СПИСОК ПРИКРІПЛЕНИХ ФАЙЛІВ

АРТИСТИЗМ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

Жень Вей

аспірант кафедри хореограії та музичного мистецтва Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка (Суми, Україна)
ORCID ID: 0009-0005-6675-4950
Anotation. У статті автор досліджує проблему формування артистизму дітей молодшого шкільного віку в музично-виконавській діяльності. У цьому контексті проведено психолого-педагогічний аналіз наукової літератури й доведено, що одним із пріоритетних завдань є формування та розвиток творчої особистості учнів, оскільки в переважній більшості спостерігається порушення зв’язку між емоційною та раціональною сферами діяльності людини у напрямку прагматизму та раціональності. Це призводить до необхідності посилення ролі мистецтва у вихованні дитини, залучення різноманітних форм, методів і засобів художнього виховання з метою реалізації даної мети. Доведено, що артистизм дітей молодшого шкільного віку в музично-виконавській діяльності є багатокомпонентним особистісним утворенням, яке сприяє пізнанню, створенню та відтворенню художнього образу за допомогою виражальних засобів музичного та театрального мистецтва за участю інтелектуальних процедур у сфері інструментального виконавства.
Keywords: У статті автор досліджує проблему формування артистизму дітей молодшого шкільного віку в музично-виконавській діяльності. У цьому контексті проведено психолого-педагогічний аналіз наукової літератури й доведено, що одним із пріоритетних завдань є формування та розвиток творчої особистості учнів, оскільки в переважній більшості спостерігається порушення зв’язку між емоційною та раціональною сферами діяльності людини у напрямку прагматизму та раціональності. Це призводить до необхідності посилення ролі мистецтва у вихованні дитини, залучення різноманітних форм, методів і засобів художнього виховання з метою реалізації даної мети. Доведено, що артистизм дітей молодшого шкільного віку в музично-виконавській діяльності є багатокомпонентним особистісним утворенням, яке сприяє пізнанню, створенню та відтворенню художнього образу за допомогою виражальних засобів музичного та театрального мистецтва за участю інтелектуальних процедур у сфері інструментального виконавства.

ЕЛЕКТРОННИЙ КУРС «ОСНОВИ КОМП’ЮТЕРНОЇ ГРАФІКИ» В СЕРВІСІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Микола Корець, Петро Коростель

Микола Корець, доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри інженерії та технології виробництва Українського державного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)
Петро Коростель, аспірант кафедри інженерії та технології виробництва Українського державного університету імені М. П. Драгоманова (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-5552-7481, ORCID ID: 0000-0001-7869-9913
Anotation. У статті обґрунтовується розробка електронного курсу з основ комп’ютерної графіки в сервісі навчання «Google Classroom», який забезпечує реалізацію дистанційної форми навчання бакалаврів професійної освіти. Доведено доцільність застосування освітньої платформи Google Classroom (хмаро орієнтоване навчальне середовище), що є основою для онлайн-навчання та моніторингу знань студентів. Визначені основні режими роботи у системі дистанційного навчання Google Classroom, за допомогою яких покроково відстежується виконання завдань, проводиться оцінювання, вносяться корективи і є можливість інтегрованого оцінювання досягнень студентів. На підставі експериментально-дослідної перевірки ефективності цього курсу установлено, що створене освітнє середовище покращує комунікацію в системі «педагог-студент», навчальний процес стає доступнішим і ефективнішим, що підтверджено підвищенням рівня якості знань студентів.
Keywords: У статті обґрунтовується розробка електронного курсу з основ комп’ютерної графіки в сервісі навчання «Google Classroom», який забезпечує реалізацію дистанційної форми навчання бакалаврів професійної освіти. Доведено доцільність застосування освітньої платформи Google Classroom (хмаро орієнтоване навчальне середовище), що є основою для онлайн-навчання та моніторингу знань студентів. Визначені основні режими роботи у системі дистанційного навчання Google Classroom, за допомогою яких покроково відстежується виконання завдань, проводиться оцінювання, вносяться корективи і є можливість інтегрованого оцінювання досягнень студентів. На підставі експериментально-дослідної перевірки ефективності цього курсу установлено, що створене освітнє середовище покращує комунікацію в системі «педагог-студент», навчальний процес стає доступнішим і ефективнішим, що підтверджено підвищенням рівня якості знань студентів.

ВУЛИЧНЕ МИСТЕЦТВО ТА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИ ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Тетяна Полякова, Вікторія Самаріна

Тетяна Полякова, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри міжкультурної комунікації та іноземної мови Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (Україна, Харків)
Вікторія Самаріна, кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри ділової іноземної мови та перекладу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (Україна, Харків)
ORCID ID: 0000-0002-3353-2228, ORCID ID: 0000-0003-1794-4879
Anotation. Наразі система освіти виходить на новий рівень, вводячи в свій арсенал не тільки традиційні методи навчання, можливості інформаційних технологій, але й методи, які ґрунтуються на використанні елементів сучасного мистецтва. Метою статті було проаналізувати такий феномен сучасного мистецтва як вуличне мистецтво та його потенціал при навчанні іноземним мовам. Для досягнення поставленої мети були використані методи аналізу інформації, синтезу, лінгвістичного опису, інтерпретації, систематизації, узагальнення. Робота з залученням вуличного мистецтва у процес навчання іноземній мові може включати декілька етапів – ознайомлення з роботою художника, розуміння його ідеї та передача цієї ідеї іноземною мовою. Крім того, можна використовувати такі види завдань, як опис зображень, створення своєї історій, обговорення ідей, надання назв іноземною мовою власним художнім роботам тощо. Отже, використання елементів вуличного мистецтва у процесі вивчення іноземних мов дає можливість реалізовувати комунікативну функцію, розширювати активний і пасивний лексичний запас, формувати соціокультурні компетенції.
Keywords: Наразі система освіти виходить на новий рівень, вводячи в свій арсенал не тільки традиційні методи навчання, можливості інформаційних технологій, але й методи, які ґрунтуються на використанні елементів сучасного мистецтва. Метою статті було проаналізувати такий феномен сучасного мистецтва як вуличне мистецтво та його потенціал при навчанні іноземним мовам. Для досягнення поставленої мети були використані методи аналізу інформації, синтезу, лінгвістичного опису, інтерпретації, систематизації, узагальнення. Робота з залученням вуличного мистецтва у процес навчання іноземній мові може включати декілька етапів – ознайомлення з роботою художника, розуміння його ідеї та передача цієї ідеї іноземною мовою. Крім того, можна використовувати такі види завдань, як опис зображень, створення своєї історій, обговорення ідей, надання назв іноземною мовою власним художнім роботам тощо. Отже, використання елементів вуличного мистецтва у процесі вивчення іноземних мов дає можливість реалізовувати комунікативну функцію, розширювати активний і пасивний лексичний запас, формувати соціокультурні компетенції.

ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Ірина Хоменко, Інна Дудник

Ірина Хоменко, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (Черкаси, Україна)
Інна Дудник, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри спортивних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (Черкаси, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-1330-3604, ORCID ID: 0000-0003-3150-8387
Anotation. Актуальність роботи полягає в дослідженні нових технологій, які допоможуть покращити роботу вчителів і зможуть зацікавити учнів. Проектування навчального процесу вчителями фізичної культури з врахуванням нових вимог передбачає інші підходи не лише до планування результатів навчання, але і до вибору змісту, методів, форм і технологій навчання. У роботі розглядаються різні інноваційні технології, які використовуються на уроках фізичної культури: здоров’язберігаючі технології, особистісно-орієнтоване навчання, інформаційно-комунікаційні технології. Визначено їх значення для формування в учнів стійкого інтересу до фізичної культури; їх вплив на якість знань, ефективність навчання, розвиток. Визначено ряд переваг застосування інноваційних технологій на уроках фізичної культури відносно традиційної системи навчання у школі.
Keywords: Актуальність роботи полягає в дослідженні нових технологій, які допоможуть покращити роботу вчителів і зможуть зацікавити учнів. Проектування навчального процесу вчителями фізичної культури з врахуванням нових вимог передбачає інші підходи не лише до планування результатів навчання, але і до вибору змісту, методів, форм і технологій навчання. У роботі розглядаються різні інноваційні технології, які використовуються на уроках фізичної культури: здоров’язберігаючі технології, особистісно-орієнтоване навчання, інформаційно-комунікаційні технології. Визначено їх значення для формування в учнів стійкого інтересу до фізичної культури; їх вплив на якість знань, ефективність навчання, розвиток. Визначено ряд переваг застосування інноваційних технологій на уроках фізичної культури відносно традиційної системи навчання у школі.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПІДГОТОВКИ БАКАЛАВРІВ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УМОВАХ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Чжан Ліан

аспірант кафедри педагогіки, іноземної філології та перекладу Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця (Харків, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-5750-2605
Anotation. Стаття розглядає виникнення та історичний розвиток фізичного виховання, починаючи з первісного суспільства, де елементи фізичного виховання виникали під час природних дій. У подальшому фізичне виховання стало організованою діяльністю, яка включає спеціальні вправи та тренування для підвищення фізичних здібностей та здоров’я. Сучасне фізичне виховання є важливою складовою освітнього процесу, що сприяє здоровому розвитку молоді та підвищує продуктивність в різних сферах життя. Виникнення фізичного виховання припадає на початковий етап історії людського суспільства, коли елементи фізичного виховання спонтанно виникали у первісному суспільстві. Під час виконання природних та необхідних дій, таких як добування їжі, полювання та будівництво житла, люди автоматично покращували свої фізичні здібності, такі як сила, витривалість та швидкість.
Keywords: Стаття розглядає виникнення та історичний розвиток фізичного виховання, починаючи з первісного суспільства, де елементи фізичного виховання виникали під час природних дій. У подальшому фізичне виховання стало організованою діяльністю, яка включає спеціальні вправи та тренування для підвищення фізичних здібностей та здоров’я. Сучасне фізичне виховання є важливою складовою освітнього процесу, що сприяє здоровому розвитку молоді та підвищує продуктивність в різних сферах життя. Виникнення фізичного виховання припадає на початковий етап історії людського суспільства, коли елементи фізичного виховання спонтанно виникали у первісному суспільстві. Під час виконання природних та необхідних дій, таких як добування їжі, полювання та будівництво житла, люди автоматично покращували свої фізичні здібності, такі як сила, витривалість та швидкість.

ПОЛТАВСЬКИЙ ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ ВЕЛИКОГО ТЕНОРА ІВАНА КОЗЛОВСЬКОГО: ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ

Валентина Андрєєва

доцент кафедри оперного співу Національної музичної академії імені П. І. Чайковського (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-9511-4577
Anotation. Статтю присвячено полтавському періоду творчого становлення одного з видатних співаків ХХ століття Івана Козловського, який, на думку авторки, є фундаментальним та основоположним в його діяльності. Завдяки новим фактам, віднайденим в архівних матеріалах, а також спираючись на газетну періодику періоду національно-визвольних змагань в Україні 1917 – 1921 рр. (що стали доступними для дослідників зовсім нещодавно), авторка спробувала відтворити більш цілісну й правдиву картину полтавського періоду творчості співака. Виокремлено та висвітлено три роди творчої діяльності І. Козловського в Полтаві: участь у виставах української музично-драматичної трупи, оперного театру та концертну діяльність.
Keywords: Статтю присвячено полтавському періоду творчого становлення одного з видатних співаків ХХ століття Івана Козловського, який, на думку авторки, є фундаментальним та основоположним в його діяльності. Завдяки новим фактам, віднайденим в архівних матеріалах, а також спираючись на газетну періодику періоду національно-визвольних змагань в Україні 1917 – 1921 рр. (що стали доступними для дослідників зовсім нещодавно), авторка спробувала відтворити більш цілісну й правдиву картину полтавського періоду творчості співака. Виокремлено та висвітлено три роди творчої діяльності І. Козловського в Полтаві: участь у виставах української музично-драматичної трупи, оперного театру та концертну діяльність.

ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ В ДЖАЗОВІЙ КУЛЬТУРІ

Аліна Попова

аспірантка кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ,Україна)
ORCID ID: 0000-0001-5534-073Х
Anotation. У статті досліджується та розкривається сутність поняття імпровізації. Освітлюється її місце та роль у системі джазового мистецтва. З’ясовано основні особливості процесу створення-відтворення джазової імпровізації. Розглянуто імпровізаційний характер, а саме як він спричинив стильове розмаїття джазової музики. Висвітлено систему формотворення, інтонування, ритмічну організацію тощо у будь-якому імпровізаційному стилі. Проаналізовано основні типи музичної імпровізації. Освітлюються основні роботи пов’язані з імпровізацією та джазовою імпровізацією вчасності. Під час написання статті були використанні методи аналізу, синтезу, вторинної обробки інформації. Робляться висновки про суть та роль імпровізації в джазі.
Keywords: У статті досліджується та розкривається сутність поняття імпровізації. Освітлюється її місце та роль у системі джазового мистецтва. З’ясовано основні особливості процесу створення-відтворення джазової імпровізації. Розглянуто імпровізаційний характер, а саме як він спричинив стильове розмаїття джазової музики. Висвітлено систему формотворення, інтонування, ритмічну організацію тощо у будь-якому імпровізаційному стилі. Проаналізовано основні типи музичної імпровізації. Освітлюються основні роботи пов’язані з імпровізацією та джазовою імпровізацією вчасності. Під час написання статті були використанні методи аналізу, синтезу, вторинної обробки інформації. Робляться висновки про суть та роль імпровізації в джазі.

СУБЖАНРИ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ ПРОЗИ

Інесса Анікіна, Тетяна Мельник

Інесса Анікіна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри слов’янських мов та зарубіжної літератури Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (Умань, Україна)
Тетяна Мельник, кандидат філологічних наук, доцент кафедри міжкультурної комунікації, світової літератури та перекладу Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (Вінниця, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-2760-8422, ORCID ID: 0000-0002-2258-7389
Anotation. У статті зроблено спробу класифікувати субжанри сучасної німецької та англійської прози та надано їхню характеристику. Зазначено, що сучасні літературні жанри – це контамінація традиційних жанрів та субжанрів. У статті, окрім загальнонаукових методів дослідження, застосовано метод компаративного аналізу жанрової специфіки німецької та англійської прози. Порівняльний аналіз сучасних субжанрів німецької та англійської прози засвідчив, що вони є ідентичними, при цьому більшість субжанрів в німецькій літературі позначаються англійськими термінами. Авторами статті встановлено, що розмаїття сучасних літературних субжанрів стали проблемою для читачів через невідповідність позначення жанру та змісту твору. Доведено, що характерною особливістю літературного процесу є жанрова нестабільність, криза традиційних уявлень та трансформація майже усіх жанрових моделей.
Keywords: У статті зроблено спробу класифікувати субжанри сучасної німецької та англійської прози та надано їхню характеристику. Зазначено, що сучасні літературні жанри – це контамінація традиційних жанрів та субжанрів. У статті, окрім загальнонаукових методів дослідження, застосовано метод компаративного аналізу жанрової специфіки німецької та англійської прози. Порівняльний аналіз сучасних субжанрів німецької та англійської прози засвідчив, що вони є ідентичними, при цьому більшість субжанрів в німецькій літературі позначаються англійськими термінами. Авторами статті встановлено, що розмаїття сучасних літературних субжанрів стали проблемою для читачів через невідповідність позначення жанру та змісту твору. Доведено, що характерною особливістю літературного процесу є жанрова нестабільність, криза традиційних уявлень та трансформація майже усіх жанрових моделей.

ФОЛЬКЛОРНА ПРОЄКЦІЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОГО ЧАСУ В АСПЕКТІ ДУХОВНОГО КОНСТИТУЮВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Алла Павлова

кандидат філологічних наук, доцент, докторантка Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Ірпінь, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-6214-8738
Anotation. На прикладі фольклорних текстів аналізується амбівалентність аксіологічних значень категорії часу, її роль у творенні антропологічної моделі позаобрядового ліро-епічного фольклору, релевантність із проблемою іманентно-трансцендентної діалектики. Авторка наголошує, що слушність понять «час» і «причинність» можна простежити на прикладі ліро-епічного фольклору, оскільки кожна дія чимось або кимось детермінована, осмислюється і зберігається у фольклорній свідомості. Авторкою акцентовано, що наявність доказів певної події чи дії передбачає часовий вимір. Таким чином, у минулому часі розкриваються умови певної ситуації, а в теперішньому – її наслідки, і цей діалектизм стає вірогідним як на текстовому, так і на позатекстовому рівнях.
Keywords: На прикладі фольклорних текстів аналізується амбівалентність аксіологічних значень категорії часу, її роль у творенні антропологічної моделі позаобрядового ліро-епічного фольклору, релевантність із проблемою іманентно-трансцендентної діалектики. Авторка наголошує, що слушність понять «час» і «причинність» можна простежити на прикладі ліро-епічного фольклору, оскільки кожна дія чимось або кимось детермінована, осмислюється і зберігається у фольклорній свідомості. Авторкою акцентовано, що наявність доказів певної події чи дії передбачає часовий вимір. Таким чином, у минулому часі розкриваються умови певної ситуації, а в теперішньому – її наслідки, і цей діалектизм стає вірогідним як на текстовому, так і на позатекстовому рівнях.

ОБРАЗ МИХАЙЛА БЕРНОВА У ФРАНКОМОВНІЙ ПРЕСІ 90-Х РР. ХІХ СТОЛІТТЯ

Микита Пригода

аспірант кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-0038-3788
Anotation. У статті, на основі опрацьованого масиву франкомовної преси 1890‑х рр., досліджена постать Михайла Бернова – відомого мандрівника-пішохода кінця ХІХ – початку ХХ століття. Характеристика образу діяча доповнена стислими біографічними відомостями, викладеними на початку дослідження. Подорожуючи територією Західної Європи, Північної Африки й Російської імперії, упродовж 1891–1897 рр., М. Бернов, завдяки власним здібностям, неординарності, активній культурно-просвітницькій та лекторській діяльності опиняється в центрі уваги багатьох відомих часописів. Активна діяльність М. Бернова на території Франції, починаючи з 1889 р., привертає увагу численної місцевої преси, яка системно й різнобічно зображує ті чи інші епізоди його життя. У висновках, згідно результатів дослідження, на основі опрацьованої інформації, сформовані два образи М. Бернова, які, сукупно, засвідчують унікальність та непересічність його постаті.
Keywords: У статті, на основі опрацьованого масиву франкомовної преси 1890‑х рр., досліджена постать Михайла Бернова – відомого мандрівника-пішохода кінця ХІХ – початку ХХ століття. Характеристика образу діяча доповнена стислими біографічними відомостями, викладеними на початку дослідження. Подорожуючи територією Західної Європи, Північної Африки й Російської імперії, упродовж 1891–1897 рр., М. Бернов, завдяки власним здібностям, неординарності, активній культурно-просвітницькій та лекторській діяльності опиняється в центрі уваги багатьох відомих часописів. Активна діяльність М. Бернова на території Франції, починаючи з 1889 р., привертає увагу численної місцевої преси, яка системно й різнобічно зображує ті чи інші епізоди його життя. У висновках, згідно результатів дослідження, на основі опрацьованої інформації, сформовані два образи М. Бернова, які, сукупно, засвідчують унікальність та непересічність його постаті.

СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ЕМФАТІЇ В НОВИНАХ CNN

Альона Сергієнко

аспірант кафедри германської філології Сумського державного університету (Суми, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-1805-4037
Anotation. Той, хто володіє мистецтом слова, має величезний вплив, а результат інформаційного впливу залежить від способу подачі інформації, що є на сьогодні актуальним у рамках досліджень різних наукових парадигм, особливо лінгвістичної. З огляду на вищезазначене, метою розвідки є лінгвопрагматичне дослідження політичних новинних текстів як форми політичного дискурсу шляхом детального аналізу стилістичних засобів вираження емфатіі. Для реалізаціі поставленої мети в роботі застосовано комплексну методику дослідження емпіричного матеріалу, яка включає методи сучасної прагмастилістики, такі як: аналіз політичного дискурсу загалом та конкретно окремої одиниці, контекстний аналіз, лексико-семантичний, стилістичний, структурно-семантичний та прагматичний види аналізу. Підбір емпіричного матеріалу відбувався шляхом суцільноі вибірки.
Keywords: Той, хто володіє мистецтом слова, має величезний вплив, а результат інформаційного впливу залежить від способу подачі інформації, що є на сьогодні актуальним у рамках досліджень різних наукових парадигм, особливо лінгвістичної. З огляду на вищезазначене, метою розвідки є лінгвопрагматичне дослідження політичних новинних текстів як форми політичного дискурсу шляхом детального аналізу стилістичних засобів вираження емфатіі. Для реалізаціі поставленої мети в роботі застосовано комплексну методику дослідження емпіричного матеріалу, яка включає методи сучасної прагмастилістики, такі як: аналіз політичного дискурсу загалом та конкретно окремої одиниці, контекстний аналіз, лексико-семантичний, стилістичний, структурно-семантичний та прагматичний види аналізу. Підбір емпіричного матеріалу відбувався шляхом суцільноі вибірки.

СПЕЦИФІКА НАЗВ ГОТЕЛІВ В РІЗНИХ РЕГІОНАХ АНГЛІЇ

Олена Сидоренко

кандидат філологічних наук, доцент, науковий співробітник факультету культурології Інституту германістики та порівняльного літературознавства Університету м. Падерборн (Німеччина)
ORCID ID: 0000-0001-9189-5994
Anotation. Метою статті є аналіз назв готелів, зібраних у південних та північних регіонах Англії, місті Лондон та його околицях протягом останніх двадцяти років, за їх лексичними, семантичними та структурними особливостями. Дослідження проводилось за допомогою таких наукових методів як описовий, ареальний та статистичний. Дослідження охоплює 793 назви. Більшість імен подано англійською мовою. Основний спосіб утворення назв на півдні та півночі Англії – відапелятивний, у місті Лондоні та його околицях – відонімний. Зроблено спробу класифікації ергонімів. Назви обєктів готельного бізнесу умовно поділено на підгрупи. Проаналізовані назви мають позитивне стилістичне забарвлення та виконують рекламну функцію. Серед відонімних назв аналізуються ергоніми, утворені шляхом трансонімізації антропонімів, топонімів, міфонімів, поетонімів і прагматонімів. Відтопонімні та відантропонімні назви є найчисельніши.
Keywords: Метою статті є аналіз назв готелів, зібраних у південних та північних регіонах Англії, місті Лондон та його околицях протягом останніх двадцяти років, за їх лексичними, семантичними та структурними особливостями. Дослідження проводилось за допомогою таких наукових методів як описовий, ареальний та статистичний. Дослідження охоплює 793 назви. Більшість імен подано англійською мовою. Основний спосіб утворення назв на півдні та півночі Англії – відапелятивний, у місті Лондоні та його околицях – відонімний. Зроблено спробу класифікації ергонімів. Назви обєктів готельного бізнесу умовно поділено на підгрупи. Проаналізовані назви мають позитивне стилістичне забарвлення та виконують рекламну функцію. Серед відонімних назв аналізуються ергоніми, утворені шляхом трансонімізації антропонімів, топонімів, міфонімів, поетонімів і прагматонімів. Відтопонімні та відантропонімні назви є найчисельніши.

ВІЙСЬКОВО-БЕЗПЕКОВИЙ ВИБІР УКРАЇНИ ПІСЛЯ РОЗПАДУ СРСР ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СТОСУНКИ З ПОЛЬЩЕЮ

Олексій Фуртес

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, докторант штатний науково-організаційного віддвілу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (Львів, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-2993-626Х
Anotation. У статті досліджено процес формування військово-безпекового вибору України після розпаду СРСР. Проаналізовано історичні передумови, у яких опинилася Україна на передодні розпаду СРСР та у перші роки, після проголошення її незалежності. Розглянуто прагнення України вийти з під впливу російської федерації та стати активним учасником формування центральноєвропейської зони стабільності та безпеки, зокрема, на тлі українсько-польських стосунків. Показано, у якій правовій пасці опинилась Україна щодо своєї військової безпеки, задекларувавши себе позаблоковою та без’ядерною державою і, до чого призвела політика багатовекторності України у міжнародних відносинах. З’ясовано, що на початку 90-х років минулого століття Україна припустилася фатальної помилки – зробивши військово-безпековий вибір країни на користь нейтральності і без’ядерності.
Keywords: У статті досліджено процес формування військово-безпекового вибору України після розпаду СРСР. Проаналізовано історичні передумови, у яких опинилася Україна на передодні розпаду СРСР та у перші роки, після проголошення її незалежності. Розглянуто прагнення України вийти з під впливу російської федерації та стати активним учасником формування центральноєвропейської зони стабільності та безпеки, зокрема, на тлі українсько-польських стосунків. Показано, у якій правовій пасці опинилась Україна щодо своєї військової безпеки, задекларувавши себе позаблоковою та без’ядерною державою і, до чого призвела політика багатовекторності України у міжнародних відносинах. З’ясовано, що на початку 90-х років минулого століття Україна припустилася фатальної помилки – зробивши військово-безпековий вибір країни на користь нейтральності і без’ядерності.

КАТАЛОНСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: ПОЛІТИЧНЕ ТА СОЦІАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ

Наталія Стецюк, Мар’яна Шекета

Наталія Стецюк, кандидат історичних наук, доцент, завідувачка кафедри міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, Україна)
Мар’яна Шекета, аспірантка кафедри міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-6741-6057
Anotation. Метою дослідження є аналіз політичного та соціального протистояння двох концепцій формування майбутнього Іспанії – юніонізму та індепендизму. З одного боку, аналізується діяльність прихильників незалежності щодо проведення легітимного референдуму про незалежність Каталонії та створення власної держави, а з іншого – спротив такому сценарію з боку прихильників єдиної держави – юніоністів. Протиріччя між двома концепціями існує не лише в політичному житті, а також в суспільному житті Королівства Іспанія, що відображає загальні тенденції існування діалогу про майбутнє країни в цілому. Обґрунтовано важливість повного розуміння внутрішньополітичної ситуації в Іспанії та важливість пошуку компромісу між протилежними думками. Повторюваний час від часу референдум про незалежність Каталонії та подальші плани його легітимізації ще раз демонструють складну політичну напругу між Мадридом та регіонами Іспанії.
Keywords: Метою дослідження є аналіз політичного та соціального протистояння двох концепцій формування майбутнього Іспанії – юніонізму та індепендизму. З одного боку, аналізується діяльність прихильників незалежності щодо проведення легітимного референдуму про незалежність Каталонії та створення власної держави, а з іншого – спротив такому сценарію з боку прихильників єдиної держави – юніоністів. Протиріччя між двома концепціями існує не лише в політичному житті, а також в суспільному житті Королівства Іспанія, що відображає загальні тенденції існування діалогу про майбутнє країни в цілому. Обґрунтовано важливість повного розуміння внутрішньополітичної ситуації в Іспанії та важливість пошуку компромісу між протилежними думками. Повторюваний час від часу референдум про незалежність Каталонії та подальші плани його легітимізації ще раз демонструють складну політичну напругу між Мадридом та регіонами Іспанії.

ВПЛИВ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ НА СТРУКТУРУ ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ ГРУП УКРАЇНИ ТА ЇХ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Катерина Безрукова

аспірант факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-6230-8348
Anotation. Повномасштабна війна суттєво вплинула на архітектуру електорального поля України. Електоральні дослідження воєнного часу фіксують неспроможність соціально-демографічних критеріїв пояснити процеси, які відбуваються в суспільстві, що ставить перед дослідниками задачу з розробки інтегративного підходу дослідження електорату, який враховуватиме також його соціально-психологічні особливості. В статті викладено результати експертного дослідження типології електоральних груп України, яке базується на соціально-психологічному підході і було проведене напередодні виборів президента у 2019 році. Зроблена спроба на основі аналізу та узагальнення результатів соціологічних досліджень воєнного часу, виокремити нові соціально-психологічні феномени, на основі яких буде можливим диференціювати електоральні групи в подальшому. Показано, що суттєвих змін під час війни в українському суспільстві зазнали система цінностей, соціальних взаємовідносин, оцінка образу держави, рівень патріотизму та соціального оптимізму, структура джерел інформації, відбулися психоемоційні зміни та артикулювався запит на військових у владі. Під час планування та проведення електоральних досліджень має бути враховано ці зміни, що дасть змогу побачити актуальну картину електоральних груп України.
Keywords: Повномасштабна війна суттєво вплинула на архітектуру електорального поля України. Електоральні дослідження воєнного часу фіксують неспроможність соціально-демографічних критеріїв пояснити процеси, які відбуваються в суспільстві, що ставить перед дослідниками задачу з розробки інтегративного підходу дослідження електорату, який враховуватиме також його соціально-психологічні особливості. В статті викладено результати експертного дослідження типології електоральних груп України, яке базується на соціально-психологічному підході і було проведене напередодні виборів президента у 2019 році. Зроблена спроба на основі аналізу та узагальнення результатів соціологічних досліджень воєнного часу, виокремити нові соціально-психологічні феномени, на основі яких буде можливим диференціювати електоральні групи в подальшому. Показано, що суттєвих змін під час війни в українському суспільстві зазнали система цінностей, соціальних взаємовідносин, оцінка образу держави, рівень патріотизму та соціального оптимізму, структура джерел інформації, відбулися психоемоційні зміни та артикулювався запит на військових у владі. Під час планування та проведення електоральних досліджень має бути враховано ці зміни, що дасть змогу побачити актуальну картину електоральних груп України.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ СТРАТЕГІЧНИМИ РЕЗЕРВАМИ

Олег Чечель, Юрій Литвин

Олег Чечель, доктор наук з державного управління, доцент, заступник директора Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» Державного агентства резерву України (Київ, Україна)
Юрій Литвин, доктор наук з державного управління, директор Українського державного науково-дослідного інституту «Ресурс» Державного агентства резерву України (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-5092-9593, ORCID ID: 0009-0002-5078-2963
Anotation. Стаття присвячена проблемам формування запасів стратегічних матеріалів і матеріальних цінностей у деяких зарубіжних країнах. Досліджені основні тенденції та напрями державної політики у сфері формування стратегічних запасів у провідних країнах світу у порівнянні з вітчизняним підходом до створення державного матеріального резерву. Розкрито особливості розширеного залучення суб’єктів приватного сектору до процесу формування запасів стратегічних матеріалів. Визначена сутність стратегічних матеріалів і підходи до формування їх номенклатури та переліку. Обґрунтовані переваги застосування принципів деконцентрації та децентралізації процесами управління та використання державного резерву з урахуванням актуальних матриць загроз. Окремо виділено досвід Європейського Союзу щодо створення відповідних фондів, які фінансують процеси формування, закупівлі та розширення номенклатури матеріальних запасів. Проведено порівняльний аналіз підходів до створення державного резерву за американською або англо-саксонською моделлю, в країнах ЄС та деяких країнах колишнього соціалістичного табору.
Keywords: Стаття присвячена проблемам формування запасів стратегічних матеріалів і матеріальних цінностей у деяких зарубіжних країнах. Досліджені основні тенденції та напрями державної політики у сфері формування стратегічних запасів у провідних країнах світу у порівнянні з вітчизняним підходом до створення державного матеріального резерву. Розкрито особливості розширеного залучення суб’єктів приватного сектору до процесу формування запасів стратегічних матеріалів. Визначена сутність стратегічних матеріалів і підходи до формування їх номенклатури та переліку. Обґрунтовані переваги застосування принципів деконцентрації та децентралізації процесами управління та використання державного резерву з урахуванням актуальних матриць загроз. Окремо виділено досвід Європейського Союзу щодо створення відповідних фондів, які фінансують процеси формування, закупівлі та розширення номенклатури матеріальних запасів. Проведено порівняльний аналіз підходів до створення державного резерву за американською або англо-саксонською моделлю, в країнах ЄС та деяких країнах колишнього соціалістичного табору.

ФОРМИ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ОСІБ ВІД НЕЗАКОННИХ РІШЕНЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

Володимир Горбалінський

кандидат юридичних наук, доцент кафедри загальноправових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (Дніпро, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-6203-6151
Anotation. Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту форм судового захисту прав осіб від незаконних рішень суб’єктів владних повноважень. У статті здійснюється науковий аналіз доктрини форм судового захисту, видів та способів судового захисту право осіб від незаконних рішень суб’єктів владних повноважень. Обґрунтовується, що під формою захисту слід розуміти визначену у законодавстві сукупність правового інструментарію, заходів і засобів, які використовує особа з метою поновлення своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів. Звертається увага, що у публічно-правових відносинах правильно підібраний спосіб захисту порушених суб’єктивних прав буде визначати ефективність такого захисту та в подальшому впливати на можливість відновлення порушеного права.
Keywords: Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту форм судового захисту прав осіб від незаконних рішень суб’єктів владних повноважень. У статті здійснюється науковий аналіз доктрини форм судового захисту, видів та способів судового захисту право осіб від незаконних рішень суб’єктів владних повноважень. Обґрунтовується, що під формою захисту слід розуміти визначену у законодавстві сукупність правового інструментарію, заходів і засобів, які використовує особа з метою поновлення своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів. Звертається увага, що у публічно-правових відносинах правильно підібраний спосіб захисту порушених суб’єктивних прав буде визначати ефективність такого захисту та в подальшому впливати на можливість відновлення порушеного права.

ТИПОВІ СЛІДЧІ СИТУАЦІЇ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ПЕРЕПРАВЛЕННЯ ОСІБ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Михайло Горін

здобувач кафедри правоохоронної та антикорупційної діяльності Міжрегіональної Академії управління персоналом (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-9685-8315
Anotation. У статті встановлено чинники, що найбільше впливають на особливості слідчих ситуацій і розслідування: джерело одержання первинної інформації та суб’єкт отримання первинного матеріалу. Залежно від варіацій інформаційного наповнення виділено такі типові слідчі ситуації: 1) особу злочинця, зокрема, організатора або (та) керівника незаконного переправлення осіб через державний кордон України (або особу яка сприяла незаконному переправленню), затримано на місці події, є свідки та матеріальні сліди кримінального правопорушення; 2) особу (групу осіб) затримано при використанні підроблених паспортів для перетинання державного кордон в пунктах пропуску через державний кордон України; 3) затримано особу (групу осіб) без відповідних документів під час спроби незаконно перетнути державний кордон України поза пунктами пропуску; 4) кримінальне провадження розпочато за даними оперативно-розшукових підрозділів, які мають у своєму розпорядженні достовірну, але неповну інформацію про злочинну групу, діяльність якої пов’язана з незаконним переправленням осіб через державний кордон України. Для кожної слідчої ситуації розроблено слідчі версії та алгоритми дій з їх перевірки.
Keywords: У статті встановлено чинники, що найбільше впливають на особливості слідчих ситуацій і розслідування: джерело одержання первинної інформації та суб’єкт отримання первинного матеріалу. Залежно від варіацій інформаційного наповнення виділено такі типові слідчі ситуації: 1) особу злочинця, зокрема, організатора або (та) керівника незаконного переправлення осіб через державний кордон України (або особу яка сприяла незаконному переправленню), затримано на місці події, є свідки та матеріальні сліди кримінального правопорушення; 2) особу (групу осіб) затримано при використанні підроблених паспортів для перетинання державного кордон в пунктах пропуску через державний кордон України; 3) затримано особу (групу осіб) без відповідних документів під час спроби незаконно перетнути державний кордон України поза пунктами пропуску; 4) кримінальне провадження розпочато за даними оперативно-розшукових підрозділів, які мають у своєму розпорядженні достовірну, але неповну інформацію про злочинну групу, діяльність якої пов’язана з незаконним переправленням осіб через державний кордон України. Для кожної слідчої ситуації розроблено слідчі версії та алгоритми дій з їх перевірки.

ВЗАЄМОДІЯ РІЗНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ШАХРАЙСТВА У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ БАНКІВСЬКИХ ЕЛЕКТРОННИХ ПЛАТЕЖІВ: АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ

Артем Жилін

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-4267-2260
Anotation. Наукова стаття присвячена деяким аспектам розслідування шахрайства у сфері використання банківських електронних платежів. Зазначено, що взаємодія є обов’язковою складовою для будь-якого соціального процесу. Під час розслідування кримінальних правопорушень вказана категорія не зменшує свого значення, а, навпаки, необхідність її застосування лише збільшується. Тим паче в кримінальних провадженнях за фактом вчинення шахрайства у сфері використання банківських електронних платежів. Це пояснюється наступними факторами. Так, завжди виникає потреба у реалізації негласних слідчих (розшукових) дій, що одразу вказує на обов’язкове залучення спеціалістів різних підрозділів правоохоронних органів. Крім того, реалізація окремих тактичних операцій також викликає необхідність у взаємодії не тільки працівників Національної поліції, але й інших відомств.
Keywords: Наукова стаття присвячена деяким аспектам розслідування шахрайства у сфері використання банківських електронних платежів. Зазначено, що взаємодія є обов’язковою складовою для будь-якого соціального процесу. Під час розслідування кримінальних правопорушень вказана категорія не зменшує свого значення, а, навпаки, необхідність її застосування лише збільшується. Тим паче в кримінальних провадженнях за фактом вчинення шахрайства у сфері використання банківських електронних платежів. Це пояснюється наступними факторами. Так, завжди виникає потреба у реалізації негласних слідчих (розшукових) дій, що одразу вказує на обов’язкове залучення спеціалістів різних підрозділів правоохоронних органів. Крім того, реалізація окремих тактичних операцій також викликає необхідність у взаємодії не тільки працівників Національної поліції, але й інших відомств.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В ІТ СФЕРІ

Дарʼя Заїка

аспірантка кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (Харків, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-9556-5148
Anotation. В умовах цифровізації ІТ-сфера стала однією з найбільш перспективних галузей в Україні та світі, і нараховує значну кількість фахівців та спеціалістів. Актуальність теми статті полягає в тому, що нові умови життя та праці зумовлюють необхідність адаптувати правове регулювання провідної галузі економіки Української держави, оновити правові інститути. Мета цієї статті – дослідити особливості правового регулювання суспільних відносин в ІТ-сфері, зокрема публічно-правових та приватно-правових. Авторка статті використала метод порівняння, міждисциплінарний синтез, метод ізолюючої абстракції, метод конкретизації, узагальнення, телеологічний метод, порівняльно-правовий метод. У роботі проаналізовано правову природу суспільних відносин в ІТ сфері, досліджено особливості правового регулювання кожної з цих складових, аргументовано необхідність впровадження спрощеного режиму регулювання ІТ-сфери. Ці результати дослідження дадуть змогу надалі більш глибоко розглянути правове регулювання платформної зайнятості.
Keywords: В умовах цифровізації ІТ-сфера стала однією з найбільш перспективних галузей в Україні та світі, і нараховує значну кількість фахівців та спеціалістів. Актуальність теми статті полягає в тому, що нові умови життя та праці зумовлюють необхідність адаптувати правове регулювання провідної галузі економіки Української держави, оновити правові інститути. Мета цієї статті – дослідити особливості правового регулювання суспільних відносин в ІТ-сфері, зокрема публічно-правових та приватно-правових. Авторка статті використала метод порівняння, міждисциплінарний синтез, метод ізолюючої абстракції, метод конкретизації, узагальнення, телеологічний метод, порівняльно-правовий метод. У роботі проаналізовано правову природу суспільних відносин в ІТ сфері, досліджено особливості правового регулювання кожної з цих складових, аргументовано необхідність впровадження спрощеного режиму регулювання ІТ-сфери. Ці результати дослідження дадуть змогу надалі більш глибоко розглянути правове регулювання платформної зайнятості.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ОРЕНДИ ЗЕМЛІ

Наталія Кисилиця

аспірант кафедри трудового, екологічного та аграрного права Навчально-наукового юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, Україна)
ORCID ID: 0009-0007-9228-7123
Anotation. У статті досліджено загальні засади встановлення обмежень на використання земель, що перебувають в оренді. Основний метод, що використовувався у статі – порівняльно-правовий. Зокрема, проведено аналіз законодавчих актів, що регулюють відносини оренди землі та збереження земельних ресурсів у Федеративній Республіці Німеччина, Литовській Республіці та Республіці Польща. Аналізується сучасний стан правового регулювання раціонального землекористування. З’ясовано, що встановлення обмежень необхідне для забезпечення раціонального землекористування як складової сталого землекористування. Запропоновано розглядати раціоо способом захисту земельних ресурсів є можливість орендодавця припинити орендні правовідносини не тільки за наявності порушеного права, а й з метою запобігання порушення.
Keywords: У статті досліджено загальні засади встановлення обмежень на використання земель, що перебувають в оренді. Основний метод, що використовувався у статі – порівняльно-правовий. Зокрема, проведено аналіз законодавчих актів, що регулюють відносини оренди землі та збереження земельних ресурсів у Федеративній Республіці Німеччина, Литовській Республіці та Республіці Польща. Аналізується сучасний стан правового регулювання раціонального землекористування. З’ясовано, що встановлення обмежень необхідне для забезпечення раціонального землекористування як складової сталого землекористування. Запропоновано розглядати раціоо способом захисту земельних ресурсів є можливість орендодавця припинити орендні правовідносини не тільки за наявності порушеного права, а й з метою запобігання порушення.

КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ПРОКУРАТУРИ У ЗАПОБІГАННІ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ В УКРАЇНІ

Володимир Ковальчук

начальник відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Волинської обласної прокуратури (Луцьк, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-6025-1608
Anotation. У даній науковій статті здійснено аналіз змісту законодавчих та інших нормативно-правових актів України, які регулюють діяльність органів прокуратури в нашій державі з питань запобігання кримінальним правопорушенням. У ході їх вивчення встановлено, що хоча по формі у цих правових джерелах завдання такого характеру не визначені, але по своїй соціально-правовій суті та змісту функцій прокуратура має право та зобов’язання вчиняти передбачені законом заходи, спрямовані на запобігання вчиненню суспільно небезпечних діянь та інших правопорушень, а також щодо усунення, блокування, нейтралізації тощо детермінант (причин, умов і корелянт), які спричиняють та обумовлюють формування протиправної поведінки певних осіб. У такому контексті органи прокуратури на доктринальному (науковому) рівні віднесені до суб’єктів спеціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням, тобто до тих державних органів, які спеціально створюються в будь-якій державі для протидії зазначеним суспільно небезпечним діянням і наслідкам. Поряд з цим, всупереч конституційним положенням, завдання запобіжного характеру для органів прокуратури, в основному, закріплені не на законодавчому рівні, а у відомчих нормативно-правових актах України, що в певній мірі не співвідноситься також із змістом принципу законності, який є пріоритетним для зазначених суб’єктів соціальної профілактики. Виходячи із сьогоднішнього правового статусу прокуратури та її спрямованості у цілому на забезпечення завдань кримінально-процесуального законодавства, у цій науковій роботі доведена необхідність його змістовної видозміни з метою підвищення рівня ефективності та створення відповідних правових гарантій щодо здійснення прокурорами всіх рівнів функцій соціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням.
Keywords: У даній науковій статті здійснено аналіз змісту законодавчих та інших нормативно-правових актів України, які регулюють діяльність органів прокуратури в нашій державі з питань запобігання кримінальним правопорушенням. У ході їх вивчення встановлено, що хоча по формі у цих правових джерелах завдання такого характеру не визначені, але по своїй соціально-правовій суті та змісту функцій прокуратура має право та зобов’язання вчиняти передбачені законом заходи, спрямовані на запобігання вчиненню суспільно небезпечних діянь та інших правопорушень, а також щодо усунення, блокування, нейтралізації тощо детермінант (причин, умов і корелянт), які спричиняють та обумовлюють формування протиправної поведінки певних осіб. У такому контексті органи прокуратури на доктринальному (науковому) рівні віднесені до суб’єктів спеціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням, тобто до тих державних органів, які спеціально створюються в будь-якій державі для протидії зазначеним суспільно небезпечним діянням і наслідкам. Поряд з цим, всупереч конституційним положенням, завдання запобіжного характеру для органів прокуратури, в основному, закріплені не на законодавчому рівні, а у відомчих нормативно-правових актах України, що в певній мірі не співвідноситься також із змістом принципу законності, який є пріоритетним для зазначених суб’єктів соціальної профілактики. Виходячи із сьогоднішнього правового статусу прокуратури та її спрямованості у цілому на забезпечення завдань кримінально-процесуального законодавства, у цій науковій роботі доведена необхідність його змістовної видозміни з метою підвищення рівня ефективності та створення відповідних правових гарантій щодо здійснення прокурорами всіх рівнів функцій соціально-кримінологічного запобігання кримінальним правопорушенням.

СУБ’ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

Дмитро Константинов

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-5396-5849
Anotation. Статтю присвячено аналізу змісту та сутності центральної та обов’язкової складової будь-яких адміністративно-правових відносин – їхнього суб’єктного складу у сфері фізичної культури і спорту. З’ясовано, що загалом характерною ознакою суб’єкта є те, що для його опису використовують характеристику через певну діяльність, тобто суб’єкт здійснює діяльність або щодо нього вона здійснюється. Причому категорії «суб’єкт адміністративного права» та «суб’єкт адміністративних правовідносин» є різними категоріями, які мають певну спільність, однак позначають різний фактаж правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб. У першому випадку йдеться про наділення їх законодавчою можливістю бути носіями прав та обов’язків і їхньої реалізації у конкретних різновидах правових зв’язків. Своєю чергою, категорія «суб’єкт адміністративних правовідносин» позначає реального учасника взаємозв’язку, який з потенційної можливості до реалізації своїх правових можливостей перетворює її у реальні дії.
Keywords: Статтю присвячено аналізу змісту та сутності центральної та обов’язкової складової будь-яких адміністративно-правових відносин – їхнього суб’єктного складу у сфері фізичної культури і спорту. З’ясовано, що загалом характерною ознакою суб’єкта є те, що для його опису використовують характеристику через певну діяльність, тобто суб’єкт здійснює діяльність або щодо нього вона здійснюється. Причому категорії «суб’єкт адміністративного права» та «суб’єкт адміністративних правовідносин» є різними категоріями, які мають певну спільність, однак позначають різний фактаж правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб. У першому випадку йдеться про наділення їх законодавчою можливістю бути носіями прав та обов’язків і їхньої реалізації у конкретних різновидах правових зв’язків. Своєю чергою, категорія «суб’єкт адміністративних правовідносин» позначає реального учасника взаємозв’язку, який з потенційної можливості до реалізації своїх правових можливостей перетворює її у реальні дії.

ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ЕКОЛОГІЧНОГО ОМБУДСМЕНА В УКРАЇНІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ

Іван Кравченко, Сергій Жмакін

Іван Кравченко, доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного та інформаційного права Сумського національного аграрного університету (Суми, Україна)
Сергій Жмакін, аспірант кафедри адміністративного та інформаційного права Сумського національного аграрного університету (Суми, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-0235-0760, ORCID ID: 0009-0009-1526-8898
Anotation. Актуальність описаної в статті проблеми обумовлена негативним антропогенним впливом на навколишнє природне середовище, а також порушенням екологічних прав людини, про що свідчить щорічна кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень екологічного законодавства. Водночас традиційні механізми захисту екологічних прав громадян не завжди підтверджують свою ефективність, що обумовлює необхідність у пошуку альтернативних механізмів захисту екологічних прав громадян. Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності запровадження інститут екологічного омбудсмена та визначенням його адміністративно-правового статусу. Для її досягнення пропонується вирішити наступні завдання: виокремити традиційні механізми захисту екологічних прав, встановити необхідність запровадження інституту екологічного омбудсмена в Україні, визначити поняття та зміст адміністративно-правового статусу екологічного омбудсмена. Досягнення поставленої мети уможливили системний підхід, діалектичний метод, метод критичного аналізу, а також формально-логічний метод. Зроблено висновок про необхідність створення та діяльності Установи екологічного омбудсмена, що відповідає вимогам сучасності та спирається на позитивних зарубіжний досвід. Запровадження інституту екологічного омбудсмена як державної інституції сприятиме демократичній трансформації.
Keywords: Актуальність описаної в статті проблеми обумовлена негативним антропогенним впливом на навколишнє природне середовище, а також порушенням екологічних прав людини, про що свідчить щорічна кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень екологічного законодавства. Водночас традиційні механізми захисту екологічних прав громадян не завжди підтверджують свою ефективність, що обумовлює необхідність у пошуку альтернативних механізмів захисту екологічних прав громадян. Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності запровадження інститут екологічного омбудсмена та визначенням його адміністративно-правового статусу. Для її досягнення пропонується вирішити наступні завдання: виокремити традиційні механізми захисту екологічних прав, встановити необхідність запровадження інституту екологічного омбудсмена в Україні, визначити поняття та зміст адміністративно-правового статусу екологічного омбудсмена. Досягнення поставленої мети уможливили системний підхід, діалектичний метод, метод критичного аналізу, а також формально-логічний метод. Зроблено висновок про необхідність створення та діяльності Установи екологічного омбудсмена, що відповідає вимогам сучасності та спирається на позитивних зарубіжний досвід. Запровадження інституту екологічного омбудсмена як державної інституції сприятиме демократичній трансформації.

ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ, ЯКА ВЧИНЯЄ УМИСНІ ПОСЯГАННЯ НА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Руслан Кушніренко

старший викладач кафедри спеціальної фізичної підготовки Харківського національного університету внутрішніх справ (Харків, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-3190-5964
Anotation. У статті наведено характеристику особи злочинця, який вчиняє умисні посягання на життя людини. Встановлено, що вона характеризується досить неординарними особливостями. До 2014 року, до початку вторгнення росії на Донбас та Крим, ознаки особи злочинця носять досить загальний характер, проте більшість умисних вбивств реєструвалася в основному у Донецькій області. Після окупації частини Луганської та Донецької областей ситуація дуже змінилася. Попри зменшення загальної кількості умисних вбивств протягом останніх десятиліть, зміни у структурі умисних вбивств та зменшення загальної кількості вбивств, які вчинюються за окремими обтяжуючими обставинами, ця сфера потребує наразі першочергової уваги з боку правоохоронних органів, держави, розробки дієвих заходів запобігання цим небезпечним посяганням, створення та впровадження ефективних заходів захисту життя і здоров’я громадян.
Keywords: У статті наведено характеристику особи злочинця, який вчиняє умисні посягання на життя людини. Встановлено, що вона характеризується досить неординарними особливостями. До 2014 року, до початку вторгнення росії на Донбас та Крим, ознаки особи злочинця носять досить загальний характер, проте більшість умисних вбивств реєструвалася в основному у Донецькій області. Після окупації частини Луганської та Донецької областей ситуація дуже змінилася. Попри зменшення загальної кількості умисних вбивств протягом останніх десятиліть, зміни у структурі умисних вбивств та зменшення загальної кількості вбивств, які вчинюються за окремими обтяжуючими обставинами, ця сфера потребує наразі першочергової уваги з боку правоохоронних органів, держави, розробки дієвих заходів запобігання цим небезпечним посяганням, створення та впровадження ефективних заходів захисту життя і здоров’я громадян.

КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ: ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕНЬ

Аліна Мурзановська

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-8645-0261
Anotation. У статті визначені окремі проблемі питання методології досліджень відповідності кримінального процесуального права України та Європейського Союзу, окреслені можливі та необхідні напрями його адаптації та визначені перспективи розвитку кримінально-процесуальної науки з метою створення теоретичного обґрунтування необхідності та доцільності подальших змін кримінального процесуального законодавства. Підкреслюється, що євроінтеграційні процеси України викликають необхідність у здійсненні заходів як законодавчого, так і інституційного та організаційного характеру. Серед основних напрямків адаптації виділені наступні: спрощення кримінального провадження; забезпечення безпеки свідків і потерпілих та допомога потерпілим від кримінальних правопорушень; правове регулювання боротьби з тероризмом, кіберзлочинністю, корупцією; розробка антикорупційних стандартів кримінального процесуального законодавства України, а також застосування Конвенції про захист прав та основоположних свобод та практики ЄСПЛ як джерел права.
Keywords: У статті визначені окремі проблемі питання методології досліджень відповідності кримінального процесуального права України та Європейського Союзу, окреслені можливі та необхідні напрями його адаптації та визначені перспективи розвитку кримінально-процесуальної науки з метою створення теоретичного обґрунтування необхідності та доцільності подальших змін кримінального процесуального законодавства. Підкреслюється, що євроінтеграційні процеси України викликають необхідність у здійсненні заходів як законодавчого, так і інституційного та організаційного характеру. Серед основних напрямків адаптації виділені наступні: спрощення кримінального провадження; забезпечення безпеки свідків і потерпілих та допомога потерпілим від кримінальних правопорушень; правове регулювання боротьби з тероризмом, кіберзлочинністю, корупцією; розробка антикорупційних стандартів кримінального процесуального законодавства України, а також застосування Конвенції про захист прав та основоположних свобод та практики ЄСПЛ як джерел права.

КОЛЕКТИВНІ УГОДИ І КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ ЯК ВИДИ ДОГОВОРІВ ПРО ПРАЦЮ

Ольга Потопахіна, Ірина Швидченко

Ольга Потопахіна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (Одеса, Україна)
Ірина Швидченко, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри екологічного права і контролю Одеського державного екологічного університету (Одеса, Україна)
ORCID ID: 0009-0002-6321-7488, ORCID ID: 0000-0003-3031-9656
Anotation. У науковій статті здійснене теоретико-правове дослідження колективного договору та угод як видів договорів про працю з урахуванням змін у правовій регламентації колективно-договірного регулювання трудових та соціально-економічних відносин у законодавстві України про працю. Досліджено нововведення у правовій регламентації колективного договору як виду договорів про працю, які запроваджені Законом України «Про колективні договори та угоди» від 23.02.2023 р. № 2937-IX та іншими законодавчими актами. Визначено, що договори про працю як категорія трудового права об’єднують різні види договорів: колективний договір, колективні угоди, інші види угод між сторонами соціального діалогу в колективних трудових правовідносинах, трудовий договір та інші види договорів (угод) між працівником і роботодавцем в індивідуальних трудових правовідносинах. Вказується, що колективний договір – це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціальні, економічні відносини між роботодавцем і працівниками підприємства, установи, організації, а його змістом є узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати трудові, соціальні, економічні відносини між роботодавцем і працівниками в даній організації. У статті підкреслюється особливе значення колективного договору у колективно-договірному регулюванні трудових і соціально-економічних відносин, який відкриває нові можливості для захисту прав та законних інтересів працівниками та роботодавцями.
Keywords: У науковій статті здійснене теоретико-правове дослідження колективного договору та угод як видів договорів про працю з урахуванням змін у правовій регламентації колективно-договірного регулювання трудових та соціально-економічних відносин у законодавстві України про працю. Досліджено нововведення у правовій регламентації колективного договору як виду договорів про працю, які запроваджені Законом України «Про колективні договори та угоди» від 23.02.2023 р. № 2937-IX та іншими законодавчими актами. Визначено, що договори про працю як категорія трудового права об’єднують різні види договорів: колективний договір, колективні угоди, інші види угод між сторонами соціального діалогу в колективних трудових правовідносинах, трудовий договір та інші види договорів (угод) між працівником і роботодавцем в індивідуальних трудових правовідносинах. Вказується, що колективний договір – це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціальні, економічні відносини між роботодавцем і працівниками підприємства, установи, організації, а його змістом є узгоджені сторонами умови (положення), покликані врегулювати трудові, соціальні, економічні відносини між роботодавцем і працівниками в даній організації. У статті підкреслюється особливе значення колективного договору у колективно-договірному регулюванні трудових і соціально-економічних відносин, який відкриває нові можливості для захисту прав та законних інтересів працівниками та роботодавцями.

НІМЕЦЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ XIX-XX СТОЛІТЬ З СЕРЕДНЬОВІЧНОГО КАНОНІЧНОГО ПРАВА

Валерій Санжаров

здобувач кафедри публічно-правових дисциплін Університету сучасних знань (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-4075-8572
Anotation. Стаття присвячена характеристиці основних концепцій та тенденцій вивчення середньовічного канонічного права у німецькій історіографії та їх еволюції у ХІХ–ХХ століттях. Автором констатовано, що в ХІХ ст. було започатковано наукове вивчення і публікацію джерел з канонічного права. Висловлено думку, що на ці публікації джерел та дані джерелознавчих досліджень спиралися тогочасні узагальнюючі роботи з теорії та історії канонічного права, його функцій, місця та значення у Церкві та соціальній структурі середньовічного суспільства. Аналізуються підходи до вивчення середньовічного церковного права, основні концепції та підсумкові узагальнення Фрідріха Маасена та Йогана Фрідріха фон Шульте. Доведено, що напрацювання німецької школи дослідників церковного права ХІХ ст. є основою сучасних поглядів істориків права на розвиток канонічного права. Відзначено, що у XX столітті багато положень німецької школи церковного права, що стосуються історії створення «Декрету» Граціана, раннього періоду історії декреталістики, оцінки ролі Болонського університету у формуванні церковного права, впливу папської курії на цей процес та ступенем контролю римського престолу діяльності університетів та розвитку канонічного права тощо були переглянуті, але загальна схема розвитку канонічного права все ще залишається незмінною.
Keywords: Стаття присвячена характеристиці основних концепцій та тенденцій вивчення середньовічного канонічного права у німецькій історіографії та їх еволюції у ХІХ–ХХ століттях. Автором констатовано, що в ХІХ ст. було започатковано наукове вивчення і публікацію джерел з канонічного права. Висловлено думку, що на ці публікації джерел та дані джерелознавчих досліджень спиралися тогочасні узагальнюючі роботи з теорії та історії канонічного права, його функцій, місця та значення у Церкві та соціальній структурі середньовічного суспільства. Аналізуються підходи до вивчення середньовічного церковного права, основні концепції та підсумкові узагальнення Фрідріха Маасена та Йогана Фрідріха фон Шульте. Доведено, що напрацювання німецької школи дослідників церковного права ХІХ ст. є основою сучасних поглядів істориків права на розвиток канонічного права. Відзначено, що у XX столітті багато положень німецької школи церковного права, що стосуються історії створення «Декрету» Граціана, раннього періоду історії декреталістики, оцінки ролі Болонського університету у формуванні церковного права, впливу папської курії на цей процес та ступенем контролю римського престолу діяльності університетів та розвитку канонічного права тощо були переглянуті, але загальна схема розвитку канонічного права все ще залишається незмінною.

ЗАПОБІГАННЯ ВИНИКНЕННЮ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРЕДМЕТ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Олександр Чекригін

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0003-4450-240X
Anotation. Наголошено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій, здійснюючи діяльність із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, набуває правового статусу суб’єкта значної кількості суспільних відносин. Акцентовано на необхідності здійснення регулюючого впливу на суспільні відносини, що виникають і знаходять свій розвиток з приводу здійснення Державної служби України з надзвичайних ситуацій діяльності із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій. Підкреслено, що визначення сутності запобігання виникненню надзвичайних ситуацій як об’єкту адміністративно-правового регулювання дозволить встановити особливості суспільних відносин, у межах яких здійснюється така діяльність та здійснити характеристику їх основних змістовних компонентів із акцентуванням уваги на місце і роль у них Державної служби України з надзвичайних ситуацій як основного суб’єкта реалізації досліджуваної функції. Розкрито значення та розуміння термінів «адміністративно-правове регулювання», «об’єкт правового регулювання», «предмет правового регулювання», «предмет діяльності».
Keywords: Наголошено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій, здійснюючи діяльність із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, набуває правового статусу суб’єкта значної кількості суспільних відносин. Акцентовано на необхідності здійснення регулюючого впливу на суспільні відносини, що виникають і знаходять свій розвиток з приводу здійснення Державної служби України з надзвичайних ситуацій діяльності із запобігання виникненню надзвичайних ситуацій. Підкреслено, що визначення сутності запобігання виникненню надзвичайних ситуацій як об’єкту адміністративно-правового регулювання дозволить встановити особливості суспільних відносин, у межах яких здійснюється така діяльність та здійснити характеристику їх основних змістовних компонентів із акцентуванням уваги на місце і роль у них Державної служби України з надзвичайних ситуацій як основного суб’єкта реалізації досліджуваної функції. Розкрито значення та розуміння термінів «адміністративно-правове регулювання», «об’єкт правового регулювання», «предмет правового регулювання», «предмет діяльності».

ПРАВОВА ПРИРОДА СУСПІЛЬНО КОРИСНИХ РОБІТ ЯК ВИДУ АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ ЗА НЕВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКУ ЩОДО СПЛАТИ АЛІМЕНТІВ

Вікторія Чохрій

аспірантка кафедри цивільного права та процесу Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка», адвокат (Львів, Україна)
ORCID ID: 0009-0007-7868-5715
Anotation. Статтю присвячено дослідженню правової природи притягнення особи до суспільно корисних робіт як виду адміністративного стягнення за невиконання обов’язку щодо сплати аліментів, визначенню ознак, притаманних цьому виду стягнень, та його належності до інституту адміністративної відповідальності. Авторка виділила два аспекти правової природи адміністративної відповідальності за невиконання обов’язку зі сплати аліментів, а саме те, що за своїм змістом суспільно корисні роботи є: а) формою адміністративного покарання, тобто реакція держави в особі уповноважених органів на вчинене правопорушення; б) юридичним інструментом правового регулювання відносин, що стосується питання сплати аліментів. У науковій статті з’ясовано приналежність суспільно корисних робіт, як виду адміністративного стягнення за невиконання обов’язку щодо сплати аліментів до інституту адміністративної відповідальності та визначено низку ознак, притаманних цьому виду відповідальності.
Keywords: Статтю присвячено дослідженню правової природи притягнення особи до суспільно корисних робіт як виду адміністративного стягнення за невиконання обов’язку щодо сплати аліментів, визначенню ознак, притаманних цьому виду стягнень, та його належності до інституту адміністративної відповідальності. Авторка виділила два аспекти правової природи адміністративної відповідальності за невиконання обов’язку зі сплати аліментів, а саме те, що за своїм змістом суспільно корисні роботи є: а) формою адміністративного покарання, тобто реакція держави в особі уповноважених органів на вчинене правопорушення; б) юридичним інструментом правового регулювання відносин, що стосується питання сплати аліментів. У науковій статті з’ясовано приналежність суспільно корисних робіт, як виду адміністративного стягнення за невиконання обов’язку щодо сплати аліментів до інституту адміністративної відповідальності та визначено низку ознак, притаманних цьому виду відповідальності.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЮ ПОЛІЦІЄЮ УКРАЇНИ

Олег Ярошак

аспірант Класичного приватного університету (Запоріжжя, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-9179-1837
Anotation. У статті визначено, що Конституція України, як основний гарант закріплює право громадян держави на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), на право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39) у визначеному законом порядку. Саме тому питанням забезпечення публічної безпеки та публічного порядку органами державної влади приділяється вкрай важливе місце. Визначено, що на підрозділі органів Національної поліції покладаються завдання саме у забезпеченні належних умов щодо охорони громадського порядку та публічної безпеки шляхом застосування у діяльності різних адміністративних форм та методів. Таким чином, забезпечення публічної безпеки і порядку в Україні органами Національної поліції це певний комплекс адміністративно-правових відносин, направлених на захисту прав і свобод людини та осіб, забезпечення захисту прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, повагу до честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі, нормальні умови життєдіяльності людини,а також дотримання інтересів суспільства і держави.
Keywords: У статті визначено, що Конституція України, як основний гарант закріплює право громадян держави на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), на право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39) у визначеному законом порядку. Саме тому питанням забезпечення публічної безпеки та публічного порядку органами державної влади приділяється вкрай важливе місце. Визначено, що на підрозділі органів Національної поліції покладаються завдання саме у забезпеченні належних умов щодо охорони громадського порядку та публічної безпеки шляхом застосування у діяльності різних адміністративних форм та методів. Таким чином, забезпечення публічної безпеки і порядку в Україні органами Національної поліції це певний комплекс адміністративно-правових відносин, направлених на захисту прав і свобод людини та осіб, забезпечення захисту прав і свобод громадян, їх життя і здоров’я, повагу до честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі, нормальні умови життєдіяльності людини,а також дотримання інтересів суспільства і держави.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЯК ОСНОВА ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Георгій Цулаія

здобувач
Закладу вищої освіти «Міжнародний університет бізнесу і права» (Херсон, Україна)
ORCID ID: 0009-0002-6256-6483
Anotation. У роботі досліджуються питання теоретичних та наукових підходів до визначення змісту поняття «державна політика». Аналізуються концепції, які відображають звʼязок державної політики з громадянським суспільством. Зʼясовано, що критерій державності не означає, що державна політика вирішує питання виключно владного характеру, а так чи інакше безпосередньо повʼязана з проблемами суспільства, залежить від умов його розвитку та його складу та повністю направлена на вирішення його проблем. Визначено, що формування та реалізація державної політики відбувається за умови наявності сталих звʼязків влади та громадянського суспільства. Проаналізовано конституційні приписи стосовно формування державної влади в Україні та обґрунтування позиції, що державна політика фактично формується єдиним джерелом влади – народом, а основною проблемою, яка продовжує бути невирішеною в сучасному українському суспільстві, є відстоювання інтересів провладних субʼєктів, замість інтересів суспільства, що негативно впливає на процес реалізації державної політики. Зʼясовано, що ще одним недоліком існуючих механізмів взаємодії громадянського суспільства на державну політику є відсутність механізму контролю за імплементацією та виконанням громадських рішень.
Keywords: У роботі досліджуються питання теоретичних та наукових підходів до визначення змісту поняття «державна політика». Аналізуються концепції, які відображають звʼязок державної політики з громадянським суспільством. Зʼясовано, що критерій державності не означає, що державна політика вирішує питання виключно владного характеру, а так чи інакше безпосередньо повʼязана з проблемами суспільства, залежить від умов його розвитку та його складу та повністю направлена на вирішення його проблем. Визначено, що формування та реалізація державної політики відбувається за умови наявності сталих звʼязків влади та громадянського суспільства. Проаналізовано конституційні приписи стосовно формування державної влади в Україні та обґрунтування позиції, що державна політика фактично формується єдиним джерелом влади – народом, а основною проблемою, яка продовжує бути невирішеною в сучасному українському суспільстві, є відстоювання інтересів провладних субʼєктів, замість інтересів суспільства, що негативно впливає на процес реалізації державної політики. Зʼясовано, що ще одним недоліком існуючих механізмів взаємодії громадянського суспільства на державну політику є відсутність механізму контролю за імплементацією та виконанням громадських рішень.

УДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ У СПРАВАХ ПРОТИ УКРАЇНИ

Олена Мазуренко

аспірантка кафедри цивільного, трудового права та права соціального забезпечення Донецького державного університету внутрішніх справ (Кропивницький, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-8258-2424
Anotation. У статті розкривається роль та значення міжнародних інституцій, зокрема Європейського суду з прав людини щодо забезпечення ефективної реалізації трудових прав та законних інтересів працівників. На основі аналізу Рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України продемонстровано недосконалість вітчизняного трудового законодавства у частині ефективного захисту прав працівників. Стверджується, що удосконалення вітчизняного трудового законодавства повинно бути кардинальним і потребує ідеологічної перебудови, зокрема у частині правового регулювання оплати праці. Обстоюється думка, що реалізація принципу верховенства права охоплює не лише систему національного захисту трудових прав, а й міжнародні інституції, про що свідчить цивілізаційні перетворення в Україні на основі загальновизнаних демократичних цінностей. Наголошується, що українське трудове законодавство повинно бути удосконалено шляхом прийняття Трудового кодексу України як єдиного кодифікованого акту побудованого на сучасній ідеології, що відповідає запитам суспільства та загальновизнаним демократичним цінностям.
Keywords: У статті розкривається роль та значення міжнародних інституцій, зокрема Європейського суду з прав людини щодо забезпечення ефективної реалізації трудових прав та законних інтересів працівників. На основі аналізу Рішень Європейського суду з прав людини у справах проти України продемонстровано недосконалість вітчизняного трудового законодавства у частині ефективного захисту прав працівників. Стверджується, що удосконалення вітчизняного трудового законодавства повинно бути кардинальним і потребує ідеологічної перебудови, зокрема у частині правового регулювання оплати праці. Обстоюється думка, що реалізація принципу верховенства права охоплює не лише систему національного захисту трудових прав, а й міжнародні інституції, про що свідчить цивілізаційні перетворення в Україні на основі загальновизнаних демократичних цінностей. Наголошується, що українське трудове законодавство повинно бути удосконалено шляхом прийняття Трудового кодексу України як єдиного кодифікованого акту побудованого на сучасній ідеології, що відповідає запитам суспільства та загальновизнаним демократичним цінностям.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОНЯТТЯ ТА ВИДІВ ТРУДОВИХ СПОРІВ В КОНТЕКСТІ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Ольга Столяр

здобувачка кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (Київ, Україна)
ORCID ID: 0009-0006-1939-6043
Anotation. У даній статті автором розглянуто наукові підходи до визначення поняття «трудовий спір», під яким слід розуміти правові розбіжності, котрі виникають між працівником, колективом працівників та роботодавцем, а також між іншими суб’єктами трудових відносин, щодо застосування трудових норм, реалізації конфліктуючими суб’єктами своїх прав та виконання покладених на них обов’язків. Доводиться, що всі трудові спори (конфлікти) доцільно класифікувати відповідно до законодавства на індивідуальні та колективні і вже кожен із відповідних різновидів поділяти на окремі підвиди. Індивідуальні трудові спори варто класифікувати за такими критеріями як: за особливістю предмета спору; за підвідомчістю; з урахуванням об’єкта спору; за суб’єктом, який заявляє про порушення свого трудового права. У свою чергу колективні трудові спори можуть розмежовуватися залежно від рівня виникнення спору, а також залежно від порядку його вирішення. Доведено, що ознаками трудових спорів, які відмежовують їх від інших юридичних конфліктів є: особливості суб’єктного складу – трудові спори (конфлікти) – це розбіжності, які виникають виключно між учасниками трудових правовідносин, тобто працівниками та роботодавцями.
Keywords: У даній статті автором розглянуто наукові підходи до визначення поняття «трудовий спір», під яким слід розуміти правові розбіжності, котрі виникають між працівником, колективом працівників та роботодавцем, а також між іншими суб’єктами трудових відносин, щодо застосування трудових норм, реалізації конфліктуючими суб’єктами своїх прав та виконання покладених на них обов’язків. Доводиться, що всі трудові спори (конфлікти) доцільно класифікувати відповідно до законодавства на індивідуальні та колективні і вже кожен із відповідних різновидів поділяти на окремі підвиди. Індивідуальні трудові спори варто класифікувати за такими критеріями як: за особливістю предмета спору; за підвідомчістю; з урахуванням об’єкта спору; за суб’єктом, який заявляє про порушення свого трудового права. У свою чергу колективні трудові спори можуть розмежовуватися залежно від рівня виникнення спору, а також залежно від порядку його вирішення. Доведено, що ознаками трудових спорів, які відмежовують їх від інших юридичних конфліктів є: особливості суб’єктного складу – трудові спори (конфлікти) – це розбіжності, які виникають виключно між учасниками трудових правовідносин, тобто працівниками та роботодавцями.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАВНИЧОЇ ДОПОМОГИ У ПРОЦЕСІ ВИРІШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

Михайло Іванців

здобувач Заклад вищої освіти «Міжнародний університет бізнесу і права» (Херсон, Україна)
ORCID ID: 0009-0006-5493-0192
Anotation. У статті проаналізовано поняття та специфіку професійної правничої допомоги у процесі вирішення адміністративних справ в Україні, яких виведено шляхом дослідження загальних засад надання професійної правничої допомоги. Визначено основні ознаки, які характеризують професійну правничу допомогу у процесі вирішення адміністративних справ, а також мету запровадження вказаного інституту як інструмента забезпечення й реалізації принципу верховенства права. Наголошено на тому, що до особливих ознак професійної правничої допомоги слід відносити такі: 1) це різновид професійної діяльності, яку реалізує адвокат; 2) передбачає правовий зміст у діях (послугах), зокрема надання правової інформації та консультацій, складання документів правового характеру, здійснення представництва іншої особи в суді, забезпечення захисту особи від кримінального обвинувачення тощо, які можуть мати значення юридичного факту, що породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини; 3) може надаватися на платній чи безоплатній основі; 4) має ризиковий характер, якщо вона надана на платній основі (на договірних засадах), оскільки надання професійної правничої допомоги не гарантує отримання позитивного результату у справі на користь клієнта; 5) відповідає принципам верховенства права, законності, незалежності, превентивності, неприпустимості конфлікту інтересів, конфіденційності, якісності тощо. Автором акцентовано увагу на тому, що принципи надання професійної правничої допомоги щодо спорів у сфері публічно-правових відносин корелюють зі специфікою суспільних відносин, які становлять зміст останніх та проявляються в тому, що, по-перше, вагоме значення має ідея гарантування, утвердження, забезпечення та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина; по-друге, під час застосування будь-яких правових інструментів гарантування, утвердження, забезпечення та захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина підвищену увагу приділено дотриманню ідеї верховенства права та законності.
Keywords: У статті проаналізовано поняття та специфіку професійної правничої допомоги у процесі вирішення адміністративних справ в Україні, яких виведено шляхом дослідження загальних засад надання професійної правничої допомоги. Визначено основні ознаки, які характеризують професійну правничу допомогу у процесі вирішення адміністративних справ, а також мету запровадження вказаного інституту як інструмента забезпечення й реалізації принципу верховенства права. Наголошено на тому, що до особливих ознак професійної правничої допомоги слід відносити такі: 1) це різновид професійної діяльності, яку реалізує адвокат; 2) передбачає правовий зміст у діях (послугах), зокрема надання правової інформації та консультацій, складання документів правового характеру, здійснення представництва іншої особи в суді, забезпечення захисту особи від кримінального обвинувачення тощо, які можуть мати значення юридичного факту, що породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини; 3) може надаватися на платній чи безоплатній основі; 4) має ризиковий характер, якщо вона надана на платній основі (на договірних засадах), оскільки надання професійної правничої допомоги не гарантує отримання позитивного результату у справі на користь клієнта; 5) відповідає принципам верховенства права, законності, незалежності, превентивності, неприпустимості конфлікту інтересів, конфіденційності, якісності тощо. Автором акцентовано увагу на тому, що принципи надання професійної правничої допомоги щодо спорів у сфері публічно-правових відносин корелюють зі специфікою суспільних відносин, які становлять зміст останніх та проявляються в тому, що, по-перше, вагоме значення має ідея гарантування, утвердження, забезпечення та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина; по-друге, під час застосування будь-яких правових інструментів гарантування, утвердження, забезпечення та захисту конституційних прав і свобод людини й громадянина підвищену увагу приділено дотриманню ідеї верховенства права та законності.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ПРОТИДІЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ У ПРАВОВОМУ ПОЛІ УКРАЇНИ. ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Валентина Різник

аспірант кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, Україна)
ORCID ID: 0009-0004-0986-7118
Anotation. У науковій статті узагальнено розвиток теоретичних знань щодо потенціалу, тенденцій і можливих напрямів використання технологій штучного інтелекту як інструменту протидії дезінформації в інформаційних відносинах на основі законодавчого закріплення та засобу підвищення ефективності реалізації виборчого процесу в Україні. Методологічну основу наукового дослідження становить сукупність принципів наукового пізнання (науковість, усебічність, плюралізм), загальних методів мислення (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення), філософських (діалектичний, метафізичний, герменевтичний, гносеологічний), загальнонаукових (функціональний, структурний) і конкретно-наукових (формально-юридичний, порівняльно-правовий) методів, застосування яких забезпечило обґрунтованість і вірогідність результатів дослідження змісту та значення штучного інтелекту як новітнього інструментарію технології здійснення протидії дезінформації реалізації інформаційної безпеки в сучасних умовах. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше проаналізовано потенціал розвитку технологій штучного інтелекту як важливого інструмента функціонування інформаційної безпеки у державі, протидії поширення фейкових новин та неправдивої інформації у суспільстві, в тому числі, через розширення законодавчої діяльності, удосконалення правової регламентації й розширення законодавчих техніки шляхом цифрової та правової трансформації; удосконалено характеристику сучасного стану, тенденцій та основних напрямів функціонування штучного інтелекту в політично-правовій сфері та перспективи його впровадження у виборчий процес з метою забезпечення рівного доступу до об’єктивної та достовірної інформації всіх суб’єктів виборчого процесу; набули подальшого розвитку наукові уявлення про доктринальні й нормативні підходи щодо значення штучного інтелекту в належній реалізації інформаційної безпеки політико-правової галузі, а також дискусійні питання та ймовірні загрози, пов’язані з правовим регулюванням створення, введення в дію та використання технологій штучного інтелекту в інформаційних системах.
Keywords: У науковій статті узагальнено розвиток теоретичних знань щодо потенціалу, тенденцій і можливих напрямів використання технологій штучного інтелекту як інструменту протидії дезінформації в інформаційних відносинах на основі законодавчого закріплення та засобу підвищення ефективності реалізації виборчого процесу в Україні. Методологічну основу наукового дослідження становить сукупність принципів наукового пізнання (науковість, усебічність, плюралізм), загальних методів мислення (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення), філософських (діалектичний, метафізичний, герменевтичний, гносеологічний), загальнонаукових (функціональний, структурний) і конкретно-наукових (формально-юридичний, порівняльно-правовий) методів, застосування яких забезпечило обґрунтованість і вірогідність результатів дослідження змісту та значення штучного інтелекту як новітнього інструментарію технології здійснення протидії дезінформації реалізації інформаційної безпеки в сучасних умовах. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше проаналізовано потенціал розвитку технологій штучного інтелекту як важливого інструмента функціонування інформаційної безпеки у державі, протидії поширення фейкових новин та неправдивої інформації у суспільстві, в тому числі, через розширення законодавчої діяльності, удосконалення правової регламентації й розширення законодавчих техніки шляхом цифрової та правової трансформації; удосконалено характеристику сучасного стану, тенденцій та основних напрямів функціонування штучного інтелекту в політично-правовій сфері та перспективи його впровадження у виборчий процес з метою забезпечення рівного доступу до об’єктивної та достовірної інформації всіх суб’єктів виборчого процесу; набули подальшого розвитку наукові уявлення про доктринальні й нормативні підходи щодо значення штучного інтелекту в належній реалізації інформаційної безпеки політико-правової галузі, а також дискусійні питання та ймовірні загрози, пов’язані з правовим регулюванням створення, введення в дію та використання технологій штучного інтелекту в інформаційних системах.

СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ПОДАТКОВОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ

Олексій Олешко

адвокат, юридична компанія «Олешко & Скрипка»
ORCID ID: 0009-0007-5222-5737
Anotation. У статті досліджено проблеми характеристики суб’єктивної сторони податкового правопорушення. Проаналізовано податкове та кримінальне законодавство України щодо проблем визначення суб’єкта та суб’єктивної сторони правопорушення. Аналізується доктрина податкового права на предмет елементів складу податкового правопорушення. Наводяться проблемні аспекти у визначенні категорії «вина» у податкових правопорушеннях. Досліджено інститут вини, який було запроваджено Законом України від 16.01.2020 р. № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» з подальшими змінами, внесеними Законом України від 30.11.2021 р. № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». Зроблено висновок про те, що введення до податкового законодавств інституту вини є цілком виправданим та доцільним і відповідає вітчизняним принципам права, зокрема принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, закріпленому у ч. 2 ст. 61 Конституції України та є значним покращенням механізму притягнення осіб – суб’єктів податкового правопорушення до відповідальності за порушення податкового законодавства.
Keywords: У статті досліджено проблеми характеристики суб’єктивної сторони податкового правопорушення. Проаналізовано податкове та кримінальне законодавство України щодо проблем визначення суб’єкта та суб’єктивної сторони правопорушення. Аналізується доктрина податкового права на предмет елементів складу податкового правопорушення. Наводяться проблемні аспекти у визначенні категорії «вина» у податкових правопорушеннях. Досліджено інститут вини, який було запроваджено Законом України від 16.01.2020 р. № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» з подальшими змінами, внесеними Законом України від 30.11.2021 р. № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень». Зроблено висновок про те, що введення до податкового законодавств інституту вини є цілком виправданим та доцільним і відповідає вітчизняним принципам права, зокрема принципу індивідуалізації юридичної відповідальності, закріпленому у ч. 2 ст. 61 Конституції України та є значним покращенням механізму притягнення осіб – суб’єктів податкового правопорушення до відповідальності за порушення податкового законодавства.

ЩОДО РЕЗУЛЬТАТІВ ОПИТУВАННЯ З ВИКОРИСТАННЯ Е-ТЕХНОЛОГІЙ У ЗДІЙСНЕННІ НАРОДНОГО ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Анатолій Павзюк

аспірант кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)
ORCID ID: 0009-0008-0924-1333
Anotation. Дана стаття присвячена аналізу результатів опитування, проведеного серед громадян України (2876 респондентів), щодо використання е-технологій у здійсненні народного волевиявлення в країні. Стаття надає рекомендації щодо можливих напрямків розвитку е-технологій у волевиявленні в Україні, включаючи необхідність розробки безпечних систем, проведення інформаційних кампаній та забезпечення доступності технологій для всіх громадян. Де з огляду на результати опитування, запропоновано такі рекомендації щодо подальшого розвитку е-технологій у волевиявленні в Україні: забезпечити безпеку е-голосування (ретельно розробити та протестувати систему для захисту від можливих загроз та хакерських атак); гарантувати анонімність голосування (запобігти відслідковуванню голосів до конкретних осіб); розробити зрозумілу та просту систему голосування, забезпечивши доступність для всіх громадян; провести інформаційну кампанію, розповсюдивши інформацію про переваги та безпеку е-голосування серед громадян; залучити громадські організації та експертів (включити громадськість та експертів у розробку та впровадження е-голосування); поступово впроваджувати, розпочавши з обмежених виборчих процедур та поступово розширювати їх; забезпечити підтримку та навчання, надаючи громадянам можливість навчатися використовувати електронні сервіси, особливо серед тих, хто не має досвіду в цій галузі.
Keywords: Дана стаття присвячена аналізу результатів опитування, проведеного серед громадян України (2876 респондентів), щодо використання е-технологій у здійсненні народного волевиявлення в країні. Стаття надає рекомендації щодо можливих напрямків розвитку е-технологій у волевиявленні в Україні, включаючи необхідність розробки безпечних систем, проведення інформаційних кампаній та забезпечення доступності технологій для всіх громадян. Де з огляду на результати опитування, запропоновано такі рекомендації щодо подальшого розвитку е-технологій у волевиявленні в Україні: забезпечити безпеку е-голосування (ретельно розробити та протестувати систему для захисту від можливих загроз та хакерських атак); гарантувати анонімність голосування (запобігти відслідковуванню голосів до конкретних осіб); розробити зрозумілу та просту систему голосування, забезпечивши доступність для всіх громадян; провести інформаційну кампанію, розповсюдивши інформацію про переваги та безпеку е-голосування серед громадян; залучити громадські організації та експертів (включити громадськість та експертів у розробку та впровадження е-голосування); поступово впроваджувати, розпочавши з обмежених виборчих процедур та поступово розширювати їх; забезпечити підтримку та навчання, надаючи громадянам можливість навчатися використовувати електронні сервіси, особливо серед тих, хто не має досвіду в цій галузі.

СУТНІСТЬ ТА ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Валерія Рева

аспірантка кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)
ORCID ID: 0009-0005-0338-7049
Anotation. У статті розкрито сутність міжбюджетних відносин. Проаналізовано законодавчі та доктринальні підходи до визначення міжбюджетних відносин. Наголошено на тому, що в умовах воєнного стану Україна перебуває в активних євроінтеграційних процесах. Підкреслено, що підходи ЄС та України щодо міжбюджетних відносин мають спільні й відмінні характеристики. Вони різняться за: побудовою бюджетної системи, джерелами фінансування, ступенем централізації при регулюванні цих відносин, строками прогнозування, формами та процедурами реалізації міжбюджетних відносин. Акцентовано увагу на принципах міжбюджетних відносин. Запропоновано до їх переліку включати не лише принципи бюджетної системи, а й інші принципи.
Keywords: У статті розкрито сутність міжбюджетних відносин. Проаналізовано законодавчі та доктринальні підходи до визначення міжбюджетних відносин. Наголошено на тому, що в умовах воєнного стану Україна перебуває в активних євроінтеграційних процесах. Підкреслено, що підходи ЄС та України щодо міжбюджетних відносин мають спільні й відмінні характеристики. Вони різняться за: побудовою бюджетної системи, джерелами фінансування, ступенем централізації при регулюванні цих відносин, строками прогнозування, формами та процедурами реалізації міжбюджетних відносин. Акцентовано увагу на принципах міжбюджетних відносин. Запропоновано до їх переліку включати не лише принципи бюджетної системи, а й інші принципи.

МЕХАНІЗМ ТА ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олег Трифонов, Вячеслав Карпюк

Олег Трифонов, аспірант Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука (м. Рівне, Україна)
Вячеслав Карпюк, аспірант Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука (м. Рівне, Україна)

Anotation. На основі дослідження механізмів та особливостей управління економічної безпеки закладів вищої освіти в Україні, охарактеризовано економічну безпеку навчального закладу як складову процесу державного управління освітою. Економічна безпека закладів вищої освіти, розглянута як сукупність дій, що охоплюють захист як самого закладу, так і інтересів його стейкхолдерів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Здійснено оцінку рівня та методи які формують механізм економічної безпеки державного управління освітніх закладів. Зображена класифікація методів державного управління закладами освіти за формами впливу. Зазанчено, що багатогранний механізм державного управління освітою, який потребує вдосконалення, може охоплювати такі рівні : правовий, організаційний, економічний.
Keywords: На основі дослідження механізмів та особливостей управління економічної безпеки закладів вищої освіти в Україні, охарактеризовано економічну безпеку навчального закладу як складову процесу державного управління освітою. Економічна безпека закладів вищої освіти, розглянута як сукупність дій, що охоплюють захист як самого закладу, так і інтересів його стейкхолдерів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Здійснено оцінку рівня та методи які формують механізм економічної безпеки державного управління освітніх закладів. Зображена класифікація методів державного управління закладами освіти за формами впливу. Зазанчено, що багатогранний механізм державного управління освітою, який потребує вдосконалення, може охоплювати такі рівні : правовий, організаційний, економічний.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РІЗНИХ ВИДІВ ПІДТРИМКИ ДІЮЧОГО БІЗНЕСУ ДЛЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

Оксана Пересоляк

аспірант кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (Ужгород, Україна)
ORCID ID: 0009-0003-1259-2488
Anotation. Статтю присвячено проблематиці адміністративно-правового регулювання різних видів підтримки діючого бізнесу для внутрішньо переміщених осіб в Україні. Мета статті - охарактеризувати проблематику адміністративно-правового регулювання різних видів підтримки діючого бізнесу для внутрішньо переміщених осіб в Україні. Методами дослідження є загальнонаукові та спеціально юридичні методи. На основі проведеного дослідження було встановлено, що Урядовий проєкт «єРобота» передбачає надання грантів громадянам України, в тому числі і з числа внутрішньо переміщених осіб, для започаткування бізнесу, розвитку підприємництва та й навчання. Його спрямовано на активізацію підприємницької діяльності та й стимулювання створення робочих місць. Важливе значення в адміністративно-правовому регулюванні різних видів підтримки діючого бізнесу для внутрішньо переміщених осіб в Україні має участь уповноважених органів публічної влади України у різних програмах у рамках реалізації ряду проектів міжнародної технічної допомоги, зокрема Програма USAID “Конкурентоспроможна економіка України”.
Keywords: Статтю присвячено проблематиці адміністративно-правового регулювання різних видів підтримки діючого бізнесу для внутрішньо переміщених осіб в Україні. Мета статті - охарактеризувати проблематику адміністративно-правового регулювання різних видів підтримки діючого бізнесу для внутрішньо переміщених осіб в Україні. Методами дослідження є загальнонаукові та спеціально юридичні методи. На основі проведеного дослідження було встановлено, що Урядовий проєкт «єРобота» передбачає надання грантів громадянам України, в тому числі і з числа внутрішньо переміщених осіб, для започаткування бізнесу, розвитку підприємництва та й навчання. Його спрямовано на активізацію підприємницької діяльності та й стимулювання створення робочих місць. Важливе значення в адміністративно-правовому регулюванні різних видів підтримки діючого бізнесу для внутрішньо переміщених осіб в Україні має участь уповноважених органів публічної влади України у різних програмах у рамках реалізації ряду проектів міжнародної технічної допомоги, зокрема Програма USAID “Конкурентоспроможна економіка України”.

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СИСТЕМА ФІДУЦІАРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Ангеліна Ходирєва

аспірантка кафедри міжнародного та європейського права, Національний університет «Одеська юридична академія» (Одеса, Україна)
ORCID ID: 0009-0006-8186-619X
Anotation. Стаття призначена визначенню поняття та ознак фідуціарних правовідносин, а також їх систематизації. На основі аналізу доктринальних джерел зроблено висновок, що в українській науці цивільного права категорія фідуціарних правовідносин до кінця не розроблена, і досі не існує усталеного, загальновизнаного визначення поняття фідуціарних (довірчих) правовідносин. Пов’язано це, передусім, з тим, що такі правовідносини та правочини, засновані на них, не виділяються позитивним правом для цілей правового регулювання. У чинному Цивільному кодексі України як довірчі відносини проявляють себе просте товариство, представництво, довіреність. Однак як загальні засади фідуціарні правовідносини ніде законодавцем чітко не прописуються. Зроблено висновок про необхідність створення інституту фідуціарності. Як принцип фідуціарність визнається приватним правом лише побічно, за допомогою особливого виділення принципу добросовісності, проте цей принцип є лише оцінкою результату виконання фідуціарних відносин.
Keywords: Стаття призначена визначенню поняття та ознак фідуціарних правовідносин, а також їх систематизації. На основі аналізу доктринальних джерел зроблено висновок, що в українській науці цивільного права категорія фідуціарних правовідносин до кінця не розроблена, і досі не існує усталеного, загальновизнаного визначення поняття фідуціарних (довірчих) правовідносин. Пов’язано це, передусім, з тим, що такі правовідносини та правочини, засновані на них, не виділяються позитивним правом для цілей правового регулювання. У чинному Цивільному кодексі України як довірчі відносини проявляють себе просте товариство, представництво, довіреність. Однак як загальні засади фідуціарні правовідносини ніде законодавцем чітко не прописуються. Зроблено висновок про необхідність створення інституту фідуціарності. Як принцип фідуціарність визнається приватним правом лише побічно, за допомогою особливого виділення принципу добросовісності, проте цей принцип є лише оцінкою результату виконання фідуціарних відносин.

РЕГІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ З СУБ’ЄКТАМИ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Дар’я Губачова

здобувачка кафедри конституційного та адміністративного права Запорізького національного університету (Запоріжжя, Україна)
ORCID ID: 0009-0001-3876-3260
Anotation. У статті досліджено регіональний рівень взаємодії громадських об’єднань з суб’єктами публічної адміністрації. Встановлено, що регіональний рівень взаємодії між громадськими об’єднаннями та органами публічної влади, з огляду на поширеність місцевих органів виконавчої влади у кожній області, утворює найбільш рушійну силу впливу інститутів громадянського суспільства на державу. Виокремлено систему взаємодії громадських об’єднань з органами публічної влади на регіональному рівні. Проаналізовано характерні форми взаємодії громадських об’єднань з органами публічної влади, що сприяють формуванню та реалізації державної політики та вирішенню місцевих питань (властиві для всіх рівнів взаємодії), а саме: участь у проведенні консультацій; участь у розробленні нормативно-правових актів; участь в утворенні консультативних, дорадчих органів при органах державної влади.
Keywords: У статті досліджено регіональний рівень взаємодії громадських об’єднань з суб’єктами публічної адміністрації. Встановлено, що регіональний рівень взаємодії між громадськими об’єднаннями та органами публічної влади, з огляду на поширеність місцевих органів виконавчої влади у кожній області, утворює найбільш рушійну силу впливу інститутів громадянського суспільства на державу. Виокремлено систему взаємодії громадських об’єднань з органами публічної влади на регіональному рівні. Проаналізовано характерні форми взаємодії громадських об’єднань з органами публічної влади, що сприяють формуванню та реалізації державної політики та вирішенню місцевих питань (властиві для всіх рівнів взаємодії), а саме: участь у проведенні консультацій; участь у розробленні нормативно-правових актів; участь в утворенні консультативних, дорадчих органів при органах державної влади.

КРИМІНАЛЬНА ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСОБИ ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Денис Іллящук

здобувач Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний університет бізнесу і права» (Херсон, Україна)
ORCID ID: 0009-0000-6890-1225
Anotation. У статті наголошено, що більшість заходів забезпечення кримінального провадження, передусім запобіжних, обмежують права особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, однак їх застосування обґрунтовується реалізацією завдань кримінального провадження. Прокурор відіграє значну роль у застосуванні конкретних заходів забезпечення кримінального провадження щодо осіб у кожному окремому випадку, позаяк саме від такого суб’єкта сторони обвинувачення залежить міра обраного заходу та рівень забезпеченості кримінального провадження. З’ясовано, що прокурор у більшості випадків не готує клопотання про застосування тримання під вартою, й не здійснює ретельну перевірку таких клопотань слідчим, чим створює передумови порушення прав особи. Виокремлені повноваження прокурора під час застосування тримання під вартою в частині: самостійного ініціювання обрання, зміни чи його скасування шляхом подання клопотання до слідчого судді, суду; погодження клопотання слідчого; участі у судовому розгляді клопотання; виконанні ухвали слідчого судді, суду; нагляду за виконанням запобіжного заходу; апеляційного оскарження рішень слідчого судді; скасування/зміни запобіжного заходу.
Keywords: У статті наголошено, що більшість заходів забезпечення кримінального провадження, передусім запобіжних, обмежують права особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, однак їх застосування обґрунтовується реалізацією завдань кримінального провадження. Прокурор відіграє значну роль у застосуванні конкретних заходів забезпечення кримінального провадження щодо осіб у кожному окремому випадку, позаяк саме від такого суб’єкта сторони обвинувачення залежить міра обраного заходу та рівень забезпеченості кримінального провадження. З’ясовано, що прокурор у більшості випадків не готує клопотання про застосування тримання під вартою, й не здійснює ретельну перевірку таких клопотань слідчим, чим створює передумови порушення прав особи. Виокремлені повноваження прокурора під час застосування тримання під вартою в частині: самостійного ініціювання обрання, зміни чи його скасування шляхом подання клопотання до слідчого судді, суду; погодження клопотання слідчого; участі у судовому розгляді клопотання; виконанні ухвали слідчого судді, суду; нагляду за виконанням запобіжного заходу; апеляційного оскарження рішень слідчого судді; скасування/зміни запобіжного заходу.

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОЇ ПРОФІЛАКТИКИ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЮ ПОЛІЦІЄЮ УКРАЇНИ

Ігор Ісаєнко

здобувач Приватного вищого навчального закладу «Міжнародний університет бізнесу і права» (м. Херсон, Україна)
ORCID ID: 0009-0007-2965-8526
Anotation. У даному дослідженні громадська безпека визначається як систематичний комплекс заходів щодо забезпечення законності та правопорядку з метою збереження в довгостроковій перспективі функціонування як комплексу прав і обов’язків громадян, так і правового регулювання суспільних відносин у цілому. Розглядається громадська безпека я як безперечно необхідна соціальна умова, що забезпечує захист усіх важливих і істотних інтересів суспільства від природних і техногенних джерел небезпеки. Загалом профілактику правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку, варто розглядати в комплексі як попередження будь-яких порушень правових норм. Причому бажаного результату в цій діяльності можна досягти лише за умови, що в ній беруть участь усі суспільні інституції, всі ланки державного механізму, тобто профілактика правопорушень розглядається як важлива соціальна функція. Базу цієї профілактики становлять заходи з покращення соціальних, економічних та інших умов, включення молоді до дорослого життя, а також фінансове, правове та інше забезпечення державної молодіжної політики, заходи з перебудування системи освіти, підвищення якості освіти та виховання, а також усебічний розвиток культурного рівня населення, підвищення політичної, правової та трудової культури громадян. Усі ці заходи є важливою основою перебудови суспільства, його гуманізації, а тому фундаментом профілактики усіх, без виключення, протиправних учинків. У статті з’ясовано, що профілактична діяльність органів Національної поліції, яка безпосередньо спрямована на виявлення та усунення детермінантів, які сприяють учиненню правопорушень, спирається на принципи законності, гуманізму, гласності, диференційованого підходу, взаємодії та поміркованості дій.
Keywords: У даному дослідженні громадська безпека визначається як систематичний комплекс заходів щодо забезпечення законності та правопорядку з метою збереження в довгостроковій перспективі функціонування як комплексу прав і обов’язків громадян, так і правового регулювання суспільних відносин у цілому. Розглядається громадська безпека я як безперечно необхідна соціальна умова, що забезпечує захист усіх важливих і істотних інтересів суспільства від природних і техногенних джерел небезпеки. Загалом профілактику правопорушень, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку, варто розглядати в комплексі як попередження будь-яких порушень правових норм. Причому бажаного результату в цій діяльності можна досягти лише за умови, що в ній беруть участь усі суспільні інституції, всі ланки державного механізму, тобто профілактика правопорушень розглядається як важлива соціальна функція. Базу цієї профілактики становлять заходи з покращення соціальних, економічних та інших умов, включення молоді до дорослого життя, а також фінансове, правове та інше забезпечення державної молодіжної політики, заходи з перебудування системи освіти, підвищення якості освіти та виховання, а також усебічний розвиток культурного рівня населення, підвищення політичної, правової та трудової культури громадян. Усі ці заходи є важливою основою перебудови суспільства, його гуманізації, а тому фундаментом профілактики усіх, без виключення, протиправних учинків. У статті з’ясовано, що профілактична діяльність органів Національної поліції, яка безпосередньо спрямована на виявлення та усунення детермінантів, які сприяють учиненню правопорушень, спирається на принципи законності, гуманізму, гласності, диференційованого підходу, взаємодії та поміркованості дій.

ДОТРИМАННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ І ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Олена Раздольська

аспірант кафедри поліцейського права Національної академії внутрішніх справ (Київ, Україна)
ORCID ID: 0009-0005-2065-7151
Anotation. У статті проаналізовано особливості дотримання права на свободу й особисту недоторканність у діяльності Національної поліції України, обґрунтовано позицію про важливість забезпечення дотримання базового інституту правничої системи до правоохоронної діяльності крізь призму тих положень законодавства України, що регламентують неухильність дотримання органами правопорядку засад і принципів правової державності. Слід зазначити, що порушення права на свободу та особисту недоторканність чітко межує з відповідною кримінально-правовою конструкцією притягнення до відповідальності за захоплення в заручники, чи незаконне позбавлення волі, чи викрадення особи, що зі свого боку накладає додатковий відбиток відповідальності на всіх осіб, що навіть правомірно, дотичні до його тимчасового обмеження. Перспектива подальших наукових пошуків полягає в установленні основних і найбільш системно обмежуваних прав та свобод людини і громадянина під час забезпечення реалізації права на мирні зібрання.
Keywords: У статті проаналізовано особливості дотримання права на свободу й особисту недоторканність у діяльності Національної поліції України, обґрунтовано позицію про важливість забезпечення дотримання базового інституту правничої системи до правоохоронної діяльності крізь призму тих положень законодавства України, що регламентують неухильність дотримання органами правопорядку засад і принципів правової державності. Слід зазначити, що порушення права на свободу та особисту недоторканність чітко межує з відповідною кримінально-правовою конструкцією притягнення до відповідальності за захоплення в заручники, чи незаконне позбавлення волі, чи викрадення особи, що зі свого боку накладає додатковий відбиток відповідальності на всіх осіб, що навіть правомірно, дотичні до його тимчасового обмеження. Перспектива подальших наукових пошуків полягає в установленні основних і найбільш системно обмежуваних прав та свобод людини і громадянина під час забезпечення реалізації права на мирні зібрання.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ТА БЛАГОДІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ОБСТАВИНИ, ЩО СПРИЯЮТЬ УЧИНЕННЮ ШАХРАЙСТВА

Наталія Лисенко

здобувачка
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-1691-1849
Anotation. Анотація. Наукова стаття присвячена дослідженню механізмів правового регулювання сфери волонтерської та благодійної діяльності. Розглядаються фактори розвитку волонтерського руху та благодійності, їх поняття та види, аналізується державна політика розвитку волонтерства та благодійництва в Україні. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які визначають правову політику у сфері волонтерської та благодійної діяльності, зокрема: Закон України «Про волонтерську діяльність», Закон України «Про благодійність та благодійні організації», в якому розкривається зміст понять «благодійність», «меценатство», «спонсорство» та встановлюються основні форми та принципи благодійної діяльності, норми Податкового кодексу України та ін. Акцентовано, що останні десятиріччя відбувається стрімке зростання шахрайських дій у цих сферах, особливо в період пандемії COVID-19, яка охопила весь світ у 2020 році і викликала безліч негативних наслідків, включаючи економічну кризу, втрату робочих місць та зростання бідності. Однак вона також призвела до нової хвилі волонтерства та благодійництва.
Keywords: Анотація. Наукова стаття присвячена дослідженню механізмів правового регулювання сфери волонтерської та благодійної діяльності. Розглядаються фактори розвитку волонтерського руху та благодійності, їх поняття та види, аналізується державна політика розвитку волонтерства та благодійництва в Україні. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, які визначають правову політику у сфері волонтерської та благодійної діяльності, зокрема: Закон України «Про волонтерську діяльність», Закон України «Про благодійність та благодійні організації», в якому розкривається зміст понять «благодійність», «меценатство», «спонсорство» та встановлюються основні форми та принципи благодійної діяльності, норми Податкового кодексу України та ін. Акцентовано, що останні десятиріччя відбувається стрімке зростання шахрайських дій у цих сферах, особливо в період пандемії COVID-19, яка охопила весь світ у 2020 році і викликала безліч негативних наслідків, включаючи економічну кризу, втрату робочих місць та зростання бідності. Однак вона також призвела до нової хвилі волонтерства та благодійництва.

ДОСТУП ДО ПРАВОСУДДЯ У РІЗНИХ ВИДАХ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ

Олександр Єщенко

суддя, Пʼятий апеляційний адміністративний суд
ORCID ID: 0009-0009-1625-173X
Anotation. Стаття присвячена дослідженню доступу до правосуддя у різних судових процесах, а також виокремленню спільних та особливих ознак цього права залежно від виду процесу. Забезпечення доступу до правосуддя означає створення умов, яких необхідно для досягнення справедливості та вирішення правових конфліктів у відповідності з встановленими нормами та законами, що включає в себе надання правової допомоги, вирішення судових справ та забезпечення виконання судових рішень. Серед спільних аспектів доступу до правосуддя виокремлено: 1) спільність принципів здійснення судового процесу; 2) в різних судових процесах обов’язковою є зовнішня форма ініціювання права на доступ правосуддя – звернення до компетентного судового органу; 3) спільність послідовності етапів судового процесу, типу: відкриття провадження, підготовчого провадження та підготовчого засідання, розгляду справи по суті та ухвалення рішення.
Keywords: Стаття присвячена дослідженню доступу до правосуддя у різних судових процесах, а також виокремленню спільних та особливих ознак цього права залежно від виду процесу. Забезпечення доступу до правосуддя означає створення умов, яких необхідно для досягнення справедливості та вирішення правових конфліктів у відповідності з встановленими нормами та законами, що включає в себе надання правової допомоги, вирішення судових справ та забезпечення виконання судових рішень. Серед спільних аспектів доступу до правосуддя виокремлено: 1) спільність принципів здійснення судового процесу; 2) в різних судових процесах обов’язковою є зовнішня форма ініціювання права на доступ правосуддя – звернення до компетентного судового органу; 3) спільність послідовності етапів судового процесу, типу: відкриття провадження, підготовчого провадження та підготовчого засідання, розгляду справи по суті та ухвалення рішення.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА БЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Денис Запольський

аспірант кафедри господарського права юридичного факультету
ДВНЗ «Ужгородський національний університет» (Ужгород, Україна)
ORCID ID: 0009-0006-3093-501X
Anotation. Анотація. Статтю присвячено проблематиці основних напрямків адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану. Основні напрямки адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану – це є основні специфічні сфери практичної діяльності уповноважених суб’єктів з метою здійснення належного адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану. Основні напрямки адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану: – розмінування на деокупованих територіях; – подолання наслідків обстрілів та ракетних атак агресора; – недопущення та боротьба з лісовими пожежами, внаслідок обстрілів та ракетних атак; – мінімізація та подолання наслідків екоцидів, спричинених російськими окупантами, зокрема внаслідок підриву греблі Каховської ГЕС; – захист тварин від негативного впливу військових дій.
Keywords: Анотація. Статтю присвячено проблематиці основних напрямків адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану. Основні напрямки адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану – це є основні специфічні сфери практичної діяльності уповноважених суб’єктів з метою здійснення належного адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану. Основні напрямки адміністративно-правового забезпечення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні в умовах воєнного стану: – розмінування на деокупованих територіях; – подолання наслідків обстрілів та ракетних атак агресора; – недопущення та боротьба з лісовими пожежами, внаслідок обстрілів та ракетних атак; – мінімізація та подолання наслідків екоцидів, спричинених російськими окупантами, зокрема внаслідок підриву греблі Каховської ГЕС; – захист тварин від негативного впливу військових дій.

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТАКТИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ СТОСОВНО ЗБИРАННЯ ПЕРВИННИХ ДАНИХ ЩОДО ОБСТАВИН ПОДІЇ ТА ВИЯВЛЕННЯ ОЗНАК КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ Е-БАНКІНГУ

Едуард Малютін

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-0562-3316
Anotation. Наукова стаття присвячена формулюванню тактичних операцій стосовно збирання первинних даних щодо обставин події та виявлення ознак кримінальних правопорушень, пов’язаних із використанням е-банкінгу. Визначено, що тактичні операції – це загальноприйнятий засіб криміналістичної тактики на рівні з тактичним прийомом, тактичною рекомендацією і тактичним рішенням. Більшість вчених-криміналістів однозначно підтримує зазначену позицію. Під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з використанням е-банкінгу значення визначеної наукової категорії не втрачає своєї важливості. Оскільки під час її реалізації можна отримати максимальну кількість доказової інформації для доведення вини правопорушника. Сформульовано перелік тактичних операцій, зокрема: «Встановлення характеру події кримінального правопорушення»; «З’ясування місця та часу вчинення протиправного діяння»; «Встановлення способу вчинення протиправного діяння (фішинг, застосування шпигунських програм, спам-ботів)»; «Встановлення особи злочинця та його співучасників, а також їх розшук і затримання»; «З’ясування особи потерпілого та її віктимної поведінки, а також перевірка їх зв’язків».
Keywords: Наукова стаття присвячена формулюванню тактичних операцій стосовно збирання первинних даних щодо обставин події та виявлення ознак кримінальних правопорушень, пов’язаних із використанням е-банкінгу. Визначено, що тактичні операції – це загальноприйнятий засіб криміналістичної тактики на рівні з тактичним прийомом, тактичною рекомендацією і тактичним рішенням. Більшість вчених-криміналістів однозначно підтримує зазначену позицію. Під час розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних з використанням е-банкінгу значення визначеної наукової категорії не втрачає своєї важливості. Оскільки під час її реалізації можна отримати максимальну кількість доказової інформації для доведення вини правопорушника. Сформульовано перелік тактичних операцій, зокрема: «Встановлення характеру події кримінального правопорушення»; «З’ясування місця та часу вчинення протиправного діяння»; «Встановлення способу вчинення протиправного діяння (фішинг, застосування шпигунських програм, спам-ботів)»; «Встановлення особи злочинця та його співучасників, а також їх розшук і затримання»; «З’ясування особи потерпілого та її віктимної поведінки, а також перевірка їх зв’язків».

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАЛАНСУ РОБОТИ ТА ВІДПОЧИНКУ СУДДІ В ДЕРЖАВАХ-ЧЛЕНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Марина Барсук

кандидатка юридичних наук, суддя Північного апеляційного господарського суду (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0001-6560-1024
Anotation. У статті з’ясовуються особливості правового регулювання балансу роботи та відпочинку судді у державах-членах Європейського Союзу. Попередньо встановлюється що модель здорового балансу роботи і відпочинку поширюється на суддів у тих державах, в яких судді вважаються за своїм статусом працівниками, а також в тих державах, в яких судді не вважаються працівниками, однак, ці держави взяли на себе обов’язок забезпечувати соціальну безпеку суддів. На підставі аналізу чинного законодавства держав-членів ЄС встановлюється, що частина з таких держав (насамперед, Чеська Республіка і Республіка Польща) є державами, в яких не достатньо забезпечений баланс роботи і відпочинку суддів. У результаті цього судді вимушені працювати в умовах соціальних ризиків, які виникають у разі недотримання вказаного балансу (наприклад, неможливість повноцінно реалізувати право на зв’язок із сім’єю, ймовірність набуття професійного захворювання, професійного вигорання та ін.). Також серед держав-членів ЄС наявні ті, в яких належним чином врегульовується баланс роботи і відпочинку суддів (приміром, Румунія та Литовська Республіка), а саме: враховується специфіка тривалості роботи судді; необхідність визнання за суддями права на особливі короткі та оплачувані відпустки, пов’язані із особистим життям. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження та окреслюються перспективи удосконалення правового механізму соціального захисту суддів в Україні. По-перше, під час врегулювання різних аспектів роботи та відпочинку суддів слід виходити з такої логіки: якщо в силу специфіки трудових обов’язків суддів неможливо чітко визначити тривалість його роботи, то, приймаючи до уваги той факт, що обов’язки суддів не можуть виконуватись за рахунок соціальної безпеки суддів, необхідним є визначення на рівні чинного законодавства мінімальної кількості годин на день і на тиждень, які повинні надаватись судді задля задоволення права на відпочинок. По-друге, в рамах удосконалення механізму соціального захисту суддів в Україні доцільно передбачити короткі (до 3 робочих днів) оплачувані відпустки для суддів, які пов’язані із сімейними обставинами (приміром, одруження судді, народження дитини, шлюб дитини, смерть одного з подружжя, смерть одного з батьків та ін.).
Keywords: У статті з’ясовуються особливості правового регулювання балансу роботи та відпочинку судді у державах-членах Європейського Союзу. Попередньо встановлюється що модель здорового балансу роботи і відпочинку поширюється на суддів у тих державах, в яких судді вважаються за своїм статусом працівниками, а також в тих державах, в яких судді не вважаються працівниками, однак, ці держави взяли на себе обов’язок забезпечувати соціальну безпеку суддів. На підставі аналізу чинного законодавства держав-членів ЄС встановлюється, що частина з таких держав (насамперед, Чеська Республіка і Республіка Польща) є державами, в яких не достатньо забезпечений баланс роботи і відпочинку суддів. У результаті цього судді вимушені працювати в умовах соціальних ризиків, які виникають у разі недотримання вказаного балансу (наприклад, неможливість повноцінно реалізувати право на зв’язок із сім’єю, ймовірність набуття професійного захворювання, професійного вигорання та ін.). Також серед держав-членів ЄС наявні ті, в яких належним чином врегульовується баланс роботи і відпочинку суддів (приміром, Румунія та Литовська Республіка), а саме: враховується специфіка тривалості роботи судді; необхідність визнання за суддями права на особливі короткі та оплачувані відпустки, пов’язані із особистим життям. У висновках до статті узагальнюються результати дослідження та окреслюються перспективи удосконалення правового механізму соціального захисту суддів в Україні. По-перше, під час врегулювання різних аспектів роботи та відпочинку суддів слід виходити з такої логіки: якщо в силу специфіки трудових обов’язків суддів неможливо чітко визначити тривалість його роботи, то, приймаючи до уваги той факт, що обов’язки суддів не можуть виконуватись за рахунок соціальної безпеки суддів, необхідним є визначення на рівні чинного законодавства мінімальної кількості годин на день і на тиждень, які повинні надаватись судді задля задоволення права на відпочинок. По-друге, в рамах удосконалення механізму соціального захисту суддів в Україні доцільно передбачити короткі (до 3 робочих днів) оплачувані відпустки для суддів, які пов’язані із сімейними обставинами (приміром, одруження судді, народження дитини, шлюб дитини, смерть одного з подружжя, смерть одного з батьків та ін.).

ПРАВОВІ ІДЕЇ М.ГРУШЕВСЬКОГО: МІЖ АВТОНОМІЗМОМ І ФЕДЕРАЛІЗМОМ

Роман Михно

Асистент кафедри права, Закладу вищої освіти «Університет Короля Данила», (Івано-Франківськ, Україна)
ORCID ID: 0009-0009-3979-426X
Anotation. У статті охарактеризовано основні правові ідеї М.Грушевського, зокрема його ставлення до концепції автономізму та федералізму, як можливих форм реалізації ідеї національної держави серед українців на межі ХІХ – ХХ ст. Встановлено, що формування правових ідей М.Грушевскього відбувалося паралельно з його дослідженням історії. Вагомий вплив на систему правових і політичних поглядів М.Грушевського відіграло його перебування в Галичині, де розвиток суспільно-політичної думки відбувався в межах конституційних ідей імперії Габсбургів. Також погляди М.Грушевського на державу і право стали наслідком його комунікації з відомими українськими мислителями кінця ХІХ – початку ХХ ст.: М.Драгомановим, В.Липинським, І.Франком та ін. Встановлено, що домінуючими в поглядах М.Грушевського були ідеї народництва і слов’янофільства адже апелювали поняттями свободи, рівності та братерства, а отже назагал відповідали конструкції та змісту українського національного руху початку ХХ ст. Більше того, аналіз публікацій М.Грушевського дав підстави сформувати висновок, що своїм першочерговим завданням він ставив формування не стільки моделі української історії, як осмислення української «національної ідеї», яку бачив у певній історичній місії України. При цьому, М. Грушевський був противником держави, як об’єднання одного етносу і навпаки вказував на необхідність дотримання політичних і культурних прав усіх етнічних меншин на території Україні. Ключовими аргументами на користь ідеї автономізму та федералізму були тези М.Грушевського, що відповідно до концепції народовладдя, українці (все населення не залежно від етнічної приналежності) мають впливати на зміст політичних, економічних, культурних, фінансових справ, а також долучатися до законотворення. Визначено, що ключовим недоліком в концепції автономізму М.Грушевського було його сподівання на можливість демократизації російського імперського режиму.
Keywords: У статті охарактеризовано основні правові ідеї М.Грушевського, зокрема його ставлення до концепції автономізму та федералізму, як можливих форм реалізації ідеї національної держави серед українців на межі ХІХ – ХХ ст. Встановлено, що формування правових ідей М.Грушевскього відбувалося паралельно з його дослідженням історії. Вагомий вплив на систему правових і політичних поглядів М.Грушевського відіграло його перебування в Галичині, де розвиток суспільно-політичної думки відбувався в межах конституційних ідей імперії Габсбургів. Також погляди М.Грушевського на державу і право стали наслідком його комунікації з відомими українськими мислителями кінця ХІХ – початку ХХ ст.: М.Драгомановим, В.Липинським, І.Франком та ін. Встановлено, що домінуючими в поглядах М.Грушевського були ідеї народництва і слов’янофільства адже апелювали поняттями свободи, рівності та братерства, а отже назагал відповідали конструкції та змісту українського національного руху початку ХХ ст. Більше того, аналіз публікацій М.Грушевського дав підстави сформувати висновок, що своїм першочерговим завданням він ставив формування не стільки моделі української історії, як осмислення української «національної ідеї», яку бачив у певній історичній місії України. При цьому, М. Грушевський був противником держави, як об’єднання одного етносу і навпаки вказував на необхідність дотримання політичних і культурних прав усіх етнічних меншин на території Україні. Ключовими аргументами на користь ідеї автономізму та федералізму були тези М.Грушевського, що відповідно до концепції народовладдя, українці (все населення не залежно від етнічної приналежності) мають впливати на зміст політичних, економічних, культурних, фінансових справ, а також долучатися до законотворення. Визначено, що ключовим недоліком в концепції автономізму М.Грушевського було його сподівання на можливість демократизації російського імперського режиму.

КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ДЕРЖАВИ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ГРОМАДЯН

Станіслав Нянько

Асистент кафедри права та публічного управління
Закладу вищої освіти «Університет Короля Данила» (Івано-Франківськ, Україна)
ORCID ID: 0009-0002-0218-8409
Anotation. Анотація. У представленій статті здійснений аналіз теоретико правового значення соціальної безпеки громадян України, та роль держави у стабільному та правильному функціонуванні даної категорії. Були охарактеризовані ключові функції та завдання котрі держава зобов’язана здійснювати по відношенню до своїх громадян. Також були проаналізовані виклики та проблеми, з котрими на разі держава стикається при виконанні своїх функцій у забезпеченні соціальної безпеки своїх громадян. Шляхом аналізу цих факторів та з врахуванням думки сучасних науковців була спроба розробити комплекс заходів для покращення роботи держави у цій сфері.
Keywords: Анотація. У представленій статті здійснений аналіз теоретико правового значення соціальної безпеки громадян України, та роль держави у стабільному та правильному функціонуванні даної категорії. Були охарактеризовані ключові функції та завдання котрі держава зобов’язана здійснювати по відношенню до своїх громадян. Також були проаналізовані виклики та проблеми, з котрими на разі держава стикається при виконанні своїх функцій у забезпеченні соціальної безпеки своїх громадян. Шляхом аналізу цих факторів та з врахуванням думки сучасних науковців була спроба розробити комплекс заходів для покращення роботи держави у цій сфері.

ІНТЕРАКЦІЯ МІЖ ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ І ПРАВОВИМИ ІНСТИТУТАМИ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Володимир Сазонов

асистент кафедри права та публічного управління
Закладу вищої освіти «Університет Короля Данила» (Івано-Франківськ, Україна)
ORCID ID: 0009-0007-1173-3137
Anotation. Анотація. Стаття присвячена дослідженню теоретичних аспектів взаємодії між громадянським суспільством та правовими інститутами, яка є важливим елементом сучасної демократичної держави. Інтеракція громадянського суспільства з правовими інститутами забезпечує захист прав людини, підвищує рівень правової культури та спри- яє соціальній стабільності. Основна увага приділяється механізмам взаємодії, таким як громадський моніторинг, правова просвіта, участь громадських організацій у розробці нормативно-правових актів, здійснення громадського контролю за діяльністю органів влади, надання соціальних послуг та утворення консультативно-дорадчих органів.
Keywords: Анотація. Стаття присвячена дослідженню теоретичних аспектів взаємодії між громадянським суспільством та правовими інститутами, яка є важливим елементом сучасної демократичної держави. Інтеракція громадянського суспільства з правовими інститутами забезпечує захист прав людини, підвищує рівень правової культури та спри- яє соціальній стабільності. Основна увага приділяється механізмам взаємодії, таким як громадський моніторинг, правова просвіта, участь громадських організацій у розробці нормативно-правових актів, здійснення громадського контролю за діяльністю органів влади, надання соціальних послуг та утворення консультативно-дорадчих органів.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ СТАНДАРТІВ ДОКАЗУВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Анна Стоян

аспірантка, кафедра адміністративного та фінансового права,
Національний університет «Одеська юридична академія»; Одеса, Україна;
ORCID ID: 0000-0001-9176-5516
Anotation. Анотація. Імплементація категорії стандартів доказування в адміністративний процес зумовила необхідність пошуку підстав та випадків застосування кожного з її видів, зокрема «балансу вірогідностей», «зрозумілих та переконливих доказів» та «поза розумним сумнівом». Так, зважуючи на значну кількість категорій адміністративних справ та можливі випадки вибору неналежного обставинам стандарту доказування під час оцінки достатності усієї сукупності належних, достовірних, допустимих доказів у їх взаємозв’язку, набирає актуальності потреба формування підстав застосування кожного з стандартів доказування, аби забезпечити одноманітність судової практики та гармонійний розвиток усієї судової системи. Метою статті є формування знання про підстави та випадки застосування стандартів доказування під час оцінки доказів в адміністративному процесі. Під час дослідження були використані загальнонаукові методи, серед яких аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, конкретизація, аналогія, метод побудови гіпотез, системно-структурний метод. Також застосовувався ряд спеціальних методів: герменевтичний метод задля розуміння і тлумачення нормативно-правових актів; термінологічний та системний методи задля характеристики поняття стандартів доказування та випадків їх використання; функціональний метод сприяв виявленню функції та ролі стандартів доказування для різних категорій адміністративних справ. Логіка уявлення дослідженого матеріалу. Встановлено, що стандарти доказування вплетені у адміністративну процесуальну доктрину. Доведено, що система стандартів доказування, яка підлягає застосовуванню в адміністративному процесі має бути диференційована на три види, кожен з яких підлягає використанню у передбачених законом випадках. Закріплено, що для цілей адміністративного процесу: «баланс вірогідностей» є типовим стандартом доказування, який має застосовуватися за замовчуванням; «зрозумілі та переконливі докази» є типовим підвищеним цивільним стандартом, який застосовується, коли невладна сторона доведе, що наслідки розгляду справи матимуть для неї більш (істотно) обтяжливий характер, аніж зазвичай; «поза розумним сумнівом» є найвищим стандартом, який застосовується у випадках наявності наслідків тотожних кримінальним.
Keywords: Анотація. Імплементація категорії стандартів доказування в адміністративний процес зумовила необхідність пошуку підстав та випадків застосування кожного з її видів, зокрема «балансу вірогідностей», «зрозумілих та переконливих доказів» та «поза розумним сумнівом». Так, зважуючи на значну кількість категорій адміністративних справ та можливі випадки вибору неналежного обставинам стандарту доказування під час оцінки достатності усієї сукупності належних, достовірних, допустимих доказів у їх взаємозв’язку, набирає актуальності потреба формування підстав застосування кожного з стандартів доказування, аби забезпечити одноманітність судової практики та гармонійний розвиток усієї судової системи. Метою статті є формування знання про підстави та випадки застосування стандартів доказування під час оцінки доказів в адміністративному процесі. Під час дослідження були використані загальнонаукові методи, серед яких аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, конкретизація, аналогія, метод побудови гіпотез, системно-структурний метод. Також застосовувався ряд спеціальних методів: герменевтичний метод задля розуміння і тлумачення нормативно-правових актів; термінологічний та системний методи задля характеристики поняття стандартів доказування та випадків їх використання; функціональний метод сприяв виявленню функції та ролі стандартів доказування для різних категорій адміністративних справ. Логіка уявлення дослідженого матеріалу. Встановлено, що стандарти доказування вплетені у адміністративну процесуальну доктрину. Доведено, що система стандартів доказування, яка підлягає застосовуванню в адміністративному процесі має бути диференційована на три види, кожен з яких підлягає використанню у передбачених законом випадках. Закріплено, що для цілей адміністративного процесу: «баланс вірогідностей» є типовим стандартом доказування, який має застосовуватися за замовчуванням; «зрозумілі та переконливі докази» є типовим підвищеним цивільним стандартом, який застосовується, коли невладна сторона доведе, що наслідки розгляду справи матимуть для неї більш (істотно) обтяжливий характер, аніж зазвичай; «поза розумним сумнівом» є найвищим стандартом, який застосовується у випадках наявності наслідків тотожних кримінальним.

ПРИРОДА ПРАВОВИХ ОБМЕЖЕНЬ

Петро Строїч

асистент кафедри права та публічного управління
Закладу вищої освіти «Університет Короля Данила» (Івано-Франківськ, Україна)
ORCID ID: 0009-0004-1064-1079
Anotation. Анотація. Аналіз наукових джерел дає підстави стверджувати, що правове регулювання це регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою права та всієї сукупності правових засобів. Поняття «регулювання» (від лат. regulo – правило) означає упорядкування, налагодження, приведення чогось у відповідність з чимось. На нашу думку, регулювати – це визначати поведінку людей та їх колективів, спрямовувати його функціонування та розвиток, надавати йому певних меж, цілеспрямовано його впорядковувати. Поряд із цим ряд науковців термін «регулювання» відносять лише до права як системи норм та деяких інших специфічних правових явищ (правовідносин, актів реалізації норм права). Вони не погоджуються з існуючим розумінням регулювання суспільних відносин як жорсткого і владного їх нормування державою, законом, оскільки, на їх думку, категорія «регулювання» не є тотожною примусу, жорсткому і владному припису. Норма права встановлює лише модель відносин, у якій суспільні інтереси повинні співвідноситись з інтересами членів суспільства, поряд з цим право широко використовує такі засоби впливу на поведінку людей, як стимулювання, заохочення, надання прав тощо. Обґрунтовано, що для переходу до визначення правового регулювання необхідно зробити відповідні посилання на теорію права, яка надає роз’яснення поняттям «правового впливу» і «правового регулювання». Правовий вплив вважається більш широким поняттям, оскільки включає нормативно - організаційний вплив на суспільні відносини не тільки системи спеціальних юридичних засобів (тих, що безпосередньо регулюють ці відносини - норм права, правовідносин, актів реалізації і застосування права), а також і інших правових явищ - правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу тощо. Запропоновано визначення правове регулювання - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку», крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у процесі правового регулювання, так і поза ним). Проаналізовано «обмеження» і «заборони» саме як правові категорії. Досліджено етимологію слів «обмеження» і «заборона», їх співвідношення між собою та із суміжними і синонімічними поняттями, і запропоновано авторський варіант розуміння змісту і сутності вказаних понять. Виокремлено низку особливостей, які характеризують обмеження і заборони як правові категорії (визначаються у нормативно-правових актах; встановлюються задля запобігання можливим проявам зловживання правом; пов’язані зі «звуженням» правового статусу особи; передбачають специфічну модель поведінки, зокрема обмеження – активну, тобто вчиняти лише те, що визначено межами; заборони – пасивну, тобто утримуватись від вчинення заборонених дій; виконують охоронну і захисну функцію суспільних відносин; їх недотримання супроводжується негативною реакцією держави. Визначено поняття, ознаки, класифікацію та проведено системний аналіз обмежень і заборон як засобів правового регулювання. З огляду на аналіз словникової, довідникової, енциклопедичної літератури, а також фахових правових джерел, у статті сформульовано авторські дефініції «обмеження». Специфіка саме цих обмежень і заборон полягає в особливій сфері застосування (вони поширюються на фізичних осіб під час реалізації ними повноважень в межах державної служби); вони поширюються на спеціальних суб’єктів (безпосередньо на осіб, що мають правовий статус державних службовців); їх застосування обумовлено спеціальною метою; їм притаманне специфічне, комплексне нормативно-правове регулювання; їх застосування забезпечене державним примусом. Виявлені характерні ознаки, які притаманні обмеженням і заборонам у сфері правового регулювання: індивідуальний характер; превентивний характер; лімітуючий характер; примусовий характер; наявність спеціального суб’єкта; зв’язок з професійною діяльністю; зв’язок з деліктними нормами) та пояснено їх сутність. Охарактеризовано нормативну основу визначення і застосування обмежень і заборон як засобів правового регулювання (матеріальне законодавство, процесуальне законодавство, підзаконні нормативно-правові акти. Проведено класифікацію обмежень і заборон і запропоновано їх умовно поділяти на три групи (особисті, майнові та змішані).
Keywords: Анотація. Аналіз наукових джерел дає підстави стверджувати, що правове регулювання це регулювання суспільних відносин, що здійснюється за допомогою права та всієї сукупності правових засобів. Поняття «регулювання» (від лат. regulo – правило) означає упорядкування, налагодження, приведення чогось у відповідність з чимось. На нашу думку, регулювати – це визначати поведінку людей та їх колективів, спрямовувати його функціонування та розвиток, надавати йому певних меж, цілеспрямовано його впорядковувати. Поряд із цим ряд науковців термін «регулювання» відносять лише до права як системи норм та деяких інших специфічних правових явищ (правовідносин, актів реалізації норм права). Вони не погоджуються з існуючим розумінням регулювання суспільних відносин як жорсткого і владного їх нормування державою, законом, оскільки, на їх думку, категорія «регулювання» не є тотожною примусу, жорсткому і владному припису. Норма права встановлює лише модель відносин, у якій суспільні інтереси повинні співвідноситись з інтересами членів суспільства, поряд з цим право широко використовує такі засоби впливу на поведінку людей, як стимулювання, заохочення, надання прав тощо. Обґрунтовано, що для переходу до визначення правового регулювання необхідно зробити відповідні посилання на теорію права, яка надає роз’яснення поняттям «правового впливу» і «правового регулювання». Правовий вплив вважається більш широким поняттям, оскільки включає нормативно - організаційний вплив на суспільні відносини не тільки системи спеціальних юридичних засобів (тих, що безпосередньо регулюють ці відносини - норм права, правовідносин, актів реалізації і застосування права), а також і інших правових явищ - правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу тощо. Запропоновано визначення правове регулювання - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку», крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у процесі правового регулювання, так і поза ним). Проаналізовано «обмеження» і «заборони» саме як правові категорії. Досліджено етимологію слів «обмеження» і «заборона», їх співвідношення між собою та із суміжними і синонімічними поняттями, і запропоновано авторський варіант розуміння змісту і сутності вказаних понять. Виокремлено низку особливостей, які характеризують обмеження і заборони як правові категорії (визначаються у нормативно-правових актах; встановлюються задля запобігання можливим проявам зловживання правом; пов’язані зі «звуженням» правового статусу особи; передбачають специфічну модель поведінки, зокрема обмеження – активну, тобто вчиняти лише те, що визначено межами; заборони – пасивну, тобто утримуватись від вчинення заборонених дій; виконують охоронну і захисну функцію суспільних відносин; їх недотримання супроводжується негативною реакцією держави. Визначено поняття, ознаки, класифікацію та проведено системний аналіз обмежень і заборон як засобів правового регулювання. З огляду на аналіз словникової, довідникової, енциклопедичної літератури, а також фахових правових джерел, у статті сформульовано авторські дефініції «обмеження». Специфіка саме цих обмежень і заборон полягає в особливій сфері застосування (вони поширюються на фізичних осіб під час реалізації ними повноважень в межах державної служби); вони поширюються на спеціальних суб’єктів (безпосередньо на осіб, що мають правовий статус державних службовців); їх застосування обумовлено спеціальною метою; їм притаманне специфічне, комплексне нормативно-правове регулювання; їх застосування забезпечене державним примусом. Виявлені характерні ознаки, які притаманні обмеженням і заборонам у сфері правового регулювання: індивідуальний характер; превентивний характер; лімітуючий характер; примусовий характер; наявність спеціального суб’єкта; зв’язок з професійною діяльністю; зв’язок з деліктними нормами) та пояснено їх сутність. Охарактеризовано нормативну основу визначення і застосування обмежень і заборон як засобів правового регулювання (матеріальне законодавство, процесуальне законодавство, підзаконні нормативно-правові акти. Проведено класифікацію обмежень і заборон і запропоновано їх умовно поділяти на три групи (особисті, майнові та змішані).

МІСЦЕ ФУНКЦІЇ ПЛАНУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В СИСТЕМІ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

Євгеній Макаров

здобувач
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)
ORCID ID: 0000-0002-2777-4325
Anotation. Анотація. Стаття присвячена з’ясуванню місця функції планування забезпечення національної безпеки в системі функцій держави. На основі критичного аналізу підходів учених щодо структури системи функцій держави обґрунтовується позиція, що ця система функцій є трьохрівневою. Перший рівень функцій держави є основним рівнем та відображає основні напрями діяльності держави, що: визначають роль і завдання сучасної держави в суспільстві; охоплюють ключові сфери, в яких функціонує держава. Другий рівень функцій держави є спеціальним рівнем та деталізує напрями діяльності, що охоплюються основними функціями держави. Третій рівень функцій держави є особливим рівнем, на якому знаходиться функція планування забезпечення національної безпеки держави. У висновках до статті узагальнюються результаті дослідження та вказується, що місце функції планування забезпечення національної безпеки характеризується трьома властивостями. Перша – місце функції планування в системі функцій держави відображає стратегічний характер цієї функції, підкреслюючи її значення у забезпеченні національної безпеки. Друга – місце функції планування в цій системі дозволяє вказаній функції сприяти гармонійній консолідації та координації діяльності різних суб’єктів публічної адміністрації, що діють у сфері національної безпеки. Третя – місце функції планування в системі функцій держави дозволяє суб’єктам публічної адміністрації забезпечувати гнучкість і адаптивність реалізації її функцій першого і другого рівнів, оперативним чином реагувати на змінювані умови та нові загрози (ризики) в сфері національної безпеки.
Keywords: Анотація. Стаття присвячена з’ясуванню місця функції планування забезпечення національної безпеки в системі функцій держави. На основі критичного аналізу підходів учених щодо структури системи функцій держави обґрунтовується позиція, що ця система функцій є трьохрівневою. Перший рівень функцій держави є основним рівнем та відображає основні напрями діяльності держави, що: визначають роль і завдання сучасної держави в суспільстві; охоплюють ключові сфери, в яких функціонує держава. Другий рівень функцій держави є спеціальним рівнем та деталізує напрями діяльності, що охоплюються основними функціями держави. Третій рівень функцій держави є особливим рівнем, на якому знаходиться функція планування забезпечення національної безпеки держави. У висновках до статті узагальнюються результаті дослідження та вказується, що місце функції планування забезпечення національної безпеки характеризується трьома властивостями. Перша – місце функції планування в системі функцій держави відображає стратегічний характер цієї функції, підкреслюючи її значення у забезпеченні національної безпеки. Друга – місце функції планування в цій системі дозволяє вказаній функції сприяти гармонійній консолідації та координації діяльності різних суб’єктів публічної адміністрації, що діють у сфері національної безпеки. Третя – місце функції планування в системі функцій держави дозволяє суб’єктам публічної адміністрації забезпечувати гнучкість і адаптивність реалізації її функцій першого і другого рівнів, оперативним чином реагувати на змінювані умови та нові загрози (ризики) в сфері національної безпеки.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЙНИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СУДОВІЙ СИСТЕМІ

Едуард Ушканенко

здобувач
Науково-дослідного інституту публічного права (Київ, Україна)
ORCID ID: 0009-0008-1057-8531
Anotation. Анотація. Мета наукової статті полягає у вивченні досвіду держав, що досягли успіху у протидії корупційним кримінальним правопорушенням у системі судочинства. Доцільно надати практичні рекомендації щодо використання досвіду іноземних держав, які досягли успіху у протидії корупційним кримінальним правопорушенням, а саме щодо розслідування та попередження прийняття пропозиції, обіцянки або одержання суддями неправомірної вигоди. З’ясовано, що запозичуючи міжнародний досвід щодо підвищення ефективності діяльності із протидії та розслідування прийняття пропозиції, обіцянки або одержання суддями неправомірної вигоди, слід керуватися такими тезами: реформування системи правосуддя повинно відбуватися відповідно до міжнародних договорів України, враховуючи євроінтеграційний напрям розвитку нашої держави; необхідним є створення системи вітчизняного антикорупційного законодавства, що забезпечить прозоре і демократичне функціонування судової системи; забезпечення ефективного функціонування антикорупційних механізмів із залученням спеціально створених правоохоронних антикорупційних органів, громадських організацій, у тому числі міжнародних; реалізація удосконаленої системи призначення на посаду суддів із забезпеченням громадського контролю на міжнародному на державному рівнях; здійснення належного фінансового забезпечення та чітких правил фінансового контролю та ін.
Keywords: Анотація. Мета наукової статті полягає у вивченні досвіду держав, що досягли успіху у протидії корупційним кримінальним правопорушенням у системі судочинства. Доцільно надати практичні рекомендації щодо використання досвіду іноземних держав, які досягли успіху у протидії корупційним кримінальним правопорушенням, а саме щодо розслідування та попередження прийняття пропозиції, обіцянки або одержання суддями неправомірної вигоди. З’ясовано, що запозичуючи міжнародний досвід щодо підвищення ефективності діяльності із протидії та розслідування прийняття пропозиції, обіцянки або одержання суддями неправомірної вигоди, слід керуватися такими тезами: реформування системи правосуддя повинно відбуватися відповідно до міжнародних договорів України, враховуючи євроінтеграційний напрям розвитку нашої держави; необхідним є створення системи вітчизняного антикорупційного законодавства, що забезпечить прозоре і демократичне функціонування судової системи; забезпечення ефективного функціонування антикорупційних механізмів із залученням спеціально створених правоохоронних антикорупційних органів, громадських організацій, у тому числі міжнародних; реалізація удосконаленої системи призначення на посаду суддів із забезпеченням громадського контролю на міжнародному на державному рівнях; здійснення належного фінансового забезпечення та чітких правил фінансового контролю та ін.