Журнал №1 (37) vol. 2 / 2021|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

МОРАЛЬНІ АТИТЮДИ ЯК ЗАСАДНИЧИЙ РІВЕНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОСВІДОМОСТІ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

Ольга Сидорович, Надія Гапон

Ольга Сидорович, асистент кафедри спеціальної освіти і соціальної роботи Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, Україна)
Надія Гапон, доктор філософських наук, професор, професор кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4420-5748; ORCID ID 0000-0002-8699-2420

Anotation. У статті подано авторську модель атитюдів професійної самосвідомості майбутніх педагогів. Уза- гальнено дослідження типів атитюдів самосвідомості, які формують різну індивідуальну моральну філософію та визначають етичні взаємини. Аналіз професіограми фахівця університетської освіти дозволив окреслити найбільш неконструктивні (несприятливі) та конструктивні (сприятливі) атитюди до місії педагога. Окреслено неконструктивно-утопійні атитюди самосвідомості: маніпулятивістський, нарцисичний, релятивістський та ути- літаристський. Охарактеризовано конструктивно-реалістичну конфігурацію атитюдів, відповідну до гуманістич- ної ролі педагога: антиципаційний, емпатійний, альтруїстичний, «золоте правило» (норма взаємності) атитюди. Здійснений аналіз типів моральних атитюдів, або налаштованостей самосвідомості на вартості життя, які станов- лять підґрунтя професійної самосвідомості педагога. Окреслено наслідки неконструктивно-утопійної та перспек- тиви формування конструктивно-реалістичної конфігурацій атитюдів самосвідомості майбутнього педагога для педагогічних взаємин та освітньої системи загалом.
Keywords: У статті подано авторську модель атитюдів професійної самосвідомості майбутніх педагогів. Уза- гальнено дослідження типів атитюдів самосвідомості, які формують різну індивідуальну моральну філософію та визначають етичні взаємини. Аналіз професіограми фахівця університетської освіти дозволив окреслити найбільш неконструктивні (несприятливі) та конструктивні (сприятливі) атитюди до місії педагога. Окреслено неконструктивно-утопійні атитюди самосвідомості: маніпулятивістський, нарцисичний, релятивістський та ути- літаристський. Охарактеризовано конструктивно-реалістичну конфігурацію атитюдів, відповідну до гуманістич- ної ролі педагога: антиципаційний, емпатійний, альтруїстичний, «золоте правило» (норма взаємності) атитюди. Здійснений аналіз типів моральних атитюдів, або налаштованостей самосвідомості на вартості життя, які станов- лять підґрунтя професійної самосвідомості педагога. Окреслено наслідки неконструктивно-утопійної та перспек- тиви формування конструктивно-реалістичної конфігурацій атитюдів самосвідомості майбутнього педагога для педагогічних взаємин та освітньої системи загалом.

ТЕКСТОВИЙ ВИМІР МУЗИЧНОГО ДИСКУРСУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Ірина П’ятницька-Позднякова

доктор мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри музичного мистецтва
Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (Миколаїв, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7211-1602

Anotation. Стаття присвячена складній проблематиці музичного дискурсу, який функціонує в умовах худож- ньої практики, реалізуючи себе на рівні текстів, що набувають найрізноманітніших форм. Методологія полягає у зміні аналітичного ракурсу, який дозволяє виявити та проаналізувати сутнісні характеристики музичного дис- курсу. Наукова новизна полягає у виявленні механізмів взаємодії між дискурсом та музичними текстами. Резуль- тати дослідження. Закцентовано увагу на музичному дискурсі як фіксованій події, в контексті якої музичні тексти набувають форм резонансних подій та сприяють оновленню музичних традицій. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого дослідження та розробки матеріалу, для курсів лекцій з теорії української музичної культури.
Keywords: Стаття присвячена складній проблематиці музичного дискурсу, який функціонує в умовах худож- ньої практики, реалізуючи себе на рівні текстів, що набувають найрізноманітніших форм. Методологія полягає у зміні аналітичного ракурсу, який дозволяє виявити та проаналізувати сутнісні характеристики музичного дис- курсу. Наукова новизна полягає у виявленні механізмів взаємодії між дискурсом та музичними текстами. Резуль- тати дослідження. Закцентовано увагу на музичному дискурсі як фіксованій події, в контексті якої музичні тексти набувають форм резонансних подій та сприяють оновленню музичних традицій. Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого дослідження та розробки матеріалу, для курсів лекцій з теорії української музичної культури.

ВОКАЛЬНО-ИСПОЛНИТЕЛЬСКОЕ ТВОРЧЕСТВО В СОВРЕМЕННОМ ХУДОЖЕСТВЕННОМ ПРОСТРАНСТВЕ

Ян Фейюй

аспирант кафедры изобразительного искусства, музыковедения и культурологии
Сумского государственного педагогического университета имени А.С. Макаренко (Сумы, Украина)

ORCID ID: 0000-0002-2542-5828

Anotation. В статье освещается проблема вокально-исполнительского творчества в современном художе- ственном пространстве. Автор исследует особенности современного периода развития вокального исполнитель- ства, акцентирует внимание на процессе взаимодействия вокально-исполнительского творчества и социокультур- ных факторов. Особое внимание уделяется рассмотрению влияния на современное вокальное исполнительство звукозаписи, а также характеристике изменений, которые произошли благодаря этому в вокально-исполнитель- ском искусстве. Определяются роль и значение звукорежиссера в процессе звукозаписи, его влияние на конечный вариант интерпретации, характеризируются средства, которыми он обладает и которые имеют важное влияние на творческий процесс певца.
Keywords: В статье освещается проблема вокально-исполнительского творчества в современном художе- ственном пространстве. Автор исследует особенности современного периода развития вокального исполнитель- ства, акцентирует внимание на процессе взаимодействия вокально-исполнительского творчества и социокультур- ных факторов. Особое внимание уделяется рассмотрению влияния на современное вокальное исполнительство звукозаписи, а также характеристике изменений, которые произошли благодаря этому в вокально-исполнитель- ском искусстве. Определяются роль и значение звукорежиссера в процессе звукозаписи, его влияние на конечный вариант интерпретации, характеризируются средства, которыми он обладает и которые имеют важное влияние на творческий процесс певца.

СТВОРЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ ДЛЯ ДІТЕЙ ІЗ КОХЛЕАРНОЮ ІМПЛАНТАЦІЄЮ: НОВАЦІЇ ТА ПЕРЕСПЕКТИВИ

Ольга Іванченко

аспірантка кафедри соціальної філософії та управління
Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7148-0289

Anotation. Мета публікації полягає в аналізі базових концептуальних положень фундації та функціонування реабілітаційного комплексу для дітей із кохлеарною імплантацією. Під час написання статті були використані методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, наративного, типології, порівняльного, логічного, футоруспективного, прогнозування, вторинної обробки інформації, онлайн-опитуван- ня, глибинного інтерв’ю та контент-аналізу. У статті доведено, що реабілітація дітей із КІ має проводитися у спеціалізованому закладі – реабілітацій- ному комплексі, у якому діти з КІ мають змогу пройти курси слухового, мовного, психосоціального, фізичного відновлення шляхом отримання медичних, психолого-когнітивних, культурно-анімаційних, фізеотерапевтичних і соціальних послуг. Підкреслено, що він є синтезом реабілітаційного центру та парку, що створило б умови для поєднання занять кабінетного і вуличного (надвірного) типів. Особливу увагу авторка звертає на те, що в осно- ву реабілітаційного процесу дітей із КІ на його території мають бути покладені верботональний метод, слухо- та логоритміка, техніки естето- та натурпсихотерапії.
Keywords: Мета публікації полягає в аналізі базових концептуальних положень фундації та функціонування реабілітаційного комплексу для дітей із кохлеарною імплантацією. Під час написання статті були використані методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, наративного, типології, порівняльного, логічного, футоруспективного, прогнозування, вторинної обробки інформації, онлайн-опитуван- ня, глибинного інтерв’ю та контент-аналізу. У статті доведено, що реабілітація дітей із КІ має проводитися у спеціалізованому закладі – реабілітацій- ному комплексі, у якому діти з КІ мають змогу пройти курси слухового, мовного, психосоціального, фізичного відновлення шляхом отримання медичних, психолого-когнітивних, культурно-анімаційних, фізеотерапевтичних і соціальних послуг. Підкреслено, що він є синтезом реабілітаційного центру та парку, що створило б умови для поєднання занять кабінетного і вуличного (надвірного) типів. Особливу увагу авторка звертає на те, що в осно- ву реабілітаційного процесу дітей із КІ на його території мають бути покладені верботональний метод, слухо- та логоритміка, техніки естето- та натурпсихотерапії.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ ЯК ЗАСІБ ІДЕОЛОГІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Олег Чечель

доктор наук з державного управління, доцент, професор
Інституту публічного управління та кадрової політики Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5092-9593

Anotation. Стаття присвячена проблематиці практичної реалізації державно-управлінського впливу на сфе- ру культури з метою запровадження ідеологем у суспільну свідомість. Розкриваються зміст та можливості дер- жавного управління з акцентом на ідеологізацію українського суспільства. Аналізуються можливості та сфери застосування державно-управлінського впливу в культурному середовищі, які забезпечують максимальну ефек- тивність процесів ідеологізації суспільства. Досліджується проблема можливості та доцільності формування дер- жавної ідеології та її пропагування через культурну сферу. Доводиться необхідність інтенсифікації державного впливу на культурні процеси з метою формування таких ідеологем, які здатні підвищити рівень самобутності та національної ідентичності української нації.
Keywords: Стаття присвячена проблематиці практичної реалізації державно-управлінського впливу на сфе- ру культури з метою запровадження ідеологем у суспільну свідомість. Розкриваються зміст та можливості дер- жавного управління з акцентом на ідеологізацію українського суспільства. Аналізуються можливості та сфери застосування державно-управлінського впливу в культурному середовищі, які забезпечують максимальну ефек- тивність процесів ідеологізації суспільства. Досліджується проблема можливості та доцільності формування дер- жавної ідеології та її пропагування через культурну сферу. Доводиться необхідність інтенсифікації державного впливу на культурні процеси з метою формування таких ідеологем, які здатні підвищити рівень самобутності та національної ідентичності української нації.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ОЗНАК ТА ВИДІВ ІПОТЕЧНИХ СЕРТИФІКАТІВ

Марія Баурда

асистент кафедри цивільного права
Національного університету «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-1161-9784

Anotation. У статті проаналізовано поняття та види іпотечних сертифікатів. Зазначається, що в поточних умо- вах, коли економіка більшості країн характеризується наявністю дисбалансів і погіршенням макроекономічних показників, зниженням економічної активності, в тому числі внаслідок несприятливого впливу зовнішньоеко- номічної кон’юнктури, одною з головних умов розвитку економіки країни і підвищення добробуту населення
Keywords: У статті проаналізовано поняття та види іпотечних сертифікатів. Зазначається, що в поточних умо- вах, коли економіка більшості країн характеризується наявністю дисбалансів і погіршенням макроекономічних показників, зниженням економічної активності, в тому числі внаслідок несприятливого впливу зовнішньоеко- номічної кон’юнктури, одною з головних умов розвитку економіки країни і підвищення добробуту населення

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ЧИННИК ВПЛИВУ НА ЕЛЕКТОРАЛЬНУ ПОВЕДІНКУ ВИБОРЦІВ

Віктор Березенко

аспірант кафедри юридичної психології
Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4881-4559

Anotation. У статті наведено результати теоретичного узагальнення та емпіричного вивчення впливу інфор- маційного простору на електоральну поведінку виборців у сучасній Україні. Обґрунтовано, що можливості для формування політико-правової свідомості виборців сьогодні найбільшою мірою представлені у віртуальному світі (Інтернет, соціальні мережі), популярність якого перевищує вплив усіх інших засобів масової інформації. Відповідно, на електорат упливають не стільки реальні дії та поведінка політиків, скільки їх висвітлення в Інтер- неті, тобто інформаційні продукти, створені політтехнологами. У межах вибраної концепції іміджу формується уявлення про політика/політичну силу як про тих, хто здатен урятувати державу від поневірянь та допомогти народу вийти на якісно новий рівень життя. Паралельно докладаються зусилля щодо дискредитації інших полі- тиків, що дозволяє на їхньому фоні виглядати ще краще. Інший аспект проблеми психологічного впливу полягає в тому, що має місце повідомлення емоційно забарвлених суджень, а не об’єктивного стану речей. Відповідно, замість інформування відбувається маніпулювання: нав’язування ставлення до подій соціального життя на проти- вагу наданню можливості роботи власні висновки.
Keywords: У статті наведено результати теоретичного узагальнення та емпіричного вивчення впливу інфор- маційного простору на електоральну поведінку виборців у сучасній Україні. Обґрунтовано, що можливості для формування політико-правової свідомості виборців сьогодні найбільшою мірою представлені у віртуальному світі (Інтернет, соціальні мережі), популярність якого перевищує вплив усіх інших засобів масової інформації. Відповідно, на електорат упливають не стільки реальні дії та поведінка політиків, скільки їх висвітлення в Інтер- неті, тобто інформаційні продукти, створені політтехнологами. У межах вибраної концепції іміджу формується уявлення про політика/політичну силу як про тих, хто здатен урятувати державу від поневірянь та допомогти народу вийти на якісно новий рівень життя. Паралельно докладаються зусилля щодо дискредитації інших полі- тиків, що дозволяє на їхньому фоні виглядати ще краще. Інший аспект проблеми психологічного впливу полягає в тому, що має місце повідомлення емоційно забарвлених суджень, а не об’єктивного стану речей. Відповідно, замість інформування відбувається маніпулювання: нав’язування ставлення до подій соціального життя на проти- вагу наданню можливості роботи власні висновки.

НЕЗАРЕЄСТРОВАНИЙ ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК ЯК СПОСІБ ОХОРОНИ ДИЗАЙНІВ У СФЕРІ ІНДУСТРІЇ МОДИ

Марія Бичковська

аспірантка кафедри інтелектуальної власності
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5801-3539

Anotation. Роботу присвячено комплексному дослідженню питання особливості забезпечення правової охоро- ни незареєстрованих дизайнів у сфері індустрії моди. Визначено сутність і зміст правової природи незареєстро- ваних дизайнів у сфері індустрії моди. Надано визначення зареєстрованого промислового зразка та незареєстро- ваного промислового зразка. Проаналізовано питання становлення і нинішній стан нормативного забезпечення охорони прав інтелектуальної власності на незареєстрований промисловий зразок, що розглядається як один зі способів охорони дизайнів у сфері індустрії моди. Визначено та досліджено основні умови надання право- вої охорони незареєстрованому промисловому зразку. Розглянуто різні підходи щодо можливості отримання кумулятивної охорони на дизайн у сфері індустрії моди, які існують у різних країнах світу. На основі проведеного дослідження зроблено висновки щодо позитивних та негативних наслідків у разі використання незареєстровано- го промислового зразка для охорони дизайнів у сфері індустрії моди.
Keywords: Роботу присвячено комплексному дослідженню питання особливості забезпечення правової охоро- ни незареєстрованих дизайнів у сфері індустрії моди. Визначено сутність і зміст правової природи незареєстро- ваних дизайнів у сфері індустрії моди. Надано визначення зареєстрованого промислового зразка та незареєстро- ваного промислового зразка. Проаналізовано питання становлення і нинішній стан нормативного забезпечення охорони прав інтелектуальної власності на незареєстрований промисловий зразок, що розглядається як один зі способів охорони дизайнів у сфері індустрії моди. Визначено та досліджено основні умови надання право- вої охорони незареєстрованому промисловому зразку. Розглянуто різні підходи щодо можливості отримання кумулятивної охорони на дизайн у сфері індустрії моди, які існують у різних країнах світу. На основі проведеного дослідження зроблено висновки щодо позитивних та негативних наслідків у разі використання незареєстровано- го промислового зразка для охорони дизайнів у сфері індустрії моди.

РОЛЬ І МІСЦЕ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Сергій Большаков

ад’юнкт кафедри тактико-спеціальної підготовки
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2237-7370

Anotation. У статті на основі критичного аналізу чинного законодавства, що регулює суспільні відноси- ни в секторі безпеки й оборони держави, проаналізовано стан нормативно-правового регулювання службово- бойової діяльності Національної поліції України та визначено роль і місце оперативно-розшукового забезпечен- ня в її організації. Встановлено, що питання визначення, змісту та тлумачення поняття «оперативно-розшукове забезпечення» порушувалося лише в межах досліджень кримінального провадження, доказів, безпеки учасників кримінального провадження, слідчих дій. Питанню оперативно-розшукового забезпечення бойової та охоронної діяльності сектору безпеки й оборони України загалом та Національної поліції України зокрема не приділяється досить уваги, є лише декілька спроб вивчити це явище під час проведення певних спеціальних завдань. Опера- тивно-розшукове забезпечення службової та бойової діяльності Національної поліції України є прямим продо- вженням завдань повсякденної оперативно-розшукової діяльності, проте зі зміною пріоритетів для вирішення превентивних, активних заходів протидії та завершальних завдань поліцейських операцій.
Keywords: У статті на основі критичного аналізу чинного законодавства, що регулює суспільні відноси- ни в секторі безпеки й оборони держави, проаналізовано стан нормативно-правового регулювання службово- бойової діяльності Національної поліції України та визначено роль і місце оперативно-розшукового забезпечен- ня в її організації. Встановлено, що питання визначення, змісту та тлумачення поняття «оперативно-розшукове забезпечення» порушувалося лише в межах досліджень кримінального провадження, доказів, безпеки учасників кримінального провадження, слідчих дій. Питанню оперативно-розшукового забезпечення бойової та охоронної діяльності сектору безпеки й оборони України загалом та Національної поліції України зокрема не приділяється досить уваги, є лише декілька спроб вивчити це явище під час проведення певних спеціальних завдань. Опера- тивно-розшукове забезпечення службової та бойової діяльності Національної поліції України є прямим продо- вженням завдань повсякденної оперативно-розшукової діяльності, проте зі зміною пріоритетів для вирішення превентивних, активних заходів протидії та завершальних завдань поліцейських операцій.

МОРАЛЬНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧОГО З ПРЕДСТАВНИКАМИ ОПЕРАТИВНОГО ПІДРОЗДІЛУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ

Микола Борисенко

завідувач Сектору з питань запобігання та виявлення корупції
Міністерства соціальної політики України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4953-1227

Anotation. Статтю присвячено з’ясуванню питань моралі під час професійної комунікації між слідчим та опе- ративними співробітниками в кримінальному провадженні України. Норми моралі впливають безпосередньо та повсякденно на прийняття рішень осіб, які здійснюють кримінально-процесуальні функції, і на оточення. Як результат, у процесі суспільного розвитку Української держави викривається тенденція гармонізації меха- нізмів взаємопроникнення моралі та права, що пов’язане з характером культури та ступенем цивілізованості суспільства. Мораль рухливіша за право, а тому постійно вимагає змін у праві. Процесуальна та не процесуальна взаємодія слідчого з оперативними підрозділами має цілеспрямований характер та являє собою тісний конгломе- рат. Зроблено висновок, що, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопору- шення, взаємодія може бути короткостроковою і тривалою. Залежно від правової регламентації форми взаємодії є процесуальні (правові) і непроцесуальні (організаційні), а узгоджена та оперативна взаємодія слідчого з підроз- ділами Національної поліції є запорукою успішного виконання завдань кримінального провадження.
Keywords: Статтю присвячено з’ясуванню питань моралі під час професійної комунікації між слідчим та опе- ративними співробітниками в кримінальному провадженні України. Норми моралі впливають безпосередньо та повсякденно на прийняття рішень осіб, які здійснюють кримінально-процесуальні функції, і на оточення. Як результат, у процесі суспільного розвитку Української держави викривається тенденція гармонізації меха- нізмів взаємопроникнення моралі та права, що пов’язане з характером культури та ступенем цивілізованості суспільства. Мораль рухливіша за право, а тому постійно вимагає змін у праві. Процесуальна та не процесуальна взаємодія слідчого з оперативними підрозділами має цілеспрямований характер та являє собою тісний конгломе- рат. Зроблено висновок, що, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопору- шення, взаємодія може бути короткостроковою і тривалою. Залежно від правової регламентації форми взаємодії є процесуальні (правові) і непроцесуальні (організаційні), а узгоджена та оперативна взаємодія слідчого з підроз- ділами Національної поліції є запорукою успішного виконання завдань кримінального провадження.

ОСОБЕННОСТИ ОЦЕНКИ ПРОКУРОРАМИ ЗАКЛЮЧЕНИЯ ЭКСПЕРТА, СОДЕРЖАЩЕГО ВЫВОДЫ О НЕВОЗМОЖНОСТИ РЕШЕНИЯ ВОПРОСОВ ПО СУЩЕСТВУ (ПРАКТИКА РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ)

Андрей Боровик, Александр Рубис

Андрей Боровик, кандидат юридических наук, доцент, академик Академии административно-правовых наук, профессор кафедры уголовно-правовых и административно-правовых наук Международного экономико-гуманитарного университета имени академика Степана Демьянчука
Александр Рубис, доктор юридических наук, профессор, профессор кафедры уголовного процесса учреждения образования Академии Министерства внутренних дел Республики Беларусь (Минск, Республика Беларусь)

ORCID ID: 0000-0003-1834-404X

Anotation. Заключение эксперта является наиболее важной и распространенной формой применения специ- альных знаний, имеющих доказательственное значение в уголовном процессе. От эффективности обнаружения, изъятия и фиксации следовой картины преступления, соблюдения процессуального порядка назначения и про- ведения судебных экспертиз, а также от применяемых средств и методов данных исследований в большинстве случаев зависит судьба участников процесса и всего дела. Любые фактические данные, полученные в процессе экспертного исследования, прежде всего, должны являться категорией объективной. Оценивать это знание – зна- чит иметь возможность проверить относимость, допустимость и достоверность как самого процесса судебно- экспертного познания, так и его результатов, изложенных в выводах. Одной из наиболее сложных ситуаций оце- ночной деятельности прокурора является изучение и анализ заключений эксперта, которые содержат выводы о невозможности решения вопроса (вопросов) по существу. В практике правоприменения такие выводы получили название НПВ – не представилось возможным. На первый взгляд может показаться, что наличие в экспертном заключении выводов, содержащих формули- ровки НПВ, сводят к минимуму саму возможность эффективной оценки проведенного исследования, поскольку это исследование по тем или иным причинам не представилось возможным провести должным образом. Однако такое суждение является неверным. В соответствии с действующим законодательством Республики Беларусь (Уголовно-процессуальный кодекс РБ, 1999) основаниями для НПВ могут являться следующие случаи: ограниченность пределов специальных знаний исследования; состояние науки и экспертной практики; отсутствие необходимой приборной базы и др., что в сово- купности или по отдельности не позволяет эксперту ответить по существу на поставленные перед ним вопросы. Такой результат, как НПВ может быть получен, как правило, только на заключительном этапе проведения экс- пертизы – на стадии оценки результатов исследования и формулировании выводов. НПВ – это форма выводов эксперта, которые должны формулироваться на основе анализа результатов, полученных в ходе производства всех предшествующих стадий исследования, объяснения наличия и происхождения установленных фактов (фактиче- ских данных), проведения оценки этих фактов в целях объяснения причин их происхождения и выявления доста- точных оснований для подтверждения или опровержения результатов проведенного исследования (Аверьянова, 2012: 135). Иными словами, получить вывод НПВ можно только после проведения полноценного экспертного исследования, достоверно убедившись в невозможности решения тех или иных вопросов. Но ведь в практике правоприменения, особенно при осуществлении процессов уголовного преследования, очень часто чрезвычайно остро стоит вопрос получения тех или иных судебно-экспертных исследований, а вывод о невозможности решения конкретных вопросов несет двойную опасность для процесса доказывания: во-первых, могло быть упущено драгоценное время, которое было, в некотором смысле, бесполезно потрачено на экспертное исследование; во-вторых, выводы НПВ влекут еще большую неопределенность, что не может способствовать верному принятию дальнейших процессуальных решений. В связи с этим такое экспертное заключение должно быть самым тщательным образом исследовано прокурором.
Keywords: Заключение эксперта является наиболее важной и распространенной формой применения специ- альных знаний, имеющих доказательственное значение в уголовном процессе. От эффективности обнаружения, изъятия и фиксации следовой картины преступления, соблюдения процессуального порядка назначения и про- ведения судебных экспертиз, а также от применяемых средств и методов данных исследований в большинстве случаев зависит судьба участников процесса и всего дела. Любые фактические данные, полученные в процессе экспертного исследования, прежде всего, должны являться категорией объективной. Оценивать это знание – зна- чит иметь возможность проверить относимость, допустимость и достоверность как самого процесса судебно- экспертного познания, так и его результатов, изложенных в выводах. Одной из наиболее сложных ситуаций оце- ночной деятельности прокурора является изучение и анализ заключений эксперта, которые содержат выводы о невозможности решения вопроса (вопросов) по существу. В практике правоприменения такие выводы получили название НПВ – не представилось возможным. На первый взгляд может показаться, что наличие в экспертном заключении выводов, содержащих формули- ровки НПВ, сводят к минимуму саму возможность эффективной оценки проведенного исследования, поскольку это исследование по тем или иным причинам не представилось возможным провести должным образом. Однако такое суждение является неверным. В соответствии с действующим законодательством Республики Беларусь (Уголовно-процессуальный кодекс РБ, 1999) основаниями для НПВ могут являться следующие случаи: ограниченность пределов специальных знаний исследования; состояние науки и экспертной практики; отсутствие необходимой приборной базы и др., что в сово- купности или по отдельности не позволяет эксперту ответить по существу на поставленные перед ним вопросы. Такой результат, как НПВ может быть получен, как правило, только на заключительном этапе проведения экс- пертизы – на стадии оценки результатов исследования и формулировании выводов. НПВ – это форма выводов эксперта, которые должны формулироваться на основе анализа результатов, полученных в ходе производства всех предшествующих стадий исследования, объяснения наличия и происхождения установленных фактов (фактиче- ских данных), проведения оценки этих фактов в целях объяснения причин их происхождения и выявления доста- точных оснований для подтверждения или опровержения результатов проведенного исследования (Аверьянова, 2012: 135). Иными словами, получить вывод НПВ можно только после проведения полноценного экспертного исследования, достоверно убедившись в невозможности решения тех или иных вопросов. Но ведь в практике правоприменения, особенно при осуществлении процессов уголовного преследования, очень часто чрезвычайно остро стоит вопрос получения тех или иных судебно-экспертных исследований, а вывод о невозможности решения конкретных вопросов несет двойную опасность для процесса доказывания: во-первых, могло быть упущено драгоценное время, которое было, в некотором смысле, бесполезно потрачено на экспертное исследование; во-вторых, выводы НПВ влекут еще большую неопределенность, что не может способствовать верному принятию дальнейших процессуальных решений. В связи с этим такое экспертное заключение должно быть самым тщательным образом исследовано прокурором.

ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Юліанна Вітик

аспірантка кафедри конституційного права та прав людини
Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4474-3717

Anotation. Зважаючи на те, що чинне законодавство України має певний дисонанс у регулюванні процедур правового обмеження прав і свобод людини, а також те, що в діяльності Національної поліції України частими є факти вчинення порушень прав і свобод людини, виникнення інших негативних чинників, пов’язаних із профе- сійною поліцейською діяльністю, здійснено науково-теоретичний аналіз, по-перше, міжнародно-правових доку- ментів у галузі прав і свобод людини, по-друге, певних зарубіжних теоретичних концепцій розвитку й розуміння основ і принципів правового обмеження прав і свобод людини з метою формулювання позитивного теоретичного й правового досвіду з можливістю подальшого його впровадження в діяльність Національної поліції України під час забезпечення дотримання прав і свобод людини.
Keywords: Зважаючи на те, що чинне законодавство України має певний дисонанс у регулюванні процедур правового обмеження прав і свобод людини, а також те, що в діяльності Національної поліції України частими є факти вчинення порушень прав і свобод людини, виникнення інших негативних чинників, пов’язаних із профе- сійною поліцейською діяльністю, здійснено науково-теоретичний аналіз, по-перше, міжнародно-правових доку- ментів у галузі прав і свобод людини, по-друге, певних зарубіжних теоретичних концепцій розвитку й розуміння основ і принципів правового обмеження прав і свобод людини з метою формулювання позитивного теоретичного й правового досвіду з можливістю подальшого його впровадження в діяльність Національної поліції України під час забезпечення дотримання прав і свобод людини.

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ПОСТАТІ АВГУСТИНА ВОЛОШИНА В УКРАЇНСЬКІЙ НАУЦІ

Михайло Геревич

викладач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету
Ужгородського національного університету (Ужгород, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0842-2828

Anotation. Статтю присвячено проблематиці історіографії досліджень постаті Августина Волошина в україн- ській науці. Мета статті – схарактеризувати основні наукові дослідження творчої постаті А. Волошина, обрати перспек- тивні напрями подальших наукових досліджень його політично-правових поглядів, думок щодо історії розвитку Закарпаття, освіти краю. Методами дослідження є загальнонаукові й спеціально юридичні методи. Видатною постаттю в новітній історії держави й права України кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. є Авгус- тин Волошин (1874–1945 рр. життя). Беззаперечно вагомим є його багатогранний внесок в українську культуру як професійного священнослужителя, педагога й вченого, теоретика й практика педагогічної та релігійної думки, чільного організатора й мецената освітньо-культурного руху на Закарпатті першої полонини XX ст. Ретельно проаналізувавши історіографічні й джерелознавчі аспекти, водночас відзначимо: серед дослідників спадщини А. Волошина виділяється невелика група критиків, передусім серед гуманітаріїв (істориків і політо- логів), які характеризують постать не досить глибоко або упереджено розглядають окремі дискусійні аспекти багатогранної спадщини А. Волошина як людини, громадянина, священника, педагога, вченого, політика.
Keywords: Статтю присвячено проблематиці історіографії досліджень постаті Августина Волошина в україн- ській науці. Мета статті – схарактеризувати основні наукові дослідження творчої постаті А. Волошина, обрати перспек- тивні напрями подальших наукових досліджень його політично-правових поглядів, думок щодо історії розвитку Закарпаття, освіти краю. Методами дослідження є загальнонаукові й спеціально юридичні методи. Видатною постаттю в новітній історії держави й права України кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. є Авгус- тин Волошин (1874–1945 рр. життя). Беззаперечно вагомим є його багатогранний внесок в українську культуру як професійного священнослужителя, педагога й вченого, теоретика й практика педагогічної та релігійної думки, чільного організатора й мецената освітньо-культурного руху на Закарпатті першої полонини XX ст. Ретельно проаналізувавши історіографічні й джерелознавчі аспекти, водночас відзначимо: серед дослідників спадщини А. Волошина виділяється невелика група критиків, передусім серед гуманітаріїв (істориків і політо- логів), які характеризують постать не досить глибоко або упереджено розглядають окремі дискусійні аспекти багатогранної спадщини А. Волошина як людини, громадянина, священника, педагога, вченого, політика.

ДЕФІНІТИВНИЙ СКЛАДНИК АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ З ОРГАНАМИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ТА ГРОМАДСЬКІСТЮ

Олег Гресько

здобувач
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4149-4530

Anotation. У статті розкрито й проаналізовано дефінітивну складову частину адміністративно-правового забез- печення взаємодії адміністративних судів з органами публічного адміністрування та громадськістю. Зокрема, досліджено загальну категорію «забезпечення», а також розглянуто наукові підходи до таких правових категорій, як «правове забезпечення» та «адміністративно-правове забезпечення». З’ясовано, що адміністративно-правове забез- печення – це комплекс дій суб’єктів публічного адміністрування, які забезпечують нормальну діяльність держави шляхом видання нормативно-правових актів і владних приписів і здійснення інших дій організаційно-розпорядчого характеру з метою впливу на суспільні відносини й захист інтересів фізичних та юридичних осіб. Визначено, що адміністративно-правове забезпечення взаємодії адміністративних судів з органами публічного адміністрування та громадськістю являє собою комплексну систему, яка складається із сукупності норм адміністративного права, що регулюють діяльність органів публічної влади з метою створення належних умов для взаємодії адміністративних судів з органами публічного адміністрування та громадськістю, а також безпосередні процедури такої взаємодії.
Keywords: У статті розкрито й проаналізовано дефінітивну складову частину адміністративно-правового забез- печення взаємодії адміністративних судів з органами публічного адміністрування та громадськістю. Зокрема, досліджено загальну категорію «забезпечення», а також розглянуто наукові підходи до таких правових категорій, як «правове забезпечення» та «адміністративно-правове забезпечення». З’ясовано, що адміністративно-правове забез- печення – це комплекс дій суб’єктів публічного адміністрування, які забезпечують нормальну діяльність держави шляхом видання нормативно-правових актів і владних приписів і здійснення інших дій організаційно-розпорядчого характеру з метою впливу на суспільні відносини й захист інтересів фізичних та юридичних осіб. Визначено, що адміністративно-правове забезпечення взаємодії адміністративних судів з органами публічного адміністрування та громадськістю являє собою комплексну систему, яка складається із сукупності норм адміністративного права, що регулюють діяльність органів публічної влади з метою створення належних умов для взаємодії адміністративних судів з органами публічного адміністрування та громадськістю, а також безпосередні процедури такої взаємодії.

1939 РІК В ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ УКРАЇНИ ЯК ПІДСИСТЕМИ НКВС СРСР

Володимир Греченко, Сергій Козін, Василь Россіхін

Володимир Греченко, доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ (Харків, Україна)
Василь Россіхін, доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, проректор з інноваційно-корпоративної роботи та адміністрування Харківського національного університету радіоелектроніки (Харків, Україна)
Сергій Козін, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри теорії та історії держави і права Національного університету біоресурсів і природокористування України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6046-0178, ORCID ID 0000-0001-7640-4579, ORCID ID 0000-0003-3423-8896

Anotation. У статті розглядаються питання, пов’язані зі змінами в організаційній структурі НКВС та основни- ми аспектами діяльності міліції у 1939 р. – році, коли почалася Друга світова війна та відбулася анексія Західної України та її приєднання до Української РСР. Ці проблеми є недостатньо дослідженими в історико-правовій літе- ратурі. Висвітлено питання про організаційне зміцнення та діяльність Державної автомобільної інспекції, підго- товку кадрів для міліції. Показано, як здійснювалася протидія деяким видам злочинів у цей час, зокрема у сфері економіки. Усі основні аспекти діяльності міліції політизувалися, що було характерним для того часу. Визначено, що у 1939 р. міліція в Україні, як складова частина НКВС, зазнала певної трансформації та змін в структурі. Ці зміни, в основному, стосувалися діяльності Державної автомобільної інспекції, яка посилила роботу щодо убезпечення руху транспорту. Це виявилося, в першу чергу, в розробленні та втіленні загальних «Правил дорож- нього руху». Була зроблена спроба удосконалити діяльність карного розшуку шляхом його розділу на оператив- но-розшукову і слідчу частини. Чергові зміни відбулися в міліцейському однострої, який намагалися зробити зручнішим. Масштабна робота була проведена щодо створення управлінь НКВС та органів міліції у приєднаних до СРСР регіонах Західної України. Вони повинні були стати, перш за все, опорними пунктами впровадження радянського тоталітарного режиму. Багатоаспектна діяльність проводилася щодо протидії злочинності, в тому числі і у економічній сфері, хоча повністю успішною її назвати не можна.
Keywords: У статті розглядаються питання, пов’язані зі змінами в організаційній структурі НКВС та основни- ми аспектами діяльності міліції у 1939 р. – році, коли почалася Друга світова війна та відбулася анексія Західної України та її приєднання до Української РСР. Ці проблеми є недостатньо дослідженими в історико-правовій літе- ратурі. Висвітлено питання про організаційне зміцнення та діяльність Державної автомобільної інспекції, підго- товку кадрів для міліції. Показано, як здійснювалася протидія деяким видам злочинів у цей час, зокрема у сфері економіки. Усі основні аспекти діяльності міліції політизувалися, що було характерним для того часу. Визначено, що у 1939 р. міліція в Україні, як складова частина НКВС, зазнала певної трансформації та змін в структурі. Ці зміни, в основному, стосувалися діяльності Державної автомобільної інспекції, яка посилила роботу щодо убезпечення руху транспорту. Це виявилося, в першу чергу, в розробленні та втіленні загальних «Правил дорож- нього руху». Була зроблена спроба удосконалити діяльність карного розшуку шляхом його розділу на оператив- но-розшукову і слідчу частини. Чергові зміни відбулися в міліцейському однострої, який намагалися зробити зручнішим. Масштабна робота була проведена щодо створення управлінь НКВС та органів міліції у приєднаних до СРСР регіонах Західної України. Вони повинні були стати, перш за все, опорними пунктами впровадження радянського тоталітарного режиму. Багатоаспектна діяльність проводилася щодо протидії злочинності, в тому числі і у економічній сфері, хоча повністю успішною її назвати не можна.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДОСТУПУ ДО СЛУЖБИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Кімал Гусейнов

здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу
Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3301-5095

Anotation. Метою статті є аналіз адміністративно-правових проблем громадян України, що виникають у про- цесі реалізації права доступу до служби в органах місцевого самоврядування. Запропоновано вважати, що умови реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування – це вста- новлені положеннями адміністративного й конституційного законодавства обставини, наявність яких надає гро- мадянину можливість реалізувати належне йому суб’єктивне право, а обмеження реалізації права на доступ до служби в органах місцевого самоврядування – це передбачені адміністративним законодавством обставини, на час існування яких громадянин тимчасово не має можливості реалізувати належне йому суб’єктивне право. Виявлено, що архітектоніка Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» переконує в необхідності відокремлення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування від обмежень реалізації цього права. Аналіз Проєкту Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування», реєстраційний номер 1223, від 2 вересня 2019 року свідчить про те, що в ньому не здійснюється розмежування правової регла- ментації умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування та обмежень реалізації цього права. Ключові слова: право на службу в органах місцевого самоврядування, служба в органах місцевого само- врядування, виборні посадові особи місцевого самоврядування, службовці органів місцевого самоврядування, правовідносини на службі в органах місцевого самоврядування, публічна влада.
Keywords: Метою статті є аналіз адміністративно-правових проблем громадян України, що виникають у про- цесі реалізації права доступу до служби в органах місцевого самоврядування. Запропоновано вважати, що умови реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування – це вста- новлені положеннями адміністративного й конституційного законодавства обставини, наявність яких надає гро- мадянину можливість реалізувати належне йому суб’єктивне право, а обмеження реалізації права на доступ до служби в органах місцевого самоврядування – це передбачені адміністративним законодавством обставини, на час існування яких громадянин тимчасово не має можливості реалізувати належне йому суб’єктивне право. Виявлено, що архітектоніка Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» переконує в необхідності відокремлення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування від обмежень реалізації цього права. Аналіз Проєкту Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування», реєстраційний номер 1223, від 2 вересня 2019 року свідчить про те, що в ньому не здійснюється розмежування правової регла- ментації умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування та обмежень реалізації цього права. Ключові слова: право на службу в органах місцевого самоврядування, служба в органах місцевого само- врядування, виборні посадові особи місцевого самоврядування, службовці органів місцевого самоврядування, правовідносини на службі в органах місцевого самоврядування, публічна влада.

ПРАВОВОЙ СТАТУС САМОЗАНЯТОГО ЛИЦА КАК СУБЪЕКТА СОЦИАЛЬНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ

Татьяна Жовнир

аспирант кафедры трудового права
Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого (Харьков, Украина)

ORCID ID: 0000-0003-3526-2273

Anotation. Актуальность темы состоит в том, что в праве социального обеспечения современности продол- жаются теоретические и нормативно-правовые наработки по реформированию подходов к разработке круг его субъектов и их правового статуса. Государство сегодня продолжает выполнять гарантирующую и объединяющую роль в социально-обеспечительной сфере, однако значительное внимание акцентируется на развитии негосудар- ственных форм социального обеспечения, что позволит сделать его делом всего общества и каждого в отдельно- сти. Важно предложить, гарантировать и поощрить возможность каждого самостоятельно участвовать в системе преодоления социальных рисков. В статье акцентировано внимание на необходимости проведения научно-тео- ретических и законодательных разработок по исследованию правового статуса самозанятых лиц как субъектов, предоставляющих социальное обеспечение, отмечено актуализацию необходимости обеспечения активной роли таких субъектов в предоставлении социального обеспечения, разработки эффективных форм участия самоза- нятых лиц в предоставлении социального обеспечения. Предложено рассматривать функционирования самоза- нятого лица как субъекта, который предоставляет социальное обеспечение в трех формах, и проанализированы особенности правового регулирования предоставления социального обеспечения приведенными лицами по каж- дой из выделенных форм. Выделены некоторые проблемы правового статуса самозанятых лиц как субъектов, предоставляющих социальное обеспечение.
Keywords: Актуальность темы состоит в том, что в праве социального обеспечения современности продол- жаются теоретические и нормативно-правовые наработки по реформированию подходов к разработке круг его субъектов и их правового статуса. Государство сегодня продолжает выполнять гарантирующую и объединяющую роль в социально-обеспечительной сфере, однако значительное внимание акцентируется на развитии негосудар- ственных форм социального обеспечения, что позволит сделать его делом всего общества и каждого в отдельно- сти. Важно предложить, гарантировать и поощрить возможность каждого самостоятельно участвовать в системе преодоления социальных рисков. В статье акцентировано внимание на необходимости проведения научно-тео- ретических и законодательных разработок по исследованию правового статуса самозанятых лиц как субъектов, предоставляющих социальное обеспечение, отмечено актуализацию необходимости обеспечения активной роли таких субъектов в предоставлении социального обеспечения, разработки эффективных форм участия самоза- нятых лиц в предоставлении социального обеспечения. Предложено рассматривать функционирования самоза- нятого лица как субъекта, который предоставляет социальное обеспечение в трех формах, и проанализированы особенности правового регулирования предоставления социального обеспечения приведенными лицами по каж- дой из выделенных форм. Выделены некоторые проблемы правового статуса самозанятых лиц как субъектов, предоставляющих социальное обеспечение.

АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО В УКРАЇНІ: ОСНОВНІ ТИПИ, СТРУКТУРИ ТА МОДЕЛІ

Оксана Капинос

здобувач кафедри адміністративного та господарського права
Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4971-7374

Anotation. Об’єктом дослідження став комплекс суспільних відносин, які розвиваються у процесі адміні- стративного судочинства. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти функціонування інститутів адміністративного судочинства й адміністративного процесу в сучасний період, їх зміст і нормативна база, при- значення, проблеми ефективної реалізації конституційного права на звернення до суду, перспективи подальшого розвитку і становлення адміністративно-процесуального права. Метою статті є вивчення матеріальних і проце- суальних аспектів адміністративної юстиції та розробка адміністративно-судової моделі адміністративно-про- цесуального права як самостійної галузі українського права, що формується. Новизна полягає у формулюванні висновків, пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення українського адміністративно-процесуального законо- давства. Доведено, що адміністративний процес слід розглядати як спосіб здійснення судової влади при вирішен- ні публічних спорів між фізичними та юридичними особами із суб’єктами державного управління, тобто зміст адміністративного процесу має визначатися як адміністративне правосуддя. Значимість статті полягає в тому, що її положення дозволяють сформувати найбільш оптимальну модель правового регулювання адміністративного судочинства, яка володіє характеристиками, відповідними правовій системі демократичної держави.
Keywords: Об’єктом дослідження став комплекс суспільних відносин, які розвиваються у процесі адміні- стративного судочинства. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти функціонування інститутів адміністративного судочинства й адміністративного процесу в сучасний період, їх зміст і нормативна база, при- значення, проблеми ефективної реалізації конституційного права на звернення до суду, перспективи подальшого розвитку і становлення адміністративно-процесуального права. Метою статті є вивчення матеріальних і проце- суальних аспектів адміністративної юстиції та розробка адміністративно-судової моделі адміністративно-про- цесуального права як самостійної галузі українського права, що формується. Новизна полягає у формулюванні висновків, пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення українського адміністративно-процесуального законо- давства. Доведено, що адміністративний процес слід розглядати як спосіб здійснення судової влади при вирішен- ні публічних спорів між фізичними та юридичними особами із суб’єктами державного управління, тобто зміст адміністративного процесу має визначатися як адміністративне правосуддя. Значимість статті полягає в тому, що її положення дозволяють сформувати найбільш оптимальну модель правового регулювання адміністративного судочинства, яка володіє характеристиками, відповідними правовій системі демократичної держави.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЗА НОРМАМИ СУЧАСНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ОКРЕМИХ ДЕРЖАВ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМ’Ї

Володимир Кондратов

здобувач
Донецького юридичного інституту Міністерства внутрішніх справ України (Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7657-6431

Anotation. У рамках цієї науково-правничої статті автор розглянув усі необхідні складові частини інституту кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров’я працівника правоохоронних органів за нормами сучасного кримінального права окремих держав романо-германської правової сім’ї. Розглядаючи це дослідницьке питання, автор звертався до змісту джерел чинного кримінального права вказаних держав. Зазначається, що сучасне кримінальне право окремих держав романо-германської / континентальної правової сім’ї так чи інакше містить предметні норми про кримінальну відповідальність за злочинні посягання на життя та здоров’я тих чи інших представників правоохоронної системи. Найбільш яскравим прикладом є розглянуті диспозиції, гіпотези та санкції нормативних положень, що міс- тяться у відповідних статтях чинних КК Португалії, Франції та Болгарії.
Keywords: У рамках цієї науково-правничої статті автор розглянув усі необхідні складові частини інституту кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров’я працівника правоохоронних органів за нормами сучасного кримінального права окремих держав романо-германської правової сім’ї. Розглядаючи це дослідницьке питання, автор звертався до змісту джерел чинного кримінального права вказаних держав. Зазначається, що сучасне кримінальне право окремих держав романо-германської / континентальної правової сім’ї так чи інакше містить предметні норми про кримінальну відповідальність за злочинні посягання на життя та здоров’я тих чи інших представників правоохоронної системи. Найбільш яскравим прикладом є розглянуті диспозиції, гіпотези та санкції нормативних положень, що міс- тяться у відповідних статтях чинних КК Португалії, Франції та Болгарії.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДИСТАНЦІЙНОЇ ТА НАДОМНОЇ ПРАЦІ

Людмила Купіна

кандидат юридичних наук, професор кафедри правознавства та галузевих юридичних дисциплін факультету політології та права
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

ORCID ID: 0000-0002-5091-8333

Anotation. Метою дослідження є визначення напрямів зміцнення ефективності правового регулюван- ня реалізації дистанційної та надомної праці. Виходячи з поставленої мети автором поставлено такі завдання, як: 1) визначити сутність категорії «дистанційна праця», «надомна праця» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) охарактеризувати особливості оплати дистанційної праці чи надомної праці; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації принципів оплати праці у досліджуваній сфері. Обґрунтованість і досто- вірність одержаних наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загально- наукових і спеціально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких головне місце посідають діалектичний, системоутворюючий, метод прогнозування. Зробле- но висновок, що на рівень оплати праці впливають сукупність макроекономічних і мікроекономічних зовнішніх і внутрішніх факторів, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено на тому, що досягнення належного рівня ефективності норм трудового права, які визначають механізм правового регулювання оплати праці, повинен базу- ватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.
Keywords: Метою дослідження є визначення напрямів зміцнення ефективності правового регулюван- ня реалізації дистанційної та надомної праці. Виходячи з поставленої мети автором поставлено такі завдання, як: 1) визначити сутність категорії «дистанційна праця», «надомна праця» у механізмі реалізації права особи на працю; 2) охарактеризувати особливості оплати дистанційної праці чи надомної праці; 3) встановити напрями підвищення ефективності реалізації принципів оплати праці у досліджуваній сфері. Обґрунтованість і досто- вірність одержаних наукових результатів забезпечені використанням системи загальнофілософських, загально- наукових і спеціально-наукових методів пізнання. Вирішальну роль у дослідженні відіграли загальнофілософські методи, серед яких головне місце посідають діалектичний, системоутворюючий, метод прогнозування. Зробле- но висновок, що на рівень оплати праці впливають сукупність макроекономічних і мікроекономічних зовнішніх і внутрішніх факторів, де роль останніх відіграють рівень продуктивності праці, масштаби діяльності та рівень прибутковості підприємства, витрати на заробітну плату. Наголошено на тому, що досягнення належного рівня ефективності норм трудового права, які визначають механізм правового регулювання оплати праці, повинен базу- ватися на запровадженні системи державного управління нормуванням праці.

КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ «ПОРТРЕТ» ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ, ЯКА ВЧИНЯЄ ШАХРАЙСТВА ПІД ПРИВОДОМ ПРОПОВІДУВАННЯ ВІРОВЧЕНЬ ТА ВИКОНАННЯ РЕЛІГІЙНИХ ОБРЯДІВ

Леонід Курята

здобувач кафедри криміналістики та судової медицини
Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9499-7013

Anotation. У статті досліджено загальні аспекти стосовно формування криміналістичного «портрету» особи, яка вчиняє шахрайства під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів, та можливості його використання під час здійснення кримінального провадження. Визначено категорії кри- міналістично значущої інформації, яка може бути використана в процесі вивчення особи злочинця, зокрема: демографічні відомості про особу шахрая; соціальні та психологічні ознаки шахрая; відомості про фізичні та фізіологічні особливості шахрая. Проведено диференціацію шахраїв на певні види залежно від обраної сфери діяльності та способу шахрайських дій та виокремлено наступні групи: шахраї, які представляють різні релігійні культи, вчиняють антисоціальні дії шляхом провокації масових заворушень з метою введення потерпілих в оману та заволодіння їх матеріальними цінностями; шахраї, які очолюють закордонні релігійні представництва і дії яких спрямовані на отримання та використання у своїх цілях незадекларованих пожертв громадян; шахраї, які є лідерами або адептами неорелігійних груп закордонного походження та з метою отримання матеріальних цінностей використовують психологічний інструментарій для формування у потер- пілих стійкої залежності від культу; шахраї, дії яких спрямовані на здійснення продажу адептам «неякісного товару» шляхом маніпулювання інформацією.
Keywords: У статті досліджено загальні аспекти стосовно формування криміналістичного «портрету» особи, яка вчиняє шахрайства під приводом проповідування віровчень та виконання релігійних обрядів, та можливості його використання під час здійснення кримінального провадження. Визначено категорії кри- міналістично значущої інформації, яка може бути використана в процесі вивчення особи злочинця, зокрема: демографічні відомості про особу шахрая; соціальні та психологічні ознаки шахрая; відомості про фізичні та фізіологічні особливості шахрая. Проведено диференціацію шахраїв на певні види залежно від обраної сфери діяльності та способу шахрайських дій та виокремлено наступні групи: шахраї, які представляють різні релігійні культи, вчиняють антисоціальні дії шляхом провокації масових заворушень з метою введення потерпілих в оману та заволодіння їх матеріальними цінностями; шахраї, які очолюють закордонні релігійні представництва і дії яких спрямовані на отримання та використання у своїх цілях незадекларованих пожертв громадян; шахраї, які є лідерами або адептами неорелігійних груп закордонного походження та з метою отримання матеріальних цінностей використовують психологічний інструментарій для формування у потер- пілих стійкої залежності від культу; шахраї, дії яких спрямовані на здійснення продажу адептам «неякісного товару» шляхом маніпулювання інформацією.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Олена Лис

народний депутат України
Верховної ради України (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9626-8340

Anotation. У статті досліджено організаційні гарантії реалізації прав осіб з особливими освітніми потребами в освітньому процесі. Наголошено, що, описуючи ситуацію Української держави в розглянутій сфері, слід зазна- чити, що держава тією чи іншою мірою створює умови для отримання ними освіти, корекції порушень розвитку та соціальної адаптації на основі спеціальних педагогічних підходів. З правової позиції такий погляд ґрунтується на низці конституційно-правових гарантій, представлених як в самій Конституції України, так і в інших норма- тивно-правових актах, що реалізують право на освіту дітей розглянутої категорії. Наприклад, такими нормативно- правовими актами виступають Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту» тощо. У цих нормативних джерелах конституційні права конкретизуються, розвиваються, розширюючи перелік прав і свобод, перетворю- ючи конституційні норми на гаранта виконання їхніх положень. Таким чином, гарантії є одним із аспектів про- блеми правильного застосування правових норм, законності, правопорядку та багатьох інших процесів правової діяльності. Як особливий різновид гарантій виділено організаційні гарантії, що охоплюють організаційну діяль- ність державних органів щодо забезпечення реалізації та охорони прав дітей з особливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю. Ці гарантії охоплюють заходи адміністративно-управлінського характеру, включаючи: планування витрат на утримання закладів освіти; навчання дітей з особливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю; облік дітей з особливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю шкільного віку, які прожи- вають на відповідній території; організацію транспортного забезпечення закладів освіти для доставки дітей з осо- бливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю до школи; здійснення відомчого контролю за прийомом дітей до школи і організацією навчального процесу та інші заходи. У нормативному контексті правового регулювання організаційні гарантії наведені в Законі України «Про освіту», а саме: органи місцевого самоврядування створю- ють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом: формування і розвитку мережі закладів освіти; замовлення підготовки педагогічних працівників; реалізації освітніх програм неформальної освіти для батьків; проведення інших заходів. Зроблено висновок, що сукупність конституційних гарантій потребує додаткових, організаційних гарантій, які охоплюють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забез- печення реалізації прав осіб з особливими освітніми потребами та їх охорони від неправомірних посягань з боку інших осіб. Такі гарантії повинні включати адміністративні заходи, тобто облік дітей з особливими освітніми потребами, організацію бюджетно-фінансового планування, здійснення контрольних і наглядових повноважень органів державної влади щодо процедури прийому та навчання зазначеної категорії осіб в закладах освіти. Вклю- чення організаційних гарантій як додаткового елементу конституційних гарантій відображає діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закладів освіти та їх посадових осіб, які забезпечують функціонування механізму реалізації права на освіту та його захисту. Розглянуті гарантії повинні супроводжува- тися контролем з боку держави за діяльністю органів державної влади та їх посадових осіб за виконанням ними обов’язків щодо захисту та охорони прав осіб з особливими освітніми потребами та осіб з інвалідністю.
Keywords: У статті досліджено організаційні гарантії реалізації прав осіб з особливими освітніми потребами в освітньому процесі. Наголошено, що, описуючи ситуацію Української держави в розглянутій сфері, слід зазна- чити, що держава тією чи іншою мірою створює умови для отримання ними освіти, корекції порушень розвитку та соціальної адаптації на основі спеціальних педагогічних підходів. З правової позиції такий погляд ґрунтується на низці конституційно-правових гарантій, представлених як в самій Конституції України, так і в інших норма- тивно-правових актах, що реалізують право на освіту дітей розглянутої категорії. Наприклад, такими нормативно- правовими актами виступають Закони України «Про освіту», «Про дошкільну освіту» тощо. У цих нормативних джерелах конституційні права конкретизуються, розвиваються, розширюючи перелік прав і свобод, перетворю- ючи конституційні норми на гаранта виконання їхніх положень. Таким чином, гарантії є одним із аспектів про- блеми правильного застосування правових норм, законності, правопорядку та багатьох інших процесів правової діяльності. Як особливий різновид гарантій виділено організаційні гарантії, що охоплюють організаційну діяль- ність державних органів щодо забезпечення реалізації та охорони прав дітей з особливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю. Ці гарантії охоплюють заходи адміністративно-управлінського характеру, включаючи: планування витрат на утримання закладів освіти; навчання дітей з особливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю; облік дітей з особливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю шкільного віку, які прожи- вають на відповідній території; організацію транспортного забезпечення закладів освіти для доставки дітей з осо- бливими освітніми потребами та дітей з інвалідністю до школи; здійснення відомчого контролю за прийомом дітей до школи і організацією навчального процесу та інші заходи. У нормативному контексті правового регулювання організаційні гарантії наведені в Законі України «Про освіту», а саме: органи місцевого самоврядування створю- ють умови для здобуття дошкільної освіти шляхом: формування і розвитку мережі закладів освіти; замовлення підготовки педагогічних працівників; реалізації освітніх програм неформальної освіти для батьків; проведення інших заходів. Зроблено висновок, що сукупність конституційних гарантій потребує додаткових, організаційних гарантій, які охоплюють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо забез- печення реалізації прав осіб з особливими освітніми потребами та їх охорони від неправомірних посягань з боку інших осіб. Такі гарантії повинні включати адміністративні заходи, тобто облік дітей з особливими освітніми потребами, організацію бюджетно-фінансового планування, здійснення контрольних і наглядових повноважень органів державної влади щодо процедури прийому та навчання зазначеної категорії осіб в закладах освіти. Вклю- чення організаційних гарантій як додаткового елементу конституційних гарантій відображає діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, закладів освіти та їх посадових осіб, які забезпечують функціонування механізму реалізації права на освіту та його захисту. Розглянуті гарантії повинні супроводжува- тися контролем з боку держави за діяльністю органів державної влади та їх посадових осіб за виконанням ними обов’язків щодо захисту та охорони прав осіб з особливими освітніми потребами та осіб з інвалідністю.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ЗАСАДИ І ПРИНЦИПУ СУДОЧИНСТВА (ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Валентин Любарський

викладач кафедри судоустрою, прокуратури та адвокатури
Львівського університету бізнесу та права (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3176-7242

Anotation. У статті проведено дослідження сучасних доктринальних підходів до поняття та сутності засади та принципу судочинства. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, у яких закріплено принципи судочин- ства. Проаналізовано правовий зміст поняття «правосуддя» і «судочинство». Зроблено розмежування цих понять. Розглянуто питання сутнісного наповнення понять «засада» і «принцип». Доведено різницю між цими понят- тями. Автором зроблено висновки, що конституційні положення і приписи закону про судоустрій чітко визна- чають основні та інші засади судочинства, а норми процесуального законодавства не завжди розрізняють засади і принципи, які стосуються відповідного виду судочинства, часто змішуючи їх сутність. На основі проведеного дослідження сформульовано подальші перспективи для напрацювання пропозицій щодо уніфікації законодавчих підходів у цьому питанні.
Keywords: У статті проведено дослідження сучасних доктринальних підходів до поняття та сутності засади та принципу судочинства. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, у яких закріплено принципи судочин- ства. Проаналізовано правовий зміст поняття «правосуддя» і «судочинство». Зроблено розмежування цих понять. Розглянуто питання сутнісного наповнення понять «засада» і «принцип». Доведено різницю між цими понят- тями. Автором зроблено висновки, що конституційні положення і приписи закону про судоустрій чітко визна- чають основні та інші засади судочинства, а норми процесуального законодавства не завжди розрізняють засади і принципи, які стосуються відповідного виду судочинства, часто змішуючи їх сутність. На основі проведеного дослідження сформульовано подальші перспективи для напрацювання пропозицій щодо уніфікації законодавчих підходів у цьому питанні.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА: ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Роман Мазурик

кандидат юридичних наук, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук
Університету митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9197-4844

Anotation. У науковій публікації проаналізовано досвід адміністративно-правового забезпечення органі- зації та діяльності регіональних прокуратур у Республіці Польща, яка пройшла складний шлях євроінтеграції та в оптимальні строки побудувала ефективну систему органів кримінальної юстиції. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеці- ально-юридичних методів дослідження. Досліджено позитивний досвід організації діяльності прокуратури у Республіці Польща, яка є прикладом успішної інтеграції пострадянських країн у Європейський Союз та має стабільну систему організації прокурор- ської діяльності, засновану на національних традиціях, з урахуванням особливостей адміністративно-територі- ального поділу та з високим рівнем поваги у суспільстві. Зазначається, що доцільно запозичити польський досвід організації та діяльності регіональних прокуратур, враховуючи розгалужений адміністративно-територіальний поділ Республіки Польща, національні правові традиції та звичаї, які є близькими до українських, а також рівень правосвідомості та правової культури громадян. Заслуговує на увагу позитивний досвід польської прокуратури щодо організації діяльності військової про- куратури (зокрема, надання військовим прокурорам статусу військовослужбовця), функціонування електронного кримінального провадження, а також у сфері протидії корупції.
Keywords: У науковій публікації проаналізовано досвід адміністративно-правового забезпечення органі- зації та діяльності регіональних прокуратур у Республіці Польща, яка пройшла складний шлях євроінтеграції та в оптимальні строки побудувала ефективну систему органів кримінальної юстиції. Методологія дослідження ґрунтується на органічному поєднанні філософських, загальнонаукових та спеці- ально-юридичних методів дослідження. Досліджено позитивний досвід організації діяльності прокуратури у Республіці Польща, яка є прикладом успішної інтеграції пострадянських країн у Європейський Союз та має стабільну систему організації прокурор- ської діяльності, засновану на національних традиціях, з урахуванням особливостей адміністративно-територі- ального поділу та з високим рівнем поваги у суспільстві. Зазначається, що доцільно запозичити польський досвід організації та діяльності регіональних прокуратур, враховуючи розгалужений адміністративно-територіальний поділ Республіки Польща, національні правові традиції та звичаї, які є близькими до українських, а також рівень правосвідомості та правової культури громадян. Заслуговує на увагу позитивний досвід польської прокуратури щодо організації діяльності військової про- куратури (зокрема, надання військовим прокурорам статусу військовослужбовця), функціонування електронного кримінального провадження, а також у сфері протидії корупції.

ПРО ПРАВОВІ ФОРМИ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ

Михайло Малетич

кандидат юридичних наук

ORCID ID: 0000-0002-2933-0623

Anotation. У статті автор розглянув сучасний європейський і вітчизняний підхід до розуміння основних пра- вових процесуальних форм діяльності в адміністративних провадженнях. Автор сформулював ряд пропозицій щодо розвитку адміністративно-правового регулювання адміністративних проваджень та запропонував при- йняття нового загального Закону про адміністративні провадження з урахуванням європейського досвіду. Авто- ром критично оцінено вітчизняний досвід розвитку правової природи адміністративних проваджень та зроблено спробу визначити концептуальні підстави поновлення сутності та адміністративно-правового регулювання адмі- ністративних проваджень в Україні на основі запропонованих у європейському законодавстві правових форм процесуальної діяльності в адміністративних провадженнях.
Keywords: У статті автор розглянув сучасний європейський і вітчизняний підхід до розуміння основних пра- вових процесуальних форм діяльності в адміністративних провадженнях. Автор сформулював ряд пропозицій щодо розвитку адміністративно-правового регулювання адміністративних проваджень та запропонував при- йняття нового загального Закону про адміністративні провадження з урахуванням європейського досвіду. Авто- ром критично оцінено вітчизняний досвід розвитку правової природи адміністративних проваджень та зроблено спробу визначити концептуальні підстави поновлення сутності та адміністративно-правового регулювання адмі- ністративних проваджень в Україні на основі запропонованих у європейському законодавстві правових форм процесуальної діяльності в адміністративних провадженнях.

ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПРОКУРОРІВ

Ольга Маслова

аспірант кафедри публічного права
Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7915-914X

Anotation. Метою наукової статті визначено з’ясування системи принципів адміністративно-правового забез- печення незалежності прокурорів в Україні. Реалізація функцій прокурора України безпосередньо пов’язується із визначенням змісту його компетенції загалом і встановленням системи гарантій незалежності його діяльності зокре- ма. На підставі дослідження науково-теоретичних підходів до розуміння категорії «функції прокуратури» зроблено такі висновки: по-перше, функції прокуратури – це певний вид її діяльності; по-друге, реалізація такої діяльності сприяє виконанню відповідних завдань та спрямована на досягнення соціально корисних цілей і тому відображає специфіку такої діяльності; по-третє, функції прокуратури визначаються конкретними історичними та суспільними умовами розвитку; по-четверте, ефективність реалізації функцій прокуратури вимагає застосування специфічних форм та методів діяльності; по-п’яте, реалізація функцій прокуратури обмежується обсягом встановлених чинним законодавством повноважень. Визначено, що реалізація правозахисної функції держави у зарубіжних країнах здій- снюється у формі таких моделей діяльності прокуратури, як: 1) реалізація правового захисту інтересів держави, суспільства та окремої людини відбувається виключно в межах кримінально-правового провадження (Велика Бри- танія, Італія); 2) прокуратура здійснює захист інтересів соціально незахищених верств населення (Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Сполучені Штати Америки, Французька Республіка); 3) прокуратура здійснює функції захисту як держави, так і соціально незахищених верств населення (Бразилія, Україна, Молдова); 4) прокуратура здійснює загальний нагляд (Республіка Білорусь, В’єтнам, Китайська народна республіка).
Keywords: Метою наукової статті визначено з’ясування системи принципів адміністративно-правового забез- печення незалежності прокурорів в Україні. Реалізація функцій прокурора України безпосередньо пов’язується із визначенням змісту його компетенції загалом і встановленням системи гарантій незалежності його діяльності зокре- ма. На підставі дослідження науково-теоретичних підходів до розуміння категорії «функції прокуратури» зроблено такі висновки: по-перше, функції прокуратури – це певний вид її діяльності; по-друге, реалізація такої діяльності сприяє виконанню відповідних завдань та спрямована на досягнення соціально корисних цілей і тому відображає специфіку такої діяльності; по-третє, функції прокуратури визначаються конкретними історичними та суспільними умовами розвитку; по-четверте, ефективність реалізації функцій прокуратури вимагає застосування специфічних форм та методів діяльності; по-п’яте, реалізація функцій прокуратури обмежується обсягом встановлених чинним законодавством повноважень. Визначено, що реалізація правозахисної функції держави у зарубіжних країнах здій- снюється у формі таких моделей діяльності прокуратури, як: 1) реалізація правового захисту інтересів держави, суспільства та окремої людини відбувається виключно в межах кримінально-правового провадження (Велика Бри- танія, Італія); 2) прокуратура здійснює захист інтересів соціально незахищених верств населення (Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Польща, Сполучені Штати Америки, Французька Республіка); 3) прокуратура здійснює функції захисту як держави, так і соціально незахищених верств населення (Бразилія, Україна, Молдова); 4) прокуратура здійснює загальний нагляд (Республіка Білорусь, В’єтнам, Китайська народна республіка).

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ АНАЛОГІЇ ЗАКОНУ ТА ПРАВА НОТАРІУСОМ

Вікторія Орзіх

приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу,
аспірант кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4904-0129

Anotation. Прогалини у праві є невід’ємним станом сфери законодавчого врегулювання суспільних відносин. Такі обставини зумовлені об’єктивними та суб’єктивними чинниками законодавчої процедури.Недосконалість юридичної техніки виявляється у процесі правозастосування, в обставинах конкретних життєвих ситуацій. Суб’єкти правозастосування наділені широким колом повноважень з огляду на специфіку їх діяльності. Нотаріус як суб’єкт правозастосування має передбачені законом повноваження вирішувати життєві ситуації, які знаходяться у правовій площині. У практичній діяльності нотаріус, так само як й інші суб’єкти, зіштовхується з неповнотою, недосконалостями нормативно-правових актів і, відповідно, із прогалинами у законодавстві. Ана- логія закону й аналогія права є одним зі способів подолання прогалин. Визначено, що аналогія полягає в казу- альному подоланні прогалин, а не подоланні конкретної прогалини як такої. З метою підтвердження теоретичних висновків були досліджені приклади із практики, у яких нотаріусу необхідно було застосовувати аналогію. Також досліджено судову практику, яка покладає на нотаріуса обов’язок застосування аналогії у своїй діяльності.
Keywords: Прогалини у праві є невід’ємним станом сфери законодавчого врегулювання суспільних відносин. Такі обставини зумовлені об’єктивними та суб’єктивними чинниками законодавчої процедури.Недосконалість юридичної техніки виявляється у процесі правозастосування, в обставинах конкретних життєвих ситуацій. Суб’єкти правозастосування наділені широким колом повноважень з огляду на специфіку їх діяльності. Нотаріус як суб’єкт правозастосування має передбачені законом повноваження вирішувати життєві ситуації, які знаходяться у правовій площині. У практичній діяльності нотаріус, так само як й інші суб’єкти, зіштовхується з неповнотою, недосконалостями нормативно-правових актів і, відповідно, із прогалинами у законодавстві. Ана- логія закону й аналогія права є одним зі способів подолання прогалин. Визначено, що аналогія полягає в казу- альному подоланні прогалин, а не подоланні конкретної прогалини як такої. З метою підтвердження теоретичних висновків були досліджені приклади із практики, у яких нотаріусу необхідно було застосовувати аналогію. Також досліджено судову практику, яка покладає на нотаріуса обов’язок застосування аналогії у своїй діяльності.

ДО ПИТАННЯ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

Василь Пилипів

здобувач кафедри адміністративного та господарського права
Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8348-0289

Anotation. Метою статті є аналіз Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року з урахуванням сучасного стану розвитку суспільства та держави. Рекомендовано включити до Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» до викладення його у новій редакції щонайменше положення про: − орган державної влади, яким здійснюється загальне управління службою в органах місцевого само- врядування (на зразок Розділу ІІІ «Управління державною службою» Закону України від 10 грудня 2015 року «Про державну службу»; − щодо додаткових особливостей оплати праці, відпочинку тощо, заохочень та трудових гарантій для тих, хто перебуває на службі в органах місцевого самоврядування (на зразок Розділу VI «Оплата праці, заохочення і соціальні гарантії» Закону України від10 грудня 2015 року «Про державну службу); − особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування на виборних посадах, які заміщують- ся на місцевих виборах (на зразок Розділу Х «Особливості проходження державної служби в окремих державних органах. Патронатна служба» Закону України від10 грудня 2015 року «Про державну службу»).
Keywords: Метою статті є аналіз Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року з урахуванням сучасного стану розвитку суспільства та держави. Рекомендовано включити до Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» до викладення його у новій редакції щонайменше положення про: − орган державної влади, яким здійснюється загальне управління службою в органах місцевого само- врядування (на зразок Розділу ІІІ «Управління державною службою» Закону України від 10 грудня 2015 року «Про державну службу»; − щодо додаткових особливостей оплати праці, відпочинку тощо, заохочень та трудових гарантій для тих, хто перебуває на службі в органах місцевого самоврядування (на зразок Розділу VI «Оплата праці, заохочення і соціальні гарантії» Закону України від10 грудня 2015 року «Про державну службу); − особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування на виборних посадах, які заміщують- ся на місцевих виборах (на зразок Розділу Х «Особливості проходження державної служби в окремих державних органах. Патронатна служба» Закону України від10 грудня 2015 року «Про державну службу»).

КРИТЕРІЇ ДОЦІЛЬНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ

Надія Побережна, Юрій Пилипенко

Надія Побережна, здобувач кафедри адміністративного, кримінального права і процесу Міжнародного університету бізнесу і права (Херсон, Україна)
Юрій Пилипенко, кандидат юридичних наук

ORCID ID: 0000-0002-4894-8007

Anotation. Встановлено, що метою забезпечення адміністративного позову є гарантування виконання судо- вого рішення у сфері публічно-правових відносин. Обґрунтовано, що метою нормативного закріплення інсти- туту забезпечення позову в адміністративному судочинстві є гарантування реального, оперативного, неухиль- ного виконання судового рішення в максимально можливому повному обсязі. Визначено, що забезпечення адміністративного позову має відповідати ознаками співмірності, адекватності, пропорційності та допустимості. Наголошено, що ухвалення рішення у справі про забезпечення позову належить до проявів процесуального роз- суду суду, що визначає домінування в його реалізації критеріїв наявності внутрішнього переконання як критері- їв його ефективності. Акцентовано, що формування внутрішнього переконання судді в ухваленні рішення про забезпечення позову має базуватися на здійсненні повного об’єктивного неупередженого вивчення матеріалів справи. Зроблено висновок, що забезпечення адміністративного позову передусім має на меті досягнення балансу приватних та публічних інтересів.
Keywords: Встановлено, що метою забезпечення адміністративного позову є гарантування виконання судо- вого рішення у сфері публічно-правових відносин. Обґрунтовано, що метою нормативного закріплення інсти- туту забезпечення позову в адміністративному судочинстві є гарантування реального, оперативного, неухиль- ного виконання судового рішення в максимально можливому повному обсязі. Визначено, що забезпечення адміністративного позову має відповідати ознаками співмірності, адекватності, пропорційності та допустимості. Наголошено, що ухвалення рішення у справі про забезпечення позову належить до проявів процесуального роз- суду суду, що визначає домінування в його реалізації критеріїв наявності внутрішнього переконання як критері- їв його ефективності. Акцентовано, що формування внутрішнього переконання судді в ухваленні рішення про забезпечення позову має базуватися на здійсненні повного об’єктивного неупередженого вивчення матеріалів справи. Зроблено висновок, що забезпечення адміністративного позову передусім має на меті досягнення балансу приватних та публічних інтересів.

ЩОДО ПИТАНЬ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРАВОВІДНОСИН, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЗАПОДІЯННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ

Ростислав Сірко

кандидат юридичних наук, доцент, директор Чернівецького інституту
Міжнародного гуманітарного університету (Чернівці, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9698-5865

Anotation. У статті розкрито особливості правовідносин, що виникають із заподіяння моральної шкоди під час здійснення перевезень залізничним транспортом. Відзначено, що пасажир, що постраждав внаслідок затри- мання або прибуття транспортного засобу, вправі реалізовувати своє право на захист своїх порушених прав, що передбачені, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів», вимагаючи при цьому відшкодуван- ня йому моральної шкоди. Разом з тим необхідно розробити та класифікувати підстави відшкодування мораль- ної шкоди пасажиру залежно від того чи іншого виду порушення, яке здійснив перевізник. У разі заподіяння життю або здоров’ю пасажиру залізниця несе перед пасажиром відповідальність за правилами, встановленими главою 82 ЦК України. В інтересах захисту прав пасажира закон, попри наявність у цьому разі договору, встанов- лює для пасажирських перевезень позадоговірну (деліктну) відповідальність залізниці у разі ушкодження життя або здоров’я пасажира.
Keywords: У статті розкрито особливості правовідносин, що виникають із заподіяння моральної шкоди під час здійснення перевезень залізничним транспортом. Відзначено, що пасажир, що постраждав внаслідок затри- мання або прибуття транспортного засобу, вправі реалізовувати своє право на захист своїх порушених прав, що передбачені, зокрема, Законом України «Про захист прав споживачів», вимагаючи при цьому відшкодуван- ня йому моральної шкоди. Разом з тим необхідно розробити та класифікувати підстави відшкодування мораль- ної шкоди пасажиру залежно від того чи іншого виду порушення, яке здійснив перевізник. У разі заподіяння життю або здоров’ю пасажиру залізниця несе перед пасажиром відповідальність за правилами, встановленими главою 82 ЦК України. В інтересах захисту прав пасажира закон, попри наявність у цьому разі договору, встанов- лює для пасажирських перевезень позадоговірну (деліктну) відповідальність залізниці у разі ушкодження життя або здоров’я пасажира.

ФІКТИВНІСТЬ КОНТРАГЕНТА ТА ПОДАТКОВІ ВИГОДИ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ: АНАЛІЗ ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Євген Смичок

кандидат юридичних наук, докторант кафедри фінансового права
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7040-6223

Anotation. У положеннях наукової статті автор проводить аналіз правових позицій Верховного Суду в аспекті фіктивності контрагента та податкових вигод платника податків. Так, відповідні правові позиції можна умов- но розділити на три блоки: 1) відсутність трудових та матеріальних ресурсів. Ідеться про платників податків, які не мають власних трудових та/або матеріальних ресурсів для провадження господарської діяльності. Органи контролю ставлять під сумнів податкові вигоди контрагентів таких платників податків; 2) принцип індивіду- альної відповідальності. Мається на увазі, що платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків у разі порушення положень податкового законодавства іншими платниками податків; 3) юридична оцінка протоколів допиту посадових осіб контрагентів, вироки або ухвали про звільнення відповідальної особи від кримінальної відповідальності в межах кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва.
Keywords: У положеннях наукової статті автор проводить аналіз правових позицій Верховного Суду в аспекті фіктивності контрагента та податкових вигод платника податків. Так, відповідні правові позиції можна умов- но розділити на три блоки: 1) відсутність трудових та матеріальних ресурсів. Ідеться про платників податків, які не мають власних трудових та/або матеріальних ресурсів для провадження господарської діяльності. Органи контролю ставлять під сумнів податкові вигоди контрагентів таких платників податків; 2) принцип індивіду- альної відповідальності. Мається на увазі, що платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків у разі порушення положень податкового законодавства іншими платниками податків; 3) юридична оцінка протоколів допиту посадових осіб контрагентів, вироки або ухвали про звільнення відповідальної особи від кримінальної відповідальності в межах кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва.

ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО УКРАЇНИ ІЗ СУБ’ЄКТАМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ГРОМАДСЬКІСТЮ

Олег Сорський

аспірант кафедри адміністративного права та процесу
Харківського національного університету внутрішніх справ (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3514-4380

Anotation. У статті розглянуто основні принципи взаємодії Національного антикорупційного бюро Украї- ни із суб’єктами публічного управління і громадськістю, проведено класифікацію цих принципів на загальні та спеціальні. Доведено, що за своєю суттю більшість інформації, яку використовує Національне антикорупційне бюро України, є службовою, важливо встановити такі принципи взаємодії, щоб, з одного боку, громадськість та суспільство були обізнані про діяльність Національного антикорупційного бюро України, а з іншого, щоб витік службової інформації не перешкоджав проведенню слідчих та оперативних дій. Сформульовано авторське визна-чення поняття «принципи взаємодії Національного антикорупційного бюро України». На підставі проведеного аналізу виділені основні спеціальні принципи взаємодії Національного антикорупційного бюро України, а саме: 1) принцип конфіденційності; 2) принцип прозорості; 3) принцип зовнішньої комунікації, а також додаткові спе- ціальні принципи: 1) оперативності; 2) продуктивності; 3) гнучкості.
Keywords: У статті розглянуто основні принципи взаємодії Національного антикорупційного бюро Украї- ни із суб’єктами публічного управління і громадськістю, проведено класифікацію цих принципів на загальні та спеціальні. Доведено, що за своєю суттю більшість інформації, яку використовує Національне антикорупційне бюро України, є службовою, важливо встановити такі принципи взаємодії, щоб, з одного боку, громадськість та суспільство були обізнані про діяльність Національного антикорупційного бюро України, а з іншого, щоб витік службової інформації не перешкоджав проведенню слідчих та оперативних дій. Сформульовано авторське визна-чення поняття «принципи взаємодії Національного антикорупційного бюро України». На підставі проведеного аналізу виділені основні спеціальні принципи взаємодії Національного антикорупційного бюро України, а саме: 1) принцип конфіденційності; 2) принцип прозорості; 3) принцип зовнішньої комунікації, а також додаткові спе- ціальні принципи: 1) оперативності; 2) продуктивності; 3) гнучкості.

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, УЧИНЕНИХ У КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВАХ ЗАКРИТОГО ТИПУ В УКРАЇНІ

Ян Стрелюк

кандидат юридичних наук, здобувач кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності
Міжрегіональної Академії управління персоналом (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3337-1286

Anotation. У статті розкрито поняття та зміст кримінальних правопорушень, учинених у кримінально-виконав- чих установах закритого типу. Виокремлено три групи кримінальних правопорушень, що вчиняються у криміналь- них установах закритого типу. Проведено ґрунтовний аналіз поглядів вітчизняних та закордонних учених на пробле- му вчинення у кримінально-виконавчих установах закритого типу кримінальних правопорушень. Сформульовано авторське визначення кримінального правопорушення, що вчиняється в цих установах. Визначено, що до найбільш важливих теоретичних і практичних питань, що вплинули на судову і виконавчу практику та що нині потребують опрацювання і дослідження, ми відносимо вчинення засудженими у виправній колонії резонансних кримінальних правопорушень, як-от: «злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань» (стаття 391 Кримі- нального кодексу України); «дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань» (стаття 392 Кримінального кодексу України); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 Кримінального кодексу України).
Keywords: У статті розкрито поняття та зміст кримінальних правопорушень, учинених у кримінально-виконав- чих установах закритого типу. Виокремлено три групи кримінальних правопорушень, що вчиняються у криміналь- них установах закритого типу. Проведено ґрунтовний аналіз поглядів вітчизняних та закордонних учених на пробле- му вчинення у кримінально-виконавчих установах закритого типу кримінальних правопорушень. Сформульовано авторське визначення кримінального правопорушення, що вчиняється в цих установах. Визначено, що до найбільш важливих теоретичних і практичних питань, що вплинули на судову і виконавчу практику та що нині потребують опрацювання і дослідження, ми відносимо вчинення засудженими у виправній колонії резонансних кримінальних правопорушень, як-от: «злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань» (стаття 391 Кримі- нального кодексу України); «дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань» (стаття 392 Кримінального кодексу України); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 Кримінального кодексу України).

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ ТИМЧАСОВОГО ДОСТУПУ ДО РЕЧЕЙ І ДОКУМЕНТІВ ЯК ЗАХОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Антон Чуб

кандидат юридичних наук (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6661-4799

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що порівняння основ кримінального процесуального права України з міжнародно-правовими нормами і законодавством інших країн сприяє вдосконаленню чинного законо- давства держави шляхом запозичення дії окремих інститутів у правовому руслі, збагаченню правової культури,визначає окремі шляхи вдосконалення кримінального процесуального законодавства України. Тимчасовий доступ до речей та документів є самостійним видом у системі заходів забезпечення у кримінальному провадженні, і спе- цифікою його проведення є те, що законодавець передбачає необхідність отримання дозволу суду, якщо відсутня добровільна згода особи на видачу певного предмета. У статі здійснено порівняльно-правове дослідження основ кримінального процесуального права України з міжнародно-правовими нормами і законодавством інших країн щодо забезпечення проведення заходів забезпечення кримінального провадження, а саме тимчасового доступу до речей та документів. Досліджено сучасну вітчизняну нормативну базу, що регулює порядок проведення заходів забезпечення кримінального провадження. Установлено систему міжнародно-правових актів у сфері забезпечен- ня проведення тимчасового доступу до речей та документів з урахуванням принципу захисту прав та свобод людини, тяжкості злочинів, учинених правопорушниками, інших чинників.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що порівняння основ кримінального процесуального права України з міжнародно-правовими нормами і законодавством інших країн сприяє вдосконаленню чинного законо- давства держави шляхом запозичення дії окремих інститутів у правовому руслі, збагаченню правової культури,визначає окремі шляхи вдосконалення кримінального процесуального законодавства України. Тимчасовий доступ до речей та документів є самостійним видом у системі заходів забезпечення у кримінальному провадженні, і спе- цифікою його проведення є те, що законодавець передбачає необхідність отримання дозволу суду, якщо відсутня добровільна згода особи на видачу певного предмета. У статі здійснено порівняльно-правове дослідження основ кримінального процесуального права України з міжнародно-правовими нормами і законодавством інших країн щодо забезпечення проведення заходів забезпечення кримінального провадження, а саме тимчасового доступу до речей та документів. Досліджено сучасну вітчизняну нормативну базу, що регулює порядок проведення заходів забезпечення кримінального провадження. Установлено систему міжнародно-правових актів у сфері забезпечен- ня проведення тимчасового доступу до речей та документів з урахуванням принципу захисту прав та свобод людини, тяжкості злочинів, учинених правопорушниками, інших чинників.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТАНКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ ДО ВИКОНАННЯ БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ

Ольга Юркова

ад’юнкт кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ (сил)
Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5679-6584

Anotation. Статтю присвячено вивченню проблеми розвитку психологічної готовності військовослужбовців танкових підрозділів до виконання бойових завдань. Виявлено чотири компоненти психологічної готовності воїна-танкіста: мотиваційний, вольовий, особистісний, функціональний. Теоретично обґрунтовано структурно-функціональну модель розвитку психологічної готовності військовослужбовців танкових підрозділів до виконан- ня бойових завдань. У ній визначено: стійкі взаємозв’язки між компонентами й об’єктивними та суб’єктивними чинниками впливу; кореляцію між сформованістю компонентів та успішністю виконання бойових завдань; пері- одизацію розвитку цих компонентів. Виявлено й обґрунтовано п’ять рівнів розвитку психологічної готовності танкових екіпажів: низький, задо- вільний, середній, достатній та високий. Диференціація військовослужбовців за рівневою ознакою створює мож- ливість для більш якісного залучення їх до тих видів бойових завдань, де вони будуть максимально ефективно діяти, а також забезпечення збереження їхнього психічного здоров’я під час виконання цих завдань. Зазначений підхід набуде особливої ваги під час побудови бойових порядків у разі планування бойових дій.
Keywords: Статтю присвячено вивченню проблеми розвитку психологічної готовності військовослужбовців танкових підрозділів до виконання бойових завдань. Виявлено чотири компоненти психологічної готовності воїна-танкіста: мотиваційний, вольовий, особистісний, функціональний. Теоретично обґрунтовано структурно-функціональну модель розвитку психологічної готовності військовослужбовців танкових підрозділів до виконан- ня бойових завдань. У ній визначено: стійкі взаємозв’язки між компонентами й об’єктивними та суб’єктивними чинниками впливу; кореляцію між сформованістю компонентів та успішністю виконання бойових завдань; пері- одизацію розвитку цих компонентів. Виявлено й обґрунтовано п’ять рівнів розвитку психологічної готовності танкових екіпажів: низький, задо- вільний, середній, достатній та високий. Диференціація військовослужбовців за рівневою ознакою створює мож- ливість для більш якісного залучення їх до тих видів бойових завдань, де вони будуть максимально ефективно діяти, а також забезпечення збереження їхнього психічного здоров’я під час виконання цих завдань. Зазначений підхід набуде особливої ваги під час побудови бойових порядків у разі планування бойових дій.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ

Леся Васильєва

секретар судового засідання
Південно-західний апеляційний господарський суд (м. Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2133-1015

Anotation. Незважаючи на те, що банківські установи самостійно приймають рішення про реорганізацію керуючись економічної та організаційною доцільністю, до відносин, що виникають у процесі реорганізації бан- ківських установ публічною владою застосовуються адміністративно-правове регулювання. Така ситуація обу- мовлена значним впливом, що чинять банки на економічну ситуацію та можливість завдання потенційної шкоди інтересам держави, суспільства та громадян. Реорганізація банківських установ сприяє оздоровленню банківської системи, забезпечення її стабільності та розвитку.
Keywords: Незважаючи на те, що банківські установи самостійно приймають рішення про реорганізацію керуючись економічної та організаційною доцільністю, до відносин, що виникають у процесі реорганізації бан- ківських установ публічною владою застосовуються адміністративно-правове регулювання. Така ситуація обу- мовлена значним впливом, що чинять банки на економічну ситуацію та можливість завдання потенційної шкоди інтересам держави, суспільства та громадян. Реорганізація банківських установ сприяє оздоровленню банківської системи, забезпечення її стабільності та розвитку.

АКТУАЛЬНІ ВАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСПОРТНОГО ПОДАТКУ ТА ШЛЯХИ ЇХ УСУНЕННЯ

Дар’я Кліменко

аспірант кафедри фінансового права
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-6364-0289

Anotation. У даній статті розглядається проблематика, яка аналізує законопроєкти у сфері оподаткування тран- спортних засобів. На даному етапі вони ще не набули законної сили, однак вже мають прогалини. На базі аналізу дефініції «рухоме майно», як особливого виду майна встановлено, що транспортні засоби на сьогодні є єдиним видом податку з рухомого майна у податковому законодавстві. Констатується, що при запровадженні податку на «розкіш» транспортні засоби будуть піддаватися впливу подвійного оподаткування. Автор статті, також розглянув питання відсутності норми, як екологічної складової щодо транспортних засобів у діючому правовому механізмі, що є актуальним, бо пов’язане з прогалинами в нормі, які регулюють дане питання. Тому що одним із фактором, який впливає на екологію та зміну навколишньої середи - автомобілі. Автор прийшов до висновку, що для вирішен- ня, або для початку подолання проблеми можливо два шляхами. По-перше, створите механізм правового регулю- вання, який об’єднав в собі дві різні сфери регулювання (екологічну і податкову), що не суперечили, а доповнювали одна одну. По-друге, доповнити або внести зміни у діючі нормативно-правові акти з даного питання.
Keywords: У даній статті розглядається проблематика, яка аналізує законопроєкти у сфері оподаткування тран- спортних засобів. На даному етапі вони ще не набули законної сили, однак вже мають прогалини. На базі аналізу дефініції «рухоме майно», як особливого виду майна встановлено, що транспортні засоби на сьогодні є єдиним видом податку з рухомого майна у податковому законодавстві. Констатується, що при запровадженні податку на «розкіш» транспортні засоби будуть піддаватися впливу подвійного оподаткування. Автор статті, також розглянув питання відсутності норми, як екологічної складової щодо транспортних засобів у діючому правовому механізмі, що є актуальним, бо пов’язане з прогалинами в нормі, які регулюють дане питання. Тому що одним із фактором, який впливає на екологію та зміну навколишньої середи - автомобілі. Автор прийшов до висновку, що для вирішен- ня, або для початку подолання проблеми можливо два шляхами. По-перше, створите механізм правового регулю- вання, який об’єднав в собі дві різні сфери регулювання (екологічну і податкову), що не суперечили, а доповнювали одна одну. По-друге, доповнити або внести зміни у діючі нормативно-правові акти з даного питання.

ОРГАНИЗАЦИОННО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ НА УКРАИНСКИХ ТЕРРИТОРИЯХ: РЕТРОСПЕКТИВНЫЙ АНАЛИЗ

Дмитрий Мирный

соискатель кафедры общеправовых дисциплин
Харьковского национального университета внутренних дел (Харьков, Украина)

ORCID ID: 0000-0002-0121-8066

Anotation. Научная статья посвящена комплексному исследованию организационно-правовых аспектов обе- спечения эффективности государственного управления на украинских территориях с точки зрения ретроспектив- ного анализа. Аргументировано констатировано, что теоретико-правовые основы обеспечения эффективности государствен- ного управления на украинских территориях позволяют сделать вывод, что исходя из сущностного понимания эффективного государства, наиболее принятой моделью является государство с демократическим политическим режимом, который предполагает свободу выбора в целях принятия эффективных решений, основанных на прио- ритетах прав и свобод личности обеспечиваемый исходя из следующих принципов государственного управления как: разделение властей; децентрализации; деконцентрации; равноправия; законности; взаимной ответственно- сти государства и личности; экономической свободы; государственного регулирования; социальной справедливо- сти; индивидуальной свободы; открытости государственной власти вообще. Данное понимание эффективности позволяет раскрыть функциональное назначение государственного аппарата как организацию государственного управления на основе общеобязательных, регламентированных правом процедур, призванных обеспечить баланс интересов индивида и общества в целом. Акцентировано внимание на том, что на современном этапе развития украинского государства государствен- ная власть, а также, собственно, само государство возникают достаточно сложные политико-правовые явления и процессы, которые несмотря на устойчивый научный интерес постоянно нуждаются в научно-прикладном изу- чении и комплексном исследовании. Интересен и крайне неоднозначный, как по формам, так и по содержанию, процесс развития современной украинской государственности ставит перед отечественной наукой ряд проблем, которые требуют своего решения.
Keywords: Научная статья посвящена комплексному исследованию организационно-правовых аспектов обе- спечения эффективности государственного управления на украинских территориях с точки зрения ретроспектив- ного анализа. Аргументировано констатировано, что теоретико-правовые основы обеспечения эффективности государствен- ного управления на украинских территориях позволяют сделать вывод, что исходя из сущностного понимания эффективного государства, наиболее принятой моделью является государство с демократическим политическим режимом, который предполагает свободу выбора в целях принятия эффективных решений, основанных на прио- ритетах прав и свобод личности обеспечиваемый исходя из следующих принципов государственного управления как: разделение властей; децентрализации; деконцентрации; равноправия; законности; взаимной ответственно- сти государства и личности; экономической свободы; государственного регулирования; социальной справедливо- сти; индивидуальной свободы; открытости государственной власти вообще. Данное понимание эффективности позволяет раскрыть функциональное назначение государственного аппарата как организацию государственного управления на основе общеобязательных, регламентированных правом процедур, призванных обеспечить баланс интересов индивида и общества в целом. Акцентировано внимание на том, что на современном этапе развития украинского государства государствен- ная власть, а также, собственно, само государство возникают достаточно сложные политико-правовые явления и процессы, которые несмотря на устойчивый научный интерес постоянно нуждаются в научно-прикладном изу- чении и комплексном исследовании. Интересен и крайне неоднозначный, как по формам, так и по содержанию, процесс развития современной украинской государственности ставит перед отечественной наукой ряд проблем, которые требуют своего решения.

ОЛЕКСАНДР ЦИНКАЛОВСЬКИЙ: ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВЧЕНОГО

Вікторія Дяченко

аспірантка кафедри історії України та археології
Волинського національного університету імені Лесі Українки, (Луцьк, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2013-890X

Anotation. У статті висвітлено процес формування визначного волинезнавця, археолога, етнографа Олексан- дра Цинкаловського. Попри те, що вчений після Другої світової війни був відірваний від основного терену своїх зацікавлень Волині він зайняв чільне місце в регіональній історіографії. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні історичного, джерелознавчого підходів та використанні порівняльно-історичного методу, методу внутрішньої та зовнішньої критики джерела, біографічного методу. На основі ретроспективного аналізу дже- рельної бази з’ясовано, що основними чинниками формування Олександра Цинкаловського стали сімейне вихо- вання, приклад дідуся Павла Нітецького; навчання на богословському факультеті Варшавського університету; співпраця на професійному та особистому рівні з видатними діячами української та польської науки й культу- ри, адже після отримання ступеня магістра Олександр Цинкаловський став членом Польського археологічного товариства й Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Вагоме значення рівно ж малі суспільно-політичні й культурно-освітні процеси досліджуваного періоду, адже його становлення як особистості припало на Першу світову та роки національно-визвольних змагань 1917-1921. Поява такого вченого, як Олександр Цинкаловський, була не випадковою. Він став яскравим представником свого роду та епохи, став гідним репрезентантом своєї нації. Створення ж інтелектуальної біографії волинезнавця донині залишається актуальним.
Keywords: У статті висвітлено процес формування визначного волинезнавця, археолога, етнографа Олексан- дра Цинкаловського. Попри те, що вчений після Другої світової війни був відірваний від основного терену своїх зацікавлень Волині він зайняв чільне місце в регіональній історіографії. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні історичного, джерелознавчого підходів та використанні порівняльно-історичного методу, методу внутрішньої та зовнішньої критики джерела, біографічного методу. На основі ретроспективного аналізу дже- рельної бази з’ясовано, що основними чинниками формування Олександра Цинкаловського стали сімейне вихо- вання, приклад дідуся Павла Нітецького; навчання на богословському факультеті Варшавського університету; співпраця на професійному та особистому рівні з видатними діячами української та польської науки й культу- ри, адже після отримання ступеня магістра Олександр Цинкаловський став членом Польського археологічного товариства й Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Вагоме значення рівно ж малі суспільно-політичні й культурно-освітні процеси досліджуваного періоду, адже його становлення як особистості припало на Першу світову та роки національно-визвольних змагань 1917-1921. Поява такого вченого, як Олександр Цинкаловський, була не випадковою. Він став яскравим представником свого роду та епохи, став гідним репрезентантом своєї нації. Створення ж інтелектуальної біографії волинезнавця донині залишається актуальним.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ЗАХИСТУ Й РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ТА СВОБОД У СФЕРІ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ (НА МАТЕРІАЛАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ)

Жиравецький Тарас

здобувач кафедри загальноправових дисциплін
Харківського національного університету внутрішніх справ (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0203-9032

Anotation. Наукова стаття присвячена дослідженню нормативно-правових засад забезпечення державно- го захисту й реалізації прав та свобод у сфері землекористування (на матеріалах українських губерній у складі Російської імперії). Зроблено висновок, що відсутність чіткого механізму правового регулювання права землекористування здатне породити проблеми в правозастосовчій практиці і як наслідок, знизити ефективність земельної політики в цілому. У зв'язку з цим, держава, як суверен, зобов'язана безперервно регулювати земельні відносини, здійснювати регу- лятивні функції з управління земельними ресурсами та створювати середовище для ефективного використання землі та її охорони. На підставі вищевикладеного здається можливим зробити висновок, що землекористувачі, практично в усі часи без державної підтримки, змушені були рано чи пізно поступитися своїми землями «загарб- никам». У зв'язку з цим багатий історичний досвід, зокрема XIX століття, свідчить про необхідність з боку держа- ви наступних необхідних дій: по-перше, обов'язкового контролю за виданими позиками, (особливо сільськогоспо- дарським землекористувачам) як комерційними, так і державними кредитними організаціями; по-друге, надання максимального сприяння в захисті порушених прав. Що в свою чергу, дозволить нейтралізувати проблеми на практиці і підвищити ефективність земельної політики. Крім того, держава повинна безперервно регулювати земельні відносини; здійснювати регулятивні, охоронні функції щодо раціонального використання та управління земельними ресурсами, а також удосконалювати систему заходів захисту прав та інтересів землекористувачів, створивши умови, стійкого, стабільного, цільового використання землі, для нормального ведення господарства.
Keywords: Наукова стаття присвячена дослідженню нормативно-правових засад забезпечення державно- го захисту й реалізації прав та свобод у сфері землекористування (на матеріалах українських губерній у складі Російської імперії). Зроблено висновок, що відсутність чіткого механізму правового регулювання права землекористування здатне породити проблеми в правозастосовчій практиці і як наслідок, знизити ефективність земельної політики в цілому. У зв'язку з цим, держава, як суверен, зобов'язана безперервно регулювати земельні відносини, здійснювати регу- лятивні функції з управління земельними ресурсами та створювати середовище для ефективного використання землі та її охорони. На підставі вищевикладеного здається можливим зробити висновок, що землекористувачі, практично в усі часи без державної підтримки, змушені були рано чи пізно поступитися своїми землями «загарб- никам». У зв'язку з цим багатий історичний досвід, зокрема XIX століття, свідчить про необхідність з боку держа- ви наступних необхідних дій: по-перше, обов'язкового контролю за виданими позиками, (особливо сільськогоспо- дарським землекористувачам) як комерційними, так і державними кредитними організаціями; по-друге, надання максимального сприяння в захисті порушених прав. Що в свою чергу, дозволить нейтралізувати проблеми на практиці і підвищити ефективність земельної політики. Крім того, держава повинна безперервно регулювати земельні відносини; здійснювати регулятивні, охоронні функції щодо раціонального використання та управління земельними ресурсами, а також удосконалювати систему заходів захисту прав та інтересів землекористувачів, створивши умови, стійкого, стабільного, цільового використання землі, для нормального ведення господарства.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМІВ МЕДІАКОМУНІКАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Олена Сопіна

аспірант кафедри публічного управління та землеустрою
Класичний приватний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3879-8172

Anotation. У статті розкрито сутність понять «медіа», «медіакомунікації» «медіаосвіта», «медіаграмотність»; висвітлено підходи до державного регулювання механізмів медіакомунікації в контексті формування громадської думки та інформаційної безпеки в сучасних умовах інформаційного суспільства. Зазначено, що діяльність органів державної влади щодо зв’язків із громадськістю повинна бути спрямована на постійний контроль за інформаційними потоками в державі; на надання об’єктивної, прозорої інформації; на систематичне висвітлення офіційної позиції державних службовців і політиків. Засоби масової інформації є важливим інструментом у процесі забезпечення громадськості необхідною інформацією, що дає змогу свідомо сформувати суспільну думку. Підкреслюється, що розвиток зв’язків із громадськістю ґрунтується на відкритості, прозорості, довірі й послі- довності. Наголошується на тому, що держава дбає і про забезпечення медіаграмотності громадян як результату розвитку вмінь людини працювати з інформацією (збирати, аналізувати, критично оцінюючи її), влучно й дореч- но обробляти й застосовувати зібрану інформацію. Зауважується, що формування інформаційного суспільства впливає на реалізацію державної політики щодо національної безпеки, зокрема інформаційної, є одним із прі- оритетів держави. Інформаційна безпеки передбачає забезпечення якісного всебічного інформування громадян та вільного доступу до різних джерел інформації, а також контроль за непоширенням дезінформації, сприяння цілісності суспільства, збереженням інформаційного суверенітету; протидія негативним інформаційно-психоло- гічним пропагандистським впливам та захист національного інформаційного простору від маніпуляцій, інформа- ційних війн та операцій.
Keywords: У статті розкрито сутність понять «медіа», «медіакомунікації» «медіаосвіта», «медіаграмотність»; висвітлено підходи до державного регулювання механізмів медіакомунікації в контексті формування громадської думки та інформаційної безпеки в сучасних умовах інформаційного суспільства. Зазначено, що діяльність органів державної влади щодо зв’язків із громадськістю повинна бути спрямована на постійний контроль за інформаційними потоками в державі; на надання об’єктивної, прозорої інформації; на систематичне висвітлення офіційної позиції державних службовців і політиків. Засоби масової інформації є важливим інструментом у процесі забезпечення громадськості необхідною інформацією, що дає змогу свідомо сформувати суспільну думку. Підкреслюється, що розвиток зв’язків із громадськістю ґрунтується на відкритості, прозорості, довірі й послі- довності. Наголошується на тому, що держава дбає і про забезпечення медіаграмотності громадян як результату розвитку вмінь людини працювати з інформацією (збирати, аналізувати, критично оцінюючи її), влучно й дореч- но обробляти й застосовувати зібрану інформацію. Зауважується, що формування інформаційного суспільства впливає на реалізацію державної політики щодо національної безпеки, зокрема інформаційної, є одним із прі- оритетів держави. Інформаційна безпеки передбачає забезпечення якісного всебічного інформування громадян та вільного доступу до різних джерел інформації, а також контроль за непоширенням дезінформації, сприяння цілісності суспільства, збереженням інформаційного суверенітету; протидія негативним інформаційно-психоло- гічним пропагандистським впливам та захист національного інформаційного простору від маніпуляцій, інформа- ційних війн та операцій.

ЛЕОНІД ГОШКЕВИЧ (1868-1963): ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ СВЯЩЕННИКА

Анастасія Шевченко

аспірантка кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін
Запорізького національного університету (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9227-3978

Anotation. Революційний злам 1917 р. став причиною розколу суспільства, який проявлявся в різних соці- альних групах, зокрема виникли передумови поляризації поглядів духовенства Російської православно церкви (РПЦ). Дана публікація присвячена реконструкції біографії священника Леоніда Гошкевича, утім основні етапи його життя і діяльності висвітлено в контексті подій на Півдні України в першій чверті ХХ ст. Охарактеризовано особливості сприйняття священником жовтневого перевороту 1917 р. крізь призму його соціальних зв'язків. Про- стежено зміну світоглядних позицій отця Леоніда під час процесу становлення «радянської» церкви на Півдні України. Проаналізовано внесок священника в порятунок єврейського населення Херсона в період нацистського окупаційного режиму. Дослідження виконано на основі архівних матеріалів та зафіксованих усних свідчень євре- їв Херсона, які пережили Голокост.
Keywords: Революційний злам 1917 р. став причиною розколу суспільства, який проявлявся в різних соці- альних групах, зокрема виникли передумови поляризації поглядів духовенства Російської православно церкви (РПЦ). Дана публікація присвячена реконструкції біографії священника Леоніда Гошкевича, утім основні етапи його життя і діяльності висвітлено в контексті подій на Півдні України в першій чверті ХХ ст. Охарактеризовано особливості сприйняття священником жовтневого перевороту 1917 р. крізь призму його соціальних зв'язків. Про- стежено зміну світоглядних позицій отця Леоніда під час процесу становлення «радянської» церкви на Півдні України. Проаналізовано внесок священника в порятунок єврейського населення Херсона в період нацистського окупаційного режиму. Дослідження виконано на основі архівних матеріалів та зафіксованих усних свідчень євре- їв Херсона, які пережили Голокост.

ПРАВА ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ З ОРГАНІВ ПОЛІЦІЇ

Юлія Легкошерст

аспірант
Донецького державного університету внутрішніх справ (Маріуполь, Донецька область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2351-4288

Anotation. У статті акцентовано увагу на тому, що на етапі звільнення поліцейського з роботи, найчастіше мають місце порушення його законних прав та інтересів, а тому важливо забезпечити реальний захист поліцейських на вказа- ному етапі та забезпечити можливість поліцейським користуватися наданими йому правами. Автором запропо- новано здійснити поділ прав поліцейських у процесі звільнення на загальні та спеціальні. Науковцем здійснено детальний розгляд основних прав, якими наділені поліцейські при реалізації свого права на звільнення з органів поліції. Автором доведено, що поліцейські наділені рядом важливих прав, реалізація яких суттєво впливає на рівень їх соціального забезпечення та соціального захисту. Визначено що дотримання таких прав є важливим кроком для забезпечення соціального захисту поліцейського, а також для формування прозорої та неупередженої процедури звільнення поліцейських з органів поліції з дотриманням всіх стадій звільнення та передбачених зако- ном гарантій, які застосовуються до таких правовідносин.
Keywords: У статті акцентовано увагу на тому, що на етапі звільнення поліцейського з роботи, найчастіше мають місце порушення його законних прав та інтересів, а тому важливо забезпечити реальний захист поліцейських на вказа- ному етапі та забезпечити можливість поліцейським користуватися наданими йому правами. Автором запропо- новано здійснити поділ прав поліцейських у процесі звільнення на загальні та спеціальні. Науковцем здійснено детальний розгляд основних прав, якими наділені поліцейські при реалізації свого права на звільнення з органів поліції. Автором доведено, що поліцейські наділені рядом важливих прав, реалізація яких суттєво впливає на рівень їх соціального забезпечення та соціального захисту. Визначено що дотримання таких прав є важливим кроком для забезпечення соціального захисту поліцейського, а також для формування прозорої та неупередженої процедури звільнення поліцейських з органів поліції з дотриманням всіх стадій звільнення та передбачених зако- ном гарантій, які застосовуються до таких правовідносин.

ПОДІЇ ПЕРШОЇ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ НА МАТЕРІАЛАХ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Павло Токаленко

Херсонський навчально-виховний комплекс І-ІІІ ступенів № 15 (Херсон, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7283-3448

Anotation. У статті автор проаналізував документи Державного архіву Дніпропетровської області, які частково висвітлю- ють події Першої російської революції на Півдні України. Всі документи розміщені у статті тематично та згідно з хронологічною послідовністю. Архівний матеріал розподілено на п’ять тематичних блоків: Революційні події, діяльність поліції, пенітенціарна система, царська армія та «єврейське питання». Крім цього приділено увагу пропагандистській та агітаторській діяльності Російської соціал-демократичної робітничої партії напередодні та під час революції 1905-1907 років, на основі пропагандистських матеріалів науково-довідкової бібліотеки Дер- жавного архіву Дніпропетровської області. На основі історико порівняльного методу автор дійшов висновку, що документи канцелярії градоначальника та губернатора Катеринослава є важливими та достовірними джерелами для вивчення подій Першої російської революції на Півдні України. У подальших перспективах дослідження буде важливим на основі історико порівняльного методу проаналізувати архівні джерела всіх трьох колишніх півден- них губерній Російської імперії в роки Першої російської революції.
Keywords: У статті автор проаналізував документи Державного архіву Дніпропетровської області, які частково висвітлю- ють події Першої російської революції на Півдні України. Всі документи розміщені у статті тематично та згідно з хронологічною послідовністю. Архівний матеріал розподілено на п’ять тематичних блоків: Революційні події, діяльність поліції, пенітенціарна система, царська армія та «єврейське питання». Крім цього приділено увагу пропагандистській та агітаторській діяльності Російської соціал-демократичної робітничої партії напередодні та під час революції 1905-1907 років, на основі пропагандистських матеріалів науково-довідкової бібліотеки Дер- жавного архіву Дніпропетровської області. На основі історико порівняльного методу автор дійшов висновку, що документи канцелярії градоначальника та губернатора Катеринослава є важливими та достовірними джерелами для вивчення подій Першої російської революції на Півдні України. У подальших перспективах дослідження буде важливим на основі історико порівняльного методу проаналізувати архівні джерела всіх трьох колишніх півден- них губерній Російської імперії в роки Першої російської революції.

ГАРАНТІЇ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ТА ПОСТРАДЯНСЬКИХ КРАЇН: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Олександр Козлов

аспірант кафедри організації судових, правоохоронних органів та адвокатури, Національний університет «Одеська юридична академія», адвокат, Заступник голови Ради адвокатів Одеської області, член Комітету захисту професійних прав адвокатів та реалізації гарантій адвокатської діяльності Ради адвокатів Одеської області

ORCID ID: 0000-0003-1353-3562

Anotation. У статті здійснено порівняльно-правове дослідження законодавства України та держав пострадянського про- стору. Зазначається, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює найширший перелік гарантій адвокатської діяльності на усьому пострадянському просторі, а такі гарантії, як: гарантування адво- кату рівності прав з іншими учасниками провадження, дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості не закріплені в законодавстві жодної з країн пострадянського простору. Вислов- лено позицію, що окремі положення законодавства Литви, Білорусії (щодо заборони на використання інформації, що становить адвокатську таємницю, в якості доказу у судовому процесі), Киргизія та Молдови (щодо заборони обшуку адвоката під час здійснення професійної діяльності), Узбекистану (щодо заборони створення перешкод для здійснення адвокатської діяльності), Туркменістану (щодо заборони обмеження свободи пересування адвока- та з метою надання юридичної допомоги) та інші варті запровадження в українському законодавстві.
Keywords: У статті здійснено порівняльно-правове дослідження законодавства України та держав пострадянського про- стору. Зазначається, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює найширший перелік гарантій адвокатської діяльності на усьому пострадянському просторі, а такі гарантії, як: гарантування адво- кату рівності прав з іншими учасниками провадження, дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості не закріплені в законодавстві жодної з країн пострадянського простору. Вислов- лено позицію, що окремі положення законодавства Литви, Білорусії (щодо заборони на використання інформації, що становить адвокатську таємницю, в якості доказу у судовому процесі), Киргизія та Молдови (щодо заборони обшуку адвоката під час здійснення професійної діяльності), Узбекистану (щодо заборони створення перешкод для здійснення адвокатської діяльності), Туркменістану (щодо заборони обмеження свободи пересування адвока- та з метою надання юридичної допомоги) та інші варті запровадження в українському законодавстві.

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ З ПИТАНЬ ВЗАЄМОДІЇ СИСТЕМ ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ ТА МЕДИЧНОЇ ПРАКТИКИ

Віталій Лисак

заступник голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2409-8570

Anotation. У статті, на основі аналізу доктрини науки державного управління, діючого законодавства, соці- ально-економічних відносин, що складися у державі, визначено мету та завдання державної політики з питань взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики. Зокрема, державна політика з питань взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики розгля- дається як інтегроване поняття, що є складовою як державної політики в сфері освіти, так і державної політики в сфері охорони здоров’я. У статті зазначено, що метою державної політики з питань взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики є забезпечення високого рівня підготовки (в першу чергу практичної складової) лікарських кадрів. Мета державної політики із зазначених питань повинна відповідати як потребам пацієнтської громадськості, високому рівню надання як освітніх, так і медичних послуг, потребам медичних працівників у ефективному професійному розвитку. Завданнями державної політики взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики є сукуп- ністю заходів, що необхідно здійснити для реалізації мети такої державної політики.
Keywords: У статті, на основі аналізу доктрини науки державного управління, діючого законодавства, соці- ально-економічних відносин, що складися у державі, визначено мету та завдання державної політики з питань взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики. Зокрема, державна політика з питань взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики розгля- дається як інтегроване поняття, що є складовою як державної політики в сфері освіти, так і державної політики в сфері охорони здоров’я. У статті зазначено, що метою державної політики з питань взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики є забезпечення високого рівня підготовки (в першу чергу практичної складової) лікарських кадрів. Мета державної політики із зазначених питань повинна відповідати як потребам пацієнтської громадськості, високому рівню надання як освітніх, так і медичних послуг, потребам медичних працівників у ефективному професійному розвитку. Завданнями державної політики взаємодії систем вищої медичної освіти та медичної практики є сукуп- ністю заходів, що необхідно здійснити для реалізації мети такої державної політики.

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА, ПОВ’ЯЗАНА ІЗ МІЖНАРОДНИМ СПІВРОБІТНИЦТВОМ ПІД ЧАС ПРОЦЕСУАЛЬНОГО КЕРІВНИЦТВА ДОСУДОВИМ РОЗСЛІДУВАННЯМ

Денис Чорний

аспірант кафедри організації судових, правоохоронних органів та адвокатури, Національний університет «Одеська юридична академія», заступник начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби Одеської обласної прокуратури (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9960-6664

Anotation. У статті проведено аналітичне дослідження ролі прокуратури у здійсненні міжнародно-правового співробітни- цтва під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень у виді ухилен- ня від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Звернено увагу на важливості налагодження ефективної взаємодії, по-перше, між національними правоохоронними органами і, по-друге, між прокуратурою та відповід- ними правоохоронними структурами зарубіжних держав. Автором підкреслюється, що збільшення кількості пра- воохоронних органів, що мають функції центрального органу з міжнародного співробітництва, може ускладнити кримінальне процесуальне законодавство. Разом з тим не всі підрозділи органів прокуратури, особливо окружні прокуратури, можуть оперативно вирішувати такого роду питання. В статті вказується, що Бюро економічної безпеки як орган, якому відповідно до ст. 216 КПК України планується надати право розслідувати широке коло економічних злочинів, у тому числі ухилення від сплати податків, повинно мати можливість в межах компетенції самостійно вступати в співробітництво з органами зарубіжних держав від імені України. У звʼязку із цим запро- поновано, що статус цього Бюро щодо міжнародного співробітництва має бути прописаний за аналогією з НАБУ та повинні бути внесені відповідні зміни до ст. 545 КПК України та відповідних законів про ратифікацію міжна- родних договорів з питань міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні.
Keywords: У статті проведено аналітичне дослідження ролі прокуратури у здійсненні міжнародно-правового співробітни- цтва під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень у виді ухилен- ня від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Звернено увагу на важливості налагодження ефективної взаємодії, по-перше, між національними правоохоронними органами і, по-друге, між прокуратурою та відповід- ними правоохоронними структурами зарубіжних держав. Автором підкреслюється, що збільшення кількості пра- воохоронних органів, що мають функції центрального органу з міжнародного співробітництва, може ускладнити кримінальне процесуальне законодавство. Разом з тим не всі підрозділи органів прокуратури, особливо окружні прокуратури, можуть оперативно вирішувати такого роду питання. В статті вказується, що Бюро економічної безпеки як орган, якому відповідно до ст. 216 КПК України планується надати право розслідувати широке коло економічних злочинів, у тому числі ухилення від сплати податків, повинно мати можливість в межах компетенції самостійно вступати в співробітництво з органами зарубіжних держав від імені України. У звʼязку із цим запро- поновано, що статус цього Бюро щодо міжнародного співробітництва має бути прописаний за аналогією з НАБУ та повинні бути внесені відповідні зміни до ст. 545 КПК України та відповідних законів про ратифікацію міжна- родних договорів з питань міжнародного співробітництва у кримінальному провадженні.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ: УПРАВЛІНСЬКО-ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ (НА ПРИКЛАДІ КРАЇН ЄВРОПИ)

Андрій Радченко

аспірант
Класичний приватний університет

ORCID ID: 0000-0002-1010-9937

Anotation. У статті проведений управлінсько-історичний аналіз адміністративно-територіального поділу країн Європи. Під адміністративно-територіальним поділом розуміється вся сукупність поділу держави на адміністративно- територіальні та державно-територіальні одиниці. Структура адміністративних одиниць держави безпосередньо залежить від її суспільно-політичної системи і структури державного устрою, докорінні зміни, яких зазвичай призводять до радикальних трансформацій сітки адміністративних одиниць. В Україні можна відзначити тривалу стійкість системи адміністративних одиниць, яка, незважаючи на пере- творення, повертається до свого попереднього стану, що пояснювалось «сформованою структурою адміністра- тивно-господарських зв'язків і особливостями системи розселення» Стійкість адміністративно-територіальних одиниць багато в чому корелює з незмінністю їх політичних кордо- нів, тривале існування яких, перетворює їх в історико-географічні рубежі. Такі рубежі формують цілісні територі- альні структури, осередки, які довгий час не піддаються зміні; вони є найважливішими кордонами, що утворюють територіальну організацію суспільства.
Keywords: У статті проведений управлінсько-історичний аналіз адміністративно-територіального поділу країн Європи. Під адміністративно-територіальним поділом розуміється вся сукупність поділу держави на адміністративно- територіальні та державно-територіальні одиниці. Структура адміністративних одиниць держави безпосередньо залежить від її суспільно-політичної системи і структури державного устрою, докорінні зміни, яких зазвичай призводять до радикальних трансформацій сітки адміністративних одиниць. В Україні можна відзначити тривалу стійкість системи адміністративних одиниць, яка, незважаючи на пере- творення, повертається до свого попереднього стану, що пояснювалось «сформованою структурою адміністра- тивно-господарських зв'язків і особливостями системи розселення» Стійкість адміністративно-територіальних одиниць багато в чому корелює з незмінністю їх політичних кордо- нів, тривале існування яких, перетворює їх в історико-географічні рубежі. Такі рубежі формують цілісні територі- альні структури, осередки, які довгий час не піддаються зміні; вони є найважливішими кордонами, що утворюють територіальну організацію суспільства.

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ТА ПІДСТАВИ ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ

Вячеслав Матвійчук

аспірант кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0009-0008-1127-947X

Anotation. Завершальний етап досудового розслідування кримінальних проступків, на якому підбиваються його підсумки, остаточно формулюється і виражається в процесуальних документах внутрішнє переконання дізнавача по кожній з обставин кримінального провадження, зібраному доказу, виявляються упущення і протиріччя в їхній сукупності, без сумніву, являє собою найважливішу частину досудового розслідування. Також, на цьому етапі дізнавач, прокурор узагальнюють матеріали проведеного досудового розслідування у формі дізнання, здійснюють остаточну оцінку доказів, прокурор приймає рішення про форму закінчення дізнання. У статті дослідження процесуальних підстав та порядку закінчення досудового розслідування кримінальних проступків надало можливість виокремити проблемні питання з якими стикаються дізнавачі під час досудового розслідування кримінальних проступків.
Keywords: Завершальний етап досудового розслідування кримінальних проступків, на якому підбиваються його підсумки, остаточно формулюється і виражається в процесуальних документах внутрішнє переконання дізнавача по кожній з обставин кримінального провадження, зібраному доказу, виявляються упущення і протиріччя в їхній сукупності, без сумніву, являє собою найважливішу частину досудового розслідування. Також, на цьому етапі дізнавач, прокурор узагальнюють матеріали проведеного досудового розслідування у формі дізнання, здійснюють остаточну оцінку доказів, прокурор приймає рішення про форму закінчення дізнання. У статті дослідження процесуальних підстав та порядку закінчення досудового розслідування кримінальних проступків надало можливість виокремити проблемні питання з якими стикаються дізнавачі під час досудового розслідування кримінальних проступків.