Журнал №5 (33) vol. 2 / 2020|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

ГЕРМЕНЕВТИЧНА ПРИРОДА ДИЗАЙНУ НА ПРИКЛАДІ ГРАФІЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФОРМИ В ОПТИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ

Валерія Івченко

аспірантка кафедри педагогіки
Криворізький державний педагогічний університет (Кривий Рiг, Дніпропетровська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8011-2306

Anotation. У статті висвітлено результати діагностичного етапу природного педагогічного експерименту з під- готовки майбутніх дизайнерів до художньо-естетичної інтерпретації творів образотворчого мистецтва. Для вирішення поставлених завдань та забезпечення об’єктивності положень та висновків було використано наступні наукові методи: вивчення й узагальнення теоретичного та практичного наукового досвіду, аналіз, синтез, порівняння, пояснення, бесіда, лекція, художньо-естетична інтерпретації творів образотворчого мистецтва. На прикладі науково-художніх здобутків митців кінетичного мистецтва досліджено герменевтичну приро- ду художньо-проектної діяльності, а також її інтегративний зв’язок з природою сущого у його матеріальному (предметному, природному) й духовному проявах людського буття. На основі проведеного опитування майбутніх дизайнерів щодо власного розуміння істинної сутності графічної трансформації форми у художній проектній діяльності було виявлено ступінь сформованості знань, умінь та навичок з художньо-естетичної інтерпретації творів образотворчого мистецтва. Критичне осмислення сутності логіко-інтуїтивного та інтуїтивно-логічного шляху пізнання конструкту художньо-естетичної інтерпретації мистецтва сформувало у студентів свідоме розу- міння необхідності розмежування емоційно поверхового первинного монологу й глибинної діалектичної взаємо- дії у комунікаційному каналі інтерпретаційної діяльності. Розуміння природного фундаменту творчої діяльності в основі когнітивного, духовного й матеріального розвитку людини сприяло усвідомленню істинної сили мисте- цтва, як у зображенні, так і у формуванні інформаційних інновацій у суспільстві. Доведено ступінь необхідності опанування комплексною специфікою дидактичної тріади з художньо-естетич- ної інтерпретації майбутніми дизайнерами у процесі особистісної та професійної самоактуалізації.
Keywords: У статті висвітлено результати діагностичного етапу природного педагогічного експерименту з під- готовки майбутніх дизайнерів до художньо-естетичної інтерпретації творів образотворчого мистецтва. Для вирішення поставлених завдань та забезпечення об’єктивності положень та висновків було використано наступні наукові методи: вивчення й узагальнення теоретичного та практичного наукового досвіду, аналіз, синтез, порівняння, пояснення, бесіда, лекція, художньо-естетична інтерпретації творів образотворчого мистецтва. На прикладі науково-художніх здобутків митців кінетичного мистецтва досліджено герменевтичну приро- ду художньо-проектної діяльності, а також її інтегративний зв’язок з природою сущого у його матеріальному (предметному, природному) й духовному проявах людського буття. На основі проведеного опитування майбутніх дизайнерів щодо власного розуміння істинної сутності графічної трансформації форми у художній проектній діяльності було виявлено ступінь сформованості знань, умінь та навичок з художньо-естетичної інтерпретації творів образотворчого мистецтва. Критичне осмислення сутності логіко-інтуїтивного та інтуїтивно-логічного шляху пізнання конструкту художньо-естетичної інтерпретації мистецтва сформувало у студентів свідоме розу- міння необхідності розмежування емоційно поверхового первинного монологу й глибинної діалектичної взаємо- дії у комунікаційному каналі інтерпретаційної діяльності. Розуміння природного фундаменту творчої діяльності в основі когнітивного, духовного й матеріального розвитку людини сприяло усвідомленню істинної сили мисте- цтва, як у зображенні, так і у формуванні інформаційних інновацій у суспільстві. Доведено ступінь необхідності опанування комплексною специфікою дидактичної тріади з художньо-естетич- ної інтерпретації майбутніми дизайнерами у процесі особистісної та професійної самоактуалізації.

РОЛЬ ВИЩОЇ ОСВІТИ США У СТУДЕНТСЬКОМУ УСПІХУ

Олена Козьменко

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов та професійної комунікації, докторант кафедри педагогіки
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (Сєвєродонецьк, Луганська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7063-2324

Anotation. У статті представлено аналіз визначень успішності студентів у вищій школі. Вчені пропонують багато термінів для того, щоб окреслити певні аспекти досягнень під час навчального процесу: «академічний успіх», «успіх у вищій освіті», «навчальні досягнення» та інші. Але в рамках нашого дослідження доречно вико- ристовувати термін «успіх студента», що дозволяє нам визначити це поняття більш широко. Дослідження американських вчених показують різні погляди на цю проблему, надають різні тлумачення. Це пов’язано з різноманітністю системи вищої освіти США. Визначення особливостей американської вищої освіти допомагає зрозуміти її унікальність і сприяє підвищенню ефективності. Метою статті є аналіз відмінностей у визначенні успішності студентів, розгляд специфічних характеристик системи вищої освіти США відповідно до розроблених автором критеріїв. Представлений аналіз демонструє різні підходи до визначення концепції успіху у вищій освіті, що свідчить про багатовимірність цього явища. Запропо- новані висновки дають основу для подальших досліджень вивчення успішності студентів у США.
Keywords: У статті представлено аналіз визначень успішності студентів у вищій школі. Вчені пропонують багато термінів для того, щоб окреслити певні аспекти досягнень під час навчального процесу: «академічний успіх», «успіх у вищій освіті», «навчальні досягнення» та інші. Але в рамках нашого дослідження доречно вико- ристовувати термін «успіх студента», що дозволяє нам визначити це поняття більш широко. Дослідження американських вчених показують різні погляди на цю проблему, надають різні тлумачення. Це пов’язано з різноманітністю системи вищої освіти США. Визначення особливостей американської вищої освіти допомагає зрозуміти її унікальність і сприяє підвищенню ефективності. Метою статті є аналіз відмінностей у визначенні успішності студентів, розгляд специфічних характеристик системи вищої освіти США відповідно до розроблених автором критеріїв. Представлений аналіз демонструє різні підходи до визначення концепції успіху у вищій освіті, що свідчить про багатовимірність цього явища. Запропо- новані висновки дають основу для подальших досліджень вивчення успішності студентів у США.

РОЗВИТОК ЦИФРОВОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦТВА У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ

Людмила Кондратова

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій
Університет менеджменту освіти (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8523-5567

Anotation. Метою цієї роботи є розгляд особливостей процесу розвитку цифрової майстерності вчителя мистецтва в післядипломній освіті. Визначено особливості сучасного процесу цифровізації мистецької освіти та представлено власне трактування поняття «цифрова майстерність вчителя мистецтва», наведено переваги роз- витку цифрової майстерності в післядипломному процесі. Розглянуто умови розвитку цифрової майстерності вчителів мистецтва в післядипломному процесі. Розглянуто особливості авторського курсу з підвищення квалі- фікації вчителів мистецтва в умовах відкритого університету. Подано опис важливих цифрових навичок вчителя, які набувають розвитку в процесі навчання за авторським курсом. Представлено досвід організації навчання вчителів та описано основні досягнення підготовки вчителя в умо- вах післядипломної освіти. Розглянуто ефективні форми та здобутки в розвитку цифрової майстерності вчителів мистецтва. Розкрито особливості організації курсів підвищення кваліфікації за авторським курсом в освітньому середовищі Google Classroom. Наведено результати дослідно-експериментальної діяльності у післядипломному процесі на основі авторського курсу відкритого університету післядипломної освіти. У цьому дослідженні вико- ристовуються такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення), методи теоретичного дослідження (від абстрактного до конкретного), порівняльний метод.
Keywords: Метою цієї роботи є розгляд особливостей процесу розвитку цифрової майстерності вчителя мистецтва в післядипломній освіті. Визначено особливості сучасного процесу цифровізації мистецької освіти та представлено власне трактування поняття «цифрова майстерність вчителя мистецтва», наведено переваги роз- витку цифрової майстерності в післядипломному процесі. Розглянуто умови розвитку цифрової майстерності вчителів мистецтва в післядипломному процесі. Розглянуто особливості авторського курсу з підвищення квалі- фікації вчителів мистецтва в умовах відкритого університету. Подано опис важливих цифрових навичок вчителя, які набувають розвитку в процесі навчання за авторським курсом. Представлено досвід організації навчання вчителів та описано основні досягнення підготовки вчителя в умо- вах післядипломної освіти. Розглянуто ефективні форми та здобутки в розвитку цифрової майстерності вчителів мистецтва. Розкрито особливості організації курсів підвищення кваліфікації за авторським курсом в освітньому середовищі Google Classroom. Наведено результати дослідно-експериментальної діяльності у післядипломному процесі на основі авторського курсу відкритого університету післядипломної освіти. У цьому дослідженні вико- ристовуються такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення), методи теоретичного дослідження (від абстрактного до конкретного), порівняльний метод.

ЗМІСТ, МЕТА ТА НАПРЯМИ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД (1952 – 1990 рр.)

Лариса Костенко

кандидат педагогічних наук, начальник
Управління освіти Міської ради міста Кропивницького (Кропивницький, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2930-7404

Anotation. У статті на основі історико-педагогічного аналізу розкрито зміст, мету та напрями позашкільної осві- ти України в 1952-1991 рр. Автор наголошує, що визначення змісту позашкільної освіти в цей період залежало від постанов, рішень і завдань, ухвалених владними структурами, та спрямовувалося на задоволення потреб держави й запитів дітей і підлітків у різних галузях культури, науки, техніки, сільського господарства та організацію змістовно- го й цікавого дозвілля. Мета позашкільної освіти у вказаний період полягала у наближенні школи до життя, до прак- тики соціалістичного будівництва, в ідейно-політичному загартуванні учнів, розвитку їхньої ініціативи, активності. У публікації виокремлено такі напрями позашкільної освіти: політико-виховний; технічно-виробничий; нау- ково-дослідницький; художньо-естетичний; фізкультурно-спортивний; екскурсійно-туристський; оздоровчий; патріотичний; дозвіллєвий; краєзнавчий; бібліотечно-бібліографічний. Автор доходить висновку, що у 1952- 1990 рр. на державному рівні було визначено мету, зміст, основні напрями позашкільної освіти, які спрямовува- лися на виховання молодого покоління, всебічно розвиненої особистості, мали ідеологічний підтекст, що зумов- лювалося державною політикою країни.
Keywords: У статті на основі історико-педагогічного аналізу розкрито зміст, мету та напрями позашкільної осві- ти України в 1952-1991 рр. Автор наголошує, що визначення змісту позашкільної освіти в цей період залежало від постанов, рішень і завдань, ухвалених владними структурами, та спрямовувалося на задоволення потреб держави й запитів дітей і підлітків у різних галузях культури, науки, техніки, сільського господарства та організацію змістовно- го й цікавого дозвілля. Мета позашкільної освіти у вказаний період полягала у наближенні школи до життя, до прак- тики соціалістичного будівництва, в ідейно-політичному загартуванні учнів, розвитку їхньої ініціативи, активності. У публікації виокремлено такі напрями позашкільної освіти: політико-виховний; технічно-виробничий; нау- ково-дослідницький; художньо-естетичний; фізкультурно-спортивний; екскурсійно-туристський; оздоровчий; патріотичний; дозвіллєвий; краєзнавчий; бібліотечно-бібліографічний. Автор доходить висновку, що у 1952- 1990 рр. на державному рівні було визначено мету, зміст, основні напрями позашкільної освіти, які спрямовува- лися на виховання молодого покоління, всебічно розвиненої особистості, мали ідеологічний підтекст, що зумов- лювалося державною політикою країни.

КАТЕГОРІЯ МУЗИЧНОГО СТИЛЮ: ПОЗИЦІЇ СПРИЙНЯТТЯ ТА РОЗУМІННЯ

Юлія Каплієнко-Ілюк

кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри музики
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича (Чернівці, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6114-9680

Anotation. Мета статті – висвітлення ознак стильової категорії із різних позицій, що сприяє формуванню багато- рівневого характеру сприйняття та розуміння музичного стилю. Методологія дослідження заснована на загальнона- укових принципах вивчення процесу формування категорії стилю. При розгляді основних ознак стилю насамперед використовуються праці музикознавчого характеру. Наукова новизна полягає у систематизації висвітлення різних позицій сприйняття стилю як аспекту музичного мислення, єдності явищ, як методу і манери письма. Категорія музичного стилю сформувалася на основі еволюції мистецтвознавчих поглядів різних періодів істо- рії музики. Останнім часом вона вийшла на новий інтегративний рівень розуміння стилю, сформований міждис- циплінарним характером сприйняття та тлумачення. Позиції естетики, психології, літературознавства розкрива- ють нові тенденції у вивченні цієї категорії, надають перспективи до повніших визначень і характеристик стилю в музикознавстві.
Keywords: Мета статті – висвітлення ознак стильової категорії із різних позицій, що сприяє формуванню багато- рівневого характеру сприйняття та розуміння музичного стилю. Методологія дослідження заснована на загальнона- укових принципах вивчення процесу формування категорії стилю. При розгляді основних ознак стилю насамперед використовуються праці музикознавчого характеру. Наукова новизна полягає у систематизації висвітлення різних позицій сприйняття стилю як аспекту музичного мислення, єдності явищ, як методу і манери письма. Категорія музичного стилю сформувалася на основі еволюції мистецтвознавчих поглядів різних періодів істо- рії музики. Останнім часом вона вийшла на новий інтегративний рівень розуміння стилю, сформований міждис- циплінарним характером сприйняття та тлумачення. Позиції естетики, психології, літературознавства розкрива- ють нові тенденції у вивченні цієї категорії, надають перспективи до повніших визначень і характеристик стилю в музикознавстві.

ВИМОГИ ДО МЕБЛЮВАННЯ ШКІЛЬНИХ ІНТЕР’ЄРІВ: ЕВОЛЮЦІЯ, ПОТОЧНИЙ СТАН, ПЕРСПЕКТИВИ

Данило Косенко

доцент кафедри дизайну інтер’єру і меблів
Київського національного університету технологій та дизайну (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1668-6911

Anotation. Шкільні меблі є невіддільним складником навчального простору школи. Аналіз меблювання школи передбачає розгляд типології меблів, формування комплектів і просторову організацію класу. Виходячи із соціаль- но-культурних вимог, виділили три періоди розвитку шкільного меблювання. У Середньовіччя та в епоху Відро- дження шкільне меблювання було орієнтоване на вчителя. Меблювання класів середини XVIII–XIX ст. орієнтовано на презентацію змісту навчання. З початку XX ст. навчальний простір стає дитиноцентрованим, тобто гнучким. В останній чверті XX ст. виникають нові соціально-культурні вимоги, що базуються на парадигмі партнерської школи й учасницьких процесах «знизу вгору». У навчальних просторах, умебльованих у рамках процесів співпраці «знизу вгору», ще не вдається враховувати всі вимоги комплексно, що є предметом подальшого розвитку.
Keywords: Шкільні меблі є невіддільним складником навчального простору школи. Аналіз меблювання школи передбачає розгляд типології меблів, формування комплектів і просторову організацію класу. Виходячи із соціаль- но-культурних вимог, виділили три періоди розвитку шкільного меблювання. У Середньовіччя та в епоху Відро- дження шкільне меблювання було орієнтоване на вчителя. Меблювання класів середини XVIII–XIX ст. орієнтовано на презентацію змісту навчання. З початку XX ст. навчальний простір стає дитиноцентрованим, тобто гнучким. В останній чверті XX ст. виникають нові соціально-культурні вимоги, що базуються на парадигмі партнерської школи й учасницьких процесах «знизу вгору». У навчальних просторах, умебльованих у рамках процесів співпраці «знизу вгору», ще не вдається враховувати всі вимоги комплексно, що є предметом подальшого розвитку.

МОВНІ ЗАСОБИ «РОЗМИВАННЯ» ОБРАЗУ ВОРОГА В ДИСКУРСІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ

Ольга Кирилюк

кандидат філологічних наук, доцент, докторант кафедри української філології, теорії та історії літератури
Чорноморський національний університет імені Петра Могили (Миколаїв, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9764-8756

Anotation. У статті здійснено аналіз лінгвальних засобів «розмивання» образу ворога в дискурсі інформацій- ної війни, яка супроводжує російсько-український збройний конфлікт. Застосовано такі методи дослідження, як: дискурс-аналіз, який дав можливість розглядати мовні явища з урахуванням впливу історичного та соціального контекстів; концептуальний та семно-компонентний аналіз. За результатами аналізу виокремлено конструкції, що багаторазово повторюються в різних текстах. Для позначення таких конструкцій вибрано термін «шкідливий лінгвомем». Усього зафіксовано 53 лінгвомеми, які згруповано за двома тематичними групами: 1) конструкції, семантика яких нівелює самоідентифікацію суспільства та вводить його в психокультуру ворога; 2) конструкції, семантика яких перекладає відповідальність за війну з агресора на жертву агресії. Встановлено, що досліджу- вані лінгвомеми побудовані у вигляді риторичних питань, гасел, субстантивно-ад’єктивних та вербативно-суб- стантивних сполук; двоскладних неповних речень, заперечувальних конструкцій тощо. Вплив таких структур на суспільну свідомість досягається шляхом зміни набору лексем для вербалізації концепту ВОРОГ. Отже, викорис- тання шкідливих лінгвомемів в інформаційному просторі спотворює реальну картину світу, дезорганізовує і дезо- рієнтує суспільство. Тому докладне вивчення мовного наповнення інформаційного поля сприятиме завчасному виявленню конструкцій зі шкідливою семантикою і дасть змогу сформувати ефективну систему контрзаходів.
Keywords: У статті здійснено аналіз лінгвальних засобів «розмивання» образу ворога в дискурсі інформацій- ної війни, яка супроводжує російсько-український збройний конфлікт. Застосовано такі методи дослідження, як: дискурс-аналіз, який дав можливість розглядати мовні явища з урахуванням впливу історичного та соціального контекстів; концептуальний та семно-компонентний аналіз. За результатами аналізу виокремлено конструкції, що багаторазово повторюються в різних текстах. Для позначення таких конструкцій вибрано термін «шкідливий лінгвомем». Усього зафіксовано 53 лінгвомеми, які згруповано за двома тематичними групами: 1) конструкції, семантика яких нівелює самоідентифікацію суспільства та вводить його в психокультуру ворога; 2) конструкції, семантика яких перекладає відповідальність за війну з агресора на жертву агресії. Встановлено, що досліджу- вані лінгвомеми побудовані у вигляді риторичних питань, гасел, субстантивно-ад’єктивних та вербативно-суб- стантивних сполук; двоскладних неповних речень, заперечувальних конструкцій тощо. Вплив таких структур на суспільну свідомість досягається шляхом зміни набору лексем для вербалізації концепту ВОРОГ. Отже, викорис- тання шкідливих лінгвомемів в інформаційному просторі спотворює реальну картину світу, дезорганізовує і дезо- рієнтує суспільство. Тому докладне вивчення мовного наповнення інформаційного поля сприятиме завчасному виявленню конструкцій зі шкідливою семантикою і дасть змогу сформувати ефективну систему контрзаходів.

ПОЕТИЧНІ РЕЛЯЦІЇ КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВОГО ФОЛЬКЛОРУ: НАУКОВІ ПІДХОДИ, ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Галина Коваль

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу фольклористики
Інститут народознавства Національної академії наук України (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2998-2357

Anotation. У статті представлено погляди дослідників у часовій динаміці на поетичне вираження календарно- обрядових творів. Особливе зацікавлення до різних жанрів сприяло появі студій, які дотепер не втратили своєї актуальності, це – праці М. Максимовича, І. Вагилевича, М. Костомарова, О. Потебні, І. Франка та ін. Акцентуємо увагу на поглядах О. Дея, який уважав, що для календарно-обрядових пісень характерні поетична довершеність, емоційне та естетичне багатство. Фольклорист наголошував на необхідності вивчення поетики народних текстів, оскільки важливу роль у формуванні народнопісенної поетики відіграє внутрішня природа пізнавального про- цесу, психологія сприйняття дійсності. Це стало пріоритетом і для сучасних досліджень, об’єктом вивчення яких є фольклорний матеріал у плані текстуально-структурних, когнітивних та етнолінгвістичних характеристик.
Keywords: У статті представлено погляди дослідників у часовій динаміці на поетичне вираження календарно- обрядових творів. Особливе зацікавлення до різних жанрів сприяло появі студій, які дотепер не втратили своєї актуальності, це – праці М. Максимовича, І. Вагилевича, М. Костомарова, О. Потебні, І. Франка та ін. Акцентуємо увагу на поглядах О. Дея, який уважав, що для календарно-обрядових пісень характерні поетична довершеність, емоційне та естетичне багатство. Фольклорист наголошував на необхідності вивчення поетики народних текстів, оскільки важливу роль у формуванні народнопісенної поетики відіграє внутрішня природа пізнавального про- цесу, психологія сприйняття дійсності. Це стало пріоритетом і для сучасних досліджень, об’єктом вивчення яких є фольклорний матеріал у плані текстуально-структурних, когнітивних та етнолінгвістичних характеристик.

ЕТНОГРАФІЧНА ТВОРЧІСТЬ ПРИКАРПАТСЬКОГО КРАЮ НА ПРИКЛАДІ НАРОДНОЇ ВИШИВКИ

Карина Куртєва

аспірантка за спеціальністю «034 Культурологія»
Харківська державна академія культури (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8434-764X

Anotation. У статті розглядається важливий аспект етнокультурної спадщини українського народу, якою є народна вишивка. Побут, вірування, звичаї, обряди, фольклор, життєвий світогляд, що формувався протягом всього історичного розвитку – усе це мало відображення y народній творчості, зокрема, знайшло своє вираження y вишивці. У дослідженні проблематики статті використовувалися літературні, історико-етнографічні джерела. Фундаментом дослідницького інструментарію став культурологічний і системний підходи. Ця стаття є спробою дослідити вишивку Прикарпатського регіону як одного з видів декоративно-прикладного мистецтва. У статті проаналізовано техніку, традиції, виражальні та естетичні уподобання, вибір кольорів, орна- ментів, зображальних засобів y вишивці його окремих історико-етнографічних районів: Гуцульщини, Бойківщи- ни, Лемківщини та Покуття. За результатами порівняльного методу встановлено, що за вишивкою можна було дізнатися не лише регіон проживання, a навіть село, в якому мешкав її володар. Нині традиції української вишив- ки дещо призабуті, проте Прикарпаття є тим етнографічним осередком, в якому ці традиції не тільки пам’ятають, a й дають новий поштовх для сучасного розвитку.
Keywords: У статті розглядається важливий аспект етнокультурної спадщини українського народу, якою є народна вишивка. Побут, вірування, звичаї, обряди, фольклор, життєвий світогляд, що формувався протягом всього історичного розвитку – усе це мало відображення y народній творчості, зокрема, знайшло своє вираження y вишивці. У дослідженні проблематики статті використовувалися літературні, історико-етнографічні джерела. Фундаментом дослідницького інструментарію став культурологічний і системний підходи. Ця стаття є спробою дослідити вишивку Прикарпатського регіону як одного з видів декоративно-прикладного мистецтва. У статті проаналізовано техніку, традиції, виражальні та естетичні уподобання, вибір кольорів, орна- ментів, зображальних засобів y вишивці його окремих історико-етнографічних районів: Гуцульщини, Бойківщи- ни, Лемківщини та Покуття. За результатами порівняльного методу встановлено, що за вишивкою можна було дізнатися не лише регіон проживання, a навіть село, в якому мешкав її володар. Нині традиції української вишив- ки дещо призабуті, проте Прикарпаття є тим етнографічним осередком, в якому ці традиції не тільки пам’ятають, a й дають новий поштовх для сучасного розвитку.

ТЕХНОЛОГІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З ГЕНДЕРНИМИ СТЕРЕОТИПАМИ, ДИСКРИМІНАЦІЄЮ ТА СЕКСИЗМОМ

Тетяна Зінченко

здобувач кафедри психології
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5854-556X

Anotation. Стаття присвячена аналізу гендерно-орієнтованого підходу психологічної роботи з гендерними стереотипами, дискримінацією та сексизмом. У статті розглянуті методичні та теоретичні підходи до групової психологічної роботи зі стереотипами, теоретичне обґрунтування гендерного підходу в роботі психолога, форми, завдання, принципи групової роботи, інтерактивні методи та техніки, методичні поради для тренерів. Представлена програма тренінгу профілактики та подолання гендерних стереотипів зовнішності, дискриміна- ції та сексизму, яка складається зі вступу, трьох тренінгових сесій, підбиття підсумків і розрахована на 19 годин роботи. Програма побудована відповідно до розробленої теоретичної моделі, результатів емпіричного досліджен- ня: перша тренінгова сесія присвячена гендерним стереотипам загалом, друга – безпосередньо гендерним стерео- типам зовнішності, ставленню до власної зовнішності (самооцінка), третя – можливостям профілактики та подо- лання гендерних стереотипів зовнішності, дискримінації та сексизму в різних сферах життєдіяльності.
Keywords: Стаття присвячена аналізу гендерно-орієнтованого підходу психологічної роботи з гендерними стереотипами, дискримінацією та сексизмом. У статті розглянуті методичні та теоретичні підходи до групової психологічної роботи зі стереотипами, теоретичне обґрунтування гендерного підходу в роботі психолога, форми, завдання, принципи групової роботи, інтерактивні методи та техніки, методичні поради для тренерів. Представлена програма тренінгу профілактики та подолання гендерних стереотипів зовнішності, дискриміна- ції та сексизму, яка складається зі вступу, трьох тренінгових сесій, підбиття підсумків і розрахована на 19 годин роботи. Програма побудована відповідно до розробленої теоретичної моделі, результатів емпіричного досліджен- ня: перша тренінгова сесія присвячена гендерним стереотипам загалом, друга – безпосередньо гендерним стерео- типам зовнішності, ставленню до власної зовнішності (самооцінка), третя – можливостям профілактики та подо- лання гендерних стереотипів зовнішності, дискримінації та сексизму в різних сферах життєдіяльності.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ТА ЙОГО ЧИННИКІВ У РАННЬОМУ ТА ПІЗНЬОМУ ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

Марина Лаас

аспірантка кафедри соціальної та практичної психології
Житомирський державний університет імені Івана Франка (Житомир, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8473-4188

Anotation. Статтю присвячено дослідженню особливостей емоційного інтелекту та чинників його розви- тку в ранньому та пізньому юнацькому віці. Вибірку досліджуваних склали 143 особи раннього та 143 пізнього юнацького віку віком від 15 до 23 років. Використано такі методики: опитувальник «ЕмІн» Д.В. Люсина, тест на визначення інтегральної емпатії у підлітків та юнаків Л.П. Журавльової, методика діагностики емоційної зрілості особистості (МДЕЗО) О.С. Кочаряна, М.А. Півня. Результати вказують, що виявлено вікові відмінності між показниками загального емоційного інтелекту, внутрішньо-особистісного інтелекту та його складників, проте не знайдено достовірних відмінностей між між- особистісним емоційним інтелектом та його складниками. Знайдено статистично значущі відмінності між осо- бливостями функціонування чинників розвитку емоційного інтелекту. У пізнього юнацького віку домінує вну- трішньо-особистісний інтелект, розуміння емоцій, експресивність, саморегуляція, прийняття власних емоцій. У ранньому юнацькому віці переважає високий рівень інтегральної емпатії, співпереживання, співчуття, вну- трішнє сприяння, сприяння не на шкоду собі. Визначено специфіку впливу чинників на розвиток емоційного інтелекту в юнацькому віці. Система чинників у піз- ньому юнацькому віці є більш широкою та різноплановою порівняно із раннім. Домінуючими внутрішніми чинниками емоційного інтелекту у старших юнаків є як нижчі форми емпатії (індиферентність), так і вищі (сприяння не на шкоду собі). У раннього юнацтва домінуючим внутрішнім чинником емоційного інтелекту є внутрішнє сприяння.
Keywords: Статтю присвячено дослідженню особливостей емоційного інтелекту та чинників його розви- тку в ранньому та пізньому юнацькому віці. Вибірку досліджуваних склали 143 особи раннього та 143 пізнього юнацького віку віком від 15 до 23 років. Використано такі методики: опитувальник «ЕмІн» Д.В. Люсина, тест на визначення інтегральної емпатії у підлітків та юнаків Л.П. Журавльової, методика діагностики емоційної зрілості особистості (МДЕЗО) О.С. Кочаряна, М.А. Півня. Результати вказують, що виявлено вікові відмінності між показниками загального емоційного інтелекту, внутрішньо-особистісного інтелекту та його складників, проте не знайдено достовірних відмінностей між між- особистісним емоційним інтелектом та його складниками. Знайдено статистично значущі відмінності між осо- бливостями функціонування чинників розвитку емоційного інтелекту. У пізнього юнацького віку домінує вну- трішньо-особистісний інтелект, розуміння емоцій, експресивність, саморегуляція, прийняття власних емоцій. У ранньому юнацькому віці переважає високий рівень інтегральної емпатії, співпереживання, співчуття, вну- трішнє сприяння, сприяння не на шкоду собі. Визначено специфіку впливу чинників на розвиток емоційного інтелекту в юнацькому віці. Система чинників у піз- ньому юнацькому віці є більш широкою та різноплановою порівняно із раннім. Домінуючими внутрішніми чинниками емоційного інтелекту у старших юнаків є як нижчі форми емпатії (індиферентність), так і вищі (сприяння не на шкоду собі). У раннього юнацтва домінуючим внутрішнім чинником емоційного інтелекту є внутрішнє сприяння.

СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У СВІТЛІ РИНКОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Олена Кононенко, Світлана Лойко

Олена Кононенко, молодший науковий співробітник відділу земельних відносин та природокористування Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (Київ, Україна)
Світлана Лойко, здобувач відділу земельних відносин та природокористування Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7867-3809, ORCID ID: 0000-0002-9605-9362

Anotation. Встановлено, що земельні відносини за своєю сутністю є надзвичайно складною і багатогранною категорією, що сформувалась у процесі довготривалого суспільного розвитку таких правомочностей, як воло- діння, користування, розпорядження земельними ділянками, земельними масивами і навіть окремими терито- ріями. Їм притаманні природні, економічні, соціальні особливості, зумовлені багатофункціональністю земель- них ресурсів. Аргументовано, що особливої ваги в умовах трансформації земельних відносин до ринкових умов господарювання набули питання їх регулювання. Обґрунтовано, що сучасний механізм регулювання земельних відносин за інституціональною ознакою і масштабами регуляторного поля повинен включати ринкове, державне, наддержавне, корпоративне і самоврядне регулювання. Основою досліджень слугували загальнонаукові та еконо- мічні методи дослідження, наукові праці з питань розвитку земельних відносин та особливостей їх регулювання, нормативно-правові акти, ресурси Інтернету. Абстрактно-логічні прийоми дозволили розкрити сутність терміна «земельні відносини», які видозмінюються під впливом ринкових трансформацій, концептуально охарактеризу- вати їх основні риси, сформулювати відповідні висновки і визначити перспективи подальших розвідок, які мають зосереджуватись у площині пошуку новітньої моделі їх регулювання, що, окрім ринкового та державного, має включати механізми корпоративного і самоврядного регулювання.
Keywords: Встановлено, що земельні відносини за своєю сутністю є надзвичайно складною і багатогранною категорією, що сформувалась у процесі довготривалого суспільного розвитку таких правомочностей, як воло- діння, користування, розпорядження земельними ділянками, земельними масивами і навіть окремими терито- ріями. Їм притаманні природні, економічні, соціальні особливості, зумовлені багатофункціональністю земель- них ресурсів. Аргументовано, що особливої ваги в умовах трансформації земельних відносин до ринкових умов господарювання набули питання їх регулювання. Обґрунтовано, що сучасний механізм регулювання земельних відносин за інституціональною ознакою і масштабами регуляторного поля повинен включати ринкове, державне, наддержавне, корпоративне і самоврядне регулювання. Основою досліджень слугували загальнонаукові та еконо- мічні методи дослідження, наукові праці з питань розвитку земельних відносин та особливостей їх регулювання, нормативно-правові акти, ресурси Інтернету. Абстрактно-логічні прийоми дозволили розкрити сутність терміна «земельні відносини», які видозмінюються під впливом ринкових трансформацій, концептуально охарактеризу- вати їх основні риси, сформулювати відповідні висновки і визначити перспективи подальших розвідок, які мають зосереджуватись у площині пошуку новітньої моделі їх регулювання, що, окрім ринкового та державного, має включати механізми корпоративного і самоврядного регулювання.

ТЕНДЕНЦІЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ПІД ЧАС ПЕРЕГЛЯДУ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЗА ВИКЛЮЧНИМИ ОБСТАВИНАМИ У КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕННЯХ

Віталій Дубас

суддя
Вищий антикорупційний суд (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4153-8758

Anotation. У статті аналізується питання розгляду корупційних кримінальних правопорушень за процеду- рою перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме в зв’язку з встановленням Конституційним Судом України неконституційності ст. 366-1 Кримінального кодексу України. Дається ретроспективний аналіз статті 459 Кримінального процесуального кодексу України в зв’язку зі змінами, внесеними у 2017 році. Автор ана- лізує рішення Великої Палати Верховного Суду з питання розгляду справи за виключними обставинами і наголошує на непослідовності двох рішень Великої Палати Верховного Суду. Також у статті аналізуються рішення Вищого антикорупційного суду, які були прийняті після визнання неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу України. Автор наголошує, що за результатом перегляду справ за виключними обставинами не можна «втручатись» у кримінально-правові відносини між державою та особою, якщо вони вже припинені (наприклад, відбуто пока- рання чи сплачено штраф), оскільки засуджений виконав свій обов’язок на виконання остаточного рішення в своїй справі – “res judicata” (вирішена справа). Також зазначається, що така підстава закриття кримінального провадження як визнання норми матеріального кримінального права неконституційною не належить до реабілітуючих.
Keywords: У статті аналізується питання розгляду корупційних кримінальних правопорушень за процеду- рою перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме в зв’язку з встановленням Конституційним Судом України неконституційності ст. 366-1 Кримінального кодексу України. Дається ретроспективний аналіз статті 459 Кримінального процесуального кодексу України в зв’язку зі змінами, внесеними у 2017 році. Автор ана- лізує рішення Великої Палати Верховного Суду з питання розгляду справи за виключними обставинами і наголошує на непослідовності двох рішень Великої Палати Верховного Суду. Також у статті аналізуються рішення Вищого антикорупційного суду, які були прийняті після визнання неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу України. Автор наголошує, що за результатом перегляду справ за виключними обставинами не можна «втручатись» у кримінально-правові відносини між державою та особою, якщо вони вже припинені (наприклад, відбуто пока- рання чи сплачено штраф), оскільки засуджений виконав свій обов’язок на виконання остаточного рішення в своїй справі – “res judicata” (вирішена справа). Також зазначається, що така підстава закриття кримінального провадження як визнання норми матеріального кримінального права неконституційною не належить до реабілітуючих.

ВЗАЄМОДІЯ СУДДІВ ІЗ ПРОКУРАТУРОЮ ТА ПРАВООХОРОННИМИ СТРУКТУРАМИ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 1944 – 1953 рр.

Алла Думанівська

судовий розпорядник
Львівський окружний адміністративний суд (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9948-3919

Anotation. У науковій статті досліджено зв’язок радянських суддів із прокуратурою та правоохоронними структурами у західноукраїнському регіоні в перше післявоєнне десятиріччя. Розкрито тісне співробітництво суддів із прокуратурою та правоохоронними структурами у вирішенні важливих «політичних» завдань у західних областях УРСР. Працівники судового апарату брали активну участь в радянських виборчих кампаніях, у процесах колективізації, у боротьбі проти оунівського підпілля тощо. Наголошено на контролі компартії за випадками ухвалення виправдувальних вироків. Розглянуто діючу прак- тику повідомлення прокурорів вищого рангу про кожну призупинену в суді справу і про кожен ухвалений виправ- дувальний вирок, про порядок повідомлення суддів у прокуратуру вищого рангу про кожну зупинену і закриту на підготовчому засіданні справу, яка надійшла із прокуратури району. Встановлено, що в окремих випадках судові установи в західних областях України все ж ухвалювали виправ- дувальні вироки і навіть намагалися стримувати маховик необґрунтованих репресій. Таке випередження у часі загальносоюзних процесів, розпочатих після смерті Й. Сталіна, пояснювалося не стільки втратою партійного контролю над судами, скільки необхідністю продумано комбінувати політику батога і пряника у проблемному західноукраїнському регіоні з метою його успішної радянізації.
Keywords: У науковій статті досліджено зв’язок радянських суддів із прокуратурою та правоохоронними структурами у західноукраїнському регіоні в перше післявоєнне десятиріччя. Розкрито тісне співробітництво суддів із прокуратурою та правоохоронними структурами у вирішенні важливих «політичних» завдань у західних областях УРСР. Працівники судового апарату брали активну участь в радянських виборчих кампаніях, у процесах колективізації, у боротьбі проти оунівського підпілля тощо. Наголошено на контролі компартії за випадками ухвалення виправдувальних вироків. Розглянуто діючу прак- тику повідомлення прокурорів вищого рангу про кожну призупинену в суді справу і про кожен ухвалений виправ- дувальний вирок, про порядок повідомлення суддів у прокуратуру вищого рангу про кожну зупинену і закриту на підготовчому засіданні справу, яка надійшла із прокуратури району. Встановлено, що в окремих випадках судові установи в західних областях України все ж ухвалювали виправ- дувальні вироки і навіть намагалися стримувати маховик необґрунтованих репресій. Таке випередження у часі загальносоюзних процесів, розпочатих після смерті Й. Сталіна, пояснювалося не стільки втратою партійного контролю над судами, скільки необхідністю продумано комбінувати політику батога і пряника у проблемному західноукраїнському регіоні з метою його успішної радянізації.

ПРАВОВА ПРИРОДА ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Дмитро Євдокимов

аспірант кафедри поліцейського права
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0505-8522

Anotation. Актуальність статті полягає у тому, що під час вирішення питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, накладання на неї відповідного стягнення уповноваженими законодавством суб’єктами вчиняється значна кількість процесуальних дій, що в сукупності утворюють правовідносини, які при- йнято позначати як провадження у справах про адміністративні правопорушення. Правова природа таких суспіль- них відносин досить складна. У сучасному розумінні вона формувалася протягом кількох десятиліть. Саме тому їх повноцінному розумінню має сприяти здійснення історико-правового аналізу правової природи провадження у справах про адміністративні правопорушення. У статті здійснюється історико-правовий аналіз правової природи провадження у справах про адміністратив- ні правопорушення. Особлива увага приділена сучасному етапу становлення цього інституту. Констатовано, що діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення не відповідає викликам сучасного правового життя й потребує перегляду. Наголошено на необхідності провести чергову систематизацію законодавства, яке визначає правову природу провадження у справах про адміністративні правопорушення, шляхом здійснення його кодифікації.
Keywords: Актуальність статті полягає у тому, що під час вирішення питання щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, накладання на неї відповідного стягнення уповноваженими законодавством суб’єктами вчиняється значна кількість процесуальних дій, що в сукупності утворюють правовідносини, які при- йнято позначати як провадження у справах про адміністративні правопорушення. Правова природа таких суспіль- них відносин досить складна. У сучасному розумінні вона формувалася протягом кількох десятиліть. Саме тому їх повноцінному розумінню має сприяти здійснення історико-правового аналізу правової природи провадження у справах про адміністративні правопорушення. У статті здійснюється історико-правовий аналіз правової природи провадження у справах про адміністратив- ні правопорушення. Особлива увага приділена сучасному етапу становлення цього інституту. Констатовано, що діючий Кодекс України про адміністративні правопорушення не відповідає викликам сучасного правового життя й потребує перегляду. Наголошено на необхідності провести чергову систематизацію законодавства, яке визначає правову природу провадження у справах про адміністративні правопорушення, шляхом здійснення його кодифікації.

ПОРУШЕННЯ МАЙНОВИХ ПРАВ ОСОБИ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ В РАЗІ ЗАСТОСУВАННЯ ТИМЧАСОВОГО ВИЛУЧЕННЯ МАЙНА

Тетяна Зелькіна

аспірант кафедри кримінального процесу
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7387-898X

Anotation. Сьогодні обмеження права власності особи під час досудового розслідування найчастіше відбу- вається під час застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна. Крім того, саме поєднання заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням примусу та обмеженням прав людини зумовлює необхідність дієвих гарантій забезпечення законних прав та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Однією із таких гарантій є судовий контроль законності обмеження прав людини під час здійснення кримінального провадження. Проте, на жаль, на практиці такий контроль часто є неефектив- ним. У статті досліджено передбачені чинним кримінальним процесуальним підстави та порядок тимчасового вилучення майна, а також підстави для повернення майна їх законним володільцям. Вивчено судову практику з питання повернення тимчасово вилученого майна. Зроблено висновок, що здебільшого судова практика свід- чить про порушення принципу законності обмеження прав людини під час здійснення кримінального проваджен- ня, а саме законності підстав та дотримання встановленого порядку тимчасово вилучення майна, а також тривале його повернення законному володільцеві.
Keywords: Сьогодні обмеження права власності особи під час досудового розслідування найчастіше відбу- вається під час застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна. Крім того, саме поєднання заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням примусу та обмеженням прав людини зумовлює необхідність дієвих гарантій забезпечення законних прав та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Однією із таких гарантій є судовий контроль законності обмеження прав людини під час здійснення кримінального провадження. Проте, на жаль, на практиці такий контроль часто є неефектив- ним. У статті досліджено передбачені чинним кримінальним процесуальним підстави та порядок тимчасового вилучення майна, а також підстави для повернення майна їх законним володільцям. Вивчено судову практику з питання повернення тимчасово вилученого майна. Зроблено висновок, що здебільшого судова практика свід- чить про порушення принципу законності обмеження прав людини під час здійснення кримінального проваджен- ня, а саме законності підстав та дотримання встановленого порядку тимчасово вилучення майна, а також тривале його повернення законному володільцеві.

ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

Антон Іванов

здобувач
ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1382-8002

Anotation. У статті проаналізовано специфіку недоліків і прогалин інформаційно-правового забезпечення господарських процесуальних відносин в Україні. Визначено перелік проблем інформаційно-правового забез- печення господарських процесуальних відносин. Деталізовано зміст кожної із таких проблем. Наголошено, що питання використання електронного цифрового підпису у господарських процесуальних відносинах має урегу- льовуватися виключно Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Наразі ж чинне законодавство не містить норм, які здійснюють регламентацію цього питання. Зроблено висновок, що проблема урегулювання діяльності суддів-спікерів може бути вирішена шляхом при- йняття Посадової інструкції судді-спікера. Вирішення цієї проблеми нині є полегшеним тим, що така інструкція була прийнята для урегулювання службової діяльності прессекретарів судів, що такі посадові інструкції прийняті окремими судами на локальному рівні.
Keywords: У статті проаналізовано специфіку недоліків і прогалин інформаційно-правового забезпечення господарських процесуальних відносин в Україні. Визначено перелік проблем інформаційно-правового забез- печення господарських процесуальних відносин. Деталізовано зміст кожної із таких проблем. Наголошено, що питання використання електронного цифрового підпису у господарських процесуальних відносинах має урегу- льовуватися виключно Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Наразі ж чинне законодавство не містить норм, які здійснюють регламентацію цього питання. Зроблено висновок, що проблема урегулювання діяльності суддів-спікерів може бути вирішена шляхом при- йняття Посадової інструкції судді-спікера. Вирішення цієї проблеми нині є полегшеним тим, що така інструкція була прийнята для урегулювання службової діяльності прессекретарів судів, що такі посадові інструкції прийняті окремими судами на локальному рівні.

ГРУЗІЯ В ПАРАДИГМІ РОСІЙСЬКОГО ЕКСПАНСІОНІЗМУ (1554 – 1801 рр.): ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

Олександр Іванов

кандидат юридичних наук, докторант
Національна академія Служби безпеки України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5890-5369

Anotation. У статті висвітлено основні історико-правові закономірності експансіоністської політики Москов- ського царства та Російської імперії щодо Грузії упродовж 1554-1801 рр. Серед застосованих при цьому методів переважають діалектичний, формально-логічний, історико-порівняльний, хронологічний, а також методи моделю- вання, системного аналізу та інші, застосування яких зумовлено специфікою міждисциплінарного дослідження. У результаті проведеного дослідження встановлено, що російський експансіонізм як основу політичного кур- су цієї держави щодо Грузії всередини XVI – на початку ХІХ ст. слід розглядати як комплексне явище історико- правової дійсності, зумовлене загальною спрямованістю геополітичного курсу Росії у той період та її конкретни- ми стратегічними цілями в кавказькому регіоні. Автор доходить висновку, що основними методами, застосованими при реалізації експансіоністських планів Росії щодо грузинських державних утворень, було маніпулювання образом «Росії-рятівника», досить розвиненою конструкцією «спільності історичної долі» російського та грузинського народів, застосування релігійного впли- ву, культурна експансія, ідеологічна робота і поширення історичних фальсифікацій. З огляду на подібність цих методів із тими, які застосовувалися до Гетьманщини, їхнє компаративне дослідження в подальшій перспективі сприятиме більш досконалому вивченню історії української державності.
Keywords: У статті висвітлено основні історико-правові закономірності експансіоністської політики Москов- ського царства та Російської імперії щодо Грузії упродовж 1554-1801 рр. Серед застосованих при цьому методів переважають діалектичний, формально-логічний, історико-порівняльний, хронологічний, а також методи моделю- вання, системного аналізу та інші, застосування яких зумовлено специфікою міждисциплінарного дослідження. У результаті проведеного дослідження встановлено, що російський експансіонізм як основу політичного кур- су цієї держави щодо Грузії всередини XVI – на початку ХІХ ст. слід розглядати як комплексне явище історико- правової дійсності, зумовлене загальною спрямованістю геополітичного курсу Росії у той період та її конкретни- ми стратегічними цілями в кавказькому регіоні. Автор доходить висновку, що основними методами, застосованими при реалізації експансіоністських планів Росії щодо грузинських державних утворень, було маніпулювання образом «Росії-рятівника», досить розвиненою конструкцією «спільності історичної долі» російського та грузинського народів, застосування релігійного впли- ву, культурна експансія, ідеологічна робота і поширення історичних фальсифікацій. З огляду на подібність цих методів із тими, які застосовувалися до Гетьманщини, їхнє компаративне дослідження в подальшій перспективі сприятиме більш досконалому вивченню історії української державності.

ПРОВЕДЕННЯ КОМПЛЕКСНОЇ ПСИХОЛОГО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ НЕПОВНОЛІТНЬОГО ПІД ЧАС ДІЗНАННЯ

Олександра Камінська

ад’юнкт кафедри кримінального процесу
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1524-0176

Anotation. Особливим суб’єктом кримінального провадження виступає неповнолітня особа. Встановлення особливих умов притягнення до кримінальної відповідальності та відбування покарання неповнолітніх є реалі- зацією основних принципів кримінального права – справедливості, гуманізму та економії кримінальної репресії. Особливості неповнолітнього, як суб’єкта кримінального права, пояснюють передусім його віком. Так, особа, яка не досягла повноліття, є більш уразливою порівняно з іншими з огляду на нестійку психіку, схильність до сприй- няття стороннього впливу та викривленого уявлення про правильність та законність своїх вчинків. Так, кримі- нально-процесуальне законодавство передбачає інші умови проведення слідчих (розшукових) дій та дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення (проступку) неповнолітнім. Не винятком є також проведен- ня комплексної психолого-психіатричної і психологічної експертизи неповнолітнього під час дізнання. В статті розглянуто особливості проведення комплексної психолого-психатричної і психологічної експертизи неповно- літнього під час дізнання. Висвітлено основні теоретичні положення проведення комплексної психолого-психа- тричної і психологічної експертизи неповнолітнього. Проаналізовано проблемні питання, що виникають під час проведення комплексної психолого-психатричної і психологічної експертизи неповнолітнього. Метою наукової статті є аналіз особливостей проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експертизи непо- внолітнього під час дізнання. Досягнення цієї мети передбачає виконання наступних завдань: охарактеризувати основні теоретичні положення щодо проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експерти- зи неповнолітнього під час дізнання; визначити особливості проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експертизи неповнолітнього під час дізнання; виявити та проаналізувати проблемні питання, що виникають під час проведення психолого-психіатричної і психологічної експертизи неповнолітнього. Методо- логічний інструментарій обрано відповідно до поставленої мети, специфіки об’єкта та предмета дослідження. Використовувались наступні методи дослідження: діалектичний, історико-правовий, порівняльно-правовий; системно-структурний. Наукова новизна публікації полягає в тому, що на цей час на науковому рівні недостат- ньо приділено уваги особливостям проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експерти- зи щодо неповнолітніх під час дізнання. Висновки. Неповнолітня особа, яка вчинила кримінальний проступок, через психологічні та вікові особливості, не завжди може давати правдиві та достовірні показання. В цьому разі особливого значення набуває можливість встановлення того, чи правильно сприймає неповнолітній обставини вчинення кримінального проступку та чи усвідомлює значення своїх дій і можливість керувати ними. Також важливим фактором являється рівень розвитку неповнолітнього та його соціально-психологічні риси. Відповіді на ці питання можуть надати комплексна психолого-психіатрична та психологічна експертизи, які досить широко застосовуються у кримінальних провадженнях за участю неповнолітніх.
Keywords: Особливим суб’єктом кримінального провадження виступає неповнолітня особа. Встановлення особливих умов притягнення до кримінальної відповідальності та відбування покарання неповнолітніх є реалі- зацією основних принципів кримінального права – справедливості, гуманізму та економії кримінальної репресії. Особливості неповнолітнього, як суб’єкта кримінального права, пояснюють передусім його віком. Так, особа, яка не досягла повноліття, є більш уразливою порівняно з іншими з огляду на нестійку психіку, схильність до сприй- няття стороннього впливу та викривленого уявлення про правильність та законність своїх вчинків. Так, кримі- нально-процесуальне законодавство передбачає інші умови проведення слідчих (розшукових) дій та дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення (проступку) неповнолітнім. Не винятком є також проведен- ня комплексної психолого-психіатричної і психологічної експертизи неповнолітнього під час дізнання. В статті розглянуто особливості проведення комплексної психолого-психатричної і психологічної експертизи неповно- літнього під час дізнання. Висвітлено основні теоретичні положення проведення комплексної психолого-психа- тричної і психологічної експертизи неповнолітнього. Проаналізовано проблемні питання, що виникають під час проведення комплексної психолого-психатричної і психологічної експертизи неповнолітнього. Метою наукової статті є аналіз особливостей проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експертизи непо- внолітнього під час дізнання. Досягнення цієї мети передбачає виконання наступних завдань: охарактеризувати основні теоретичні положення щодо проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експерти- зи неповнолітнього під час дізнання; визначити особливості проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експертизи неповнолітнього під час дізнання; виявити та проаналізувати проблемні питання, що виникають під час проведення психолого-психіатричної і психологічної експертизи неповнолітнього. Методо- логічний інструментарій обрано відповідно до поставленої мети, специфіки об’єкта та предмета дослідження. Використовувались наступні методи дослідження: діалектичний, історико-правовий, порівняльно-правовий; системно-структурний. Наукова новизна публікації полягає в тому, що на цей час на науковому рівні недостат- ньо приділено уваги особливостям проведення комплексної психолого-психіатричної і психологічної експерти- зи щодо неповнолітніх під час дізнання. Висновки. Неповнолітня особа, яка вчинила кримінальний проступок, через психологічні та вікові особливості, не завжди може давати правдиві та достовірні показання. В цьому разі особливого значення набуває можливість встановлення того, чи правильно сприймає неповнолітній обставини вчинення кримінального проступку та чи усвідомлює значення своїх дій і можливість керувати ними. Також важливим фактором являється рівень розвитку неповнолітнього та його соціально-психологічні риси. Відповіді на ці питання можуть надати комплексна психолого-психіатрична та психологічна експертизи, які досить широко застосовуються у кримінальних провадженнях за участю неповнолітніх.

ФЕНОМЕН ІРЕДЕНТИЗМУ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА: ТЕОРІЯ ТА ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД

Оксана Каспрук

кандидат юридичних наук, адвокат, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства факультету міжнародних відносин
Національний авіаційний університет (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8330-1711

Anotation. Стаття присвячена розгляду іредентизму як актуальної проблеми сучасного світу, яка вимагає гли- бокого дослідження. Проаналізовано термін «іредентизм», розглянуто його визначення, надані провідними вче- ними в галузі міжнародного права. Визначено шляхи протидії іредентизму, зокрема за допомогою міжнародно- правової співпраці. Досліджено зв’язок між поняттям «іредентизм» і суміжними категоріями. У статті акцентовано увагу на особливостях еволюції іредентських мотивів етнічних меншин. Загалом виокре- мити конкретні умови зародження та розвитку іредентизму досить складно, оскільки вони можуть бути дуже різними. Недостатнє вивчення зазначених питань унеможливлює розроблення правових інструментів протидії іредентизму на глобальному рівні, що в сучасних умовах є одним із актуальних завдань міжнародного права.
Keywords: Стаття присвячена розгляду іредентизму як актуальної проблеми сучасного світу, яка вимагає гли- бокого дослідження. Проаналізовано термін «іредентизм», розглянуто його визначення, надані провідними вче- ними в галузі міжнародного права. Визначено шляхи протидії іредентизму, зокрема за допомогою міжнародно- правової співпраці. Досліджено зв’язок між поняттям «іредентизм» і суміжними категоріями. У статті акцентовано увагу на особливостях еволюції іредентських мотивів етнічних меншин. Загалом виокре- мити конкретні умови зародження та розвитку іредентизму досить складно, оскільки вони можуть бути дуже різними. Недостатнє вивчення зазначених питань унеможливлює розроблення правових інструментів протидії іредентизму на глобальному рівні, що в сучасних умовах є одним із актуальних завдань міжнародного права.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ТОВАРАМИ, ЯКІ НАБУТО ШЛЯХОМ ВІДМОВИ НА КОРИСТЬ ДЕРЖАВИ

Всеволод Князєв

кандидат юридичних наук

ORCID ID: 0000-0002-3696-0746

Anotation. Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних з установленням особливостей реалізації това- рів, які передано на користь держави, шляхом визначення теоретико-правових засад реалізації митного режи- му відмови на користь держави, окреслення умов і процедури поміщення товарів у митний режим відмови на користь держави, дослідження специфіки обліку та зберігання товарів, які передано на користь держави, а також визначення характеристик розпорядження товарами, які передано на користь держави. Акцентовано увагу на тому, що розпорядження товарів, які передано у власність держави в межах митного режиму відмови на користь держави, характеризується сукупністю специфічних змістовних ознак, що пов’язані з умовами обраного митного режиму. Запропоновано розглядати процедуру поміщення товарів у митний режим відмови на користь держави як нормативно визначений порядок відмови власника від іноземних товарів на користь держави при переміщенні товарів через митний кордон України без будь-яких умов на свою користь вибору, що має на меті забезпечення митних інтересів держави. Важливість і широке коло суспільних відносин, у межах яких відбувається забезпечення митних інтересів Української держави, з одного боку, і розвиток елемен- тів діяльності митних органів щодо розпорядження товарами – з іншого, опосередковують потребу здійснення подальших досліджень цієї проблематики.
Keywords: Статтю присвячено висвітленню питань, пов’язаних з установленням особливостей реалізації това- рів, які передано на користь держави, шляхом визначення теоретико-правових засад реалізації митного режи- му відмови на користь держави, окреслення умов і процедури поміщення товарів у митний режим відмови на користь держави, дослідження специфіки обліку та зберігання товарів, які передано на користь держави, а також визначення характеристик розпорядження товарами, які передано на користь держави. Акцентовано увагу на тому, що розпорядження товарів, які передано у власність держави в межах митного режиму відмови на користь держави, характеризується сукупністю специфічних змістовних ознак, що пов’язані з умовами обраного митного режиму. Запропоновано розглядати процедуру поміщення товарів у митний режим відмови на користь держави як нормативно визначений порядок відмови власника від іноземних товарів на користь держави при переміщенні товарів через митний кордон України без будь-яких умов на свою користь вибору, що має на меті забезпечення митних інтересів держави. Важливість і широке коло суспільних відносин, у межах яких відбувається забезпечення митних інтересів Української держави, з одного боку, і розвиток елемен- тів діяльності митних органів щодо розпорядження товарами – з іншого, опосередковують потребу здійснення подальших досліджень цієї проблематики.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ МИРНИХ ЗІБРАНЬ

Євгенія Кобрусєва

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного і кримінального права
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4225-9657

Anotation. У демократичному суспільстві, що розвивається, яке відкрите для змін, свободи, якими користу- ється певна соціальна група або більшість населення, важлива роль відводиться ставленню законодавця до мир- них зібрань у контексті забезпечення громадського порядку. Широкий спектр політичних причин або переконань може викликати громадський протест, який, у свою чергу, може приймати різні форми публічних зборів. Ми фокусуємо дослідження на адміністративно-правовому забезпеченні права на мирні зібрання в контексті міжнародних стандартів і зарубіжного досвіду. Нами проілюстровано аналіз судових рішень у справах про адмі- ністративне правопорушення за ст. 185-1 КУпАП, що встановлює відповідальність за порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Закцентовано увагу, що реа- лії українського суспільства пробуджують високу активність і прагнення громадян до вирішення проблем держави, які стосуються їхніх загальних інтересів, безпосередньо з використанням права на мирні зібрання. Незважаючи на всю важливість дотримання політичних прав громадян у державі та положення про свободу зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, що зазначені в Конституції України, вони й дотепер належним чином не конкрети- зовані в чинному законодавстві, нерідко обмежуються, а то й просто порушуються. Автором приділено увагу саме дослідженню судових рішень за ст. 185-1 КУпАП у справах щодо порушення права на реалізацію громадян на мирні зібрання, застосування практики Європейського суду з прав людини під час розгляду справ як джерела права. З проаналізованих рішень автором сформульовано, що в деяких випадках за певних обставин має місце заборона на реалізацію права з приводу свободи мирних зібрань, так як неправильне сприйняття громадянами реалій суспільних подій і наявність протистоянь між прихильниками певних політичних партій може призвести до масових заворушень, порушення громадського спокою, загрози життю та здоров’ю населення, що, у свою чергу, ускладнить роботу правоохо- ронним органам з охорони публічного порядку під час проведення масових заходів у містах чи інших населених пунктах.
Keywords: У демократичному суспільстві, що розвивається, яке відкрите для змін, свободи, якими користу- ється певна соціальна група або більшість населення, важлива роль відводиться ставленню законодавця до мир- них зібрань у контексті забезпечення громадського порядку. Широкий спектр політичних причин або переконань може викликати громадський протест, який, у свою чергу, може приймати різні форми публічних зборів. Ми фокусуємо дослідження на адміністративно-правовому забезпеченні права на мирні зібрання в контексті міжнародних стандартів і зарубіжного досвіду. Нами проілюстровано аналіз судових рішень у справах про адмі- ністративне правопорушення за ст. 185-1 КУпАП, що встановлює відповідальність за порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Закцентовано увагу, що реа- лії українського суспільства пробуджують високу активність і прагнення громадян до вирішення проблем держави, які стосуються їхніх загальних інтересів, безпосередньо з використанням права на мирні зібрання. Незважаючи на всю важливість дотримання політичних прав громадян у державі та положення про свободу зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, що зазначені в Конституції України, вони й дотепер належним чином не конкрети- зовані в чинному законодавстві, нерідко обмежуються, а то й просто порушуються. Автором приділено увагу саме дослідженню судових рішень за ст. 185-1 КУпАП у справах щодо порушення права на реалізацію громадян на мирні зібрання, застосування практики Європейського суду з прав людини під час розгляду справ як джерела права. З проаналізованих рішень автором сформульовано, що в деяких випадках за певних обставин має місце заборона на реалізацію права з приводу свободи мирних зібрань, так як неправильне сприйняття громадянами реалій суспільних подій і наявність протистоянь між прихильниками певних політичних партій може призвести до масових заворушень, порушення громадського спокою, загрози життю та здоров’ю населення, що, у свою чергу, ускладнить роботу правоохо- ронним органам з охорони публічного порядку під час проведення масових заходів у містах чи інших населених пунктах.

ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ СЛУЖБОВОГО ПРАВА

Богдан Коваленко

аспірант кафедри адміністративного та господарського права
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8244-426X

Anotation. У статті розглядається питання проблем становлення й розвитку службового права, класифікації принципів службового права. Автор виокремлює та визначає критерії класифікації засад службового права, згадані в науковій літературі, узагальнює погляди на порушене питання. Статтю присвячено дослідженню проблем становлення й розвитку національних законодавчих актів як джерела засад службового права України. Проаналізовано поняття джерела службового права України, аналізуються передумови формування українського службового права як відносно автономної юридичної системи. Уперше детально досліджуються міра автономії цієї системи, її вплив на побудо- ву законодавчих актів як службового законодавства, правозастосовної практики. Значна увага приділена концепції автономії службового права, що сформувалися в європейській юридичній науці. Наводяться аргументи на користь того, що найбільш витриманими в теоретичному плані й найбільш при- датними для української системи права в частині практичних наслідків є концепції, що підтримують теорію авто- номії службового права та пов’язують це явище з особливими законодавчими актами, принципами, конструкці- ями, фундаментальними положеннями цієї правової системи, обумовленими інтеграцією в рамках службового права публічно– й приватноправових основ. Розроблено сучасну теорію джерел службового права, розглядаються питання про місце службового права в сис- темі українського права на сучасному етапі, його функції й предмет правового регулювання. Доводиться необхідність розрізняти функції, що мають змістовий та інструментальний характер: змістові функції службового права виражають його соціальне призначення, інструментальні функції (статична, динамічна, охоронна) властиві його окремим елемен- там. Обґрунтовується, що чинне українське законодавство дає змогу виділити дві змістові функції службового права: службово-публічну функцію і функцію регулювання соціальних і службових процесів. Змістові функції службового права найбільш вирішально впливають на його предмет і його юридичні характеристики як цілісної системи, а інстру- ментальні функції дають додаткові підстави для диференціації предмета й системи службового права. Уточнюється класифікація джерел службового права (національний рівень), що являє собою найбільш роз- галужену групу, представлену Конституцією України (ст. 38, яка гарантує кожному громадянину України право доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування); законами України, а саме Законом України «Про державну службу»; указами Президента України; постановами Кабінету Міністрів Украї- ни; наказами центральних органів виконавчої влади та іншими джерелами. Джерела службового права (міжнародний (європейський) рівень) представлені меншою кількістю правових актів. Ідеться про ті правові акти міжнародного характеру, які пройшли процедуру ратифікації в Україні. Відзнача- ються форми диференціації службово-правових законодавчих засад на рівні окремих інститутів службового права.
Keywords: У статті розглядається питання проблем становлення й розвитку службового права, класифікації принципів службового права. Автор виокремлює та визначає критерії класифікації засад службового права, згадані в науковій літературі, узагальнює погляди на порушене питання. Статтю присвячено дослідженню проблем становлення й розвитку національних законодавчих актів як джерела засад службового права України. Проаналізовано поняття джерела службового права України, аналізуються передумови формування українського службового права як відносно автономної юридичної системи. Уперше детально досліджуються міра автономії цієї системи, її вплив на побудо- ву законодавчих актів як службового законодавства, правозастосовної практики. Значна увага приділена концепції автономії службового права, що сформувалися в європейській юридичній науці. Наводяться аргументи на користь того, що найбільш витриманими в теоретичному плані й найбільш при- датними для української системи права в частині практичних наслідків є концепції, що підтримують теорію авто- номії службового права та пов’язують це явище з особливими законодавчими актами, принципами, конструкці- ями, фундаментальними положеннями цієї правової системи, обумовленими інтеграцією в рамках службового права публічно– й приватноправових основ. Розроблено сучасну теорію джерел службового права, розглядаються питання про місце службового права в сис- темі українського права на сучасному етапі, його функції й предмет правового регулювання. Доводиться необхідність розрізняти функції, що мають змістовий та інструментальний характер: змістові функції службового права виражають його соціальне призначення, інструментальні функції (статична, динамічна, охоронна) властиві його окремим елемен- там. Обґрунтовується, що чинне українське законодавство дає змогу виділити дві змістові функції службового права: службово-публічну функцію і функцію регулювання соціальних і службових процесів. Змістові функції службового права найбільш вирішально впливають на його предмет і його юридичні характеристики як цілісної системи, а інстру- ментальні функції дають додаткові підстави для диференціації предмета й системи службового права. Уточнюється класифікація джерел службового права (національний рівень), що являє собою найбільш роз- галужену групу, представлену Конституцією України (ст. 38, яка гарантує кожному громадянину України право доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування); законами України, а саме Законом України «Про державну службу»; указами Президента України; постановами Кабінету Міністрів Украї- ни; наказами центральних органів виконавчої влади та іншими джерелами. Джерела службового права (міжнародний (європейський) рівень) представлені меншою кількістю правових актів. Ідеться про ті правові акти міжнародного характеру, які пройшли процедуру ратифікації в Україні. Відзнача- ються форми диференціації службово-правових законодавчих засад на рівні окремих інститутів службового права.

ІНФОРМАЦІЙНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ СЛІДЧОГО-КРИМІНАЛІСТА В КОНТЕКСТІ АНАЛІЗУ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВА

Сергій Коваль

здобувач кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1099-9607

Anotation. У положеннях публікації автор проводить аналіз думок науковців щодо цифрової трансформації права відносно інформаційної правосуб’єктності слідчого-криміналіста. Характеризуючи особливості інфор- маційної правосуб’єктності слідчого-криміналіста, відзначено, що у правову систему Україні впроваджено ідею диференціації слідчих підрозділів, де служба криміналістики зазнала суттєвих організаційних змін. Увага акцентувана на тому, що слідчі-криміналісти виступають суб’єктами інформаційних правовідносин з різними суб’єктами з приводу отримання, використання, поширення та зберігання інформації відповідного рівня доступу. Відзначено, що інформаційна діяльність слідчого-криміналіста складається з пізнавальної (пошукової, рекон- структивної), комунікативної та організаційної діяльності. Публічність інформаційної діяльності слідчого-кри- міналіста передбачає встановлення адміністративних комунікацій, включаючи комунікативні відносини як між- особистісного характеру, так і зовнішнього. У підсумку сформульовано, що інформаційна правосуб’єктність слідчих-криміналістів» є здатністю зазначених посадових осіб як суб’єктів інформаційних правовідносин мати інформаційні права і здобувати своїми діями суб’єктивні інформаційні права та обов’язки. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що, ґрунтуючись на доктринальних положеннях інфор- маційно-правової теорії та на підставі комплексного аналізу теоретичних напрацювань, а також нормативно-пра- вових джерел і практики застосування чинного законодавства України, слідчого-криміналіста охарактеризовано як споживача, володара, інформаційного посередника і розповсюджувача інформації, що має особливий правовий статус і особливу інформаційну дієздатність. Важливою ознакою інформаційно-правового статусу слідчого-кри- міналіста є його спеціальне функціональне призначення. Таке визначення правового статусу має підкреслювати соціальне значення цього поняття, що досягається шляхом встановлення зв’язку обов’язків та повноважень із професійною діяльністю.
Keywords: У положеннях публікації автор проводить аналіз думок науковців щодо цифрової трансформації права відносно інформаційної правосуб’єктності слідчого-криміналіста. Характеризуючи особливості інфор- маційної правосуб’єктності слідчого-криміналіста, відзначено, що у правову систему Україні впроваджено ідею диференціації слідчих підрозділів, де служба криміналістики зазнала суттєвих організаційних змін. Увага акцентувана на тому, що слідчі-криміналісти виступають суб’єктами інформаційних правовідносин з різними суб’єктами з приводу отримання, використання, поширення та зберігання інформації відповідного рівня доступу. Відзначено, що інформаційна діяльність слідчого-криміналіста складається з пізнавальної (пошукової, рекон- структивної), комунікативної та організаційної діяльності. Публічність інформаційної діяльності слідчого-кри- міналіста передбачає встановлення адміністративних комунікацій, включаючи комунікативні відносини як між- особистісного характеру, так і зовнішнього. У підсумку сформульовано, що інформаційна правосуб’єктність слідчих-криміналістів» є здатністю зазначених посадових осіб як суб’єктів інформаційних правовідносин мати інформаційні права і здобувати своїми діями суб’єктивні інформаційні права та обов’язки. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що, ґрунтуючись на доктринальних положеннях інфор- маційно-правової теорії та на підставі комплексного аналізу теоретичних напрацювань, а також нормативно-пра- вових джерел і практики застосування чинного законодавства України, слідчого-криміналіста охарактеризовано як споживача, володара, інформаційного посередника і розповсюджувача інформації, що має особливий правовий статус і особливу інформаційну дієздатність. Важливою ознакою інформаційно-правового статусу слідчого-кри- міналіста є його спеціальне функціональне призначення. Таке визначення правового статусу має підкреслювати соціальне значення цього поняття, що досягається шляхом встановлення зв’язку обов’язків та повноважень із професійною діяльністю.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ У ПРОЄКТАХ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Юлія Коваль

асистент кафедри фінансового права
Інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6455-7201

Anotation. Стаття присвячена дослідженню особливостей та меж здійснення фінансового контролю у сфе- рі державно-приватного партнерства (ДПП). Під час дослідження було використано методи формальної логіки, а також спеціальні методи юридичної науки. За результатами дослідження встановлено, що законодавство України у сфері публічних фінансів та ДПП не містить окремих норм для системного регулювання відносин щодо фінансового контролю у проєктах ДПП. Зроблено висновок про те, що відсутність ефективних інструментів фінансового контролю у сфері ДПП є однією з причин ухиляння державних партнерів від надання державної підтримки у проєктах ДПП. Доведено, що порядок фінансового контролю у сфері ДПП не може регулюватися загальним порядком про- ведення державного фінансового аудиту інвестиційних проєктів. Акцентовано увагу на протиріччі, що виникає під час визначення меж фінансового контролю у проєктах ДПП. Запропоновано принципи вирішення таких суперечностей, а також наведено перелік заходів, які можуть поліп- шити стан правового регулювання здійснення фінансового контролю у сфері ДПП. Важливу роль у цьому має відігравати попередній фінансовий контроль під час прийняття рішень про надання державної підтримки або застосування інших фінансово-правових інструментів ДПП. Взаємозв’язок між конкретними фінансово-право- вими інструментами та методами фінансового контролю буде досліджено у наступних публікаціях автора.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню особливостей та меж здійснення фінансового контролю у сфе- рі державно-приватного партнерства (ДПП). Під час дослідження було використано методи формальної логіки, а також спеціальні методи юридичної науки. За результатами дослідження встановлено, що законодавство України у сфері публічних фінансів та ДПП не містить окремих норм для системного регулювання відносин щодо фінансового контролю у проєктах ДПП. Зроблено висновок про те, що відсутність ефективних інструментів фінансового контролю у сфері ДПП є однією з причин ухиляння державних партнерів від надання державної підтримки у проєктах ДПП. Доведено, що порядок фінансового контролю у сфері ДПП не може регулюватися загальним порядком про- ведення державного фінансового аудиту інвестиційних проєктів. Акцентовано увагу на протиріччі, що виникає під час визначення меж фінансового контролю у проєктах ДПП. Запропоновано принципи вирішення таких суперечностей, а також наведено перелік заходів, які можуть поліп- шити стан правового регулювання здійснення фінансового контролю у сфері ДПП. Важливу роль у цьому має відігравати попередній фінансовий контроль під час прийняття рішень про надання державної підтримки або застосування інших фінансово-правових інструментів ДПП. Взаємозв’язок між конкретними фінансово-право- вими інструментами та методами фінансового контролю буде досліджено у наступних публікаціях автора.

ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИМУШУВАННЯ ЯК СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ОКРЕМИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Артем Коміссаров

здобувач
Науково-дослідний інститут публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1362-2151

Anotation. У статті проводиться аналіз норм кримінального закону, в яких примушування (примус) визнається злочином. Це поняття здебільшого конкретизується шляхом опису способу примушування, який має криміналь- но-правове значення. Визначається, що у статтях Особливої частини КК України відсутня ясність у термінологіч- них відмінностях способів вчинення примушування. Доведено, що склади кримінальних правопорушень, у яких способи примушування не обмежуються виключно фізичним або психічним насильством, або погрозою засто- сування такого насильства, більш повно розкривають сутність і зміст поняття «примушування». Способи психічного впливу при примушуванні не повинні обмежуватися лише погрозою вбивством, заподі- янням тяжких тілесних ушкоджень, знищенням майна, пошкодженням або вилученням майна, розголошенням відомостей, що ганьблять потерпілу (потерпілого) чи близьких родичів. Зроблено висновок, що, на відміну від наявних законодавчих пропозицій, оптимальним варіантом є існування загального складу кримінальної відпо- відальності за примушування разом зі спеціальними нормами, які передбачають відповідальність за найбільш небезпечні види примушування (примусу).
Keywords: У статті проводиться аналіз норм кримінального закону, в яких примушування (примус) визнається злочином. Це поняття здебільшого конкретизується шляхом опису способу примушування, який має криміналь- но-правове значення. Визначається, що у статтях Особливої частини КК України відсутня ясність у термінологіч- них відмінностях способів вчинення примушування. Доведено, що склади кримінальних правопорушень, у яких способи примушування не обмежуються виключно фізичним або психічним насильством, або погрозою засто- сування такого насильства, більш повно розкривають сутність і зміст поняття «примушування». Способи психічного впливу при примушуванні не повинні обмежуватися лише погрозою вбивством, заподі- янням тяжких тілесних ушкоджень, знищенням майна, пошкодженням або вилученням майна, розголошенням відомостей, що ганьблять потерпілу (потерпілого) чи близьких родичів. Зроблено висновок, що, на відміну від наявних законодавчих пропозицій, оптимальним варіантом є існування загального складу кримінальної відпо- відальності за примушування разом зі спеціальними нормами, які передбачають відповідальність за найбільш небезпечні види примушування (примусу).

ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ОБШУКУ ОСОБИ ЯК САМОСТІЙНОЇ СЛІДЧОЇ (РОЗШУКОВОЇ) ДІЇ

Яна Конюшенко

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4988-0793

Anotation. У статті визначено сучасний стан законодавчої регламентації обшуку особи (особистого обшуку); проаналізовано слідчу практику щодо проведення обшуку особи, на підставі чого виокремлено проблемні момен- ти його здійснення; сформульовано авторській підхід до визначення обшуку особи як самостійної слідчої (розшу- кової) дії; запропоновано законодавчі зміни до КПК України щодо унормування обшуку особи в окремій нормі. Звернено увагу на проблеми практичного характеру щодо проведення обшуку особи під час затримання особи в порядку ст. 208 КПК України, зокрема в разі вчинення злочинів у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин. Наведено приклади рішень суду касаційної інстанції щодо порушення процесуального порядку обшу- ку особи. Доведено, що обшук особи варто передбачити в КПК України як самостійну слідчу (розшукову) дію з визначенням його мети, порядку проведення, підстав проведення за ухвалою слідчого судді та без такої ухвали. Обґрунтовано, що окреслені пропозиції варто закріпити в новій статті 234-1 «Обшук особи».
Keywords: У статті визначено сучасний стан законодавчої регламентації обшуку особи (особистого обшуку); проаналізовано слідчу практику щодо проведення обшуку особи, на підставі чого виокремлено проблемні момен- ти його здійснення; сформульовано авторській підхід до визначення обшуку особи як самостійної слідчої (розшу- кової) дії; запропоновано законодавчі зміни до КПК України щодо унормування обшуку особи в окремій нормі. Звернено увагу на проблеми практичного характеру щодо проведення обшуку особи під час затримання особи в порядку ст. 208 КПК України, зокрема в разі вчинення злочинів у сфері наркотичних засобів, психотропних речовин. Наведено приклади рішень суду касаційної інстанції щодо порушення процесуального порядку обшу- ку особи. Доведено, що обшук особи варто передбачити в КПК України як самостійну слідчу (розшукову) дію з визначенням його мети, порядку проведення, підстав проведення за ухвалою слідчого судді та без такої ухвали. Обґрунтовано, що окреслені пропозиції варто закріпити в новій статті 234-1 «Обшук особи».

ПЕРЕДУМОВИ ЗАРОДЖЕННЯ РЕТРОСПЕКТИВНОГО АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДДІВ

Владислав Костенко

суддя
Ковпаківський районний суд міста Суми (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5031-6260

Anotation. Актуальність статті полягає у тому, що шлях, який у процесі свого розвитку пройшла наша країна, а також світовий досвід, свідчать про те, що належне соціальне забезпечення громадян є однією із основних задач кожної держави, у тому числі й України. Соціальне забезпечення суддів у цьому контексті набуває особливого змісту, адже судді мають бути не лише матеріально забезпеченими від настання таких соціальних ризиків, як хвороби, інвалідність чи старість, а й отримати від держави додаткові гарантії, зумовлені їхнім статусом, особли- вістю трудової функції та роллю, яку відіграє їхня діяльність для функціонування держави. У статті проаналізовано специфіку зародження ретроспективного аналізу соціального забезпечення суддів. Визначено основні події для формування соціального забезпечення суддів. З’ясовано особливості етапів і переду- мов зародження ретроспективного аналізу соціального забезпечення суддів.
Keywords: Актуальність статті полягає у тому, що шлях, який у процесі свого розвитку пройшла наша країна, а також світовий досвід, свідчать про те, що належне соціальне забезпечення громадян є однією із основних задач кожної держави, у тому числі й України. Соціальне забезпечення суддів у цьому контексті набуває особливого змісту, адже судді мають бути не лише матеріально забезпеченими від настання таких соціальних ризиків, як хвороби, інвалідність чи старість, а й отримати від держави додаткові гарантії, зумовлені їхнім статусом, особли- вістю трудової функції та роллю, яку відіграє їхня діяльність для функціонування держави. У статті проаналізовано специфіку зародження ретроспективного аналізу соціального забезпечення суддів. Визначено основні події для формування соціального забезпечення суддів. З’ясовано особливості етапів і переду- мов зародження ретроспективного аналізу соціального забезпечення суддів.

ПОНЯТТЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ

Лариса Котенко

здобувач
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9867-215X

Anotation. Актуальність статті полягає у тому, що діяльність органів публічного адміністрування повинна відповідати на виклики суспільства. У час соціальних, політичних та економічних трансформацій, глобалізації людського життя ми спостерігаємо тенденцію до розповсюдження неоліберальної економічної доктрини. Наголошено, що держава повинна постійно впливати на розвиток основних суспільних відносин у притаманних їй фор- мах, використовуючи відповідні прийоми та методи, контролювати і спрямовувати розвиток суспільних відносин, у тому числі виробництва та обігу лікарських засобів. Публічне адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів як важлива функція держави та її орга- нів тісно пов’язане з іншими функціями і повинно мати чітке правове підґрунтя. У статті сформовано поняття «публічного адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів». Визначено, що виробництво та обіг лікар- ських засобів є одними із пріоритетних напрямів державної політики, адже важливим є не лише формулювання цієї політики, але і її реалізація. Лікарські засоби становлять групу товарів народного споживання із особливим соціальним значенням. Обґрунтовано необхідність застосування механізмів публічного адміністрування з метою захисту здоров’я населення. Надано авторські визначення понять «виробництво лікарських засобів», «обіг лікар- ських засобів» і «публічне адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів».
Keywords: Актуальність статті полягає у тому, що діяльність органів публічного адміністрування повинна відповідати на виклики суспільства. У час соціальних, політичних та економічних трансформацій, глобалізації людського життя ми спостерігаємо тенденцію до розповсюдження неоліберальної економічної доктрини. Наголошено, що держава повинна постійно впливати на розвиток основних суспільних відносин у притаманних їй фор- мах, використовуючи відповідні прийоми та методи, контролювати і спрямовувати розвиток суспільних відносин, у тому числі виробництва та обігу лікарських засобів. Публічне адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів як важлива функція держави та її орга- нів тісно пов’язане з іншими функціями і повинно мати чітке правове підґрунтя. У статті сформовано поняття «публічного адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів». Визначено, що виробництво та обіг лікар- ських засобів є одними із пріоритетних напрямів державної політики, адже важливим є не лише формулювання цієї політики, але і її реалізація. Лікарські засоби становлять групу товарів народного споживання із особливим соціальним значенням. Обґрунтовано необхідність застосування механізмів публічного адміністрування з метою захисту здоров’я населення. Надано авторські визначення понять «виробництво лікарських засобів», «обіг лікар- ських засобів» і «публічне адміністрування виробництва та обігу лікарських засобів».

ЦИКЛІЧНИЙ ДИСКУРС ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ НАПРЯМ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ

Анатолій Крижановський, Владислав Копитков

Анатолій Крижановський, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри державно-правових дисциплін Міжнародного гуманітарного університету (Одеса, Україна)
Владислав Копитков, аспірант кафедри державно-правових дисциплін Міжнародного гуманітарного університету (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6266-6321, ORCID ID: 0000-0001-6710-9228

Anotation. У статті досліджується потенціал циклічного підходу до осягнення правового порядку як багато- гранного соціально-правового феномена. Циклічність правового порядку є взаємопов’язаною з економічними, політичними, ідеологічними, соціальними (соціальна й індивідуальна психологія, поведінка соціальних акторів тощо) і правовими факторами. Автори екстраполюють положення наявних у юриспруденції циклічних концепцій на процеси розвитку правового порядку. Акцентується теоретико-методологічний потенціал циклічного дискурсу щодо осягнення природи й ґенези правового порядку, його прогнозування та сценарного інтерпретування. Роз- гортається перспектива подальших досліджень різних аспектів сучасного правового порядку.
Keywords: У статті досліджується потенціал циклічного підходу до осягнення правового порядку як багато- гранного соціально-правового феномена. Циклічність правового порядку є взаємопов’язаною з економічними, політичними, ідеологічними, соціальними (соціальна й індивідуальна психологія, поведінка соціальних акторів тощо) і правовими факторами. Автори екстраполюють положення наявних у юриспруденції циклічних концепцій на процеси розвитку правового порядку. Акцентується теоретико-методологічний потенціал циклічного дискурсу щодо осягнення природи й ґенези правового порядку, його прогнозування та сценарного інтерпретування. Роз- гортається перспектива подальших досліджень різних аспектів сучасного правового порядку.

ВИДИ ТА ЗМІСТ ПРОБЛЕМ ПРАВОВОГО ЗВИЧАЮ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА

Володимир Кузьменко

кандидат юридичних наук, суддя
Шостий апеляційний адміністративний суд (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1183-4348

Anotation. У статті проаналізовано специфіку проблем правового звичаю у системі джерел трудового права. Визначено наукові підходи до цього питання. Сформульовано авторський перелік таких проблем, деталізовано зміст кожної з них. Наголошено, що правові звичаї використовувалися для регулювання трудових відносин в усіх державах, до складу яких входили українські землі на різних історичних етапах. Зокрема, за часів Київської Русі навіть після прийняття «Руської Правди», якою, наприклад, врегульовувалося укладення договорів особистого найму, для регулювання трудових правовідносин застосовувалася низка правових звичаїв. Визначено, що для вирішення проблеми, яка полягає у тому, що правові звичаї, характерні для трудового пра- ва, стали об’єктивованими у нормах права, що ускладнює їх застосування на практиці, необхідно чітко передба- чити можливість використання для регулювання трудових і похідних від трудових правовідносин окремі категорії звичаїв, які не є зафіксованими на нормативному рівні.
Keywords: У статті проаналізовано специфіку проблем правового звичаю у системі джерел трудового права. Визначено наукові підходи до цього питання. Сформульовано авторський перелік таких проблем, деталізовано зміст кожної з них. Наголошено, що правові звичаї використовувалися для регулювання трудових відносин в усіх державах, до складу яких входили українські землі на різних історичних етапах. Зокрема, за часів Київської Русі навіть після прийняття «Руської Правди», якою, наприклад, врегульовувалося укладення договорів особистого найму, для регулювання трудових правовідносин застосовувалася низка правових звичаїв. Визначено, що для вирішення проблеми, яка полягає у тому, що правові звичаї, характерні для трудового пра- ва, стали об’єктивованими у нормах права, що ускладнює їх застосування на практиці, необхідно чітко передба- чити можливість використання для регулювання трудових і похідних від трудових правовідносин окремі категорії звичаїв, які не є зафіксованими на нормативному рівні.

УПРОВАДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ КРАЇН ЄС

Ігор Кузьменко

ад’юнкт кафедри публічного управління та адміністрування
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7282-6619

Anotation. Метою статті є дослідження сутності й актуальних питань упровадження стандартів професійної під- готовки управлінських кадрів Національної поліції України на основі аналізу діяльності поліції країн ЄС. У роботі використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, конкретне поєднання яких зумовлене метою та завданнями дослідження. Використання формально-логічного методу дало змогу визначити, уточнити й доповни- ти окремі поняття, категорії, упорядкувати понятійно-категоріальний апарат. Застосовано також методи формальної логіки, зокрема аналізу й синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо. Наукова новизна статті поля- гає в тому, що в ній здійснено дослідження стандартів країн ЄС у сфері професійної підготовки управлінських кадрів поліції на сучасному етапі державно-правового розвитку, а також виокремлено актуальні проблеми в цій сфері. Упровадження стандартів у сфері професійної підготовки управлінських кадрів Національної поліції України є одним із пріоритетних напрямів. Подальші наукові дослідження в цій сфері варто пов’язувати з детальним роз- робленням окремих проблем адміністративно-правового регулювання в аналізованій сфері. Зокрема, це стосується питання підвищення кваліфікації управлінських кадрів з використанням досвіду країн ЄС. Проблеми постають на сучасному етапі реформи правоохоронного відомства, виникають труднощі застосування досвіду інших держав без здійснення відповідної адаптації, урахування особливостей виконання поліцією службових завдань, що актуалізує необхідність розроблення дієвого механізму впровадження стандартів у роботі поліції країн ЄС. У роботі сформо- вано висновки щодо можливості впровадження Європейських стандартів у сфері професійної підготовки управлін- ських кадрів, що дасть змогу покращити якість роботи Національної поліції України загалом.
Keywords: Метою статті є дослідження сутності й актуальних питань упровадження стандартів професійної під- готовки управлінських кадрів Національної поліції України на основі аналізу діяльності поліції країн ЄС. У роботі використано загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання, конкретне поєднання яких зумовлене метою та завданнями дослідження. Використання формально-логічного методу дало змогу визначити, уточнити й доповни- ти окремі поняття, категорії, упорядкувати понятійно-категоріальний апарат. Застосовано також методи формальної логіки, зокрема аналізу й синтезу, дедукції та індукції, аналогії та узагальнення тощо. Наукова новизна статті поля- гає в тому, що в ній здійснено дослідження стандартів країн ЄС у сфері професійної підготовки управлінських кадрів поліції на сучасному етапі державно-правового розвитку, а також виокремлено актуальні проблеми в цій сфері. Упровадження стандартів у сфері професійної підготовки управлінських кадрів Національної поліції України є одним із пріоритетних напрямів. Подальші наукові дослідження в цій сфері варто пов’язувати з детальним роз- робленням окремих проблем адміністративно-правового регулювання в аналізованій сфері. Зокрема, це стосується питання підвищення кваліфікації управлінських кадрів з використанням досвіду країн ЄС. Проблеми постають на сучасному етапі реформи правоохоронного відомства, виникають труднощі застосування досвіду інших держав без здійснення відповідної адаптації, урахування особливостей виконання поліцією службових завдань, що актуалізує необхідність розроблення дієвого механізму впровадження стандартів у роботі поліції країн ЄС. У роботі сформо- вано висновки щодо можливості впровадження Європейських стандартів у сфері професійної підготовки управлін- ських кадрів, що дасть змогу покращити якість роботи Національної поліції України загалом.

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

Ігор Кучеренко

здобувач
Науково-дослідний інститут публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3935-5322

Anotation. У статті аналізуються різні наукові позиції з питань, що таке контрольно-наглядова діяльність та які основні ознаки для неї характерні, а також досліджуються нормативно-правові акти у сфері публічних (державних) закупівель. Сфера публічних закупівель потребує від держави особливої уваги. Вона завжди була привабли- вою для різних махінаторів і корупціонерів, тому розроблення і впровадження прозорих правил і процедур у сфе- рі публічних закупівель дозволить мінімізувати ризики різних зловживань, а контрольно-наглядова діяльність якраз і покликана сприяти вказаному процесу. У статті зроблено висновок, що з філософської точки зору контроль як об’єктивне суспільне явище є невід’ємною частиною розвитку суспільства загалом і виступає передумовою для соціального прогресу. У сфе- рі публічних закупівель державний нагляд не врегульований Законом України «Про публічні закупівлі», але це не означає, що він відсутній. Запропоновано під контрольно-наглядовою діяльністю у сфері публічних закупівель розуміти діяльність органів публічної адміністрації, громадських інституцій, а також окремих фізичних осіб із виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства щодо проведення процедури закупівлі сторонами такої процедури й забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості товарів, робіт і послуг для задо- волення потреб держави, територіальних та об’єднаних територіальних громад.
Keywords: У статті аналізуються різні наукові позиції з питань, що таке контрольно-наглядова діяльність та які основні ознаки для неї характерні, а також досліджуються нормативно-правові акти у сфері публічних (державних) закупівель. Сфера публічних закупівель потребує від держави особливої уваги. Вона завжди була привабли- вою для різних махінаторів і корупціонерів, тому розроблення і впровадження прозорих правил і процедур у сфе- рі публічних закупівель дозволить мінімізувати ризики різних зловживань, а контрольно-наглядова діяльність якраз і покликана сприяти вказаному процесу. У статті зроблено висновок, що з філософської точки зору контроль як об’єктивне суспільне явище є невід’ємною частиною розвитку суспільства загалом і виступає передумовою для соціального прогресу. У сфе- рі публічних закупівель державний нагляд не врегульований Законом України «Про публічні закупівлі», але це не означає, що він відсутній. Запропоновано під контрольно-наглядовою діяльністю у сфері публічних закупівель розуміти діяльність органів публічної адміністрації, громадських інституцій, а також окремих фізичних осіб із виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства щодо проведення процедури закупівлі сторонами такої процедури й забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості товарів, робіт і послуг для задо- волення потреб держави, територіальних та об’єднаних територіальних громад.

ПУТИ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО УРЕГУЛИРОВАНИЯ АДМИНИСТРАТИВНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ, ГДЕ ПРЕДМЕТОМ ПРАВОНАРУШЕНИЯ ВЫСТУПАЕТ КРИПТОВАЛЮТА И ЕЕ ПРОИЗВОДНЫЕ (НА ПРИМЕРЕ НАРУШЕНИЯ ТРЕБОВАНИЙ ФИНАНСОВОГО КОНТРОЛЯ)

Евгений Лаврентьев

соискатель
Научно-исследовательский институт публичного права (Киев, Украина)

ORCID ID: 0000-0001-5902-9295

Anotation. Автором проанализировано состояние законодательного регулирования в Украине вопроса об административной ответственности за правонарушения, где предметом последнего выступает криптовалюта или ее производные, на примере нарушений требований финансового контроля. Исследователь убежден в дальней- шем распространении криптовалюты и ее производных, а также целесообразности заблаговременного решения вопросов юридической ответственности, связанных с коррупцией и криптовалютой, ее производных. Особое вни- мание уделено соответствующей законопроектной практике и моделированию общественных отношений, связан- ных с доказательствами и доказыванием. Акцент сделан на том, что решение вопроса ответственности зависит от окончательного определения правового статуса криптовалют и ее производных. Очерчено границы проблемы и даются рекомендации по вероятным путям решения затронутой проблематики. Определено, что законотворче- ские пути развития административной ответственности, где предметом правонарушения выступает криптовалю- та (на примере нарушений требований финансового контроля), зависят от принятия законов, которые нивелируют анахронизмы в законе и урегулируют их правовой статус, порядок обращения и привлечения к ответственности.
Keywords: Автором проанализировано состояние законодательного регулирования в Украине вопроса об административной ответственности за правонарушения, где предметом последнего выступает криптовалюта или ее производные, на примере нарушений требований финансового контроля. Исследователь убежден в дальней- шем распространении криптовалюты и ее производных, а также целесообразности заблаговременного решения вопросов юридической ответственности, связанных с коррупцией и криптовалютой, ее производных. Особое вни- мание уделено соответствующей законопроектной практике и моделированию общественных отношений, связан- ных с доказательствами и доказыванием. Акцент сделан на том, что решение вопроса ответственности зависит от окончательного определения правового статуса криптовалют и ее производных. Очерчено границы проблемы и даются рекомендации по вероятным путям решения затронутой проблематики. Определено, что законотворче- ские пути развития административной ответственности, где предметом правонарушения выступает криптовалю- та (на примере нарушений требований финансового контроля), зависят от принятия законов, которые нивелируют анахронизмы в законе и урегулируют их правовой статус, порядок обращения и привлечения к ответственности.

ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ МІСЦЕВИХ АДМІНІСТРАЦІЙ У ГАЛУЗІ БЮДЖЕТУ ТА ФІНАНСІВ

Антон Лапіка

здобувач
Науково-дослідний інститут публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4807-5285

Anotation. У статті розглядається актуальна проблема забезпечення юридичних гарантій діяльності держав- них місцевих адміністрацій в галузі бюджету та фінансів. Доведено, що в умовах реформування державного управління провідна роль відводиться місцевим державним адміністраціям як гарантіям захисту конституційних прав місцевих громад. Захист юридичних гарантій діяльності державних місцевих адміністрацій в галузі бюдже- ту та фінансів є актуальною науковою проблемою. Визначено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади та реалізує національну політику у сфері соціально-економічного розвитку місцевих громад. Проаналізовано погляди науковців щодо сут- ності та видів правових гарантій. Охарактеризовано нормативно-правову базу гарантій діяльності місцевої держав- ної адміністрації. Правові гарантії є сукупністю правових засобів і способів, що визначають умови і порядок без- перешкодної реалізації прав та свобод особи, а також їхню охорону й надійний захист від протиправних посягань. У результаті проведеного дослідження виділено і охарактеризовано три групи юридичних гарантій діяльності державних місцевих адміністрацій: 1) гарантії, які забезпечують організаційно-управлінську самостійність діяль- ності місцевих державних адміністрацій; 2) гарантії, які забезпечують фінансово-економічну автономію та само- стійність діяльності місцевих державних адміністрацій; 3) гарантії щодо захисту прав місцевих державних адмі- ністрацій. До гарантій діяльності державних місцевих адміністрацій в галузі бюджету та фінансів належать: 1) гарантії фінансово-економічної самостійності місцевих державних адміністрацій щодо формування та розпо- ряджання наявним на їхній території майном і коштами; 2) законодавче закріплення права створення і самостій- ного управління місцевих державних адміністрацій комунальними підприємствами, установами та організаціями; 3) самостійне управління місцевими фінансовими ресурсами; 4) автономія управління місцевими державними адміністраціями щодо формування та управління місцевим бюджетом. Місцеві державні адміністрації періодич- но звітують перед місцевими громадами про доходи і видатки бюджету та фінансів.
Keywords: У статті розглядається актуальна проблема забезпечення юридичних гарантій діяльності держав- них місцевих адміністрацій в галузі бюджету та фінансів. Доведено, що в умовах реформування державного управління провідна роль відводиться місцевим державним адміністраціям як гарантіям захисту конституційних прав місцевих громад. Захист юридичних гарантій діяльності державних місцевих адміністрацій в галузі бюдже- ту та фінансів є актуальною науковою проблемою. Визначено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади та реалізує національну політику у сфері соціально-економічного розвитку місцевих громад. Проаналізовано погляди науковців щодо сут- ності та видів правових гарантій. Охарактеризовано нормативно-правову базу гарантій діяльності місцевої держав- ної адміністрації. Правові гарантії є сукупністю правових засобів і способів, що визначають умови і порядок без- перешкодної реалізації прав та свобод особи, а також їхню охорону й надійний захист від протиправних посягань. У результаті проведеного дослідження виділено і охарактеризовано три групи юридичних гарантій діяльності державних місцевих адміністрацій: 1) гарантії, які забезпечують організаційно-управлінську самостійність діяль- ності місцевих державних адміністрацій; 2) гарантії, які забезпечують фінансово-економічну автономію та само- стійність діяльності місцевих державних адміністрацій; 3) гарантії щодо захисту прав місцевих державних адмі- ністрацій. До гарантій діяльності державних місцевих адміністрацій в галузі бюджету та фінансів належать: 1) гарантії фінансово-економічної самостійності місцевих державних адміністрацій щодо формування та розпо- ряджання наявним на їхній території майном і коштами; 2) законодавче закріплення права створення і самостій- ного управління місцевих державних адміністрацій комунальними підприємствами, установами та організаціями; 3) самостійне управління місцевими фінансовими ресурсами; 4) автономія управління місцевими державними адміністраціями щодо формування та управління місцевим бюджетом. Місцеві державні адміністрації періодич- но звітують перед місцевими громадами про доходи і видатки бюджету та фінансів.

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАПОБІГАННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, ПОВ’ЯЗАНИМ ІЗ КОРУПЦІЄЮ

Аліна Левчук

ад’юнкт відділу докторантури та ад’юнктури
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3151-7382

Anotation. У статті досліджено питання структури адміністративно-правового механізму запобігання право- порушенням, пов’язаним із корупцією. Проаналізовано складові елементи механізму, якими є нормативно-пра- вові акти, суб’єкти запобігання, які реалізують свої повноваження у відповідних адміністративно-правових від- носинах, акти реалізації норм адміністративного права й інструменти публічного адміністрування. Висвітлено низку проблемних питань щодо ефективності державних механізмів у сфері запобігання корупції, корупційним правопорушенням і правопорушенням, пов’язаним із корупцією. Надається авторське визначення поняття адмі- ністративно-правового механізму запобігання правопорушенням, пов’язаним із корупцією, під яким розуміється врегульована нормами адміністративного права система адміністративно-правових засобів, заходів і складових елементів, які при злагодженості та єдності утворюють комплексну систему антикорупційних вимог, що покли- кана врегулювати суспільні відносини, які виникають у сфері запобігання корупційним і пов’язаним із корупцією правопорушенням. З’ясовано основні риси й ознаки адміністративно-правового механізму запобігання правопо- рушенням, пов’язаним із корупцією. Акцентовано увагу на тому, що функціонування механізмів адміністратив- но-правового запобігання залежить від якості правового регулювання, від того, наскільки правильно норми права враховують закономірності суспільних відносин, які регулюються.
Keywords: У статті досліджено питання структури адміністративно-правового механізму запобігання право- порушенням, пов’язаним із корупцією. Проаналізовано складові елементи механізму, якими є нормативно-пра- вові акти, суб’єкти запобігання, які реалізують свої повноваження у відповідних адміністративно-правових від- носинах, акти реалізації норм адміністративного права й інструменти публічного адміністрування. Висвітлено низку проблемних питань щодо ефективності державних механізмів у сфері запобігання корупції, корупційним правопорушенням і правопорушенням, пов’язаним із корупцією. Надається авторське визначення поняття адмі- ністративно-правового механізму запобігання правопорушенням, пов’язаним із корупцією, під яким розуміється врегульована нормами адміністративного права система адміністративно-правових засобів, заходів і складових елементів, які при злагодженості та єдності утворюють комплексну систему антикорупційних вимог, що покли- кана врегулювати суспільні відносини, які виникають у сфері запобігання корупційним і пов’язаним із корупцією правопорушенням. З’ясовано основні риси й ознаки адміністративно-правового механізму запобігання правопо- рушенням, пов’язаним із корупцією. Акцентовано увагу на тому, що функціонування механізмів адміністратив- но-правового запобігання залежить від якості правового регулювання, від того, наскільки правильно норми права враховують закономірності суспільних відносин, які регулюються.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СТРАХУВАННЯ

Олена Ледвій

аспірантка
Національний університет «Львівська політехніка» (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4060-6475

Anotation. У статті розглянуто питання щодо адміністративно-правових механізмів реалізації державної політи- ки у сфері страхування. З’ясовано сутність страхової діяльності й особливості її здійснення. Проведено аналіз спів- відношення страхової та банківської діяльності. Розглянуто структуру державного управління страховим сектором економіки. Указано, що держава регулює страхову діяльність за допомогою встановлення умов допуску на страхо- вий ринок організацій, які збираються надавати послуги зі страхування (отримання ліцензії); визначення фінансо- вих нормативів для страховиків; закріплення принципів інвестування коштів страхових фондів; здійснення адмі- ністративного нагляду за діяльністю страховиків; установлення відповідальності за порушення законодавства про страхову діяльність. Ці інструменти становлять зміст адміністративно-правового регулювання страхової діяльності. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання становить механізм імперативно-нормативного упо- рядкування організації та діяльності суб’єктів та об’єктів управління й формування стійкого правового порядку їх функціонування. Традиційно одним із елементів адміністративно-правового впливу розглядається державне регулювання. Указано, що структуру державного управління страховим сектором економіки можна розглядати у двох аспектах: 1) управління страхуванням за допомогою функціонування системи державного страхування, іншими словами, як частиною державного господарства; 2) управління страхуванням як сектором економіки за допомогою нормативного регулювання страхової діяльності. Зазначено, що страхова діяльність становить професійну комерційну діяльність щодо формування, розподілу та використання коштів страхових фондів з метою захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні страхових випадків.
Keywords: У статті розглянуто питання щодо адміністративно-правових механізмів реалізації державної політи- ки у сфері страхування. З’ясовано сутність страхової діяльності й особливості її здійснення. Проведено аналіз спів- відношення страхової та банківської діяльності. Розглянуто структуру державного управління страховим сектором економіки. Указано, що держава регулює страхову діяльність за допомогою встановлення умов допуску на страхо- вий ринок організацій, які збираються надавати послуги зі страхування (отримання ліцензії); визначення фінансо- вих нормативів для страховиків; закріплення принципів інвестування коштів страхових фондів; здійснення адмі- ністративного нагляду за діяльністю страховиків; установлення відповідальності за порушення законодавства про страхову діяльність. Ці інструменти становлять зміст адміністративно-правового регулювання страхової діяльності. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання становить механізм імперативно-нормативного упо- рядкування організації та діяльності суб’єктів та об’єктів управління й формування стійкого правового порядку їх функціонування. Традиційно одним із елементів адміністративно-правового впливу розглядається державне регулювання. Указано, що структуру державного управління страховим сектором економіки можна розглядати у двох аспектах: 1) управління страхуванням за допомогою функціонування системи державного страхування, іншими словами, як частиною державного господарства; 2) управління страхуванням як сектором економіки за допомогою нормативного регулювання страхової діяльності. Зазначено, що страхова діяльність становить професійну комерційну діяльність щодо формування, розподілу та використання коштів страхових фондів з метою захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні страхових випадків.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МИТНИХ РЕЖИМІВ І ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ЮРИДИЧНУ ПРАКТИКУ

Ростислав Лемеха

кандидат юридичних наук, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9013-8318

Anotation. У науковій публікації здійснюється аналіз особливостей правового регулювання митних режимів у зарубіжних країнах і визначається можливість і доцільність упровадження відповідного найкращого позитив- ного зарубіжного досвіду в національне законодавство та юридичну практику. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових і спеціаль- но-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи порівняльного пра- вознавства, юридичної догматики та методи юридичного моделювання. Досліджується позитивний досвід проведення реформ систем управління митними послугами й організації діяльності митних органів у США, Сінгапурі, Швеції, Канаді та Франції. Сформульовано висновок про необ- хідність подальшого дослідження особливостей правового регулювання митних режимів у зарубіжних країнах і визначення можливості запозичення найкращого позитивного досвіду з метою впровадження його в національ- не законодавство та юридичну практику. Аналіз зарубіжного досвіду регулювання схем митного оформлення й митного контролю товарів і транспорт- них засобів показує, що якість митних послуг вища там, де широко застосовуються передові автоматизовані тех- нології. Перехід до технологій електронного декларування здійснюється в усіх розвинутих країнах світу. Авто- матизація процедур митного оформлення й митного контролю дає змогу організувати взаємодію митного брокера під час подання декларації й отримання рішення митних органів і контролюючих організацій через комп’ютерну систему; істотно зменшити обсяг роботи співробітників митних органів з паперовими документами й скоротити час оформлення. Упровадження нових прогресивних технологій у сфері митного управління, оптимізація мит- них процедур, розширення практики інформування й консультування учасників зовнішньоекономічної діяльнос- ті, а також розвиток митної інфраструктури та її технічної оснащеності впливають на формування сприятливих умов зовнішньоекономічної діяльності, підвищення якості надання митних послуг юридичним і фізичним осо- бам, зменшення адміністративних перешкод, зростання добробуту населення й темпів економічного розвитку та активність у сфері бізнесу.
Keywords: У науковій публікації здійснюється аналіз особливостей правового регулювання митних режимів у зарубіжних країнах і визначається можливість і доцільність упровадження відповідного найкращого позитив- ного зарубіжного досвіду в національне законодавство та юридичну практику. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових і спеціаль- но-юридичних методів дослідження. Серед останніх більшою мірою застосовуються методи порівняльного пра- вознавства, юридичної догматики та методи юридичного моделювання. Досліджується позитивний досвід проведення реформ систем управління митними послугами й організації діяльності митних органів у США, Сінгапурі, Швеції, Канаді та Франції. Сформульовано висновок про необ- хідність подальшого дослідження особливостей правового регулювання митних режимів у зарубіжних країнах і визначення можливості запозичення найкращого позитивного досвіду з метою впровадження його в національ- не законодавство та юридичну практику. Аналіз зарубіжного досвіду регулювання схем митного оформлення й митного контролю товарів і транспорт- них засобів показує, що якість митних послуг вища там, де широко застосовуються передові автоматизовані тех- нології. Перехід до технологій електронного декларування здійснюється в усіх розвинутих країнах світу. Авто- матизація процедур митного оформлення й митного контролю дає змогу організувати взаємодію митного брокера під час подання декларації й отримання рішення митних органів і контролюючих організацій через комп’ютерну систему; істотно зменшити обсяг роботи співробітників митних органів з паперовими документами й скоротити час оформлення. Упровадження нових прогресивних технологій у сфері митного управління, оптимізація мит- них процедур, розширення практики інформування й консультування учасників зовнішньоекономічної діяльнос- ті, а також розвиток митної інфраструктури та її технічної оснащеності впливають на формування сприятливих умов зовнішньоекономічної діяльності, підвищення якості надання митних послуг юридичним і фізичним осо- бам, зменшення адміністративних перешкод, зростання добробуту населення й темпів економічного розвитку та активність у сфері бізнесу.

СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Поліна Литвиновська

аспірант кафедри публічного управління та землеустрою
Класичний приватний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8641-7568

Anotation. У статті розкрито теоретичні та методологічні засади державно-приватного партнерства; окреслено зміст і сутність таких ключових понять: «взаємодія», «співпраця», «державно-приватне партнерство»; розглянуто наукову дискусію навколо цих категорій. Методами дослідження в науковій розвідці обрано загальнонаукові, зокрема, абстрактно-логічний, метод аналізу та синтезу, порівняння, систематизації, узагальнення. Зазначено, що державно-приватне партнерство спрямоване на співпрацю та зближення влади й підприємництва з метою реалі- зації широкого спектру суспільних послуг. Визначено переваги державно-приватного партнерства для держави, бізнесових структур, суспільства. Звертається увага на те, що співпраця держави та бізнесу забезпечує можливості для використання державно- приватного партнерства як ефективного механізму для успішного подолання певних суперечностей в інновацій- них системах, що виникли останнім часом і продовжують з’являтися. Наголошено на тому, що державно-приват- не партнерство – нове явище, яке перебуває в стані перманентного розвитку та вдосконалення, тому змінюється його тлумачення, розширюється діапазон бачення функцій і механізмів, актуалізуються нові акценти в контексті взаємодії держави та бізнесу, які активно впроваджуються у вітчизняну практику управління.
Keywords: У статті розкрито теоретичні та методологічні засади державно-приватного партнерства; окреслено зміст і сутність таких ключових понять: «взаємодія», «співпраця», «державно-приватне партнерство»; розглянуто наукову дискусію навколо цих категорій. Методами дослідження в науковій розвідці обрано загальнонаукові, зокрема, абстрактно-логічний, метод аналізу та синтезу, порівняння, систематизації, узагальнення. Зазначено, що державно-приватне партнерство спрямоване на співпрацю та зближення влади й підприємництва з метою реалі- зації широкого спектру суспільних послуг. Визначено переваги державно-приватного партнерства для держави, бізнесових структур, суспільства. Звертається увага на те, що співпраця держави та бізнесу забезпечує можливості для використання державно- приватного партнерства як ефективного механізму для успішного подолання певних суперечностей в інновацій- них системах, що виникли останнім часом і продовжують з’являтися. Наголошено на тому, що державно-приват- не партнерство – нове явище, яке перебуває в стані перманентного розвитку та вдосконалення, тому змінюється його тлумачення, розширюється діапазон бачення функцій і механізмів, актуалізуються нові акценти в контексті взаємодії держави та бізнесу, які активно впроваджуються у вітчизняну практику управління.

ОЦІНЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Аліна Олійник

аспірант кафедри публічного управління та митного адміністрування
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0294-1237

Anotation. Стаття присвячена визначенню оцінювання державних службовців як одному з головних чинників підвищення ефективності та результативності функціонування інституту державної служби. Встановлено, що питання оцінювання діяльності державних службовців є предметом досліджень у різних галузях наук, зокрема адміністративного права, теорії державного управління, менеджменту, соціології тощо як у вітчизняному науко- вому просторі, так і за його межами. Визначено, що проходження державної служби неможливе без періодичного оцінювання діяльності державного службовця. Від ефективності оцінювання діяльності державного службовця залежать і конкретні результати роботи кож- ного державного органу, тому одним із суттєвих важелів щодо удосконалення державної служби є оцінювання як необхідний інструмент покращення її функціонування та створення ефективної процедури визначення результа- тів діяльності державних службовців. Процедури оцінювання діяльності державних службовців мають важливе значення як для підбору розстанов- ки кадрів і просування державних службовців, так і для здійснення повноважень у зовнішньому середовищі. Об’єктивним критерієм оцінювання діяльності державного службовця є наявність визначених критеріїв, на які повинен орієнтуватися державний службовець задля просування по службі, кар’єрного зростання тощо, а тому оціноч- на діяльність має бути спрямована на підвищення ефективності, результативності та якості інституту державної служ- би. Створення системи об’єктивної оцінки діяльності державних службовців зумовлює створення чітко визначених критеріїв і форм такого оцінювання, що є важливими оціночними вимогами щодо діяльності державного службовця. Доведено, що одним із суттєвих важелів щодо удосконалення державної служби є оцінювання як необхідний інстру- мент покращення її функціонування та створення ефективної процедури визначення результатів діяльності державних службовців. Проблемними питаннями є недостатньо розвинений запит на оцінювання органів державної влади; під- міна терміна «оцінювання» термінами «контроль», «моніторинг», «аудит»; недостатні навики у сфері оцінювання.
Keywords: Стаття присвячена визначенню оцінювання державних службовців як одному з головних чинників підвищення ефективності та результативності функціонування інституту державної служби. Встановлено, що питання оцінювання діяльності державних службовців є предметом досліджень у різних галузях наук, зокрема адміністративного права, теорії державного управління, менеджменту, соціології тощо як у вітчизняному науко- вому просторі, так і за його межами. Визначено, що проходження державної служби неможливе без періодичного оцінювання діяльності державного службовця. Від ефективності оцінювання діяльності державного службовця залежать і конкретні результати роботи кож- ного державного органу, тому одним із суттєвих важелів щодо удосконалення державної служби є оцінювання як необхідний інструмент покращення її функціонування та створення ефективної процедури визначення результа- тів діяльності державних службовців. Процедури оцінювання діяльності державних службовців мають важливе значення як для підбору розстанов- ки кадрів і просування державних службовців, так і для здійснення повноважень у зовнішньому середовищі. Об’єктивним критерієм оцінювання діяльності державного службовця є наявність визначених критеріїв, на які повинен орієнтуватися державний службовець задля просування по службі, кар’єрного зростання тощо, а тому оціноч- на діяльність має бути спрямована на підвищення ефективності, результативності та якості інституту державної служ- би. Створення системи об’єктивної оцінки діяльності державних службовців зумовлює створення чітко визначених критеріїв і форм такого оцінювання, що є важливими оціночними вимогами щодо діяльності державного службовця. Доведено, що одним із суттєвих важелів щодо удосконалення державної служби є оцінювання як необхідний інстру- мент покращення її функціонування та створення ефективної процедури визначення результатів діяльності державних службовців. Проблемними питаннями є недостатньо розвинений запит на оцінювання органів державної влади; під- міна терміна «оцінювання» термінами «контроль», «моніторинг», «аудит»; недостатні навики у сфері оцінювання.