Журнал №5 (33) vol. 4 / 2020|KELM

СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ОРІЄНТИР МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ТУРИЗМУ В НІМЕЦЬКОМОВНИХ КРАЇНАХ

Олеся Самохвал, Наталія Бондар

Олеся Самохвал, доктор педагогічних наук, доцент кафедри іноземної філології та перекладу Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету (Вінниця, Україна)
Наталія Бондар, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземної філології та перекладу Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету (Вінниця, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7958-945Х, ORCID ID: 0000-0002-0981-6714

Anotation. У дослідженні розглянуто діджиталізацію як перспективний напрям модернізації туристичної осві- ти в закладах вищої освіти німецькомовних країн, зокрема Німеччини, Австрії та Швейцарії. Визначено техніч- ний і методичний аспекти цифровізації неперервної туристичної освіти, які полягають в організації “e-learning” в умовах віртуального освітнього простору й оновленні освітніх програм туристичного спрямування digital- дисциплінами фахового циклу, що сприяють розвитку цифрових компетенцій у майбутніх фахівців туристичної сфери діяльності. Вивчення концептуальних засад, окреслення напрямів та інструментів діджиталізації вищої туристичної освіти в німецькомовних країнах на державному й громадському рівнях дозволило констатувати наявні виклики й переваги процесу цифровізації вищої професійної освіти в межах соціально-економічного роз- витку країн у сучасних умовах господарювання. Визначено, що впровадження інновацій у професійній освіті, набуття digital-компетенцій майбутніми фахівцями є важливими передумовами цифрової трансформації еконо- міки досліджуваних країн і передбачають розв’язання низки завдань для завершеності процесу адаптації вищої туристичної освіти до сучасних нон-стоп інновацій у професійній діяльності.
Keywords: У дослідженні розглянуто діджиталізацію як перспективний напрям модернізації туристичної осві- ти в закладах вищої освіти німецькомовних країн, зокрема Німеччини, Австрії та Швейцарії. Визначено техніч- ний і методичний аспекти цифровізації неперервної туристичної освіти, які полягають в організації “e-learning” в умовах віртуального освітнього простору й оновленні освітніх програм туристичного спрямування digital- дисциплінами фахового циклу, що сприяють розвитку цифрових компетенцій у майбутніх фахівців туристичної сфери діяльності. Вивчення концептуальних засад, окреслення напрямів та інструментів діджиталізації вищої туристичної освіти в німецькомовних країнах на державному й громадському рівнях дозволило констатувати наявні виклики й переваги процесу цифровізації вищої професійної освіти в межах соціально-економічного роз- витку країн у сучасних умовах господарювання. Визначено, що впровадження інновацій у професійній освіті, набуття digital-компетенцій майбутніми фахівцями є важливими передумовами цифрової трансформації еконо- міки досліджуваних країн і передбачають розв’язання низки завдань для завершеності процесу адаптації вищої туристичної освіти до сучасних нон-стоп інновацій у професійній діяльності.

ПІДГОТОВКА ВИКЛАДАЧІВ ДО РОБОТИ З ЕТНОКУЛЬТУРНИМИ МЕНШИНАМИ В КАНАДІ

Оксана Світлічна

старший викладач кафедри іноземних мов та професійної комунікації
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля (Сєвєродонецьк, Луганська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9938-9647

Anotation. Автор аналізує проблему підготовки вчителів до роботи з етнокультурними меншинами в Канаді. Дослідження акцентує увагу на тенденції розвинених країн до збереження культурної та освітньої спадщини етно- культурних меншин. У положеннях статті наголошено на ключових аспектах розвитку мультикультурної освіти в Канаді. Автор підкреслює необхідність зміни освітніх стратегій з метою задоволення потреб різних етнічних та культурних груп в освітньому середовищі. Розглянуто особливості підготовки вчителів в умовах мультикуль- туралізму. Встановлено, що головним завданням педагогічних закладів є підготовка фахівців, здатних ефективно реагувати на реалії етнокультурного різноманіття суспільства.
Keywords: Автор аналізує проблему підготовки вчителів до роботи з етнокультурними меншинами в Канаді. Дослідження акцентує увагу на тенденції розвинених країн до збереження культурної та освітньої спадщини етно- культурних меншин. У положеннях статті наголошено на ключових аспектах розвитку мультикультурної освіти в Канаді. Автор підкреслює необхідність зміни освітніх стратегій з метою задоволення потреб різних етнічних та культурних груп в освітньому середовищі. Розглянуто особливості підготовки вчителів в умовах мультикуль- туралізму. Встановлено, що головним завданням педагогічних закладів є підготовка фахівців, здатних ефективно реагувати на реалії етнокультурного різноманіття суспільства.

ВЕКТОРИ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ТА ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В ЕСТЕТИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Лариса Сєрих

кандидат педагогічних наук, доцент, завідувачка кафедри теорії і методики змісту освіти
Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5290-8596

Anotation. У положеннях наукової автор розкриває особливості взаємодії закладів загальної середньої та поза- шкільної освіти в естетичному вихованні підлітків. Пропонує розроблене й апробоване естетичне середови- ще, в якому діють вектори взаємодії. Уточнена дефініція, «естетичне середовище взаємодії», що автор трактує як педагогічно організоване виховне середовище, у якому відбувається динамічна педагогічна дія, співпраця суб’єктів педагогічної взаємодії. Взаємодія спрямована на досягнення означеної мети – естетичного виховання підлітків, у ній передбачається прямо або опосередковано залучення до освітньо-виховного процесу суб’єктів педагогічної взаємодії. Це суб’єкти взаємодії закладів загальної середньої освіти, закладів позашкільної освіти, суб’єкт-об’єктних відносини інших інституцій. Ці відносини підтримують складний взаємозв’язок суспільних явищ-систем загальної середньої та позашкільної освіти і уможливлюють естетичне виховання підлітків, розви- ток суспільства, виконання соціального замовлення тощо. Розроблені вектори порушують суб’єкт-суб’єктні відносини у закладах загальної середньої освіти, указує суб’єкт-суб’єктні відносини у закладах позашкільної освіти, поєднує (інтегрує) суб’єкт-суб’єктні відносини у означених закладах. Вектори дозволяють прослідкувати взаємозв’язки між усіма суб’єктами освітньо-вихов- ної діяльності й навколишнім середовищем (природа, архітектура, виробництво, Інтернет тощо), взаємозв’язки з іншими інституціями (суб’єктами та об’єктами) (творчі об’єднання, спілки, музеї, філармонії, театри, студії, галереї, виставки, фотогалереї, парки культури та відпочинку, громадські організації, бібліотеки, Internet-кафе та ін.), підтримувати суб’єкт-об’єктні та суб’єкт-суб’єктні взаємовідносини в естетичному вихованні підлітків.
Keywords: У положеннях наукової автор розкриває особливості взаємодії закладів загальної середньої та поза- шкільної освіти в естетичному вихованні підлітків. Пропонує розроблене й апробоване естетичне середови- ще, в якому діють вектори взаємодії. Уточнена дефініція, «естетичне середовище взаємодії», що автор трактує як педагогічно організоване виховне середовище, у якому відбувається динамічна педагогічна дія, співпраця суб’єктів педагогічної взаємодії. Взаємодія спрямована на досягнення означеної мети – естетичного виховання підлітків, у ній передбачається прямо або опосередковано залучення до освітньо-виховного процесу суб’єктів педагогічної взаємодії. Це суб’єкти взаємодії закладів загальної середньої освіти, закладів позашкільної освіти, суб’єкт-об’єктних відносини інших інституцій. Ці відносини підтримують складний взаємозв’язок суспільних явищ-систем загальної середньої та позашкільної освіти і уможливлюють естетичне виховання підлітків, розви- ток суспільства, виконання соціального замовлення тощо. Розроблені вектори порушують суб’єкт-суб’єктні відносини у закладах загальної середньої освіти, указує суб’єкт-суб’єктні відносини у закладах позашкільної освіти, поєднує (інтегрує) суб’єкт-суб’єктні відносини у означених закладах. Вектори дозволяють прослідкувати взаємозв’язки між усіма суб’єктами освітньо-вихов- ної діяльності й навколишнім середовищем (природа, архітектура, виробництво, Інтернет тощо), взаємозв’язки з іншими інституціями (суб’єктами та об’єктами) (творчі об’єднання, спілки, музеї, філармонії, театри, студії, галереї, виставки, фотогалереї, парки культури та відпочинку, громадські організації, бібліотеки, Internet-кафе та ін.), підтримувати суб’єкт-об’єктні та суб’єкт-суб’єктні взаємовідносини в естетичному вихованні підлітків.

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

Тетяна Сич

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри публічної служби та управління навчальними й соціальними закладами Навчально-наукового інституту публічного управління, адміністрування та післядипломної освіти
Луганський національний університет імені Траса Шевченка (Старобільськ, Луганська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0230-3374

Anotation. У статті розглянуто процес формування системи методів дослідження проблем управління освітою у вітчизняній педагогічній науці, викладено особливості його перебігу за десятиріччями в період із 1950-х рр. до 2018 р. включно. У роботах 1990-тих рр. формується основний перелік методів досліджень проблем управління освітою, який складається з філософських і загальнонаукових теоретичних та емпіричних методів, а також з адап- тованих методів суміжних наук. Центральне місце серед методів цих років займають експеримент, моделювання, експертне оцінювання.
Keywords: У статті розглянуто процес формування системи методів дослідження проблем управління освітою у вітчизняній педагогічній науці, викладено особливості його перебігу за десятиріччями в період із 1950-х рр. до 2018 р. включно. У роботах 1990-тих рр. формується основний перелік методів досліджень проблем управління освітою, який складається з філософських і загальнонаукових теоретичних та емпіричних методів, а також з адап- тованих методів суміжних наук. Центральне місце серед методів цих років займають експеримент, моделювання, експертне оцінювання.

ПРИНЦИПИ ГЛОБАЛЬНОЇ ОСВІТИ В РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ СЛОВАЧЧИНИ

Оксана Турок

аспірант спеціальності 011 «Освітні, педагогічні науки» кафедри теорії та методики початкової освіти
Мукачівський державний університет (Мукачево, Закарпатська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8113-9869

Anotation. Схарактеризовано екологічну освіту як структурний елемент глобальної освіти, яка впровадже- на в освітній процес середньої школи в Словаччині. Проаналізовано нормативно-правову базу, визначено мету, цілі принципи глобальної освіти. Розкрито роль та методичну цінність використання принципів глобальної осві- ти у становленні особистості учня, зокрема у формуванні глобальної відповідальності, солідарності, соціальної активності, соціальної справедливості та рівності, відкритості та критичного мислення. Підкреслено, що гло- бальна освіта розвиває в учнів здатність раціонально вчитися, гнучко адаптуватися до швидко мінливих умов повсякденного життя. Досліджено зміст навчальних предметів та форми організації навчальної діяльності щодо глобальної освіти та, відповідно, екологічної як її складової. Доведено, що глобальна освіта є інновацією в шкіль- ній екологічній освіті Словацької Республіки та сприяє формуванню екологічної компетенції учнів з погляду вза- ємодії різних сфер і процесів у світі, а також формує навички критичного мислення, аргументованого доведення власних суджень, розуміння власної ролі та відповідальності при прийнятті рішень на локальному рівні, а також можливостей вирішення проблем різного рівня. Запропоновано впровадження методів і форм глобальної освіти в українській школі для формування екологічної компетенції учнів.
Keywords: Схарактеризовано екологічну освіту як структурний елемент глобальної освіти, яка впровадже- на в освітній процес середньої школи в Словаччині. Проаналізовано нормативно-правову базу, визначено мету, цілі принципи глобальної освіти. Розкрито роль та методичну цінність використання принципів глобальної осві- ти у становленні особистості учня, зокрема у формуванні глобальної відповідальності, солідарності, соціальної активності, соціальної справедливості та рівності, відкритості та критичного мислення. Підкреслено, що гло- бальна освіта розвиває в учнів здатність раціонально вчитися, гнучко адаптуватися до швидко мінливих умов повсякденного життя. Досліджено зміст навчальних предметів та форми організації навчальної діяльності щодо глобальної освіти та, відповідно, екологічної як її складової. Доведено, що глобальна освіта є інновацією в шкіль- ній екологічній освіті Словацької Республіки та сприяє формуванню екологічної компетенції учнів з погляду вза- ємодії різних сфер і процесів у світі, а також формує навички критичного мислення, аргументованого доведення власних суджень, розуміння власної ролі та відповідальності при прийнятті рішень на локальному рівні, а також можливостей вирішення проблем різного рівня. Запропоновано впровадження методів і форм глобальної освіти в українській школі для формування екологічної компетенції учнів.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ УСПІШНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Ірина Упатова

доктор педагогічних наук, доцент, професор кафедри природничих дисциплін
Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-0060-1186

Anotation. У статті розглянуто педагогічні умови методичної підготовки майбутніх учителів початкової школи. Проаналізовано різні підходи до визначення суті поняття «педагогічні умови». Розкрито суть дефініції «методич- на рефлексія», «рефлексивні вміння», шляхи й засоби їх формування. Подано результати впровадження системи методичної підготовки майбутніх учителів початкової школи. Зазначено наукові методи дослідження, які було використано для перевірки педагогічних умов експерименту. Запропоновано організацію діяльності майбутніх учителів початкової школи щодо формування в них умінь здійснювати методичну діяльність під час навчальних занять, педагогічної практики, позааудиторних заходів методичного спрямування. Проаналізовано особливості функціонування фахового освітнього середовища. Схарактеризовано організаційні форми реалізації методичної діяльності й рефлексії: індивідуальну, колективну, групову, парну; види рефлексії (ситуативну, ретроспективну, перспективну) та її рівні (початковий, каузальний, критичний). Встановлено, що педагогічна діяльність є рефлек- сивною за своєю суттю та змістом. Представлено результати дослідження щодо рівнів сформованості методичної компетентності й рефлексії, методику їх формування. Зроблено висновок щодо залежності рівня методичної під- готовки майбутнього вчителя від його рефлексивних умінь та умов фахового освітнього середовища.
Keywords: У статті розглянуто педагогічні умови методичної підготовки майбутніх учителів початкової школи. Проаналізовано різні підходи до визначення суті поняття «педагогічні умови». Розкрито суть дефініції «методич- на рефлексія», «рефлексивні вміння», шляхи й засоби їх формування. Подано результати впровадження системи методичної підготовки майбутніх учителів початкової школи. Зазначено наукові методи дослідження, які було використано для перевірки педагогічних умов експерименту. Запропоновано організацію діяльності майбутніх учителів початкової школи щодо формування в них умінь здійснювати методичну діяльність під час навчальних занять, педагогічної практики, позааудиторних заходів методичного спрямування. Проаналізовано особливості функціонування фахового освітнього середовища. Схарактеризовано організаційні форми реалізації методичної діяльності й рефлексії: індивідуальну, колективну, групову, парну; види рефлексії (ситуативну, ретроспективну, перспективну) та її рівні (початковий, каузальний, критичний). Встановлено, що педагогічна діяльність є рефлек- сивною за своєю суттю та змістом. Представлено результати дослідження щодо рівнів сформованості методичної компетентності й рефлексії, методику їх формування. Зроблено висновок щодо залежності рівня методичної під- готовки майбутнього вчителя від його рефлексивних умінь та умов фахового освітнього середовища.

ВІРТУАЛЬНИЙ ОСВІТНІЙ ОСЕРЕДОК ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ СКЛАДНИК ОПАНУВАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Уляна Шостак, Інга Паславська

Уляна Шостак, кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри іноземної філології та перекладу Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету (Вінниця, Україна)
Інга Паславська, асистент кафедри іноземної філології та перекладу Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету (Вінниця, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3258-2098, ORCID ID: 0000-0002-0410-0098

Anotation. У статті систематизовано наукові погляди провідних вітчизняних та зарубіжних вчених на розумін- ня сутності концепції «віртуального освітнього осередку»; виокремлено та проаналізовано основні підходи до тлумачення цього терміну; інформаційні технології розглядаються як невід’ємна частина віртуального навчаль- ного середовища; а також охарактеризовано властивості віртуального навчального осередку. Освітня платформа Moodle виділена як одна з основних для створення віртуального освітнього осередку вищої школи. Охарактери- зовано віртуальний освітній осередок у контексті опанування іноземної мови майбутніми фахівцями та безпо- середнє використання інформаційних технологій при опануванні дисципліни з іноземної мови у вищій школі. Спільною рисою всіх цих понять є насамперед освітній осередок, який характеризується використанням мережі та інформаційних комп’ютерних технологій на підтримку якісного проведення навчального процесу.
Keywords: У статті систематизовано наукові погляди провідних вітчизняних та зарубіжних вчених на розумін- ня сутності концепції «віртуального освітнього осередку»; виокремлено та проаналізовано основні підходи до тлумачення цього терміну; інформаційні технології розглядаються як невід’ємна частина віртуального навчаль- ного середовища; а також охарактеризовано властивості віртуального навчального осередку. Освітня платформа Moodle виділена як одна з основних для створення віртуального освітнього осередку вищої школи. Охарактери- зовано віртуальний освітній осередок у контексті опанування іноземної мови майбутніми фахівцями та безпо- середнє використання інформаційних технологій при опануванні дисципліни з іноземної мови у вищій школі. Спільною рисою всіх цих понять є насамперед освітній осередок, який характеризується використанням мережі та інформаційних комп’ютерних технологій на підтримку якісного проведення навчального процесу.

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА ТА СТРУКТУРНО-ЗМІСТОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ УСВІДОМЛЕННЯ СУЧАСНИМ УКРАЇНСЬКИМ СТУДЕНТСТВОМ

Максим Ябуров

аспірант кафедри теорії і практики початкової освіти
Донбаський державний педагогічний університет (Слов’янськ, Донецька область, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5997-1464

Anotation. Проводиться аналіз стану сформованості неформальної освіти в Україні як спеціально організованої освітньої формації навчально-професійної діяльності суб’єктів освітнього процесу, що пропонує їм широкий набір можливих варіантів особистісного вдосконалення та уможливлює свідомий вільний вибір гнучкої та оптимальної траєкторії саморозвитку особистості. Доведено, що поінформованість вітчизняних студентів про неформальну осві- ту є доволі низькою, їхня участь у неформальних освітніх проектах має випадковий характер. Проте українська студентська молодь все ж певним чином поінформована про функціонування неформальних освітніх систем за кор- доном, їхню ефективність та перспективність в умовах глобального світу. Встановлено, що неформальні освітні інновації більш глибоко усвідомлюються та викликають більш схвальне ставлення академічно успішних та актив- них студентів, які мають високу перспективу працевлаштування за фахом, що створює гарне підґрунтя у професій- ному середовищі для використання неформальної освіти у сфері професійної підготовки майбутніх фахівців.
Keywords: Проводиться аналіз стану сформованості неформальної освіти в Україні як спеціально організованої освітньої формації навчально-професійної діяльності суб’єктів освітнього процесу, що пропонує їм широкий набір можливих варіантів особистісного вдосконалення та уможливлює свідомий вільний вибір гнучкої та оптимальної траєкторії саморозвитку особистості. Доведено, що поінформованість вітчизняних студентів про неформальну осві- ту є доволі низькою, їхня участь у неформальних освітніх проектах має випадковий характер. Проте українська студентська молодь все ж певним чином поінформована про функціонування неформальних освітніх систем за кор- доном, їхню ефективність та перспективність в умовах глобального світу. Встановлено, що неформальні освітні інновації більш глибоко усвідомлюються та викликають більш схвальне ставлення академічно успішних та актив- них студентів, які мають високу перспективу працевлаштування за фахом, що створює гарне підґрунтя у професій- ному середовищі для використання неформальної освіти у сфері професійної підготовки майбутніх фахівців.

ТЕМПОРАЛЬНО-СПАТИАЛЬНЫЕ КОНСТРУКТЫ В МУЗЫКЕ И. СТРАВИНСКОГО И А. ШНИТКЕ КАК МАРКЕРЫ МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИХ ПАРАДИГМ НОВЕЙШЕГО ВРЕМЕНИ

Анна Савченко, Ольга Уманец

Анна Савченко, кандидат искусствоведения, доцент, доцент кафедры композиции и инструментовки Харьковского национального университета искусств имени И.П. Котляревского (Харьков, Украина)
Ольга Уманец, кандидат искусствоведения, доцент, доцент кафедры культурологии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого (Харьков, Украина)

ORCID ID: 0000-0002-9845-0450, ORCID ID: 0000-0002-2762-9293

Anotation. В статье авторы проблематизируют и концептуализируют темпорально-спатиальные конструк- ты в музыкальном искусстве. Выявляют и обосновывают историко-культурную детерминированность простран- ственно-временной специфики различных этапов музыкального искусства ХХ в. на материале творчества И. Стра- винского и А. Шнитке. Авторы приходят к таким выводам. 1. И. Стравинский был одним из первых композиторов, осознавших мировоззренчески-парадигмальную и пространственно-временную множественность культуры ХХ в., адекватно воплотив их в звукоматерии своих оркестровых сочинений средствами тематизма, драматургии и оркестровки. 2. Стилевая разноликость И. Стравинского – способ выявления типологических характеристик культуры как системы мышления. 3. Творчество А. Шнитке является принципиально новым эмерджентным сти- левым и культурным явлением в контексте плюралистической культуры, отмеченной нон-иерархичностью знаков различных музыкальных культур в синхронии и диахронии. 4. Для А. Шнитке показательна множественность- равноправность бытия различных моделей времени и пространства как выраженное в материи музыкального искусства предвосхищение присущей культурной ситуации постсовременности изначальной парадигмальной множественности мировоззренческих основ и дестабилизации аксиологических ориентаций, а также предельной обостренной остроты проблем бытия Человека в мире мета-музыки и метакультуры.
Keywords: В статье авторы проблематизируют и концептуализируют темпорально-спатиальные конструк- ты в музыкальном искусстве. Выявляют и обосновывают историко-культурную детерминированность простран- ственно-временной специфики различных этапов музыкального искусства ХХ в. на материале творчества И. Стра- винского и А. Шнитке. Авторы приходят к таким выводам. 1. И. Стравинский был одним из первых композиторов, осознавших мировоззренчески-парадигмальную и пространственно-временную множественность культуры ХХ в., адекватно воплотив их в звукоматерии своих оркестровых сочинений средствами тематизма, драматургии и оркестровки. 2. Стилевая разноликость И. Стравинского – способ выявления типологических характеристик культуры как системы мышления. 3. Творчество А. Шнитке является принципиально новым эмерджентным сти- левым и культурным явлением в контексте плюралистической культуры, отмеченной нон-иерархичностью знаков различных музыкальных культур в синхронии и диахронии. 4. Для А. Шнитке показательна множественность- равноправность бытия различных моделей времени и пространства как выраженное в материи музыкального искусства предвосхищение присущей культурной ситуации постсовременности изначальной парадигмальной множественности мировоззренческих основ и дестабилизации аксиологических ориентаций, а также предельной обостренной остроты проблем бытия Человека в мире мета-музыки и метакультуры.

АЛГОРИТМ ФОРМИРОВАНИЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПАМЯТИ МУЗЫКАНТА-ИСПОЛНИТЕЛЯ НА НАЧАЛЬНОМ ЭТАПЕ ОБУЧЕНИЯ ПИАНИСТА

Александра Сапсович

кандидат искусствоведения, доцент кафедры специального фортепиано, докторант кафедры истории музыки и музыкальной этнографии
Одесская национальная музыкальная академия имени А.В. Неждановой (Одесса, Украина)

ORCID ID: 0000-0001-9175-1018

Anotation. В статье рассмотрены различные тенденции детского пианистического музыкального образова- ния, разобраны достоинства и недостатки основных подходов. На базе проведенного анализа выстроен алгоритм активации и включения различных аспектов профессиональной памяти в обиход начинающего музыканта-испол- нителя. Предложенная в статье последовательность наращивания определенных мнемонических навыков пред- полагает не только формирование виртуозного умения играть без нот, но также максимально быстро считывать фактуру и стабильно долго сохранять её в памяти. Эта система призвана обеспечить обостренность слуховых представлений, иными словами – выработать предслышание, как режиссерскую первооснову музицирования, далее, она направлена на воспитание эмоциональной активности музыканта, где, опять-таки, эмоция выступает не пассивным порождением музыкального исполнительства, а его предпосылкой. На созданную таким образом основу наслаивается работа по объяснению и внедрению в сознание ребенка принципов конструктивно-логиче- ского восприятия текста – то есть выработка осознанной игры и логического продумывания элементов фактуры. Важно отметить, что такая система менее всего направлена на муштру и количественный критерий занятий: в итоге представленного алгоритма рождается та сцепка различных граней профессиональной памяти, которая обеспечивает наивысшую эргономичность работы за инструментом.
Keywords: В статье рассмотрены различные тенденции детского пианистического музыкального образова- ния, разобраны достоинства и недостатки основных подходов. На базе проведенного анализа выстроен алгоритм активации и включения различных аспектов профессиональной памяти в обиход начинающего музыканта-испол- нителя. Предложенная в статье последовательность наращивания определенных мнемонических навыков пред- полагает не только формирование виртуозного умения играть без нот, но также максимально быстро считывать фактуру и стабильно долго сохранять её в памяти. Эта система призвана обеспечить обостренность слуховых представлений, иными словами – выработать предслышание, как режиссерскую первооснову музицирования, далее, она направлена на воспитание эмоциональной активности музыканта, где, опять-таки, эмоция выступает не пассивным порождением музыкального исполнительства, а его предпосылкой. На созданную таким образом основу наслаивается работа по объяснению и внедрению в сознание ребенка принципов конструктивно-логиче- ского восприятия текста – то есть выработка осознанной игры и логического продумывания элементов фактуры. Важно отметить, что такая система менее всего направлена на муштру и количественный критерий занятий: в итоге представленного алгоритма рождается та сцепка различных граней профессиональной памяти, которая обеспечивает наивысшую эргономичность работы за инструментом.

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ФОТОКНИГИ ЯК ОБ’ЄКТУ АРТ ДИЗАЙНУ

Анна Сафронова, Олена Сафронова

Анна Сафронова, аспірант кафедри ергономіки та дизайну Київського національного університету технологій та дизайну (Київ, Україна)
Олена Сафронова, кандидат технічних наук, доцент, завідувач кафедри дизайну інтер’єру і меблів Київського національного університету технологій та дизайну (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4215-2646, ORCID ID: 0000-0002-3887-4825

Anotation. У роботі розглянуто фотокнигу як форму презентації мистецтва, метою якої є комунікація автора із глядачем через фотографії в ній, їх символічний зміст, композицію та порядок. На основі аналізу наукових дже- рел, структурно-морфологічного та предметного аналізу сучасних зарубіжних та українських фотокниг розробле- но класифікацію їх типів за методом подання змісту; виявлено найбільш поширені підстави об’єднання фотогра- фій у серію: загальна тема; загальна ідея; спільний сюжет; спільність формальних ознак, асоціацій. Акцентовано, що авторство найбільш успішних українських фотокниг, отримавших визнання на міжнародних і всеукраїнських виставках і конкурсах, належить митцям харківської школи фотографії, що впливає на художньо-естетичні особ- ливості світлин. Узагальнено підходи до художньо-композиційних дизайн-рішень сучасної української фотокни- ги, підкреслено її виразний національний характер, що викликає особливий інтерес у світі.
Keywords: У роботі розглянуто фотокнигу як форму презентації мистецтва, метою якої є комунікація автора із глядачем через фотографії в ній, їх символічний зміст, композицію та порядок. На основі аналізу наукових дже- рел, структурно-морфологічного та предметного аналізу сучасних зарубіжних та українських фотокниг розробле- но класифікацію їх типів за методом подання змісту; виявлено найбільш поширені підстави об’єднання фотогра- фій у серію: загальна тема; загальна ідея; спільний сюжет; спільність формальних ознак, асоціацій. Акцентовано, що авторство найбільш успішних українських фотокниг, отримавших визнання на міжнародних і всеукраїнських виставках і конкурсах, належить митцям харківської школи фотографії, що впливає на художньо-естетичні особ- ливості світлин. Узагальнено підходи до художньо-композиційних дизайн-рішень сучасної української фотокни- ги, підкреслено її виразний національний характер, що викликає особливий інтерес у світі.

БАЛЕТ А. ХАЧАТУРЯНА «МАСКАРАД» В ОДЕСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ТЕАТРІ ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ

Гаррі Севоян

заслужений артист України, аспірант кафедри режисури та хореографії факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, Україна), завідувач балетної трупи
Одеський національний театр опери та балету (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-7836-2106

Anotation. У статті розглядається історія створення А. Хачатуряном музики до драматичних вистав, історія створення Е. Оганесяном балету «Маскарад», структура балету та його музичного тексту, сценічна доля на сцені Одеського національного театру опери та балету. Проаналізована композиторська та керівницька робота Е. Ога- несяна, відмічені його власні стилізовані фрагменти, партитурні корективи нотного тексту та особливості лібрето. У статті розглядаються особливості сценічного та хореографічного втілення балету у постановці балетмейсте- ра Г. Севояна та диригента В. Ковальчука, причини його оновлення та популярності, співвідносність з п’єсою М. Лермонтова, характеристики персонажів. Також підіймається питання комунікативності сучасної хореогра- фічної мови та роль сучасних технологій у створенні глядацької симпатії то академічного твору.
Keywords: У статті розглядається історія створення А. Хачатуряном музики до драматичних вистав, історія створення Е. Оганесяном балету «Маскарад», структура балету та його музичного тексту, сценічна доля на сцені Одеського національного театру опери та балету. Проаналізована композиторська та керівницька робота Е. Ога- несяна, відмічені його власні стилізовані фрагменти, партитурні корективи нотного тексту та особливості лібрето. У статті розглядаються особливості сценічного та хореографічного втілення балету у постановці балетмейсте- ра Г. Севояна та диригента В. Ковальчука, причини його оновлення та популярності, співвідносність з п’єсою М. Лермонтова, характеристики персонажів. Також підіймається питання комунікативності сучасної хореогра- фічної мови та роль сучасних технологій у створенні глядацької симпатії то академічного твору.

СПЕЦИФІКА ІМЕНУВАНЬ ГОТЕЛІВ НА ПІВДНІ ТА ПІВНОЧІ УКРАЇНИ

Олена Сидоренко

кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри мовних та гуманітарних дисциплін № 3
Донецький національний медичний університет (Маріуполь, Донецька область, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-9189-5994

Anotation. Метою статті є аналіз найменувань об’єктів готельного бізнесу, зафіксованих у південних та пів- нічних областях України протягом останніх двадцяти років, за лексико-семантичними та структурними ознаками. Дослідження здійснено за допомогою таких наукових методів, як описовий, ареальний, статистичний. Досліджено численні українські ергоніми, зокрема 734 назви об’єктів готельного бізнесу. Більшість імен пода- но українською мовою, а також наявні імена, запозичені з інших мов. Основний спосіб утворення назв – віда- пелятивний. Ці ергоніми було проаналізовано та зроблено спробу їх класифікації. Найменування об’єктів готель- ного бізнесу півдня та півночі України, відапелятивного походження, умовно поділено на підгрупи. Аналізовані у поданій праці найменування мають позитивний стилістичний колір і виконують рекламну функцію. Зазначе- но використання відонімного метода формування українських ергонімів. Серед відонімних назв проаналізовано ергоніми, утворені шляхом трансонімізації антропонімів, топонімів, міфонімів, поетонімів. З-поміж відонімних назв виокремлено відтопонімні та відантропонімні як найчисленніши.
Keywords: Метою статті є аналіз найменувань об’єктів готельного бізнесу, зафіксованих у південних та пів- нічних областях України протягом останніх двадцяти років, за лексико-семантичними та структурними ознаками. Дослідження здійснено за допомогою таких наукових методів, як описовий, ареальний, статистичний. Досліджено численні українські ергоніми, зокрема 734 назви об’єктів готельного бізнесу. Більшість імен пода- но українською мовою, а також наявні імена, запозичені з інших мов. Основний спосіб утворення назв – віда- пелятивний. Ці ергоніми було проаналізовано та зроблено спробу їх класифікації. Найменування об’єктів готель- ного бізнесу півдня та півночі України, відапелятивного походження, умовно поділено на підгрупи. Аналізовані у поданій праці найменування мають позитивний стилістичний колір і виконують рекламну функцію. Зазначе- но використання відонімного метода формування українських ергонімів. Серед відонімних назв проаналізовано ергоніми, утворені шляхом трансонімізації антропонімів, топонімів, міфонімів, поетонімів. З-поміж відонімних назв виокремлено відтопонімні та відантропонімні як найчисленніши.

ПРОБЛЕМАТИКА БОРОШНОМЕЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. У ПРАЦЯХ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ

Тарас Стоколоса

аспірант кафедри історії України, археології та спеціальних галузей історичних дисциплін
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка (Тернопіль, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-9718-7793

Anotation. У другій половині ХІХ ст. борошномельна промисловість починає відігравати ключові пози- ції в економічному житті Правобережної України. Це зумовлювалось проведенням низки ліберальних реформ у Російській імперії, запровадженням парової техніки й вальцевого помелу замість жорнового. Відповідно, ця сфера виробництва вже тоді почала привертати увагу дослідників. Але об’єктом всебічного викладення млини стали лише після проголошення незалежності України в 1991 р. У статті проведено характеристику й аналіз наявного історіографічного комплексу, який присвячений проблемати- ці борошномельного виробництва Київської, Подільської та Волинської губерній у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Встановлено, що, незважаючи на велику кількість праць, які присвячені соціально-економічному життю укра- їнських земель, борошномельна галузь так і не стала предметом окремого комплексного історичного дослідження. Сучасні дослідники звертали увагу на окремі аспекти вказаної проблематики. Саме тому автором здійснено поділ наяв- них праць залежно від відбитої тематики на дослідження, які присвячені формуванню прошарку підприємців, розви- тку матеріально-технічної бази, внутрішній і зовнішній торгівлі, локальним і регіональним дослідженням. Дослідження базується на використанні як загальнонаукових, так і спеціальних історичних методів: порівняння, аналізу, синтезу, проблемно-хронологічного й історико-типологічного. Саме ці методи дали можливість провести все- бічний науковий аналіз досліджуваної проблематики. Викладені в статті узагальнення та висновки можуть бути вико- ристані під час подальшого дослідження загальної картини соціально-економічної історії України Нової доби.
Keywords: У другій половині ХІХ ст. борошномельна промисловість починає відігравати ключові пози- ції в економічному житті Правобережної України. Це зумовлювалось проведенням низки ліберальних реформ у Російській імперії, запровадженням парової техніки й вальцевого помелу замість жорнового. Відповідно, ця сфера виробництва вже тоді почала привертати увагу дослідників. Але об’єктом всебічного викладення млини стали лише після проголошення незалежності України в 1991 р. У статті проведено характеристику й аналіз наявного історіографічного комплексу, який присвячений проблемати- ці борошномельного виробництва Київської, Подільської та Волинської губерній у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Встановлено, що, незважаючи на велику кількість праць, які присвячені соціально-економічному життю укра- їнських земель, борошномельна галузь так і не стала предметом окремого комплексного історичного дослідження. Сучасні дослідники звертали увагу на окремі аспекти вказаної проблематики. Саме тому автором здійснено поділ наяв- них праць залежно від відбитої тематики на дослідження, які присвячені формуванню прошарку підприємців, розви- тку матеріально-технічної бази, внутрішній і зовнішній торгівлі, локальним і регіональним дослідженням. Дослідження базується на використанні як загальнонаукових, так і спеціальних історичних методів: порівняння, аналізу, синтезу, проблемно-хронологічного й історико-типологічного. Саме ці методи дали можливість провести все- бічний науковий аналіз досліджуваної проблематики. Викладені в статті узагальнення та висновки можуть бути вико- ристані під час подальшого дослідження загальної картини соціально-економічної історії України Нової доби.

АСОЦІАТИВНО-МЕТАФОРИЧНА МОТИВАЦІЯ ЛАТИНСЬКИХ НАЙМЕНУВАНЬ ЗБУДНИКІВ ІНФЕКЦІЙ

Марія Телеки

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри іноземних мов
Буковинський державний медичний університет (Чернівці, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-4161-4386

Anotation. Предметом дослідження є вплив механізмів метафоричної мотивації на творення ономасіологічних струк- тур латинських номенклатурних найменувань мікроорганізмів, які викликають антропоно́зні та зооно́зні хвороби. Метою статті є опис асоціативно-метафоричного типу мотивації назв мікроорганізмів, виявлення концепту- альних сфер як джерел для асоціативно-метафоричного перенесення, висвітлення мотиваційних ознак в онома- сіологічній структурі номенів. Для дослідження та опису мотиваційних механізмів використано методи: вибірки, опису, когнітивно-ономасіологічного аналізу, розроблений українською дослідницею О.О. Селівановою. Мотивація у номенах збудників інфекцій базується на інтеграції структур знань на підставі схожості ознак нового об’єкта з уявленням про властивість іншого. Метафоризація мотиваторів відбувається через запозичення понять з концептуальних сфер, які «дарують» потрібну інформацію, стаючи донорами для реципієнта. Нерідко реципієнт користується кількома донорами (Helicobacter, Spirochaetales, Coronavirus). Вибір тієї або тієї мотивую- чої ознаки ономасіологічної структури залежить від ступеня пізнання, візуального сприйняття дійсності, мислен- ня, у результаті якого відбувається процес перетворення фактів, інформації у систематизовані знання. Мотивато- рами для найменувань слугують концептуальні сфери: предметні артефакти, концепт форма, концепт людина, міфоконцепт, сфера астрономічних явищ. Найбільш плідними для перенесення виявлено сфери артефактів та форми. Механізм метафоризації висвітлює використання асоціації та аналогії: за зовнішнім виглядом і обри- сами предметів побуту, знарядь праці; одягом, предметами спеціального призначення; просторово-геометричною конфігурацією, уявленнями. Менш задіяна концептуальна міфологічна сфера. Трапляються випадки запозичення концепту людина та сфери астрономічних явищ. Наступна розвідка торкатиметься вивчення метафоричного перенесення найменувань донорських сфер рос- линного світу, сенсорного різновиду мотивації для позначення збудників інфекційних хвороб.
Keywords: Предметом дослідження є вплив механізмів метафоричної мотивації на творення ономасіологічних струк- тур латинських номенклатурних найменувань мікроорганізмів, які викликають антропоно́зні та зооно́зні хвороби. Метою статті є опис асоціативно-метафоричного типу мотивації назв мікроорганізмів, виявлення концепту- альних сфер як джерел для асоціативно-метафоричного перенесення, висвітлення мотиваційних ознак в онома- сіологічній структурі номенів. Для дослідження та опису мотиваційних механізмів використано методи: вибірки, опису, когнітивно-ономасіологічного аналізу, розроблений українською дослідницею О.О. Селівановою. Мотивація у номенах збудників інфекцій базується на інтеграції структур знань на підставі схожості ознак нового об’єкта з уявленням про властивість іншого. Метафоризація мотиваторів відбувається через запозичення понять з концептуальних сфер, які «дарують» потрібну інформацію, стаючи донорами для реципієнта. Нерідко реципієнт користується кількома донорами (Helicobacter, Spirochaetales, Coronavirus). Вибір тієї або тієї мотивую- чої ознаки ономасіологічної структури залежить від ступеня пізнання, візуального сприйняття дійсності, мислен- ня, у результаті якого відбувається процес перетворення фактів, інформації у систематизовані знання. Мотивато- рами для найменувань слугують концептуальні сфери: предметні артефакти, концепт форма, концепт людина, міфоконцепт, сфера астрономічних явищ. Найбільш плідними для перенесення виявлено сфери артефактів та форми. Механізм метафоризації висвітлює використання асоціації та аналогії: за зовнішнім виглядом і обри- сами предметів побуту, знарядь праці; одягом, предметами спеціального призначення; просторово-геометричною конфігурацією, уявленнями. Менш задіяна концептуальна міфологічна сфера. Трапляються випадки запозичення концепту людина та сфери астрономічних явищ. Наступна розвідка торкатиметься вивчення метафоричного перенесення найменувань донорських сфер рос- линного світу, сенсорного різновиду мотивації для позначення збудників інфекційних хвороб.

ВЕКТОРЫ ДВИЖЕНИЯ В СЕМИОСФЕРЕ ЛИРИЧЕСКОГО СЮЖЕТА АЛЕКСАНДРЫ ПЕТРОВОЙ

Светлана Фокина

кандидат филологических наук, доцент кафедры общего и славянского литературоведения, докторант
Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова (Одесса, Украина)

ORCID ID: 0000-0002-2406-0978

Anotation. В статье представлено осмысление семиосферы движения как способа освоения итальянского пространства в поэтическом мире А. Петровой. Цель данной статьи на материале стихотворения А. Петровой «Ночь здесь и там. Туман. Огни грузовиков…» выявить авторские коды, маркирующие лейтмотив движения и пути. Избранная методология представляет комплексное взаимодействие подходов и стратегий анализа. Такой исследовательский подход способствовал раскрытию смыслового потенциала поэтического текста А. Петровой в соответствии с семиотической призмой образной системы и интенциями авторского мифа. В ходе анализа были выявлены закономерности, определяющие семиосферу лирического сюжета стихотворения А. Петровой. Транс- грессивный статус лирического «я», наравне с обозначенными направлениями пути, позволил выявить в нем трикстерский потенциал и квалифицировать как героиню дороги. Творческий посыл А. Петровой отличает высо- кая степень интертекстуальности, способствующая расширению круга актуализированных в тексте смыслов. Отмечены отсылки к наследию выдающихся поэтов, переживших в той или иной форме изгнание и созвучных А. Петровой особенностями мировосприятия.
Keywords: В статье представлено осмысление семиосферы движения как способа освоения итальянского пространства в поэтическом мире А. Петровой. Цель данной статьи на материале стихотворения А. Петровой «Ночь здесь и там. Туман. Огни грузовиков…» выявить авторские коды, маркирующие лейтмотив движения и пути. Избранная методология представляет комплексное взаимодействие подходов и стратегий анализа. Такой исследовательский подход способствовал раскрытию смыслового потенциала поэтического текста А. Петровой в соответствии с семиотической призмой образной системы и интенциями авторского мифа. В ходе анализа были выявлены закономерности, определяющие семиосферу лирического сюжета стихотворения А. Петровой. Транс- грессивный статус лирического «я», наравне с обозначенными направлениями пути, позволил выявить в нем трикстерский потенциал и квалифицировать как героиню дороги. Творческий посыл А. Петровой отличает высо- кая степень интертекстуальности, способствующая расширению круга актуализированных в тексте смыслов. Отмечены отсылки к наследию выдающихся поэтов, переживших в той или иной форме изгнание и созвучных А. Петровой особенностями мировосприятия.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ САМОПРИЙНЯТТЯ У ФАКТОРНІЙ СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ

Ольга Саннікова, Ірина Гордієнко

Ольга Саннікова, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри загальної та диференціальної психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (Одеса, Україна)
Ірина Гордієнко, старший викладач кафедри загальної та диференціальної психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (Одеса, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3961-2103, ORCID ID: 0000-0001-7089-2698

Anotation. У статті викладаються результати дослідження психологічних особливостей осіб, які різняться різ- ним рівнем самоприйняття. Теоретично розглянуто феномен самоприйняття, його структура, ознаки та показники. Системне уявлення про сутність самоприйняття як складну властивість особистості розкрито в межах контину- ально-ієрархічного підходу до структури особистості та метахарактеристики індивідуальності. Емпірично вста- новлені значені кореляційні зв’язки між показниками самоприйняття й факторами особистості (за Р. Кеттеллом). Доведено: 1) особам з високим рівнем прийняття себе властиве емоційна стабільність, реалістичність у поглядах, автентичність у проявах, прийняття широкого кола своїх особливостей та відкритість до всього спектру своїх переживань, активність, наполегливість, рішучість у досягнені поставлених цілей, товариськість і дружелюб- ність, оптимізм та високий рівень довіри до себе та інших, домінування позитивних емоційних станів, стійкість до невдач та загроз; 2) особам з низьким рівнем прийняття себе властиве високий самоконтроль, підозрілість, схильність до почуття провини, фрустрованість, емоційна нестабільність.
Keywords: У статті викладаються результати дослідження психологічних особливостей осіб, які різняться різ- ним рівнем самоприйняття. Теоретично розглянуто феномен самоприйняття, його структура, ознаки та показники. Системне уявлення про сутність самоприйняття як складну властивість особистості розкрито в межах контину- ально-ієрархічного підходу до структури особистості та метахарактеристики індивідуальності. Емпірично вста- новлені значені кореляційні зв’язки між показниками самоприйняття й факторами особистості (за Р. Кеттеллом). Доведено: 1) особам з високим рівнем прийняття себе властиве емоційна стабільність, реалістичність у поглядах, автентичність у проявах, прийняття широкого кола своїх особливостей та відкритість до всього спектру своїх переживань, активність, наполегливість, рішучість у досягнені поставлених цілей, товариськість і дружелюб- ність, оптимізм та високий рівень довіри до себе та інших, домінування позитивних емоційних станів, стійкість до невдач та загроз; 2) особам з низьким рівнем прийняття себе властиве високий самоконтроль, підозрілість, схильність до почуття провини, фрустрованість, емоційна нестабільність.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СКЛАДНИК ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАПИТ НА ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ ЯК ПІДҐРУНТЯ ВПЛИВОГЕННОСТІ ЯКІСНОГО ІНВЕСТИГАТИВНОГО СТОРІТЕЛІНГУ

Валентина Стєкольщикова

кандидатка наук із соціальних комунікацій, завідувачка кафедри журналістики та філології
Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика (Миколаїв, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-2076-917X

Anotation. Проаналізовано й представлено ефективні психологічні компоненти текстотворчої діяльності роз- слідувачів, акцентовано на соціальному запиті аудиторії щодо інвестигативної публікації в розрізі конструктив- них елементів якісного сторітелінгу, що матиме сугестивно-впливогенний результат. Виокремленню та системній характеристиці інструментів якісного сторітелінгу в інвестигативному матеріалі сприяло застосування контекстуального аналізу, елементів компонентного аналізу, прийомів інтертекстуального зіставлення та концептуального аналізу, лінгвістичного моделювання. У статті запропоновано декілька алгоритмів сторітелінгів із погляду розслідувальної журналістики, психології впливу й соціології сприйняття. Також у роботі приділено увагу концепції “non-fiction” у впливогенній діяльності інвестигейторів. Зокрема, визначено роль емоційності й фактажності в якісному сторітелінгу. Представлено ряд градацій композицій із боку психології впливу й психології сприйняття. Розглянуто конфлікто- логію різних за тематикою інвестигативних сторітелінгів у розрізі соціального запиту й дієвості соціальних інститутів. Проаналізовано ефективність концепту “history” в його класичному розумінні як опису життя героя. Крім того, розглянуто особливості й стратегічні концепції інвестигативного зображення явних і прихованих дій «головного героя». Зроблено класифікацію героїв, які цікаві потенційній аудиторії. Сформульовано правила сторітелінгу щодо привернення уваги аудиторії до конкретних розслідувань, зокрема з урахуванням концепції «вбивчих кілометрів»; ролі інтриги й нагнітання в інвестигативній текстотворчості; еле- ментів Пулітцерівської теорії «3С». Доведено, що аудиторія отримує катарсистичне задоволення як від позитивного, так і від негативного роз- слідувальних текстів. Кваліфікуючи актуальність дослідження щодо дієвих характеристик впливогенності сторітелінгу, зазначи- мо, що вирішальне значення у визначенні ефективності й значущості інвестигативної діяльності для журналіста й реципієнта має те, наскільки практика реального суспільного життя особистості співвідноситься зі змістом одержаної інформації.
Keywords: Проаналізовано й представлено ефективні психологічні компоненти текстотворчої діяльності роз- слідувачів, акцентовано на соціальному запиті аудиторії щодо інвестигативної публікації в розрізі конструктив- них елементів якісного сторітелінгу, що матиме сугестивно-впливогенний результат. Виокремленню та системній характеристиці інструментів якісного сторітелінгу в інвестигативному матеріалі сприяло застосування контекстуального аналізу, елементів компонентного аналізу, прийомів інтертекстуального зіставлення та концептуального аналізу, лінгвістичного моделювання. У статті запропоновано декілька алгоритмів сторітелінгів із погляду розслідувальної журналістики, психології впливу й соціології сприйняття. Також у роботі приділено увагу концепції “non-fiction” у впливогенній діяльності інвестигейторів. Зокрема, визначено роль емоційності й фактажності в якісному сторітелінгу. Представлено ряд градацій композицій із боку психології впливу й психології сприйняття. Розглянуто конфлікто- логію різних за тематикою інвестигативних сторітелінгів у розрізі соціального запиту й дієвості соціальних інститутів. Проаналізовано ефективність концепту “history” в його класичному розумінні як опису життя героя. Крім того, розглянуто особливості й стратегічні концепції інвестигативного зображення явних і прихованих дій «головного героя». Зроблено класифікацію героїв, які цікаві потенційній аудиторії. Сформульовано правила сторітелінгу щодо привернення уваги аудиторії до конкретних розслідувань, зокрема з урахуванням концепції «вбивчих кілометрів»; ролі інтриги й нагнітання в інвестигативній текстотворчості; еле- ментів Пулітцерівської теорії «3С». Доведено, що аудиторія отримує катарсистичне задоволення як від позитивного, так і від негативного роз- слідувальних текстів. Кваліфікуючи актуальність дослідження щодо дієвих характеристик впливогенності сторітелінгу, зазначи- мо, що вирішальне значення у визначенні ефективності й значущості інвестигативної діяльності для журналіста й реципієнта має те, наскільки практика реального суспільного життя особистості співвідноситься зі змістом одержаної інформації.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ДЕРЖАВНУ ЗРАДУ В ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВОМУ АСПЕКТІ

Сергій Сергієвський

аспірант відділу дослідження проблем кримінального та кримінально-виконавчого права Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса
Національна академія правових наук України (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-4078-9785

Anotation. Стаття присвячена аналізу кримінальної відповідальності за державну зраду в порівняльно-право- вому аспекті. За допомогою порівняльного методу проаналізовано кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за цей злочин, на пострадянському просторі, виявлено їх характерні відмінності від відповід- них норм, передбачених у Західній Європі й деяких інших країнах. На прикладі України, де після окупації Кри- му й окремих районів Донецької та Луганської областей Російською Федерацією державна зрада була широко поширеною, було доведено необхідність диференціювати кримінальну відповідальність за різні форми державної зради. Обґрунтовується необхідність застосування покарання у вигляді позбавлення волі, а також інших кримі- нально-правових заходів.
Keywords: Стаття присвячена аналізу кримінальної відповідальності за державну зраду в порівняльно-право- вому аспекті. За допомогою порівняльного методу проаналізовано кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за цей злочин, на пострадянському просторі, виявлено їх характерні відмінності від відповід- них норм, передбачених у Західній Європі й деяких інших країнах. На прикладі України, де після окупації Кри- му й окремих районів Донецької та Луганської областей Російською Федерацією державна зрада була широко поширеною, було доведено необхідність диференціювати кримінальну відповідальність за різні форми державної зради. Обґрунтовується необхідність застосування покарання у вигляді позбавлення волі, а також інших кримі- нально-правових заходів.

ОСОБЛИВОСТІ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ СІМЕЙНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ПОДРУЖЖЯ

Альона Скіченко

аспірантка кафедри цивільного процесу
Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-5118-9040

Anotation. У статті аналізується норми СК України та ЦК України, які регулюють способи захисту суб’єктивного цивільного та сімейного права. Розкривається відмінність сімейно-правового способу захис- ту немайнових прав подружжя від цивільного. Під сімейно-правовим захистом немайнового права подружжя потрібно розуміти сукупність передбачених сімейним, процесуальним законодавством засобів, які застосову- ються у зв’язку з порушенням цих прав і спрямованих на поновлення або захист інтересів носія цього права. Робиться висновок, що в контексті судового захисту немайнового права подружжя доволі спірною є нормативна регламентація застосування до регулювання сімейних відносин норм ЦК України (ст. 8 СК України) виключно до майнових відносин. Робиться висновок, що визначені в ЦК України умови позбавлення права на захист в суді цивільного права повною мірою повинні розповсюджуватись на захист немайнового права подружжя. Відповідно до норм СК України не допустимо застосовувати до регулювання способів захисту немайнового права подружжя аналогію права, зокрема цивільного інституту самозахисту. У контексті права особи на самозахист, викладеного у статті 55 Конституції України, пропонується доповнити СК України інститутом самозахисту сімейних прав та інтересів із зазначенням характерних ознак самозахисту, які пропонує автор.
Keywords: У статті аналізується норми СК України та ЦК України, які регулюють способи захисту суб’єктивного цивільного та сімейного права. Розкривається відмінність сімейно-правового способу захис- ту немайнових прав подружжя від цивільного. Під сімейно-правовим захистом немайнового права подружжя потрібно розуміти сукупність передбачених сімейним, процесуальним законодавством засобів, які застосову- ються у зв’язку з порушенням цих прав і спрямованих на поновлення або захист інтересів носія цього права. Робиться висновок, що в контексті судового захисту немайнового права подружжя доволі спірною є нормативна регламентація застосування до регулювання сімейних відносин норм ЦК України (ст. 8 СК України) виключно до майнових відносин. Робиться висновок, що визначені в ЦК України умови позбавлення права на захист в суді цивільного права повною мірою повинні розповсюджуватись на захист немайнового права подружжя. Відповідно до норм СК України не допустимо застосовувати до регулювання способів захисту немайнового права подружжя аналогію права, зокрема цивільного інституту самозахисту. У контексті права особи на самозахист, викладеного у статті 55 Конституції України, пропонується доповнити СК України інститутом самозахисту сімейних прав та інтересів із зазначенням характерних ознак самозахисту, які пропонує автор.

МІЖНАРОДНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ ЩОДО ДЕРЖАВНОГО ТА ГАРАНТОВАНОГО ДЕРЖАВОЮ БОРГУ

Ганна Скороход

здобувач
Національна академія внутрішніх справ (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5734-2357

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що під час дослідження питання державного боргу України з’ясовано, що Україна опинилася в такому скрутному економічному становищі, коли вона вимушена звертатися до міжнародних суб’єктів із метою отримання додаткових джерел фінансування витрат державного бюджету. Наявність зовнішніх джерел кредитування зумовила виникнення ситуації, за якої Україна потрапила в залежність від зовнішнього кредитування. Визначено, що особливостями державного гарантованого боргу є: використову- ється більшою мірою для забезпечення стабільного й економічно ефективного фінансування проєктів: транспорт, інфраструктура, медицина, наукові дослідження, програми соціального житла, проєкти державно-приватного партнерства, туристична сфера тощо; держава виступає гарантом своєчасності виплат обслуговування позики, а також виконання фінансових зобов’язань перед позикодавцем; найпоширенішою формою державних гарантій є: облігації, цінні папери, валюта тощо; може виникнути додатковий ризик – ризик неможливості обслуговування або виплати позики; чим більша довіра до уряду як гаранта виплати боргових зобов’язань, тим меншим є відсо- ток за обслуговуванням державного боргу; державні гарантії не контролюються як регулярні видатки держави; обсяг гарантованого державного боргу здійснює прихований вплив на фіскальну політику держави; непогашений гарантований державний борг як наслідок є причиною зростання державного боргу.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що під час дослідження питання державного боргу України з’ясовано, що Україна опинилася в такому скрутному економічному становищі, коли вона вимушена звертатися до міжнародних суб’єктів із метою отримання додаткових джерел фінансування витрат державного бюджету. Наявність зовнішніх джерел кредитування зумовила виникнення ситуації, за якої Україна потрапила в залежність від зовнішнього кредитування. Визначено, що особливостями державного гарантованого боргу є: використову- ється більшою мірою для забезпечення стабільного й економічно ефективного фінансування проєктів: транспорт, інфраструктура, медицина, наукові дослідження, програми соціального житла, проєкти державно-приватного партнерства, туристична сфера тощо; держава виступає гарантом своєчасності виплат обслуговування позики, а також виконання фінансових зобов’язань перед позикодавцем; найпоширенішою формою державних гарантій є: облігації, цінні папери, валюта тощо; може виникнути додатковий ризик – ризик неможливості обслуговування або виплати позики; чим більша довіра до уряду як гаранта виплати боргових зобов’язань, тим меншим є відсо- ток за обслуговуванням державного боргу; державні гарантії не контролюються як регулярні видатки держави; обсяг гарантованого державного боргу здійснює прихований вплив на фіскальну політику держави; непогашений гарантований державний борг як наслідок є причиною зростання державного боргу.

ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Ольга Скочиляс-Павлів, Наталія Сидор

Ольга Скочиляс-Павлів, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та інформаційного права Національного університету «Львівська політехніка» (Львів, Україна)
Наталія Сидор, здобувач ЗВО «Львівський університет бізнесу та права» (Львів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6737-7628, ORCID ІD: 0000-0003-4405-2454

Anotation. Стаття присвячена особливостям застосування заходів процесуального примусу, передбаче- них Кодексом адміністративного судочинства. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених процесуальним законом випадках із метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами й запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються лише до осіб, що порушили встановлений порядок у суді під час розгляду адміністративної справи (порушення порядку може виражатись у нецензурній лайці, неповазі до суду, невиконанні вимог голови, надання документів не через судового розпорядника тощо), а також до осіб, що перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства. Вказано, що в адміністративному судочинстві України визначено такі види заходів процесуального при- мусу й особливості їх застосування: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф. Констатовано, що нині практика застосування заходів процесуального примусу є досить обмеженою, що дає можливість говорити: по-перше, про недосконалість процесуальної регламентації заходів процесуаль- ного примусу; по-друге, про відносну дисциплінованість суб’єктів адміністративного процесу. Заходи про- цесуального примусу застосовуються судом для припинення протиправних дій чи бездіяльності з боку учас- ників справи. Особливо це важливо в разі розв’язання публічно-правових спорів, стороною яких виступає суб’єкт владних повноважень, який a priori наділений більшими можливостями у відносинах із приватними особами. Водночас слід констатувати, що для ефективного застосування заходів процесуального примусу в адміністративному судочинстві доцільно визначити чітко в Кодексі адміністративного судочинства Укра- їни «повторність вчинення порушень процесуальних вимог» із метою розмежування застосування судом різних заходів процесуального примусу.
Keywords: Стаття присвячена особливостям застосування заходів процесуального примусу, передбаче- них Кодексом адміністративного судочинства. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених процесуальним законом випадках із метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами й запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються лише до осіб, що порушили встановлений порядок у суді під час розгляду адміністративної справи (порушення порядку може виражатись у нецензурній лайці, неповазі до суду, невиконанні вимог голови, надання документів не через судового розпорядника тощо), а також до осіб, що перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства. Вказано, що в адміністративному судочинстві України визначено такі види заходів процесуального при- мусу й особливості їх застосування: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф. Констатовано, що нині практика застосування заходів процесуального примусу є досить обмеженою, що дає можливість говорити: по-перше, про недосконалість процесуальної регламентації заходів процесуаль- ного примусу; по-друге, про відносну дисциплінованість суб’єктів адміністративного процесу. Заходи про- цесуального примусу застосовуються судом для припинення протиправних дій чи бездіяльності з боку учас- ників справи. Особливо це важливо в разі розв’язання публічно-правових спорів, стороною яких виступає суб’єкт владних повноважень, який a priori наділений більшими можливостями у відносинах із приватними особами. Водночас слід констатувати, що для ефективного застосування заходів процесуального примусу в адміністративному судочинстві доцільно визначити чітко в Кодексі адміністративного судочинства Укра- їни «повторність вчинення порушень процесуальних вимог» із метою розмежування застосування судом різних заходів процесуального примусу.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ЯК СУБ’ЄКТ ОЦІНКИ ДОПУСТИМОСТІ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

В’ячеслав Смирнов

здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ, голова
Печенізький районний суд Харківської області (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0025-9111

Anotation. У статті розглянуто проблемні аспекти визначення допустимості доказів як одного з найскладні- ших і неоднозначних критеріїв. Зазначене зумовлено відсутністю вичерпного переліку підстав їх недопустимості. Досліджено положення кримінального процесуального законодавства України в частині визначення суб’єктів, уповноважених розв’язувати питання допустимості доказів. Вивчено практику розгляду слідчими суддями клопо- тань про недопустимість доказів під час оскарження повідомлення про підозру, на підставі чого зроблено висно- вок, що більшість судів відмовляють у задоволенні зазначених клопотань і вважають, що це виключна компетен- ція суду під час розгляду кримінального провадження по суті. Доведено, що слідчий суддя також є суб’єктом такої оцінки й вправі визнавати докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, недопустими- ми. Визначено, що у випадку, якщо доказ буде визнаний недопустимим на «проміжному» етапі, це дозволить не допустити отримання на його підставі інших доказів, які теоретично також будуть надалі визнані недопустимими на підставі теорії «плодів отруйного дерева» (про що свідчить практика Верховного Суду). Наведено приклади судових рішень, в яких докази визнавалися недопустимими з порушенням формальних вимог до процесуальних документів, що по суті є лише недоліком роботи органів досудового розслідування, та надалі судом на цій під- ставі виносилися виправдувальні вироки. Визначено, що така практика призводить до фактичного уникнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. На підставі викладеного запропо- новано внесення змін до статті 89 Кримінального процесуального кодексу України.
Keywords: У статті розглянуто проблемні аспекти визначення допустимості доказів як одного з найскладні- ших і неоднозначних критеріїв. Зазначене зумовлено відсутністю вичерпного переліку підстав їх недопустимості. Досліджено положення кримінального процесуального законодавства України в частині визначення суб’єктів, уповноважених розв’язувати питання допустимості доказів. Вивчено практику розгляду слідчими суддями клопо- тань про недопустимість доказів під час оскарження повідомлення про підозру, на підставі чого зроблено висно- вок, що більшість судів відмовляють у задоволенні зазначених клопотань і вважають, що це виключна компетен- ція суду під час розгляду кримінального провадження по суті. Доведено, що слідчий суддя також є суб’єктом такої оцінки й вправі визнавати докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, недопустими- ми. Визначено, що у випадку, якщо доказ буде визнаний недопустимим на «проміжному» етапі, це дозволить не допустити отримання на його підставі інших доказів, які теоретично також будуть надалі визнані недопустимими на підставі теорії «плодів отруйного дерева» (про що свідчить практика Верховного Суду). Наведено приклади судових рішень, в яких докази визнавалися недопустимими з порушенням формальних вимог до процесуальних документів, що по суті є лише недоліком роботи органів досудового розслідування, та надалі судом на цій під- ставі виносилися виправдувальні вироки. Визначено, що така практика призводить до фактичного уникнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. На підставі викладеного запропо- новано внесення змін до статті 89 Кримінального процесуального кодексу України.

ПОЗИТИВНИЙ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

Лариса Сокуренко

здобувач
ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7112-660X

Anotation. У статті проаналізовано специфіку правового регулювання інформаційної безпеки у сфері госпо- дарського судочинства в США й у Великобританії. Досліджено основні норми законодавства відповідних країн за темою дослідження. Сформульовано напрями запозичення позитивного зарубіжного досвіду в національне законодавство про інформаційну безпеку у сфері господарського судочинства. Зроблено висновок, що специфіка правового регулювання інформаційної безпеки у сфері господарського судочинства в зарубіжних державах є такою, яка значно ускладнює запозичення їхнього позитивного досвіду в Україну. Передусім звернемо увагу на те, що системи електронного судочинства в кожній із держав відрізняються. Так само відрізняються і норми, які урегульовують їхнє функціонування, а також форми, в яких такі норми були закріплені. Саме тому, не зважаючи на недосконалість інформаційної безпеки у сфері господарського судочинства в Україні, під час удосконалення її правового регулювання вітчизняному законодавцю варто передусім спиратись на специфіку вітчизняної системи електронного судочинства.
Keywords: У статті проаналізовано специфіку правового регулювання інформаційної безпеки у сфері госпо- дарського судочинства в США й у Великобританії. Досліджено основні норми законодавства відповідних країн за темою дослідження. Сформульовано напрями запозичення позитивного зарубіжного досвіду в національне законодавство про інформаційну безпеку у сфері господарського судочинства. Зроблено висновок, що специфіка правового регулювання інформаційної безпеки у сфері господарського судочинства в зарубіжних державах є такою, яка значно ускладнює запозичення їхнього позитивного досвіду в Україну. Передусім звернемо увагу на те, що системи електронного судочинства в кожній із держав відрізняються. Так само відрізняються і норми, які урегульовують їхнє функціонування, а також форми, в яких такі норми були закріплені. Саме тому, не зважаючи на недосконалість інформаційної безпеки у сфері господарського судочинства в Україні, під час удосконалення її правового регулювання вітчизняному законодавцю варто передусім спиратись на специфіку вітчизняної системи електронного судочинства.

ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕЗАКОННОГО ОБІГУ ЗБРОЇ, ЩО СКОЮЄТЬСЯ ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ В УКРАЇНІ

Олексій Томков

аспірант кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології
Академія Державної пенітенціарної служби (Чернігів, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-8050-752Х

Anotation. Оперативно-розшукова характеристика кримінальних правопорушень дозволяє визначити голо- вні ознаки певних злочинних діянь, особливості негласного застосування засобів і сил оперативно-розшукової діяльності, що сприятиме ефективному попередженню та розкриттю кримінальних правопорушень. У статті за допомогою кримінально-правових, криміналістичних та кримінологічних ознак незаконного обігу зброї, що вчи- няється організованою злочинністю, а також з урахуванням аналізу кримінальних проваджень у вказаній сфері, статистичних даних Генеральної прокуратури України, проведеним анкетуванням працівників Національної полі- ції України, сформовано оперативно-розшукову характеристику незаконного обігу зброї, що вчиняється орга- нізованою злочинністю. Названо та детально проаналізовано елементи оперативно-розшукової характеристики незаконного обігу зброї, що вчиняється організованою злочинністю: загальна характеристика сфери обігу зброї; характеристика об’єкта та предмета злочинного посягання в зазначеній сфері; стан, структура, причини й умо- ви, які сприяють учиненню кримінального правопорушення; характеристика способів підготування, вчинення та приховування, що використовуються злочинцями для вчинення незаконного обігу зброї; характеристика осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у сфері обігу зброї; сліди вчинення кримінального правопорушення.
Keywords: Оперативно-розшукова характеристика кримінальних правопорушень дозволяє визначити голо- вні ознаки певних злочинних діянь, особливості негласного застосування засобів і сил оперативно-розшукової діяльності, що сприятиме ефективному попередженню та розкриттю кримінальних правопорушень. У статті за допомогою кримінально-правових, криміналістичних та кримінологічних ознак незаконного обігу зброї, що вчи- няється організованою злочинністю, а також з урахуванням аналізу кримінальних проваджень у вказаній сфері, статистичних даних Генеральної прокуратури України, проведеним анкетуванням працівників Національної полі- ції України, сформовано оперативно-розшукову характеристику незаконного обігу зброї, що вчиняється орга- нізованою злочинністю. Названо та детально проаналізовано елементи оперативно-розшукової характеристики незаконного обігу зброї, що вчиняється організованою злочинністю: загальна характеристика сфери обігу зброї; характеристика об’єкта та предмета злочинного посягання в зазначеній сфері; стан, структура, причини й умо- ви, які сприяють учиненню кримінального правопорушення; характеристика способів підготування, вчинення та приховування, що використовуються злочинцями для вчинення незаконного обігу зброї; характеристика осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у сфері обігу зброї; сліди вчинення кримінального правопорушення.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Андрій Томчук

здобувач
Науково-дослідний інститут публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-8824-7459

Anotation. У статті державна політика у сфері запобігання домашньому насильству досліджена як об’єкт науко- вого пізнання, та на підставі пояснення генезису її змісту надано авторське визначення такому поняттю. З огляду на авторське визначення державної політики у сфері запобігання домашньому насильству виділено характерні ознаки для державної політики у сфері запобігання домашньому насильству як різновиду державної політики: 1) це діяль- ність уповноважених органів публічного адміністрування, яка проявляється у формі вчинення активних дій, що спрямовані насамперед на забезпечення недопущення та профілактики вчинення домашнього насильства; 2) таку діяльність здійснюють як уповноваженні органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування, виходячи з їх компетенції та специфіки їхньої діяльності; 3) вказана діяльність має мету; 4) вказана діяльність має плановий (програмний) характер; 5) має планомірний характер; 6) має системний характер; 7) має комплексний характер.
Keywords: У статті державна політика у сфері запобігання домашньому насильству досліджена як об’єкт науко- вого пізнання, та на підставі пояснення генезису її змісту надано авторське визначення такому поняттю. З огляду на авторське визначення державної політики у сфері запобігання домашньому насильству виділено характерні ознаки для державної політики у сфері запобігання домашньому насильству як різновиду державної політики: 1) це діяль- ність уповноважених органів публічного адміністрування, яка проявляється у формі вчинення активних дій, що спрямовані насамперед на забезпечення недопущення та профілактики вчинення домашнього насильства; 2) таку діяльність здійснюють як уповноваженні органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування, виходячи з їх компетенції та специфіки їхньої діяльності; 3) вказана діяльність має мету; 4) вказана діяльність має плановий (програмний) характер; 5) має планомірний характер; 6) має системний характер; 7) має комплексний характер.

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СУБʼЄКТА СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ: ПОНЯТТЯ ТА ПРОЦЕДУРИ ЗДІЙСНЕННЯ

Олег Трофіменко

здобувач
Науково-дослідний інститут публічного права (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0105-0504

Anotation. У статті здійснено науковий аналіз позицій вчених щодо розуміння громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів в цілому та зокрема за субʼєктами забезпечення сектору безпеки і оборони. Доведено, що громадський контроль за діяльністю Державної прикордонної служби України як суб’єкта сектору безпеки і оборони являє собою діяльність громадян України та їх обʼєднань із контролю за виконанням норм зако- нодавства України, відповідних повноважень та дотриманням прав і свобод людини Державною прикордонною службою України під час здійснення покладених на неї завдань. Наголошено, що процедури здійснення громад- ського контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України як субʼєкта сектору безпеки і оборони – це врегульований нормами законодавства порядок дій, спрямований на досягнення певної мети. З’ясовано, що процедури здійснення громадського контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України як суб’єкта сектору безпеки і оборони наразі закріплено Положенням про Громадську раду при Адміністрації Державної при- кордонної служби України. Аналіз чинного законодавства у цій сфері дозволив дійти висновку, що законодавство України про діяльність Державної прикордонної служби України потребує оновлення в частині, що стосується контролю і нагляду за діяльністю Державної прикордонної служби України, зокрема, шляхом доповнення його нормами, що стосуються урегулювання процедури (механізму) здійснення громадського контролю.
Keywords: У статті здійснено науковий аналіз позицій вчених щодо розуміння громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів в цілому та зокрема за субʼєктами забезпечення сектору безпеки і оборони. Доведено, що громадський контроль за діяльністю Державної прикордонної служби України як суб’єкта сектору безпеки і оборони являє собою діяльність громадян України та їх обʼєднань із контролю за виконанням норм зако- нодавства України, відповідних повноважень та дотриманням прав і свобод людини Державною прикордонною службою України під час здійснення покладених на неї завдань. Наголошено, що процедури здійснення громад- ського контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України як субʼєкта сектору безпеки і оборони – це врегульований нормами законодавства порядок дій, спрямований на досягнення певної мети. З’ясовано, що процедури здійснення громадського контролю за діяльністю Державної прикордонної служби України як суб’єкта сектору безпеки і оборони наразі закріплено Положенням про Громадську раду при Адміністрації Державної при- кордонної служби України. Аналіз чинного законодавства у цій сфері дозволив дійти висновку, що законодавство України про діяльність Державної прикордонної служби України потребує оновлення в частині, що стосується контролю і нагляду за діяльністю Державної прикордонної служби України, зокрема, шляхом доповнення його нормами, що стосуються урегулювання процедури (механізму) здійснення громадського контролю.

ОБСТАНОВКА СОВЕРШЕНИЯ ГРУППОВОГО НАРУШЕНИЯ ОБЩЕСТВЕННОГО ПОРЯДКА КАК ЭЛЕМЕНТ КРИМИНАЛИСТИЧЕСКОЙ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Денис Усаткин

аспирант кафедры криминалистики и домедицинской подготовки
Днепропетровский государственный университет внутренних дел (Днепр, Украина)

ORCID ID: 0000-0001-7742-8257

Anotation. Научная статья посвящена некоторым аспектам расследования группового нарушения обще- ственного порядка. Рассматривается сущность и система обстановки совершения группового нарушения обще- ственного порядка как элемента криминалистической характеристики для более быстрого и эффективного их расследования. Отмечается, что противоправные деяния совершаются в конкретных условиях. Указанные обсто- ятельства влияют как на образ действий преступников во время совершения уголовного преступления, так и осо- бенности деятельности сотрудников правоохранительных органов во время досудебного расследования. Совер- шение группового нарушения общественного порядка также имеет свои особенности. Поэтому исследования обстановки совершения указанных деяний имеет значение для корректировки начального этапа уголовного производства. Автор поддерживает позицию ученых, что составляющими элементами обстановки совершения уголовного преступления является место, время, а также характер взаимоотношений с потерпевшим и другими лицами. На основании обобщения уголовных производств и данных опроса следователей предложена класси- фикация мест совершения группового нарушения общественного порядка. В частности, среди них определены следующие: места отдыха граждан на открытой местности (парки, скверы, площади) или в помещениях (ресто- раны, дискоклубы); спортивные комплексы открытого (стадионы, спортивные площадки) или закрытого (спор- тивные комплексы) типа; транспорт (автомобили, автобусы, троллейбусы); места проживания граждан (кварти- ры, частные дома). Изучение судебно-следственной практики позволило определить периодичность совершения группового нарушения общественного порядка в зависимости от времени суток и дня недели. В зависимости от времени совершения выяснено, что около 11 % совершаются утром (с 6 до 12:00) 30% – днем (с 12 до 18 часов); 54 % – вечером (с 18 до 24 часов); 5 % – ночью (с 1 до 6:00). Согласно характеристике дня недели определено, что указанные преступления совершаются в основном в пятницу, субботу и воскресенье (57 %).
Keywords: Научная статья посвящена некоторым аспектам расследования группового нарушения обще- ственного порядка. Рассматривается сущность и система обстановки совершения группового нарушения обще- ственного порядка как элемента криминалистической характеристики для более быстрого и эффективного их расследования. Отмечается, что противоправные деяния совершаются в конкретных условиях. Указанные обсто- ятельства влияют как на образ действий преступников во время совершения уголовного преступления, так и осо- бенности деятельности сотрудников правоохранительных органов во время досудебного расследования. Совер- шение группового нарушения общественного порядка также имеет свои особенности. Поэтому исследования обстановки совершения указанных деяний имеет значение для корректировки начального этапа уголовного производства. Автор поддерживает позицию ученых, что составляющими элементами обстановки совершения уголовного преступления является место, время, а также характер взаимоотношений с потерпевшим и другими лицами. На основании обобщения уголовных производств и данных опроса следователей предложена класси- фикация мест совершения группового нарушения общественного порядка. В частности, среди них определены следующие: места отдыха граждан на открытой местности (парки, скверы, площади) или в помещениях (ресто- раны, дискоклубы); спортивные комплексы открытого (стадионы, спортивные площадки) или закрытого (спор- тивные комплексы) типа; транспорт (автомобили, автобусы, троллейбусы); места проживания граждан (кварти- ры, частные дома). Изучение судебно-следственной практики позволило определить периодичность совершения группового нарушения общественного порядка в зависимости от времени суток и дня недели. В зависимости от времени совершения выяснено, что около 11 % совершаются утром (с 6 до 12:00) 30% – днем (с 12 до 18 часов); 54 % – вечером (с 18 до 24 часов); 5 % – ночью (с 1 до 6:00). Согласно характеристике дня недели определено, что указанные преступления совершаются в основном в пятницу, субботу и воскресенье (57 %).

ДО ПИТАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОНЯТТЯ «ПОДАТКОВЕ РЕЗИДЕНТСТВО» В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ ВНАСЛІДОК ЗДІЙСНЕННЯ ОБМЕЖУВАЛЬНИХ ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ, ЗАПРОВАДЖЕНИХ ІЗ МЕТОЮ ЗАПОБІГАННЯ ПОШИРЕННЮ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ГОСТРОЇ РЕСПІРАТОРНОЇ ХВОРОБИ COVID-19, СПРИЧИНЕНОЇ КОРОНАВІРУСОМ SARS-COV-2

Віта Форсюк

здобувач кафедри фінансового права
Інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-1564-8527

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що пандемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричи- неної коронавірусом SARS-CoV-2, поставила перед урядами багатьох країн питання необхідності запровадження не тільки безпрецедентних карантинних заходів, однак вона стала приводом для того, щоби змусити всі країни подбати про екстраординарні заходи з підтримки бізнесу з метою мінімізації негативного впливу від обмеження права фізичних осіб на вільне пересування, зокрема, у межах міждержавного сполучення та введення спеціаль- них вимог до ведення бізнесу, наприклад заборони здійснення господарської діяльності протягом певного часу. Метою статті є дослідження питання, яким чином карантинні заходи можуть вплинути на правове регулювання в Україні поняття податкового резидентства та вироблення рекомендацій щодо подолання потенційних ризиків «штучного» набуття особами статусу податкового резидента. У статті розглядається питання впливу обмежуваль- них протиепідемічних заходів, запроваджених із метою запобігання поширенню на території України гострої рес- піраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на податкові правовідносини та, зокре- ма, на правове регулювання «податкового резидентства» та пропонуються шляхи щодо подолання потенційних ризиків «штучного» набуття особами статусу податкового резидента для національного законодавства.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що пандемія гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричи- неної коронавірусом SARS-CoV-2, поставила перед урядами багатьох країн питання необхідності запровадження не тільки безпрецедентних карантинних заходів, однак вона стала приводом для того, щоби змусити всі країни подбати про екстраординарні заходи з підтримки бізнесу з метою мінімізації негативного впливу від обмеження права фізичних осіб на вільне пересування, зокрема, у межах міждержавного сполучення та введення спеціаль- них вимог до ведення бізнесу, наприклад заборони здійснення господарської діяльності протягом певного часу. Метою статті є дослідження питання, яким чином карантинні заходи можуть вплинути на правове регулювання в Україні поняття податкового резидентства та вироблення рекомендацій щодо подолання потенційних ризиків «штучного» набуття особами статусу податкового резидента. У статті розглядається питання впливу обмежуваль- них протиепідемічних заходів, запроваджених із метою запобігання поширенню на території України гострої рес- піраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на податкові правовідносини та, зокре- ма, на правове регулювання «податкового резидентства» та пропонуються шляхи щодо подолання потенційних ризиків «штучного» набуття особами статусу податкового резидента для національного законодавства.

ДО ПИТАННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ІНСТИТУТУ ВИЗНАННЯ ТА НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ВИКОНАННЯ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ

Анаїт Хоперія

магістр права, аспірант кафедри цивільного процесу
Інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6161-5031

Anotation. У статті проаналізовано теоретичну й правову природу інституту визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень. Надано оцінку ролі державних судів у системі арбітражного розгляду та визна- чено, на якій теоретичній й законодавчій складові базуються повноваження арбітражу щодо вирішення спорів та повноваження державних судів щодо визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень, а також здійснюється сприяння розгляду приватноправових справ арбітражем. Зроблено висновок, що цей інститут є фор- мою реалізації державою своєї монополії на здійснення правосуддя та застосування засобів державного примусу, а також формою державного контролю за суспільними відносинами щодо арбітражного розгляду приватноправо- вих спорів із метою захисту прав та законних інтересів учасників арбітражної угоди.
Keywords: У статті проаналізовано теоретичну й правову природу інституту визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень. Надано оцінку ролі державних судів у системі арбітражного розгляду та визна- чено, на якій теоретичній й законодавчій складові базуються повноваження арбітражу щодо вирішення спорів та повноваження державних судів щодо визнання та надання дозволу на виконання арбітражних рішень, а також здійснюється сприяння розгляду приватноправових справ арбітражем. Зроблено висновок, що цей інститут є фор- мою реалізації державою своєї монополії на здійснення правосуддя та застосування засобів державного примусу, а також формою державного контролю за суспільними відносинами щодо арбітражного розгляду приватноправо- вих спорів із метою захисту прав та законних інтересів учасників арбітражної угоди.

ФУНКЦІЯ ПЛАНУВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЛІСІВ

Яна Чернявська

здобувач кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-5418-172X

Anotation. У статті показано, що процес планування діяльності Національної поліції в сфері охорони лісів розглядається як стадія управлінського процесу. З метою здійснення впливу на організацію процесу охорони лісів розглянуто функцію адміністрування, яка являє собою достатньо складний комплекс дій, операцій та заходів, про- ведення яких повинно базуватися на системі принципів. Під цим терміном розуміють правила, закономірності, теорії, доктринальні погляди науковців, які визначають сутність, зміст, напрямки процесу планування. Доведено, що процес ефективності планування, на основі яких визначається діяльність поліції у сфері охоро- ни лісів, пов’язаний з такими принципами: законність, актуальність, науковість, об’єктивність та конкретність. Запропоновано класифікувати плани, які приймаються Нацполіцією України в сфері охорони лісів, на три групи: загальні, спеціальні, індивідуальні. Це дозволяє повністю охопити комплекс складних питань, пов’язаних зі специфікою українських лісів та визначити практичні засоби їх реалізації. Встановлено, що важливою стадією планування є прийняття рішення щодо їх реалізації, яка являє владне, організаційне рішення суб’єкта публічного управління. Така процедура має встановлену форму з обов’язковими реквізитами, підписами уповноважених осіб та завчасно доведена до виконавців. Показано, що враховуючи спе- цифіку завдань, пов’язаних з охороною лісу, в змісті планів доцільно зафіксувати такі заходи, як поширення правових знань стосовно необхідності охорони лісу в освітніх закладах, засобах масової інформації, видавничій діяльності. Доводиться, що ефективним засобом охорони цього ресурсу є інформування громадськості, проведен- ня відкритих зустрічей з представниками громадських організацій, визначення проблемних питань лісової справи та використання шляхів розв’язання даних проблем.
Keywords: У статті показано, що процес планування діяльності Національної поліції в сфері охорони лісів розглядається як стадія управлінського процесу. З метою здійснення впливу на організацію процесу охорони лісів розглянуто функцію адміністрування, яка являє собою достатньо складний комплекс дій, операцій та заходів, про- ведення яких повинно базуватися на системі принципів. Під цим терміном розуміють правила, закономірності, теорії, доктринальні погляди науковців, які визначають сутність, зміст, напрямки процесу планування. Доведено, що процес ефективності планування, на основі яких визначається діяльність поліції у сфері охоро- ни лісів, пов’язаний з такими принципами: законність, актуальність, науковість, об’єктивність та конкретність. Запропоновано класифікувати плани, які приймаються Нацполіцією України в сфері охорони лісів, на три групи: загальні, спеціальні, індивідуальні. Це дозволяє повністю охопити комплекс складних питань, пов’язаних зі специфікою українських лісів та визначити практичні засоби їх реалізації. Встановлено, що важливою стадією планування є прийняття рішення щодо їх реалізації, яка являє владне, організаційне рішення суб’єкта публічного управління. Така процедура має встановлену форму з обов’язковими реквізитами, підписами уповноважених осіб та завчасно доведена до виконавців. Показано, що враховуючи спе- цифіку завдань, пов’язаних з охороною лісу, в змісті планів доцільно зафіксувати такі заходи, як поширення правових знань стосовно необхідності охорони лісу в освітніх закладах, засобах масової інформації, видавничій діяльності. Доводиться, що ефективним засобом охорони цього ресурсу є інформування громадськості, проведен- ня відкритих зустрічей з представниками громадських організацій, визначення проблемних питань лісової справи та використання шляхів розв’язання даних проблем.

АДМІНІСТРАТИВНА ЮСТИЦІЯ ЯК ГАРАНТІЯ ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТИВНИХ ПУБЛІЧНИХ ПРАВ: ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Антон Чуб

кандидат юридичних наук, здобувач кафедри адміністративного та господарського права
Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3652-0409

Anotation. У статті досліджуються питання історії розвитку та становлення Адміністративної юстиції як гарантії захисту суб’єктивних публічних прав в Україні. Автором зроблено висновок, що впродовж декількох десятиліть розвиток адміністративної юстиції є характерним для національної правової системи. Автором визна- чено, що українська національна правова система має характерні особливості прагнення до створення умов для здійснення управлінської функції держави на засадах прозорості, відкритості прийняття адміністративних актів, гарантування суб’єктивних публічних прав приватної особи. Автором підкреслено, що на формування україн- ської правової системи вплинуло як особливості національного історико-правового розвитку, так і європейська правова традиція, зокрема, таких держав, як Австро-Угорщина, Франція.
Keywords: У статті досліджуються питання історії розвитку та становлення Адміністративної юстиції як гарантії захисту суб’єктивних публічних прав в Україні. Автором зроблено висновок, що впродовж декількох десятиліть розвиток адміністративної юстиції є характерним для національної правової системи. Автором визна- чено, що українська національна правова система має характерні особливості прагнення до створення умов для здійснення управлінської функції держави на засадах прозорості, відкритості прийняття адміністративних актів, гарантування суб’єктивних публічних прав приватної особи. Автором підкреслено, що на формування україн- ської правової системи вплинуло як особливості національного історико-правового розвитку, так і європейська правова традиція, зокрема, таких держав, як Австро-Угорщина, Франція.

ДОСВІД ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСЦЕВОГО ОПОДАТКУВАННЯ У ПОЛЬЩІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Валентин Шаповал

здобувач кафедри адміністративного, фінансового та банківського права Навчально-наукового інституту права імені Володимира Великого
ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (Київ, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-0219-0779

Anotation. Статтю присвячено дослідженню досвіду правового забезпечення місцевого оподаткування в Поль- щі та можливостей його втілення в законодавстві України. У контексті дослідження автор розглядає досвід адміністративно-правового регулювання місцевого оподат- кування Республіки Польща. Визначено, що основною особливістю Польщі є вдала реформа місцевого самоврядування. Натепер у Польщі наявні три рівні системи самоврядування, які є незалежними один від одного. Відповідно, запроваджено трирів- неву структуру місцевого самоврядування – місцеві органи на рівні: ґмін, повітів, воєводств. Проаналізовано пра- вове регулювання справляння зазначених у статті податкових платежів. При цьому відзначено, що доходами оди- ниць територіального самоврядування є їхні власні доходи, а також загальні субвенції і цільові дотації з бюджету держави. Одиниці територіального самоврядування мають право встановлювати ставки місцевих податків і збо- рів в обсязі, визначеному законом. Зазначено, що джерелами доходів бюджетів ґмін є: 1) надходження з податків: податку на нерухомість, податку з транспортних засобів, податку із цивільно-правових дій, податку на спадщину та дарування, аграрного та лісового податків, податкової карти; 2) надходження зі зборів: гербового, торгового, локального, курортного, експлуатаційного, збору з власників собак, установлених на основі окремих норм. Про- ведено аналіз цих місцевих податків. З’ясовано, що у разі гармонізації податкового законодавства України із законодавством Європейського Союзу доцільним є запозичення окремих елементів системи оподаткування місцевими податками і зборами Польщі, зокрема через те, що в Польщі ставки податку встановлюються диференційовано. Крім того, є доволі значний перелік пільг, зокрема, для нерухомості з метою проведення статутної діяльності серед дітей і молоді у сфері осві- ти, виховання, науки і техніки, фізичної культури та спорту, науково-дослідних організацій, музеїв, національних парків, заповідників тощо.
Keywords: Статтю присвячено дослідженню досвіду правового забезпечення місцевого оподаткування в Поль- щі та можливостей його втілення в законодавстві України. У контексті дослідження автор розглядає досвід адміністративно-правового регулювання місцевого оподат- кування Республіки Польща. Визначено, що основною особливістю Польщі є вдала реформа місцевого самоврядування. Натепер у Польщі наявні три рівні системи самоврядування, які є незалежними один від одного. Відповідно, запроваджено трирів- неву структуру місцевого самоврядування – місцеві органи на рівні: ґмін, повітів, воєводств. Проаналізовано пра- вове регулювання справляння зазначених у статті податкових платежів. При цьому відзначено, що доходами оди- ниць територіального самоврядування є їхні власні доходи, а також загальні субвенції і цільові дотації з бюджету держави. Одиниці територіального самоврядування мають право встановлювати ставки місцевих податків і збо- рів в обсязі, визначеному законом. Зазначено, що джерелами доходів бюджетів ґмін є: 1) надходження з податків: податку на нерухомість, податку з транспортних засобів, податку із цивільно-правових дій, податку на спадщину та дарування, аграрного та лісового податків, податкової карти; 2) надходження зі зборів: гербового, торгового, локального, курортного, експлуатаційного, збору з власників собак, установлених на основі окремих норм. Про- ведено аналіз цих місцевих податків. З’ясовано, що у разі гармонізації податкового законодавства України із законодавством Європейського Союзу доцільним є запозичення окремих елементів системи оподаткування місцевими податками і зборами Польщі, зокрема через те, що в Польщі ставки податку встановлюються диференційовано. Крім того, є доволі значний перелік пільг, зокрема, для нерухомості з метою проведення статутної діяльності серед дітей і молоді у сфері осві- ти, виховання, науки і техніки, фізичної культури та спорту, науково-дослідних організацій, музеїв, національних парків, заповідників тощо.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ПОРІВНЯЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ПРАВА В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

Анатолій Шевченко, Сергій Кудін

Анатолій Шевченко, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії, історії права і держави та конституційного права Університету Державної фіскальної служби України (Ірпінь, Київська область, Україна)
Сергій Кудін, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри теорії, історії права і держави та конституційного права Університету Державної фіскальної служби України (Ірпінь, Київська область, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2663-9892, ORCID ID: 0000-0003-1396-3212

Anotation. У статті досліджено основні напрями розвитку порівняльної історії права в Україні на початку ХХІ ст. Авторами використано такі наукові методи як філософської діалектики, аналізу, синтезу, узагальнення, порівняльно-історичний, системно-структурний, синерегетичний та низку інших методів, що дало змогу досягти мети дослідження. Виявлено, що до основних напрямів розвитку порівняльної історії права в Україні на початку ХХІ ст. належить розв’язання епістемологічних і методологічних проблем порівняльної історії права. З’ясовано, що потребує розробки предметна сфера, об’єкти порівняльної історії права, а її основним завданням є виявлення універсального та унікального в історичному розвитку правових явищ. Доведено про необхідність змін методоло- гічних підходів, виявлення їх варіацій та можливих поєднань, обґрунтування теорії порівняльно-історичного мето- ду, можливостей компаративно-історичного методу при проведенні досліджень у сфері порівняльної історії права.
Keywords: У статті досліджено основні напрями розвитку порівняльної історії права в Україні на початку ХХІ ст. Авторами використано такі наукові методи як філософської діалектики, аналізу, синтезу, узагальнення, порівняльно-історичний, системно-структурний, синерегетичний та низку інших методів, що дало змогу досягти мети дослідження. Виявлено, що до основних напрямів розвитку порівняльної історії права в Україні на початку ХХІ ст. належить розв’язання епістемологічних і методологічних проблем порівняльної історії права. З’ясовано, що потребує розробки предметна сфера, об’єкти порівняльної історії права, а її основним завданням є виявлення універсального та унікального в історичному розвитку правових явищ. Доведено про необхідність змін методоло- гічних підходів, виявлення їх варіацій та можливих поєднань, обґрунтування теорії порівняльно-історичного мето- ду, можливостей компаративно-історичного методу при проведенні досліджень у сфері порівняльної історії права.

ЗЛОЧИНИ ІЗ ЗАБРУДНЕННЯ АТМОСФЕРНОГО ПОВІТРЯ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

Натела Шевченко

аспірантка кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-2647-8160

Anotation. У статті надана загальна кримінологічна характеристика злочинів, пов’язаних із забрудненням атмос- ферного повітря. Піддано аналізу наукову літературу як за темою аналізу, так і за суміжними проблемами, статис- тичні дані України та Європейського Союзу, вивчено зарубіжний досвід з означеного питання. Наголошено, що забруднення довкілля загалом та атмосферного повітря як його складника є серйозною проблемою сьогодення, тому треба рішуче боротися як із цим явищем, так і зі злочинами, пов’язаними і забрудненням атмосферного повітря. На цій основі автор робить висновок про необхідність подальшого вивчення та розробки зазначеного питання.
Keywords: У статті надана загальна кримінологічна характеристика злочинів, пов’язаних із забрудненням атмос- ферного повітря. Піддано аналізу наукову літературу як за темою аналізу, так і за суміжними проблемами, статис- тичні дані України та Європейського Союзу, вивчено зарубіжний досвід з означеного питання. Наголошено, що забруднення довкілля загалом та атмосферного повітря як його складника є серйозною проблемою сьогодення, тому треба рішуче боротися як із цим явищем, так і зі злочинами, пов’язаними і забрудненням атмосферного повітря. На цій основі автор робить висновок про необхідність подальшого вивчення та розробки зазначеного питання.

ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ОРГАНАХ СУДОВОЇ ВЛАДИ

Олександр Самарець

здобувач кафедри адміністративного та митного права
Університет митної справи та фінансів (Дніпро, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-3331-5063

Anotation. Стаття стосується наявних наукових дискусій щодо інтерпретації поняття «державна служба в орга- нах судової влади». Звертається увага на те, що, незважаючи на значний масив наукової літератури, в якій науков- ці із права, теорії управління, соціології, політології тощо розглядали питання ґенези становлення та розвитку державної служби, зміст поняття «державна служба в органах судової влади» майже не вивчався. Сформульовано авторське розуміння поняття «державна служба в органах судової влади». Під державною службою в органах судової влади розуміти адміністративно-правовий інститут публічної служби в органах судової влади, що об’єктивується в особливій публічній, професійній, політично неупередженій діяльнос- ті осіб, які перебувають на посадах державної служби в органі судової влади і які наділені правами та виконують обов’язки з реалізації інтересів суспільства і держави в частині здійснення завдань і функцій органу судової влади. Державна служба в органах судової влади характеризується комплексом ознак, а саме: загальні ознаки дер- жавної служби, тобто ті, які притаманні всім видам державної служби; особливі ознаки, які притаманні дер- жавній службі в органах судової влади. Ці ознаки виявляються у тому, що державна служба в органах судової об’єктивується в професійній діяльності осіб, які займають посади державної служби в органах судової влади; в професійній діяльності державних службовців судової влади, пов’язаної з реалізацією завдань та функцій цих органів. Ця професійна діяльність фінансується за рахунок держави та спрямована на виконання державними службовцями своїх професійних обов’язків з реалізації функцій і завдань органів судової влади та організаційно- го забезпечення здійснення правосуддя.
Keywords: Стаття стосується наявних наукових дискусій щодо інтерпретації поняття «державна служба в орга- нах судової влади». Звертається увага на те, що, незважаючи на значний масив наукової літератури, в якій науков- ці із права, теорії управління, соціології, політології тощо розглядали питання ґенези становлення та розвитку державної служби, зміст поняття «державна служба в органах судової влади» майже не вивчався. Сформульовано авторське розуміння поняття «державна служба в органах судової влади». Під державною службою в органах судової влади розуміти адміністративно-правовий інститут публічної служби в органах судової влади, що об’єктивується в особливій публічній, професійній, політично неупередженій діяльнос- ті осіб, які перебувають на посадах державної служби в органі судової влади і які наділені правами та виконують обов’язки з реалізації інтересів суспільства і держави в частині здійснення завдань і функцій органу судової влади. Державна служба в органах судової влади характеризується комплексом ознак, а саме: загальні ознаки дер- жавної служби, тобто ті, які притаманні всім видам державної служби; особливі ознаки, які притаманні дер- жавній службі в органах судової влади. Ці ознаки виявляються у тому, що державна служба в органах судової об’єктивується в професійній діяльності осіб, які займають посади державної служби в органах судової влади; в професійній діяльності державних службовців судової влади, пов’язаної з реалізацією завдань та функцій цих органів. Ця професійна діяльність фінансується за рахунок держави та спрямована на виконання державними службовцями своїх професійних обов’язків з реалізації функцій і завдань органів судової влади та організаційно- го забезпечення здійснення правосуддя.

ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Володимир Соколов

кандидат юридичних наук, суддя
Сумський окружний адміністративний суд (Суми, Україна)

ORCID ID: 0000-0002-7610-3319

Anotation. Актуальність статті полягає в тому, що визначення завдань соціальної безпеки державних службовців спрямоване на упорядкування процесу досягнення мети. Так, завдяки встановленню завдань можливо буде дифе- ренціювати роботу різних органів державної влади, місцевого самоврядування чи громадських формувань щодо під- тримання та створення умов соціальної безпеки державних службовців. Крім того, наведення переліку завдань дасть можливість визначити практичні напрями діяльності, які є актуальними для сьогодення та відбивають як проблемні аспекти, так і загальну спрямованість соціальної безпеки, що своєю чергою вкаже на її межі як окремого правово- го інституту. У статті проаналізовано мету й цілі соціальної безпеки державних службовців. Визначено авторську класифікацію завдань соціальної безпеки державних службовців. Деталізовано зміст кожного із завдань. Наголоше- но, що спеціальним завданням соціальної безпеки державних службовців є зменшення диференціації, яка полягає в значній різниці між соціальною безпекою державних службовців, яку гарантує держава, й соціальною безпекою фізичних осіб, обов’язок щодо гарантування якої розподілений між державою та приватними особами.
Keywords: Актуальність статті полягає в тому, що визначення завдань соціальної безпеки державних службовців спрямоване на упорядкування процесу досягнення мети. Так, завдяки встановленню завдань можливо буде дифе- ренціювати роботу різних органів державної влади, місцевого самоврядування чи громадських формувань щодо під- тримання та створення умов соціальної безпеки державних службовців. Крім того, наведення переліку завдань дасть можливість визначити практичні напрями діяльності, які є актуальними для сьогодення та відбивають як проблемні аспекти, так і загальну спрямованість соціальної безпеки, що своєю чергою вкаже на її межі як окремого правово- го інституту. У статті проаналізовано мету й цілі соціальної безпеки державних службовців. Визначено авторську класифікацію завдань соціальної безпеки державних службовців. Деталізовано зміст кожного із завдань. Наголоше- но, що спеціальним завданням соціальної безпеки державних службовців є зменшення диференціації, яка полягає в значній різниці між соціальною безпекою державних службовців, яку гарантує держава, й соціальною безпекою фізичних осіб, обов’язок щодо гарантування якої розподілений між державою та приватними особами.

ЕКОНОМІЧНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ ЯК ОСНОВА МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Наталя Сорочишина

аспірант кафедри публічного управління та землеустрою
Класичний приватний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0001-6747-4145

Anotation. Стаття присвячена комплексному дослідженню поняття «економічний суверенітет». Економічний суверенітет як показник незалежності держави впливає на якість інноваційного розвитку в країні. Незважаючи на велику кількість статей, присвячених економічному суверенітету, проблеми інноваційної діяльності в рамках теми вивчені слабко. Автор вважає, що економічний суверенітет є невіддільною частиною державного суверені- тету й визначає ефективність державної влади у сфері економіки через призму поняття «інновація». У статті були виведені й описані особливості економічного суверенітету в сучасній Україні й на основі вивчен- ня наукових статей і монографій, експертних думок і новинних сайтів були визначені головні причини його слаб- кості. На підставі такого аналізу було встановлено, що саме міжнародна глобалізація та зовнішнє управління, в результаті якого Україна перетворилася на державу-лімітроф, стали головними факторами інноваційної відста- лості, а отже й головними загрозами економічному суверенітету. Автор розглянув кожну причину окремо, дав узагальнену характеристику кожному явищу. Було виявлено, що через світову глобалізацію та використання принципів «Вашингтонського консенсусу» економіка України стала відкритою, слабкою та деформованою. Зовнішнє управління призвело до погіршення геополітичного становища України. Україна потрапила в процес протистояння США, Росії та Китаю: з одного боку, в України відбувається конфлікт з Росією та військовий конфлікт на Донбасі, з іншого боку, Україна стала частиною проєкту США «Бал- то-Чорноморська дуга» й почала представляти інтереси цієї країни в регіоні, з третьої сторони, Україна отримала економічний конфлікт із Китаєм. Підбиваючи підсумки статті, автор запропонував внутрішні механізми захисту економічного суверенітету, які повинні будуватися на основі протекціонізму, й зовнішні механізми, які повинні починатися з територіальної цілісності, багатовекторності й нейтралітету.
Keywords: Стаття присвячена комплексному дослідженню поняття «економічний суверенітет». Економічний суверенітет як показник незалежності держави впливає на якість інноваційного розвитку в країні. Незважаючи на велику кількість статей, присвячених економічному суверенітету, проблеми інноваційної діяльності в рамках теми вивчені слабко. Автор вважає, що економічний суверенітет є невіддільною частиною державного суверені- тету й визначає ефективність державної влади у сфері економіки через призму поняття «інновація». У статті були виведені й описані особливості економічного суверенітету в сучасній Україні й на основі вивчен- ня наукових статей і монографій, експертних думок і новинних сайтів були визначені головні причини його слаб- кості. На підставі такого аналізу було встановлено, що саме міжнародна глобалізація та зовнішнє управління, в результаті якого Україна перетворилася на державу-лімітроф, стали головними факторами інноваційної відста- лості, а отже й головними загрозами економічному суверенітету. Автор розглянув кожну причину окремо, дав узагальнену характеристику кожному явищу. Було виявлено, що через світову глобалізацію та використання принципів «Вашингтонського консенсусу» економіка України стала відкритою, слабкою та деформованою. Зовнішнє управління призвело до погіршення геополітичного становища України. Україна потрапила в процес протистояння США, Росії та Китаю: з одного боку, в України відбувається конфлікт з Росією та військовий конфлікт на Донбасі, з іншого боку, Україна стала частиною проєкту США «Бал- то-Чорноморська дуга» й почала представляти інтереси цієї країни в регіоні, з третьої сторони, Україна отримала економічний конфлікт із Китаєм. Підбиваючи підсумки статті, автор запропонував внутрішні механізми захисту економічного суверенітету, які повинні будуватися на основі протекціонізму, й зовнішні механізми, які повинні починатися з територіальної цілісності, багатовекторності й нейтралітету.

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В МЕХАНІЗМІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИДОБУТКУ, ВИРОБНИЦТВА Й ВИКОРИСТАННЯ ДОРОГОЦІННИХ МЕТАЛІВ І ДОРОГОЦІННОГО КАМІННЯ В УКРАЇНІ

Юлія Тітова

аспірант
Класичний приватний університет (Запоріжжя, Україна)

ORCID ID: 0000-0003-3402-0168

Anotation. У статті з’ясовано коло суб’єктів публічно-правового адміністрування у сфері обігу дорогоцінних корис- них копалин і виробів із них, їх правовий статус і компетенція. Залежно від обсягу останньої суб’єкти публічного адміністрування насамперед представлені органами загальної компетенції, організаційний і регулювальний публічний вплив яких поширюється на всі сфери суспільного розвитку, серед яких Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування. Міжгалузева публіч- на адміністрація у сфері обігу таких цінностей представлена Міністерством розвитку економіки, торгівлі й сільського господарства України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством захисту довкілля та природних ресур- сів України, Державною митною службою та іншими. До окресленого кола суб’єктів галузевої публічної адміністрації (спеціальна публічна адміністрація) віднесено органи, які здійснюють безпосередній вплив на регулювання суспіль- них відносин за різними напрямами обігу дорогоцінних корисних копалин і виробів. Встановлено, що окрему групу суб’єктів публічного адміністрування у сфері обігу дорогоцінних корисних копалин і виробів із них складають юридичні особи публічного права, серед яких Державний гемологічний центр України, Державна установа «Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України», Дер- жавна установа «Музей коштовного і декоративного каміння», казенні підприємства пробірного контролю. Доведено передчасність ліквідації Державної пробірної служби України, яка виконувала функції з реалізації державної політики у сфері пробірного контролю та контролю за додержанням вимог законодавства під час здій- снення операцій із дорогоцінними металами й камінням, що підтверджується в тому числі й даними соціологіч- ного дослідження. З’ясовано місце й роль публічної адміністрації в механізмі правового забезпечення видобутку, виробництва й використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в Україні, а також вироблення шляхів її оптимізації в сучасних умовах.
Keywords: У статті з’ясовано коло суб’єктів публічно-правового адміністрування у сфері обігу дорогоцінних корис- них копалин і виробів із них, їх правовий статус і компетенція. Залежно від обсягу останньої суб’єкти публічного адміністрування насамперед представлені органами загальної компетенції, організаційний і регулювальний публічний вплив яких поширюється на всі сфери суспільного розвитку, серед яких Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування. Міжгалузева публіч- на адміністрація у сфері обігу таких цінностей представлена Міністерством розвитку економіки, торгівлі й сільського господарства України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством захисту довкілля та природних ресур- сів України, Державною митною службою та іншими. До окресленого кола суб’єктів галузевої публічної адміністрації (спеціальна публічна адміністрація) віднесено органи, які здійснюють безпосередній вплив на регулювання суспіль- них відносин за різними напрямами обігу дорогоцінних корисних копалин і виробів. Встановлено, що окрему групу суб’єктів публічного адміністрування у сфері обігу дорогоцінних корисних копалин і виробів із них складають юридичні особи публічного права, серед яких Державний гемологічний центр України, Державна установа «Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України», Дер- жавна установа «Музей коштовного і декоративного каміння», казенні підприємства пробірного контролю. Доведено передчасність ліквідації Державної пробірної служби України, яка виконувала функції з реалізації державної політики у сфері пробірного контролю та контролю за додержанням вимог законодавства під час здій- снення операцій із дорогоцінними металами й камінням, що підтверджується в тому числі й даними соціологіч- ного дослідження. З’ясовано місце й роль публічної адміністрації в механізмі правового забезпечення видобутку, виробництва й використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння в Україні, а також вироблення шляхів її оптимізації в сучасних умовах.