгородський національний університет (Ужгород, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8912-4592

Anotation. У статті йдеться про вживання фразеологізмів на позначення емоційного стану людини у прозових творах сучасного закарпатоукраїнського письменника Дмитра Кешелі. Відібраний фактичний матеріал опрацьо- вано за допомогою описового методу, а також методів контекстуального та компонентного аналізу. З’ясовано, що особливістю мови художніх творів Д. Кешелі є вдале поєднання літературної мови із закарпатським діалек- том. У процесі дослідження художніх творів письменника зафіксовано близько ста фразеологічних одиниць на позначення емоційного стану людини. Автор здебільшого використовує їх для позначення переживання, страху, страждання людини. У лінгвокультурологічному аспекті проаналізовано найбільш репрезентативні традиційні та індивідуально-авторські фразеологічні одиниці, виявлено особливості використання фразем в індивідуально- му стилі письменника. Нині актуальними залишаються проблеми, що стосуються функціонування фразеологіч- них одиниць у мові письменників. Фразеологічні одиниці стають невід’ємним складником художнього сприйнят- тя дійсності та частиною художнього стилю мови. Фразеологізми відображають не тільки національну культуру, але й національне бачення світу. Доходимо висновку, що вивчення фразеологічних одиниць на матеріалі художніх творів Дмитра Кешелі відкриває широкі перспективи дослідження різних виявів життя людини.
Keywords: У статті йдеться про вживання фразеологізмів на позначення емоційного стану людини у прозових творах сучасного закарпатоукраїнського письменника Дмитра Кешелі. Відібраний фактичний матеріал опрацьо- вано за допомогою описового методу, а також методів контекстуального та компонентного аналізу. З’ясовано, що особливістю мови художніх творів Д. Кешелі є вдале поєднання літературної мови із закарпатським діалек- том. У процесі дослідження художніх творів письменника зафіксовано близько ста фразеологічних одиниць на позначення емоційного стану людини. Автор здебільшого використовує їх для позначення переживання, страху, страждання людини. У лінгвокультурологічному аспекті проаналізовано найбільш репрезентативні традиційні та індивідуально-авторські фразеологічні одиниці, виявлено особливості використання фразем в індивідуально- му стилі письменника. Нині актуальними залишаються проблеми, що стосуються функціонування фразеологіч- них одиниць у мові письменників. Фразеологічні одиниці стають невід’ємним складником художнього сприйнят- тя дійсності та частиною художнього стилю мови. Фразеологізми відображають не тільки національну культуру, але й національне бачення світу. Доходимо висновку, що вивчення фразеологічних одиниць на матеріалі художніх творів Дмитра Кешелі відкриває широкі перспективи дослідження різних виявів життя людини.

РЕФЛЕКСИВНА КУЛЬТУРА ЯК СИСТЕМОУТВОРЮЮЧИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Тетяна Березюк

старший викладач кафедри вікової та педагогічної психології
Рівненського державного гуманітарного університету (Рівне, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6864-9055

Anotation. У положеннях наукової статті автор проводить аналіз думок науковців щодо понять «рефлексія» та «рефлексивна культура». Здійснює характеристику змістовного наповнення рефлексивної культури в контексті професійного зростання. Вказує, що в управлінській діяльності здатність до рефлексії проявляється в оцінці ситу- ації і поведінки інших людей, у виборі і постановці цілей і завдань, у прийнятті рішень, в організації міжособис- тісної і групової взаємодії. Описує компоненти рефлексивної культури – когнітивний, особистісний, комунікатив- но-кооперативний і регулятивний. Вказує, що базовим показником рефлексивної культури є готовність і здатність творчо осмислювати і долати проблемно-конфліктні ситуації, працювати в умовах невизначеності. Автор роз- глядає структурно-функціональні компоненти і рівні розвитку рефлексивної культури. Виділяє умови організації навчальної діяльності, що сприяють розвитку рефлексії студентів.
Keywords: У положеннях наукової статті автор проводить аналіз думок науковців щодо понять «рефлексія» та «рефлексивна культура». Здійснює характеристику змістовного наповнення рефлексивної культури в контексті професійного зростання. Вказує, що в управлінській діяльності здатність до рефлексії проявляється в оцінці ситу- ації і поведінки інших людей, у виборі і постановці цілей і завдань, у прийнятті рішень, в організації міжособис- тісної і групової взаємодії. Описує компоненти рефлексивної культури – когнітивний, особистісний, комунікатив- но-кооперативний і регулятивний. Вказує, що базовим показником рефлексивної культури є готовність і здатність творчо осмислювати і долати проблемно-конфліктні ситуації, працювати в умовах невизначеності. Автор роз- глядає структурно-функціональні компоненти і рівні розвитку рефлексивної культури. Виділяє умови організації навчальної діяльності, що сприяють розвитку рефлексії студентів.

ПОЄДНАННЯ КАР’ЄРИ ІЗ СІМЕЙНИМ ЖИТТЯМ ЯК ЧИННИК УСПІШНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК-ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В УКРАЇНІ

Наталія Білевич

аспірант кафедри юридичної психології
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3897-0056

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що загальна стратегія та пріоритетні напрями державної полі- тики України в галузі гендерної рівності спрямовані на приведення законодавства країни у відповідність до норм міжнародного права, створення умов, необхідних для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав і рівних можливостей. Це повною мірою стосується служби жінок у Національній поліції України. Гендерні питання професійної діяльності є актуальним напрямом досліджень у галузі юридичної психології. Стаття при- свячена вивченню поєднання кар’єри з сімейним життям як чинника успішної самореалізації жінок-поліцейських в Україні. Запропоновано трикомпонентну модель вивчення успішної самореалізації в професійній діяльності шляхом визначення суб’єктивної значущості щодо професійної самореалізації в житті самої жінки, значення цієї діяльності для її сім’ї та для суспільства загалом. Описано результати емпіричного дослідження рольового кон- флікту «сім’я-робота» серед жінок-поліцейських та його вплив на професійну діяльність. За результатами аналізу психологічних проблем, які виникають на шляху самореалізації жінок-поліцейських у професійній сфері, обґрун- товано необхідність визначення шляхів подолання цих перешкод.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що загальна стратегія та пріоритетні напрями державної полі- тики України в галузі гендерної рівності спрямовані на приведення законодавства країни у відповідність до норм міжнародного права, створення умов, необхідних для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав і рівних можливостей. Це повною мірою стосується служби жінок у Національній поліції України. Гендерні питання професійної діяльності є актуальним напрямом досліджень у галузі юридичної психології. Стаття при- свячена вивченню поєднання кар’єри з сімейним життям як чинника успішної самореалізації жінок-поліцейських в Україні. Запропоновано трикомпонентну модель вивчення успішної самореалізації в професійній діяльності шляхом визначення суб’єктивної значущості щодо професійної самореалізації в житті самої жінки, значення цієї діяльності для її сім’ї та для суспільства загалом. Описано результати емпіричного дослідження рольового кон- флікту «сім’я-робота» серед жінок-поліцейських та його вплив на професійну діяльність. За результатами аналізу психологічних проблем, які виникають на шляху самореалізації жінок-поліцейських у професійній сфері, обґрун- товано необхідність визначення шляхів подолання цих перешкод.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ СТРАТЕГІЇ ЖИТТЄВОЇ УСПІШНОСТІ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Ірина Боровинська

аспірант лабораторії психології мас та спільнот
Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7280-0424

Anotation. Після вимушеного переїзду багато людей стикаються з різними стресовими факторами, але з часом внутрішньо переміщені особи (ВПО) починають відновлювати своє життя та переосмислювати власне почуття життєвої успішності. Основними цілями цього дослідження було зрозуміти різницю в уявленнях про життєву успішність серед ВПО з високим і низьким рівнем життєвої успішності, проаналізувати набір соціально-психо- логічних стратегій та різницю в їхньому використанні серед представників обох груп, дослідити сприйняття ролі інших у формуванні життєвої успішності серед успішних та неуспішних ВПО. Загалом у напівструктурованих інтерв’ю взяли участь 30 респондентів, які переїхали з Криму та Донбасу. Подальший якісний аналіз матеріалу показав різницю між успішними та неуспішними ВПО в усіх зазначених вище напрямах. Основний висновок, який ми зробили, полягає в тому, що успішні ВПО є більш соціально орієнтованими, їхній репертуар соціально- психологічних стратегій життєвої успішності більш широкий і різноманітний, вони не бояться просити про допо- могу і більш схильні до використання таких стратегій, як співпраця та інтеграція у спільноту.
Keywords: Після вимушеного переїзду багато людей стикаються з різними стресовими факторами, але з часом внутрішньо переміщені особи (ВПО) починають відновлювати своє життя та переосмислювати власне почуття життєвої успішності. Основними цілями цього дослідження було зрозуміти різницю в уявленнях про життєву успішність серед ВПО з високим і низьким рівнем життєвої успішності, проаналізувати набір соціально-психо- логічних стратегій та різницю в їхньому використанні серед представників обох груп, дослідити сприйняття ролі інших у формуванні життєвої успішності серед успішних та неуспішних ВПО. Загалом у напівструктурованих інтерв’ю взяли участь 30 респондентів, які переїхали з Криму та Донбасу. Подальший якісний аналіз матеріалу показав різницю між успішними та неуспішними ВПО в усіх зазначених вище напрямах. Основний висновок, який ми зробили, полягає в тому, що успішні ВПО є більш соціально орієнтованими, їхній репертуар соціально- психологічних стратегій життєвої успішності більш широкий і різноманітний, вони не бояться просити про допо- могу і більш схильні до використання таких стратегій, як співпраця та інтеграція у спільноту.

ОСОБЛИВОСТІ КОГНІТИВНОГО КОМПОНЕНТУ СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Інна Гресько

аспірант кафедри психології
Донецький національний університет імені Василя Стуса (Вінниця, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6642-6651

Anotation. У статті розкрито поняття «ставлення» у психологічній науці, «ставлення до здоров’я» як окремого психічного утворення, його чинники та основні компоненти (когнітивний, емоційний та поведінковий). У роботі зосереджено увагу на висвітленні когнітивного компоненту ставлення до здоров’я як центрального у формуванні ставлення до здоров’я, особливо у молодому віці, якому властивий активний розвиток інтелектуальних можли- востей. Розглянуто особливості когнітивного компоненту ставлення до здоров’я у студентів, зокрема їхнє уявлен- ня та знання про способи збереження та зміцнення здоров’я. Результати дослідження відображають рівень пізнавального інтересу студентської молоді до здоров’я і здоро- вого способу життя; компетентність респондентів у сфері здоров’я; розуміння позитивних і негативних факторів впливу на нього. Описано рівень ставлення студентів до здоров’я на когнітивному рівні, а також визначено основ- ні джерела інформації, яким найбільше довіряють досліджувані у питаннях збереження здоров’я.
Keywords: У статті розкрито поняття «ставлення» у психологічній науці, «ставлення до здоров’я» як окремого психічного утворення, його чинники та основні компоненти (когнітивний, емоційний та поведінковий). У роботі зосереджено увагу на висвітленні когнітивного компоненту ставлення до здоров’я як центрального у формуванні ставлення до здоров’я, особливо у молодому віці, якому властивий активний розвиток інтелектуальних можли- востей. Розглянуто особливості когнітивного компоненту ставлення до здоров’я у студентів, зокрема їхнє уявлен- ня та знання про способи збереження та зміцнення здоров’я. Результати дослідження відображають рівень пізнавального інтересу студентської молоді до здоров’я і здоро- вого способу життя; компетентність респондентів у сфері здоров’я; розуміння позитивних і негативних факторів впливу на нього. Описано рівень ставлення студентів до здоров’я на когнітивному рівні, а також визначено основ- ні джерела інформації, яким найбільше довіряють досліджувані у питаннях збереження здоров’я.

КРАУДФАНДИНГ У ВИДАВНИЧОМУ БІЗНЕСІ

Світлана Водолазька

доктор наук із соціальних комунікацій, доцент, доцент кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики
Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1019-5828

Anotation. У статті розглядається специфіка використання можливостей краудфандингу як альтернативного варіанту отримання фінансової підтримки для реалізації видавничих проєктів та проєктів у форматі самопублі- кації. Визначається, що потреби зорієнтованості на крауд-проєкти провокуються різними причинами (нішевістю, питаннями незначної фінансової ліквідності та повільної окупності проєктів), які формують недовіру потенцій- них інвесторів. Проведене ідентифікування понять «краудпаблішинг» та «краудфандинг» у видавничому бізне- сі. Встановлено наявність універсальних та спеціалізованих краудфандингових платформ та визначено важливі характеристики, на які необхідно звернути увагу автору чи видавцеві під час підготовки крауд-кампанії та вибору краудфандингової платформи. Визначено суб’єктів, які можуть брати участь у створенні краудфандингових про- єктів (краудфандингова платформа, видавець, автор), та виписано алгоритм роботи за моделлю «краудфандинго- вий проєкт від краудфандингової платформи» та «краудфандинговий проєкт від видавця/автора». Проаналізовано значення краудфандингу для видавничого бізнесу.
Keywords: У статті розглядається специфіка використання можливостей краудфандингу як альтернативного варіанту отримання фінансової підтримки для реалізації видавничих проєктів та проєктів у форматі самопублі- кації. Визначається, що потреби зорієнтованості на крауд-проєкти провокуються різними причинами (нішевістю, питаннями незначної фінансової ліквідності та повільної окупності проєктів), які формують недовіру потенцій- них інвесторів. Проведене ідентифікування понять «краудпаблішинг» та «краудфандинг» у видавничому бізне- сі. Встановлено наявність універсальних та спеціалізованих краудфандингових платформ та визначено важливі характеристики, на які необхідно звернути увагу автору чи видавцеві під час підготовки крауд-кампанії та вибору краудфандингової платформи. Визначено суб’єктів, які можуть брати участь у створенні краудфандингових про- єктів (краудфандингова платформа, видавець, автор), та виписано алгоритм роботи за моделлю «краудфандинго- вий проєкт від краудфандингової платформи» та «краудфандинговий проєкт від видавця/автора». Проаналізовано значення краудфандингу для видавничого бізнесу.

“THE ECONOMIST” В УКРАЇНСЬКОМУ МАСМЕДІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: КОМУНІКАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Зоряна Грень

вчений секретар
Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9869-7421

Anotation. У статті визначено основні напрями досліджень преси Великої Британії загалом і тижневика “The Economist” зокрема, які здійснюють українські та закордонні науковці. Доведено, що докладний аналіз проблемно- тематичної і жанрової специфіки британської пресової журналістики нині є у прерогативі для українських дослід- ників. Підкреслено їхнє зацікавлення етапами становлення, функціонування і розвитку всесвітньо відомих пресо- друків, специфікою контенту, а також швидкою реакцією редакційних колективів на виклики й загрози сьогодення. Метою статті є з’ясування й аналіз особливостей присутності британського тижневика “The Economist” в українському масмедійному середовищі. Аналіз здійснено за допомогою бібліографічно-описового, конкретно- історичного, компаративного, структурного, статистичного методів. Сприяли досягненню мети методи аналізу, синтезу і систематизації, а також хронологічний, історико-структурний, проблемно-тематичний методи. Висвітлено особливості входження тижневика “The Economist” до інформаційного простору України, визна- чено проблемно-тематичні аспекти публікацій британського видання, які викликали журналістський інтерес в Україні і були затребувані читацькою аудиторією, охарактеризовано участь журналістів “The Economistа” у різ- них медіазаходах в Україні. Як свідчать публікації української преси, досвід британських журналістів в обгово- ренні складних проблем суспільно-політичного, економічного, культурного спрямування нині дуже популярний. Доведено, що з позицією тижневика звіряють своє бачення дійсності редакції багатьох українських пресових видань. Значною мірою посилаються на погляди, твердження, висновки британських колег журналісти пресодру- ків «День», «Дзеркало тижня», «Український тиждень», інші авторитетні газети й журнали.
Keywords: У статті визначено основні напрями досліджень преси Великої Британії загалом і тижневика “The Economist” зокрема, які здійснюють українські та закордонні науковці. Доведено, що докладний аналіз проблемно- тематичної і жанрової специфіки британської пресової журналістики нині є у прерогативі для українських дослід- ників. Підкреслено їхнє зацікавлення етапами становлення, функціонування і розвитку всесвітньо відомих пресо- друків, специфікою контенту, а також швидкою реакцією редакційних колективів на виклики й загрози сьогодення. Метою статті є з’ясування й аналіз особливостей присутності британського тижневика “The Economist” в українському масмедійному середовищі. Аналіз здійснено за допомогою бібліографічно-описового, конкретно- історичного, компаративного, структурного, статистичного методів. Сприяли досягненню мети методи аналізу, синтезу і систематизації, а також хронологічний, історико-структурний, проблемно-тематичний методи. Висвітлено особливості входження тижневика “The Economist” до інформаційного простору України, визна- чено проблемно-тематичні аспекти публікацій британського видання, які викликали журналістський інтерес в Україні і були затребувані читацькою аудиторією, охарактеризовано участь журналістів “The Economistа” у різ- них медіазаходах в Україні. Як свідчать публікації української преси, досвід британських журналістів в обгово- ренні складних проблем суспільно-політичного, економічного, культурного спрямування нині дуже популярний. Доведено, що з позицією тижневика звіряють своє бачення дійсності редакції багатьох українських пресових видань. Значною мірою посилаються на погляди, твердження, висновки британських колег журналісти пресодру- ків «День», «Дзеркало тижня», «Український тиждень», інші авторитетні газети й журнали.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ІМІДЖЕВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Валентина Гатило, Тетяна Калінеску

Валентина Гатило, старший викладач Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (Харків, Україна)
Тетяна Калінеску, доктор економічних наук, професор, завідувачка кафедри фінансів, обліку і оподаткування Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5518-9694, ORCID ID: 0000-0003-4919-5788

Anotation. У науковій статті авторами запропоновано методику визначення іміджевої стратегії підприємств в аспекті аналізу стану складників іміджу підприємства. Мета роботи – дослідити процес формування аналітич- ного інструментарію дослідження стану іміджу підприємства і розробки іміджевої стратегії, визначити дефініцію «стратегічний імідж підприємства» та сформувати основні напрями іміджевої стратегії підприємства. Методи, використані в дослідженні: теоретичною і методологічною основою дослідження стали положення системного аналізу, узагальнення та стратегічного аналізу. У роботі розроблена методика побудована таким чином, щоб оці- нити поточний стан іміджу підприємства, який складається із зовнішнього іміджу (ринковий і клієнтський склад- ники) і внутрішнього іміджу (кадровий і виробничо-економічний складники). Створення позитивного іміджу стає не тільки першочерговим завданням, але необхідною умовою досягнення економічного зросту і стабілізації еко- номічних процесів у державі в умовах неоіндустріалізації. Загальною оцінкою заходів щодо ефективної діяльнос- ті підприємств в аспекті іміджевої стратегії стане досягнення основної мети та її тактичних цілей, а саме: завою- вання певної, досить стабільної позиції на ринку, задоволення вимог, що висувають до підприємства всі учасники ринку, оптимізація витрат та постійний моніторинг стану всіх складників іміджу, ефективності запропонованих тактичних дій і зміна координат іміджевої стратегії відповідно до проведеного аналізу.
Keywords: У науковій статті авторами запропоновано методику визначення іміджевої стратегії підприємств в аспекті аналізу стану складників іміджу підприємства. Мета роботи – дослідити процес формування аналітич- ного інструментарію дослідження стану іміджу підприємства і розробки іміджевої стратегії, визначити дефініцію «стратегічний імідж підприємства» та сформувати основні напрями іміджевої стратегії підприємства. Методи, використані в дослідженні: теоретичною і методологічною основою дослідження стали положення системного аналізу, узагальнення та стратегічного аналізу. У роботі розроблена методика побудована таким чином, щоб оці- нити поточний стан іміджу підприємства, який складається із зовнішнього іміджу (ринковий і клієнтський склад- ники) і внутрішнього іміджу (кадровий і виробничо-економічний складники). Створення позитивного іміджу стає не тільки першочерговим завданням, але необхідною умовою досягнення економічного зросту і стабілізації еко- номічних процесів у державі в умовах неоіндустріалізації. Загальною оцінкою заходів щодо ефективної діяльнос- ті підприємств в аспекті іміджевої стратегії стане досягнення основної мети та її тактичних цілей, а саме: завою- вання певної, досить стабільної позиції на ринку, задоволення вимог, що висувають до підприємства всі учасники ринку, оптимізація витрат та постійний моніторинг стану всіх складників іміджу, ефективності запропонованих тактичних дій і зміна координат іміджевої стратегії відповідно до проведеного аналізу.

ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТУ НАСІННЯ У СУБ’ЄКТІВ СЕЛЕКЦІЇ ТА НАСІННИЦТВА ЗЕРНОВИХ КОЛОСОВИХ КУЛЬТУР УКРАЇНИ

Ірина Данилко

аспірант відділу ціноутворення та аграрного ринку
Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9551-1369

Anotation. У стратегічному відношенні для окремих суб’єктів селекції та насінництва зернових колосових культур важливим є пошук різних можливостей для продажу насіння за більш високою ціною. Одним із шля- хів реалізації такої можливості є освоєння зарубіжних ринків насіння. У статті обґрунтовується інструментарій (чотирикроковий алгоритм) оцінки передумов розвитку експорту насіння суб’єктами селекції та насінництва, що був реалізований у Носівській селекційно-дослідній станції Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла. Методичною основою цього інструментарію є індексний метод з розрахунком індексів: RCA (Виявленої порів- няльної переваги), RТA (Відносної торгівельної переваги), RХA (Відносної експортної переваги), RMP (Віднос- ного проникнення імпорту). Його суть полягає у порівнянні торгівельних переваг держави з виробничими мож- ливостями окремих суб’єктів cелекції й насінництва та побудуванні стратегії їх розвитку з урахуванням цього.
Keywords: У стратегічному відношенні для окремих суб’єктів селекції та насінництва зернових колосових культур важливим є пошук різних можливостей для продажу насіння за більш високою ціною. Одним із шля- хів реалізації такої можливості є освоєння зарубіжних ринків насіння. У статті обґрунтовується інструментарій (чотирикроковий алгоритм) оцінки передумов розвитку експорту насіння суб’єктами селекції та насінництва, що був реалізований у Носівській селекційно-дослідній станції Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла. Методичною основою цього інструментарію є індексний метод з розрахунком індексів: RCA (Виявленої порів- няльної переваги), RТA (Відносної торгівельної переваги), RХA (Відносної експортної переваги), RMP (Віднос- ного проникнення імпорту). Його суть полягає у порівнянні торгівельних переваг держави з виробничими мож- ливостями окремих суб’єктів cелекції й насінництва та побудуванні стратегії їх розвитку з урахуванням цього.

ПОРЯДОК ВИВЕЗЕННЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ З УКРАЇНИ

Ольга Ангеловська, В’ячеслав Тильчик

Ольга Ангеловська, здобувач кафедри адміністративного та господарського права Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)
В’ячеслав Тильчик, доктор юридичних наук, доцент, начальник кафедри адміністративного права і процесу та митної безпеки Університету державної фіскальної служби України (Ірпінь, Київська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9392-2594, ORCID ID: 0000-0001-5964-3439

Anotation. Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних із встановленням сутнісних характеристик порядку вивезення культурних цінностей з України шляхом аналізу нормативно-правових засад вивезення куль- турних цінностей, визначення системи центральних органів державної виконавчої влади, яких уповноважено забезпечувати законність вивезення культурних цінностей, дослідження процедурних аспектів видачі свідоцтва на вивезення культурних цінностей, а також встановлення сутності детермінуючих ознак культурних цінностей, які можуть бути вивезені. Акцентовано на тому, що положення профільних нормативно-правових актів націо- нального та міжнародного характеру визначають правову основу вивезення та тимчасового вивезення культурних цінностей із митної території України. Видається доцільною актуалізація питання діяльності новостворених Державної інспекції культурної спадщини України та Державної служби охорони культурної спадщини України, тому що вказані органи центральної виконав- чої влади мають забезпечувати створення та наповнення реєстру культурної спадщини, створення умов для розви- тку ринку культурних цінностей в Україні, а також здійснення належної експертизи культурних цінностей. Важливість та широке коло суспільних відносин, у межах яких здійснюється охорона культурних цінностей, з одного боку, та розвиток елементів механізму забезпечення прав громадян – з іншого, опосередковують потребу здійснення подальших досліджень цієї проблематики.
Keywords: Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних із встановленням сутнісних характеристик порядку вивезення культурних цінностей з України шляхом аналізу нормативно-правових засад вивезення куль- турних цінностей, визначення системи центральних органів державної виконавчої влади, яких уповноважено забезпечувати законність вивезення культурних цінностей, дослідження процедурних аспектів видачі свідоцтва на вивезення культурних цінностей, а також встановлення сутності детермінуючих ознак культурних цінностей, які можуть бути вивезені. Акцентовано на тому, що положення профільних нормативно-правових актів націо- нального та міжнародного характеру визначають правову основу вивезення та тимчасового вивезення культурних цінностей із митної території України. Видається доцільною актуалізація питання діяльності новостворених Державної інспекції культурної спадщини України та Державної служби охорони культурної спадщини України, тому що вказані органи центральної виконав- чої влади мають забезпечувати створення та наповнення реєстру культурної спадщини, створення умов для розви- тку ринку культурних цінностей в Україні, а також здійснення належної експертизи культурних цінностей. Важливість та широке коло суспільних відносин, у межах яких здійснюється охорона культурних цінностей, з одного боку, та розвиток елементів механізму забезпечення прав громадян – з іншого, опосередковують потребу здійснення подальших досліджень цієї проблематики.

ПРОТИДІЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРАГНЕНЬ УКРАЇНИ

Марія Бакаїм

здобувач
ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6210-652X

Anotation. У статті проаналізовано питання протидії домашньому насильству в контексті євроінтеграційних прагнень України. Визначено, що сімейна політика держави, а поряд із нею правові методи, способи і засоби боротьби з правопорушеннями в цій конкретній сфері видозмінювалися в міру розвитку суспільства, а також залежно від сформованої внутрішньої соціальної, політичної та економічної ситуації. Констатовано, що сформо- вана в Україні система суспільних відносин, зокрема та, що стосується протидії правопорушенням, пов’язаним із домашнім насильством, у своїй основі спиралася на звичаї та деякі писані джерела права. Констатовано, що й нині в українському суспільстві спостерігається несприятлива тенденція, викликана значною кількістю злочи- нів та адміністративних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством. Суспільна небезпека таких пра- вопорушень полягає не тільки в заподіянні фізичної та психічної шкоди здоров’ю і життю людини, порушенні природного незаперечного права на особисту безпеку, а й загалом призводить до розпаду сім’ї, припинення між- особистісного спілкування між її членами, що супроводжується розладом та психотравмуючим впливом на дітей, складною соціальною адаптацією підлітків і суїцидальною поведінкою. Розглянуто загальні повноваження уповноважених підрозділів Національної поліції України як іншого органу та установи, на які покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насиль- ству. Акцентовано, що вихідні положення міжнародних стандартів у сфері боротьби з домашнім насильством ґрун- туються на глибокому усвідомленні неприпустимості подібного насильства, яке є грубим порушенням прав людини.
Keywords: У статті проаналізовано питання протидії домашньому насильству в контексті євроінтеграційних прагнень України. Визначено, що сімейна політика держави, а поряд із нею правові методи, способи і засоби боротьби з правопорушеннями в цій конкретній сфері видозмінювалися в міру розвитку суспільства, а також залежно від сформованої внутрішньої соціальної, політичної та економічної ситуації. Констатовано, що сформо- вана в Україні система суспільних відносин, зокрема та, що стосується протидії правопорушенням, пов’язаним із домашнім насильством, у своїй основі спиралася на звичаї та деякі писані джерела права. Констатовано, що й нині в українському суспільстві спостерігається несприятлива тенденція, викликана значною кількістю злочи- нів та адміністративних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством. Суспільна небезпека таких пра- вопорушень полягає не тільки в заподіянні фізичної та психічної шкоди здоров’ю і життю людини, порушенні природного незаперечного права на особисту безпеку, а й загалом призводить до розпаду сім’ї, припинення між- особистісного спілкування між її членами, що супроводжується розладом та психотравмуючим впливом на дітей, складною соціальною адаптацією підлітків і суїцидальною поведінкою. Розглянуто загальні повноваження уповноважених підрозділів Національної поліції України як іншого органу та установи, на які покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насиль- ству. Акцентовано, що вихідні положення міжнародних стандартів у сфері боротьби з домашнім насильством ґрун- туються на глибокому усвідомленні неприпустимості подібного насильства, яке є грубим порушенням прав людини.

ВИДИ ПІДЗАКОННИХ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Дмитро Бараненко

кандидат юридичних наук

ORCID ID: 0000-0003-0234-7561

Anotation. У статті досліджені види підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади. Здійснено класифікацію підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади залежно від різних критеріїв, а саме: рівня органу виконавчої влади, суб’єкта нормотворення, територіальної дії, сфери дії, характеру норм, юридичної сили, колегіальності прийняття, співвідношення між собою. Встановлено, що в Україні нормативно визначені види нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, але містяться вони в розрізнених нормативно-правових актах, які стосуються конкретного виду органу виконав- чої влади. Тобто законодавством визначено види підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, але не встановлено їх ієрархію, взаємовідносини та взаємозалежність. Підсумовано, що види підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади (урядів, міністерств, місцевих органів виконавчої влади тощо) Франції, Німеччини, Італії, Японії майже збігаються з українськими підза- конними нормативно-правовими актами. Важливо, що в зазначених країнах на законодавчому рівні визнано функції підзаконних нормативно-правових актів як підзаконного (вторинного), так і первинного правового регулювання суспільних відносин, що є позитивним досвідом, який може бути запроваджений українським законодавцем. У зв’язку з тим, що визначення видів підзаконних актів центральних органів виконавчої влади нині міститься в розрізнених нормативно-правових актах, аргументовано їх узагальнення та викладення в єдиному зведеному нормативно-правовому акті – Законі України «Про правотворчу діяльність та нормативно-правові акти», який має сприяти повноцінному врегулюванню нормотворчого процесу в країні, а саме: привести до єдиної системи всі чинні в Україні нормативно-правові акти, визначити виключні їх переліки, види, порядок їх створення, дії тощо. Він має стати основоположним законодавчим нормативно-правовим актом, який вичерпно та однозначно визначить всі терміни, поняття, в тому розумінні, в якому вони мають застосовуватися в Україні в усіх інших нормативно-правових актах.
Keywords: У статті досліджені види підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади. Здійснено класифікацію підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади залежно від різних критеріїв, а саме: рівня органу виконавчої влади, суб’єкта нормотворення, територіальної дії, сфери дії, характеру норм, юридичної сили, колегіальності прийняття, співвідношення між собою. Встановлено, що в Україні нормативно визначені види нормативно-правових актів, які видаються органами виконавчої влади, але містяться вони в розрізнених нормативно-правових актах, які стосуються конкретного виду органу виконав- чої влади. Тобто законодавством визначено види підзаконних нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, але не встановлено їх ієрархію, взаємовідносини та взаємозалежність. Підсумовано, що види підзаконних нормативно-правових актів органів виконавчої влади (урядів, міністерств, місцевих органів виконавчої влади тощо) Франції, Німеччини, Італії, Японії майже збігаються з українськими підза- конними нормативно-правовими актами. Важливо, що в зазначених країнах на законодавчому рівні визнано функції підзаконних нормативно-правових актів як підзаконного (вторинного), так і первинного правового регулювання суспільних відносин, що є позитивним досвідом, який може бути запроваджений українським законодавцем. У зв’язку з тим, що визначення видів підзаконних актів центральних органів виконавчої влади нині міститься в розрізнених нормативно-правових актах, аргументовано їх узагальнення та викладення в єдиному зведеному нормативно-правовому акті – Законі України «Про правотворчу діяльність та нормативно-правові акти», який має сприяти повноцінному врегулюванню нормотворчого процесу в країні, а саме: привести до єдиної системи всі чинні в Україні нормативно-правові акти, визначити виключні їх переліки, види, порядок їх створення, дії тощо. Він має стати основоположним законодавчим нормативно-правовим актом, який вичерпно та однозначно визначить всі терміни, поняття, в тому розумінні, в якому вони мають застосовуватися в Україні в усіх інших нормативно-правових актах.

ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ДОПИТУ ПІДОЗРЮВАНОГО У ЗЛОЧИНАХ УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ЄДИНОГО ВНЕСКУ НА ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИХ ВНЕСКІВ НА ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

Микола Беззубенко

здобувач кафедри кримінального процесу, криміналістики та експертології
Харківський національний університет внутрішніх справ (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0502-8099

Anotation. Традиційно у криміналістиці до елементів криміналістичної характеристики злочинів зараховують характеристику особи злочинця. Не є винятком криміналістична характеристика ухилень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове держав- не пенсійне страхування, де ми також вирізняємо одним зі структурних елементів особу злочинця, дослідження якого в статусі підозрюваного становить предмет цієї статті. У статті досліджено особливості тактики допиту підозрюваного у злочинах ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне стра- хування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Визначено процесуаль- ний статус підозрюваного. Наведено окремі елементи тактики допиту особи злочинця з огляду на типову слідчу ситуацію. Зроблено висновок, що під час допиту підозрюваного у вчиненні ухилень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування варто з’ясувати обставини, що становлять предмет допиту.
Keywords: Традиційно у криміналістиці до елементів криміналістичної характеристики злочинів зараховують характеристику особи злочинця. Не є винятком криміналістична характеристика ухилень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове держав- не пенсійне страхування, де ми також вирізняємо одним зі структурних елементів особу злочинця, дослідження якого в статусі підозрюваного становить предмет цієї статті. У статті досліджено особливості тактики допиту підозрюваного у злочинах ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне стра- хування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Визначено процесуаль- ний статус підозрюваного. Наведено окремі елементи тактики допиту особи злочинця з огляду на типову слідчу ситуацію. Зроблено висновок, що під час допиту підозрюваного у вчиненні ухилень від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування варто з’ясувати обставини, що становлять предмет допиту.

ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В НАПРЯМІ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Ігор Бенедисюк

суддя Касаційного господарського суду Верховного Суду, здобувач
Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3935-5322

Anotation. У статті досліджено досвід Європейського Союзу останніх десятиріч у напрямі підвищення рівня захисту прав інтелектуальної власності та його вплив на розбудову національного законодавства України в цій сфері. Підкреслено необхідність підвищення ефективності та якості захисту прав інтелектуальної власності як обов’язковий елемент для розбудови цифрового, наукового та інноваційного європейського простору. Під час напи- сання статті було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, серед яких варто виокремити методи діалектичного пізнання та формальної логіки, порівняльно-правовий та формально-юридичний методи. У процесі розкриття теми дослідження визначено тенденції в діяльності Європейської Комісії щодо гарантування високого, рівноцінного та однорідного рівня реалізації прав інтелектуальної власності на внутрішньому ринку ЄС у гносеологічному розрізі. Проаналізовано, яким чином національне законодавство України враховує основ- ні засади, проголошені в Директиві 2004/48/ЄС стосовно захисту прав інтелектуальної власності. Визначено, які питання, що були предметом досліджень, заявлених Європейською Комісією, в частині удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, знайшли відображення в європейському законодавстві та чи було враховано це в законодавстві України. За результатами проведеного дослідження визначено шляхи подальшої імплементації положень Угоди про Асоціацію України з ЄС у національне законодавство в частині захисту прав інтелектуальної власності у приватно-правовому аспекті.
Keywords: У статті досліджено досвід Європейського Союзу останніх десятиріч у напрямі підвищення рівня захисту прав інтелектуальної власності та його вплив на розбудову національного законодавства України в цій сфері. Підкреслено необхідність підвищення ефективності та якості захисту прав інтелектуальної власності як обов’язковий елемент для розбудови цифрового, наукового та інноваційного європейського простору. Під час напи- сання статті було використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, серед яких варто виокремити методи діалектичного пізнання та формальної логіки, порівняльно-правовий та формально-юридичний методи. У процесі розкриття теми дослідження визначено тенденції в діяльності Європейської Комісії щодо гарантування високого, рівноцінного та однорідного рівня реалізації прав інтелектуальної власності на внутрішньому ринку ЄС у гносеологічному розрізі. Проаналізовано, яким чином національне законодавство України враховує основ- ні засади, проголошені в Директиві 2004/48/ЄС стосовно захисту прав інтелектуальної власності. Визначено, які питання, що були предметом досліджень, заявлених Європейською Комісією, в частині удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, знайшли відображення в європейському законодавстві та чи було враховано це в законодавстві України. За результатами проведеного дослідження визначено шляхи подальшої імплементації положень Угоди про Асоціацію України з ЄС у національне законодавство в частині захисту прав інтелектуальної власності у приватно-правовому аспекті.

ГЕНЕЗИС ОСНОВНИХ ВИДІВ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ ТА ЇХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ

Наталія Білошицька

аспірант
ЗВО «Міжнародний університет бізнесу і права» (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7441-5194

Anotation. В статті досліджено генезис основних типів стратегічного планування та їх адміністративно- правові особливості. Доведено, що система так званого директивного державного планування розвитку народно- господарського комплексу (на відміну від індикативного програмування в країнах з ринковою економікою) склалася в результаті послідовного вдосконалення органів державного планування і правового регулювання їх діяльності. Зазначено, що Держплан у межах власної зони відповідальності видавав розпорядження, обов’язкові до виконання всіма міністерствами, відомствами а також іншими організаціями. Йому була дана можливість залучати для дослі- джень проєктів планів і окремих народногосподарських питань академії наук, науково-дослідні та проєктні устано- ви, конструкторські а також інші компанії та установи, а крім того, індивідуальних експертів, фахівців і передовиків виробництва. Конкретно апарат Держплану складався безпосередньо з галузевих відділів (відповідно у галузі інду- стрії, сільському господарстві, транспорті, галузі товарообігу, зовнішньої торгівлі, культури а також освіти, охорони здоров’я та інших сфер) і консолідованих відділів (консолідований відділ народного-господарського плану, відділ територіального планування а також розміщення продуктивних потужностей, консолідований відділ капітальних інвестицій, консолідований відділ речових балансів, а також проєктів розподілу, відділ праці, відділ фінансів та собі- вартості тощо). Визначено, що директивне планування володіло рядом безперечних переваг, які дозволяли вирі- шувати багато управлінських питань комплексно. Зокрема, проводити єдину технічну політику, пов’язану з роз- витком основних напрямів науки; узгоджувати темпи економічного розвитку країни зі зростанням економічного і технічного потенціалу регіонів; централізовано перерозподіляти фінансові, матеріальні і трудові ресурси на най- більш актуальні напрями. Зазначені та деякі інші позитивні сторони директивного планування розвитку народно- господарського комплексу демонстрували найбільш високу ефективність у складні перехідні періоди (індустріа- лізація та відновлення економіки), але в періоди мирного розвитку в ній виявлялися значні проблеми, які так і не вдалося вирішити. Обґрунтовано, що сучасне адміністративне право України теж не ставить питань, пов’язаних з державним стратегічним плануванням розвитку економіки. Навіть навчальні курси таких дисциплін, як фінансове і бюджетне право України, оминають увагою зв’язок бюджетного планування з питаннями економічного прогнозу- вання і стратегічного планування регіональної економіки. За юридичними спеціальностями відсутні і дисертаційні дослідження відповідних проблем державного управління. Так склалося, що після скасування системи, державних плануючих органів ці дослідження стали прерогативою економістів, в тому числі і юридичного складника досліджу- ваних питань. Передбачуваність територіального і галузевого економічного розвитку може бути досягнута тільки на основі застосування комплексу інструментів стратегічного планування і прогнозування. Однак система територі- ального планування в Україні та інших пострадянських державах відсутня, а перспективи її часткового відновлення пов’язані з переходом на принципи і методи, використовувані в західних економічно розвинених країнах. Наголоше- но, що індикативне планування має ряд серйозних відмінностей стосовно централізованого планування. У централі- зовано формованій економіці характеристики проєктів компаній, вартість продукції, заробітна плата співробітників, концепція розподілу прибутку, а також кількість ресурсів виробництва складалися завдяки дезагрегації стратегічних п’ятирічних планів, мали директивний характер і були обов’язковими до виконання, тобто мали чисто адміністра- тивний характер. Показники планів були критеріями оцінки діяльності підприємств. Здійснення планових завдань підтримувалося концепцією матеріального стимулювання співробітників і винятково адміністративними способами керівництва директоратом підприємств.
Keywords: В статті досліджено генезис основних типів стратегічного планування та їх адміністративно- правові особливості. Доведено, що система так званого директивного державного планування розвитку народно- господарського комплексу (на відміну від індикативного програмування в країнах з ринковою економікою) склалася в результаті послідовного вдосконалення органів державного планування і правового регулювання їх діяльності. Зазначено, що Держплан у межах власної зони відповідальності видавав розпорядження, обов’язкові до виконання всіма міністерствами, відомствами а також іншими організаціями. Йому була дана можливість залучати для дослі- джень проєктів планів і окремих народногосподарських питань академії наук, науково-дослідні та проєктні устано- ви, конструкторські а також інші компанії та установи, а крім того, індивідуальних експертів, фахівців і передовиків виробництва. Конкретно апарат Держплану складався безпосередньо з галузевих відділів (відповідно у галузі інду- стрії, сільському господарстві, транспорті, галузі товарообігу, зовнішньої торгівлі, культури а також освіти, охорони здоров’я та інших сфер) і консолідованих відділів (консолідований відділ народного-господарського плану, відділ територіального планування а також розміщення продуктивних потужностей, консолідований відділ капітальних інвестицій, консолідований відділ речових балансів, а також проєктів розподілу, відділ праці, відділ фінансів та собі- вартості тощо). Визначено, що директивне планування володіло рядом безперечних переваг, які дозволяли вирі- шувати багато управлінських питань комплексно. Зокрема, проводити єдину технічну політику, пов’язану з роз- витком основних напрямів науки; узгоджувати темпи економічного розвитку країни зі зростанням економічного і технічного потенціалу регіонів; централізовано перерозподіляти фінансові, матеріальні і трудові ресурси на най- більш актуальні напрями. Зазначені та деякі інші позитивні сторони директивного планування розвитку народно- господарського комплексу демонстрували найбільш високу ефективність у складні перехідні періоди (індустріа- лізація та відновлення економіки), але в періоди мирного розвитку в ній виявлялися значні проблеми, які так і не вдалося вирішити. Обґрунтовано, що сучасне адміністративне право України теж не ставить питань, пов’язаних з державним стратегічним плануванням розвитку економіки. Навіть навчальні курси таких дисциплін, як фінансове і бюджетне право України, оминають увагою зв’язок бюджетного планування з питаннями економічного прогнозу- вання і стратегічного планування регіональної економіки. За юридичними спеціальностями відсутні і дисертаційні дослідження відповідних проблем державного управління. Так склалося, що після скасування системи, державних плануючих органів ці дослідження стали прерогативою економістів, в тому числі і юридичного складника досліджу- ваних питань. Передбачуваність територіального і галузевого економічного розвитку може бути досягнута тільки на основі застосування комплексу інструментів стратегічного планування і прогнозування. Однак система територі- ального планування в Україні та інших пострадянських державах відсутня, а перспективи її часткового відновлення пов’язані з переходом на принципи і методи, використовувані в західних економічно розвинених країнах. Наголоше- но, що індикативне планування має ряд серйозних відмінностей стосовно централізованого планування. У централі- зовано формованій економіці характеристики проєктів компаній, вартість продукції, заробітна плата співробітників, концепція розподілу прибутку, а також кількість ресурсів виробництва складалися завдяки дезагрегації стратегічних п’ятирічних планів, мали директивний характер і були обов’язковими до виконання, тобто мали чисто адміністра- тивний характер. Показники планів були критеріями оцінки діяльності підприємств. Здійснення планових завдань підтримувалося концепцією матеріального стимулювання співробітників і винятково адміністративними способами керівництва директоратом підприємств.

САНКЦІЇ ЗА ПЕРЕДАЧУ АБО ЗБИРАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ СЛУЖБОВУ ІНФОРМАЦІЮ, ЗІБРАНУ У ПРОЦЕСІ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОЇ, КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, У СФЕРІ ОБОРОНИ КРАЇНИ

Володимир Бойчук

здобувач кафедри кримінального права
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8139-7286

Anotation. У статті розглядається проблеми санкцій, передбачених ст. 330 Кримінального кодексу України за передачу або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни. Надано характеристику санкцій ст. 330 КК України у роз- різі їх кримінально-правової класифікації. Наголошено на тому, що санкція повинна відповідати тяжкості діяння і бути узгодженою з санкціями за вчинення інших, близьких за видом і характером злочинів. У зв’язку з цим надано пропозиції щодо приведення санкцій ч. 1 та ч. 2 ст. 330 КК України в узгодженість між собою шляхом зменшення верхньої межі покарання у санкції ч. 1 ст. 330 КК України до 4 років позбавлення волі та паралельного збільшення нижньої межі санкції ч. 2 цієї ж статті до 5 років позбавлення волі. Запропоновано схему розмежування міри кримі- нальної відповідальності за злочини, передбачені ст. ст. 328, 329, 422 КК України та ст. 330 КК України.
Keywords: У статті розглядається проблеми санкцій, передбачених ст. 330 Кримінального кодексу України за передачу або збирання відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни. Надано характеристику санкцій ст. 330 КК України у роз- різі їх кримінально-правової класифікації. Наголошено на тому, що санкція повинна відповідати тяжкості діяння і бути узгодженою з санкціями за вчинення інших, близьких за видом і характером злочинів. У зв’язку з цим надано пропозиції щодо приведення санкцій ч. 1 та ч. 2 ст. 330 КК України в узгодженість між собою шляхом зменшення верхньої межі покарання у санкції ч. 1 ст. 330 КК України до 4 років позбавлення волі та паралельного збільшення нижньої межі санкції ч. 2 цієї ж статті до 5 років позбавлення волі. Запропоновано схему розмежування міри кримі- нальної відповідальності за злочини, передбачені ст. ст. 328, 329, 422 КК України та ст. 330 КК України.

ІНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ЧЕТВЕРТОГО ПОКОЛІННЯ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Сандра Болдіжар

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права
Ужгородський національний університет (Ужгород, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3096-9181

Anotation. Досліджено особливості інституційних гарантій, які входять до адміністративно-правового меха- нізму забезпечення прав людини четвертого покоління у системі охорони здоров’я. Визначено, що система інсти- туційних гарантій включає парламентські гарантії, гарантії омбудсмена, президентські гарантії, урядові гарантії, гарантії місцевих органів виконавчої влади, гарантії органів місцевого самоврядування. Запропоновано механіз- ми, які спрямовані на покращення ситуації у питаннях забезпечення прав людини четвертого покоління: запро- вадження інституту Уповноваженого із захисту прав людини четвертого покоління, проведення Консультативною радою при омбудсмені окремого аналізу за додержанням прав людини четвертого покоління, призначення омбуд- сменом свого представника, який буде займатися винятково питаннями забезпечення прав людини четвертого покоління, утворення робочої групи з питань забезпечення прав людини четвертого покоління при Комісії з пра- вової реформи.
Keywords: Досліджено особливості інституційних гарантій, які входять до адміністративно-правового меха- нізму забезпечення прав людини четвертого покоління у системі охорони здоров’я. Визначено, що система інсти- туційних гарантій включає парламентські гарантії, гарантії омбудсмена, президентські гарантії, урядові гарантії, гарантії місцевих органів виконавчої влади, гарантії органів місцевого самоврядування. Запропоновано механіз- ми, які спрямовані на покращення ситуації у питаннях забезпечення прав людини четвертого покоління: запро- вадження інституту Уповноваженого із захисту прав людини четвертого покоління, проведення Консультативною радою при омбудсмені окремого аналізу за додержанням прав людини четвертого покоління, призначення омбуд- сменом свого представника, який буде займатися винятково питаннями забезпечення прав людини четвертого покоління, утворення робочої групи з питань забезпечення прав людини четвертого покоління при Комісії з пра- вової реформи.

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮ

Юлія Борисова

аспірант кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3622-2484

Anotation. Стаття присвячена визначенню особливостей адміністративної відповідальності за правопору- шення, пов’язані з корупцією. Встановлено, що адміністративна відповідальність є одним із дієвих заходів підтримання правопорядку в державі, оскільки охоплює широке коло суспільних відносин між органами публіч- ного управління та фізичними та юридичними особами. Визначено, що в адміністративно-правовій літературі заведено визначати адміністративну відповідальність як особливий вид юридичної відповідальності зі всіма притаманними їй ознаками, що має певні особливості, враховуючи коло тих суспільних відносин, на які вона може бути поширена. Доведено, що адміністративна відповідальність розглядається як: діяльність щодо засто- сування адміністративних стягнень; передбачена санкціями правових норм реакція держави на правопорушення та застосування примусових заходів; встановлення певних обмежень внаслідок вчинення адміністративного пра- вопорушення. Проблеми визначення особливостей адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень викликані передусім необхідністю підтримання у суспільстві режиму законності та належного забезпечення захисту прав і свобод громадян у адміністративно-деліктних відносинах. Аргументовано, що адмі- ністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, є галузевим різновидом адміністративних правопорушень, за вчинення яких встановлена адміністративна відповідальність, проте притягнення до неї має певні особливості, які й зумовлюють специфіку притягнення правопорушників до цього виду відповідальності.
Keywords: Стаття присвячена визначенню особливостей адміністративної відповідальності за правопору- шення, пов’язані з корупцією. Встановлено, що адміністративна відповідальність є одним із дієвих заходів підтримання правопорядку в державі, оскільки охоплює широке коло суспільних відносин між органами публіч- ного управління та фізичними та юридичними особами. Визначено, що в адміністративно-правовій літературі заведено визначати адміністративну відповідальність як особливий вид юридичної відповідальності зі всіма притаманними їй ознаками, що має певні особливості, враховуючи коло тих суспільних відносин, на які вона може бути поширена. Доведено, що адміністративна відповідальність розглядається як: діяльність щодо засто- сування адміністративних стягнень; передбачена санкціями правових норм реакція держави на правопорушення та застосування примусових заходів; встановлення певних обмежень внаслідок вчинення адміністративного пра- вопорушення. Проблеми визначення особливостей адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень викликані передусім необхідністю підтримання у суспільстві режиму законності та належного забезпечення захисту прав і свобод громадян у адміністративно-деліктних відносинах. Аргументовано, що адмі- ністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, є галузевим різновидом адміністративних правопорушень, за вчинення яких встановлена адміністративна відповідальність, проте притягнення до неї має певні особливості, які й зумовлюють специфіку притягнення правопорушників до цього виду відповідальності.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНИХ ФОРМ МАЙНА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Оксана Бугайова

ад’юнкт кафедри господарсько-правових дисциплін та економічної безпеки
Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України (Маріуполь, Донецька область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2084-3457

Anotation. У положеннях наукової статті автор проводить аналіз нормативних актів, що регулюють майно та майнові відносини Збройних Сил України, та досліджує думки науковців щодо майна Збройних Сил України. Наголошує, що залежно від економічної форми, якої набуває майно, воно поділяється на основні засоби, оборотні активи, кошти, товари, та розглядає їх особливості залежно від сфери існування. Визначає особливості визначен- ня економічної форми майна Збройних Сил України у спеціальному законодавстві та підзаконних нормативно- правових актах. Наголошує на розгалуженості нормативних актів, які регулюють цю сферу, та пропонує автор- ське бачення удосконалення нормативної бази, що регулює майно, в тому числі економічні форми та майнові відносини у Збройних Силах України з урахуванням міжнародних стандартів.
Keywords: У положеннях наукової статті автор проводить аналіз нормативних актів, що регулюють майно та майнові відносини Збройних Сил України, та досліджує думки науковців щодо майна Збройних Сил України. Наголошує, що залежно від економічної форми, якої набуває майно, воно поділяється на основні засоби, оборотні активи, кошти, товари, та розглядає їх особливості залежно від сфери існування. Визначає особливості визначен- ня економічної форми майна Збройних Сил України у спеціальному законодавстві та підзаконних нормативно- правових актах. Наголошує на розгалуженості нормативних актів, які регулюють цю сферу, та пропонує автор- ське бачення удосконалення нормативної бази, що регулює майно, в тому числі економічні форми та майнові відносини у Збройних Силах України з урахуванням міжнародних стандартів.

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВСТАНОВЛЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ СИМУЛЯЦІЇ ПІДОЗРЮВАНОГО НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Богдан Бурбело

начальник відділу криміналістичного забезпечення слідчого управління
Головне управління національної поліції в Харківській області (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1889-0713

Anotation. На основі аналізу матеріалів слідчої та судової практики, а також наукової літератури визначено акту- альність дослідження криміналістичних проблем виявлення та протидії симуляції. Здійснено аналіз поняття «симу- ляція» та її видів. Розглянуто мотив і мету застосування симуляції підозрюваним. Визначено необхідні знання, якими повинні професійно володіти слідчі, прокурори, судді для вирішення питань, пов’язаних із виявленням симулянтів. На основі аналізу матеріалів слідчої та судової практики, а також наукової літератури визначено актуальність дослі- дження криміналістичних проблем виявлення та протидії імітації. Проаналізовано поняття «моделювання» та його види. Визначено мотив та мету використання симуляції обвинуваченим. Визначено необхідні знання, які слідчі, які пересліду- ють адвокатів, суддів, повинні професійно мати для вирішення проблем, пов’язаних з виявленням тренажерів.
Keywords: На основі аналізу матеріалів слідчої та судової практики, а також наукової літератури визначено акту- альність дослідження криміналістичних проблем виявлення та протидії симуляції. Здійснено аналіз поняття «симу- ляція» та її видів. Розглянуто мотив і мету застосування симуляції підозрюваним. Визначено необхідні знання, якими повинні професійно володіти слідчі, прокурори, судді для вирішення питань, пов’язаних із виявленням симулянтів. На основі аналізу матеріалів слідчої та судової практики, а також наукової літератури визначено актуальність дослі- дження криміналістичних проблем виявлення та протидії імітації. Проаналізовано поняття «моделювання» та його види. Визначено мотив та мету використання симуляції обвинуваченим. Визначено необхідні знання, які слідчі, які пересліду- ють адвокатів, суддів, повинні професійно мати для вирішення проблем, пов’язаних з виявленням тренажерів.

РЕАЛІЗАЦІЯ СЛІДЧИМ СУДДЕЮ КОНСТИТУЦІЙНИХ ЗАСАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ

Денис Бялковський

аспірант кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Інституту права, економіки та міжнародних відносин Міжнародного гуманітарного університету, старший судовий експерт
Одеський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України (Одеса, Україна)

Anotation. В статті автором обговорюється проблема реалізації конституційних засад кримінального прова- дження на стадії досудового розслідування в кримінальному процесі України під час здійснення такої слідчої дії, як обшук. Розкривається зміст цієї слідчої дії. Наводяться фактичні підстави для проведення обшуку. Аналізуються особливості застосування обшуку житла чи іншого володіння особи. Розкривається зміст засади недоторканості житла, яка полягає в тому, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК Укра- їни. Досліджуються особливості судового контролю за дотриманням права на недоторканість житла чи іншого володіння особи як одного із конституційних прав осіб, який кримінальне процесуальне законодавство України покладає на слідчого суддю.
Keywords: В статті автором обговорюється проблема реалізації конституційних засад кримінального прова- дження на стадії досудового розслідування в кримінальному процесі України під час здійснення такої слідчої дії, як обшук. Розкривається зміст цієї слідчої дії. Наводяться фактичні підстави для проведення обшуку. Аналізуються особливості застосування обшуку житла чи іншого володіння особи. Розкривається зміст засади недоторканості житла, яка полягає в тому, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК Укра- їни. Досліджуються особливості судового контролю за дотриманням права на недоторканість житла чи іншого володіння особи як одного із конституційних прав осіб, який кримінальне процесуальне законодавство України покладає на слідчого суддю.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ПРАВА ОБІЙМАТИ ПЕВНІ ПОСАДИ АБО ЗАЙМАТИСЯ ПЕВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ КРІЗЬ ПРИЗМУ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Максим В’юник

асистент кафедри кримінального права
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3350-6951

Anotation. У статті розглянуто деякі проблеми призначення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, які виникають у судовій практиці. Акцентується увага на випад- ках призначення покарання без вказівки на конкретні обмеження, зумовлені характером вчиненого злочину, на шляхи усунення недоліків рішення суду в частині призначеного покарання. Аналізується практика апеляційного та верховного суду, пропонуються шляхи удосконалення та узагальнення практики призначення покарання у виді позбавлення права. Зроблено висновок, що єдине застосування закону зумовлює довіру громадськості до судів та покращує громадську думку стосовно справедливості та правосуддя. Забезпечення послідовного й єдиного застосування законів, а також заохочення розвитку права через судову практику є насамперед повноваженням верховного суду. Тому саме верховний суд повинен сформувати належну судову практику щодо призначення як основного чи як додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яка буде орієнтиром для судів нижчих інстанцій.
Keywords: У статті розглянуто деякі проблеми призначення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, які виникають у судовій практиці. Акцентується увага на випад- ках призначення покарання без вказівки на конкретні обмеження, зумовлені характером вчиненого злочину, на шляхи усунення недоліків рішення суду в частині призначеного покарання. Аналізується практика апеляційного та верховного суду, пропонуються шляхи удосконалення та узагальнення практики призначення покарання у виді позбавлення права. Зроблено висновок, що єдине застосування закону зумовлює довіру громадськості до судів та покращує громадську думку стосовно справедливості та правосуддя. Забезпечення послідовного й єдиного застосування законів, а також заохочення розвитку права через судову практику є насамперед повноваженням верховного суду. Тому саме верховний суд повинен сформувати належну судову практику щодо призначення як основного чи як додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яка буде орієнтиром для судів нижчих інстанцій.

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОРСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Аліса Войткова

асистент кафедри загальнотеоретичної юриспруденції
Національний університет «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5056-8946

Anotation. Стаття присвячується питанню загальної правової характеристики шляхів розвитку української мор- ської держави, оскільки Україна є морською державою, яка має потужний морський потенціал. Проаналізовано чинне національне законодавство України у сфері морської політики для забезпечення морської діяльності, оскільки морська політика більшості країн світу сьогодні визначається і формується у рамках відповідних програмних доку- ментів, а саме морських доктрин або стратегій. Норми таких документів визначають найбільш значущі та вагомі напрями розвитку морської політики держав, визначають стратегічні завдання та пріоритети їх розбудови. Наголо- шується, що наявної доктринальної правової бази у морській сфері в нинішній складний для України період недо- статньо для забезпечення механізму реалізації морської політики та морської діяльності України.
Keywords: Стаття присвячується питанню загальної правової характеристики шляхів розвитку української мор- ської держави, оскільки Україна є морською державою, яка має потужний морський потенціал. Проаналізовано чинне національне законодавство України у сфері морської політики для забезпечення морської діяльності, оскільки морська політика більшості країн світу сьогодні визначається і формується у рамках відповідних програмних доку- ментів, а саме морських доктрин або стратегій. Норми таких документів визначають найбільш значущі та вагомі напрями розвитку морської політики держав, визначають стратегічні завдання та пріоритети їх розбудови. Наголо- шується, що наявної доктринальної правової бази у морській сфері в нинішній складний для України період недо- статньо для забезпечення механізму реалізації морської політики та морської діяльності України.

НЕПОВНОЛІТНІ ПРАВОПОРУШНИКИ ЯК ОБ’ЄКТИ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лілія Гачак-Величко

викладач
Національна академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5776-5352

Anotation. У статті проаналізовано питання профілактики правопорушень серед дітей, що є одним з осно- вних завдань, які ставлять перед правоохоронними органами загалом та окремими підрозділами зокрема дер- жава і суспільство. Підкреслено, що в умовах соцiально-економiчної кризи, загострення криміногенної ситуації та зростання різних правопорушень підвищуються вимоги до діяльності правоохоронних органів, що викликає необхiднiсть науково обґрунтованого підходу до її органiзацiї. З’ясовано, що в усю сукупність заходів профілактики правопорушень неповнолітніх входять кілька складників: аналітична діяльність органів і служб у справах дітей і спеціальних установ для дітей; організаційна діяльність, яка спрямована на усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми; діяльність щодо планування профілактичних заходів. Плани повинні розроблятися з урахуванням особливостей кожного регіону, області, міста, району; координаційної діяльності з профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Акцентовано, що, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, присвячених різноманітним аспектам профілактики правопорушень, проблемам профілактики адміністративних правопорушень серед неповнолітніх приділено не досить уваги, що зумовлює необхідність детального, комплексного дослідження цих питань. Адже, незважаючи на те, що адміністративні правопорушення характеризуються меншою суспільною небезпекою, аніж злочини, нереагування на них створює у неповнолітнього почуття безкарності та вседозволеності, що згодом може призвести до значно серйозніших наслідків.
Keywords: У статті проаналізовано питання профілактики правопорушень серед дітей, що є одним з осно- вних завдань, які ставлять перед правоохоронними органами загалом та окремими підрозділами зокрема дер- жава і суспільство. Підкреслено, що в умовах соцiально-економiчної кризи, загострення криміногенної ситуації та зростання різних правопорушень підвищуються вимоги до діяльності правоохоронних органів, що викликає необхiднiсть науково обґрунтованого підходу до її органiзацiї. З’ясовано, що в усю сукупність заходів профілактики правопорушень неповнолітніх входять кілька складників: аналітична діяльність органів і служб у справах дітей і спеціальних установ для дітей; організаційна діяльність, яка спрямована на усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень неповнолітніми; діяльність щодо планування профілактичних заходів. Плани повинні розроблятися з урахуванням особливостей кожного регіону, області, міста, району; координаційної діяльності з профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Акцентовано, що, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, присвячених різноманітним аспектам профілактики правопорушень, проблемам профілактики адміністративних правопорушень серед неповнолітніх приділено не досить уваги, що зумовлює необхідність детального, комплексного дослідження цих питань. Адже, незважаючи на те, що адміністративні правопорушення характеризуються меншою суспільною небезпекою, аніж злочини, нереагування на них створює у неповнолітнього почуття безкарності та вседозволеності, що згодом може призвести до значно серйозніших наслідків.

ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ПАЦІЄНТА ПСИХІАТРИЧНОГО ЗАКЛАДУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Сергій Гвоздик

здобувач
ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4355-5060

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що виявлення практичних проблем адміністративно-правового регулювання забезпечення прав пацієнтів психіатричних закладів допоможе покращити виконання обов’язків та завдань законними представниками, органами публічної влади та працівниками психіатричних закладів щодо допомоги у реалізації пацієнтами своїх прав, створення їм комфортних умов лікування. Запропоновані шляхи вирішення мають бути спрямовані на створення єдиного та більш ефективного механізму забезпечення, а отже, виключатимуть колізійність законодавчих приписів. У статті проаналізовано види практичних проблем адміні- стративно-правового регулювання забезпечення прав пацієнта психіатричного закладу. З’ясовано зміст кожної із таких проблем. Вказано на недоліки та прогалини адміністративного законодавства у досліджуваній сфері. Зроблено висновок, що проблеми в адміністративно-правовому регулюванні забезпечення прав пацієнтів психіа- тричних закладів викликані недостатньою увагою до підвищення рівня правосвідомості працівників психіатрич- них закладів та рівня правової освіти для пацієнтів психіатричних закладів та їхніх законних представників. Ще однією причиною, що зумовлює наявність проблем, є недостатня деталізація адміністративного порядку забезпе- чення принципів надання психіатричної допомоги, що встановлені міжнародним законодавством, унаслідок чого їх дотримання на практиці є частковим та добровільним.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що виявлення практичних проблем адміністративно-правового регулювання забезпечення прав пацієнтів психіатричних закладів допоможе покращити виконання обов’язків та завдань законними представниками, органами публічної влади та працівниками психіатричних закладів щодо допомоги у реалізації пацієнтами своїх прав, створення їм комфортних умов лікування. Запропоновані шляхи вирішення мають бути спрямовані на створення єдиного та більш ефективного механізму забезпечення, а отже, виключатимуть колізійність законодавчих приписів. У статті проаналізовано види практичних проблем адміні- стративно-правового регулювання забезпечення прав пацієнта психіатричного закладу. З’ясовано зміст кожної із таких проблем. Вказано на недоліки та прогалини адміністративного законодавства у досліджуваній сфері. Зроблено висновок, що проблеми в адміністративно-правовому регулюванні забезпечення прав пацієнтів психіа- тричних закладів викликані недостатньою увагою до підвищення рівня правосвідомості працівників психіатрич- них закладів та рівня правової освіти для пацієнтів психіатричних закладів та їхніх законних представників. Ще однією причиною, що зумовлює наявність проблем, є недостатня деталізація адміністративного порядку забезпе- чення принципів надання психіатричної допомоги, що встановлені міжнародним законодавством, унаслідок чого їх дотримання на практиці є частковим та добровільним.

ПРИНЦИПИ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ЇХ РОЛЬ У РЕГУЛЮВАННІ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ

Ігор Геращенко

здобувач кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0694-8479

Anotation. Статтю присвячено комплексному аналізу принципів податкового законодавства та їх ролі у регу- люванні договірних відносин у сфері оподаткування. Принципи права виражають у собі основні ідеї, постулати, які визначають зміст та спрямованість права. Крім того, принципи права формують базис системи права загалом і, як наслідок, виступають регулятором суспільних відносин. З’ясовано, що під принципами права потрібно розуміти відправні начала, які склались у праві на певному історичному етапі під дією об’єктивних чинників, які регулюють суспільні відносини та мають на меті поєднати групові та індивідуальні інтереси соціуму. Акцентується увага на тому, що система принципів податкового законодавства отримала своє закріплення у ст. 4 ПК України. Виявлено, що до прямо закріплених принципів податкового права, які впливають на регулювання договірних відносин у сфері оподаткування, належать: 1) принцип загальності оподаткування (пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 ПК Укра- їни); 2) принцип рівності всіх платників податків (принцип недискримінації) (пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 ПК України).
Keywords: Статтю присвячено комплексному аналізу принципів податкового законодавства та їх ролі у регу- люванні договірних відносин у сфері оподаткування. Принципи права виражають у собі основні ідеї, постулати, які визначають зміст та спрямованість права. Крім того, принципи права формують базис системи права загалом і, як наслідок, виступають регулятором суспільних відносин. З’ясовано, що під принципами права потрібно розуміти відправні начала, які склались у праві на певному історичному етапі під дією об’єктивних чинників, які регулюють суспільні відносини та мають на меті поєднати групові та індивідуальні інтереси соціуму. Акцентується увага на тому, що система принципів податкового законодавства отримала своє закріплення у ст. 4 ПК України. Виявлено, що до прямо закріплених принципів податкового права, які впливають на регулювання договірних відносин у сфері оподаткування, належать: 1) принцип загальності оподаткування (пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 ПК Укра- їни); 2) принцип рівності всіх платників податків (принцип недискримінації) (пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 ПК України).

ПСАЖИР ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ТРАНСПОРТУ

Іван Голосніченко, Рустам Агакарян

Іван Голосніченко, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, заступник директора Інституту інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)
Рустам Агакарян, аспірант Національного університету «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна), начальник першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (Миколаїв, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6814-8683, ORCID ID: 0000-0003-0774-7660

Anotation. В адміністративно-правовій науці вважати суб’єктами адміністративного права прийнято фізичних осіб, зокрема, громадян України, іноземців, осіб без громадянства. Однак фізичні особи мають не тільки загальний адміні- стративно-правовий статус залежно від їхньої класифікації, особливо від видів надання їм послуг (освітніх послуг – сту- денти, послуг на перевезення – пасажири), перебуваючи під впливом яких вони набувають спеціального адміністратив- но-правового статусу. Забезпечення прав і свобод людини здебільшого залежить від правової урегульованості відносин, пов’язаних саме з її спеціальним статусом, у нашому випадку правовим статусом пасажира. Не дивлячись на здебільшого цивільно-правовий характер відносин пасажирів із перевізником, їх частина все ж регулюється адміністративним правом. У статті запропоновано варіант прав та обов’язків пасажирів адміністративно-правового характеру, які потріб- но закріпити в нормативних актах, що регулюють правовідносини на водному транспорті, для уніфікації правил користування транспортом і прийняття урядом відповідних Типових правил, на основі яких органи місцевого самоврядування мають приймати такі правила з урахуванням місцевих особливостей. Необхідно дотримуватися норм закону щодо розподілу повноважень при прийнятті Правил користування метрополітеном. При підготовці статті використовувалися такі загально-логічні методи наукового пізнання: аналіз, синтез, абстрагування, про- гнозування, узагальнення, ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія, порівняльний метод.
Keywords: В адміністративно-правовій науці вважати суб’єктами адміністративного права прийнято фізичних осіб, зокрема, громадян України, іноземців, осіб без громадянства. Однак фізичні особи мають не тільки загальний адміні- стративно-правовий статус залежно від їхньої класифікації, особливо від видів надання їм послуг (освітніх послуг – сту- денти, послуг на перевезення – пасажири), перебуваючи під впливом яких вони набувають спеціального адміністратив- но-правового статусу. Забезпечення прав і свобод людини здебільшого залежить від правової урегульованості відносин, пов’язаних саме з її спеціальним статусом, у нашому випадку правовим статусом пасажира. Не дивлячись на здебільшого цивільно-правовий характер відносин пасажирів із перевізником, їх частина все ж регулюється адміністративним правом. У статті запропоновано варіант прав та обов’язків пасажирів адміністративно-правового характеру, які потріб- но закріпити в нормативних актах, що регулюють правовідносини на водному транспорті, для уніфікації правил користування транспортом і прийняття урядом відповідних Типових правил, на основі яких органи місцевого самоврядування мають приймати такі правила з урахуванням місцевих особливостей. Необхідно дотримуватися норм закону щодо розподілу повноважень при прийнятті Правил користування метрополітеном. При підготовці статті використовувалися такі загально-логічні методи наукового пізнання: аналіз, синтез, абстрагування, про- гнозування, узагальнення, ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія, порівняльний метод.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ ТА США ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Крістіна Гончарова

аспірант кафедри конституційного права
Національний університет «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2835-9109

Anotation. Метою статті є дослідження впливу адміністративно-територіального устрою на організаційно- правові форми місцевого самоврядування в Україні та США. Матеріали і методи дослідження. У дослідженні застосовуються методи дедукції, індукції, а також синтезу та аналізу, герменевтичний і порівняльний методи. При проведенні дослідження автор спирався на діалектичний методологічний підхід, а також на системний та аксіологічний підходи. Результати та їх обговорення. Адміністративно-територіальний устрій України закріплено в Основному Зако- ні 1996 року. Відповідно до нього, характеризуючи організаційно-правові форми місцевого управління в Україні, слід звернути увагу на організаційно-правові форми місцевого самоврядування в адміністративно-територіаль- них одиницях, мешканці яких визнаються територіальною громадою міста (як із районним поділом, так і без такого поділу); організаційно-правові форми місцевого самоврядування в адміністративно-територіальних оди- ницях, мешканці яких визнаються територіальною громадою села, селища; організаційно-правові форми місце- вого самоврядування в адміністративно-територіальних одиницях, які охоплюють значну кількість територіаль- них громад (райони, області); організаційно-правова форма місцевого самоврядування у столиці Україні – Києві. Конституція США щодо адміністративно-територіального устрою містить лише положення, відповідно до яких країна поділяється на штати. До компетенції кожного штату віднесено визначення його адміністративно- територіального устрою, а тому наявні адміністративно-територіальні одиниці є різними за своєю назвою, але досить подібними за сутністю та розміром. Резюмовано, що щодо США необхідно виявити організаційно-правові форми муніципального управління у графствах, тауншипах та аналогічних їм адміністративно-територіальних одиницях, на території яких розташовано кілька населених пунктів; у міських населених пунктах; у сільських населених пунктах; у столиці США – місті Вашингтон, розташованому в окрузі Колумбія. Також слід виявити організаційно-правові форми муніципального управління і шкільних, і спеціальних округів.
Keywords: Метою статті є дослідження впливу адміністративно-територіального устрою на організаційно- правові форми місцевого самоврядування в Україні та США. Матеріали і методи дослідження. У дослідженні застосовуються методи дедукції, індукції, а також синтезу та аналізу, герменевтичний і порівняльний методи. При проведенні дослідження автор спирався на діалектичний методологічний підхід, а також на системний та аксіологічний підходи. Результати та їх обговорення. Адміністративно-територіальний устрій України закріплено в Основному Зако- ні 1996 року. Відповідно до нього, характеризуючи організаційно-правові форми місцевого управління в Україні, слід звернути увагу на організаційно-правові форми місцевого самоврядування в адміністративно-територіаль- них одиницях, мешканці яких визнаються територіальною громадою міста (як із районним поділом, так і без такого поділу); організаційно-правові форми місцевого самоврядування в адміністративно-територіальних оди- ницях, мешканці яких визнаються територіальною громадою села, селища; організаційно-правові форми місце- вого самоврядування в адміністративно-територіальних одиницях, які охоплюють значну кількість територіаль- них громад (райони, області); організаційно-правова форма місцевого самоврядування у столиці Україні – Києві. Конституція США щодо адміністративно-територіального устрою містить лише положення, відповідно до яких країна поділяється на штати. До компетенції кожного штату віднесено визначення його адміністративно- територіального устрою, а тому наявні адміністративно-територіальні одиниці є різними за своєю назвою, але досить подібними за сутністю та розміром. Резюмовано, що щодо США необхідно виявити організаційно-правові форми муніципального управління у графствах, тауншипах та аналогічних їм адміністративно-територіальних одиницях, на території яких розташовано кілька населених пунктів; у міських населених пунктах; у сільських населених пунктах; у столиці США – місті Вашингтон, розташованому в окрузі Колумбія. Також слід виявити організаційно-правові форми муніципального управління і шкільних, і спеціальних округів.

ТИПОВІ СЛІДЧІ СИТУАЦІЇ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ, ОБІЦЯНКИ АБО НАДАННЯ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ

Геннадій Гончарук

здобувач кафедри кримінально-правових дисциплін
Харківський національний університет внутрішніх справ (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7979-0855

Anotation. Стаття присвячена виявленню типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування пропо- зиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди, тобто злочинів, передбачених ст. 369 КК України. Визначено, що перевагою здійснення розслідування групою слідчих є можливість одночасного проведення кількох слідчих (розшукових) дій. Недоліком групового розслідування є організаційні видатки – необхідність щільного плануван- ня, узгодження та стандартизації підходів і результатів, розподілу праці, а також більш висока ймовірність витоку інформації. Необхідно зазначити, що при виконанні співробітниками оперативних підрозділів доручень слідчого вони користуються повноваженнями слідчого. Зроблено висновок, що завдання початкового етапу досудового розслідування – найшвидше збирання інформа- ції, необхідної та достатньої для визнання конкретної особи винною у вчиненні інкримінованого злочину та надійне її процесуальне закріплення. Слідчі ситуації початкового етапу досудового розслідування є надбудовами комбінацій організаційних, криміналістичних, процесуальних, психологічних ознак, станів, дій і взаємодій над криміналістич- ними та слідчими ситуаціями початку кримінального провадження. Слідчі ситуації початкового етапу досудово- го розслідування пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди мають враховувати такі характеристики: співвідношення у часі повідомлення про злочин і факту виконання об’єктивної сторони злочину, опис предмету злочину, фігурант провадження, організаційні ознаки та взаємодії всередині суб’єкту розслідування.
Keywords: Стаття присвячена виявленню типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування пропо- зиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди, тобто злочинів, передбачених ст. 369 КК України. Визначено, що перевагою здійснення розслідування групою слідчих є можливість одночасного проведення кількох слідчих (розшукових) дій. Недоліком групового розслідування є організаційні видатки – необхідність щільного плануван- ня, узгодження та стандартизації підходів і результатів, розподілу праці, а також більш висока ймовірність витоку інформації. Необхідно зазначити, що при виконанні співробітниками оперативних підрозділів доручень слідчого вони користуються повноваженнями слідчого. Зроблено висновок, що завдання початкового етапу досудового розслідування – найшвидше збирання інформа- ції, необхідної та достатньої для визнання конкретної особи винною у вчиненні інкримінованого злочину та надійне її процесуальне закріплення. Слідчі ситуації початкового етапу досудового розслідування є надбудовами комбінацій організаційних, криміналістичних, процесуальних, психологічних ознак, станів, дій і взаємодій над криміналістич- ними та слідчими ситуаціями початку кримінального провадження. Слідчі ситуації початкового етапу досудово- го розслідування пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди мають враховувати такі характеристики: співвідношення у часі повідомлення про злочин і факту виконання об’єктивної сторони злочину, опис предмету злочину, фігурант провадження, організаційні ознаки та взаємодії всередині суб’єкту розслідування.

К ВОПРОСУ О ПРОЦЕССУАЛЬНОМ МЕХАНИЗМЕ ПРИМЕНЕНИЯ ФИНАНСОВО-ПРАВОВЫХ НОРМ

Ильгар Гусейнов

аспирант кафедры государственно-правовых дисциплин
Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина (Харьков, Украина)

ORCID ID: 0000-0001-7518-3348

Anotation. Статья посвящена вопросам реализации норм права, которые занимают одно из главнейших мест среди актуальных проблем юридической науки. Особое внимание в статье автор уделяет вопросам применения норм финансового права как сложному процессу, имеющему начало и окончание. Основываясь на общетеорети- ческих подходах права, автор анализирует положения о количестве стадий правоприменения в области финансо- вого права, в рамках каждой из которых разрешаются конкретные организационные и исследовательские задачи по реализации права. Определено, что право на получение сертификата имеют физические лица, имеющие высшее экономическое или юридическое образование, документ, получение которого признается в Украине, необходимые знания по вопросам аудита, финансов, экономики и хозяйственного права, опыт работы не менее трех лет подряд на долж- ностях ревизора, бухгалтера, юриста, финансиста, экономиста, ассистента (помощника) аудитора. Требование от заявителя предоставления иных документов запрещено.
Keywords: Статья посвящена вопросам реализации норм права, которые занимают одно из главнейших мест среди актуальных проблем юридической науки. Особое внимание в статье автор уделяет вопросам применения норм финансового права как сложному процессу, имеющему начало и окончание. Основываясь на общетеорети- ческих подходах права, автор анализирует положения о количестве стадий правоприменения в области финансо- вого права, в рамках каждой из которых разрешаются конкретные организационные и исследовательские задачи по реализации права. Определено, что право на получение сертификата имеют физические лица, имеющие высшее экономическое или юридическое образование, документ, получение которого признается в Украине, необходимые знания по вопросам аудита, финансов, экономики и хозяйственного права, опыт работы не менее трех лет подряд на долж- ностях ревизора, бухгалтера, юриста, финансиста, экономиста, ассистента (помощника) аудитора. Требование от заявителя предоставления иных документов запрещено.

ЦІННІСНИЙ СКЛАДНИК ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Володимир Нікіфоренко

кандидат юридичних наук, докторант
ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1452-2312

Anotation. Наукова стаття присвячена дослідженню методології пізнання безпеки державного кордону, а саме її ціннісних засад. Розглянуто характерні особливості безпеки державного кордону як публічно-правового явища, унаслідок чого було зазначено, що дослідженню безпеки державного кордону найкраще відповідають такі мето- дологічні підходи: діалектичний, аксіологічний, юридико-догматичний та синергетичний. У рамках аксіологічно- го підходу виокремлені універсальні й особливі принципи безпеки державного кордону. Здійснено аналіз принци- пу пропорційності та доведено, що він є суттєвим практико-прикладним вираженням мегапринципу верховенства права. Встановлені характерні ознаки принципу ефективності в межах безпеки державного кордону. Обґрунто- вується, що безпека державного кордону повинна гарантуватись відповідно до основних засад міжнародного права: принципу територіальної цілісності держав, принципу непорушності державних кордонів та принципу співробітництва. Наголошено, що співробітництво у сфері безпеки державного кордону між суб’єктами між- народного права може стосуватися як правоохоронної, так і військової діяльності. Окремо досліджено принцип мирного врегулювання міжнародних спорів, який концептуалізується на двох положеннях, як-от: 1) пріоритет- ність застосування договірно-правового методу; 2) використання військових одиниць держави можливе виключ- но тоді, якщо застосування всіх інших засобів є неефективним.
Keywords: Наукова стаття присвячена дослідженню методології пізнання безпеки державного кордону, а саме її ціннісних засад. Розглянуто характерні особливості безпеки державного кордону як публічно-правового явища, унаслідок чого було зазначено, що дослідженню безпеки державного кордону найкраще відповідають такі мето- дологічні підходи: діалектичний, аксіологічний, юридико-догматичний та синергетичний. У рамках аксіологічно- го підходу виокремлені універсальні й особливі принципи безпеки державного кордону. Здійснено аналіз принци- пу пропорційності та доведено, що він є суттєвим практико-прикладним вираженням мегапринципу верховенства права. Встановлені характерні ознаки принципу ефективності в межах безпеки державного кордону. Обґрунто- вується, що безпека державного кордону повинна гарантуватись відповідно до основних засад міжнародного права: принципу територіальної цілісності держав, принципу непорушності державних кордонів та принципу співробітництва. Наголошено, що співробітництво у сфері безпеки державного кордону між суб’єктами між- народного права може стосуватися як правоохоронної, так і військової діяльності. Окремо досліджено принцип мирного врегулювання міжнародних спорів, який концептуалізується на двох положеннях, як-от: 1) пріоритет- ність застосування договірно-правового методу; 2) використання військових одиниць держави можливе виключ- но тоді, якщо застосування всіх інших засобів є неефективним.

УЧАСНИКИ ПРОЦЕДУРИ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПОРУ ЗА УЧАСТЮ СУДДІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

Інна Гопанюк

аспірант Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4971-4809

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що врегулювання спору за участю судді в господарському судочинстві є складним за своє структурою та змістом процесом, специфіка реалізації якого прямо впливає на особливості та специфіку правового статусу учасників процедури врегулювання такого спору. Учасники господарського процесу – це суб’єкти, які володіють колом прав та обов’язків в рамках господарського судочинства, в зв’язку із безпосереднім вступом у господарсько-процесуальні правовідносини. Однак, в даному випадку ми говоримо про всіх без виключення осіб, які приймають участь в господарсько-процесуальних відносинах. У статті, на основі аналізу норм чинного законодавства надано характеристику правовому статусу учасників процедури врегулювання спору за участю судді в господарському судочинстві. Наголошено, що діюче на сьогоднішній день господарсько-процесуальне законодавство передбачає досить значне коло учасників правовідносин пов’язаних із процедурою врегулювання спору за участю судді, які запропоновано поділити на: обов’язкові та другорядні.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що врегулювання спору за участю судді в господарському судочинстві є складним за своє структурою та змістом процесом, специфіка реалізації якого прямо впливає на особливості та специфіку правового статусу учасників процедури врегулювання такого спору. Учасники господарського процесу – це суб’єкти, які володіють колом прав та обов’язків в рамках господарського судочинства, в зв’язку із безпосереднім вступом у господарсько-процесуальні правовідносини. Однак, в даному випадку ми говоримо про всіх без виключення осіб, які приймають участь в господарсько-процесуальних відносинах. У статті, на основі аналізу норм чинного законодавства надано характеристику правовому статусу учасників процедури врегулювання спору за участю судді в господарському судочинстві. Наголошено, що діюче на сьогоднішній день господарсько-процесуальне законодавство передбачає досить значне коло учасників правовідносин пов’язаних із процедурою врегулювання спору за участю судді, які запропоновано поділити на: обов’язкові та другорядні.

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ